adsby.ru → література

Бродить жираф на озері чад. Микола Гумільов ~ Жираф. Аналіз вірша «Жираф» Гумільова

Сьогодні, я бачу, особливо сумний погляд,
І руки особливо тонкі, коліна обнявши.
Послухай: далеко, далеко, на озері Чад
Вишуканий бродить жираф.

Йому граціозна стрункість і млість дана,
І шкуру його прикрашає чарівний візерунок,
З яким рівнятися насмілиться лише місяць,
Дріб і хитаючись на вологості широких озер.

Вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля,
І біг його плаву, як радісний пташиний політ.
Я знаю, що багато чудесного бачить земля,
Коли наприкінці він ховається в мармуровий грот.

Я знаю веселі казки таємничих країн
Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя,
Але ти занадто довго вдихала важкий туман,
Ти вірити не хочеш на що-небудь, крім дощу.

І як я тобі розповім про тропічний сад,
Про стрункі пальми, про запах немислимих трав ...
- Ти плачеш? Послухай ... далеко, на озері Чад
Вишуканий бродить жираф.

Аналіз вірша «Жираф» Гумільова

Н. Гумільов увійшов в історію перш за все не як поет, а як мандрівник. Він сам зізнавався, що заняття літературою для нього відступають на другий план перед далекими експедиціями. Проте Гумільов залишив багату літературну спадщину, він був одним із засновників течії акмеїстів. У 1907 р поет повернувся з чергової подорожі до Африки. Свої яскраві враження він відобразив у вірші «Жираф».

Акмеистам було властиво відображення дійсності в максимально коротких і ємних словах. Це чітко проявляється в творі Гумільова. Він звертається до своєї невідомої співрозмовниці, яка знаходиться в сумному і пригніченому стані. Для того щоб розвеселити і порадувати жінку, поет розповідає їй про своє таємниче подорож. Ця розповідь відразу ж створює чарівну казкову атмосферу. Гумільов уникає неприємних та нудних подробиць і деталей. Початкові рядки розповіді нагадують древнє сказання: «далеко, далеко». У центрі розповіді з'являється головний герой - жираф. Для холодної і нещасної Росії ця тварина є небаченим казковим звіром, в існування якого навіть важко повірити. Поет не скупиться на барвисті характеристики. «Чарівний візерунок» на шкурі жирафа можна порівняти хіба що з місяцем. Тварина нагадує «кольорові вітрила кораблів», його біг - «пташиний політ». Навіть його вечірній хід в притулок - чудове видовище, яке нікому не дано побачити.

Розповідь про жирафу - всього лише вступ автора. Він стверджує, що привіз з Африки безліч чарівних історій, які нікому в Росії невідомі. Вони насичені чудесами і захоплюючими пригодами. Але його супутниця ніколи не покидала своєї країни. Вона «занадто довго вдихала важкий туман», який символізує російське відчай і безнадія. Це вбило в жінці віру і мрії в чарівні країни. Автор починає розмірковувати про безнадійність своєї спроби передати співрозмовниці свої враження, так як вона навіть не здатна себе їх представити. Цим він доводить її до гірких сліз.

Вірш закінчується тим, з чого і почалося. Гумільов починає свій чудовий розповідь про жирафу заново.

Твір «Жираф» показує, наскільки Гумільов був відірваний від Росії. У рідній країні він проводив дуже мало часу, яке було зайнято підготовкою до чергового подорожі. Не дивно, що все його мрії були пов'язані з далекими країнами, в них просто не знаходилося місце для своєї країни. Його розповідь про жирафа дуже гарний і своєрідний, але він не може зустріти розуміння у людині, який звик до своєї природи.

ЖИРАФ

~~~*~~~~*~~~~*~~~~*~~~~

Сьогодні, я бачу, особливо сумний погляд,

І руки особливо тонкі, коліна обнявши.

Послухай: далеко, далеко, на озері Чад

Вишуканий бродить жираф.

Йому граціозна стрункість і млість дана,

І шкуру його прикрашає чарівний візерунок,

З яким рівнятися насмілиться лише місяць,

Дріб і хитаючись на вологості широких озер.

Вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля,

І біг його плаву, як радісний пташиний політ.

Я знаю, що багато чудесного бачить земля,

Коли наприкінці він ховається в мармуровий грот.

Я знаю веселі казки таємничих країн

Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя,

Але ти занадто довго вдихала важкий туман,

Ти вірити не хочеш на що-небудь, крім дощу.

І як я тобі розповім про тропічний сад,

Про стрункі пальми, про запах немислимих трав ...

Ти плачеш? Послухай ... далеко,на озері Чад

Вишуканий бродить жираф.

1907

Аналіз вірша Гумільова «Жираф», історія створення

Микола Гумільов - російський поет XX століття, легендарна особистість і пристрасний мандрівник. Його любов до яскравих екзотичних пейзажів підтверджують поетичні твори, в яких краса російської мови гармонійно поєднується з південними образами. Аналіз вірша Гумільова «Жираф» - однієї з перлин поезії минулого століття - розкриває потаємні думки і романтичні фантазії автора, говорить про його пристрасті до подорожей і жадобі пригод.

Поїздка в Африку

Перш ніж зробити аналіз вірша Гумільова «Жираф», слід сказати кілька слів про те, з чого почалася його любов до африканських дивним пейзажам. З дитинства російський поет мріяв опинитися на чорному континенті, але довгоочікувана поїздка відбулася, коли йому йшов двадцять другий рік. До цього часу невелика грошова сума, яку вдалося зібрати студенту Сорбонни, дозволила покинути Росію без схвалення батька, в чиїх очах подібну подорож було надзвичайно нерозсудливим. Поїздка стала спонтанною, але саме з неї починається довга дослідницька діяльність, яку Гумільов присвятив жаркого континенту.

Сьогодні особливо сумний погляд ...

До поїздки в Африку Гумільов зробив пропозицію Ганні Горенко, відомої в російській літературі під псевдонімом Ахматова. Аналіз вірша Гумільова «Жираф» слід починати з розгляду перших рядків, в яких автор звертається до дівчини, чий погляд сумний і сидить вона, «коліна обнявши». Початок вірша контрастує з основною частиною, де зображена екзотична африканська природа. Ахматова відмовив Гумільову. І ця відмова була не першим. Молодому поетові захотілося довести своїй коханій, що він гідний її. Адже для того щоб відправитися в дикі африканські пустелі, необхідно мати певну відвагу і рішучість.

Через два роки після публікації збірки, до якого увійшли слова, звернені до Ганни Ахматової, де мова йде про мальовничу спекотної місцевості, де «вишуканий бродить жираф», Гумільов отримав нарешті довгоочікуване згоду. У цьому творі немає зізнань у любові, але воно володіє незвичайним романтизмом і казковістю. Автор розповідає коханій дівчині про прекрасних далеких краях, де він побував. Він прагне порадувати її описом дивного пейзажу, а разом з тим зацікавити і завоювати її серце.

образ жирафа

Сірому раціонального світу, в якому немає чуттєвих емоцій і яскравих вражень, протистоять казкові образи. Словосполучення «вишуканий жираф» Гумільов використовував для створення прекрасного і майже нереального світу. Африканський пейзаж - це не вигадка і не казка. Однак людині, що звикла до російського осінньому негоди, ця картина здається недосяжною. Уже в другій строфі вірша набуває барвисті теплі тони. Граціозною стрункістю і чарівним візерунком володіє, як вважає Гумільов, жираф. Історія створення цього романтичного твору починається, можливо, ще в ранні роки автора, коли майбутній поет-акмеист мріяв про екзотичні далях, що асоціюються в дитячих мріях саме з цією твариною.

Я знаю, що багато чудесного бачить земля ...

Аналіз вірша Гумільова «Жираф» необхідний для розуміння ідейного змісту і художньої форми цього твору. У третій і четвертій строфах Гумільов начебто пропонує читачеві поглянути на цей світ іншими очима. Жираф в сприйнятті поета має кілька образів. Це не просто дике африканську тварину. Це частина прекрасного світу, який не кожен може або хоче бачити. Пропонуючи звільнитися від «важкого туману», поет закликає пізнати, наскільки величезний і чудовий світ. Звернення до читача здійснюється за допомогою діалогу із загадковою дівчиною.

озеро Чад

Звертаючись до своєї сумної співрозмовниці, Гумільов робить читача свідком цього діалогу. Цей художній прийом дозволяє висловити класичний для романтизму конфлікт реальності і мрії. І озеро тут символізує краси екзотичного континенту, які дуже далекі від музи поета. Вона звикла, за його словами, до «важкого туману», і вірить лише дощу. Ці слова можна трактувати як небажання радіти життю і мріяти.

Композиція Сюжетна завершеність властива творам, які створював Микола Гумільов. «Жираф», композиція якого має її при всій своїй різноманітності художніх образів, має досить чіткою структурою. У цьому творі живе мелодія. Вірш починається з мінору, але переходить в життєрадісний мажор. В яскравих тонах малює поет мрію, якої він живе. Свої романтичні мрії він прагне поселити і в серце коханої. Але виникають сумніви в тому, що вона здатна повірити в його дивну мрію. Це призводить до того, що розповідь його завершується на тихому мінорному акорді.

Як він може розповісти їй про тропічних садах, про струнких пальмах і запаху немислимих диких трав, якщо вона звикла жити в світі раціональному і безбарвному? Але при всій печалі, яка живе в рядках Гумільова, в них немає песимізму. «Майстер казки» - так називав себе сам поет. У цьому твердженні є справедливість, оскільки твори його мають сліпучими картинами і кільцевих обрамленням. Подібні мистецькі засоби характерні для будь-якої казки. Поет не відмовляється від намірів розповісти своїй обраниці про чудеса жаркого континенту і вивести її за межі «важкого туману», в якому вона звикла існувати. Під час читання вірші створюється враження, що він готовий розповідати про сонячній країні знову і знову. Рай на Землі існує, він зможе переконати її в цьому. І бажання його підтверджують останні слова, з яких і починається твір. Вона плаче ... І він знову приступає до свого яскравого розповіді.

У своєму творі Гумільов зобразив два світи. Перший тьмяний і безбарвний. Другий - яскравий і різноманітний. Тьмяним тонам він приділив трохи уваги. Безбарвний світ, скоріше, відіграє роль фону. Барвистий яскравий світ для поета - це його захоплення африканською природою, постійне прагнення до романтичної мрії і, безсумнівно, любов до жінки. Цей невеликий твір настільки багатогранно, що не може мати однозначне тлумачення. Кожен читач бачить в ньому те, що ближче його серцю.

Вірш закінчується тим, з чого і почалося. Гумільов починає свій чудовий розповідь про жирафу заново.

Гумільов та інші чоловіки «дикої дівчинки» Бояджиєва Людмила Григорівна

Глава 5 «Ти плачеш? Послухай ... далеко, на озері Чад Вишуканий бродить жираф ». Н.Г.

"Ти плачеш? Послухай ... далеко, на озері Чад

Вишуканий бродить жираф ». Н.Г.

Через пару днів після з'ясування відносин подружжя прийшло до Вале Срезневской. Хоч і з вином, а особи не те глузливі, не те траурні. У Миколи були хворі запалі очі, співуча, цілком приємна картавость стала більш схожа на заїкання - говорив ривками, наче видавлюючи з себе слова. Анна - напружена, як струна, одну від одної прикурювати цигарки.

Сіли по краях великого м'якого дивана в затишній, бордовим оксамитом затягнутою кімнатці Валі.

Ти у нас начебто свати, Валя, розсуди по совісті, - почав Микола, з першого їх юнацького знайомства (з її десяти років) симпатизував Вале.

Ми розлучаємося. Це остаточно. Я відтепер не хочу бути пов'язаною з цією людиною, - відрубала Ганна. - І ні слова більше. Інакше я піду.

Микола страшно зблід. Непоступливість Анни била в самі його хворі точки: «підкорювач амазонок» не зміг впоратися з звичайній київській Чортиці.

Я завжди говорив, що ви абсолютно вільні робити те, що бажаєте, - видавив він через силу. - Дякую за прийом.

Встав і пішов, лише сплеснула в передній двері.

У тиші було чутно, як капало з крана на кухні. Валя застигла з відкритим ротом. Нарешті промовила:

Я ж умовляти зібралася приймати поспішних рішень! А він ... А ти ... Не встигла і слова вставити - все вже скінчилося!

Він миритися прийшов, сподівався, що ти мене уламати.

Саме так! Досить списи ламати! - Валя спалахнула. - Послухай, Анька, історія з цим Орестом банальна! Підставилась дівчина, відвести видного чоловіка сподівалася. Нехай росте хлоп'я - Микола ж його не хотів, але, видно, так вже доля розпорядилася ...

Позорище яке! На все місто ...

Навпаки! Знаєш, яким твій Гумільов тепер у жіночої статі суперменом і красенем вважається ?! І все шепочуться - геній! Ось що значить звернути на себе увагу. Розгледіли!

А я київська відьма, спокусниця - так базікають?

Ну, тут особлива розмова ... - Вале не хотілося зараз розповідати подрузі, що про неї ходить слава розлучниці, що розбиває чужі сім'ї. Чулкова ледь не розвела, тепер за Недоброво взялася. І про інших поминають.

А розмова у мене ось яке. - Анна дістала блокнот, вирвала з нього листок. - Передай йому, коли зустрінетеся, він же до тебе ще зайде на мене скаржитися ...

Валя прочитала:

Твій білий дім і тихий сад залишу.

Хай буде життя безлюдна і світла.

Тебе, тебе в моїх віршах прославлю,

Як жінка прославити не могла.

І ти подругу пам'ятаєш дорогу

У тобою створеному для очей її раю,

А я товаром рідкісним торгую -

Твою любов і ніжність продаю.

Уф ... Так сумно ... - Валя засумнівалася. - Це правда Миколі написано?

Губи Анни торкнула посмішка:

А кому ж? Я читаю на вечорах його вірші, які він присвячував мені, - це, по-перше, мені самій приємно, по-друге, і йому популярність не завадить. - Вона примружила очі від диму. - Особливо все «Жирафа» просять ...

Я теж його страшно люблю! - погодилася Валя. - Коли сумно, сама собі вголос читаю. - Вона з виразом продекламувала:

Сьогодні, я бачу, особливо сумний погляд

І руки особливо тонкі, коліна обнявши.

Послухай: далеко, далеко, на озері Чад

Вишуканий бродить жираф.

Йому граціозна стрункість і млість дана,

І шкуру його прикрашає чарівний візерунок,

З яким рівнятися насмілиться лише місяць,

Дріб і хитаючись на вологості широких озер.

Вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля,

І біг його плаву, як радісний пташиний політ.

Я знаю, що багато чудесного бачить земля,

Коли наприкінці він ховається в мармуровий грот.

Я знаю веселі казки таємничих країн

Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя,

Але ти занадто довго вдихала важкий туман,

Ти вірити не хочеш на що-небудь, крім дощу.

І як я тобі розповім про тропічний сад,

Про стрункі пальми, про запах немислимих трав? ..

Ти плачеш? Послухай ... далеко, на озері Чад

Вишуканий бродить жираф.

Анна відкрила вино, наповнила келихи:

Давай, Валя, птах моя, за нього! Хороший поет. Поки я спала, залишив на моїй тумбочці листок. Це після вчорашньої сварки. Прямо святий:

Коли, знемігши від муки,

Я більше її не люблю,

Якісь бліді руки

Лягають на душу мою.

І чиїсь сумні очі

Звуть мене тихо назад,

У темряві остинувшей ночі

Нетутешній благанням горять.

І знову, ридаючи від муки,

Прокляне своє буття,

Цілу я бліді руки

І тихі очі її.

Господи, бідний Миколка! Анька, ти й справді кам'яна. Чоловік такі вірші в ліжко приносить! Ну, прости його, прости! Сама ж теж не свята.

Наївна, він не для мене пише, а для демонстрації на збіговиськах свого «Цеху поетів». У мене враження, що він для них і пише ... - Анна знову закурила. - Скажи, ти як думаєш, він мене колись любив?

Ох, якщо мій Срезневський каже, що любить, - я розумію, як це. А коли у тебе чи у Гумільова такі фантазії з'являються, вибач, тут без півлітра не розберешся. Давай вип'ємо за розуміння між статями! - Валя розлила вино.

Знаєш, що я тобі скажу, хоча і не «відьма з міста Змієва» ... - Анна надпила, забарилася, розгойдуючи в кришталі гранатове рідина. - заморочений він, і почуття у нього заморочені. Ну де ще знайдеш такого недоумкуватого генія? Питається, що йому далися ці тубільці і жирафи? Адже він Поет! Розумієш - справжній, абсолютно особливий - штучний.

- «... Або, бунт на борту виявивши, з-за пояса рве пістолет так, що сиплеться золото з мережив, з рожевих брабантські манжет» - адже краса яка і порив! - Валя вскочила, зобразивши рух описаного Гумільовим відважного капітана. - Він у тебе - такий! Все Васко де Гами, Кукі і Колумби разом узяті. Під наркозом морських глибин і пригод! Але ще й покликання - нам, Сідней і домувальниця, романтику мандрів перелити з серця в серце.

Тільки я тут зовсім ні при чому! Я - розумієш? Я! Чи не моя це романтика. І стати його Євою я не можу!

Так ... Найшла коса на камінь ... - Валя погладила візерунки на скатертини. - Він, думаю, крупно промахнувся. Вбив собі в голову, що саме ти йому і потрібна! Саме тебе він домагався стільки років!

Бачиш - «безневинну грішницю» знайшов! - Анна усміхнулася. - Всі вони хочуть повію по-монастирськи. А крім того - рабиню улесливу. Щоб удома сиділа з котлетами і дітьми та йому дифірамби співала.

Гумільов від жінки підзаряджатися повинен. Він же в тебе абсолютно божевільний - спокій йому навіть не сниться!

Чи не жінка йому потрібна, а еліксир життя і одночасно борошно, незагойна рана і чаклунське вариво. Коротше, Африка з усіма її пристрастями. - Анна прищулилася і промовила тихо, ніби боячись, що якась темна сила їх підслухає: - Смертельними пристрастями!

Точно! - Валя присунулася до подруги, прошепотіла: - Він же все життя проходив смертельно тобою поранений! Скільки разів намагався витягнути отруєне жало, а без нього - туга і сірість - плоска життя! І знову до тебе рвався. За своєю порцією отрути. Ось такий травматичний романтизм.

Може, комусь ця історія в кайф - ну, витребеньки його театральної. А мені своїх проблем вистачає. У мене свій романтизм - НЕ травматичний. Твій чоловік психів лікує. Це теж романтика. Думаю, з його пацієнтами покруче, ніж в нетрях Амазонки. Але від тебе він чекає борщу, а не отруйних укусів.

Так Вяч Вяч тільки з Пушкіна три вірша напам'ять знає! Ти хоч зараз зрозумій, що таке ГУ-МІ-ЛЕВ!

Зрозумію, коли помудрує.

А у нього щастя не буде більше ні з однією бабою - ось тобі моє пророцтво. - Валя осушила чарку і відвернулася. Щоб не показувати сліз.

Валя виявилася права. Одружившись вдруге менше ніж через рік після розлучення з Ахматової, Гумільов відправив юну дружину до своєї мами, яка на той час оселилася з онуком Льовушкою в Бєжецьку, місті хуртовинну і зовсім не наповненому світськими розвагами. Відправив і забув. І жити йому залишалося недовго ...

На вечорах поезії Ахматова читала його вірші:

... Я молодий був, був жадібний і впевнений,

Але Дух Землі мовчав, зарозумілий,

І померли сліпучі мрії,

Як помирають птахи та квіти.

Я знаю, життя не вдалося ...

Сказала ти, задумливий, строго:

«Я вірила, любила занадто багато,

А йду, не вірячи, не люблячи,

І перед обличчям Всевидючого Бога,

Бути може, саме себе гублячи,

Навік я відрікаюся від тебе ».

Твоїх волосся не смів поцілувати я,

Ні навіть стиснути холодних тонких рук,

Я сам собі був бридкий, як павук,

Мене лякав і поранив кожен звук.

І ти пішла, в простому і темному платті,

Схожа на древнє Распятье ...

У залах ридали курсистки, гімназистки переписували вірші один одному в зошит. Шанувальники Анни обмирає від глибини почуттів нещасного закоханого. Змучений, тремтливий Гумільов!

Цей текст є ознайомчим фрагментом.З книги Вокзал мрії автора Башмет Юрій

"А, це ти, дідок! Ну сідай, послухай!" Отже, я приїхав зі Львова, де був місцевою зіркою-гітаристом, керував ансамблем, який не встиг добре "розкрутитися" через мого від'їзду, хоча мав усі дані для цього. А тут, в Москві, в консерваторії, хоч я і вступив

З книги Валентин Гафт: ... Я поступово пізнаю ... автора Гройсман Яків Йосипович

З книги ... Я поступово пізнаю ... автора Гафт Валентин Йосипович

ЖИРАФ Чи не олень він і не страус, А якийсь дивний сплав, Він абстракція, він хаос, Він помилка, він жираф. Він така ж помилка, Як павич, як восьминіг, Як комар, собака, рибка, Як Гоген і як Ван Гог. У природи в підсвідомості багатьох є ще ідей, І до нього прийде признанье, Як до

З книги Солоне дитинство автора Гезалов Олександр Самедович

Про що, хлопець, плачеш? Часто до нас приїжджали шефи - студенти з Володимирського педагогічного інституту. Вони приїжджали попити медовухи, пограти з нами в футбол, п'яно покричати пісні "Про туманах". І їхали з паперами дитячого будинку, де їх робота оцінювалася тільки на

З книги Відомі письменники Заходу. 55 портретів автора Безелянский Юрій Миколайович

Вишуканий і сумує Цього місяця виповнюється 150 років від дня народження Поля Верлена. Не всі знають знаменитого французького поета, одного з основоположників символізму. Тому познайомимо читачів коротко з життям і творчістю поета-сімволіста.Верлен народився 30 березня

З книги Червоні ліхтарі автора Гафт Валентин Йосипович

Жираф Чи не олень він і не страус, А якийсь дивний сплав, Він абстракція, він хаос, Він помилка, він жираф. Він така ж помилка, Як павич, як восьминіг, Як комар, собака, рибка, Як Гоген і як Ван Гог. У природи в підсвідомості багатьох є ще ідей, І до нього прийде признанье, Як до

З книги Згадати, не можна забути автора Колосова Маріанна

БРОДИТЬ ЛУНА Бродить втомлено по небу місяць. Мовчки стоїть конкретна людина у вікна. Пильно дивиться крізь скла в темряву, Тяжко, мабуть, сьогодні йому. Холод скла для гарячого чола. Зле ліки для серця - боротьба. День для роботи. А ніч - біля вікна. Бродить втомлено по небу

З книги Аркадій гульвіси - Спадщина автора колектив авторів

Дух Кутилова бродить по Омську Дух Кутилова бродить по Омську: його називають омським Висоцьким, трагічні долі двох поетів дивно схожі Творчість Кутилова об'єднало Омську інтелігенцію в Будинку актора. Ромашки в фойє - перед портретом тепер уже визнаного поета,

З книги Угрешська ліра. випуск 2 автора Єгорова Олена Миколаївна

«Не спокушай мене, послухай ...» Не спокушай мене, послухай: в ночах, які спалюють дотла, куди йдуть наші душі, коли сплітаються тіла? Коли ми ні мертві, ні живі, коли - не виразив пером! - сама гроза зміїться в жилах, і серце стрясає грім? Куди йдуть наші душі, тілесний

З книги Пам'ять про мрію [Вірші та переклади] автора Пучкова Олена Олегівна

Слухай, Мадлен Любіть же мене, поки ви прекрасні. Ронсар Слухай, прекрасна Мадлен! Сьогодні день весняних змін - Зима з ранку покинула рівнини. Ти в гай приходь, і знову в далечінь Нас покличе лікуючий печаль Звук рогу, вічно новий і старовинний. Прийди! мені знову

З книги 50 найзнаменитіших привидів автора Гільмулліна Лада

Там, де бродить Ленін Будівля, в якому розташовується самарський Будинок-музей В. І. Леніна, було побудовано в 1885 році. Належало воно купцеві Іллі Олексійовичу Ритікова. На першому поверсі дерев'яного особняка розташовувався «Магазин з продажу на винос російських і іноземних

З книги Про Сталіна без істерик автора Медведєв Фелікс Миколайович

Глава 3. Дев Мураркі: «Привид Сталіна бродить по Москві» Зараз почалася далеко йде з усіх досі вживали спроб відродити і відтворити славу Сталіна серед звичайних радянських людей. Ця спроба прийняла форму роману «Блокада» видного

З книги Упертий класик. Збірка віршів (1889-1934) автора Шестаков Дмитро Петрович

З книги Будинок в небі автора Корбетт Сара

21. «Радість життя колишньої далеко, далеко ...» Радість життя колишньої далеко, далеко ... Я запалю свій вогонь глибоко, глибоко ... У півсні, в присмерку там заповітний є сад, Там квіти без зими, там любов без втрат. Там в німій тиші, недоступні дня, Я скарбу серця ревниво зберігаю, І

З книги Ролі, які принесли нещастя своїм творцям. Збіги, передбачення, містика ?! автора Казаков Олексій Вікторович

Глава 5. Стрижка на озері На зворотному шляху в долину Джемі спіткнувся, впав і зламав ногу, що змусило нас перервати наше велике подорож по Південній Америці. Чи не могло бути й мови про те, щоб я продовжувала його одна. Ми, парочка міських дітлахів, які відзначають свято

З книги автора

«Послухай, чи не йде дощ ...» Режисер: Аркадій Кордон Сценаристи: Аркадій Філатов, Аркадій КордонОператор: Олег МартиновКомпозітори: Ісаак Шварц, Євген БаскаковХудожнік: Валентин ПоляковПродюсер: Федір ПоповПроізводство: Свердловська кіностудія / КРУГ

Є поети серед ліриків Срібного століття, чий вплив на нащадків і сучасників було особливо значним. До них належить, звичайно, Гумільов Микола Степанович. У цій статті ми проаналізуємо його вірш "Жираф".

план аналізу

Аналізуючи вірш, слід виділити наступні моменти.

До якого напрямку в літературі належав його автор.

Жанр цього вірша.

Ідея, тема.

Композиція.

Ліричний герой.

Літературні прийоми, які використовує автор повтор, символ і ін.), А також поетична лексика (неологізми, архаїзми, антоніми, синоніми) і поетична фонетика (дисонанс, алітерація).

Грунтуючись на цьому плані, ми проведемо аналіз вірша "Жираф" Гумільова. Однак застосовувати його можна і до інших поетичних творів.

Автор твору

Почнемо "Жираф" з уявлення автора. Цей поет відомий був як один з керівників і творців школи акмеїзму. Сам він ставився до власних віршів вельми критично, працював скрупульозно над їх змістом і формою. Гумільов - один з найбільш вимогливих і строгих вчителів, прищеплювати молодим поетам смак до отточенности висловлювання.

До якого напрямку належав Гумільов?

Гумільов, як ми вже згадували, належав до такого напрямку, як акмеїзм. Це вигаданий Миколою Степановичем стиль, який мав на увазі відображення дійсності ємними і легкими словами.

ліричний герой

Навмисно ліричний герой закриває очі на буденність життя, навколишнього його. Він їй протиставляє повний пригод, яскравий світ вільного мандрівника. Привертають його гарні назви, екзотичні місця. Цілеспрямованість і воля - духовний стрижень всієї поезії Миколи Степановича.

Сучасників захопив вигляд ліричного героя Гумільова, що поєднував в собі мужність, відвагу, здатність передбачати майбутнє, а також пристрасть до подорожей і дитячу цікавість до навколишнього світу.

Історія створення твору "Жираф" (Гумільов)

Аналіз за планом продовжимо, розповівши трохи про історію створення вірша і збірнику, в який вона була придбана. "Романтичні квіти" - збірка віршів, що вийшов в 1908 році. Ліричний герой в даному циклі приміряє різні маски. Він - то той, хто програв всі гравець, який поставив в страшному пориві свій хрест на карту; то мислитель-відлюдник, який володіє вищим знанням; то мандрівник. За цими обличьями ми бачимо одну людину, мужнього і впертого, мрійливого і відважного, який не боїться випробувань і тривог, навіть якщо вони загрожують герою смертю. До збірки під назвою "Романтичні квіти" не випадково увійшло вірш "Жираф", написане в 1907 році. Це одне з найбільш яскравих творінь Гумільова, що стало надовго його в літературі.

Сам автор багато подорожував по Туреччині, Африці, Сходу. Враження ці відбилися в його віршах, для яких характерні дикі екзотичні ритми. Звучить в його творах і музика заморських країн, і російські пісні, і труби війни, і сльози, і сміх любові. Одним з найбільш чудових віршів, присвячених Африці, є у такого поета, як Гумільов, "Жираф". Короткий аналіз твору не дозволяє говорити докладно про решту його творчості, яке також досить цікаво.

Жанр вірша

Як і багато інших вірші даного автора, цей вірш написаний в жанрі філософської лірики. коротко викладений в цій статті, дозволяє говорити про те, що перед нами поет постає "майстром казки", в своєму творі поєднуючи опис швидко мінливих, сліпуче яскравих картин прекрасної далекої країни з музикальністю і мелодійністю оповідання.

Тема і ідея

Ліричний герой вірша "Жираф" для того, щоб розвіяти смуток своєї супутниці, вирішує їй розповісти сумну і таємничу казку про пристрасть молодого вождя до чорної діви, про "стрункі пальми", "тропічний сад", про все екзотичне, прекрасне. Починається вона особливо: "Далеко, далеко на озері Чад ..." бродить вишуканий жираф.

Вираз "далеко-далеко" пишеться зазвичай через дефіс. За допомогою нього визначається щось абсолютно недосяжне. Однак Гумільов не без деякої частки іронії нашу увагу акцентує на тому, що цей континент не так вже й далекий. Він порівнює два простору, в масштабі свідомості людини є далекими. Однак вони дуже близькі в масштабі землі. Про те, що знаходиться "тут", автор не говорить нічого. Це і не потрібно, так як тут тільки "важкий туман", який ми звикли вдихати щохвилини. Життя в світі, де ми живемо, тече в сірих тонах. Саме такий її зображує Микола Гумільов ( "Жираф"). Аналізуючи твір, можна сказати, що лише сльози і смуток залишилися "тут". Здається, ніби на землі неможливий рай. Однак ліричного героя ця буденність не влаштовує. Його тягнуть незвичайність, барвистість, екзотичні ритми.

Ліричний герой, звертаючись до таємничої жінки, судити про яку ми можемо тільки з позиції автора, діалог веде і з нами, тобто тими, хто слухає цю казку. Він пропонує поглянути інакше на світ, зрозуміти, що земля бачить "багато чудесного". Кожен з нас здатний при бажанні побачити це, слід лише очиститися від вдихуваного нами "важкого туману" і зрозуміти, що світ прекрасний і величезний. Автор прагне це довести. Зовсім інший представляється життя на озері Чад. Тут, як ніби дорогоцінний алмаз, переливається і блищить світ, повітря чисте і свіже.

художні образи

Ось уже ми переносимося разом з героїнею вірша в загадкову Африку для того, щоб потрапити в "тропічний сад", доторкнутися до стовбурів прекрасних "струнких пальм", вдихнути повітря далекої землі, напоєне пахощами рослин і квітів і побачити дивовижне тварина, якій дана "граціозна стрункість і млість ".

Романтично умовний вигляд цієї африканської тварини. Багато в вірші "вигаданої" витонченості. Можна відзначити тут рядок про те, що він "ховається в мармуровий грот" на заході. Однак поетична форма виправдовує це, оскільки передбачає вже спочатку наявність таємничого і чудесного.

В даному вірші Микола Гумільов зупинив не випадково свій вибір на жирафу. Властива йому екзотика вписується дуже органічно в текст розповіді про загадкову далекій землі. З довгою шиєю, що стоїть твердо на ногах, з "чарівним візерунком", що прикрашає шкуру, це тварина стала героєм безлічі віршів і пісень. Можна, мабуть, провести паралель між ним і людиною, який так само граціозно стрункий, ставний і спокійний. Однак жирафу "нега" і миролюбність дано від природи. А з власної волі звеличує себе над іншими живими істотами.

Літературні прийоми, які використовує Гумільов

Провівши аналіз вірша Гумільова "Жираф", ми помітили, що автор використовує прийом незвичайного порівняння, що є одним з найбільш примітних засобів створення образу жирафа. Чарівний візерунок його шкури порівнюється з блиском місяця, а сам він "подібний кольоровим вітрила корабля". Біг тваринного уподібнюється радісному пташиному польоту: він такий же плавний.

Іншими засобами, до яких Гумільов вдається в даному вірші, є епітети: "граціозна стрункість", "вишуканий жираф", "кольорові вітрила", "чарівний візерунок", "важкий туман", "радісний політ", "немислимі трави", " таємничі країни ", а також метонімія (" бродить жираф "), повтор (" далеко, далеко "), уособлення (" наважиться тільки місяць "," багато чудесного бачить земля ").

Те саме граціозності і спокою жирафа мелодія твори, як показує аналіз вірша "Жираф" Гумільова. Неприродно протяжний звук. Вони мелодійні, надають відтінок чарівництва розповіді, доповнюють також казкове опис. Гумільов в ритмічному плані використовує у вірші п'ятистопний ямб. За допомогою чоловічої рими об'єднуються рядки (тобто наголос падає на останній склад). Звучить ефектно заключний вірш останньої і першої строф, скорочений до трьох стоп. Можливо, саме тому вони запам'ятовуються і надовго залишаються в пам'яті. Ми помітили також ще один важливий момент, провівши аналіз. Гумільова "Жираф" - вірш, в якому п'ятистопний амфібрахій, його заколисує ритм в поєднанні з використанням дзвінких приголосних дозволяє автору барвисто і органічно описати світ казки. Настільки мелодійно цей вірш, що сьогодні воно стало піснею: на нього написана музика.

Автор використовує для створення образу таємничої і сумною незнайомки алітерацію, асонанс (погляд - Чад), анафору ( "особливо сумний", "особливо тонкі"). Ми зустрічаємося з асонансом і далі (вождя - дощу, дана - місяць, країн - туман і т.д.).

Не можна не включити в аналіз вірша "Жираф" Гумільова і наступний момент. Автор, малюючи картини чарівної країни перед читачем, ніде при цьому не використовує в оповіданні конкретного опису кольору образів і предметів. Гумільов, вдаючись до поетичних засобів, свого колірного бачення не нав'язує. Він дає можливість уяві уявити жваво світ, про який йдеться у вірші, його відтінки і кольори. У цьому ви можете переконатися, провівши самостійно аналіз.

Гумільова "Жираф" - твір, читаючи яке, ми дійсно представляємо і сидить сумно біля вікна витончену дівчину, і шкуру жирафа з чарівним візерунком, і колір гладі води, за яким розкинулися золотистим віялом місячні відблиски, і вітрила корабля, що пливе на заході, червоні , як у Гріна.

композиція

Завершує наш аналіз вірша "Жираф" Гумільова композиція твору. Це прекрасна казка. Для неї, як і для багатьох інших, характерна кільцева композиція. Закінчується дія там же, де воно і починалося. Цей прийом в даному випадку демонструє бажання Гумільова розповісти читачам про "рай на Землі" для того, щоб змусити подивитися їх по-новому на світ. Створюється враження в міру прочитання, що ще не закінчена казка про таємничу і прекрасну Африці. Здається, що ліричний герой настільки захоплений багатою палітрою кольору, екзотичними звуками і запахами, що невтомно готовий розповідати про них, малювати яскраві, пишні картини. І нам мимоволі передається цей невгасимий ентузіазм. Ми з нетерпінням, як в казках Шахерезади, очікуємо продовження і знаходимо його з вдячністю, звертаючись до творчості Гумільова, в інших його творах.

Отже, ми розповіли про твір, який створив Микола Гумільов ( "Жираф"). Аналіз вірша був проведений з опорою на план, даний на початку статті. Це лише коротка характеристика, що відзначає основні особливості даного твору.