Я згадав і все колишнє Тютчев. Я зустрів вас - і все колишнє. Аналіз тютчевськоювірші

твір

Любовна лірика займає важливе місце в поезії Федора Івановича Тютчева. У кожному ліричному вірші ми бачимо жіночий образ, багатосторонній і складний жіночий характер.

Вірш «Я зустрів вас - і все минуле ...», що має в посвяченні таємничі літери «К.Б.», написано Тютчева 26 липня 1870 року в Карлсбаді і присвячено графині Амалії Лерхенфельд (в заміжжі баронеса Крюденер, звідси і назва - «К. Б. »).

У цьому вірші описується почуття людини, якому пощастило знову зустрітися зі своїм минулим. Воно представляється героєві в образі коханої жінки. З нею він провів найпрекрасніші дні своєї юності.

Зараз герой вже немолодий, здавалося б, серце його пережило багато, але з появою коханої воно оживає ще з більшою пристрастю:

Я зустрів вас - і все колишнє

У віджиле серце ожило;

Я згадав час золоте -

І серцю стало так тепло ...

Різноманіття відчуттів, воскреслі почуття ліричного героя при зустрічі з жінкою передаються за допомогою цих слів. Мотив ностальгії прозирає в рядках:

Так, весь обвіяв дуновеньем

Тих років душевної повноти,

Давно забутим захватом

Дивлюся на милі риси ...

Як після вікової розлуки,

Дивлюся на вас, як би уві сні ...

У цих рядках герой звертається до героїні так, як ніби вона тут присутня. Почуття ліричного героя загострилися:

І ось чуємо стали звуки,

Чи не умолкавшие в мені ...

Звертаючи увагу на ці рядки, читач розуміє, що герой як і раніше відчуває почуття глибокої, ніжної симпатії до героїні, серце його б'ється частіше і ось-ось вистрибне з грудей від хвилювання, що переповнює душу.

У вірші п'ять строф, кожна з яких несе в собі переживання, настрою ліричного героя. Тютчев використовує постійні епітети ( «душевна повнота», «вікова розлука»), адже ситуація несподіваної зустрічі колишніх закоханих, при якій раптово спалахують давно згаслі почуття, - часта ситуація в житті. Образність вірша надають метафори, уособлення ( «час золоте», «вітровіння років душевної повноти», «тут життя заговорила знову») - традиційні для поета засоби художньої виразності.

Звукопис вірші заслуговує на особливу аналізу. Поет використовує такий художній засіб, як асонанс (повторення однакових голосних). У першій строфі близько десяти разів повторюється звук «о» - надзвичайна співучість слів дозволила перекласти цей вірш на музику. У другій і в третій строфах скупчення ніжних звуків «е», а також «в» (прийом алітерації - вживання однакових приголосних) допомагають відчути подих вітру:

... повіє раптом весною

І щось стрепенеться в нас, -

Так, весь обвіяв дуновеньем

Тих років душевної повноти,

З давно забутим захватом

Дивлюся на милі риси ...

Рима у вірші точна, перехресна. Перша і третя рядок мають жіночу риму ( «колишнє-золоте», «часом-весною»), друга і четверта - чоловічу ( «ожило-тепло», «годину-нас»).

У вірші міститься три пропозиції з трьома крапками, які свідчать про безладності думок ліричного героя, його сум'ятті. Слід зауважити, що у вірші всього одне оклику пропозицію, що закінчується, крім того, трьома крапками: «І та ж в душі моїй любов! ..» По-перше, ця пропозиція є своєрідним підбиттям підсумку зустрічі з коханою жінкою, по-друге, це вказує на фрагментарність ситуації, на можливе продовження теми в майбутніх віршах.

Безумовно, неможливо не помітити літературну перекличку Ф. Тютчева з О. Пушкіним (паралель зі знаменитим «До *** -« Я помню чудное мгновенье »). «Милі риси» - ремінісценція, яка використовується Тютчева, - знову свідчить про те, що почуття любові вічно, оспівувати його неможливо за допомогою звичайних слів, на думку мимоволі приходять класичні рядки. Порівняємо заключні чотиривірші, у Пушкіна читаємо:

І серце б'ється в захват,

І для нього воскресли знову

І божество, і натхнення,

І життя, і сльози, і любов.

У Тютчева - ті ж почуття, ті ж рими:

Тут не одне воспоминанье,

Тут життя заговорила знову, -

І то ж в вас зачарування,

І та ж в душі моїй любов! ..

Уважний читач помітить і рядок з раннього вірша самого Федора Тютчева - «Я пам'ятаю час золоте» (1836).

Незважаючи на холодні і похмурі дні, в житті зустрічаються теплі і світлі миті. Вони переносять людини в світ прекрасних спогадів. І в усьому «винувато» почуття, яке дрімає в кожній людині. Настає час, і воно прокидається. Як тільки це відбувається, все в людині і навколо нього змінюється. Йому згадуються дні прекрасної молодості, і знову йому доводиться пережити той стан душі, яке він відчував колись раніше.

Виходить, що в якому б безнадійному становищі не перебувала людина, в ньому завжди живе справжнє щастя, досить тільки доторкнутися ніжною і люблячою рукою до цього прекрасного почуття.

Оригінальна назва вірша:

Федір Тютчев - К.Б.

Я зустрів вас - і все колишнє
У віджиле серце ожило;
Я згадав час золоте -
І серцю стало так тепло ...

Як пізньої осені часом
Бувають дні, буває час,
Коли повіє раптом весною
І щось стрепенеться в нас, -

Так, весь обвіяв дуновеньем
Тих років душевної повноти,
З давно забутим захватом
Дивлюся на милі риси ...

Як після вікової розлуки,
Дивлюся на вас, як би уві сні, -
І ось - чуємо стали звуки,
Чи не умолкавшие в мені ...

Тут не одне воспоминанье,
Тут життя заговорила знову, -
І то ж в вас зачарування,
І та ж в душі моїй любов! ..

Аналіз вірша «Я зустрів вас - і все колишнє» Тютчева

В силу своєї творчої натури Тютчев був дуже влюбливим людиною. Він два рази був одружений, мав кількох дітей. Під час другого шлюбу у поета був пристрасний тривалий роман з молодою коханкою. Можливо, тому доля покарала поета: його перша дружина і коханка загинули в ранньому віці. Уже в старості Тютчев зустрів свою першу юнацьку любов - баронесу Амалію Крюденер (в дівоцтві - Лерхенфельд). Колись давно молодий поет був палко закоханий в дівчину і був готовий зв'язати з нею свою долю. Але шлюбу рішуче стали на заваді батьки Амалії і видали дочку заміж за іншу людину. Зустріч з дівчиною, якій Тютчев присвячував свої перші літературні спроби, справила на нього велике враження. Під впливом натовпу почуття він написав вірш «Я зустрів вас ...» (1870 г.).

Серце старого поета, що випробувало гіркоту втрат і розчарувань, здавалося б, уже втратило здатність до сильних почуттів. Але нахлинули спогади справили диво. Тютчев порівнює свій стан з рідкісними днями золотої осені, коли в природі ненадовго виникає відчуття весни.

Поет зізнається, що колишнє почуття любові ніколи не вмирало в ньому. Воно було забуто під впливом нових сильних вражень, але продовжувало жити глибоко в душі. «Милі риси» пробудили дрімає пристрасть. Спогади про «золотом часу» доставили поетові величезну радість. Він немов би заново народився і звільнився від вантажу прожитих років.

Автор вже не відчуває жалю з приводу невдалого юнацького роману. На схилі віку він знову відчув себе все тим же молодим людиною, яка має величезну пристрасть. Він безмежно вдячний Амалії за зустріч, яку він вважає безцінним даром долі, віддячити йому за все перенесені біди і невдачі.

Поет не дає конкретного опису своєї колишньої коханої. Безумовно, роки взяли свою данину. Життєвий досвід навчив поета цінувати не фізичну, а душевну і моральну красу.

Вірш є зразком чистої любовної лірики. Виразні засоби підкреслюють відчуття світлої радості. Автор використовує епітети ( «золоте», «душевної», «милі»), уособлення ( «минуле ... ожило», «життя заговорила»). Вдало застосовується поетичне порівняння старості з осінню і пробудившегося почуття з весною.

Твір «Я зустрів вас ...» стало дуже популярним романсом, який широко відомий і в наш час.

Вірш Тютчева "Я зустрів вас" - одне з найбільш чарують в російської поезії. Воно було написано 26 липня 1870 року в Карлсбаді. На початку вірша йшла назва-присвята "К.Б.":

Клотільда жила недалеко від Карлсбад і могла випадково зустрітися з Тютчева;
вона недавно поховала чоловіка, і Теодор цілком міг сприймати її, як Клотильду фон Ботмер. Тобто, "К.Б." - її ініціали;
бюлетені курортних гостей і листування 1870 р показують, що Амалія Адлерберг не була в Карлсбаді влітку 1870 р .;
сумнівно, щоб Тютчев в назві вірша використовував титул і прізвище колишнього чоловіка Амалії, коли вона була одружена з графом Адлерберга. Більш того, в такій ситуації він взагалі не дав би ключа для встановлення адресата;
посилання на усне свідчення Полонського про розшифровку "К.Б.", як "Крюденер, баронеса" опублікована в 1913 р при виданні віршів поета П. Биковим. У Полонського, в общем-то, не було підстав бути відвертими з малознайомим йому видавцем.

Якби ця думка була висловлена раніше, то, можливо, зараз воно було загальноприйнятим і не викликало сумнівів. Але воно з'явилося недавно, і літературознавці ще знаходяться в пошуках істини. Ми ж, поки вибір не зроблений, можемо доторкнутися ще до однієї прекрасної легендою.

Міняти традиції не хочеться, тому поки краще сказати, що, можливо, цей шедевр адресований Амалії Крюденер, а, можливо, і Клотільда фон Ботмер. З обома жінками у Тютчева було дуже багато пов'язано в житті, і будь-який з них він міг написати ці рядки.

"Я зустрів вас" - романс ... елегія ...

Існувало кілька варіантів музики до вірша "Я зустрів вас - і все колишнє": С.І. Донауров (1871), Л.Д. Малашкін (1881), В.С. Шереметєв (1898). До нас дійшов варіант, виконуваний І.С. Козловським (1900-1993). Формулювання трохи дивна і вимагає уточнення. Справа в тому, що І.С. Козловський почув романс у виконанні артиста МХАТу І.М. Москвіна (1874-1946). Оскільки нот під рукою не виявилося, Козловський відновив їх по пам'яті. Довгий час вважалося, що автор музики невідомий, і тільки недавно були виявлені ноти романсу Л.Д. Малашкіна (1842-1902) "Я зустрів вас", видані в Москві в 1881 р

Федір Іванович Тютчев

«Я зустрів вас ...»

* * *

Поет гармонії та краси

(Про життя і творчість Ф. І. Тютчева)

початок біографії

Любителям поезії добре відомо чотиривірш Федора Івановича Тютчева, яке він написав на останньому десятку свого довгого, повної подіями життя:

Розумом Росію не зрозуміти,
Міське землеборство;
У ній особлива стать -
До Росії можна тільки вірити.

Важко, так, мабуть, і навряд чи можливо виміряти цим «аршином общим» і сам життєвий і творчий шлях великого російського поета. Не випадково, що навіть найближчі Федору Івановичу люди часто втрачали будь-яку можливість зрозуміти його бентежну душу.

«Він мені видається одним з тих початкових духів, таких тонких, розумних і полум'яних, які не мають нічого спільного з матерією, але у яких немає, проте, і душі. - Так записує про нього свої враження старша дочка поета, Ганна Федорівна, найбільш близька йому по думках і почуттям. - Він зовсім поза всяких законів і правил. Він вражає уяву, але в ньому є щось страшне і неспокійне ... »

Зрозуміти його до кінця неможливо тільки довго спілкувався з ним. І мабуть, далеко не випадково, що першим біографом поета став чоловік Ганни Федорівни, громадський діяч і публіцист Іван Сергійович Аксаков - син відомого письменника Сергія Тимофійовича Аксакова. Івану Сергійовичу це було зробити легше, ніж будь-кому іншому, бо відомо, що щоденникових записів Тютчев ніколи не вів, листів не зберігав і зовсім не турбувався про те, наскільки повно і точно дійдуть до нащадків факти його біографії. Не тільки як член тютчевської сім'ї, але і як особливо близький поетові по суспільно-політичним поглядам людина, Іван Сергійович цілком мав право бути його першим біографом. Не останню роль зіграв в цьому і письменницький талант І. Аксакова.

Вже через вісім місяців після смерті поета, в березні 1874 року в одному зі своїх листів до Федору Васильовичу Чижову, письменнику-слов'янофілів, Аксаков повідомляв: «Я зайнятий з ранку до ночі і частину ночі; поспішаю закінчити свою роботу про Тютчева і з приводу Тютчева ... Я знаю, ви не любите Тютчева або ставитеся до нього з упередженням, але беру з вас слово вперед: прочитати мою книгу від дошки до дошки ».

Працював Іван Сергійович в маєтку дружини Турово на Оке, Серпуховського повіту, в невеликому затишному двоповерховому будиночку з видом на зелену заплаву красуні річки.

До літа біографія була написана. Але опублікована у вересневому номері журналу «Російський архів» робота була розпорядженням уряду конфіскована. Занадто популярний був тоді Аксаков, громадський діяч і журналіст, своїми статтями нерідко викликав невдоволення правлячих кіл. І чергова можливість публікації його поглядів в зв'язку з ім'ям Тютчева, мабуть, злякала цензуру. Тому окремим виданням «Біографія Федора Івановича Тютчева» з'явилася на світ лише в 1886 році. З тих пір, з Аксаковська часів, повніше і достовірніше Івана Сергійовича про Тютчева поки не сказав ніхто. Тому шанувальники тютчевської поезії досі читають лише про якихось окремих сторонах його життя або творчості, шкодуючи, що не можна за один раз прочитати все про все Тютчева. Та й чи можливо це насправді? ..

«На першій днів моїх зорі ...»

Приблизно в тридцяти кілометрах від древнього містечка Углича лежить село Знаменське, що отримало, мабуть, своє поширена назва на Русі по стояла в ньому церкви. Хто знає, може бути, сам родоначальник славної прізвища «хоробрий чоловік Захарій Тутчев» отримав ці землі на Ярославщині від московського великого князя Дмитра Івановича Донського за свою дипломатичну і ратну службу на благо зароджується Російської держави. З незапам'ятних часів служиві дворяни і ратники Тютчева нерідко зустрічаються серед власників земель в Мишкинському, Углицькому і Кашинського повітах. Швидше за все, саме в селі Знам'янському в 1688 році народився і прадід поета, Андрій Данилович Тютчев, похідний журнал якого з розповідями про багатьох ратних пригоди його власника цілком міг читати потім і його знаменитий правнук.

Родом з-під Углича був і дід поета, ставний красень Микола Андрійович Тютчев, секунд-майор і інженер, після виходу у відставку став поміщиком, а потім і повітовим предводителем дворянства (з останньої чверті XVIII століття) Брянського повіту, Орловської губернії. У 1762 році він за порадою родичів вибрав в дружини небагату, але видну і господарську власницю подгородного села Овстуг, Пелагею Денисівну Панютина. Стараннями їх і їхніх дітей Овстуг за довгі півтора століття стане багатою родовою садибою Тютчева.

Третій син Миколи Андрійовича, Іван Миколайович Тютчев (1768-1846), отримав освіту в Петербурзі, в заснованому Катериною II Грецькому корпусі. У 1798 році він одружився на Катерині Львівні Толстой (1776-1866) і приблизно в цей же час вийшов у відставку в чині поручика. Кілька років родина прожила в Овстуге, де у молодих народилися первісток Микола (1801-1870) і 23 листопада 1803 року майбутній поет Федір. Після появи інших дітей Тютчева все частіше підлягає гостювали в Москві у тітки Катерини Львівни, графині Ганни Василівни Остерман, а потім, коли прийшла пора вчення старших синів, купили будинок у Вірменському провулку в грудні 1810 року.

Главою сім'ї вважалася Катерина Львівна. «Матінка» - так її називали всі в будинку. Походить з матері з роду Римських-Корсакова, вона припадала племінницею відомому воєначальнику, генералу Олександру Михайловичу Римського-Корсакова, сподвижника А. В. Суворова. Її мати, Катерина Михайлівна, померла в 1788 році, залишивши чоловіку, Льву Васильовичу Толстому, одинадцять дітей - трьох синів і вісім дочок. Старших дітей віддали в вчення, а більшість молодших взяли на виховання родичі. Так Катерина Львівна в дванадцять років потрапила до своєї бездітної тітки, Ганні Василівні.

Чоловік тітки, граф Федір Андрійович Остерман (в честь кого і був, швидше за все, названий поет), сенатор, дійсний таємний радник, служив деякий час московським генерал-губернатором, був багатий, мав власні будинки в Москві і Петербурзі. В одному з таких будинків в стародавній столиці, в приході церкви Трьох Святителів на Кулішках, і провела своє дитинство Катерина Толстая, мати поета, через яку він припадав ріднею відомим дворянських родів Толстих і Остерману.

Аксаков, що довідався Катерину Львівну вже в похилому віці, характеризував її як «жінку чудового розуму, сухорлявого, нервового складання, з нахилом до іпохондрії, з фантазією, розвиненою до хворобливості». «Іпохондрія» в ті часи називали перебільшена увага до стану власного здоров'я. Ця схильність до перебільшення власних недуг не завадила матері великого сімейства дожити до глибокої старості, майже до порога свого дев'яностоліття.

Завдяки доброму, незлобивому характеру батька, Івана Миколайовича, в родині Тютчева завжди панувала спокійна, доброзичлива обстановка. «Дивлячись на Тютчева, - записував у юності в своєму щоденнику університетський приятель поета Михайло Петрович Погодін, - думав про сімейний счастии. Якби всі жили так просто, як вони ».

Батько поета, за свідченням того ж Аксакова, вважався людиною розсудливим, «з спокійним, здоровим поглядом на речі», відрізнявся «незвичайним добродушністю, м'якістю, рідкісної чистотою звичаїв», але, на жаль, «не володів ні яскравим розумом, ні талантами» .

Першим біографом Івана Миколайовича став син Федір, який оспівав у віршах добрі якості батька. Юному поетові тоді ще не виповнилося й одинадцяти років, і читання їм вірші, принаймні у батьків, завжди викликало сльози захоплення. Вірш було написано до дня народження батька, 13 листопада, по всій ймовірності 1814 року, і називалося «Люб'язному папеньке!»:

У цей день щасливий ніжність сина
Який би дар принести могла!
Букет квітів? - але флора відцвіла,
І луг поблекнул і долина ...

1814 рік. Поява перших віршів одного з майбутніх видатних поетів Росії збіглося з багатьма видатними подіями. Країна, тільки що перемогла армію Наполеона, переживала величезний національний підйом. Це був час повсюдного зародження волелюбних ідей, час появи перших таємних товариств в Росії. Минулий Вітчизняна війна 1812 року вже ставала надбанням історії.

Вірш "Я зустрів вас - і все минуле ...", що має в посвяченні таємничі літери "К.Б.", написано Тютчева 26 липня 1870 року в Карлсбаді і присвячено графині Амалії Лерхенфельд (в заміжжі баронеса Крюденер, звідси і назва - "К. Б. ").

Я зустрів вас - і все колишнє

У віджиле серце ожило;

Я згадав час золоте -

І серцю стало так тепло ...

Так, весь обвіяв дуновеньем

Тих років душевної повноти,

Давно забутим захватом

Дивлюся на милі риси ...

Як після вікової розлуки,

Дивлюся на вас, як би уві сні ...

І ось чуємо стали звуки,

Чи не умолкавшие в мені ...

У вірші п'ять строф, кожна з яких несе в собі переживання, настрою ліричного героя. Тютчев використовує постійні епітети ( "душевна повнота", "вікова розлука"), адже ситуація несподіваної зустрічі колишніх закоханих, при якій раптово спалахують давно згаслі почуття, - часта ситуація в житті. Образність вірша надають метафори, уособлення ( «час золоте», «вітровіння років душевної повноти», «тут життя заговорила знову») - традиційні для поета засоби художньої виразності.

... повіє раптом весною

І щось стрепенеться в нас, -

Так, весь обвіяв дуновеньем

Тих років душевної повноти,

З давно забутим захватом

Дивлюся на милі риси ...

Рима у вірші точна, перехресна. Перша і третя рядок мають жіночу риму ( "колишнє-золоте", "часом-весною"), друга і четверта - чоловічу ( "ожило-тепло", "годину-нас").

У вірші міститься три пропозиції з трьома крапками, які свідчать про безладності думок ліричного героя, його сум'ятті. Слід зауважити, що у вірші всього одне оклику пропозицію, що закінчується, крім того, трьома крапками: "І та ж в душі моїй любов! .." По-перше, ця пропозиція є своєрідним підбиттям підсумку зустрічі з коханою жінкою, по-друге, це вказує на фрагментарність ситуації, на можливе продовження теми в майбутніх віршах.

І серце б'ється в захват,

І для нього воскресли знову

І божество, і натхнення,

І життя, і сльози, і любов.

У Тютчева - ті ж почуття, ті ж рими:

Тут не одне воспоминанье,

Тут життя заговорила знову, -

І то ж в вас зачарування,

І та ж в душі моїй любов! ..

Уважний читач помітить і рядок з раннього вірша самого Федора Тютчева - «Я пам'ятаю час золоте» (1836).