adsby.ru → література

Олександр Пушкін - Казка про золотого півника: Вірш. Казка про золотого півника Волю першу мою ти виконаєш як свою

Ніде, в тридев'ятому царстві,
У тридесятому державі,
Жив-був славний цар Дадон.
З молоду був грізний він
І сусідам раз у раз
Наносив образи сміливо,
Але під старість захотів
Відпочити від ратних справ
І спокій собі влаштувати;
А сусіди турбувати
Стали старого царя,
Страшної шкоди йому творячи.
Щоб кінці своїх володінь
Охороняти від нападів,
Мав він містити
Численну рать.
Воєводи не дрімали,
Але ніяк не встигали:
Чекають, бувало, з півдня, глядь, -
Ан зі сходу лізе рать.
Справлять тут, - лихі гості
Йдуть від моря. зі злості
Інду плакав цар Дадон,
Інду забував і сон,
Що і життя в такій тривозі!

Ось він з проханням про підмогу
Звернувся до мудреця,
Звіздареві і скопця -
Шле за ним гінця з поколоном.
Ось мудрець перед Дадон
Став і вийняв з мішка
Золотого півника.
"Посади ти цю птицю, -
Мовив він царю, - на спицю;
Петушок мій золотий
Буде вірний сторож твій:
Коль кругом все буде мирно,
Так сидіти він буде смирно;
Але лише трохи з боку
Очікувати тобі війни,
Іль набігу сили лайливої,
Іль іншої біди незваною,
В мить тоді мій півник
Пріподимет гребінець,
Закричить і стрепенеться,
І в те місце обернеться ". Цар скопця дякує,
Гори золота обіцяє:
"За таку послугу, -
Каже він в захопленні, -
Волю першу твою
Я виконаю, як мою ".
Петушок з високої спиці
Став стерегти його границі.
Трохи небезпеку де видно,
Вірний сторож, як зі сну,
Ворухнеться, стрепенеться,
До тієї сторонці обернеться
І кричить: "Кірі-ку-ку!
Царюй, лежачи на боці! "
І сусіди принишкли,
Воювати вже не сміли:
Такий їм цар Дадон
Дав відсіч з усіх боків!
Рік, інший проходить мирно,
Петушок сидить все струнко;
Ось одного разу цар Дадон
Страшенним шумом пробуджений:
"Цар ти наш! Батько народу! -
Виголошує воєвода, -
Государ! прокинься! біда! "-
- "Що таке, панове? -
Каже Дадон, позіхаючи, -
Га? .. Хто там? .. біда яка? "
Воєвода каже:
"Півник знову кричить,
Страх і шум у всій столиці ".
Цар до віконця, - ан на спиці,
Бачить, б'ється півник,
Звернувшись на схід.
Зволікати нічого: "Швидше за!
Люди, на кінь! Гей, жвавіше! "
Цар на схід військо шле,
Старший син його веде.
Петушок вгамувався,
Шум затих, і цар забувся. Ось проходить вісім днів,
А від війська немає звісток:
Було ль, не було ль битви -
Немає Дадон донесення.
Петушок кричить знову.
Клич цар другу рать.
Сина він тепер меншого
Шле на виручку великого;
Петушок знову затих.
Знову вести немає від них,
Знову вісім днів проходить;
Люди в страху дні проводять,
Петушок кричить знову,
Цар скликає третю рать
І веде її на схід,
Сам не знаючи, чи бути пуття.
Війська йдуть день і ніч;
Їм стає несила.
Ні побоїща, ні стану,
Ні надгробного кургану
Чи не зустрічає цар Дадон.
"Що за диво?" - мислить він.
Ось осьмой вже день проходить,
Військо в гори цар призводить
І переможе високих гір
Бачить шовковий намет.
Все буде мовчати чудовому
Кругом шатра; в ущелині тісному
Рать побита лежить.
Цар Дадон до намету поспішає ...
Що за страшна картина!
Перед ним його два сина
Без шеломов і без лат
Обидва мертві лежать,
Меч встромити один у одного.
Бродять коні їх серед луки,
За протоптаною траві,
По кривавій траві ...
Цар завив: "Ох, діти, діти!
Горе мені! попалися в мережі
Обидва наші сокола!
Горе! смерть моя прийшла ".
Все завили за Дадон,
Застогнала тяжким стогоном
Глиб долин, і серце гір
Потрясли. раптом намет
Відчинив ... і дівчина,
Шамаханська цариця,
Вся сяючи, як зоря,
Тихо зустріла царя.
Як на сонці птах ночі,
Цар замовк, їй дивлячись в очі,
І забув він перед нею
Смарт обох синів.
І вона перед Дадон
Посміхнулася - і з поклоном
Його за руку взяла
І до свого намету повела.
Там за стіл його садила,
Всяким стравою пригощала,
поклала відпочивати
На парчеву ліжко.
І потім, тиждень рівно,
Скоряючись їй безумовно,
Зачарований, захоплений,
Бенкетував у ній Дадон.
Нарешті і в шлях зворотний
Зі своєю силою ратною
І з дівчиною молодий
Цар вирушив додому.
Перед ним чутка бігла.
Бувальщина і небилиця розголошували.
Під столицею, поблизу воріт
З шумом зустрів їх народ, -
Всі біжать за колісницею,
За Дадон і царицею;
Всіх вітає Дадон ...
Раптом в натовпі побачив він:
У сарачинским шапці білій,
Весь, як лебідь, посивілий
Над друга старого нема його, скопець.
"А, здорово, мій батько, -
Мовив цар йому, - що скажеш?
Іди-но ближче. Що накажеш? "
- "Цар! - відповідає мудрець, -
Разочтемся нарешті.
Пам'ятаєш? за мою послугу
Обіцявся мені, як одному,
Волю першу мою
Ти виконати, як свою.
Подаруй ж ти мені дівчину,
Шамаханскую царицю ".
Вкрай цар був здивований.
"Що ти? - старця мовив він, -
Або біс у тебе увернула,
Або ти з глузду з'їхав з глузду.
Що ти в голову забрав?
Я, звичайно, обіцяв,
Але всьому ж є межа.
І навіщо тобі дівчина?
Повно, чи знаєш, хто я?
Попроси ти від мене
Хоч скарбницю, хоч чин боярський,
Хоч коня з конюшні царської,
Хоч півцарства мого ".
- Не хочу я нічого!
Подаруй ти мені дівчину,
Шамаханскую царицю ", -
Каже мудрець у відповідь.
Плюнув цар: "Так лих же: немає!
Нічого ти не отримаєш.
Сам себе ти, грішник, мучиш;
Забирайся, цілий поки;
Відтягнете старого! "
Дідок хотів засперечалися,
Але з іншим накладно вздорить;
Цар схопив його жезлом
За лобі; той упав ниць,
Та й дух геть. - Вся столиця
Здригнулася, а дівчина -
Хі-хі-хі та ха-ха-ха!
Чи не боїться, знати, гріха.
Цар, хоч був стривожений сильно,
Посміхнувся їй розчулено.
Ось - в'їжджає в місто він ...
Раптом пролунав легкий дзвін,
І в очах у всієї столиці
Петушок спорхнул зі спиці,
До колісниці полетів
І царю на тім'я сіл,
Стрепенувся, клюнув в тім'я
І замайорів ... і в той же час
З колісниці упав Дадон -
Охнув раз, - і помер він.
А цариця раптом пропала,
Ніби зовсім не бувало.
Казка брехня, та в ній натяк!
Добрим молодцям урок.

«Казка про золотого півника»- Останнім казкове твір, яке встиг написати А.С. Пушкін. Вперше опублікована казка була в 1835 році, а написана на рік раніше, в 1834.

А витоки сюжету, як стверджують деякі дослідники, знаходяться на сході - в фольклорі арабів - коптів, в історичному збірнику «Мухтасар аль-Аджаіб ва-ль-гараіб». Навряд чи саме його читав Пушкін. Швидше, це були переробки Клінгера «Історія про золотом півні» і Ірвінга «Легенда про арабською звіздар». Як би там не було, в результаті народилася « Казка про золотого півника »- одне з чудових творів А.С. Пушкіна. Яке ми з Вами зараз і будемо читати.

Казка про Золотого півника

Ніде, в тридев'ятому царстві,
У тридесятому державі,
Жив-був славний цар Дадон.
Замолоду був грізний він
І сусідам раз у раз
Наносив образи сміливо;
Але під старість захотів
Відпочити від ратних справ
І спокій собі влаштувати.
А сусіди турбувати
Стали старого царя,
Страшної шкоди йому творячи.
Щоб кінці своїх володінь
Охороняти від нападів,
Мав він містити
Численну рать.
Воєводи не дрімали,
Але ніяк не встигали.
Чекають, бувало, з півдня, глядь, -
Ан зі сходу лізе рать!
Справлять тут, - лихі гості
Йдуть від моря ... Зі злості
Інду плакав цар Дадон,
Інду забував і сон.
Що і життя в такій тривозі!
Ось він з проханням про допомагаючи
Звернувся до мудреця,
Звіздар і скопця.
Шле за ним гінця з поклоном.
Ось мудрець перед Дадон
Став і вийняв з мішка
Золотого півника.
"Посади ти цю, птицю, -
Мовив він царю, - на спицю;
Петушок мій золотий
Буде вірний сторож твій:
Коль кругом все буде мирно,
Так сидіти він буде смирно;
Але лише трохи з боку
Очікувати тобі війни,
Іль набігу сили лайливої,
Іль іншої біди незваної
Вмить тоді мій півник
Пріподимет гребінець,
Закричить і Стрепенеться
І в те місце обернеться ".
Цар скопця дякує,
Гори золота обіцяє.
"За таку послугу, -
Каже він в захопленні, -
Волю першу твою
Я виконаю, як мою ".

Петушок з високої спиці
Став стерегти його границі.
Трохи небезпеку де видно,
Вірний сторож як зі сну
Ворухнеться, Стрепенеться,
До тієї сторонці обернеться
І кричить: "Кірі-ку-ку.
Царюй, лежачи на боці! "
І сусіди принишкли,
Воювати вже не сміли:
Такий їм цар Дадон
Дав відсіч з усіх боків!

Рік, інший проходить мирно;
Петушок сидить все струнко.
Ось одного разу цар Дадон
Страшенним шумом пробуджений:
"Цар ти наш! батько народу! -
Виголошує воєвода. -
Государ! прокинься! біда! " -
"Що таке, панове? -
Каже Дадон, позіхаючи, -
Га? .. Хто там? .. біда яка? "
Воєвода каже:
"Півник знову кричить;
Страх і шум у всій столиці ".
Цар до віконця, - ан на спиці,
Бачить, б'ється півник,
Звернувшись на схід.
Зволікати нічого: "Швидше за!
Люди, на кінь! Гей, жвавіше! "
Цар на схід військо шле,
Старший син його веде.
Петушок вгамувався,
Шум затих, і цар забувся.

Ось проходить вісім днів,
А від війська немає звісток;
Було ль, не було ль битви, -
Немає Дадон донесення.
Петушок кричить знову;
Кличе цар іншу рать;
Сина він тепер меншого
Шле на виручку великого.
Петушок знову затих.
Знову вести немає від них!
Знову вісім днів проходять;
Люди в страху дні проводять;
Петушок кричить знову;
Цар скликає третю рать
І веде її на схід, -
Сам, не знаючи, чи бути пуття.

Війська йдуть день і ніч;
Їм стає несила.
Ні побоїща, ні стану,
Ні надгробного кургану
Чи не зустрічає цар Дадон.
"Що за диво?" - мислить він.
Ось осьмой вже день проходить,
Військо в гори цар призводить
І переможе високих гір
Бачить шовковий намет.
Все буде мовчати чудовому
Кругом шатра; в ущелині тісному
Рать побита лежить.
Цар Дадон до намету поспішає ...
Що за страшна картина!
Перед ним його два сина
Без шеломов і без лат
Обидва мертві лежать,
Меч встромити один у одного.
Бродять коні їх серед луки
За притоптати траві,
По кривавій траві ...
Цар завив: "Ох, діти, діти!
Горе мені! попалися в мережі
Обидва наші сокола!
Горе! смерть моя прийшла ".
Все завили за Дадон,
Застогнала тяжким стогоном
Глиб долин, і серце гір
Потрясли. раптом намет
Відчинив ... і дівчина,
Шамаханська цариця,
Вся сяючи, як зоря,
Тихо зустріла царя.
Як на сонці птах ночі,
Цар замовк, їй дивлячись в очі,
І забув він перед нею
Смерть обох синів.
І вона перед Дадон
Посміхнулася - і з поклоном
Його за руку взяла
І в намет свій повела.
Там за стіл його садила,
Всяким стравою пригощала;
поклала відпочивати
На парчеву ліжко,
І потім, тиждень рівно,
Скоряючись їй безумовно,
Зачарований, захоплений,
Бенкетував у ній Дадон.

Нарешті і в шлях зворотний
Зі своєю силою ратною
І з дівчиною молодий
Цар вирушив додому.
Перед ним чутка бігла,
Бувальщина і небилиця розголошували.
Під столицею, поблизу воріт,
З шумом зустрів їх народ, -
Всі біжать за колісницею,
За Дадон і царицею;
Всіх вітає Дадон ...
. Раптом в натовпі побачив він,
У сарачинским шапці білій,
Весь як лебідь сивий,
Над друга старого нема його, скопець.
"А! здорово, мій батько, -
Мовив цар йому, - що скажеш?
Іди-но ближче! Що накажеш? " -
- Цар! - відповідає мудрець, -
Разочтёмся нарешті,
Пам'ятаєш? за мою послугу
Обіцявся мені, як одному,
Волю першу мою
Ти виконати, як свою.
Подаруй ж ти мені дівчину. -
Шамаханскую царицю ... -
Вкрай цар був здивований.
"Що ти? - старця мовив він -
Або біс у тебе увернула?
Або ти з глузду з'їхав з глузду?
Що ти в голову забрав?
Я, звичайно, обіцяв,
Але всьому ж є межа!
І навіщо тобі дівчина?
Повно, чи знаєш, хто я?
Попроси ти від мене
Хоч скарбницю, хоч чин боярський,
Хоч коня з конюшні царської,
Хоч півцарства мого ".
- Не хочу я нічого!
Подаруй ти мені дівчину,
Шамаханскую царицю, - Каже мудрець у відповідь.
Плюнув цар: "Так лих же: немає!
Нічого ти не отримаєш.
Сам себе ти, грішник, мучиш;
Забирайся, цілий поки;
Відтягнете старого! "
Дідок хотів засперечалися,
Але з іншим накладно вздорить;
Цар загнав йому жезлом
За лобі; той упав ниць,
Та й дух геть. - Вся столиця
здригнулася; а дівчина -
Хі-хі-хі! да ха-ха-ха!
Чи не боїться, знати, гріха.
Цар, хоч був стривожений сильно,
Посміхнувся їй розчулено.
Ось - в'їжджає в місто він ...
Раптом пролунав легкий дзвін,
І в очах у всієї столиці
Петушок спорхнул зі спиці;
До колісниці полетів
І царю на тім'я сіл,
Стрепенувся, клюнув в тім'я
І замайорів ... і в той же час
З колісниці упав Дадон -
Охнув раз, - і помер він.
А цариця раптом пропала,
Ніби зовсім не бувало.
Казка брехня, та в ній натяк!
Добрим молодцям урок.

Безсмертний російський поет залишив великої Росіївеличезну літературну спадщину. Кожен рядок, написана геніальним письменником, коштовною перлиною лягла в скарбницю драматичної прози і романтичної поезії.
Пушкін А.С. - автор незвичайної казки про золотого півника. Оповідання викладено в віршах і під час читання слова зливаються в чистий дзвінкий струмочок. Історики свідчать, що сюжет, описаний у казці узятий з арабських легенд і єгипетського фольклору, де золотий півень повертається в ту сторону, звідки царству загрожує біда.
Літератори стверджують, красива казка була написана в 1835 році і незабаром опублікована в російському журналі «Бібліотека для читання». Цікава історія несла глибокий сенс і знайшла живий відгук у представників різних поколінь від малюків-дошкільнят до сивочолих дідусів.
Чим примітна казочка про золотого півника? Важливо придивитися до персонажам ближче, щоб зрозуміти їх головні характерні риси:

славний цар Дадон - правитель тридесятого держави. В молоді роки любив воювати і завдавати шкоди сусідським землям. Коли Дадон постарів, йому захотілося відпочинку і спокою в державі, але тепер недруги вирішили мстити і нападали на межі його величезних володінь. Славний цар - образ збірний. Він ледачий і жадібний, ласий до багатих бенкетів та розваг. Не стримав слова, дане звіздареві, за що і поплатився царственої головою.
східний мудрець - вигаданий образ зі східних казок. Царі із західних земель дуже любили чарівні дива, які привозили індійські чи арабські торговці. За таку дивина, як золотий півник, цар міг подарувати і палац, і великий шматок землі. Але мудрець зажадав непомірну плату - справжню заморську царівну і за це поплатився сивою головою.
Золотий півник - чарівний птах, винайдена майстрами зі східних земель. Сторож, покликаний охороняти кордони держави, а в разі несправедливості може і покарати дурного обманщика і лиходія.
Шамаханська цариця - принцеса і войовниця з кавказьких земель. Вона чаклунством і підступністю погубила синів Дадона. А солодкими промовами, танцями і бенкетами обвела самого царя навколо пальця. Коли її страшна помста відбулася і Дадон загинув від дзьоба золотого півника, дівчина розтанула як хмаринка.

Як пише в кінці великий поет: «Казка брехня, та в ній натяк! Добрим молодцям урок ». Будь-яка казкова історія вигадана, але вона завжди несе глибокий сенс і вчить дітей реальній життєвій мудрості.
Захоплююче оповідання на сторінці супроводжується цікавими малюнками і барвистими ілюстраціями. Майстри з селища Палех, з сіл Мстери і холуя через чудову лакову мініатюру передають красу і глибину російської казки. Текст, написаний великим шрифтом, І незвичайні картинки між рядками обов'язково запам'ятаються дітлахам, і зберігатися в пам'яті на довгі-довгі роки.

Ось мудрець перед Дадон
Став і вийняв з мішка
Золотого півника.
"Посади ти цю, птицю, -
Мовив він царю, - на спицю;
Петушок мій золотий
Буде вірний сторож твій:
Коль кругом все буде мирно,
Так сидіти він буде смирно;
Але лише трохи з боку
Очікувати тобі війни,
Іль набігу сили лайливої,
Іль іншої біди незваної
Вмить тоді мій півник
Пріподимет гребінець,
Закричить і Стрепенеться
І в те місце обернеться ".
Цар скопця дякує,
Гори золота обіцяє.
"За таку послугу, -
Каже він в захопленні, -
Волю першу твою
Я виконаю, як мою ".

Вся сяючи як зоря,
Тихо зустріла царя.
Як на сонці птах ночі,
Цар замовк, їй дивлячись в очі,
І забув він перед нею
Смерть обох синів.
І вона перед Дадон
Посміхнулася - і з поклоном
Його за руку взяла
І в намет свій повела.
Там за стіл його садила,
Всяким стравою пригощала;
поклала відпочивати
На парчеву ліжко,
І потім, тиждень рівно,
Скоряючись їй безумовно,
Зачарований, захоплений,
Бенкетував у ній Дадон.

Нарешті і в шлях зворотний
Зі своєю силою ратною
І з дівчиною молодий
Цар вирушив додому.
Перед ним чутка бігла,
Бувальщина і небилиця розголошували.
Під столицею, поблизу воріт,
З шумом зустрів їх народ, -
Всі біжать за колісницею,
За Дадон і царицею;
Всіх вітає Дадон ...
Раптом в натовпі побачив він,
У сарачинским шапці білій,
Весь як лебідь сивий,
Над друга старого нема його, скопець.
"А! здорово, мій батько, -
Мовив цар йому, - що скажеш?
Іди-но ближче! Що накажеш? " -
- Цар! - відповідає мудрець, -
Разочтёмся нарешті,
Пам'ятаєш? за мою послугу
Обіцявся мені, як одному,
Волю першу мою
Ти виконати, як свою.
Подаруй ж ти мені дівчину. -
Шамаханскую царицю ... -
Вкрай цар був здивований.
"Що ти? - старця мовив він, -
Або біс у тебе увернула?
Або ти з глузду з'їхав з глузду?
Що ти в голову забрав?
Я, звичайно, обіцяв,
Але всьому ж є межа!
І навіщо тобі дівчина?
Повно, чи знаєш, хто я?
Попроси ти від мене
Хоч скарбницю, хоч чин боярський,
Хоч коня з конюшні царської,
Хоч півцарства мого ".
- Не хочу я нічого!
Подаруй ти мені дівчину,
Шамаханскую царицю, -
Каже мудрець у відповідь.
Плюнув цар: "Так лих же: немає!
Нічого ти не отримаєш.
Сам себе ти, грішник, мучиш;
Забирайся, цілий поки;
Відтягнете старого! "
Дідок хотів засперечалися,
Але з іншим накладно вздорить;
Цар загнав йому жезлом
За лобі; той упав ниць,
Та й дух геть. - Вся столиця
здригнулася; а дівчина -
Хі-хі-хі! да ха-ха-ха!
Чи не боїться, знати, гріха.
Цар, хоч був стривожений сильно,
Посміхнувся їй розчулено.
Ось - в'їжджає в місто він ...
Раптом пролунав легкий дзвін,
І в очах у всієї столиці
Петушок спорхнул зі спиці;
До колісниці полетів
І царю на тім'я сіл,
Стрепенувся, клюнув в тім'я
І замайорів ... і в той же час
З колісниці упав Дадон -
Охнув раз, - і помер він.
А цариця раптом пропала,
Ніби зовсім не бувало.
Казка брехня, та в ній натяк!
Добрим молодцям урок.

На думку відомої в першій половині ХХ століття поетеси Анни Ахматової, Пушкін запозичив сюжет «казки про« Золотому півника »у Вашингтона Ірвінга, популярного в той час американського письменника романтичної спрямованості. Твори цього дивного автора, в тому числі і «Легенда про арабською звіздар» були переведені на французьку мову.

Пушкін адаптував своїх літературних героївближче до російської дійсності. Шемаханська цариця, якщо тільки і могла існувати в дійсності, була радше, перської царицею, оскільки місто Шемаха до 1820 року належав Персії, і тільки після двох перських воєн відійшов до Росії. Зараз це районний центр в Азербайджанській республіці, розташований високо в горах, в 100 км від Баку.

Казка була написана в 1834 році і через рік опублікована в «Бібліотеці для читання». Правда і тут не обійшлося без ложки дьогтю, про що Пушкін зробив зауваження в щоденнику: «Цензура не пропустила такі вірші в казці моєї про золотого півника:« Царюй, лежачи на боці »і« Казка - брехня, та в ній натяк! Добрим молодцям урок ». Часи Красовського повернулися. Нікітенко дурніші Бірукова ».

«Казка про Золотого півника» - останній твір Пушкіна з казкової серії. І воно композиційно відрізняється від інших казок, витриманих в російській казковому стилі. У ній вже немає потрійності, а розповідь ведеться динамічно, що характерно для пушкінського творчості.

Війська йдуть день і ніч;
Їм стає несила.
Ні побоїща, ні стану,
Ні надгробного кургану
Чи не зустрічає цар Дадон.
"Що за диво?" - мислить він.
Ось осьмой вже день проходить,
Військо в гори цар призводить
І переможе високих гір
Бачить шовковий намет.
Все буде мовчати чудовому
Кругом шатра; в ущелині тісному
Рать побита лежить.
Цар Дадон до намету поспішає ...
Що за страшна картина!
Перед ним його два сина
Без шеломов і без лат
Обидва мертві лежать,
Меч встромити один у одного.
Бродять коні їх серед луки
За притоптати траві,
По кривавій траві ...
Цар завив: "Ох, діти, діти!
Горе мені! попалися в мережі
Обидва наші сокола!
Горе! смерть моя прийшла ".
Все завили за Дадон,
Застогнала тяжким стогоном
Глиб долин, і серце гір
Потрясли. раптом намет
Відчинив ... і дівчина,
Шамаханська цариця,
Вся сяючи як зоря,
Тихо зустріла царя.
Як на сонці птах ночі,
Цар замовк, їй дивлячись в очі,
І забув він перед нею
Смерть обох синів.
І вона перед Дадон
Посміхнулася - і з поклоном
Його за руку взяла
І в намет свій повела.
Там за стіл його садила,
Всяким стравою пригощала;
поклала відпочивати
На парчеву ліжко,
І потім, тиждень рівно,
Скоряючись їй безумовно,
Зачарований, захоплений,
Бенкетував у ній Дадон.

Нарешті і в шлях зворотний
Зі своєю силою ратною
І з дівчиною молодий
Цар вирушив додому.
Перед ним чутка бігла,
Бувальщина і небилиця розголошували.
Під столицею, поблизу воріт,
З шумом зустрів їх народ, -
Всі біжать за колісницею,
За Дадон і царицею;
Всіх вітає Дадон ...
Раптом в натовпі побачив він,
У сарачинским шапці білій,
Весь як лебідь сивий,
Над друга старого нема його, скопець.
"А! здорово, мій батько, -
Мовив цар йому, - що скажеш?
Іди-но ближче! Що накажеш? " -
- Цар! - відповідає мудрець, -
Разочтёмся нарешті,
Пам'ятаєш? за мою послугу
Обіцявся мені, як одному,
Волю першу мою
Ти виконати, як свою.
Подаруй ж ти мені дівчину. -
Шамаханскую царицю ... -
Вкрай цар був здивований.
"Що ти? - старця мовив він, -
Або біс у тебе увернула?
Або ти з глузду з'їхав з глузду?
Що ти в голову забрав?
Я, звичайно, обіцяв,
Але всьому ж є межа!
І навіщо тобі дівчина?
Повно, чи знаєш, хто я?
Попроси ти від мене
Хоч скарбницю, хоч чин боярський,
Хоч коня з конюшні царської,
Хоч півцарства мого ".
- Не хочу я нічого!
Подаруй ти мені дівчину,
Шамаханскую царицю, -
Каже мудрець у відповідь.
Плюнув цар: "Так лих же: немає!
Нічого ти не отримаєш.
Сам себе ти, грішник, мучиш;
Забирайся, цілий поки;
Відтягнете старого! "
Дідок хотів засперечалися,
Але з іншим накладно вздорить;
Цар загнав йому жезлом
За лобі; той упав ниць,
Та й дух геть. - Вся столиця
здригнулася; а дівчина -
Хі-хі-хі! да ха-ха-ха!
Чи не боїться, знати, гріха.
Цар, хоч був стривожений сильно,
Посміхнувся їй розчулено.
Ось - в'їжджає в місто він ...
Раптом пролунав легкий дзвін,
І в очах у всієї столиці
Петушок спорхнул зі спиці;
До колісниці полетів
І царю на тім'я сіл,
Стрепенувся, клюнув в тім'я
І замайорів ... і в той же час
З колісниці упав Дадон -
Охнув раз, - і помер він.
А цариця раптом пропала,
Ніби зовсім не бувало.
Казка брехня, та в ній натяк!
Добрим молодцям урок.