adsby.ru → школярам

Н а Некрасов поет і громадянин. «Поет і громадянин» Н. Некрасов. Аналіз вірша Некрасова «Поет і громадянин»

Громадянин (входить)

Знову один, знову суворий,

Лежить - і нічого не пише.

Додай: хандрить і ледве дихає -

І буде мій портрет готовий.

громадянин

Лежати вміє дикий звір ...

Послухай, соромно!

Час вставати! Ти знаєш сам,

Який час настав;

У кому почуття боргу не охололо,

Хто серцем непідкупно прям,

В кому дарованье, сила, влучність,

Тому тепер має спати.

громадянин закликає

Поета прокинутися і громити пороки сміливо.

Поет посилається на Пушкіна, який писав:

«Ми народжені для натхнення, для звуків солодких і молитов».

Громадянин погоджується з тим, що це «звуки дивні»,

їх сила разюча, але вірші

Поета він приймає «живіший до серця», хоча по красі і силі вірша він ніяк не може зрівнятися з великим Пушкіним.

громадянин

... Ні, ти не Пушкін. але поки

Не видно сонця нізвідки,

З твоїм талантом соромно спати;

Ще соромно в годину горя Красу небес, долин і моря

І ласку милою оспівувати ...

Гроза мовчить, з хвилею бездонною

У сяйві сперечаються небеса,

І вітер ласкавий і сонний Ледве коливає вітрила, -

Корабель біжить красиво, струнко,

І серце подорожніх спокійно,

Неначе замість корабля Під ними тверда земля.

Але грім вдарив: буря стогне

І снасті рве, і щоглу хилить, - Чи не час в шахи грати,

Чи не час пісні співати!

Ось пес - і той небезпека знає І шалено на вітер гавкає:

Йому іншої справи немає ...

А ти що робив би, поет?

Невже в каюті віддаленій

Ти став би лірою натхненною

Лінивців вуха тішити

І бурі гуркіт заглушати?

Нехай ти вірний призначення,

Але легше ль батьківщині твоєї,

Де кожен відданий поклоніння

Єдиної особистості своєї?

До єдиного серця благі,

Яким батьківщина свята.

Бог допомогти їм! …а решта?

Їх мета крейди, їх життя порожнє.

Одні - користолюбці і злодії,

Інші - солодкі співаки.

А треті, треті - мудреці:

Їх назначенье - розмови.

Свою особу огорожею,

Вони не діють, твердячи: «невиправним наше плем'я,

Ми даром гинути не хочемо,

Ми чекаємо: авось допоможе час,

І горді тим, що не шкодимо! »

Хитро приховує розум гордовитий себелюбна мрії,

Але ... брат мій! Хто б не був ти,

Не вір цього логіці ганебною!

Бійся їх доля розділити,

Багатих словом, справою бідних,

І не йди у стан нешкідливих,

Коли корисним можеш бути!

Не може син дивитися спокійно

На горі матері рідний,

Чи не буде громадянин гідний

До вітчизні холодний душею,

Йому немає гірше докору ...

Іди в вогонь за честь вітчизни,

За переконання, за любов ...

Іди і Гібні безупрёчно.

Помреш не дарма: справа міцно,

Коли під ним струмує кров ...

А ти, поет! Обранець неба,

Глашатай істин вікових,

Не вір, що незаможний хліба

Не варто віщих струн твоїх!

Не вір, що зовсім впали люди;

Не вмер Бог в душі людей,

І крик з віруючої грудях

Завжди доступний буде їй!

Будь громадянин! Служачи мистецтву,

Для блага ближнього живи,

Свій геній підпорядковуючи почуттю

Всеобннмаюшей Любові;

І якщо ти багатий дарами,

Їх виставляти НЕ клопочи:

У твоєму праці заблещут самі

Їх життєдайні промені.

Поглянь: у осколки твердий камінь

Убогий трудівник дробить,

А з-під молотка летить

І бризкає сам собою полум'я!

... Вчити інших - потребен геній,

Потребна сильна душа.

А ми з своєю душею ледачою,

Самолюбної і полохливої,

Чи не стоїмо мідного гроша.

Блажен безмовний громадянин:

Він, Музам чужий з колиски,

Своїх вчинків пан,

Веде їх до благородної мети,

І праця його успішний, суперечка ...

громадянин

Не дуже утішний вирок.

Але твій він? Тобою чи сказано?

Ти міг би правильніше судити:

Поетом можеш ти не бути,

Але Громадянином бути зобов'язаний.

А що таке громадянин?

Батьківщини гідний син.

Але якщо є він між нами,

Якими плаче по ночах вона сльозами !.

Йому важкий жереб випав,

Але частки кращої він не просить:

Він, як свої, на тілі носить

Всі виразки батьківщини своєї.

У твоєму порівнянні сенсу немає,

Ось слово правди неупередженої:

Блажен базікає поет,

І жалюгідний громадянин безмовний!

Ах, у роки юності моєї Сумною, безкорисливої, важкою,

Коротше - дуже безрозсудною, -

Куди настирливий був мій Пегас!

Чи не троянди - Я вплітав кропиву

У його розгонисту гриву

І гордо залишав Парнас.

Без відрази, без боязні

Я йшов до в'язниці і до місця страти,

До судів, в лікарні я входив ...

Клянуся, я чесно ненавидів!

Клянуся, я щиро любив!

І що ж? .. Мої почувся звук,

Визнали їх чорної наклепом;

Довелося скласти смиренно руки

Іль поплатитися головою ..

Що було робити? Нерозважливо Звинувачувати людей, звинувачувати долю.

Коли б я бачив хоч боротьбу, Боротися став би, як не важко,

Але ... гинути, гинути ... і коли?

Мені було двадцять років тоді! Лукаво життя мене манила,

Як моря вільні струмені,

І ласкаво любов обіцяла Мені блага лушіе свої -

Душа лякливо відступила ...

Але скільки б не було причин,

Я гірко правди не приховую

І боязко голову схиляю

При слові: чесний громадянин.

Ах! Піснею моєї прощальній

Та пісня перша була!

Схилила Муза лик сумний

І, тихо заридав, пішла.

З тих пір не часті були зустрічі:

Крадькома, бліда, прийде

І шепоче палкі промови,

І пісні горді співає:

Кличе то в міста, то в степу,

Заповітним умислом повна,

Але загримлять раптово ланцюга,

І миттю зникне вона.

Чи не зовсім я його цурався,

Але як боявся! як боявся!

Коли мій ближній потопав

У хвилях істотного горя -

Те грім небес, то лють моря

Я добродушно оспівував.

Бічуя маленьких злодюжок

Для задоволення великих,

Дівіл я зухвалістю хлопчаків

І похвалою пишався їх.

Під ярмом років душа погнулися,

Охолола до всього вона,

І Муза зовсім відвернулася,

Зневаги гіркого повна.

Тепер марно до неї волаю -

На жаль! Сховала назавжди.

Як світло, я сам її не знаю

І не впізнаю ніколи.

Г р а ж д а н і н (входить)

Знову один, знову суворий,
Лежить - і нічого не пише.

Додай: хандрить і ледве дихає -
І буде мій портрет готовий.

Г р а ж д а н і н

Гарний портрет! Ні благородства,
Ні краси в ньому немає, повір,
А просто вульгарне юродство.
Лежати вміє дикий звір ...

Так що ж?

Г р а ж д а н і н

Так дивитися прикро.

Ну, так іди.

Г р а ж д а н і н

Послухай: соромно!
Час вставати! Ти знаєш сам,
Який час настав;
У кому почуття боргу не охололо,
Хто серцем непідкупно прям,
В кому дарованье, сила, влучність,
Тому тепер має спати ...

Покладемо, я така рідкість,
Але потрібно перш справа дати.

Г р а ж д а н і н

Ось новина! Ти маєш справу,
Ти тільки тимчасово усунули,
Прокинься: громи пороки сміливо ...

А! знаю: "Бач, куди метнув!" 1
Але я обстріляна птах.
Шкода, немає полювання говорити.

(Бере книгу.)

Спаситель Пушкін! - Ось сторінка:
Прочитай і перестань картати!

Г р а ж д а н і н (читає)

"Чи не для життєвого хвилювання,
Не для користі, не для битв,
Ми народжені для натхнення,
Для звуків солодких і молітв2 ".

П про е т (з захопленням)

Неповторні звуки! ..
Коли б з музою моєї
Я був трохи розумніші,
Клянуся, пера б не взяв у руки!

Г р а ж д а н і н

Так, звуки дивні ... ура!
Так разюча їх сила,
Що навіть сонна нудьга
З душі поета зіскочила.
Душевно радію - пора!
І я захват твій поділяю,
Але, зізнаюся, твої вірші
Жвавіше до серця приймаю.

Не говори ж нісенітниці!
Ти завзятий читець, але критик дикий.
Так я, по-твоєму, - великий,
Вище Пушкіна поет?
Скажи будь ласка?!.

Г р а ж д а н і н

Ну немає!
Твої поеми безглузді,
Твої елегії не нові,
Сатири чужі краси,
Неблагородних і образливі,
Твій вірш тягучий. Помітний ти,
Але так без сонця зірки видно.
В ночі, яку тепер
Ми доживаємо боязко,
Коли вільно нишпорить звір,
А людина бреде лякливо, -
Ти твердо світоч свій тримав,
Але неба було угодно,
Щоб він під бурею запалав,
Шлях висвітлюючи всенародно;
Тремтячою іскрою потемки
Він трохи горів, блимав, метався.
Моли, щоб сонця він дочекався
І потонув в його променях!

Ні, ти не Пушкін. Але поки,
Не видно сонця нізвідки,
З твоїм талантом соромно спати;
Ще соромно в годину горя
Красу долин, небес і моря
І ласку милою оспівувати ...

Гроза мовчить, з хвилею бездонною
У сяйві сперечаються небеса,
І вітер ласкавий і сонний
Ледве коливає вітрила, -
Корабель біжить красиво, струнко,
І серце подорожніх спокійно,
Неначе замість корабля
Під ними тверда земля.
Але грім вдарив; буря стогне,
І снасті рве, і щоглу хилить, -
Чи не час в шахи грати,
Чи не час пісні співати!
Ось пес - і той небезпека знає
І шалено на вітер гавкає:
Йому іншої справи немає ...
А ти що робив би, поет?
Невже в каюті віддаленій
Ти став би лірою натхненної
Лінивців вуха тішити
І бурі гуркіт заглушати?

Нехай ти вірний призначення,
Але легше ль батьківщині твоєї,
Де кожен відданий поклоніння
Єдиної особистості своєї?
До єдиного серця благі,
Яким батьківщина свята.
Бог допомогти їм! .. а решта?
Їх мета крейди, їх життя порожнє.
Одні - користолюбці і злодії,
Інші - солодкі співаки,
А треті ... треті - мудреці:
Їх назначенье - розмови.
Свою особу огорожею,
Вони не діють, твердячи:
"Невиправний наше плем'я,
Ми даром гинути не хочемо,
Ми чекаємо: авось допоможе час,
І горді тим, що не шкодимо! "
Хитро приховує розум гордовитий
Себелюбні мрії,
Але ... брат мій! хто б не був ти,
Не вір цього логіці ганебною!
Бійся їх доля розділити,
Багатих словом, справою бідних,
І не йди у стан нешкідливих,
Коли корисним можеш бути!
Не може син дивитися спокійно
На горі матері рідний,
Чи не буде громадянин гідний
До вітчизні холодний душею,
Йому немає гірше докору ...
Іди в вогонь за честь вітчизни,
За переконання, за любов ...
Іди, і гинь безупрёчно.
Помреш не дарма, справа міцно,
Коли під ним струмує кров ...

А ти, поет! обранець неба,
Глашатай істин вікових,
Не вір, що ні імущий хліба
Не варто віщих струн твоїх!
Не вір, щоб зовсім впали люди;
Не вмер бог у душі людей,
І крик з віруючої грудях
Завжди доступний буде їй!
Будь громадянин! служачи мистецтву,
Для блага ближнього живи,
Свій геній підпорядковуючи почуттю
Всеобнімающей Любові;
І якщо ти багатий дарами,
Їх виставляти НЕ клопочи:
У твоєму праці заблещут самі
Їх життєдайні промені.
Поглянь: у осколки твердий камінь
Убогий трудівник дробить,
А з-під молота летить
І бризкає сам собою полум'я!

Ти скінчив? .. трохи я не заснув.
Куди нам до таких поглядів!
Ти занадто далеко ступив.
Вчити інших - потребен геній,
Потребна сильна душа,
А ми з своєю душею ледачою,
Самолюбної і полохливої,
Чи не стоїмо мідного гроша.
Поспішаючи популярності домогтися,
Боїмося ми з дороги збитися
І стежкою Торн йдемо,
А якщо в сторону звернемо -
Пропали, хоч біжи зі світла!
Куди жалюгідна ти, роль поета!
Блажен безмовний громадянин:
Він, Музам чужий з колиски,
Своїх вчинків пан,
Веде їх до благородної мети,
І праця його успішний, суперечка ...

Г р а ж д а н і н

Не дуже утішний вирок.
Але твій він? тобою чи сказано?
Ти міг би правильніше судити:
Поетом можеш ти не бути,
Але громадянином бути обязан.3
А що таке громадянин?
Батьківщини гідний син.
Ах! буде з нас купців, кадетов4,
Міщан, чиновників, дворян,
Досить навіть нам поетів,
Але потрібно, потрібно нам громадян!
Але де ж вони? Хто не сенатор,
Чи не автор, не герой,
Чи не предводітель5, що не плантатор6,
Хто громадянин країни рідної?
Де ти? відгукнись? Немає відповіді.
І навіть чужий душі поета
Його могутній ідеал!
Але якщо є він між нами,
Якими плаче по ночах вона сльозами !!.
Йому важкий жереб випав,
Але частки кращої він не просить:
Він, як свої, на тілі носить
Всі виразки батьківщини своєї.
... ... ... ... ...
... ... ... ... ...
Гроза шумить і до безодні жене
Свободи хитку човен,
Поет кляне або хоч стогне,
А громадянин мовчить і хилить
Під ярмо голову свою.
Коли ж ... Але мовчу. Хоч мало,
І серед нас доля являла
Гідних громадян ... Знаєш ти
Їх доля? .. Вони стали на коліна! ..
Ледар! смішні твої мрії
І легковажні пені7!
У твоєму сравненье змістом немає.
Ось слово правди неупередженої:
Блажен базікає поет,
І жалюгідний громадянин безмовний!

Не дивно того добити,
Кого вже добивати не треба.
Ти маєш рацію: поетові легше жити -
У вільному слові є відрада.
Але чи був я причетний їй?
Ах, у роки юності моєї,
Сумною, безкорисливої, важкою,
Коротше - дуже безрозсудною,
Куди настирливий був мій Пегас!
Чи не троянди - я вплітав кропиву
У його розгонисту гриву
І гордо залишав Парнас.
Без відрази, без боязні
Я йшов до в'язниці і до місця страти,
До судів, в лікарні я входив.
Чи не повторю, що там я бачив ...
Клянуся, я чесно ненавидів!
Клянуся, я щиро любив!
І що ж? .. мої почувся звук,
Визнали їх чорної наклепом;
Довелося скласти смиренно руки
Іль поплатитися головою ...
Що було робити? нерозважливо
Звинувачувати людей, звинувачувати долю.
Коли б я бачив хоч боротьбу,
Боротися став би, як не важко,
Але ... гинути, гинути ... і коли?
Мені було двадцять років тоді!
Лукаво життя вперед манила,
Як моря вільні струмені,
І ласкаво любов обіцяла
Мені блага кращі свої -
Душа лякливо відступила ...
Але скільки б не було причин,
Я гіркої правди не приховую
І боязко голову схиляю
При слові "чесний громадянин".
Того фатального, марна полум'я
Дотепер спалює груди,
І радий я, якщо хто-небудь
У мене з погордою кине камінь.
Бідняк! і з чого потоптав
Ти борг священний людину?
Яку подати з життя взяв
Ти - син хворий хворого століття? ..
Коли б знали життя мою,
Мою любов, мої хвилювання ...
Угрюм і сповнений озлобленья,
Біля дверей труни я стою ...

Ах! піснею моєї прощальній
Та пісня перша була!
Схилила Муза лик сумний
І, тихо заридав, пішла.
З тих пір не часті були зустрічі:
Крадькома, бліда, прийде
І шепоче палкі промови,
І пісні горді співає.
Кличе то в міста, то в степу,
Заповітним умислом повна,
Але загримлять раптово ланцюга -
І миттю зникне вона.
Чи не зовсім я її цурався,
Але як боявся! як боявся!
Коли мій ближній потопав
У хвилях істотного горя -
Те грім небес, то лють моря
Я добродушно оспівував.
Бічуя маленьких злодюжок
Для задоволення великих,
Дівіл я зухвалістю хлопчаків
І похвалою пишався їх.
Під ярмом років душа погнулися,
Охолола до всього вона,
І Муза зовсім відвернулася,
Зневаги гіркого повна.
Тепер марно до неї волаю -
На жаль! Сховала назавжди.
Як світло, я сам її не знаю
І не впізнаю ніколи.
Про Муза, гість випадковий
Була ти моєї душі?
Іль пісень дар надзвичайний
Доля призначала їй?
На жаль! хто знає? рок суворий
Все приховав в глибокій темряві.
Але йшов один вінок терновий
До твоєї похмурої красі ...

ГРОМАДЯНИН (входить) Знову один, знову суворий, Лежить - і нічого не пише. ПОЕТ Додай: хандрить і ледве дихає - І буде мій портрет готовий. ГРОМАДЯНИН Хорош портрет! Ні благородства, ні краси в ньому немає, повір, А просто вульгарне юродство. Лежати вміє дикий звір ... ПОЕТ Так що ж? ГРОМАДЯНИН Так дивитися прикро. ПОЕТ Ну, так іди. ГРОМАДЯНИН Послухай: соромно! Час вставати! Ти знаєш сам, Який час настав; У кому почуття боргу не охололо, Хто серцем непідкупно прям, У кому дарування, сила, влучність, Тому тепер має спати ... ПОЕТ Покладемо, я така рідкість, Але потрібно перш справа дати. ГРОМАДЯНИН Ось новина! Ти маєш справу, ти тільки тимчасово усунули, Прокинься: громи пороки сміливо ... ПОЕТ А! знаю: "Бач, куди метнув!" Але я обстріляна птах. Шкода, немає полювання говорити. (Бере книгу) Спаситель Пушкін! - Ось сторінка: Прочитай і перестань картати! ГРОМАДЯНИН (читає) «Не для життєвого хвилювання, Не для користі, не для битв, Ми народжені для натхнення, Для звуків солодких і молитов". ПОЕТ (із захопленням) Неповторні звуки! .. Коли б з музою моєї Я був трохи розумніші, Клянуся, пера б не взяв у руки! ГРОМАДЯНИН Так, звуки дивні ... ура! Так разюча їх сила, Що навіть сонна нудьга З душі поета зіскочила. Душевно радію - пора! І я захват твій поділяю, Але, зізнаюся, твої вірші Живее до серця приймаю. ПОЕТ Не говори ж нісенітниці! Ти завзятий читець, але критик дикий. Так я, по-твоєму, - великий, Вище Пушкіна поет? Скажи будь ласка?!. ГРОМАДЯНИН Ну, немає! Твої поеми безглузді, твої елегії не нові, Сатири чужі краси, неблагородних і образливі, Твій вірш тягучий. Помітний ти, Але так без сонця зірки видно. В ночі, яку тепер Ми доживаємо боязко, Коли вільно нишпорить звір, А людина бреде лякливо, - Ти твердо світоч свій тримав, Але неба було угодно, Щоб він під бурею запалав, Шлях висвітлюючи всенародно; Тремтячою іскрою потемки Він трохи горів, блимав, метався. Моли, щоб сонця він дочекався І потонув в його променях! Ні, ти не Пушкін. Але поки, Не видно сонця нізвідки, З твоїм талантом соромно спати; Ще соромно в годину горя Красу долин, небес і моря І ласку милою оспівувати ... Гроза мовчить, з хвилею бездонною У сяйві сперечаються небеса, І вітер ласкавий і сонний Ледве коливає вітрила, - Корабель біжить красиво, струнко, І серце подорожніх спокійно, неначе замість корабля Під ними тверда земля. Але грім вдарив: буря стогне, І снасті рве, і щоглу хилить, - Чи не час в шахи грати, Чи не час пісні співати! Ось пес - і той небезпека знає І шалено на вітер гавкає: Йому іншої справи немає. .. А ти що робив би, поет? Невже в каюті віддаленій Ти став би лірою натхненної лінивці вуха тішити І бурі гуркіт заглушати? Нехай ти вірний призначення, Але легше ль батьківщині твоєї, Де кожен відданий поклоніння єдиному особистості своєї? До єдиного серця благі, Яким батьківщина свята. Бог допомогти їм! .. а решта? Їх мета крейди, їх життя порожнє. Одні - користолюбці і злодії, Інші - солодкі співаки, А треті ... треті - мудреці: Їх назначенье - розмови. Свою особу огорожі, Вони не діють, твердячи: "невиправний наше плем'я, Ми даром гинути не хочемо, Ми чекаємо: авось допоможе час, І горді тим, що не шкодимо!" Хитро приховує розум гордовитий себелюбна мрії, Але ... брат мій! хто б не був ти, Не вір цього логіці ганебною! Бійся їх доля розділити, Багатих словом, справою бідних, І не йди у стан нешкідливих, Коли корисним можеш бути! Не може син дивитися спокійно На горі матері рідний, Чи не буде громадянин гідний До вітчизні холодний душею, Йому немає гірше докору ... Іди в вогонь за честь вітчизни, За переконання, за любов ... Іди, і гинь бездоганно. Помреш не дарма, справа міцно, Коли під ним струмує кров. . . А ти, поет! обранець неба, глашатай істин вікових, Не вір, що ні імущий хліба Не варто віщих струн твоїх! Не вір, щоб зовсім впали люди; Не вмер бог у душі людей, І крик з віруючої грудях Завжди доступний буде їй! Будь громадянин! служачи мистецтву, Для блага ближнього живи, Свій геній підпорядковуючи почуттю Всеобнімающей Любові; І якщо ти багатий дарами, Їх виставляти НЕ клопочи: У твоєму праці заблещут самі Їх життєдайні промені. Поглянь: у осколки твердий камінь Убогий трудівник дробить, А з-під молота летить І бризкає сам собою полум'я! ПОЕТ Ти скінчив? . . трохи я не заснув. Куди нам до таких поглядів! Ти занадто далеко ступив. Вчити інших - потребен геній, потреба сильна душа, А ми з своєю душею ледачою, самолюбні і полохливої, Чи не стоїмо мідного гроша. Поспішаючи популярності домогтися, Боїмося ми з дороги збитися І стежкою Торн йдемо, А якщо в сторону звернемо - Пропали, хоч біжи зі світла! Куди жалюгідна ти, роль поета! Блажен безмовний громадянин: Він, музам чужий з колиски, Своїх вчинків пан, Веде їх до благородної мети, І праця його успішний, суперечка ... ГРОМАДЯНИН Не дуже утішний вирок. Але твій він? тобою чи сказано? Ти міг би правильніше судити: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов'язаний. А що таке громадянин? Батьківщини гідний син. Ах! буде з нас купців, кадетів, Міщан, чиновників, дворян, Досить навіть нам поетів, Але потрібно, потрібно нам громадян! Але де ж вони? Хто не сенатор, Чи не автор, не герой, Чи не ватажок, чи не плантатор, хто громадянин країни рідної? Де ти, відгукнись? Немає відповіді. І навіть чужий душі поета Його могутній ідеал! Але якщо є він між нами, Якими плаче по ночах вона сльозами !! . Йому важкий жереб випав, Але частки кращої він не просить: Він, як свої, на тілі носить Все виразки батьківщини своєї. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Гроза шумить і до безодні жене Свободи хитку човен, Поет кляне або хоч стогне, А громадянин мовчить і хилить Під ярмо голову свою. Коли ж ... Але мовчу. Хоч мало, І серед нас доля являла Гідних громадян ... Знаєш ти Їх доля? .. Вони стали на коліна! .. Ледар! смішні твої мрії І легковажні пені! У твоєму сравненье змістом немає. Ось слово правди неупередженої: Блажен базікає поет, І жалюгідний громадянин безмовний! ПОЕТ Не дивно того добити, Кого вже добивати не треба. Ти маєш рацію: поетові легше жити - У вільному слові є відрада. Але чи був я причетний їй? Ах, у роки юності моєї, Сумною, безкорисливої, важкою, Коротше - дуже безрозсудною, - Куди настирливий був мій Пегас! Чи не троянди - я вплітав кропиву У його розгонисту гриву І гордо залишав Парнас. Без відрази, без боязні Я йшов до в'язниці і до місця страти, До судів, в лікарні я входив. Чи не повторю, що там я бачив ... Клянуся, я чесно ненавидів! Клянуся, я щиро любив! І що ж? .. мої почувся звук, Визнали їх чорної наклепом; Довелося скласти смиренно руки Іль поплатитися головою ... Що було робити? Нерозважливо Звинувачувати людей, звинувачувати долю. Коли б я бачив хоч боротьбу, Боротися став би, як не важко, Але ... гинути, гинути ... і коли? Мені було двадцять років тоді! Лукаво життя вперед манила, Як моря вільні струмені, І ласкаво любов обіцяла Мені блага кращі свої - Душа лякливо відступила ... Але скільки б не було причин, Я гіркої правди не приховую І боязко голову схиляю При слові: чесний громадянин. Того фатального, марна полум'я Дотепер спалює груди, І радий я, якщо хто-небудь У мене з погордою кине камінь. Бідняк! і з чого потоптав Ти борг священний людину? Яку подати з життя взяв Ти - син хворий хворого століття? .. Коли б знали життя мою, Мою любов, мої хвилювання ... Угрюм і сповнений озлобленья, Біля дверей труни я стою ... Ах! піснею моєї прощальній Та пісня перша була! Схилила Муза лик сумний І, тихо заридав, пішла. З тих пір не часті були зустрічі: Крадькома, бліда, прийде І шепоче палкі промови, І пісні горді співає. Кличе то в міста, то в степу, Заповітним умислом повна, Але загримлять раптово ланцюга - І миттю зникне вона. Чи не зовсім я її цурався, Але як боявся! як боявся! Коли мій ближній потопав У хвилях істотного горя - Те грім небес, то лють моря Я добродушно оспівував. Бічуя маленьких злодюжок Для задоволення великих, Дівіл я зухвалістю хлопчаків І похвалою пишався їх. Під ярмом років душа погнулися, охолола до всього вона, І Муза зовсім відвернулася, Презирство гіркого повна. Тепер марно до неї волаю - На жаль! сховала назавжди. Як світло, я сам її не знаю І не впізнаю ніколи. Про Муза, гість випадковий Була ти моєї душі? Іль пісень дар надзвичайний Доля призначала їй? На жаль! хто знає? рок суворий Все приховав в глибокій темряві. Але йшов один вінок терновий До твоєї похмурої красі ...

Примітки

Друкується за Ст 1873, т. I, ч. 2, с. 85-101, з виправленням помилок в ст. 51 ( "неблагородних" замість "Але благородні") і в ст. 198 ( "Коли ж ... Але мовчу." Замість "Коли ж, але мовчу ...") по Ст 1856 (обгрунтування цих поправок см .: Бухштаб Б. Я.Нотатки про текстах віршів Некрасова. - В кн .: Видання класичної літератури. З досвіду "Бібліотеки поета". М., 1963, с. 242-257) і усуненням цензурних спотворень в ст. 56-57 (по автографу ГБЛ), 126-127, 187-192 (по Ст 1856) слідом за рядом радянських видань Некрасова (наприклад, ПСС, т. II). Нещодавно було висловлено припущення, що заміна теперішнього часу пройшли в ст. 56-57 ( "нишпорив" замість "нишпорить" і "бродив" замість "бреде") була проведена Некрасовим в порядку стилістичної правки (Груздєв А.Зі спостережень над текстом вірша Н. А. Некрасова "Поет і громадянин". - РЛ, 1960, N 2, с. 198-200). Однак з точки зору стилістичної вірші від цієї заміни не виграли, тому що минулий час тут не узгоджується зі словами "тепер" і "доживаємо"; між тим віднесення дії до минулого часу привело до явного ослаблення політичного звучання віршів; тому ми приєднуємося до думки К. І. Чуковського, що вважав, що заміна була зроблена в порядку автоцензури, і вводимо в основний текст читання автографа. Вперше опубліковано і включена до зібрання творів: У розділі ст 1856 с. V-XVI. Передруковувалося у 2-ї частини всіх наступних прижиттєвих видань "Віршів" і в Р. б-ке. Автограф всього вірша не знайдений. Автограф ст. 52 (починаючи зі слів "Помітний ти" - 65 у вигляді окремого тексту в циклі "Нотатки" (під N 1) з назвою "Самому собі" (початковий, закреслений варіант заголовка: " сучасному поетові") - ГБЛ (Зап. Тетр. N 2, л. 42); факсимільно відтворений у виданні: Некрасов Н. А.Соч., Т. 1. М., 1954, між с. 160 і 161; опублікований Некрасовим без заголовка в складі "Нотаток про журналах за лютий 1856 року": З, 1856, N 3 (ценз. разр. - 29 берез. і 3 березня 1856 г.), від. V, с. 79. Автограф ст. 136-147 - ЦГАЛИ (Зап. Тетр., Л. 4, в складі поеми "В. Г. Бєлінський"). Ці строфи увійшли в вірш "Російському письменнику" (С, 1855, N 6 (ценз. Разр. - 31 травень 1855 г.), с. 219, з підписом: "Н. Некрасов"). Див .: Інші редакції та варіанти, с. 265. Чорнові начерки, які стосуються ст. 191-197, 204-207, - ГБЛ (Зап. Тетр. N 1, внутрішня сторона задньої обкладинки). В Прим. авт. ГБЛ Некрасов від руки заповнив цензурні купюри в ст. 227-229, 267. В Прим. авт. ГПБ Некрасов, усуваючи цензурні спотворення, в ст. 211 закреслив "правдивому" і написав "вільному", а також заповнив цензурну купюру в ст. 227-229. У коректури Ст 1856 Н. X. Кетчер вписав від руки два додаткових чотиривірші (після ст. 131 і після ст. 135), які не увійшли в друкований текст (Кор. Кетчера, л. 58 об., 59). У прижиттєвих виданнях "Віршів" (починаючи з Ст 1861) датована: "тисяча вісімсот п'ятьдесят шість". Однак деякі фрагменти монологів Громадянина були створені раніше. Ст. 136-147, написані навесні 1855, як уже говорилося, були спочатку опубліковані в складі вірші "Російському письменнику". Трохи пізніше були написані ст. 52-65: згаданий вище їх автограф датується (по положенню в Зап. Тетр. N 2) кінцем 1855 або початком 1856 р Роботу над "Поетом і громадянином" Некрасов завершив лише влітку 1856 р перебуваючи на дачі поблизу Оранієнбаума. "Пишу довгі стішіщі і втомився", - повідомив він І. С. Тургенєву 27 червня 1856 р Некрасов поспішав закінчити "Поета і громадянина", щоб ввести його (як передмова) у видання Ст 1856 минуле вже через цензуру (ценз. разр. - 14 травня 1856 г.). У розділі ст 1856 "Поет і громадянин" був надрукований більш великим шрифтомі з особливою пагінацією (римськими цифрами). Остання обставина, можливо, пояснюється тим, що ці сторінки були приєднані до вже верстає книзі. Коли збірка Ст 1856 вийшла друком (19 жовтня 1856 г.), Некрасов перебував за кордоном. Про величезний успіх книги у передових читачів йому повідомляв Чернишевський 5 листопада 1856 р .: "Восторг загальний. Чи перші поеми Пушкіна, чи" Ревізор "або" Мертві душі"Мали такий успіх, як Ваша книга" (Чернишевський, т. XIV, с. 321). В N 11 "Современника" за 1856 р в рецензії Чернишевського на Ст 1856 були цілком передруковані три вірші: "Поет і громадянин", "Уривки з подорожніх записок графа Гаранський" і "Забута село". Передрук була помічена в великосвітських колах, і про "крамольною" книзі Некрасова було повідомлено Олександру II (Чернишевський, т. I, с. 752; Дзвін, тисячу вісімсот п'ятьдесят сім, 1 серпня., Л. 2, с. 14-15). Виникло гучне цензурний справу, причому найбільш запеклі нападки викликало вірш "Поет і громадянин", "... тут йде мова, - вказував товариш міністра народної освіти П. А. Вяземський в проекті розпорядження по цензурному відомству, - нема про моральної боротьбі, а про політичну<...>тут йдеться не про тих жертв, які кожен громадянин зобов'язаний принести батьківщині, а йдеться про ті жертви і небезпеки, які загрожують громадянину, коли він повстає проти існуючого порядку і готовий пролити кров свою в міжусобній боротьбі або під карою закону "(ЛН, т. 53-54, с. 215-216). у розпорядженні міністра народної освіти А. С. Норова від 30 листопада 1856 говорилося, що у вірші, "звичайно, не відкрито і не буквально, виражені думки і співчуття Насильник. По всьому ходу вірші і за деякими окремими виразами можна не визнати, що можна надати цьому віршу сенс і значення самі хибні " (Лемке М.Нариси з історії російської цензури і журналістики XIX століття. СПб., 1904, с. 312); тут же були виписані з "Поета і громадянина" ст. 54-61, 123-127, причому слова "Щоб він під бурею запалав, Шлях висвітлюючи всенародно ..." і "... справа міцно, Коли під ним струмує кров ..." були підкреслені як найбільш "непристойні і недоречні" (там же, с. 312-313). У тому ж розпорядженні наказувалося, "щоб надалі не було дозволяемо нове видання" Віршів Н. Некрасова "і щоб не були печатаеми ні статті про цій книзі, ні виписки з неї"; редакції "Современника" було оголошено, що "перша подібна витівка піддасть<...>журнал скоєного припинення "(там же, с. 313). Випустити нове видання" Віршів "Некрасову вдалося лише після тривалих клопотань, в 1861 г. При передруці в Ст 1861 багато віршів були сильно спотворені цензурою. Особливо постраждав" Поет і громадянин ". при подальших передрук Некрасов відновив в цьому вірші ряд яскравих рядків, але окремі спотворення так і залишилися в тексті всіх наступних прижиттєвих видань (див .: Інші редакції та варіанти, с. 267-268). Спрощено трактуючи вірш, Е. А. Ляцкого писав , що воно відтворює, "без сумніву, одну з типових бесід Чернишевського з Некрасовим" ( Сучасний світ, 1911, N 10, с. 170). Звичайно, в монологах Громадянина втілені вдивіться на призначення мистецтва, які в ту пору пропагував Чернишевський (в "Естетичних відносинах мистецтва до дійсності" і в інших роботах). Але в монологи того ж Громадянина включені і ст. 136-147, які в чернетці поеми "В. Г. Бєлінський" були вкладені в уста Бєлінського, а також ст. 52-65, оформлені в рукописи як Автовизнання Некрасова і озаглавлені "Самому собі". Очевидно, що в монологах Громадянина відображені погляди Чернишевського, Бєлінського, Некрасова та інших революційних демократів. В образі Поета, мабуть, є якісь риси характеру Некрасова, але безсумнівно велика відмінність творчих установок автора і героя; см. особливо ст. 208-294, де Поет розповідає, що його "душа лякливо відступила", злякавшись боротьби ( "Але ... гинути, гинути ... і коли? Мені було двадцять років тоді!"), І він відійшов від великих соціальних тем, став "добродушно" оспівувати красу природи і т. п. Громадянин і Поет - образи, які мають узагальнений характер. Оскільки в прижиттєвих виданнях Некрасова текст "Поета і громадянина" друкувався з цензурними спотвореннями і купюрами, читачі відновлювали доцензурние варіанти в своїх примірниках книги Некрасова (іноді з різночитаннями) - див. Прим. Васильківського, Прим. ГБЛ, Прим. Гербеля, Прим. Евгеньева-Максимова, Прим. Єфремова 1859 Прим. ИРЛИ б, Прим. Лазаревського, Прим. Музею Н., Прим. Чуковського. Деякі безцензурні варіанти були відновлені також в Списку Модзалевського і в закордонному контрафакції - Ст 1862. Закликаючи свого друга М. І. Шемановського до "внутрішньої роботі над собою" (т. Е. До виховання в собі стійких революційних переконань), Н. А. Добролюбов в листі до нього від 6 серпня 1859 р цитував "Поета і громадянина"; він писав: "З втратою зовнішньої можливості для такої діяльності ми помремо, - а й помремо все-таки не дарма ... Згадай: Не може син дивитися спокійно На горі матері рідний ... і т. д. Прочитай віршів десять, і в кінці їх ти побачиш ясніше, що я хочу сказати "(Добролюбов, т. IX, с. 378). В останній фразі Добролюбов звертав увагу свого друга на рядки, що вважалися в той час особливо "крамольними": Іди в вогонь за честь вітчизни, За переконання, за любов ... Іди і гинь бездоганно. Помреш не дарма: справа міцно, Коли під ним струмує кров ...

"Бач, куди метнув!" -прихована цитата з Гоголя (в "Ревізорі", д. 2, явл. 8: "Ек, куди метнув!").

"Чи не для життєвого хвилювання ..."- цитата з вірша Пушкіна "Поет і натовп" (1828).

А ти, поет! обранець неба ... -Некрасов використовує пушкінську характеристику Поета (з того ж вірша): "небес обранець".

Будь громадянин! служачи мистецтву ... -Спочатку (в складі вірші "Російському письменнику") цей рядок мала іншу редакцію: "служить не славі, чи не мистецтву", - і викликала зауваження І. С. Тургенєва, який писав І. І. Панаеву 10 липня 1855 р .: "Хотів б я знати - вірш Некрасова (у вірші "до російському письменнику"): служити не слави, НЕмистецтву - ймовірно, помилка замість: алемистецтву? "(Тургенєв, Листи, т. II, с. 298). Запропоновану Тургенєвим поправку Некрасов не прийняв, але переробив рядок так, щоб в ній не можна було угледіти зневажливого ставлення до мистецтва.

Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов'язаний. -Некрасов перефразовує формулу К. Ф. Рилєєва (з присвяти до поеми "Войнаровський", 1823-1825): "Я не поет, а громадянин". Цю формулу (не називаючи Рилєєва через цензуру) привів Н. Г. Чернишевський в 4-й статті з циклу "Нариси гоголівського періоду російської літератури" (С, 1856, N 4). Можливо, що ця стаття, добре відома Некрасову (він клопотав про її публікації перед цензором В. Н. Бекетовим), і нагадала йому про рилеевской формулою (див .: Гаркаві А. М.Чернишевський і вірш Некрасова "Поет і громадянин". - В кн .: Н. Г. Чернишевський. Статті, дослідження і матеріали, вип. 5. Саратов, 1968, с. 54-57). кадети- вихованці дворянських військово-навчальних закладів.

ватажок- губернський або повітовий предводитель дворянства, виборні адміністративні посади.

плантатор -тут: поміщик, який живе в своєму маєтку.

Хоч мало, І серед нас доля являла Гідних громадян ... -Проти цих рядків (друкувалися з варіантом: замість "серед нас" - "в наші дні") в Прим. авт. ГПБ переписувач зробив позначку: "Тут бачили натяк на долю декабристів". Втім, треба думати, що Некрасов мав на увазі не тільки декабристів, а й пе трашевцев та інших революціонерів, які зазнали репресій з боку царського уряду.

Клянуся, я чесно ненавидів! Клянуся, я щиро любив!- Н. Г. Чернишевський, який побачив в цих віршах Автовизнання Некрасова, писав йому 5 листопада 1856 р .: "... Ви говорите не про любов До жінки, а про любов до людей - але тут ще менше права маєте Ви сумувати за себе : Клянуся, я чесно ненавидів! Клянуся, я щиро любив! - не вірніше буде сказати Вам про себе: ... я чесно ненавиджу! ... я щиро люблю! " (Чернишевський, т. XIV, с. 324).

Г р а ж д а н і н (входить)

Знову один, знову суворий,
Лежить - і нічого не пише.

Додай: хандрить і ледве дихає -
І буде мій портрет готовий.

Г р а ж д а н і н

Так що ж?

Г р а ж д а н і н

Так дивитися прикро.

Ну, так іди.

Г р а ж д а н і н

Покладемо, я така рідкість,
Але потрібно перш справа дати.

Г р а ж д а н і н

Ось новина! Ти маєш справу,
Ти тільки тимчасово усунули,
Прокинься: громи пороки сміливо ...

А! знаю: "Бач, куди метнув!" 1
Але я обстріляна птах.
Шкода, немає полювання говорити.

(Бере книгу.)

Спаситель Пушкін! - Ось сторінка:
Прочитай і перестань картати!

Г р а ж д а н і н (читає)

П про е т (з захопленням)

Неповторні звуки! ..
Коли б з музою моєї
Я був трохи розумніші,
Клянуся, пера б не взяв у руки!

Г р а ж д а н і н

громадянин
(Входить)
Знову один, знову суворий,
Лежить - і нічого не пише.

поет
Додай: хандрить і ледве дихає -
І буде мій портрет готовий.

громадянин
Гарний портрет! Ні благородства,
Ні краси в ньому немає, повір,
А просто вульгарне юродство.
Лежати вміє дикий звір ...

поет
Так що ж?

громадянин
Так дивитися прикро.

поет
Ну, так іди.

громадянин
Послухай: соромно!
Час вставати! Ти знаєш сам,
Який час настав;
У кому почуття боргу не охололо,
Хто серцем непідкупно прям,
В кому дарованье, сила, влучність,
Тому тепер має спати ...

поет
Покладемо, я така рідкість,
Але потрібно перш справа дати.

громадянин
Ось новина! Ти маєш справу,
Ти тільки тимчасово усунули,
Прокинься: громи пороки сміливо ...

поет
А! знаю: «Бач, куди метнув!»
Але я обстріляна птах.
Шкода, немає полювання говорити.

(Бере книгу)
Спаситель Пушкін! - Ось сторінка:
Прочитай і перестань картати!

громадянин
(Читає)
«Не для життєвого хвилювання,
Не для користі, не для битв,
Ми народжені для натхнення,
Для звуків солодких і молитов ».

поет
(із захватом)
Неповторні звуки! ..
Коли б з музою моєї
Я був трохи розумніші,
Клянуся, пера б не взяв у руки!

громадянин
Так, звуки дивні ... ура!
Так разюча їх сила,
Що навіть сонна нудьга
З душі поета зіскочила.
Душевно радію - пора!
І я захват твій поділяю,
Але, зізнаюся, твої вірші
Жвавіше до серця приймаю.

поет
Не говори ж нісенітниці!
Ти завзятий читець, але критик дикий.
Так я, по-твоєму, - великий,
Вище Пушкіна поет?
Скажи будь ласка?!.

громадянин
Ну немає!
Твої поеми безглузді,
Твої елегії не нові,
Сатири чужі краси,
Неблагородних і образливі,
Твій вірш тягучий. Помітний ти,
Але так без сонця зірки видно.
В ночі, яку тепер
Ми доживаємо боязко,
Коли вільно нишпорить звір,
А людина бреде лякливо, -
Ти твердо світоч свій тримав,
Але неба було угодно,
Щоб він під бурею запалав,
Шлях висвітлюючи всенародно;
Тремтячою іскрою потемки
Він трохи горів, блимав, метався.
Моли, щоб сонця він дочекався
І потонув в його променях!

Гроза мовчить, з хвилею бездонною
У сяйві сперечаються небеса,
І вітер ласкавий і сонний
Ледве коливає вітрила, -
Корабель біжить красиво, струнко,
І серце подорожніх спокійно,
Неначе замість корабля
Під ними тверда земля.
Але грім вдарив: буря стогне,
І снасті рве, і щоглу хилить, -
Чи не час в шахи грати,
Чи не час пісні співати!
Ось пес - і той небезпека знає
І шалено на вітер гавкає:
Йому іншої справи немає ...
А ти що робив би, поет?
Невже в каюті віддаленій
Ти став би лірою натхненної
Лінивців вуха тішити
І бурі гуркіт заглушати?

Нехай ти вірний призначення,
Але легше ль батьківщині твоєї,
Де кожен відданий поклоніння
Єдиної особистості своєї?
До єдиного серця благі,
Яким батьківщина свята.
Бог допомогти їм! .. а решта?
Їх мета крейди, їх життя порожнє.
Одні - користолюбці і злодії,
Інші - солодкі співаки,
А треті ... треті - мудреці:
Їх назначенье - розмови.
Свою особу огорожею,
Вони не діють, твердячи:
«Невиправним наше плем'я,
Ми даром гинути не хочемо,
Ми чекаємо: авось допоможе час,
І горді тим, що не шкодимо! »
Хитро приховує розум гордовитий
Себелюбні мрії,
Але ... брат мій! хто б не був ти,
Не вір цього логіці ганебною!
Бійся їх доля розділити,
Багатих словом, справою бідних,
І не йди у стан нешкідливих,
Коли корисним можеш бути!

На горі матері рідний,
Чи не буде громадянин гідний
До вітчизні холодний душею,
Йому немає гірше докору ...

За переконання, за любов ...
Іди, і гинь бездоганно.
Помреш не дарма, справа міцно,
Коли під ним струмує кров.

поет
Ти скінчив? .. трохи я не заснув.
Куди нам до таких поглядів!
Ти занадто далеко ступив.
Вчити інших - потребен геній,
Потребна сильна душа,
А ми з своєю душею ледачою,
Самолюбної і полохливої,
Чи не стоїмо мідного гроша.
Поспішаючи популярності домогтися,
Боїмося ми з дороги збитися
І стежкою Торн йдемо,
А якщо в сторону звернемо -
Пропали, хоч біжи зі світла!
Куди жалюгідна ти, роль поета!
Блажен безмовний громадянин:
Він, музам чужий з колиски,
Своїх вчинків пан,
Веде їх до благородної мети,
І праця його успішний, суперечка ...

громадянин
Не дуже утішний вирок.
Але твій він? тобою чи сказано?
Ти міг би правильніше судити:
Поетом можеш ти не бути,
Але громадянином бути зобов'язаний.
А що таке громадянин?
Батьківщини гідний син.
Ах! буде з нас купців, кадетів,
Міщан, чиновників, дворян,
Досить навіть нам поетів,
Але потрібно, потрібно нам громадян!
Але де ж вони? Хто не сенатор,
Чи не автор, не герой,
Чи не ватажок, чи не плантатор,
Хто громадянин країни рідної?
Де ти, відгукнись? Немає відповіді.
І навіть чужий душі поета
Його могутній ідеал!
Але якщо є він між нами,
Якими плаче по ночах вона сльозами !!.
Йому важкий жереб випав,
Але частки кращої він не просить:
Він, як свої, на тілі носить
Всі виразки батьківщини своєї.

. . . . . . . . . . . . . . .
Гроза шумить і до безодні жене
Свободи хитку човен,
Поет кляне або хоч стогне,
А громадянин мовчить і хилить
Під ярмо голову свою.
Коли ж ... Але мовчу. Хоч мало,
І серед нас доля являла
Гідних громадян ... Знаєш ти
Їх доля? .. Вони стали на коліна! ..
Ледар! смішні твої мрії
І легковажні пені!
У твоєму сравненье змістом немає.
Ось слово правди неупередженої:
Блажен базікає поет,
І жалюгідний громадянин безмовний!

поет
Не дивно того добити,
Кого вже добивати не треба.
Ти маєш рацію: поетові легше жити -
У вільному слові є відрада.
Але чи був я причетний їй?
Ах, у роки юності моєї,
Сумною, безкорисливої, важкою,
Коротше - дуже безрозсудною, -
Куди настирливий був мій Пегас!
Чи не троянди - я вплітав кропиву
У його розгонисту гриву
І гордо залишав Парнас.
Без відрази, без боязні
Я йшов до в'язниці і до місця страти,
До судів, в лікарні я входив.
Чи не повторю, що там я бачив ...
Клянуся, я чесно ненавидів!
Клянуся, я щиро любив!
І що ж? .. мої почувся звук,
Визнали їх чорної наклепом;
Довелося скласти смиренно руки
Іль поплатитися головою ...
Що було робити? нерозважливо
Звинувачувати людей, звинувачувати долю.
Коли б я бачив хоч боротьбу,
Боротися став би, як не важко,
Але ... гинути, гинути ... і коли?
Мені було двадцять років тоді!
Лукаво життя вперед манила,
Як моря вільні струмені,
І ласкаво любов обіцяла
Мені блага кращі свої -
Душа лякливо відступила ...
Але скільки б не було причин,
Я гіркої правди не приховую
І боязко голову схиляю
При слові: чесний громадянин.
Того фатального, марна полум'я
Дотепер спалює груди,
І радий я, якщо хто-небудь
У мене з погордою кине камінь.
Бідняк! і з чого потоптав
Ти борг священний людину?
Яку подати з життя взяв
Ти - син хворий хворого століття? ..
Коли б знали життя мою,
Мою любов, мої хвилювання ...
Угрюм і сповнений озлобленья,
Біля дверей труни я стою ...

Ах! піснею моєї прощальній
Та пісня перша була!
Схилила Муза лик сумний
І, тихо заридав, пішла.
З тих пір не часті були зустрічі:
Крадькома, бліда, прийде
І шепоче палкі промови,
І пісні горді співає.
Кличе то в міста, то в степу,
Заповітним умислом повна,
Але загримлять раптово ланцюга -
І миттю зникне вона.
Чи не зовсім я її цурався,
Але як боявся! як боявся!
Коли мій ближній потопав
У хвилях істотного горя -
Те грім небес, то лють моря
Я добродушно оспівував.
Бічуя маленьких злодюжок
Для задоволення великих,
Дівіл я зухвалістю хлопчаків
І похвалою пишався їх.
Під ярмом років душа погнулися,
Охолола до всього вона,
І Муза зовсім відвернулася,
Зневаги гіркого повна.
Тепер марно до неї волаю -
На жаль! сховала назавжди.
Як світло, я сам її не знаю
І не впізнаю ніколи.
Про Муза, гість випадковий
Була ти моєї душі?
Іль пісень дар надзвичайний
Доля призначала їй?
На жаль! хто знає? рок суворий
Все приховав в глибокій темряві.
Але йшов один вінок терновий
До твоєї похмурої красі ...

Друкується за Ст 1873, т. I, ч. 2, с. 85-101, з виправленням помилок в ст. 51 ( «неблагородних» замість «Але благородні») і в ст. 198 ( «Коли ж ... Але мовчу.» Замість «Коли ж, але мовчу ...») по Ст 1856 (обгрунтування цих поправок див .: Бухштаб Б. Я. Нотатки про текстах віршів Некрасова. - В кн .: Видання класичної літератури. з досвіду «Бібліотеки поета». М., 1963, с. 242-257) і усуненням цензурних спотворень в ст. 56-57 (по автографу ГБЛ), 126-127, 187-192 (по Ст 1856) слідом за рядом радянських видань Некрасова (наприклад, ПСС, т. II).
Нещодавно було висловлено припущення, що заміна теперішнього часу пройшли в ст. 56-57 ( «нишпорив» замість «нишпорить» і «бродив» замість «бреде») була проведена Некрасовим в порядку стилістичної правки (Груздєв А. Із спостережень над текстом вірша Н. А. Некрасова «Поет і громадянин». - РЛ, 1960 № 2, с. 198-200). Однак з точки зору стилістичної вірші від цієї заміни не виграли, тому що минулий час тут не узгоджується зі словами «тепер» і «доживаємо»; між тим віднесення дії до минулого часу привело до явного ослаблення політичного звучання віршів; тому ми приєднуємося до думки К. І. Чуковського, що вважав, що заміна була зроблена в порядку автоцензури, і вводимо в основний текст читання автографа.
Вперше опубліковано і включена до зібрання творів: У розділі ст 1856 с. V-XVI. Передруковувалося у 2-ї частини всіх наступних прижиттєвих видань «Віршів» і в Р. б-ке.
Автограф всього вірша не знайдений. Автограф ст. 52 (починаючи зі слів «Помітний ти» - 65 у вигляді окремого тексту в циклі «Нотатки» (під № 1) з назвою «Самому собі» (початковий, закреслений варіант заголовка: «Сучасній поетові») - ГБЛ (Зап. Тетр. № 2, л. 42); факсимільно відтворений у виданні: Некрасов Н. А. Соч., т. 1. М., 1954, між с. 160 і 161; опублікований Некрасовим без заголовка в складі «Нотаток про журналах за лютий 1856 року »: з, 1856, № 3 (ценз. разр. - 29 берез. і 3 березня 1856 г.), від. V, с. 79. Автограф ст. 136-147 - ЦГАЛИ (Зап. Тетр., л. 4, в складі поеми «В. Г. Бєлінський»). Ці строфи увійшли в вірш «Російському письменнику» (з, 1855, № 6 (ценз. разр. - 31 травень 1855 г.), с. 219, з підписом: «Н. Некрасов»). Див .: Інші редакції та варіанти, с. 265. Чорнові начерки, які стосуються ст. 191-197, 204-207, - ГБЛ (Зап. тетр. № 1, внутрішня сторона задньої обкладинки).
В Прим. авт. ГБЛ Некрасов від руки заповнив цензурні купюри в ст. 227-229, 267. В Прим. авт. ГПБ Некрасов, усуваючи цензурні спотворення, в ст. 211 закреслив «правдивому» і написав «вільному», а також заповнив цензурну купюру в ст. 227-229. У коректури Ст 1856 Н. X. Кетчер вписав від руки два додаткових чотиривірші (після ст. 131 і після ст. 135), які не увійшли в друкований текст (Кор. Кетчера, л. 58 об., 59).

У прижиттєвих виданнях «Віршів» (починаючи з Ст 1861) датована: «тисяча вісімсот п'ятьдесят шість». Однак деякі фрагменти монологів Громадянина були створені раніше. Ст. 136-147, написані навесні 1855, як уже говорилося, були спочатку опубліковані в складі вірші «Російському письменнику». Трохи пізніше були написані ст. 52-65: згаданий вище їх автограф датується (по положенню в Зап. Тетр. № 2) кінцем 1855 або початком 1856 р Роботу над «Поетом і громадянином» Некрасов завершив лише влітку 1856 р перебуваючи на дачі поблизу Оранієнбаума. «Пишу довгі стішіщі і втомився», - повідомив він І. С. Тургенєву 27 червня 1856 р Некрасов поспішав закінчити «Поета і громадянина», щоб ввести його (як передмова) у видання Ст 1856 минуле вже через цензуру (ценз. разр. - 14 травня 1856 г.).
У розділі ст 1856 «Поет і громадянин» був надрукований більшим шрифтом і з особливою пагінацією (римськими цифрами). Остання обставина, можливо, пояснюється тим, що ці сторінки були приєднані до вже верстає книзі.
Коли збірка Ст 1856 вийшла друком (19 жовтня 1856 г.), Некрасов перебував за кордоном. Про величезний успіх книги у передових читачів йому повідомляв Чернишевський 5 листопада 1856 р .: «Восторг загальний. Чи перші поеми Пушкіна, чи "Ревізор" або "Мертві душі" мали такий успіх, як Ваша книга »(Чернишевський, т. XIV, с. 321). У № 11 «Современника» за 1856 р в рецензії Чернишевського на Ст 1856 були цілком передруковані три вірші: «Поет і громадянин», «Уривки з подорожніх записок графа Гаранський» і «Забуте село». Передрук була помічена в великосвітських колах, і про «крамольною» книзі Некрасова було повідомлено Олександру II (Чернишевський, т. I, с. 752; Дзвін, 1857, 1 серпня., Л. 2, с. 14-15). Виникло гучне цензурний справу, причому найбільш запеклі нападки викликало вірш «Поет і громадянин», «... тут йде мова, - вказував товариш міністра народної освіти П. А. Вяземський в проекті розпорядження по цензурному відомству, - нема про моральної боротьбі, а про політичну<…>тут йдеться не про тих жертв, які кожен громадянин зобов'язаний принести батьківщині, а йдеться про ті жертви і небезпеки, які загрожують громадянину, коли він повстає проти існуючого порядку і готовий пролити кров свою в міжусобній боротьбі або під карою закону »(ЛН, т. 53-54, с. 215-216). У розпорядженні міністра народної освіти А. С. Норова від 30 листопада 1856 говорилося, що у вірші, «звичайно, не відкрито і не буквально, виражені думки і співчуття Насильник. По всьому ходу вірші і за деякими окремими виразами можна не визнати, що можна надати цьому віршу сенс і значення самі хибні »(Лемке М. Нариси з історії російської цензури і журналістики XIX століття. СПб., 1904, с. 312); тут же були виписані з «Поета і громадянина» ст. 54-61, 123-127, причому слова «Щоб він під бурею запалав, Шлях висвітлюючи всенародно ...» і «... справа міцно, Коли під ним струмує кров ...» були підкреслені як найбільш «непристойні і недоречні» (там же, с. 312-313). У тому ж розпорядженні наказувалося, «щоб надалі не було дозволяемо нове видання" Віршів Н. Некрасова "і щоб не були печатаеми ні статті про цій книзі, ні виписки з неї»; редакції «Современника» було оголошено, що «перша подібна витівка піддасть<…>журнал скоєного припинення »(там же, с. 313). Випустити нове видання «Віршів» Некрасову вдалося лише після тривалих клопотань, в 1861 г. При передруці в Ст 1861 багато віршів були сильно спотворені цензурою. Особливо постраждав «Поет і громадянин». При подальших передрук Некрасов відновив в цьому вірші ряд яскравих рядків, але окремі спотворення так і залишилися в тексті всіх наступних прижиттєвих видань (див .: Інші редакції та варіанти, с. 267-268).
Спрощено трактуючи вірш, Е. А. Ляцкого писав, що воно відтворює, «без сумніву, одну з типових бесід Чернишевського з Некрасовим» (Сучасний світ, 1911, № 10, с. 170). Звичайно, в монологах Громадянина втілені вдивіться на призначення мистецтва, які в ту пору пропагував Чернишевський (в «Естетичних відносинах мистецтва до дійсності» і в інших роботах). Але в монологи того ж Громадянина включені і ст. 136-147, які в чернетці поеми «В. Г. Бєлінський »були вкладені в уста Бєлінського, а також ст. 52-65, оформлені в рукописи як Автовизнання Некрасова і озаглавлені «Самому собі».
Очевидно, що в монологах Громадянина відображені погляди Чернишевського, Бєлінського, Некрасова та інших революційних демократів. В образі Поета, мабуть, є якісь риси характеру Некрасова, але безсумнівно велика відмінність творчих установок автора і героя; см. особливо ст. 208-294, де Поет розповідає, що його «душа лякливо відступила», злякавшись боротьби ( «Але ... гинути, гинути ... і коли? Мені було двадцять років тоді!»), І він відійшов від великих соціальних тем, став «добродушно» оспівувати красу природи і т. п. Громадянин і Поет - образи, які мають узагальнений характер.
Оскільки в прижиттєвих виданнях Некрасова текст «Поета і громадянина» друкувався з цензурними спотвореннями і купюрами, читачі відновлювали доцензурние варіанти в своїх примірниках книги Некрасова (іноді з різночитаннями) - див. Прим. Васильківського, Прим. ГБЛ, Прим. Гербеля, Прим. Евгеньева-Максимова, Прим. Єфремова 1859 Прим. ИРЛИ б, Прим. Лазаревського, Прим. Музею Н., Прим. Чуковського. Деякі безцензурні варіанти були відновлені також в Списку Модзалевського і в закордонному контрафакції - Ст тисяча вісімсот шістьдесят два.
Закликаючи свого друга М. І. Шемановського до «внутрішньої роботі над собою» (т. Е. До виховання в собі стійких революційних переконань), Н. А. Добролюбов в листі До нього від 6 серпня 1859 р цитував «Поета і громадянина» ; він писав: «З втратою зовнішньої можливості для такої діяльності ми помремо, - а й помремо все-таки не дарма ... Згадай:
Не може син дивитися спокійно
На горі матері рідний ... і т. Д.

Прочитай віршів десять, і в кінці їх ти побачиш ясніше, що я хочу сказати »(Добролюбов, т. IX, с. 378). В останній фразі Добролюбов звертав увагу свого друга на рядки, що вважалися в той час особливо «крамольними»:
Іди в вогонь за честь вітчизни,
За переконання, за любов ...
Іди і гинь бездоганно.
Помреш не дарма: справа міцно,
Коли під ним струмує кров ...

«Бач, куди метнув!» - прихована цитата з Гоголя (в «Ревізорі», д. 2, явл. 8: «Ек, куди метнув!»).
«Не для життєвого хвилювання ...» - цитата з вірша Пушкіна «Поет і натовп» (1828).
А ти, поет! обранець неба ... - Некрасов використовує пушкінську характеристику Поета (з того ж вірша): «небес обранець».
Будь громадянин! служачи мистецтву ... - Спочатку (в складі вірші «Російському письменнику») цей рядок мала іншу редакцію: «Служи не слава, що не мистецтву», - і викликала зауваження І. С. Тургенєва, який писав І. І. Панаеву 10 липня 1855 р .: «Хотів би я знати - вірш Некрасова (у вірші" до російському письменнику "):
Служить не славі, чи не мистецтву -

ймовірно, помилка замість: але мистецтву? » (Тургенєв, Листи, т. II, с. 298). Запропоновану Тургенєвим поправку Некрасов не прийняв, але переробив рядок так, щоб в ній не можна було угледіти зневажливого ставлення до мистецтва.
Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов'язаний. - Некрасов перефразовує формулу К. Ф. Рилєєва (з присвяти до поеми «Войнаровський», 1823-1825): «Я не поет, а громадянин». Цю формулу (не називаючи Рилєєва через цензуру) привів Н. Г. Чернишевський в 4-й статті з циклу «Нариси гоголівського періоду російської літератури» (З, 1856, № 4). Можливо, що ця стаття, добре відома Некрасову (він клопотав про її публікації перед цензором В. Н. Бекетовим), і нагадала йому про рилеевской формулою (див .: Гаркаві А. М. Чернишевський і вірш Некрасова «Поет і громадянин». - В кн .: Н. Г. Чернишевський. Статті, дослідження і матеріали, вип. 5. Саратов, 1968, с. 54-57).
Кадети - вихованці дворянських військово-навчальних закладів.
Ватажок - губернський або повітовий предводитель дворянства, виборні адміністративні посади.
Плантатор - тут: поміщик, який живе в своєму маєтку.
Хоч мало, І серед нас доля являла Гідних громадян ... - Проти цих рядків (друкувалися з варіантом: замість «серед нас» - «в наші дні») в Прим. авт. ГПБ переписувач зробив позначку: «Тут бачили натяк на долю декабристів». Втім, треба думати, що Некрасов мав на увазі не тільки декабристів, але і петрашевців і інших революціонерів, які зазнали репресій з боку царського уряду.
Клянуся, я чесно ненавидів! Клянуся, я щиро любив! - Н. Г. Чернишевський, який побачив в цих віршах Автовизнання Некрасова, писав йому 5 листопада 1856 р .: «... Ви говорите не про любов До жінки, а про любов до людей - але тут ще менше права маєте Ви сумувати за себе:"
Клянуся, я чесно ненавидів!
Клянуся, я щиро любив!

Чи не вірніше буде сказати Вам про себе:
... я чесно ненавиджу!
... я щиро люблю!

(Чернишевський, т. XIV, с. 324).

Рік написання: 1855-1856