Казка Лускунчик або мишачий король. Лускунчик і мишачий король - Ернст Теодор Амадей Гофманн. Короткий переказ «Лускунчик і мишачий король»

Казка Лускунчик і мишачий король - знамените творіння Гофмана, яскрава добра чарівна різдвяна історія для дітей. Ця казка обов'язкове для прочитання дітьми, кращий варіант для сімейного читання. Неодмінно прочитайте казку онлайн і обговоріть її з дитиною.

Казка Лускунчик і мишачий король читати

Діти були впевнені, що на Різдво вони отримають подарунки, про які мріяли. Серед подарунків Марі побачила незвичайну смішну ляльку, яку хресний змайстрував своїми руками. Дівчинці відразу вона сподобалася. Хрещений розповів історію Лускунчика і сказав, що тільки Марі може про нього подбати. З появою Лускунчика в дитячій починаються чудеса. Мишача армія воює з армією ляльок, мишачий король загрожує Лускунчика. Марі врятувала свого улюбленця, але вона сильно поранилася склом і втратила свідомість. Дорослі не вірять розповідям дівчинки. Кілька днів Марі довелося провести в ліжку. Хрещений розважає хвору хрещеницю. Він розповідає їй дивну казку про маленьку принцесу Пірліпат, чарівному горісі Кракатук і зачарованому Лускунчика, перетворити якого в принца може любов прекрасної дівчини. Марі повірила в казку. Мишачому королю дівчинка готова віддати все солодощі в обмін на безпеку свого улюбленця. Лускунчик сам розправився з мишачим королем, подарував дівчинці його сім золотих корон і відвів Марі в царство казок. Марі полюбила благородного героя. Щасливі принц і Марі опинилися в Марципановому замку. Вранці мама з цікавістю слухала про пригоди Марі. Дівчинка запевняла, що молодий Дроссельмейер, племінник хресного, і є зачароване Лускунчик. Незабаром юнак з'явився в їхньому будинку. Він запропонував Марі стати його нареченою і розділити з ним корону і трон в Марципановому замку. Читати казку онлайн можна на нашому сайті.

Аналіз казки Лускунчик і мишачий король

Сюжет казки з'явився у автора після спілкування з дітьми близького друга. Казка наповнена очікуванням дива хоча б тому, що починається дивовижна історія в переддень Різдва. На її початку Гофман показує любов і турботу батьків про дітей, влаштовують незабутній різдвяне свято для дітлахів. Атмосфера чарівництва і доброти панує в усьому будинку. Тому Марі і потрапляє в казковий світ. Але в ньому, як і в житті, добро бореться зі злом, а щастя дістається сміливим і сильним. Марі проявляє дбайливість, співчуття, рішучість. Вона засуджує принцесу Пірліпат за те, що та відкинула Лускунчика. За непривабливою зовнішністю Лускунчика Марі роздивилася його благородне серце. Діти зрозуміють, чому вчить казка Лускунчик, адже в образах Марі, Лускунчика, хресного так багато позитивного.

Двадцять четвертого грудня дітям радника медицини Штальбаум весь день не дозволяли входити в прохідну кімнату, а вже в суміжну з нею вітальню їх зовсім не пускали У спальні, притулившись один до одного, сиділи в куточку Фріц і Марі. Вже зовсім стемніло, і їм було дуже страшно, тому що в кімнату не внесли лампи, як це і належало в святвечір. Фріц таємничим шепотом повідомив сестричці (їй тільки що минуло сім років), що з самого ранку в замкнених кімнатах чимось шаруділи, шуміли і тихенько постукували. А недавно через передпокій прошмигнув маленький темний чоловічок з великим ящиком під пахвою; але Фріц напевно знає, що це їх хресний Дроссельмейер.

Тоді Марі заплескала від радості в долоні й вигукнула:

Старший радник суду Дроссельмейер не відрізнявся красою: це був маленький, сухенький чоловічок з зморшкуватим обличчям, з великим чорним пластиром замість правого ока і зовсім лисий, чому він і носив гарний білу перуку; а перука цей був зроблений зі скла, і до того ж надзвичайно майстерно.

Хрещений сам був великим умільцем, він знав толк в годиннику і навіть умів їх робити. Тому, коли у Штальбаум починали вередувати і переставали співати якісь годинник, завжди приходив хрещений Дроссельмейер, знімав скляний перуку, стаскивал жовтенький сюртучок, пов'язував блакитний фартух і тикав годинник колючими інструментами, так що маленькій Марі було їх дуже шкода; але шкоди годинах він не заподіював, навпаки - вони знову оживали і зараз же приймалися весело тик цокати, дзвонити і співати, і все цього дуже раділи.

І всякий раз у хрещеного в кишені знаходилося щось цікаве для хлопців: то чоловічок, який оперує очима і човгає ніжкою, так що на нього не можна дивитися без сміху, то коробочка, з якої вискакує пташка, то ще якась штучка. А на Різдво він завжди робив красиву, химерну іграшку, над якою багато працював. Тому батьки тут же дбайливо прибирали його подарунок

- Ах, щось змайстрував нам на цей раз хресний! - вигукнула Марі.

Фріц вирішив, що в нинішньому році це неодмінно буде фортеця, а в ній будуть марширувати і навчатися рушничним прийомам гарненькі нарядні солдатики, а потім з'являться інші солдатики і підуть на приступ, але ті солдати, що в фортеці, відважно випалила в них з гармат, так що підніметься шум і гуркіт.

- Ні, ні, - перебила Фріца Марі, - хресний розповідав мені про прекрасний сад. Гам велике озеро, по ньому плавають чудо які гарні лебеді з золотими стрічками на шиї і співають гарні пісні. Потім з саду вийде дівчинка, підійде до озера, заманить лебедів і буде годувати їх солодким марципаном

- Лебеді не їдять марципанів, - не дуже ввічливо перебив її Фріц, - а цілий сад хрещеному і не зробити. Та й який сенс нам від його іграшок? У нас тут же їх відбирають. Ні, мені куди більше подобаються татові й мамині подарунки: вони залишаються у нас, ми самі ними розпоряджаємося.

І ось діти почали гадати, що їм подарують батьки Марі сказала, що мадемуазель Трудхен (її велика лялька) зовсім зіпсувалася: вона стала такою незграбною, раз у раз падає на підлогу, так що у неї тепер все обличчя в противних мітках, а вже водити її в чистому плаття годі й думати.

Скільки їй ні вимовляти, нічого не допомагає. І потім, мама посміхнулася, коли Марі так захоплювалася Гретіним парасолькою. Фріц же запевняв, що у нього в придворної стайні якраз не вистачає гнідого коня, а у військах замало кавалерії. Папі це добре відомо.

Отже, діти добре знали, що батьки накупили їм всяких чудесних подарунків і зараз розставляють їх на столі.

Зовсім стемніло. Фріц і Марі сиділи, міцно притулившись один до одного, і не сміли зронити ні слова; їм здавалося, ніби над ними віють тихі крила і здалеку відчувається прекрасна музика. Раптом світлий промінь ковзнув по стіні. І в ту ж мить пролунав тонкий срібний дзвіночок: дзень-дзень, дзень-дзень! Двері відчинилися, і ялинка засяяла таким блиском, що діти з гучним криком «Ах, ах!» завмерли на порозі.

Подарунки

Я звертаюся безпосередньо до тебе, ласкавий читачу або слухач, - Фріц, Теодор, Ернст, все одно як би тебе не звали, - і прошу якомога жвавіше уявити собі різдвяний стіл, весь заставлений дивовижними, строкатими подарунками, які ти отримав в нинішнє Різдво , - тоді тобі неважко буде зрозуміти, що діти, обомлев від захвату, завмерли на місці і дивилися на все сяючими очима. Тільки через хвилину Марі глибоко зітхнула і вигукнула:

- Ах, як чудно, ах, як прекрасно!

А Фріц кілька разів високо підстрибнув, на що був великий майстер. Вже, напевно, діти весь рік були добрими і слухняними, тому що ще жодного разу вони не отримували таких чудових, гарних подарунків, як сьогодні.

Велика ялинка посеред кімнати була обвішана золотими та срібними яблуками, а на всіх гілках, немов квіти або бутони, росли Обсахаренние горіхи, строкаті цукерки і взагалі всякі ласощі. Але найбільше прикрашали чудове дерево сотні маленьких свічок, які, як зірочки, виблискували на темних гілках, і ялинка, залита вогнями і опромінюють все навколо, так і манила зірвати ростуть на ній квіти і плоди. Навколо дерева все рясніло і сяяло. І чого там тільки не було! Не знаю, кому під силу це описати! .. Марі побачила ошатних ляльок, гарненьку іграшковий посуд, але найбільше потішило її шовкове плаття, майстерно оброблене кольоровими стрічками і висіло так, що Марі могла милуватися ним з усіх боків; вона і дивилась на нього всмак, раз у раз повторюючи:

- Ах, яке красиве, яке миле, миле платтячко! І мені дозволять, напевно, дозволять, справді дозволять його надіти!

Фріц тим часом вже три чи чотири рази галопом і риссю проскакав навколо столу на новому гнідому коні, який, як він і передбачав, стояв на прив'язі біля столу з подарунками. Злазячи, він сказав, що кінь - лютий звір, але нічого: вже він його вишколи. Потім він справив огляд новому ескадрону гусарів; вони були одягнені в чудові червоні мундири, шиті золотом, розмахували срібними шаблями і сиділи на таких білосніжних конях, що можна було подумати, ніби і коні теж з чистого срібла.

Тільки що діти, трохи вгамувався, хотіли взятися за книжки з картинками, що лежали розкритими на столі, щоб можна було милуватися різними чудовими квітами, строкато розфарбованими людьми і гарненькими грають дітками, так натурально зображеними, ніби вони й справді живі і ось-ось заговорять, - так ось, тільки що діти хотіли взятися за чудові книжки, як знову пролунав дзвоник.

Діти знали, що тепер черга подарунків хресного Дроссельмейера, і підбігли до столу, що стояв біля стіни. Ширми, за якими до тих пір був прихований стіл, швидко прибрали. Ах, що побачили діти! На зеленій, засіяної квітами галявині стояв чудовий замок з безліччю дзеркальних вікон і золотих веж. Заграла музика, двері і вікна відчинилися, і всі побачили, що в залах походжають крихітні, але дуже витончено зроблені кавалери і дами в капелюхах з пір'ям і в сукнях з довгими шлейфами. У центральному залі, який весь так і сяяв (стільки свічок горіло в срібних люстрах!), Під музику танцювали діти в коротких камзольчік і спідничках. Пан в смарагдово-зеленому плащі визирав з вікна, кланявся і знову ховався, а внизу, в дверях замку, з'являвся і знову йшов хресний Дроссельмейер, тільки зростанням він був з татів мізинець, не більше.
Фріц поклав лікті на стіл і довго розглядав чудовий замок з танцюючими і походжав чоловічками. Потім попросив:

- Хрещений, а хресний! Пусти мене до себе в замок! Старший радник суду сказав, що цього ніяк не можна. І він мав рацію: з боку Фріца нерозумно було проситися в замок, який разом з усіма своїми золотими вежами була меншою. Фріц погодився. Пройшла ще хвилинка, в замку все так же походжали кавалери і дами, танцювали діти, визирав все з того ж вікна смарагдовий чоловічок, а хресний Дроссельмейер підходив все до тієї ж двері. Фріц в нетерпінні вигукнув:

- Хрещений, а тепер вийди з тієї, других дверей!

- Ніяк цього не можна, милий Фріцхен, - заперечив старший радник суду.

- Ну, тоді, - продовжував Фріц, - вели зеленому чоловічкові, що визирає з вікна, погуляти з іншими залами.

- Цього теж ніяк не можна, - знову заперечив старший радник суду.

- Ну, тоді хай спустяться вниз діти! - вигукнув Фріц. - Мені хочеться трохи краще їх розглянути.

- Нічого цього не можна, - сказав старший радник суду роздратованим тоном. - Механізм зроблений раз назавжди, його не переробити.

- Ах, та-ак! - простягнув Фріц. - Нічого цього не можна ... Послухай, хресний, раз ошатні чоловічки в замку тільки і знають, що повторювати одне і те ж, так що в них толку? Мені вони не потрібні. Ні, мої гусари куди краще! Вони марширують вперед, назад, як мені заманеться, і не замкнені в домі.
І з цими словами він втік до святкового столу, і по його команді ескадрон на срібних конях почав скакати туди і сюди - в усіх напрямках, рубати шаблями і стріляти скільки душі завгодно.
Марі теж потихеньку відійшла: і їй теж набридли танці і гуляння ляльок в замку. Тільки вона постаралася зробити це непомітно, не так, як братик Фріц, тому що вона була доброю і слухняною дівчинкою. Старший радник суду сказав незадоволеним тоном батькам:

- Така хитромудра іграшка не для нерозумних дітей. Я заберу свій замок.

Але тут мати попросила показати їй внутрішній устрій і дивовижний, дуже вправний механізм, який наводив в рух чоловічків. Дроссельмейер розібрав і знову зібрав всю іграшку. Тепер він знову повеселішав і подарував дітям кілька красивих коричневих чоловічків, у яких були золоті особи, руки і ноги; всі вони пресмачний пахли пряниками. Фріц і Марі дуже їм зраділи. Старша сестра Луїза, за бажанням матері, одягла подароване батьками ошатне плаття, яке їй дуже йшло; а Марі попросила, щоб їй дозволили, раніше ніж надягати нове плаття, ще трошки помилуватися на нього, що їй охоче дозволили.

Художник Л. Гладнева

Ернст Теодор Амадей Гофман

ЩЕЛКУНЧИК

РІЗДВЯНІ ПОДАРУНКИ

Шу-шу! Шур-шур! - таємниче долинало з сусідньої кімнати. Фріц і Марі сиділи в напівтемній спальні і прислухалися. До пори до часу їм не дозволялося входити в вітальню, де, напевно, вже виблискувала святковими вогниками свічок різдвяна ялинка. Марі, якій тільки-но виповнилося сім років, все питала свого старшого брата:

Ну коли ж почнеться свято?

Потерпи, - солідно відповідав Фріц, хоча і сам тремтів від нетерпіння.

А за стіною все не умовкало це тягне за собою, таємниче шарудіння, мелодійне постукування крихітного молоточка, позвяківаніе якихось дощечок і залозок. І діти, затамувавши подих, прислухалися до долинали з вітальні звуків.

Напередодні Різдва їх хрещений Дроссельмейер майстрував для них якийсь особливий подарунок.

Тук-тук! Бам-бам! - лунало по дому.

Ох вже цей хресний Дроссельмейер! Дивний він чоловік. Навіть чоловічок. Маленького зросту, сухенький. Зморшки на обличчі сіточкою. На лисою, як блискучий куля, голові пишний, пудрених перуку. А замість правого ока - чорна, але зовсім не страшна пов'язка.

І цей негарний маленький чоловічок був великим умільцем. Він умів робити все, навіть лагодити годинник. Варто було завмерти маятнику або зупинитися великої та маленької стрільцям, цей чарівний майстер приступав до справи. Знявши сюртучок і пов'язати шкіряним фартухом, хрещений Дроссельмейер виймав з кишені коробочку з блискучими інструментами і приймався тикати в годинник шильцем і крутити шестерінки викрутками. Марі завжди шкодувала бідні годинник, але вони не ображалися на майстра, а, навпаки, в подяку за турботу починали весело цокати.

Щоразу, приходячи до них в будинок, хрещений дарував дітям незвичайну іграшку. Те крихітного кавалера-шаркун з виряченими очима, то коробочку-сюрприз, з якої з дзвоном вискакує срібна пташка. Цікаво, що на цей раз майструє, скинувши жовтий сюртучок і надівши свій фартух, їх витівник хрещений?

Це, звичайно ж, буде фортеця, - впевнено сказав Фріц. - І там будуть марширувати крихітні солдатики з рушницями і довгими шаблями. Вони будуть робити всяку роботу штуки, а коли на крепость нападуть вороги, ці сміливці встануть на захист фортеці, і почнеться справжня битва. Будуть стріляти гармати, свистіти кулі і дзвеніти шаблі.

Ні ні! - Марі так сердито замотала головою, що акуратні кучерики застрибали над вухами. - Хрещений розповідав мені про чудесне саду. Там в великому круглому озері плавають білі лебеді з червоними дзьобами. Шиї їх зав'язані золотими стрічками. А маленька дівчинка годує їх шоколадними цукерками.

А ось і неправда! - захихотів Фріц. - Лебеді не їдять шоколад. А хрещений, навіть він, не зможе зробити цілий сад та ще зі ставком.

Тим часом стемніло. Діти затихли і, притулившись один до одного, прислухалися до звуків з вітальні. А там! Там в цей момент батьки розставляють на окремому столику під ялинкою безліч чудових подарунків. Зараз, зараз відкриються двері, і ...

Дзень-дзень-ділінь! - пробелькотів срібний дзвіночок. Можна, можливо! Фріц і Марі зірвалися з місця і кинулися в вітальню. Ах! Посеред кімнати, оповита сяючою музикою світла, височіла чудова ялинка. Пухнасті гілки обвішані золотими і срібними яблуками, гронами обсахаренной горішків, цукерок, облитих різнобарвною глазур'ю пряників. У зеленій темряві хвої, як зірочки в нічному небі, мерехтіли і переливалися, осяваючи кімнату, сотні маленьких свічок. Але найголовніше - різдвяні подарунки!

Нарядні ляльки з порцеляновими личками і гірка іграшкової посуду для захопленої Марі. А ще святковий шовкове плаття, в оборках і кольорових стрічках! І їй напевно, неодмінно дозволять надіти його! Фріц тим часом верхи на гнідому дерев'яного коня галопом об'їжджав стіл, на якому застиг в очікуванні полководця ескадрон гусар в чудових шитих золотом червоних мундирах з срібними шабельками наголо.

Діти не знали, за що хапатися, чи то грати з ляльками і барабанщиками, то чи гортати чудові книжки з різнокольоровими, ніби живими, картинками. Але тут знову задзвонив дзвоник. Настала черга подарунку хрещеного Дроссельмейера.

Розсунулась маленька ширма, і на вкритому зеленим сукном столику, як на галявині, виріс перед дітьми замок. Заграла музика. Відчинилися дзеркальні віконця, спалахнуло світло в золотих башточках.

І тут усі побачили, що по залах замку парами гуляють крихітні кавалери в білих панчохах і камзолах і дами в капелюхах з пір'ям і сукнях зі шлейфами. У малесеньких, з наперсток, срібних люстрах сяють Спіченко свічок, і під музику танцюють і стрибають діти в різнокольорових курточках і панталончиках. А з вікна визирає пан в смарагдово-зеленому плащі і привітно кланяється Фріцу і Марі. Хрещений Дроссельмейер! Звичайно ж він. Тільки з мізинець зростанням.

Хрещений, пусти нас до себе в замок! - скрикнув Фріц.

Але смарагдово-зелений чоловічок нічого не відповів, а сховався в вікні. Втім, тут же з'явився знову і привітно вклонився. І знову зник. І знову з'явився. І пані з кавалерами походжали все так же колами. І діти в замку тупотіли ніжками, як заведені.

Ну, - протягнув Фріц, - це нудно! - І він зайнявся своїми солдатиками.

Зате Марі раптом присіла навпочіпки перед ялинкою. Вона побачила дивного дерев'яного чоловічка, скромно стояв під крислатою пухнастою гілкою. Не дуже-то пропорційний був цей чоловічок.

Надто громіздке тулуб на тонких ніжках і завелика голова з важкої щелепою. Але зате одягнений чоловічок був цілком пристойно і навіть чепурних. Фіолетовий гусарський мундир, весь в гудзиками, узліссях і позументах, вузькі рейтузи і чоботи зі шпорами. Все сиділо на ньому так спритно, ніби було намальовано. З-під круглої плоскої шапочки випрастивалісь білі буклі нитяного перуки, а завитки вовняних ниток - чепуристі вусики над червоною губою - не приховували добродушною посмішки, виблискувала перловим поруч рівних, міцних зубів. Марі тут же полюбила чоловічка, який привітно і дружелюбно поглядав на неї.

А цей милий чоловічок для кого? - вигукнула Марі.

Для всіх, - відповів батько. - Це Лускунчик. Він, як і всі його предки, відмінно вміє розгризати горіхи.

Марі тут же схопила жменю горішків, і Лускунчик, продовжуючи привітно усміхатися, колов їх своїми міцними зубами.

Фріц, почувши, як весело клацають горішки в зубах Лускунчика, на хвилину залишив свій олов'яний ескадрон і підійшов до столу. При вигляді забавного чоловічка з величезною щелепою хлопчик розреготався. Схопивши найбільший і твердий горіх, Фріц сунув його в рот Лускунчика.

Крак! .. - обломилися три зуба у бідного Лускунчика, а важка щелепа безпорадно відвисла.

Фу, дурний Лускунчик! - скрикнув Фріц. - Чи то справа мої драгуни! Їм ніяке найміцніше ядро ​​не страшно!

І він знову повернувся до своїх солдатиків. А Марі, вся в сльозах, притиснула до грудей пораненого Лускунчика, підв'язала йому хвору щелепу білою стрічкою і дбайливо закутала хусткою. Вона розкрила нову книжку з лаковими кольоровими картинками і, Баюк бідного Лускунчика, немов дитинчати, почала показувати йому картинки. Фріц тільки посміювався, примовляючи, що дурна Марі няньчиться з дерев'яним чоловічком, ніби він мале дитя. Але дівчинка і не думала звертати увагу на ці глузування.

Лускунчик, миленький, - шепотіла вона, - не сердься на Фріца. Він добрий. Просто трохи огрубів зі своїми олов'яними солдатиками. А я буду тебе берегти і лікувати. - І Марі продовжувала ніжно колисати Лускунчика.

А ніч, таємнича різдвяна ніч вже підкралася до дому, затягувала вікна синім присмерком. Пора було прибирати іграшки. У вітальні наліво від дверей стояв високий скляну шафу. На верхній полиці, до якої дітям було не дотягтися, розташувалися чудові вироби хрещеного Дроссельмейера. Нижче рядком тіснилися книжки в лакових палітурках. На самій нижній полиці Марі влаштовувала лялькову кімнату, де жила улюблена лялька Трудхен, а тепер і нова ошатна Клерхен. Фріц зайняв полку вище і розставив ладом своїх кінних і піших солдат з барабанщиками, трубачами і прапороносцями.

Діти, - сказала мама, - залиште іграшки до завтрашнього ранку. Гасіть світло і вирушайте спати.

Фріц в останній раз глянув на свої війська, віддав честь капітана в синіх драгунських рейтузах і наказав:

Пора на спокій! Завтра на нас чекає велика битва.

З тим він і відправився в дитячу. А Марі раптом почала благати:

Мамочка, будь ласка, дозволь мені побути зі Лускунчиком ще п'ять хвилин. Я сама погашу світло і ляжу спати.

Двадцять четвертого грудня дітям радника медицини Штальбаум весь день не дозволяли входити в прохідну кімнату, а вже в суміжну з нею вітальню їх зовсім не пускали. У спальні, притулившись один до одного, сиділи в куточку Фріц і Марі. Вже зовсім стемніло, і їм було дуже страшно, тому що в кімнату не внесли лампи, як це і належало в святвечір. Фріц таємничим шепотом повідомив сестричці (їй тільки що минуло сім років), що з самого ранку в замкнених кімнатах чимось шаруділи, шуміли і тихенько постукували. А недавно через передпокій прошмигнув маленький темний чоловічок з великим ящиком під пахвою; але Фріц напевно знає, що це їх хресний, Дроссельмейер. Тоді Марі заплескала від радості в долоні й вигукнула:

Ах, щось змайстрував нам на цей раз хресний?

Старший радник суду Дроссельмейер не відрізнявся красою: це був маленький, сухенький чоловічок з зморшкуватим обличчям, з великим чорним пластиром замість правого ока і зовсім лисий, чому він і носив гарний білу перуку; а перука цей був зроблений зі скла, і до того ж надзвичайно майстерно. Хрещений сам був великим умільцем, він навіть знав толк в годиннику і навіть умів їх робити. Поетом, коли у Штальбаум починали вередувати і переставали співати якісь годинник, завжди приходив хрещений Дроссельмейер, знімав скляний перуку, стаскивал жовтенький сюртучок, пов'язував блакитний фартух і тикав годинник колючими інструментами, так що маленькій Марі було їх дуже шкода; але шкоди годинах він не заподіював, навпаки - вони знову оживали і зараз же приймалися весело тик-цокати, дзвонити і співати, і все цього дуже раділи. І всякий раз у хрещеного в кишені знаходилося щось цікаве для хлопців: то чоловічок, який оперує очима і човгає ніжкою, так що на нього не можна дивитися без сміху, то коробочка, з якої вискакує пташка, то ще якась штучка. А на Різдво він завжди робив красиву, химерну іграшку, над якою багато працював. Тому батьки тут же дбайливо прибирали його подарунок.

Ах, щось змайстрував нам на цей раз хресний! - вигукнула Марі.

Фріц вирішив, що в нинішньому році це неодмінно буде фортеця, а в ній будуть марширувати і викидати артикули гарненькі нарядні солдатики, а потім з'являться інші солдатики і підуть на приступ, але ті солдати, що в фортеці, відважно випалила в них з гармат, і підніметься шум і гуркіт.

Ні, ні, - перебила Фріца Марі, - хресний розповідав мені про прекрасний сад. Там велике озеро, по ньому плавають чудо які гарні лебеді з золотими стрічками на шиї і співають гарні пісні. Потім з саду вийде дівчинка, підійде до озера, заманить лебедів і буде годувати їх солодким марципаном:

Лебеді не їдять марципанів, - не дуже ввічливо перебив її Фріц, - а цілий сад хрещеному і не зробити. Та й який сенс нам від його іграшок? У нас тут же їх відбирають. Ні, мені куди більше подобаються татові й мамині подарунки: вони залишаються у нас, ми самі ними розпоряджаємося.

І ось діти почали гадати, що їм подарують батьки. Марі сказала, що мамзель Трудхен (її велика лялька) зовсім зіпсувалася: вона стала такою незграбною, раз у раз падає на підлогу, так що у неї тепер все обличчя в противних мітках, а вже водити її в чистому плаття годі й думати. Скільки їй ні вимовляти, нічого не допомагає. І потім, мама посміхнулася, коли Марі так захоплювалася Гретіним зонтічкі. Фріц же запевняв, що у нього в придворної стайні якраз не вистачає гнідого коня, а у військах замало кавалерії. Папі це добре відомо.

Отже, діти добре знали, що батьки накупили їм всяких чудесних подарунків і зараз розставляють їх на столі; але в той же час вони не сумнівалися, що добре маля Христос осяяло все своїми ласкавими і лагідними очима і що різдвяні подарунки, немов зворушені його милостивої рукою, доставляють більше радості, ніж всі інші. Про це нагадала дітям, які без кінця нашіптували про очікувані подарунки, старша сестра Луїза, додавши, що немовля Христос завжди спрямовує руку батьків, і дітям дарують те, що приносить їм справжню радість і задоволення; а про це він знає набагато краще самих дітей, які тому не повинні ні про що ні думати, ні гадати, а спокійно і слухняно чекати, що їм подарують. Сестричка Марі замислилася, а Фріц пробурмотів собі під ніс: "А все-таки мені б хотілося гнідого коня і гусарів".

Зовсім стемніло. Фріц і Марі сиділи, міцно притулившись один до одного, і не сміли зронити ні слова; їм здавалося, ніби над ними віють тихі крила і здалеку відчувається прекрасна музика. Світлий промінь ковзнув по стіні, тут діти зрозуміли, що немовля Христос відлетів на сяючих хмарах до інших щасливим дітям. І в ту ж мить пролунав тонкий срібний дзвіночок: "Дінь-дзень-дзень-дзень!" Двері відчинилися, і ялинка засяяла таким блиском, що діти з гучним криком: "Ax, ax!" - завмерли на порозі. Але тато і мама підійшли до дверей, взяли дітей за руки і сказали:

Ходімо, ходімо, любі дітки, подивіться, чим обдарував вас немовля Христос!

Я звертаюся безпосередньо до тебе, ласкавий читачу або слухач, - Фріц, Теодор, Ернст, все одно, як би тебе не звали, - і прошу якомога жвавіше уявити собі різдвяний стіл, весь заставлений дивовижними строкатими подарунками, які ти отримав в нинішнє Різдво , тоді тобі неважко буде збагнути, що діти, обомлев від захвату, завмерли на місці і дивилися на все сяючими очима. Тільки через хвилину Марі глибоко зітхнула і вигукнула:

Ах, як чудно, ах, як прекрасно!

А Фріц кілька разів високо підстрибнув, на що був великий майстер. Вже, напевно, діти весь рік були добрими і слухняними, тому що ще жодного разу вони не отримували таких чудових, гарних подарунків, як сьогодні.

Велика ялинка посеред кімнати була обвішана золотими та срібними яблуками, а на всіх гілках, немов квіти або бутони, росли Обсахаренние горіхи, строкаті цукерки і взагалі всякі ласощі. Але найбільше прикрашали чудове дерево сотні маленьких свічок, які, як зірочки, сяяли в густій ​​зелені, і ялинка, залита вогнями і опромінюють все навколо, так і манила зірвати ростуть на ній квіти і плоди. Навколо дерева все рясніло і сяяло. І чого там тільки не було! Не знаю, кому під силу це описати! .. Марі побачила ошатних ляльок, гарненьку іграшковий посуд, але найбільше порадувало се шовкове плаття, майстерно оброблене кольоровими стрічками і висіло так, що Марі могла милуватися ним з усіх боків; вона і дивилась на нього всмак, раз у раз повторюючи:

Ах, яке красиве, яке миле, миле платтячко! І мені дозволять, напевно дозволять, справді дозволять його надіти!

Фріц тим часом вже три чи чотири рази галопом і риссю проскакав навколо столу на новому гнідому коні, який, як він і передбачав, стояв на прив'язі біля столу з подарунками. Злазячи, він сказав, що кінь - лютий звір, по нічого: вже він його вишколи. Потім він справив огляд новому ескадрону гусарів; вони були одягнені в чудові червоні мундири, шиті золотом, розмахували срібними шаблями і сиділи на таких білосніжних конях, що можна подумати, ніби і коні теж з чистого срібла.

Тільки що діти, трохи вгамувався, хотіли взятися за книжки з картинками, що лежали розкритими на столі, щоб можна було милуватися різними чудовими квітами, строкато розфарбованими людьми і гарненькими грають дітками, так натурально зображеними, ніби вони й справді живі і ось-ось заговорять, - так ось, тільки що діти хотіли взятися за чудові книжки, як знову пролунав дзвоник. Діти знали, що тепер черга подарунків хресного Дроссельмсйера, і підбігли до столу, що стояв біля стіни. Ширми, за якими до тих пір був прихований стіл, швидко прибрали. Ах, що побачили діти! На зеленій, засіяної квітами галявині стояв чудовий замок з безліччю дзеркальних вікон і золотих веж. Заграла музика, двері і вікна відчинилися, і всі побачили, що в залах походжають крихітні, але дуже витончено зроблені кавалери і дами в капелюхах з пір'ям і в сукнях з довгими шлейфами. У центральному залі, який так весь і сяяв (стільки свічок горіло в срібних люстрах!), Під музику танцювали діти в коротких камзольчік і спідничках. Пан в смарагдово-зеленому плащі визирав з вікна, кланявся і "знову ховався, а внизу, в дверях замку, з'являвся і знову йшов хресний Дроссельмейер, тільки зростанням він був з татів мізинець, не більше.

Фріц поклав лікті на стіл і довго розглядав чудовий замок з танцюючими і походжав чоловічками. Потім він попросив:

Хрещений, а хресний! Пусти мене до себе в замок!

Старший радник суду сказав, що цього ніяк не можна. І він мав рацію: з боку Фріца нерозумно було проситися в замок, який разом з усіма своїми золотими вежами була меншою. Фріц погодився. Пройшла ще хвилинка, в замку все так же походжали кавалери і дами, танцювали діти, визирав все з того ж вікна смарагдовий чоловічок, а хресний Дроссельмейер підходив все до тієї ж двері.

Фріц в нетерпінні вигукнув:

Хрещений, а тепер вийди з тієї, інший, двері!

Ніяк цього не можна, милий Фріцхен, - заперечив старший радник суду.

Ну, тоді, - продовжував Фріц, - вели зеленому чоловічкові, що визирає з вікна, погуляти з іншими залами.

Цього теж ніяк не можна, - знову заперечив старший радник суду.

Ну, тоді хай спустяться вниз діти! - вигукнув Фріц. - Мені хочеться трохи краще їх розглянути.

Нічого цього не можна, - сказав старший радник суду роздратованим тоном. - Механізм зроблений раз назавжди, його не переробити.

Ах, та-ак! - простягнув Фріц. - Нічого цього не можна: Послухай, хресний, раз ошатні чоловічки в замку тільки і знають що повторювати одне і те ж, так що в них толку? Мені вони не потрібні. Ні, мої гусари куди краще! Вони марширують вперед, назад, як мені заманеться, і не замкнені в домі.

І з цими словами він втік до різдвяного столу, і по його команді ескадрон на срібних копальнях почав скакати туди і сюди - в усіх напрямках, рубати шаблями і стріляти скільки душі завгодно. Марі теж потихеньку відійшла: і їй теж набридли танці і гуляння лялечок в замку. Тільки вона постаралася зробити це не помітно, не так, як братик Фріц, тому що вона була доброю і слухняною дівчинкою. Старший радник суду сказав незадоволеним тоном батькам:

Така хитромудра іграшка не для нерозумних дітей. Я заберу свій замок.

Але тут мати попросила показати їй внутрішній устрій і дивовижний, дуже вправний механізм, який наводив в рух чоловічків. Дроссельмейер розібрав і знову зібрав всю іграшку. Тепер він знову повеселішав і подарував дітям кілька красивих коричневих чоловічків, у яких були золоті особи, руки і ноги; всі вони були з Торна і пресмачний пахли пряниками. Фріц і Марі дуже їм зраділи. Старша сестра Луїза, за бажанням матері, одягла подароване батьками ошатне плаття, яке їй дуже йшло; а Марі попросила, щоб їй дозволили, раніше ніж надягати нове плаття, ще трошки помилуватися на нього, що їй охоче дозволили.

А насправді Марі тому не відходила від столу з подарунками, що тільки зараз помітила щось, чого раніше не бачила: коли виступили гусари Фріца, до того стояли в строю у самій ялинки, опинився на увазі чудовий чоловічок. Він поводився тихо і скромно, немов спокійно чекаючи, коли дійде черга і до нього. Правда, він був не дуже пропорційний: надто довге і щільне тулуб на коротеньких і тонких ніжках, та й голова теж начебто завелика. Зате по франтівською одязі відразу було видно, що це людина вихована і зі смаком. На ньому був дуже гарний блискучий фіолетовий гусарський доломан, весь в гудзиками і позументах, такі ж рейтузи і настільки франтівські чобітки, що навряд чи доводилося носити подібні і офіцерам, а тим паче студентам; вони сиділи на субтильних ніжках так спритно, ніби були на них намальовані. Звичайно, безглуздо було, що при такому костюмі він причепив на спину вузький незграбний плащ, немов викроєний з дерева, а на голову насунув шапчонку рудокопа, але Марі подумала: "Адже хресний Дроссельмейер теж ходить в препоганому рединготом і в смішному ковпаку, але це не заважає йому бути милим, дорогим хресним ". Крім того, Марі прийшла до висновку, що хресний, будь він навіть таким же щеголем, як чоловічок, все ж ніколи не зрівняється з ним по миловидності. Уважно вдивляючись в славного чоловічка, який полюбився їй з першого ж погляду, Марі помітила, яким добродушністю світилося його обличчя. Зелені витрішкуваті очі дивилися привітно і доброзичливо. Чоловічкові дуже йшла ретельно завита борода з білої паперової штопання, облямовують підборіддя, - адже так помітніше виступала ласкава посмішка на його червоних губах.

Ах! - вигукнула нарешті Марі. - Ах, милий татко, для кого цей гарненький чоловічок, що стоїть під самою ялинкою?

Він, мила дитино, - відповів батько, - буде старанно працювати для всіх вас: його справа - акуратно розгризати тверді горіхи, і куплений він і для Луїзи, і для тебе з Фріцем.

З цими словами батько обережно взяв його зі столу, підняв дерев'яний плащ, і тоді чоловічок шірокошіроко роззявив рот і вишкірив два ряди дуже білих гострих зубів. Марі засунула йому в рот горіх, і - клац! - чоловічок розлущив його, шкаралупа впала, і у Марі на долоні опинилося смачне ядерце. Тепер вже все - і Марі теж - зрозуміли, що ошатний чоловічок вів свій рід від Лускунчиків і продовжував професію предків. Марі голосно скрикнула від радості, а батько сказав:

Раз тобі, мила Марі, Лускунчик припав до смаку, так ти вже сама і піклуйся про нього і бережи його, хоча, як я вже сказав, і Луїза і Фріц теж можуть користуватися його послугами.

Марі зараз же взяла Лускунчика і дала йому гризти горіхи, але вона вибирала найменші, щоб чоловічкові не доводилося надто широко роззявляти рота, так як це, по правді сказати, його не прикрашає. Луїза приєдналася до неї, і любий друже Лускунчик потрудився і для неї; здавалося, він виконував свої обов'язки з великим задоволенням, Тому що незмінно привітно посміхався.

Фрицу тим часом набридло скакати на коні і марширувати. Коли він почув, як весело клацають горішки, йому теж захотілося їх скуштувати. Він підскочив до сестрам і від всего.сердца розреготався, побачивши потішного чоловічка, який тепер переходив з рук в руки і невпинно роззявляв і закривав рот. Фріц пхав йому найбільші і тверді горіхи, по раптом пролунав тріск - крак-крак! - три зуба випали в Лускунчика з рота і нижня щелепа відвисла і захиталася.

Ах, бідний, милий Лускунчик! - закричала Марі і відібрала його у Фріца.

Що за дурень! - сказав Фріц. - Береться горіхи клацати, а у самого зуби нікуди не годяться. Вірно, він і справи свого не знає. Дай його сюди, Марі! Нехай клацає мені горіхи. Не біда, якщо й інші зуби поламає, та й всю щелепу на додачу. Нічого з ним, ледарем, церемонитися!

Ні ні! - з плачем закричала Марі. - Не віддам я тобі мого милого Лускунчика. Подивися, як жалісно дивиться він на мене і показує свій хворий рот! Ти злий: ти б'єш своїх коней і навіть дозволяєш солдатам вбивати один одного.

Так годиться, тобі цього не зрозуміти! - крикнув Фріц. - А Лускунчик не тільки твій, він і мій теж. Давай його сюди!

Марі розридалася і скоріше загорнула хворого Лускунчика в носовичок. Тут підійшли батьки з хресним Дроссельмейер. На жаль Марі, він став на бік Фріца. Але батько сказав:

Я навмисне віддав Лускунчика на піклування Марі. А він, як я бачу, саме зараз особливо потребує її турботи, так нехай вже вона одна їм і розпоряджається і ніхто в цю справу не втручається. Взагалі мене дуже дивує, що Фріц вимагає подальших послуг від потерпілого на службі. Як справжній військовий, він повинен знати, що поранених ніколи не залишають в строю.

Фріц дуже зніяковів і, залишивши в спокої горіхи і Лускунчика, тихенько перейшов на іншу сторону столу, де його гусари, виставивши, як годиться, часових, розташувалися на нічліг. Марі підібрала випали в Лускунчика зуби; постраждалу щелепу вона підв'язала красивою білою стрічкою, яку відколола від своєї сукні, а потім ще дбайливіше закутала хусткою бідного чоловічка, зблідлого і, мабуть, наляканого. Баюк його, як маленьку дитину, вона почала розглядати красиві картинки в новій книзі, яка лежала серед інших подарунків. Вона дуже розсердилася, хоча це було зовсім на неї не схоже, коли хресний став сміятися над тим, що вона няньчиться з таким виродком. Тут вона знову подумала про дивну схожість з Дроссельмейер, яке відзначила вже при першому погляді на чоловічка, і дуже серйозно сказала:

Хтозна, милий хресний, як знати, був би ти таким же гарним, як мій милий Лускунчик, навіть якби причепурився не гірше за нього і надів такі ж франтівські, блискучі чобітки.

Марі не могла зрозуміти, чому так голосно розсміялися батьки, і чому у старшого радника суду так зашарівся ніс, і чому він тепер не сміється разом з усіма. Вірно, на те були свої причини.

Як тільки увійдеш до Штальбаум в вітальню, тут, зараз же біля дверей наліво, у Широкого муру, стоїть високий скляну шафу, куди діти прибирають прекрасні подарунки, які отримують щороку. Луїза була ще зовсім маленькою, коли батько замовив шафу дуже вмілому столяра, а той вставив в нього такі прозорі скла і взагалі зробив все з таким умінням, що в шафі іграшки виглядали, мабуть, навіть ще яскравіше і красивіше, ніж коли їх брали в руки . На верхній полиці, до якої Марі з Фріцем було не добратися, стояли хитромудрі вироби пана Дроссельмейера; наступна була відведена під книжки з картинками; дві нижні полиці Марі і Фріц могли займати, ніж їм завгодно. І завжди виходило так, що Марі влаштовувала на нижній полиці лялькову кімнату, а Фріц над нею розквартировуються свої війська. Так сталося і сьогодні. Поки Фріц розставляв нагорі гусар, Марі відклала внизу до сторонці мамзель Трудхен, посадила нову ошатну ляльку в відмінно обставлену кімнату і напросилася до неї на частування. Я сказав, що кімната була добре обставлена, і це правда; не знаю, чи є у тебе, моя уважна слухачка Марі, так само як у маленької Штальбаум - ти вже знаєш, що її теж звуть Марі, - так ось я кажу, що не знаю, чи є у тебе, так само як у неї , строкатий диванчик, кілька гарненька стільчиків, чарівний столик, а головне, святкове, блискуча ліжечко, на якій сплять найкрасивіші на світі ляльки, - все це стояло в куточку в шафі, стінки якого в цьому місці були навіть обклеєні кольоровими картинками, і ти легко зрозумієш, що нова лялька, яку, як в цей вечір дізналася Марі, звали Клерхен, відчувала себе тут чудово.

Був уже пізній вечір, наближалася опівночі, і хресний Дроссельмейер давно пішов, а діти все ще не могли відірватися від скляної шафи, як мама не вмовляла їх йти спати.

Правда, - вигукнув нарешті Фріц, - бідолахам (він мав на увазі своїх гусар) теж пора на покої, а в моїй присутності ніхто з них не посміє клювати носом, в цьому вже я впевнений!

І з цими словами він пішов. Але Марі розчулено просила:

Мила мамуся, дозволь мені побути тут ще хвилиночку, одну тільки хвилиночку! У мене так багато справ, ось впораюсь і зараз же ляжу спати:

Марі була дуже слухняною, розумною дівчинкою, і тому мама могла спокійно залишити зі ще на півгодинки одну з іграшками. Але щоб Марі, загравшись новою лялькою та іншими цікавими іграшками, які не забула погасити свічки, які горіли навколо шафи, мама все їх задула, так що в кімнаті залишилася тільки лампа, яка висіла посеред стелі і поширювала м'який, затишний світ.

Чи не засиджуйся довго, мила Марі. А то тебе завтра не добудишся, сказала мама, йдучи в спальню.

Як тільки Марі залишилася одна, вона зараз же приступила до того, що вже давно лежало у неї на серці, хоча вона, сама не знаючи чому, не наважилася зізнатися в задуманому навіть матері. Вона все ще колихала укутаного в носовичок Лускунчика. Тепер вона дбайливо поклала його на стіл, тихенько розгорнула хустку і оглянула рани. Лускунчик був дуже блідий, але посміхався так жалісно і ласкаво, що торкнув Марі до глибини душі.

Ах, Лускунчик, миленький, - зашепотіла вона, - будь ласка, не сердься, що Фріц зробив тобі боляче: він же не навмисне. Просто він огрубів від суворої солдатського життя, а так він дуже хороший хлопчик, повір мені! А я буду берегти тебе і дбайливо виходжувати, поки ти зовсім не одужаєш і не повеселеешь. Вставити ж тобі міцні зубки, вправити плечі - це вже справа хресного Дроссельмейера: він на такі штуки майстер:

Однак Марі не встигла договорити. Коли вона згадала ім'я Дроссельмейера, Лускунчик раптом скорчив злий міну, і в очах у нього блиснули колючі зелені вогники. Але в ту хвилину, коли Марі зібралася вже по-справжньому злякатися, на неї знову глянуло жалібно усміхнене обличчя доброго Лускунчика, і тепер вона зрозуміла, що риси його спотворив світло мігнувшей від протягу лампи.

Ах, яка я дурна дівчинка, ну чого я налякалася і навіть подумала, ніби дерев'яна лялечка може корчити гримаси! А все-таки я дуже люблю Лускунчика: адже він такий потішний і такий добренький: Ось і треба за ним доглядати як слід.

З цими словами Марі взяла свого Лускунчика на руки, підійшла до шафи, присіла навпочіпки і сказала нової ляльці:

Дуже прошу тебе, мамзель Клерхен, поступися свою ліжечко бідному хворому Лускунчика, а сама переночуй як-небудь на дивані. Подумай, ти ж така міцна, і потім, ти зовсім здорова - бач яка ти круглолиця і рум'яна. Та й не у всякій, навіть дуже красивою ляльки є такий м'який диван!

Мамзель Клерхен, розряджена по-святковому і важлива, надулася, не зронивши ні слова.

І чого я церемонія! - сказала Марі, зняла з полиці ліжко, дбайливо і дбайливо поклала туди Лускунчика, зав'язала йому постраждалі плечики дуже гарною стрічкою, яку носила замість пояса, і накрила його ковдрою по самий ніс.

"Тільки не треба йому тут залишатися у невихованої Клари", - подумала вона і переставила ліжечко разом з Лускунчиком на верхню полицю, де він опинився біля гарної села, в якій були розквартировані гусари Фріца. Вона замкнула шафа і зібралася вже піти в спальню, як раптом: слухайте уважно, діти! .. як раптом у всіх кутах - за піччю, за стільцями, за шафами - почалося тихе-тихе нашіптування, перешіптування і шурхіт. А годинник на стіні зашипіли, захрипіли все голосніше і голосніше, але ніяк не могли пробити дванадцять. Марі глянула туди: велика позолочена сова, що сиділа на годиннику, звісила крила, зовсім заслонила ними годинник і витягнула вперед противну котячу голову з кривим дзьобом. А годинник хрипіли голосніше і голосніше, і Марі виразно розчула:

Тік-і-так, тік-і-так! Чи не хрипить голосно так! Чує все король мишачий. Трик-і-трак, бум-бум! Ну, годинник, наспів старовинний! Трик-і-трак, бум-бум! Ну, пробий, пробий, дзвінок: королю підходить термін!

І: "бім-бом, бім-бом!" - годинник глухо і хрипло пробили дванадцять ударів. Марі дуже злякалася і мало не втекла зі страху, але тут вона побачила, що на годиннику замість сови сидить хресний Дроссельмейер, звісивши поли свого жовтого сюртука по обидва боки, наче крила. Вона зібралася з духом і голосно крикнула плаксивим голосом:

Хрещений, послухай, хресний, навіщо ти туди заліз? Злазь вниз і не лякай мене, бридкий хресний!

Але тут звідусіль почулося дивне хихикання і писк, і за стіною пішли біганина і тупіт, ніби від тисячі крихітних лапок, і тисячі крихітних огонечков глянули крізь щілини в підлозі. Але це були не вогники - немає, а маленькі блискучі очі, і Марі побачила, що звідусіль визирають і вибираються з-під підлоги миші. Незабаром по всій кімнаті пішло: топ-топ, хоп-хоп! Все яскравіше світилися очі мишей, все незліченні ставали їх полчища; нарешті вони вишикувалися в тому ж порядку, в якому Фріц зазвичай вибудовував своїх солдатиків перед боєм. Марі це дуже насмішила; у неї не було вродженого відрази до мишей, як у інших дітей, і страх її зовсім було ліг, але раптом почувся такий жахливий і пронизливий писк, що у неї по спині забігали мурашки. Ах, що вона побачила! Ні, далебі, шановний читачу Фріц, я відмінно знаю, що у тебе, як і у мудрого, відважного полководця Фріца Штальбаум, безстрашне серце, але якби ти побачив те, що постало поглядам Марі, право, ти б утік. Я навіть думаю, ти б шмигнув у ліжко і без особливої ​​потреби натягнув ковдру по самі вуха. Ах, бідна Марі не могла цього зробити, тому що - ви тільки послухайте, діти! - до самих ніг її, немов від підземного поштовху, дощем посипалися пісок, вапно і осколки цегли, і з-під підлоги з неприємним шипінням і писком вилізли сім мишачих голів в семи яскраво блискучих коронах. Незабаром вибралося цілком і весь тулуб, на якому сиділи сім голів, і все військо хором тричі вітало гучним писком величезну, увінчану сім'ю діадемами миша. Тепер військо відразу почало рухатися і - хоп-хоп, топ-топ! - попрямувало прямо до шафи, прямо на Марі, яка все ще стояла, притулившись до склі дверцят.

Від жаху у Марі вже і раніше так калатало серце, що вона боялася, як би воно тут же не вистрибнув з грудей, - адже тоді б вона померла. Тепер же їй здалося, ніби кров застигла в неї в жилах. Вона захиталася, втрачаючи свідомість, але тут раптом почулося: клік-клак-хрр! .. - і посипалися осколки скла, яке Марі розбила ліктем. В ту ж хвилину вона відчула пекучий біль в лівій руці, але у неї відразу відлягло від серця: вона не чула більше вереску і писку. Всі миттю стихло. І хоча вона не сміла відкрити очі, все ж їй подумалося, що дзвін скла налякав мишей і вони поховалися по норах.

Але що ж це знову таке? У Марі за спиною, в шафі, піднявся дивний шум і задзвеніли тоненькі голосочки:

Шикуйсь, взвод! Шикуйсь, взвод! У бій вперед! Північ б'є! Шикуйсь, взвод! У бій вперед!

І почався стрункий і приємний передзвін мелодійних дзвіночків.

Ах, та це ж мій музичний ящик! - зраділа Марі і швидко відскочила від шафи.

Тут вона побачила, що шафа дивно світиться і в ньому йде якась метушня і метушня.

Ляльки безладно бігали взад і вперед і розмахували руками. Раптом піднявся Лускунчик, скинув ковдру і, одним стрибком зіскочивши з ліжка, голосно крикнув:

Клац-клац-клац, дурний мишій полк! Ото буде толк, мишій полк! Клац-клац, мишій полк - пре з луг - будуть люди!

І при цьому він вихопив свою крихітну шабельку, замахав нею в повітрі і закричав:

Гей ви, мої вірні васали, други і брати! Постоїте ви за мене в тяжкому бою?

І зараз же відгукнулися три Скарамуш, Панталоне, чотири сажотруса, два бродячих музиканта і барабанщик:

Так, наш государ, ми вірні вам до труни! Ведіть нас в бій - на смерть або на перемогу!

І вони кинулися слідом за Лускунчиком, який, горя натхненням, наважився на відчайдушний стрибок з верхньої полиці. Їм-то було добре стрибати: вони не тільки були розряджені в шовк і оксамит, а й тулуб у них було набито ватою і тирсою; ось вони і шльопали вниз, ніби кульочки з вовною. Але бідний Лускунчик вже напевно переламав би собі руки і ноги; подумайте тільки - від полки, де він стояв, до нижньої було майже два фути, а сам він був крихкий, немов виточений з липи. Так, Лускунчик вже напевно переламав би собі руки і ноги, якби в ту саму мить, як він стрибнув, мамзель Клерхен НЕ зіскочила з дивана і не прийняла в свої ніжні обійми приголомшливого мечем героя.

Про мила, добра Клерхен! - в сльозах вигукнула Марі, - як я помилилася в тобі! Уж, звичайно, ти від усього серця поступилася ліжечко одного Лускунчика.

І ось мамзель Клерхен заговорила, ніжно притискаючи юного героя до своєї шовкової грудей:

Хіба можна вам, пане, йти в бій, назустріч небезпеці, хворим і з не зажівшімі ще ранами! Погляньте, ось збираються ваші хоробрі васали, вони рвуться в бій і впевнені в перемозі. Скарамуш, Панталоне, сажотруси, музиканти і барабанщик уже внизу, а серед лялечок з сюрпризами у мене на полиці помітно сильне пожвавлення і рух. Будьте ласкаві, про государ, відпочити у мене на грудях або ж погодьтеся споглядати вашу перемогу з висоти моєї капелюхи, прикрашеної пір'ям. - Так говорила Клерхен; але Лускунчик поводився зовсім неналежним чином і так брикався, що Клерхен довелося скоріше поставити його на полицю. В ту ж мить він дуже чемно опустився на одне коліно і пробелькотів:

Про прекрасна дама, і на полі брані НЕ забуду я надані мені вами милість і благовоління!

Тоді Клерхен нагнулася так низько, що схопила його за ручку, обережно підняла, швидко розв'язала на собі розшитий блискітками пояс і збиралася начепити його на чоловічка, але він відступив на два кроки, притиснув руку до серця і виголосив вельми урочисто:

Про прекрасна дама, не звольте марнувати на мене ваші милості, бо: - він запнувся, глибоко зітхнув, швидко зірвав з плеча стрічку, яку пов'язала йому Марі, притиснув її до губ, пов'язав на руку у вигляді шарфа і, з натхненням розмахуючи блискучим оголеним мечем, зістрибнув швидко і вправно, наче пташка, з краю полки на підлогу.

Ви, зрозуміло, відразу зрозуміли, мої прихильні і вельми уважні слухачі, що Лускунчик ще до того, як по-справжньому ожив, якого добре відчував любов і турботи, якими оточила його Марі, і що тільки з симпатії до неї він не хотів прийняти від мамзель Клерхен її пояс, незважаючи на те що той був дуже гарний і весь виблискував. Вірний, благородний Лускунчик вважав за краще прикрасити себе скромною стрічкою Марі. Але щось буде далі?

Ледве Лускунчик стрибнув на співав, як знову піднявся вереск і писк. Ах, адже під великим столом зібралися незліченні полчища злих мишей, і попереду всіх виступає огидна миша про семи головах!

Щось буде?

Барабанщик, мій вірний васал, бий загальний наступ! - голосно скомандував Лускунчик.

І негайно ж барабанщик почав вибивати дріб искуснейшим манером, так що скляні дверцята шафи затремтіли і забряжчали. А в шафі щось загриміло і затріщало, і Марі побачила, як разом відкрилися всі коробки, в яких були розквартировані війська Фріца, і солдати вистрибнули з них прямо на нижню полицю і там вишикувалися блискучими рядами. Лускунчик бігав уздовж рядів, надихаючи війська своїми промовами.

Де ці негідники сурмачі? Чому вони не трублять? - закричав у серцях Лускунчик. Потім він швидко повернувся до злегка зблідлому Панталоне, у якого сильно трясся довгий підборіддя, і урочисто вимовив: Генерал, мені відомі ваші доблесть і досвідченість. Вся справа в швидкій оцінці становища та використанні моменту. Довіряю вам командування всій кавалерією і артилерією. Коня вам не потрібно - у вас дуже довгі ноги, так що ви відмінно поскакає і на своїх па двох. Виконуйте свій обов'язок!

Панталоне негайно всунув в рот довгі сухі пальці і свиснув так пронизливо, ніби дзвінко заспівали сто дудок враз. У шафі почулося іржання і тупіт, і - дивись-но! - кірасири і драгуни Фріца, а попереду всіх нові, блискучі гусари, виступили в похід і незабаром опинилися внизу, на підлозі. І ось полки один за іншим промарширували перед Лускунчиком із прапорами і з барабанним боєм і вишикувалися широкими рядами поперек всієї кімнати. Всі гармати Фріца, супроводжувані пушкарями, з гуркотом виїхали вперед і пішли бухати: бум-бум! .. І Марі побачила, як в густі полчища мишей полетіло Драже, напудрени їх до білого цукром, через що вони дуже зніяковів. Але найбільше шкоди завдала мишам важка батарея, в'їхала на мамину лавочку для ніг і - бум-бум! - безперервно обстрілювали ворога круглими пряничка, від яких полягло чимало мишей.

Однак миші все наступали і навіть захопили кілька гармат; але тут піднявся шум і гуркіт - трр-трр! - і через дим і пилу Марі з трудом могла розібрати, що відбувається. Одне було ясно: обидві армії билися з більшою жорстокістю, і перемога переходила то на ту, то на іншу сторону. Миші вводили в бій все нові і свіжі сили, і срібні пілюлькі, які вони кидали дуже майстерно, долітали вже до самого шафи. Клерхен і Трудхен металися по полиці і в розпачі ламали ручки.

Невже я помру в розквіті літ, невже помру я, така красива лялька! волала Клерхен.

Чи не для того ж я так добре збереглася, щоб загинути тут, в чотирьох стінах! - голосила Трудхен.

Потім вони впали один одному в обійми і так голосно розревілися, що їх не міг заглушити навіть скажений гуркіт битви.

Ви й не уявляєте, дорогі мої слухачі, що тут творилося. Раз по раз бухали гармати: ПРР-ПРР! .. Др-ін! .. Трах-тарарах-трах-тарарах! .. Бум-бурум-бум-бурум-бум! .. І тут же пищали і верещали мишачий король і миші, а потім знову лунав грізний і могутній голос Лускунчика, який командував боєм. І було видно, як сам він обходить під вогнем свої батальйони.

Панталоне провів кілька надзвичайно доблесних кавалерійських атак і покрив себе славою. Але мишача артилерія засипала гусар Фріца огидними, смердючими ядрами, які залишали на їх червоних мундирах жахливі плями, чому гусари і не рвалися вперед. Панталоне скомандував їм "палево кругом" і, надихнувшись роллю полководця, сам повернув ліворуч, а за ним пішли кірасири і драгуни, і вся кавалерія вирушила додому. Тепер становище батареї, яка зайняла позицію на лавочці для ніг, стало загрозливим; не довелося довго чекати, як нахлинули полчища неприємних мишей і кинулися в атаку так люто, що перевернули лавочку разом з гарматами і пушкарями. Лускунчик, мабуть, був дуже здивований і скомандував відступ на правому фланзі. Ти знаєш, про мій досвідчений в ратній справі слухач Фріц, що подібний маневр означає мало не те ж саме, що втеча з поля бою, і ти разом зі мною вже журишся про невдачу, яка повинна була спіткати армію маленького улюбленця Марі - Лускунчика. Але відверни свій погляд від цієї напасті і поглянь на лівий фланг Щелкунчіковой армії, де все йде цілком благополучно і полководець і армія ще повні надії. У запалі битви з-під комода тихенько виступили загони мишачої кавалерії і з огидним писком люто накинулися на лівий фланг Щелкунчіковой армії; але який опір зустріли вони! Повільно, наскільки дозволяла нерівна місцевість, бо треба було перебратися через край шафи, виступив і побудувався в каре корпус лялечок з сюрпризами під проводом двох китайських імператорів. Ці браві, дуже строкаті і ошатні чудові полки, складені з садівників, тирольцев, тунгусов, перукарів, Арлекіно, купідонів, левів, тигрів, мавп і мавп, билися з холоднокровністю, відвагою і витримкою. З мужністю, гідним спартанців, вирвав би цей добірний батальйон перемогу з рук ворога, якби якийсь бравий ворожий ротмістр НЕ прорвався з шаленою відвагою до одного з китайських імператорів і не відкусив йому голову, а той при падінні не задавив двох тунгусов і мавпу. Внаслідок цього утворився пролом, куди і кинувся ворог; і незабаром весь батальйон був перегриз. Але мало вигоди витягнув ворог з цього злодіяння. Як тільки кровожерливий солдат мишачої кавалерії перегризав навпіл одного зі своїх відважних супротивників, прямо в горло йому потрапляла друкована папірець, від чого він помирав на місці. Але чи допомогло це Щелкунчіковой армії, яка, раз почавши відступ, відступала все далі і далі і несла все більше втрат, так що незабаром тільки купка сміливців з злощасним Лускунчиком на чолі ще трималася у самого шафи? "Резерви, сюди! Панталоне, Скарамуш, барабанщик, де ви?" волав Лускунчик, який розраховував на прибуття свіжих сил, які повинні були виступити зі скляного шафи. Правда, звідти прибуло кілька коричневих чоловічків з Торна, з золотими особами і в золотих шоломах і капелюхах; але вони билися так невміло, що жодного разу не потрапили під ворога і, ймовірно, збили б з голови шапочку своєму полководцю Лускунчика. Ворожі єгеря незабаром відгризли їм ноги, так що вони потрапляли і при цьому передавили багатьох соратників Лускунчика. Тепер Лускунчик, з усіх боків під натиском ворогом, перебував у великій небезпеці. Він хотів було перестрибнути через край шафи, але ноги в нього були занадто короткі. Клерхен і Трудхен лежали в непритомності - допомогти йому вони не могли. Гусари і драгуни жваво скакали повз нього прямо в шафу. Тоді він в граничному розпачі вигукнув:

Коня, коня! Півцарства за коня!

В цю мить два ворожих стрілка вчепилися в його дерев'яний плащ, і мишачий король підскочив до Лускунчика, випускаючи переможний писк з усіх своїх семи ковток.

Марі більше не володіла собою.

Про мій бідний Лускунчику! - вигукнула вона, ридаючи, і, не віддаючи собі звіту в тому, що робить, зняла з лівої ноги туфельку і щосили жбурнула нею в саму гущу мишей, прямо в їх короля.

В ту ж мить все немов прахом розсипалося, а Марі відчула біль в лівому лікті, ще більш пекучий, ніж раніше, і без почуттів впала на підлогу.

Коли Марі прокинулася після глибокого забуття, вона побачила, що лежить у себе в ліжку, а крізь замерзлі вікна в кімнату світить яскраве, іскристе сонце.

У самій її ліжку сидів чужа людина, в якому вона, проте, скоро дізналася хірурга Вендельштерна. Він сказав напівголосно:

Нарешті вона прийшла до тями:

Тоді підійшла мама і подивилася на неї переляканим, допитливим поглядом.

Ах, мила матуся, - мовила Марі, - скажи: противні миші забралися нарешті і славний Лускунчик врятований?

Годі дурниця базікати, мила Маріхен! - заперечила мати. - Ну на що мишам твій Лускунчик? А ось ти, погана дівчинка, до смерті налякала нас. Так завжди буває, коли діти сваволять і не слухаються батьків. Ти вчора до пізньої ночі загралася в ляльки, потім задрімала, і, вірно, тебе налякала випадково прошмигнувшая мишка: адже взагалі-то мишей у нас не водиться. Словом, ти расшібла ліктем скло в шафі і поранила собі руку. Добре ще, що ти не порізала склом вену! Доктор Вендельштерн, який якраз зараз виймав у тебе з рани застрягли там осколки, каже, що ти на все життя залишилася б калікою і могла б навіть стекти кров'ю. Слава богу, я прокинулася опівночі, побачила, що тебе все ще немає в спальні, і пішла до вітальні. Ти без свідомості лежала на підлозі біля шафи, вся в крові. Я сама зі страху мало не втратила свідомість. Ти лежала на підлозі, а навколо були розкидані олов'яні солдатики Фріца, різні іграшки, поламані ляльки з сюрпризами і пряникові чоловічки. Лускунчика ти тримала в лівій руці, з якої сочилася кров, а неподалік валялася твоя туфелька:

Ах, мамочка, матуся! - перебила її Марі. - Адже це ж були сліди великої битви між ляльками і мишами! Тому-то я так злякалася, що миші хотіли забрати в полон бідного Лускунчика, який командував ляльковим військом. Тоді я жбурнула туфелькою в мишей, а що було далі, не знаю.

Доктор Вендельштерн підморгнув матері, і та дуже ласкаво стала вмовляти Марі:

Годі, годі, мила моя дитино, заспокойся! Миші всі втекли, а Лускунчик стоїть за склом у шафі, цілий і неушкоджений.

Тут в спальню увійшов радник медицини і завів довгу розмову з хірургом Вендельштерном, потім він помацав у Марі пульс, і вона чула, що вони говорили про гарячці, викликаної раною.

Кілька днів їй довелося лежати в ліжку і ковтати ліки, хоча, якщо не брати до уваги болю в лікті, вона майже не відчувала нездужання. Вона знала, що милий Лускунчик вийшов з битви цілим і неушкодженим, і за часами їй як крізь сон здавалося, ніби він дуже виразним, хоча і надзвичайно сумним голосом каже їй: "Марі, прекрасна дама, багатьом я вам зобов'язаний, але ви можете зробити для мене ще більше ".

Марі марно роздумувала, що б це могло бути, але нічого не приходило їй у голову. Грати по-справжньому вона не могла через хвору руки, а якщо бралася за читання або приймалася перегортати книжки з картинками, у неї в очах рябіло, так що доводилося відмовлятися від цього заняття. Тому час тягнувся для неї нескінченно довго, і Марі ледь могла дочекатися сутінків, коли мати сідала у її ліжечка і читала і розповідала всякі чудові історії.

Ось і зараз мати якраз скінчила цікаву казку про принца Факардіна, як раптом відчинилися двері, і увійшов хресний Дроссельмейер.

Ну-ка, дайте мені подивитися на нашу бідну поранену Марі, - сказав він.

Як тільки Марі побачила хрещеного в звичайному жовтому сурдутику, у неї перед очима з усією жвавістю спливла та ніч, коли Лускунчик зазнав поразки в битві з мишами, і вона мимоволі крикнула старшому раднику суду:

Про хресний, який ти бридкий! Я відмінно бачила, як ти сидів на годиннику і звісив на них свої крила, щоб годинник били тихіше і не злякали мишей. Я відмінно чула, як ти покликав мишачого короля. Чому ти не поспішив на допомогу Лускунчика, чому ти не поспішив на допомогу мені, бридкий хресний? У всьому ти один винен. Через тебе я порізала руку і тепер повинна лежати хвора в ліжку!

Мати в страху запитала:

Що з тобою, дорога Марі?

Але хресний скорчив дивну міну і заговорив тріскучих, монотонним голосом:

Ходить маятник зі скрипом. Менше стуку - ось у чому штука. Трик-і-трак! Завжди і надалі повинен маятник скрипіти, пісні співати. А коли проб'є дзвінок: бім-і-бом! - підходить термін. Не лякайся, мій друже. Б'є годинник і в строк і до речі, на погибель мишьей раті, а потім злетить сова. Раз-і-два і раз-і-два! Б'є годинник, якщо термін їм випав. Ходить маятник зі скрипом. Менше стуку - ось у чому штука. Тік-і-так і трик-і-трак!

Марі широко відкритими очима дивилася на хрещеного, тому що він здавався зовсім іншим і набагато більш потворним, ніж зазвичай, а правою рукою він махав взад і вперед, ніби паяц, якого смикають за мотузочку.

Вона б дуже злякалася, якби тут не було матері і якби Фріц, прошмигнувшій в спальню, не перервав хресного гучним сміхом.

Ах, хресний Дроссельмейер, - вигукнув Фріц, - сьогодні ти знову такий потішний! Ти кривлятися зовсім як мій паяц, якого я давно вже закинув за грубку.

Мати як і раніше була дуже серйозна і сказала:

Дорогий пан старший радник, це й справді дивна жарт. Що ви маєте на увазі?

Господи боже мій, хіба ви забули мою улюблену пісеньку годинникаря? відповів Дроссельмейер, сміючись. - Я завжди співаю її таким хворим, як Марі.

І він швидко підсів до ліжка і сказав:

Не гнівайся, що я не видряпав мишачому королю все чотирнадцять очей відразу, - цього не можна було зробити. А зате я тебе зараз порадую.

З цими словами старший радник суду поліз в кишеню і обережно витягнув звідти - як ви думаєте, діти, що? - Лускунчика, якому він дуже майстерно вставив випали зубки і вправив хвору щелепу.

Марі скрикнула від радості, а мати сказала, посміхаючись:

Ось бачиш, як дбає хресний про твоє Лускунчика:

А все-таки зізнайся, Марі, - перебив хресний пані Штальбаум, адже Лускунчик не надто пропорційний і негарно собою. Якщо тобі хочеться послухати, я охоче розповім, як таке каліцтво з'явилося в його родині і стало там спадковим. А може бути, ти вже знаєш казку про принцесу Пірліпат, відьмі Мишільда ​​і майстерному годинникаря?

Слухай, хресний! - втрутився в розмову Фріц. - Що правда, то правда: ти відмінно вставив зуби Лускунчика, і щелепа теж уже не хитається. Але чому у нього немає шаблі? Чому ти не пов'язав йому шаблю?

Ну ти, невгамовний, - пробурчав старший радник суду, - ніяк на тебе не догодиш! Шабля Лускунчика мене не стосується. Я вилікував його - нехай сам роздобувати собі шаблю де хоче.

Правильно! - вигукнув Фріц. - Якщо він хоробрий малий, то роздобуде собі зброю.

Отже, Марі, - продовжував хресний, - скажи, чи знаєш ти казку про принцесу Пірліпат?

Ах, немає! - відповіла Марі. - Розкажи, милий хресний, розкажи!

Сподіваюся, дорогий пане Дросельмаєре, - сказала мама, - що на цей раз ви розповісте не таку страшну казку, як зазвичай.

Ну, звичайно, дорога пані Штальбаум, - відповів Дроссельмейер. Навпаки, те, що я буду мати честь викласти вам, дуже цікаво.

Ах, розкажи, розкажи, любий хресний! - закричали діти.

І старший радник суду почав так:

КАЗКА ПРО найтвердіші горіхи

Мати Пірліпат була дружиною короля, а значить, королевою, а Пірліпат як народилася, так в ту ж мить і стала природженою принцесою. Король намилуватися не міг на спочивати в колисці красуню доньку. Він голосно радів, танцював, стрибав на одній нозі і раз у раз кричав:

Хейза! Чи бачив хто-небудь дівчинку прекрасніше моєї Пірліпатхен?

А всі міністри, генерали, радники і штаб-офіцери стрибали на одній ніжці, як їх батько і повелитель, і хором голосно відповідали:

Ні, ніхто не бачив!

Так, по правді кажучи, і не можна було заперечувати, що з тих пір, як стоїть світ, не з'являлося ще на світ немовляти прекрасніше принцеси Пірліпат. Личко в неї було немов виткане з лілейна-білого і ніжно-рожевого шовку, оченята - жива сяюча блакить, а особливо прикрашали її волоссячко, в'юнилися золотими кільцями. При цьому Пірліпатхен народилася з двома рядами біленьких, як перли, зубок, якими вона через дві години після народження вп'ялася в палець рейхсканцлера, коли він побажав ближче дослідити риси її обличчя, так що він заволав: "Ой-ой-ой!" Деякі, втім, стверджують, ніби він крикнув: "Ай-ай-ай!" Ще й сьогодні думки розходяться. Коротше, Пірліпатхен насправді вкусила рейхсканцлера за палець, і тоді захоплений народ переконався в тому, що в чарівному, ангельському тільце принцеси Пірліпат мешкають і душа, і розум, і почуття.

Як сказано, всі були в захваті; одна королева невідомо чому турбувалася і турбувалася. Особливо дивно було, що вона наказала невсипно стерегти колиску Пірліпат. Мало того що біля дверей стояли драбанти, - було віддано розпорядження, щоб в дитячій, крім двох няньок, постійно сиділи біля самої колиски, щоночі чергувало ще шість няньок і - що здавалося зовсім безглуздим і чого ніхто не міг зрозуміти - кожної няньці наказано було тримати на колінах кота і всю ніч гладити його, щоб він не перестаючи муркотів. Вам, любі дітки, нізащо не вгадати, навіщо мати принцеси Пірліпат приймала всі ці заходи, але я знаю навіщо і зараз розповім і вам.

Раз якось до двору короля, батька принцеси Пірліпат, з'їхалося багато славних королів і гожа принців. Заради такого випадку були влаштовані блискучі турніри, уявлення і придворні бали. Король, бажаючи показати, що у нього багато золота і срібла, вирішив як слід запустити руку в свою казну і влаштувати свято, гідне його. Тому, довідавшись від обер-гофповара, що придворний звіздар сповістив час, сприятливий для колки свиней, він задумав поставити ковбасний бенкет, скочив у карету і особисто запросив усіх навколишніх королів і принців всього-на-всього на тарілку супу, мріючи потім вразити їх розкошами. Потім він дуже ласкаво сказав своїй дружині-королеві:

Милочка, тобі ж відомо, яка ковбаса мені до смаку:

Королева вже знала, до чого він хилить мова: це означало, що вона повинна особисто зайнятися вельми корисною справою - виготовленням ковбас, яким не цуралася і раніше. Головному скарбника наказано було негайно відправити на кухню великий золотий казан і срібні каструлі; піч розтопили дровами сандалового дерева; королева пов'язала свій Камчатов кухонний фартух. І незабаром з котла потягнуло смачним духом ковбасного навару. Приємний запах проник навіть до державної ради. Король, весь тремтячи від захвату, не витерпів.

Прошу вибачення, панове! - вигукнув він, побіг на кухню, обійняв королеву, завадив трошки золотим скіпетром в котлі і, заспокоєний, повернувся до державної ради.

Настав найважливіший момент: пора було розрізати на скибочки сало і підсмажувати його на золотих сковородах. Придворні дами відійшли до сторонці, бо королева з відданості, любові і поваги до царственого дружину збиралася особисто зайнятися цією справою. Але як тільки сало початок зарумяніваться, почувся тоненький, шепоче голосок:

Дай і мені покуштувати сальця, сестриця! І я хочу поласувати - я ж теж королева. Дай і мені покуштувати сальця!

Королева відмінно знала, що це говорить пані Мишільда. Мишільда ​​вже багато років проживала в королівському палаці. Вона стверджувала, ніби полягає в спорідненості з королівською родиною і сама править королівством Мишляндія, ось чому вона і тримала під ниркою великий двір. Королева була жінка добра і щедра. Хоча взагалі вона не почитала Мишільда ​​особливої ​​царського роду і своєю сестрою, але в такий урочистий день від усього серця допустила її на бенкет і крикнула:

Вилазьте, пані Мишільда! Поїжте на здоров'я сальця.

І Мишільда ​​швидко і весело вистрибнула з-під грубки скочила на плиту і стала вистачати витонченими лапками один за іншим шматочки сала, які їй простягала королева. Але тут нахлинули все куми і тітоньки Мишільда ​​і навіть її семеро синів, відчайдушні шибеники. Вони накинулися на сало, і королева з переляку не знала, як бути. На щастя, прийшла обер-гофмейстеріна і прогнала непрошених гостей. Таким чином, вціліло небагато сала, яке, згідно з вказівками покликаного з цієї нагоди придворного математика, було вельми майстерно розподілено по всьому ковбас.

Забили в литаври, засурмили в сурми. Всі королі і принци в чудових святкових шатах - одні на білих конях, інші в кришталевих каретах потягнулися на ковбасний бенкет. Король зустрів їх із серцевою привітністю і шаною, а потім, в короні і з скіпетром, як і годиться государю, сіл на чолі столу. Уже коли подали ліверні ковбаси, гості помітили, як все більше і більше бліднув король, як він зводив очі до неба. Тихі зітхання вилітали з його грудей; здавалося, його душею опанувала сильна скорботу. Але коли подали кров'янку, він з гучним плачем та стогонами відкинувся на спинку крісла, обома руками затуливши обличчя. Всі схопилися з-за столу. Лейб-медик марно намагався намацати пульс у злощасного короля, якого, здавалося, з'їдає глибока, незрозуміла туга. Нарешті після довгих умовлянь, після застосування сильних засобів, на кшталт палених гусячого пір'я і тому подібного, король як ніби почав приходити в себе. Він пробелькотів ледь чутно:

Занадто мало сала!

Тоді невтішна королева гепнулася йому в ноги і простогнала:

Про мій бідний, нещасний царствений чоловік! О, яке горе довелося вам винести! Але погляньте: винуватиця у ваших ніг - покарайте, суворо покарайте мене! Ах, Мишільда ​​зі своїми кумами, тіточками і сім'ю синами з'їла сало, і:

З цими словами королева непритомна впала навзнак. Але король схопився, палаючи гнівом, і голосно крикнув:

Обер-гофмсйстеріна, як це сталося?

Обер-гофмейстеріна розповіла, що знала, і король вирішив помститися Мишільда ​​і її роду за те, що вони зжерли сало, призначене для його ковбас.

Скликали таємний державний рада. Вирішили порушити процес проти Мишільда ​​і відібрати в казну все її володіння. Але король вважав, що поки це не завадить Мишільда, коли їй заманеться, пожирати сало, і тому доручив вся справа придворному часових справ майстра і Чудодом. Ця людина, якого звали так само, як і мене, а саме Християн Еліас Дроссельмейер, обіцяв за допомогою абсолютно особливих, виконаних державної мудрості заходів на віки вічні вигнати Мишільда ​​з усією родиною з палацу.

І справді: він винайшов вельми вправні машинки, в яких на ниточці було прив'язане підсмажене сало, і розставив їх навколо житла пані салоежкі.

Сама Мишільда ​​була занадто навчений досвідом, щоб не зрозуміти хитрості Дроссельмейера, але ні її застереження, ні її умовляння не допомогли: всі сім синів і багато-багато Мишільдіних кумів і тіточок, залучені смачним запахом смаженого сала, забралися в дроссельмейеровскіе машинки - і тільки хотіли поласувати салом, як їх несподівано прихлопнула опускається дверцята, а потім їх зрадили на кухні ганебної страти. Мишільда ​​з невеликою купкою уцілілих родичів покинула ці місця скорботи і плачу. Горе, відчай, жадоба помсти клекотіли у неї в грудях.

Двір радів, але королева була стурбована: вона знала Мишільдін характер і чудово розуміла, що та не залишить неотомщенной смерть синів і близьких.

І справді, Мишільда ​​з'явилася якраз тоді, коли королева готувала для царственого чоловіка паштет з ліверу, який він дуже охоче їв, і сказала так:

Мої сини, куми і тітоньки вбиті. Стережись, королева: як би королева мишей загризла крихітку принцесу! Стережись!

Потім вона знову зникла і більше не з'являлася. Але королева з переляку впустила паштет у вогонь, і вдруге Мишільда ​​зіпсувала улюблена страва короля, на що він дуже розгнівався:

Ну, на сьогоднішній вечір досить. Решта докажу в наступний раз, - несподівано закінчив хресний.

Як не просила Марі, на яку розповідь справив особливе враження, Продовжувати, хресний Дроссельмейер був невблаганний і зі словами: "Занадто багато відразу - шкідливо для здоров'я; продовження завтра", - схопився зі стільця.

В ту хвилину, коли він збирався вже вийти за двері, Фріц запитав:

Скажи-ка, хресний, це насправді правда, що ти вигадав мишоловку?

Що за дурниця ти верзеш, Фріц! - вигукнула мати.

Але старший радник суду дуже дивно посміхнувся і тихо сказав:

А чому б мені, майстерному годинникарю, що не вигадати мишоловку?

ПРОДОВЖЕННЯ КАЗКИ Про найтвердіші горіхи

Ну, діти, тепер ви знаєте, - так продовжував на наступний вечір Дроссельмейер, - чому королева наказала настільки пильно стерегти красоточки принцесу Пірліпат. Як же було їй не боятися, що Мишільда ​​виконає свою погрозу - повернеться і загризе крихітку принцесу! Машинка Дроссельмейера нітрохи не допомагала проти розумної і передбачливою Мишільда, а придворний звіздар, що був одночасно і головним провісником, заявив, що тільки рід кота Мурра може віднадити Мишільда ​​від колиски. Тому-то кожної няньці наказано було тримати на колінах одного з синів цього роду, яких, до речі сказати, завітали чіпом таємного радникапосольства, і полегшувати їм тягар державної служби чемним почісуванням за вухом.

Якось, уже опівночі, одна з двох обер-гофнянек, які сиділи біля самої колиски, раптом прокинулася, наче від глибокого сну. Все навколо було охоплено сном. Ніякого муркотіння - глибока, мертва тиша, тільки чути цокання шашіль. Але що відчула нянька, коли прямо перед собою побачила велику противну миша, яка піднялася на задні лапки і поклала свою зловісну голову принцесі на обличчя! Нянька схопилася з криком жаху, всі прокинулися, але в ту ж мить Мишільда ​​- адже велика миша у колисці Пірліпат була вона - швидко шмигнула в кут кімнати. Радники посольства кинулися навздогін, але не тут-то було: вона шмигнула в щілину в підлозі. Пірліпатхен прокинулася від метушні і дуже жалібно заплакала.

Слава богу, - вигукнули нянюшки, - вона жива!

Але як же вони злякалися, коли глянули на Пірліпатхен і побачили, що сталося з гарненьким ніжним немовлям! На кволому, скорчившись тільце замість кучерявою головки рум'яного херувима сиділа величезна безформна голова; блакитні, як блакить, очі перетворилися в зелені, тупо вирячені баньки, а ротик розтягнувся до вух.

Королева виходила сльозами і риданнями, а кабінет короля довелося оббити ватою, тому що король бився головою об стіну і жалібним голосом голосив:

Ах я нещасний монарх!

Тепер король, здавалося, міг би зрозуміти, що краще було з'їсти ковбасу без сала і залишити в спокої Мишільда ​​з усією її запечная ріднею, але про це батько принцеси Пірліпат не подумав - він просто-напросто звалив всю провину на придворного годинникаря і чудодея Християна Еліаса Дроссельмейера з Нюрнберга і віддав мудрий наказ: "Дроссельмейер повинен протягом місяця повернути принцесі Пірліпат її колишній вигляд або, принаймні, вказати вірне до того засіб - в іншому випадку він буде проданий ганебної смерті від руки ката".

Дроссельмейер не на жарт перелякався. Однак він поклався на своє вміння і щастя і негайно ж приступив до першої операції, яку почитав необхідною. Він дуже спритно розібрав принцесу Пірліпат на частини, вигвинтив ручки і ніжки і оглянув внутрішній устрій, але, на жаль, він переконався, що з віком принцеса буде все безобразніше, і не знав, як зарадити біді. Він знову старанно зібрав принцесу і впав у відчай близько її колиски, від якої не смів відлучатися.

Йшла вже четвертий тиждень, настала середовище, і король, виблискуючи в гніві очима і потрясаючи скіпетром, заглянув в дитячу до Пірліпат і вигукнув:

Християн Еліас Дроссельмейер, вилікуй принцесу, не те тобі не минути лиха!

Дроссельмейер взявся жалібно плакати, а принцеса Пірліпат тим часом весело клацала горішки. Вперше часових справ майстра і чудодея вразила її надзвичайна любов до горіхів і ту обставину, що вона з'явилася на світ уже з зубами. Справді, після перетворення вона кричала без угаву, поки їй, бува, не попався горішок; вона разгризла його, з'їла ядерце і зараз же заспокоїлася. З тих пір няньки раз у раз вгамовували її горіхами.

О святий інстинкт природи, несповідимі симпатія всього сущого! вигукнув Християн Еліас Дроссельмейер. - Ти указуешь мені врата таємниці. Я постукаю, і вони відкриються!

Він одразу ж попросив дозволу поговорити з придворним звіздарем і був відведений до нього під строгим караулом. Обидва, заливаючись сльозами, впали один одному в обійми, так як були нерозлучними друзями, потім пішли в потайний кабінет і почали ритися в книгах, де говорилося про інстинкт, симпатіях і антипатіях і інших таємничі явища.

Настала ніч. Придворний звіздар подивився на зірки і за допомогою Дроссельмейера, великого умільця і ​​в цій справі, склав гороскоп принцеси Пірліпат. Зробити це було дуже важко, бо лінії заплутувалися все більше і більше, але - о, радість! - нарешті все стало ясно: щоб позбутися від чаклунства, яке її спотворило, і повернути собі колишню красу, принцесі Пірліпат досить було з'їсти ядерце горіха Кракатук.

У горіха Кракатук було така тверда шкаралупа, що по ньому могла проїхатися сорокавосьміфунтовая гармата і не натискайте на неї. цей твердий горіхповинен був розгризти і, заплющивши очі, піднести принцесі людина, ніколи ще не брівшійся і не носив чобіт. Потім юнакові слід відступити на сім кроків, які не спіткнувшись, і тільки тоді відкрити очі.

Три дні і три ночі невтомно працювали Дроссельмейер зі звіздарем, і як раз в суботу, коли король сидів за обідом, до нього увірвався радісний і веселий Дроссельмейер, якому в неділю вранці повинні були знести голову, і сповістив, що знайдено засіб повернути принцесі Пірліпат втрачену красу. Король обійняв його гаряче і прихильно і пообіцяв йому діамантову шпагу, чотири ордени і два нових святкових жупана.

Після обіду ми зараз же і приступимо, - люб'язно додав король. Подбайте, дорогий чудодій, щоб неголений молодик в черевиках був під рукою і, як годиться, з горіхом Кракатук. І не давайте йому вина, а то як би він не спіткнувся, коли, немов рак, буде задкувати сім кроків. Потім нехай п'є досхочу!

Дроссельмейера налякала мова короля, і, ніяковіючи і боячись, він пробелькотів, що засіб, правда, знайдено, але що обох - і горіх і молодої людини, який повинен його розгризти, - треба спершу відшукати, причому поки що дуже сумнівно, чи можливо знайти горіх і лускунчика. У сильному гніві потряс король скіпетром над вінчаної главою і загарчав, як лев:

Ну, так тобі знесуть голову!

На щастя поваленого в страх і горе Дроссельмейера, якраз сьогодні обід припав королю дуже до смаку, і тому він був розташований слухати розумним умовлянням, на які не поскупилася великодушна королева, зворушена долею нещасного годинникаря. Дроссельмейер підбадьорився і шанобливо доповів королю, що, власне, дозволив завдання - знайшов засіб до лікування принцеси, і тим самим заслужив помилування. Король назвав це дурною відмовкою і порожньою балаканиною, але в кінці кінців після випитої склянки шлункової настойки, вирішив, що обидва - годинникар і звіздар рушать в дорогу і не повернуться до тих пір, поки у них в кишені не буде горіха Кракатук. А людини, потрібного для того, щоб розгризти горіх, за порадою королеви, вирішили роздобути шляхом багаторазових оголошень в місцевих і закордонних газетах і відомостях із запрошенням з'явитися до палацу:

На цьому хресний Дроссельмейер зупинився і обіцяв доказати інше в наступний вечір.

КІНЕЦЬ КАЗКИ Про найтвердіші горіхи

І справді, на наступний день ввечері, тільки запалили свічки, з'явився хресний Дроссельмейер і так продовжував свою розповідь:

Дроссельмейер і придворний звіздар мандрували вже п'ятнадцять років і все ще не напали на слід горіха Кракатук. Де вони побували, які дивовижні пригоди зазнали, не переказати, дітки, і за цілий місяць. Цього я робити і не збираюся, а прямо скажу вам, що, занурений в глибоку зневіру, Дроссельмейер сильно скучив за батьківщиною, за милому своєму Нюрнбергу. Особливо сильна туга напала на нього якось раз в Азії, в дрімучому лісі, де він разом зі своїм супутником присів викурити трубочку Кнастера.

"О дивний, дивний Нюрнберг мій, хто не знайомий ще з тобою, нехай побував він навіть у Відні, в Парижі і Петервардейна, душею буде він нудитися, до тебе, про Нюрнберг, прагнути - чудовий містечко, де в ряд гарні будинки стоять" .

Жалібні голосіння Дроссельмейера викликали глибоке співчуття у астролога, і він теж заплакав так гірко, що його чутно було на всю Азію. Але він взяв себе в руки, витер сльози і запитав:

Високоповажний колега, чого ж ми тут сидимо і ревемо? Чого не йдемо в Нюрнберг? Чи не все одно, де і як шукати нещасливий горіх Кракатук?

І то правда, - відповів, відразу утішений, Дроссельмейер.

Обидва зараз же встали, вибили трубки і з лісу в глибині Азії прямісінько відправилися в Нюрнберг.

Як тільки вони прибули, Дроссельмейер зараз же побіг до свого двоюрідного брата - іграшковому майстру, токарю по дереву, лакувальник і позолотника Крістофу Захаріуса Дроссельмейер, з яким не бачився вже багато-багато років. Йому-то і розповів годинникар всю історію про принцесу Пірліпат, пані Мишільда ​​і горіх Кракатук, а той раз у раз сплескував руками і кілька разів в подиві вигукнув:

Ах, братик, братик, ну і чудеса!

Дроссельмейер розповів про пригоди на своєму довгому шляху, розповів, як провів два роки у фінікової короля, як образив і вигнав його Мигдальний принц, як марно запитував він суспільство натуралістів в місті Білок, - коротше кажучи, як йому ніде не вдалося напасти на слід горіха Кракатук. Під час розповіді Крістоф Захаріус не раз приклацує пальцями, крутився на одній ніжці, прицмокував губами і примовляв:

Гм, гм! Еге! Ось так штука!

Нарешті він підкинув до стелі ковпак разом з перукою, гаряче обняв двоюрідного брата і вигукнув:

Братик, братик, ви благодаттю, врятовані, кажу я! Слухайте: або я жорстоко помиляюсь, або горіх Кракатук у мене!

Він одразу ж принесення скриньку, звідки витягнув позолочений горіх середньої величини.

Погляньте, - сказав він, показуючи горіх двоюрідному братові, - погляньте на цей горіх. Історія його така. Багато років тому, в святвечір, прийшов сюди невідомий чоловік з повним мішком горіхів, які він приніс на продаж. У самих дверей моєї лавки з іграшками він поставив мішок додолу, щоб легше було діяти, так як у нього відбулася сутичка з тутешнім продавцем горіхів, який не міг потерпіти чужого торговця. В цю хвилину мішок переїхала важко навантажена фура. Всі горіхи були передушу, за винятком одного, який чужинець, дивно посміхаючись, і запропонував поступитися мені за Цванцигер тисяча сімсот двадцятого року. Мені це здалося загадковим, але я знайшов у себе в кишені як раз такий Цванцигер, який він просив, купив горіх і покрив був його. Сам добре не знаю, чому я так дорого заплатив за горіх, а потім так берег його.

Будь-яке сумнів у тому, що горіх двоюрідного брата - це дійсно горіх Кракатук, який вони так довго шукали, тут же розсіялася, коли зреагувала на поклик придворний звіздар акуратно зіскоблили з горіха позолоту і відшукав на шкаралупі слово "Кракатук", вирізане китайськими письменами.

Радість мандрівників була величезна, а двоюрідний брат Дроссельмейер вважав себе найщасливішою людиною в світі, коли Дроссельмейер запевнив його, що щастя йому забезпечено, бо відтепер понад значною пенсії він буде отримувати золото для позолоти даром.

І чудодій і звіздар обидва вже насунув нічні ковпаки і збиралися вкладатися спати, як раптом останній, тобто звіздар, повів таку мову:

Найдорожчий колега, щастя ніколи не приходить одне. Повірте, ми знайшли не тільки горіх Кракатук, але і молодої людини, який розгризе його і піднесе принцесі ядерце - запорука краси. Я маю на увазі не кого іншого, як сина вашого двоюрідного брата. Ні, я не ляжу спати, натхненно вигукнув він. - Я ще сьогодні вночі складу гороскоп хлопця! - З цими словами він зірвав ковпак з голови і тут же почав спостерігати зірки.

Племінник Дроссельмейера був справді гарний, пропорційний юнак, який ще жодного разу не голився і не надягав чобіт. У ранній молодості він, правда, зображував два різдва поспіль паяца; але цього анітрохи не було помітно: так майстерно був він вихований стараннями батька. На святках він був в красивому червоному, шитому золотом каптані, при шпазі, тримав під пахвою капелюха і носив чудовий перуку з кіскою. В такому блискучому вигляді стояв він у крамниці у батька і з властивою йому галантністю клацав панночкам горішки, за що і прозвали його Красунчик Лускунчик.

На ранок захоплений звздочет впав в обійми Дроссельмейера і вигукнув:

Це він! Ми роздобули його, він знайдений! Тільки, лю-безн колега, не слід випускати з уваги дві обставини: по-перше, треба сплести вашому чудовому племіннику солідну дерев'яну косу, яка б-ла б з'єднана з нижньою щелепою таким чином, що-б її можна було сильно відтягнути косою; потім, після прибуття в столицю треба мовчати про те, що ми привезла з собою молоду людину, яка розгризе горіх Кракатук, краще, щоб він з'явився набагато пізніше. Я прочитав в гороскопі, що після того, як багато зламають собі на горісі зуби без жодного толку, король віддасть принцесу, а після смерті і королівство в нагороду тому, хто розгризе горіх і поверне Пірліпат втрачену красу.

Іграшковий майстер був дуже задоволений, що його си-нічку належало одружитися на принцесі і самому стати принцом, а потім і королем, і тому він полювань-но довірив його звіздареві і годинникарю. Коса, яку Дроссельмейер приробив своєму юному багатообіцяючому племіннику, вдалася на славу, так що той блискуче витримав іспит, розкусивши найтвердіші персикові кісточки.

Дроссельмейер і звіздар негайно дали знати в столицю, що горіх Кракатук знайдено, а там зараз же опублікували відозву, і коли прибули наші подорожні з талісманом, що відновлює красу, до двору вже стало багато прекрасних юнаків і навіть принців, які, покладаючись на свої здорові щелепи , хотіли спробувати зняти злі чари з принцеси.

Наші подорожні дуже злякалися, побачивши принцесу. Маленьке тулуб з худими рученятами і ніжками ледь тримало безформну голову. Особа здавалося ще потворніше через білої нитяною бороди, якій обросли рот і підборіддя.

Все сталося так, як прочитав у гороскопі придворний астролог. Молокососи в черевиках один за іншим ламали собі зуби і роздирали щелепи, а принцесі нітрохи не легшає; коли ж потім їх в стані напівнепритомності несли запрошені на цей випадок зубні лікарі, вони стогнали:

Піди-но Розкуси такий горіх!

Нарешті король в тому, що крушить серцевому обіцяв дочка і королівство тому, хто расколдую принцесу. Тут-то і зголосився наш чемний і скромний молодий Дроссельмейер і попросив дозволу теж спробувати щастя.

Принцесі Пірліпат ніхто так не сподобався, як молодий Дроссельмейер, вона притиснула ручки до серця і від глибини душі зітхнула: "Ах, якби він розлущив горіх Кракатук і став моїм чоловіком!"

Чемно вклонившись королю і королеві, а потім принцесі Пірліпат, молодий Дроссельмейер прийняв з рук оберцеремоніймейстера горіх Кракатук, поклав його без довгих розмов в рот, сильно смикнув себе за косу і Клац-клац! - розлущив шкаралупу на шматочки. Спритно очистив він ядерце від пристав шкірки і, заплющивши очі, підніс, шанобливо шаркнув ніжкою, принцесі, потім почав задкувати. Принцеса тут же проковтнула ядерце, і о, диво! - виродок зник, а на його місці стояла прекрасна, як ангел, дівчина, з обличчям, ніби виткані з лілейна-білого і рожевого шовку, з очима, сяючими, як блакить, з кучерявими колечками золотим волоссям.

Труби і литаври приєдналися до гучного тріумфу народу. Король і весь двір танцювали на одній ніжці, як при народженні принцеси Пірліпат, а королеву довелося обприскувати одеколоном, так як від радості і захоплення вона втратила свідомість.

Піднялася метушня порядком збентежила молодого Дроссельмейера, який мав ще задкувати покладені сім кроків. Все ж він тримався відмінно і вже заніс праву ногу для сьомого кроку, але тут з підпілля з огидним писком і вереском вилізла Мишільда. Молодий Дроссельмейер, опустив було ногу, наступив на неї і так спіткнувся, що мало не впав.

О, злий рок! В одну мить юнак став так само потворний, як до того принцеса Пірліпат. Тулуб зіщулилося і ледь витримувало величезну безформну голову з великими виряченими очима і широкою, потворно роззявленою пащею. Замість коси ззаду повис вузький дерев'яний плащ, за допомогою якого можна було керувати нижньою щелепою.

Годинникар і звіздар були у нестямі від жаху, проте вони помітили, що Мишільда ​​вся в крові звивається на підлозі. Її лиходійство не залишилося безкарним: молодий Дроссельмейер міцно вдарив її по шиї гострим каблуком, і їй прийшов кінець.

Але Мишільда, охоплена передсмертними муками, жалібно пищала і верещала:

Про твердий, твердий Кракатук, мені не піти від смертних мук! .. Хи-хи: Пі-пі: Але, Лускунчик-хитрун, і тобі прийде кінець: мій синок, король мишачий, не пробачить моєї смерті - помститься тобі за матір миш'я рать. Про життя, була ти світла - і смерть за мною прийшла: Квік!

Пискнувши в останній раз, Мишільда ​​померла, і королівський опалювач забрав її геть.

На молодого Дроссельмейера ніхто не звертав уваги. Однак принцеса нагадала батькові його обіцянку, і король одразу повелів підвести до Пірліпат юного героя. Але коли бідолаха з'явився перед нею у всій своїй неподобство, принцеса закрила обличчя обома руками і закричала:

Геть, геть звідси, противний Лускунчик!

І зараз же гофмаршал схопив його за вузькі плечі і виштовхав геть.

Король розпалився гнівом, вирішивши, що йому хотіли нав'язати в зяті Лускунчика, у всьому винив невдалих годинникаря і астролога і на вічні часи вигнав обох зі столиці. Це не було передбачено гороскопом, складеним звіздарем в Нюрнберзі, але він не забув знову приступити до спостереження за зірками і прочитав, що юний Дроссельмейер чудово буде вести себе в своє нове звання і, незважаючи на всю свою неподобство, зробиться принцом і королем. Але його потворність зникне лише в тому випадку, якщо семиголовий син Мишільда, яка народилася після смерті своїх семи старших братів і став мишачим королем, впаде від руки Лускунчика і якщо, не дивлячись на потворну зовнішність, юного Дроссельмейера полюбить прекрасна дама. Кажуть, що і справді на святках бачили молодого Дроссельмейера в Нюрнберзі в крамниці його батька, хоча і в образі Лускунчика, але все ж в сані принца.

Ось вам, діти, казка про твердий горіх. Тепер ви зрозуміли, чому говорять: "Іди Розкуси такий горіх!" І чому лускунчики настільки потворні:

Так закінчив старший радник суду свою розповідь.

Марі вирішила, що Пірліпат - дуже бридка і невдячна принцеса, а Фріц запевняв, що якщо Лускунчик і справді сміливець, він не стане особливо церемонитися з мишачим королем і поверне собі колишню красу.

ДЯДЯ І племінник

Кому з моїх високоповажних читачів чи слухачів траплялося порізатися склом, той знає, як це боляче і що це за погана штука, так як рана заживає дуже повільно. Марі довелося провести в ліжку майже цілий тиждень, тому що при всякій спробі встати у неї паморочилося в голові. Все ж в кінці кінців вона зовсім одужала і знову могла весело стрибати по кімнаті.

У скляній шафі все блищало новизною - і дерева, і квіти, і вдома, і по-святковому розфуфирена ляльки, а головне, Марі знайшла там свого милого Лускунчика, який посміхався їй з другої полиці, скалячи два ряди цілих зубів. Коли вона, радіючи від щирого серця, дивилася на свого улюбленця, у неї раптом защеміло серце: а якщо все, що розповів хрещений - історія про Лускунчика і про його розбрат з Мишільда ​​і її сином, - якщо все це правда? Тепер вона знала, що її Лускунчик - молодий Дроссельмейер з Нюрнберга, пригожий, але, на жаль, зачароване Мишільда ​​племінник хресного Дроссельмейера.

У тому, що майстерний годинникар при дворі батька принцеси Пірліпат був не хто інший, як старший радник суду Дросельмаєр, Марі ні хвилини не сумнівалася вже під час розповіді. "Але чому ж дядько не допоміг тобі, чому він не допоміг тобі?" - журилася Марі, і в ній все сильніше міцніла переконання, що бій, при якому вона була присутня, йшов за Щелкунчіково королівство і корону. "Адже всі ляльки підпорядковувалися йому, адже цілком зрозуміло, що збулося пророцтво придворного астролога і молодий Дроссельмейер став королем в ляльковому царстві".

Міркуючи так, розумна Марі, яка наділила Лускунчика і його васалів життям і здатністю рухатися, була переконана, що вони і справді ось-ось оживуть і заворушиться. Але не тут-то було: в шафі все стояло нерухомо по своїх місцях. Однак Марі і не думала відмовлятися від свого внутрішнього переконання - вона просто вирішила, що всьому причиною чаклунство Мишільда ​​і її семіголового сина.

Хоча ви і не в змозі поворухнутися або вимовити слівце, любий пане Дросельмаєре, - сказала вона Лускунчика, - все ж я впевнена, що ви мене чуєте і знаєте, як добре я до вас ставлюся. Розраховуйте на мою допомогу, коли вона вам знадобиться. У всякому разі, я попрошу дядька, щоб він допоміг вам, якщо в тому буде потреба, своїм мистецтвом!

Лускунчик стояв спокійно і не рушав з місця, але Марі здалося, ніби по скляному шафі пронісся легкий подих, чому ледь чутно, але на диво мелодійно задзвеніли шибки, і тоненький, дзвінкий, як дзвіночок, голосок проспівав: "Марія, друг, хранитель мій! Не треба мук - я буду твій ".

У Марі від страху по спині забігали мурашки, але, як не дивно, їй було чомусь дуже приємно.

Настали сутінки. До кімнати увійшли батьки з хресним Дроссельмейер. Трохи згодом Луїза подала чай, і вся сім'я, весело розмовляючи, сіла за стіл. Марі потихеньку принесла своє кріселко і, сівши в ногах хресного. Вибравши хвилинку, коли всі замовкли, Марі подивилася великими блакитними очима прямо в обличчя старшому раднику суду і сказала:

Тепер, дорогий хресний, я знаю, що Лускунчик - твій племінник, молодий Дроссельмейер з Нюрнберга. Він став принцом, або, вірніше, королем: все так і сталося, як передбачив твій супутник, звіздар. Але ти ж знаєш, що він оголосив війну синові пані Мишільда, жахливому мишачому королю. Чому ти йому не допоможеш?

І Марі знову розповіла весь хід битви, при якій була присутня, і часто її переривав гучний сміх матері і Луїзи. Тільки Фріц і Дроссельмейер зберігали серйозність.

Звідки тільки дівчинка набралась такого дурниці? - запитав радник медицини.

Ну, у неї просто багата фантазія, - відповіла мати. - По суті, це маячня, породжений сильною гарячкою. - Все це неправда, - сказав Фріц. - Мої гусари - не такі труси, а то я б їм показав!

Але хресний, дивно посміхаючись, посадив крихту Марі на коліна і заговорив лагідніше, ніж зазвичай:

Ах, мила Марі, тобі дано більше, ніж мені і всім нам. Ти, як і Пірліпат, - природжена принцеса: ти керуєш прекрасним, світлим царством. Але багато доведеться тобі витерпіти, якщо ти візьмеш під свій захист бідного виродка Лускунчика! Адже мишачий король стереже його на всіх шляхах і дорогах. Знай: не я, а ти, ти одна можеш врятувати Лускунчика. Будь стійкою і відданою.

Ніхто - ні Марі, ні інші не зрозуміли, що мав на увазі Дроссельмейер; а раднику медицини слова хресного здалися такими дивними, що він помацав у нього пульс і сказав:

У вас, любий друже, сильний приплив крові до голови: я вам напишу ліки.

Тільки дружина радника медицини задумливо похитала головою і помітила:

Я здогадуюся, що має на увазі пан Дроссельмейер, але висловити це словами не можу.

Минуло небагато часу, і якось місячної ночі Марі розбудило дивне постукування, яке, здавалося, йшло з кута, немов там перекидали і катали камінчики, а по часам чувся противний вереск і писк.

Ай, миші, миші, знову тут миші! - злякано закричала Марі і хотіла вже розбудити матір, але слова застрягли у неї в горлі.

Вона не могла навіть поворухнутися, бо побачила, як з "дірки в стіні з працею виліз мишачий король і, блискаючи очима і коронами, почав шморгає по всій кімнаті; раптом він одним стрибком скочив на столик, що стояв біля самого ліжечка Марі.

Хі-хі-хі! Віддай мені все драже, весь марципан, дурненька, не те я загризу твого Лускунчика, загризу Лускунчика! - пищав мишачий король і при цьому огидно скрипів і скреготів зубами, а потім швидко зник в дірку в стіні.

Марі так налякало поява страшного мишачого короля, що на ранок вона зовсім змарніла і від хвилювання не могла вимовити ні слова. Сто раз збиралася вона розповісти матері, Луїзі або хоча б Фрицу про те, що з нею сталося, але думала: "Хіба мені хто-небудь повірить? Мене просто піднімуть на сміх".

Однак їй було абсолютно ясно, що заради порятунку Лускунчика вона повинна буде віддати драже і марципан. Тому ввечері вона поклала всі свої цукерки на нижній виступ шафи. На ранок мати сказала:

Не знаю, звідки взялися миші у нас у вітальні. Глянь-но, Марі, вони у тебе, бідолахи, все цукерки поїли.

Так воно і було. Марципан з начинкою не сподобався ненажерливому мишачому королю, але він так обгриз його гострими зубками, що залишки довелося викинути. Марі анітрохи не шкодувала про Сластьона: в глибині душі вона раділа, так Як думала, що "врятувала Лускунчика. Але що вона відчула, коли на наступну ніч у неї над самим вухом пролунав писк і вереск! Ах, мишачий король був тут як тут, і ще огидніше, ніж минулої ночі, виблискували у нього очі, і ще гірше пропищав він крізь зуби:

Віддай мені твоїх цукрових лялечок, дурненька, не те я загризу твого Лускунчика, загризу Лускунчика!

І з цими словами страшний мишачий король зник.

Марі була дуже засмучена. На наступний ранок вона підійшла до шафи і сумно подивилася на цукрових і адрагантових лялечок. І горе її було зрозуміло, адже ти не повіриш, уважна моя слухачка Марі, які пречудесні цукрові фігурки були у Марі Штальбаум: преміленькая пастушок з пастушкою пасли стадо білосніжних баранчиків, а поруч гуляла їх собачка; тут же стояли два листоноші з листами в руках і чотири дуже миловидні пари - чепуристі юнаки і виряджені в пух і прах дівчини гойдалися на російських гойдалках. Потім йшли танцюристи, за ними стояли Пах-тер Фельдкюммель з Орлеанської Дівою, яких Марі не дуже-то цінувала, а зовсім в куточку стояв червонощокий немовля - улюбленець Марі: Сльози бризнули У неї з очей.

Ax, любий пане Дросельмаєре, - вигукнула вона, звертаючись до Лускунчика, - чого я тільки не зроблю, аби врятувати вам життя, але, ах, як це важко!

Однак у Лускунчика був такий жалібний вигляд, що Марі, якій і без того здавалося, ніби мишачий король роззявив всі свої сім пащ і хоче проковтнути нещасного юнака, вирішила пожертвувати заради нього всім.

Отже, ввечері вона поставила всіх цукрових лялечок на нижній виступ шафи, куди до того клала солодощі. Поцілувала пастуха, пастушку, овечок; останнім дістала вона з куточка свого улюбленця - червонощокого немовляти - і поставила його позаду всіх інших лялечок. Фсльдкюммель і Орлеанська Діва потрапили в перший ряд.

Ні, це вже занадто! - вигукнула на наступний ранок пані Штальбаум. - Видно, в скляному шафі господарює велика, ненажерлива миша: у бідолахи Марі погризені і обгризені все гарненькі цукрові лялечки!

Марі, правда, не могла втриматися і заплакала, але скоро посміхнулася крізь сльози, бо подумала: "Що ж робити, зате Лускунчик цілий!"

Увечері, коли мати розповідала пане Дросельмаєре про те, що накоїла миша в шафі у дітей, батько вигукнув:

Що за гидота! Ніяк не вдається вапна мерзенну миша, яка господарює в скляній шафі і поїдає у бідній Марі все ласощі.

Ось що, - весело сказав Фріц, - внизу, у булочника, є прекрасний сірий радник посольства. Я заберу його до нас наверх: він швидко покінчить з цією справою і отгризет миші голову, будь то хоч сама Мишільда ​​або її син, мишачий король.

А заодно буде стрибати на столи та стільці і переб'є склянки і чашки, і взагалі з ним біди не оберешся! - сміючись, закінчила мати.

Так ні ж! - заперечив Фріц. - Цей радник посольства - спритний малий. Мені б хотілося так ходити по даху, як він!

Ні вже, будь ласка, не потрібно кота на ніч, - просила Луїза, що не терпів кішок.

Власне кажучи, Фріц прав, - сказав батько. - А поки можна поставити мишоловку. Є у нас мишоловки?

Хрещений зробить нам відмінну мишоловку: адже він же їх винайшов! закричав Фріц.

Всі розсміялися, а коли пані Штальбаум сказала, що в будинку немає жодної мишоловки, Дроссельмейер заявив, що у нього їх кілька, і, дійсно, зараз же звелів принести з дому відмінну мишоловку.

Казка хресного про твердий горіх ожила для Фріца і Марі. Коли кухарка підсмажувала сало, Марі бліднула і тремтіла. Все ще поглинута казкою з її чудесами, вона якось навіть сказала куховарки Дорі, своєю давньою знайомою:

Ах, ваша величність королева, стережіться Мишільда ​​і її рідні!

А Фріц оголив шаблю і заявив:

Нехай тільки прийдуть, вже я їм задам!

Але і під плитою і на плиті все було спокійно. Коли ж старший радник суду прив'язав шматочок сала на тонку ниточку і обережно поставив мишоловку до шафи, Фріц вигукнув:

Стережись, хресний-годинникар, як би мишачий король не зіграв з тобою злий жарт!

Ах, яке довелося бідної Марі на наступну ніч! У неї по руці бігали крижані лапки, і щось шорстке і противне доторкнулося до щоки і запищало і завищало прямо у вухо. На плечі у неї сидів противний мишачий король; з семи його разверстое пащ текли криваво-червоні слину, і, скрегочучи зубами, він прошипів на вухо заціпенілої від жаху Марі:

Я ускользну - я в щілину шмигну, під стать юркну, не трону сала, ти так і знай. Давай, давай картинки, політиці сюди, то не біда, попереджаю: Лускунчика зловлю і покусав: Хі-хі! .. Пі-пі! : Квік-квік!

Марі дуже засмутилася, а коли на ранок мати сказала: "А бридка миша все ще не попалася!" - Марі зблідла і стривожилася, а мама подумала, що дівчинка сумує про Сластьона і боїться миші.

Повно, заспокойся, дитинко, - сказала вона, - ми проженемо бридку миша! Не допоможуть мишоловки - нехай тоді Фріц приносить свого сірого радника посольства.

Як тільки Марі залишилася у вітальні одна, вона підійшла до шафи і, ридаючи, заговорила зі Лускунчиком:

Ах, милий, добрий пан Дроссельмейер! Що можу зробити для вас я, бідна, нещасна дівчинка? Ну, віддам я на поталу противному мишачому королю всі свої книжки з картинками, віддам навіть красиве нове платтячко, яке подарував мені немовля Христос, але ж він буде вимагати з мене ще і ще, так що під кінець у мене нічого не залишиться, і він , мабуть, захоче загризти і мене замість вас. Ах, я бідна, бідна дівчинка! Ну що мені робити, що мені робити ?!

Поки Марі так журилася і плакала, вона помітила, що у Лускунчика на шиї з минулої ночі залишилася велика кривава пляма. З тих пір як Марі дізналася, що Лускунчик насправді молодий Дроссельмейер, племінник радника суду, вона перестала носити його і колисати, перестала пестити і цілувати, і їй навіть було якось ніяково занадто часто до нього доторкатися, але на цей раз вона дбайливо дістала Лускунчика з полиці і почала дбайливо відтирати носовою хусткою кривава пляма на шиї. Але як оторопіла вона, коли раптом відчула, що дружок Лускунчик у неї в руках потеплішав і ворухнувся! Швидко поставила вона його назад на полицю. Тут губи у нього прочинилися, і Лускунчик насилу пробелькотів:

Про безцінна мадемуазель Штальбаум, вірна моя подруга, як багатьом я вам зобов'язаний! Ні, не приносите в жертву заради мене книжки з картинками, святкове платтячко - роздобудьте мені шаблю: Шаблю! Про решту подбаю я сам, навіть якби він був:

Тут мова Лускунчика перервалася, і його очі, щойно світилися глибоким сумом, знову стемніє і потьмяніли. Марі ні крапельки не злякалася, навпаки того - вона застрибала від радості. Тепер вона знала, як врятувати Лускунчика, не приносячи подальших важких жертв. Але де дістати для чоловічка шаблю?

Марі вирішила порадитися з Фріцем, і ввечері, коли батьки пішли в гості і вони удвох сиділи у вітальні у скляної шафи, вона розповіла братові все, що сталося з нею через Лускунчика і мишачого короля і від чого тепер залежить порятунок Лускунчика.

Найбільше засмутило Фріца, що його гусари погано поводилися під час бою, як це виходило за оповіданням Марі. Він дуже серйозно перепитав її, так воно було насправді, і, коли Марі дала йому чесне слово, Фріц швидко підійшов до шафи, звернувся до гусарам з грізною промовою, а потім в покарання за себелюбство і боягузтво зрізав у них у всіх кокарди з шапок і заборонив їм протягом року грати лейб-гусарський марш. Покінчивши з покаранням гусар, він звернувся до Марі:

Я допоможу Лускунчика дістати шаблю: тільки вчора я звільнив у відставку з пенсією старого кірасирського полковника, і, отже, його прекрасна, гостра шабля йому більше не потрібна.

Згаданий полковник проживав на що видається йому Фріцем пенсію в дальньому кутку, на третій полиці. Фріц дістав його звідти, відв'язав і справді франтівську срібну шаблю і надів її Лускунчика.

На наступну ніч Марі не могла зімкнути очей від тривоги і страху. Опівночі їй почулася в вітальні якась дивна метушня - брязкіт і шерех. Раптом пролунало: "Квік!"

Мишачий король! Мишачий король! - крикнула Марі і в жаху зіскочила з ліжка.

Все було тихо, але незабаром хтось обережно постукав у двері і почувся тоненький голосок:

Безцінна мадемуазель Штальбаум, відкрийте двері і нічого не бійтеся! Добрі, радісні вісті.

Марі дізналася голос молодого Дроссельмейера, накинула спідничку і швидко відчинила двері. На порозі стояв Лускунчик із закривавленою шаблею у правій руці, із запаленою восковою свічкою - в лівій. Побачивши Марі, він негайно ж опустився на одне коліно і заговорив так:

Про прекрасна дама! Ви одна вдихнули в мене лицарську відвагу і надали міць моєї руки, щоб я вразив сміливого, який посмів образити вас. Підступний мишачий король повалений і купається у власній крові! Будьте ласкаві милостиво прийняти трофеї з рук відданого вам до гробової дошки лицаря.

З цими словами миленький Лускунчик дуже спритно струсив сім золотих корон мишачого короля, які він нанизав на ліву руку, і подав Марі, яка прийняла їх з радістю.

Лускунчик встав і продовжував так:

Ах, моя безцінний мадемуазель Штальбаум! Які дива міг би я показати вам тепер, коли ворог переможений, якби ви зволили пройти за мною хоч кілька кроків! О, зробіть, зробіть це, дорога мадемуазель!

ляльковий ЦАРСТВО

Я думаю, діти, кожен із вас, ні хвилини не вагаючись, пішов би за чесним, добрим Лускунчиком, у якого не могло бути нічого поганого на думці. А вже Марі і поготів, - адже вона знала, що має право розраховувати на найбільшу подякуз боку Лускунчика, і була переконана, що він стримає слово і покаже їй багато чудасій. Ось тому вона і сказала:

Я піду з вами, пане Дросельмаєре, але тільки недалеко і ненадовго, так як я зовсім ще не виспалася.

Тоді, - відповів Лускунчик, - я виберу найкоротшу, хоча і не зовсім зручну дорогу.

Він пішов вперед. Марі - за ним. Зупинилися вони в передній, у старого величезного шафи. Марі з подивом помітила, що дверцята, зазвичай замкнені на замок, розкриті; їй добре було видно батьківську дорожню лисячу шубу, яка висіла у самій дверцята. Лускунчик дуже спритно видерся по виступу шафи і різьбі і схопив велику кисть, базікати на товстому шнурі ззаду па шубі. Він щосили смикнув кисть, і негайно з рукава шуби спустилася витончена лосеня кедрового дерева.

Чи не могли б ви піднятися, дорогого мадемуазель Марі? запитав Лускунчик.

Марі так і зробила. І не встигла вона піднятися через рукав, не встигла визирнути иа-за коміра, як їй назустріч засяяв сліпуче світло, і вона опинилася на прекрасному пахучий лузі, який весь іскрився, немов блискучими дорогоцінними каменями.

Ми на льодяникової лузі, - сказав Лускунчик. - А зараз пройдемо в ті ворота.

Тільки тепер, піднявши очі, помітила Марі красиві ворота, здійматися в декількох кроках від неї посеред луки; здавалося, що вони складені з білого і коричневого, поцяткованого цяточками мармуру. Коли ж Марі підійшла ближче, вона побачила, що це не мармур, а мигдаль в цукрі і родзинки, чому і ворота, під якими вони пройшли, називалися, за запевненням Лускунчика, Миндально-ізюмних воротами. Простий народ вельми нечемно називав їх воротами ненажер-студентів. На бічній галереї цих воріт, мабуть зробленої з ячмінного цукру, шість мавпочок в червоних куртках склали чудовий військовий оркестр, який грав так добре, що Марі, сама того не помічаючи, йшла все далі і далі по мармурових плитах, прекрасно зробленим з цукру , звареного з прянощами.

Незабаром її овіяний солодкі аромати, які котилися з чудовою гайки, що розкинулася по обидва боки. Темна листя блищала і іскрилася так яскраво, що було видно і золоті і срібні плоди, що висіли на різнокольорових стеблах, і банти,: і букети квітів, які прикрашали стовбури і гілки, немов веселих нареченого і наречену і весільних гостей. При кожному подиху зефіру, напоєного пахощами апельсинів, в гілках і листі піднімався шелест, а золота мішура хрумтіла і тріщала, немов радісна музика, яка захоплювала блискучі вогники, і вони танцювали і стрибали.

Ах, як тут чудово! - вигукнула захоплена Марі.

Ми в Різдвяному лісі, люб'язна мадемуазель, - сказав Лускунчик.

Ах, як би мені хотілося побути тут! Тут так чудово! - знову вигукнула Марі.

Лускунчик вдарив в долоні, і негайно ж з'явилися крихітні пастухи і пастушки, мисливці та мисливці, такі ніжні і білі, що можна було подумати, ніби вони з чистого цукру. Хоча вони і гуляли по лісі, Марі їх раніше чомусь не помітила. Вони принесли диво якесь гарненьке золоте крісло, поклали на нього білу подушку з пастили і дуже люб'язно запросили Марі сісти. І зараз же пастухи і пастушки виконали чарівний балет, а мисливці тим часом вельми майстерно трубили в роги. Потім все зникли в чагарнику.

Вибачте, дорога мадемуазель Штальбаум, - сказав Лускунчик, вибачте за такі жалюгідні танці. Але це танцюристи з нашого лялькового балету - вони тільки й знають, що повторювати одне й те саме, а то, що) мисливці так сонно і ліниво трубили в труби, теж має свої причини. Бонбоньєрки на ялинках хоча і висять у них перед самим носом, але занадто високо. А тепер не могли б ви просимо далі?

Так що ви, балет був просто принадність який і мені дуже сподобався! сказала Марі, встаючи і слідуючи за Лускунчиком.

Вони йшли вздовж струмка, що біжить з ніжним дзюрчанням і лепетом і наповнював своїм дивовижним пахощами весь ліс.

Це Апельсиновий струмок, - відповів Лускунчик на розпитування Марі, - по, якщо не брати до уваги його прекрасного аромату, він не може зрівнятися ні за величиною, ні за красою з лимонадного рікою, яка, подібно до нього, вливається в озеро мигдалевого молока.

І справді, незабаром Марі почула гучніший плескіт і дзюрчання і побачила широкий лимонадний потік, який котив свої горді світло-жовті хвилі серед блискучих, як смарагди, кущів. Незвичайно бадьорить прохолодою, потішали груди і серце, віяло від прекрасних вод. Неподалік повільно текла темно-жовта річка, яке розповсюджувало надзвичайно солодкі пахощі, а на березі сиділи красиві дітки, які ловили маленьких товстих рибок і тут же поїдали їх. Підійшовши ближче, Марі помітила, що рибки були схожі на ломбардні горіхи. Трошки подалі на березі розкинулася чарівна село. Будинки, церква, будинок пастора, комори були темно-коричневі з золотими покрівлями; а багато стіни були розписані так строкато, немов на них наліпили мигдалини і лимонні цукати.

Це село Пряникове, - сказав Лускунчик, - розташоване на березі Медової річки. Народ в ньому живе красивий, але дуже сердитий, так як все там страждають зубним болем. Краще ми туди не підемо.

В ту ж мить Марі помітила гарне містечко, в якому всі будинки суцільно були строкаті і прозорі. Лускунчик попрямував прямо туди, і ось Марі почула безладний веселий гомін і побачила тисячу гарненьких чоловічків, які розбирали і розвантажували доверху навантажені вози, що тіснилися на базарі. А то, що вони діставали, нагадувало строкаті різнобарвні папірці і плитки шоколаду.

Ми в Конфетенхаузене, - сказав Лускунчик, - зараз якраз прибули посланці з Паперового королівства і від шоколадного короля. Не так давно бідним конфетенхаузенцам загрожувала армія комариного адмірала; тому вони покривають свої будинки дарами Паперового держави і зводять укріплення з міцних плит, надісланих шоколадним королем. Але, безцінна мадемуазель Штальбаум, ми не можемо відвідати всі містечка і села країни - в столицю, в столицю!

Лускунчик заквапився далі, а Марі, згораючи від нетерпіння, не відставала від нього. Незабаром війнуло чудовим пахощами троянд, і все ніби освітилося ніжно мерехтливим рожевим сяйвом. Марі помітила, що це був відблиск рожево-червоних вод, з солодко-мелодійним звуком плескалися і дзюркотливі біля її ніг. Хвилі все прибували і прибували і нарешті перетворилися на велику прекрасне озеро, по якому плавали чудові сріблясто-білі лебеді з золотими стрічками на шиї і співали прекрасні пісні, а діамантові рибки, немов у веселій танці, пірнали і перекидалися в рожевих хвилях.

Ах, - в захваті вигукнула Марі, - та це ж той самий озеро, що якось пообіцяв мені зробити хресний! А я - та сама дівчинка, що мала бавитися з миленькими лебедями.

Лускунчик посміхнувся так глузливо, як ще ні разу не посміхався, а потім сказав:

Дяді ніколи не змайструвати нічого подібного. Швидше ви, мила мадемуазель Штальбаум: Але чи варто над цим роздумувати! Краще переправимося по Рожевому озеру на ту сторону, в столицю.

Лускунчик знову плеснув у долоні. Рожеве озеро зашуміло сильніше, вище заходили хвилі, і Марі побачила вдалині двох золоточешуйчатих дельфінів, запряжених в раковину, сіявшую яскравими, як сонце, дорогоцінними каменями. Дванадцять чарівних арапчата в шапочках і фартушках, витканих з райдужних пір'їнок колібрі, зіскочили на берег і, легко ковзаючи по хвилях, перенесли спершу Марі, а потім Лускунчика в раковину, яка зараз же понеслася по озеру.

Ах, як гарно було плисти в раковині, овівається пахощами троянд і омивається рожевими хвилями! Золоточешуйчатие дельфіни підняли морди і почали викидати кришталеві струмені високо вгору, а коли ці струменя спадали з висоти блискучими і іскристими дугами, здавалося, ніби співають два чарівних, ніжно-сріблястих голоска:

"Хто озером пливе? Фея вод! Комарики, ду-ду-ду! Рибки, плескіт-плескіт! Лебеді, блиск-блиск! Чудо-пташка, тра-ла-ла! Хвилі, співайте, Вея, мліючи, - до нас пливе по трояндам фея; цівка жвава, Взметнев - до сонця, вгору! "

Але дванадцяти арапчата, схопився ззаду в раковину, мабуть, зовсім не подобалося спів водних струменів. Вони так трусили своїми парасольками, що листя фінікових пальм, з яких ті були сплетені, м'яли і гнулися, а арапчата відбивали ногами якийсь невідомий такт і співали:

"Топ-і-тип і тип-і-топ, хлоп-хлоп-хлоп! Ми по водах хороводом! Пташки, рибки - на прогулянку, слідом за раковиною гучній! Топ-і-тип і тип-і-топ, хлоп- хлоп-хлоп! "

Арапчата - дуже веселий народ, - сказав кілька збентежений Лускунчик, - але як би вони не збаламутили мені все озеро!

І правда, незабаром пролунав гучний гул: дивовижні голоси, здавалося, пливли над озером. Але Марі не звертала на них уваги, - вона дивилася в запашні хвилі, звідки їй посміхалися чарівні дівочі обличчя.

Ах, - радісно закричала вона, ляскаючи в долоні, - подивіться-но, любий пане Дросельмаєре: там принцеса Пірліпат! Вона так лагідно мені посміхається: Так подивіться ж, любий пане Дросельмаєре!

Але Лускунчик сумно зітхнув і сказав:

Про безцінна мадемуазель Штальбаум, це не принцеса Пірліпат, це ви. Тільки ви самі, тільки ваше власне чарівне личко ласкаво посміхається з кожної хвилі.

Тоді Марі швидко відвернулася, міцно заплющила очі і зовсім зніяковіла. В ту ж мить дванадцять арапчата підхопили її і віднесли з раковини на берег. Вона опинилася в невеликому ліску, який був, мабуть, ще прекрасніше, ніж Різдвяний ліс, так все тут сяяло і іскрилося; особливо чудові були рідкісні плоди, що висіли на деревах, рідкісні не лише за забарвленням, але і по дивному пахощі.

Ми в цукатний гаю, - сказав Лускунчик, - а он там - столиця.

Ах, що ж побачила Марі! Як мені описати вам, діти, красу і пишність котрий постав перед очима Марі міста, який широко розкинувся на засіяної квітами розкішної галявині? Він відзначався не тільки райдужними фарбами стін і веж, а й химерної формою будівель, зовсім не схожих на звичайні будинки. Замість дахів їх осіняли майстерно сплетені вінки, а вежі були повиті такими чарівними строкатими гірляндами, що і уявити собі не можна.

Коли Марі і Лускунчик проходили через ворота, які, здавалося, були споруджені з мигдального печива і цукатів, срібні солдатики взяли на караул, а чоловічок в парчевому шлафроке обійняв Лускунчика зі словами:

Ласкаво просимо, люб'язний принц! Ласкаво просимо в Конфетенбург!

Марі дуже здивувалася, що такий авторитетний вельможа називає пана Дроссельмейера принцом. Але тут до них долинув гомін тоненьких голосків, шумно перебивали один одного, долетіли звуки радості і сміху, спів і музика, і Марі, забувши про все, зараз же запитала Лускунчика, що це.

Про люб'язна мадемуазель Штальбаум, - відповів Лускунчик, - дивуватися тут нема чому: Конфетенбург - багатолюдний, веселий місто, тут кожен день веселощі і шум. Будьте люб'язні, ходімо далі.

Через кілька кроків вони опинилися на великий, дивно красивою базарній площі. Всі будинки були прикрашені цукровими галереями ажурною роботи. Посередині, як обеліск, височів глазурований солодкий пиріг, обсипаний цукром, а навколо з чотирьох майстерно зроблених фонтанів били вгору струменя лимонаду, оршада і інших смачних прохолодних напоїв. Басейн був повний збитих вершків, які так і хотілося зачерпнути ложкою. Але прелестнее всього були чарівні чоловічки, в безлічі юрмилися тут. Вони веселилися, сміялися, жартували і співали; це їх веселий гомін Марі чула ще здалеку.

Тут були ошатно вбрані кавалери і дами, вірмени і греки, євреї та тірольці, офіцери і солдати, і ченці, і пастухи, і блазні, - словом, всякий люд, який тільки зустрічається на білому світі. В одному місці на розі піднявся страшний гвалт: народ кинувся врозтіч, бо саме в цей час проносили в паланкіні Великого Могола, супроводжуваного дев'яноста трьома вельможами і сімсот невільниками. Але треба ж було статися, що на іншому кутку цех рибалок, в кількості п'ятисот чоловік, влаштував урочистий хід, а, на біду, турецькому султану якраз заманулося проїхатися в супроводі трьох тисяч яничарів по базару; до того ж прямо на солодкий пиріг насувалася з дзвінкою музикою і співом: "Слава могутньому сонця, слава!" - процесія "перерваного урочистого жертвопринесення". Ну і піднялися ж сум'яття, штовханина і вереск! Незабаром почулися стогони, так як в метушні якийсь рибалка збив голову брамінові, а Великого Могола мало не задавив паяц. Шум ставав все скажений і скажений, вже почалися штовханина і бійка, але тут людина в парчевому шлафроке, той самий, що біля воріт вітав Лускунчика як принца, виліз на пиріг і, тричі смикнувши дзвінкий дзвіночок, тричі голосно крикнув: "Кондитер! Кондитер ! Кондитер! "Метушня миттю вляглася; всякий рятувався як міг, і після того як розплуталися сплутався ходи, коли вичистили забруднені Великого Могола і знову насадили голову брамінові, знову пішло перерване веселощі.

У чому тут справа з кондитером, любий пане Дроссельмейер? запитала Марі.

Ах, безцінна мадемуазель Штальбаум, кондитером тут називають невідому, але дуже страшну силу, яка, по тутешньому повір'ям, може зробити з людиною все, що їй заманеться, - відповів Лускунчик, - це той рок, який панує над цим веселим народом, і жителі так його бояться, що одним згадуванням його імені можна вгамувати найбільшу штовханину, як це зараз довів пан бургомістр. Тоді ніхто вже не думає про земне, про стусани і шишках на лобі, всякий занурюється в себе і каже: "Що є людина і у що він може перетворитися?"

Гучний крик подиву - ні, крик захвату вирвався у Марі, коли вона раптом опинилася перед замком із сотнею повітряних башточок, світло рожево-червоним сяйвом. Там і сям по стінах були розсипані розкішні букети фіалок, нарцисів, тюльпанів, левкоїв, які відтіняли сліпучу, відливає червоним світлом білизну фону. Великий купол центрального будівлі та гострі дахи веж були вкриті тисячами зірочок, блискучих золотом і сріблом.

Ось ми і в Марципановому замку, - сказав Лускунчик.

Марі не відривала очей від чарівного палацу, але все ж вона помітила, що на одній великій вежі не вистачає даху, над відновленням якої, мабуть, працювали чоловічки, стояли на помості з кориці. Не встигла вона задати питання Лускунчика, як він сказав:

Зовсім недавно замку загрожувала велика біда, а може бути, і повне розорення. Велетень Ласунка проходив повз. Швидко відкусив він дах геть з тієї вежі і взявся вже за великий купол, але жителі Конфетенбурга умилостивили його, піднісши в вигляді викупу чверть міста і значну частину цукатний гаї. Він закусив ними і відправився далі.

Раптом тихо зазвучала дуже приємна, ніжна музика. Ворота замку відкрилися, і звідти вийшли дванадцять крихт пажів із запаленими факелами з стебел гвоздики в ручках. Голови у них були з перлин, тулуба - з рубінів і смарагдів, а пересувалися вони на золотих ніжках майстерної роботи. За ними слідували чотири дами майже такого ж зростання, як Клерхен, в незвичайно розкішних і блискучих нарядах; Марі миттю визнала в них природжених принцес. Вони ніжно обняли Лускунчика і при цьому вигукнули з щирою радістю:

Про принц, дорогий принц! Дорогий брате!

Лускунчик зовсім розчулився: він витирав часто набігали на очі сльози, потім взяв Марі за руку і урочисто оголосив:

Ось мадемуазель Марі Штальбаум, дочка вельми достойного радника медицини і моя рятівниця. Чи не кинь вона в потрібну хвилину туфельку, що не добуду вона мені шаблю вийшов на пенсію полковника, мене загриз би противний мишачий король, і я лежав би вже в могилі. Про мадемуазель Штальбаум! Чи може зрівнятися з нею по красі, гідності і чесноти Пірліпат, незважаючи на те що та - природжена принцеса? Ні, кажу я, немає!

Усі дами вигукнули: "Ні!" - і, ридаючи, почали обнімати Марі.

Про благородна рятівниця нашого коханого царственого брата! Про незрівнянна мадемуазель Штальбаум!

Потім пані відвели Марі й Лускунчика в покої замку, в зал, стіни якого суцільно були зроблені з переливається всіма кольорами веселки кришталю. Але що сподобалося Марі найбільше - це розставлені там гарненькі стільчики, комоди, секретери, виготовлені з кедра і бразильського дерева з інкрустованими золотими квітами.

Принцеси вмовили Марі й Лускунчика сісти і сказали, що вони зараз же власноруч приготують їм частування. Вони тут же дістали різні горщики і мисочки з найтоншого японського фарфору, ложки, ножі, виделки, терки, каструльки і іншу золоту і срібну кухонне начиння. Потім вони принесли такі чудові плоди і солодощі, яких Марі і не бачила, і дуже граціозно почали вичавлювати чарівними білосніжними ручками фруктовий сік, товкти прянощі, терти солодкий мигдаль - словом, почали так славно господарювати, що Марі зрозуміла, які вони майстрині в кулінарній справі і яке розкішне частування чекає її. Прекрасно усвідомлюючи, що теж дещо в цьому розуміє, Марі потай хотіла сама взяти участь у занятті принцес. Найкрасивіша з сестер Лускунчика, наче вгадавши таємне бажання Марі, простягнула їй маленьку золоту ступку і сказала:

Мила моя подружка, безцінна рятівниця брата, стелі трошки карамельок.

Поки Марі весело стукала товкачем, так що ступка дзвеніла мелодійно і приємно, не гірше чарівної пісеньки, Лускунчик почав докладно розповідати про страшній битві з полчищами мишачого короля, про те, як він зазнав поразки через боягузтво своїх військ, як потім противний мишачий король у що б то не стало хотів загризти його, як Марі довелося пожертвувати багатьма його підданими, які були у неї на службі:

Під час розповіді Марі здавалося, ніби слова Лускунчика і навіть її власні удари товкачем звучать все глухо, все невиразно, і незабаром очі їй застелила срібна пелена - немов піднялися легкі клуби туману, в які занурилися принцеси: пажі: Лускунчик: вона сама: Десь то что-то шелестіло, дзюркотливі і співало; дивні звуки розчинялися далеко. Здіймаються хвилі несли Марі все вище і вище: вище і вище: вище і вище:

ВИСНОВОК

Та-ра-ра-бух! - і Марі впала з неймовірною висоти. Ось це був поштовх! Але Марі тут же відкрила очі. Вона лежала у себе в ліжку. Було зовсім ясно, а близько стояла мама і говорила:

Ну, чи можна так довго спати! Сніданок давно на столі.

Мої шановні слухачі, ви, звичайно, вже зрозуміли, що Марі, приголомшена всіма бачених чудесами, врешті-решт заснула в залі марципанові замку і що арапчата або пажі, а може бути, і самі принцеси віднесли її додому і поклали в ліжечко.

Ах, мамочка, мила моя матуся, де тільки я не побувала цієї ночі з молодим паном Дроссельмейер! Яких тільки чудес не надивилася!

І вона розповіла все майже так само докладно, як тільки що розповів я, а мама слухала й дивувалася.

Коли Марі закінчила, мати сказала:

Тобі, мила Марі, приснився довгий прекрасний сон. Але викинь все це з голови.

Марі вперто твердила, що бачила все не уві сні, а наяву. Тоді мати підвела її до шафи, вийняла Лускунчика, який, як завжди, стояв на другій полиці, і сказала:

Ах ти дурненька, звідки ти взяла, що дерев'яна нюрнберзька лялька може говорити і рухатися?

Але, матуся, - перебила її Марі, - я ж знаю, що крихта Лускунчик - молодий пан Дроссельмейер з Нюрнберга, небіж хрещеного!

Тут обидва - і тато і мама - голосно розреготалися.

Ах, тепер ти, татусю, смієшся над моїм Лускунчик, - мало не плачучи, продовжувала Марі, - а він так добре відгукувався про тебе! Коли ми прийшли до Марципанового замок, він представив мене принцесам - своїм сестрам і сказав, що ти дуже гідний радник медицини!

Регіт тільки посилився, і тепер до батьків приєдналися Луїза і навіть Фріц. Тоді Марі побігла в Іншу кімнату, швидко дістала зі своєї скриньки сім корон мишачого короля і подала їх матері зі словами:

Ось, мамочко, подивися: ось сім корон мишачого короля, які минулої ночі підніс мені в знак своєї перемоги молодий пан Дроссельмейер!

Мама з подивом розглядала крихітні корони з якогось незнайомого, дуже блискучого металу і такої тонкої роботи, що навряд чи це могло бути справою рук людських. Пан Штальбаум теж не міг надивитися на корони. Потім і батько і мати строго зажадали, щоб Марі зізналася, звідки у неї коронки, але вона стояла на своєму.

Коли батько став її картати і навіть обізвав брехухою, вона гірко розридалася і стала жалібно засуджувати:

Ах я бідна, бідна! Ну що мені робити?

Але тут раптом відчинилися двері, і увійшов хресний.

Що трапилося? Що трапилося? - запитав він. - Моя хрещениця Маріхен плаче і ридає? Що трапилося? Що трапилося?

Папа розповів йому, що сталося, і показав крихітні корони. Старший радник суду, як тільки побачив їх, розсміявся і вигукнув:

Дурні вигадки, дурні вигадки! Та це ж коронки, які я колись носив на ланцюжку від годинника, а потім подарував Маріхен в день її народження, коли їй минуло два роки! Хіба ви забули?

Ні батько, ні мати не могли цього пригадати.

Коли Марі переконалася, що особи у батьків знову стали ласкавими, вона підскочила до хрещеного і вигукнула:

Хрещений, адже ти ж все знаєш! Скажи, що мій Лускунчик - твій племінник, молодий пан Дроссельмейер з Нюрнберга, і що він подарував мені ці крихітні корони.

Хрещений насупився і пробурмотів:

Дурні вигадки!

Тоді батько відвів маленьку Марі убік і сказав дуже строго:

Послухай, Марі, залиш раз назавжди вигадки і дурні жарти! І якщо ти ще раз скажеш, що виродок Лускунчик - племінник твого хрещеного, я викину за вікно не тільки Лускунчика, а й усіх інших ляльок, не виключаючи і мамзель Клерхен.

Тепер бідолашна Марі, зрозуміло, не сміла й заїкнутися про те, що переповнювало їй серце; адже ви розумієте, що не так-то легко було Марі забути все прекрасні чудеса, що відбулися з нею. Навіть, шановний читачу або слухач, Фріц, навіть твій товариш Фріц Штальбаум зараз же повертався спиною до сестри, як тільки вона збиралася розповісти про чарівну країну, де їй було так добре. Кажуть, що часом він навіть бурмотів крізь зуби: "Дурне дівчисько!" Але, здавна знаючи його добру вдачу, я ніяк не можу в це повірити; у всякому разі, достеменно відомо, що не вірячи більше ні слова в оповіданнях Марі, він па публічному параді формально вибачився перед своїми гусарами за заподіяну образу, пришпилив їм замість втрачених відзнак ще більш високі і пишні султани з гусячого пір'я і знову дозволив сурмити лейб -гусарскій марш. Ну, а ми-то знаємо, яка була відвага гусар, коли огидні кулі насажанную їм на червоні мундири плями.

Говорити про свою пригоду Марі більше не сміла, але чарівні образи казкової країни не залишали її. Вона чула ніжний шелест, ласкаві, чарівні звуки; вона бачила все знову, як тільки починала про це думати, і, замість того щоб грати, як бувало раніше, могла годинами сидіти смирно і тихо, пішовши в себе, - ось чому все тепер звали її маленькою мрійниця.

Раз якось сталося, що хресний лагодив годинник у Штальбаум. Марі сиділа біля скляної шафи і, мріючи наяву, дивилася на Лускунчика. І раптом у неї вирвалося:

Ах, любий пане Дросельмаєре, якби ви насправді жили, я не відкинула б вас, як принцеса Пірліпат, за те, що через мене ви втратили свою красу!

Радник суду тут же крикнув:

Ну, ну, дурні вигадки!

Але в ту ж мить пролунав такий гуркіт і тріск, що Марі без почуттів звалилася зі стільця. Коли вона прокинулася, мати поралася біля неї і говорила:

Ну, чи можна падати зі стільця? Така велика дівчинка! З Нюрнберга зараз приїхав племінник пана старшого радника суду, будь розумницею.

Вона підняла очі: хресний знову начепив свій скляний перуку, надів жовтий сюртучок і вдоволено посміхався, а за руку він тримав, правда, маленького, але дуже складного молодої людини, білого і рум'яного як кров з молоком, в чудовому червоному, шитому золотом каптані, в туфлях і білих шовкових панчохах. До його жабо був приколоти принадність який гарненький букетик, волосся були ретельно завите і напудрени, а вздовж спини спускалася чудова коса. Крихітна шпага у нього на боці так і виблискувала, немов вся всіяна дорогоцінними каменями, під пахвою він тримав шовкову капелюх.

Молода людина проявив свій приємний характер і вихованість, подарувавши Марі цілу купу чудових іграшок і перш за все - смачний марципан і лялечок замість тих, що погриз мишачий король, а Фріцу - чудову шаблю. За столом люб'язний юнак клацав всієї компанії горішки. Найтвердіші були їй байдуже; правою рукою він пхав їх в рот, лівою смикав себе за косу, і - клац! - шкаралупа розліталася на дрібні шматочки.

Марі вся зашарілася, коли побачила чемного юнака, а коли після обіду молодий Дросельмаєр запропонував їй пройти у вітальню, до шафи, вона стала яскраво-червоний.

Ідіть, ідіть, грати, діти, тільки дивитеся не сваріться. Тепер, коли всі годинники у мене в порядку, я нічого не маю проти! напучував їх старший радник суду.

Як тільки молодий Дроссельмейер опинився наодинці з Марі, він опустився на одне коліно і повів таку мову:

Про безцінна мадемуазель Штальбаум, погляньте: у ваших ніг щасливий Дроссельмейер, якому на цьому самому місці ви врятували життя. Ви зволили вимовити, що ні відкинули б мене, як бридка принцеса Пірліпат, якби через вас я став виродком. Негайно ж я перестав бути жалюгідним Лускунчик і знайшов мою колишню, не позбавлену приємності зовнішність. Про чудова мадемуазель Штальбаум, ощасливте мене вашої гідною рукою! Розділіть зі мною корону і трон, будемо царювати разом в Марципановому замку.

Марі підняла юнака з колін і тихо сказала:

Любий пане Дроссельмейер! Ви лагідний, добросерда людина, та до того ж ще царствуете в прекрасній країні, населеній чарівним веселим народом, - ну хіба можу я не можу погодитися, щоб ви були моїм нареченим!

І Марі тут же стала нареченою Дроссельмейера. Розповідають, що через рік він відвіз її в золотій кареті, запряженій срібними кіньми, що на весіллі у них танцювали двадцять дві тисячі нарядних ляльок, виблискуючих діамантами і перлами, а Марі, як кажуть, ще й понині королева в країні, де, якщо тільки у тебе є очі, ти усюди побачиш блискучі цукатний гаї, прозорі марципанові замки - словом, всілякі дива і дива. Ось і

У німецькому романтизмі важко знайти більш суперечливого художника, ніж Гофман. Юрист, композитор, музичний критик, карикатурист, письменник, Ернст Теодор Амадей Гофман відомий своїми романтичними, фантастичними і казковими, часто страшними історіями. Казка Гофмана «Лускунчик і мишачий король», опублікована в 1816 році, світла і святкова.

ялинка

24 грудня під Різдво дітям радника Штальбаум - Марі і Фріцу - було суворо заборонено входити в кімнату з ялинкою. Фріц, коли зовсім стемніло, бачив, як в кімнати таємно пробіг маленький чоловік, який тримав великий ящик. Марі заплескала в долоні, і діти стали робити припущення, що на цей раз подарує їм хресний Дроссельмейер. Фріц мріяв про солдатиків, а Марі - про прекрасне озері з лебедями. Але Фріц практично сказав, що йому більше подобаються іграшки батьків, тому що в них можна грати, а подарунки хресного дорослі прибирають, щоб діти їх не зламали. Так починає казку Гофман. «Лускунчик і мишачий король», короткий зміст якого покаже, що події підуть зовсім небезмятежно, буде розглянуто нами далі.

Подарунки

Увечері для дітей двері відчинилися, і перед ними засяяла ялинка, вся обвішана іграшками.

Там були ляльки, гусари і нове плаття, яке Марі неодмінно хотілося надіти, і кінь, на якому вже скакав Фріц. Але ось дітей урочисто підвели до столу, на якому стояв замок, змайстрований Дроссельмейер. А дітям швидко стало нудно: ляльки весь час повторювали одні й ті ж рухи. Вони повернулися до своїх подарунків. І тут Марі побачила Лускунчика, який їй здався просто чудовим.

Батько пояснив їй, що чоловічок розгризає горіхи. Марі стала вибирати найменші, щоб не зламати його, але Фріц вибрав найміцніший і великий горіх - крак, і три зуба у Щелкучіка зламалися. Марі загорнула бідолаху в хустку й почала колихати.

Так продовжує розповідь Гофман. «Лускунчик і мишачий король» (короткий зміст) оповідає про те, що треба просто вміти любити і піклуватися і нікого не ображати.

чудеса

Перед сном, а вже наближалася опівночі, діти прибрали іграшки в шафу зі скляними дверцятами. Фріц швидко пішов спати, а Марі попросила дозволу затриматися ще трохи. Вона акуратно поклала Лускунчика в ліжечко і переставили її на полицю Фріца, до гусарам. І раптом по всій кімнаті почалося тихе шелестіння і перешіптування. Годинники ожили і пробили дванадцять ударів глухо і хрипло. Марі злякалася, коли побачила, що на годиннику поряд з совою сидить Дроссельмейер. І звідусіль почулося хихикання, біганина і тупіт, а з-під підлоги з усіх щілин вилізли миші з світяться очі. Це були незліченні полчища, які вишикувалися в строгому порядку. А біля ніг Марі, пробивши підлогу, вилізла величезна миша з сімома головами, на яких були золоті корони. Це продовжує казку Гофман. «Лускунчик і мишачий король» (краткоесодержаніе нами розглядається) стає все більш напруженими в плані сюжету. Марі дуже злякалася, але почула за спиною наказ будуватися взводу.

За командою Щелкучіка, який був дуже гарний і весь виблискував, все ляльки пішли в бій за перемогою.

Битва

Всі полки виступили вперед, гармаші стріляли. У мишей летіли драже і пряники. Але миші все наступали. Обидві армії запекло билися. У мишей з'являлися все нові і нові сили. Армія Лускунчика відступила до дивану. У його плащ вчепилися миші, і до нього підскочив мишачий король. Положення було критичне. Марі потрапила в мишачого короля, кинувши в нього свою туфельку, і втратила свідомість. Казка (Гофман) «Лускунчик імишіний король», короткий зміст тут викладається, змушує задуматися, про що вона?

хвороба

Вранці Марі прокинулася в своєму ліжечку, і все її розповіді про велику битву між ляльками і мишами взяли за дурниця і хвороба.

Її відвідав хресний і приніс Лускунчика, якого він виправив, і розповів казку, як народилася чарівна принцеса на ім'я Пірліпат, яку охороняло багато няньок. В честь народження принцеси був влаштований бенкет, на який без запрошення з'явилася королева Мишільда ​​і з'їла все сало, призначене для виготовлення ковбас. Дроссельмейер за допомогою машинок обіцяв назавжди вигнати Мишільда ​​з палацу. Багато родичів мишачої королеви в них загинули, і вона пообіцяла помститися за них. Мишільда ​​пробралася в ліжечко принцеси і - о жах! - знівечила красуню. Рот у неї став до всього іншого величезним, і вона весь час клацала горіхи. Щоб повернути їй колишній вигляд, треба було розгризти і з'їсти горіх Кракатук.

Але перш його треба було знайти. Племінник Дроссельмейера не тільки знайшов цей горішок, але і розлущив його, і принцеса, з'ївши ядерце, стала красунею. Але сам молодий чоловік перетворився на Лускунчика. Мишільда ​​померла, але у неї залишився семиголовий син. Якщо її знищить Лускунчик і його полюбить прекрасна дама, то він знову стане гарним хлопцем. Зміст книги «Лускунчик і мишачий король» закликає думати про багатьох перешкодах на шляху того, хто хоче стати людиною.

перемога

А миші ночами вели себе нахабно. Вони гризли іграшки та книжки Марі. Якось вночі мишачий король забрався на плече дівчинки. Але Лускунчик за допомогою Марі роздобув шаблю, якою знищив злого мишачого короля, і підніс Марі все його корони. Через ляльковий шафа по лисячій шубі Лускунчик привів Марі в чарівну Країну Насолод. Там був і льодяникової луг, і Апельсиновий струмок, і Рожеве озеро, через яке дельфіни доставили Марі й Лускунчика в столицю - Конфетенбург. Це дійсно чарівна добра історія- зміст казки «Лускунчик і Мишачий король» Гофмана.

Ранок

Марі ніхто не повірив, що вона побувала в Марципановому замку і надивилася усіляких чудес. Про корони хресний сказав, що це його давній подарунок Марі. А потім з'явився пропорційний і приємний племінник хресного, який подарував Фрицу нову шаблю, а Марі - уколок. Він зізнався Марі, що він вже не Щелкучік, і запропонував їй поїхати в його країну. Через рік він відвіз її в державу, повне чудес і чудасій.

На цьому закінчується казка і її короткий переказ. «Лускунчик і мишачий король», Гофманом написаний, задає нам безліч питань, наприклад, про те, чому, будучи дітьми, всі радіють і сумують безпосередньо і куди це все потім зникає.