adsby.ru → російська література

Питання: Психологічний портрет Ераста з бідної Лізи

Може бути, ніхто з живучих в Москві не знає так добре околиць цього міста, як я, тому що ніхто частіше мого не буває в поле, ніхто більше мого не бродить пішки, без плану, без мети - світ за очі - по лугах і гаях , по горбах і долинах. Будь-яке літо знаходжу нові приємні місця або в старих нові краси.

Але найприємніше для мене те місце, на якому височать похмурі, готичні вежі Сі ... нова монастиря. Стоячи на цей горе, бачиш на правій стороні майже всю Москву, цю жахливу громаду будинків і церков, яка представляється очам в образі величного амфітеатру: чудова картина, особливо коли світить на неї сонце, коли вечірні промені його палають на незліченних золоті куполах, на незліченних хрестах, до неба підносяться! Внизу стеляться огрядні, густо-зелені квітучі луки, а за ними, по жовтим пісках, тече світла ріка, схвильований легкими веслами рибальських човнів або шумлива під кермом огрядних стругів, які пливуть від плодоносності країн Російської імперіїі наділяють жадібну Москву хлібом.

На іншій стороні річки видно дубовий гай, біля якої пасуться численні стада; там молоді пастухи, сидячи під тению дерев, співають прості, похмурі пісні і скорочують тим літні дні, Настільки для них однакові. Подалі, в густій зелені стародавніх в'язів, блищить золотоверхий Данилов монастир; ще далі, майже на краю горизонту, синіють Воробйови гори. На лівій же стороні видно великі, хлібом покриті поля, лісочки, три або чотири села і далеко село Коломенське з високим палацом своїм.

Часто приходжу на це місце і майже завжди зустрічаю там весну; туди ж приходжу і в похмурі дні осені сумувати разом з Природою. Страшно виють вітри в стінах спорожнілого монастиря 1, між трун, зарослих високою травою, і в темних переходах келій ... Там, спершись на руїнах гробпих каменів, слухаю глухому стогону часів, безоднею минулого поглинених, - стогону, від якого серце моє здригається і тріпоче. Іноді входжу в келій і уявляю собі тих, які в них жили, - сумні картини! Тут бачу сивого старця, схилив коліна перед розп'яттям і моляшеся про швидкому вирішенні земних оков своїх, бо все задоволення зникли для нього в житті, все почуття його померли, крім почуття хвороби і слабкості. Там юний монах - з блідим обличчям, з важким поглядом - дивиться в поле крізь грати вікна, бачить веселих пташок, вільно плаваючих в море повітря, бачить - і проливає гіркі сльози з очей своїх. Він нудиться, в'яне, сохне - і сумний дзвін сповіщає мені передчасну смерть його. Іноді на вратах храму розглядаю зображення чудес, в се монастирі сталися, там риби падають з неба для насичення жителів монастиря, обложеного численними ворогами; тут образ Богоматері звертає ворогів у втечу. Все це оновлює в моїй пам'яті історію нашої Батьківщини - сумну історію тих часів, коли люті татари і литовці вогнем і мечем спустошували околиці російської столиці і коли нещасна Москва, як беззахисна вдовиця. від одного Бога очікувала допомоги в лютих своїх лихах.

Але все частіше приваблює мене до стін Сі ... нова монастиря спогад про плачевну долю Лізи, бідної Лізи. Ах! люблю ті предмети, які чіпають моє серце і змушують мене проливати сльози ніжною скорботи!

Сажнів за сімдесят від монастирського муру, біля березової гайки, серед зеленого луки, стоїть порожня хатина, без дверей, без закінчимо, без підлозі; покрівля давно згнила і обвалилася. У цій хатині років за тридцять перед цим жила прекрасна, люб'язна Ліза з бабусею, мати його.

Батько Лізин був досить заможний селянин, бо він любив роботу, орав добре землю і вів завжди тверезе життя. Але скоро по смерті його дружина і дочка збіднювали. Лінива рука найманця зле обробляла поле, і хліб перестав добре народитися. Вони змушені були віддати свою землю під найм, та за досить невеликі гроші. До того ж бідна вдова, майже безперестанку проливаючи сльози про смерть чоловіка свого - бо і крестьянкі.побіть вміють! - з кожним днем ставала слабше і зовсім не могла працювати; Одна Ліза, яка залишилася після батька п'ятнадцяти років, - одна Ліза, не шкодуючи своєї ніжної молодості, що не пустуючи рідкісної краси своєї, трудилася день і ніч - ткала полотна, в'язала панчохи, весною рвала квіти, а влітку брала ягоди і продавала їх в Москві . Чутлива, добра бабуся. бачачи невтомність дочки, часто притискала її до слабо б'ється серця, називала божеський милістю, годувальниця, відрадою старості своїй і молила Бога, щоб він нагородив її за все те, що вона робить для матері.

«Бог дав мені руки, щоб працювати, - говорила Ліза, - ти годувала мене своїми грудьми і ходила за мною, коли я була дитиною; тепер прийшла моя черга ходити за тобою. Перестань тільки трощити, перестань плакати; сльози паші не оживити батюшки ».

Але часто ніжна Ліза не могла втримати власних сліз своїх - ах! вона пам'ятала, що у неї був батько і що його не стало, але для заспокоєння матері намагалася таїти печаль серця свого і здаватися покійною і веселою. «На тому світі, люб'язна Ліза, - відповідала сумна бабуся, - на тому світі перестану я плакати. Там, кажуть, будуть все веселі; я, мабуть, весела буду, коли побачу батька твого. Тільки тепер не хочу померти - що з тобою без мене буде? На кого тебе покинути? Ні, дай Бог Перш прилаштувати тебе до місця! Може бути, скоро знайдеться добра людина. Тоді, благословив вас, милих дітей моїх, перехрещуся і спокійно ляжу в сиру землю ».

Минуло два роки після смерті батька Лізину. Луга вкрилися квітами, і Ліза прийшла в Москву з конваліями. Молодий, добре одягнена людина, приємного вигляду, зустрівся їй па вулиці. Вона показала йому квіти - і закраснелась. «Ти продаєш їх, дівчина?» - запитай ;! він з усмішкою. «Продаю», - відповідала вона. «А що тобі треба?» - «П'ять копійок». - «Це занадто дешево. Ось тобі рубль ». Ліза здивувалася, наважилася глянути на молоду людину, - ще більш закраснелась і, потупивши очі в землю, сказала йому, що вона не візьме рубля. «Для чого ж?» - «Мені не треба зайвого». - «Я думаю, що прекрасні конвалії, зірвані руками прекрасної дівчини, стоять рубля. Коли ж ти не береш його, ось тобі п'ять копійок. Я хотів би завжди купувати у тебе квіти; хотів би, щоб ти рвала їх тільки для мене ». Ліза віддала квіти, взяла п'ять копійок, вклонилася і хотіла йти, але незнайомець зупинив її за руку. «Куди ж ти підеш, дівчино?» - «Додому». - «А де будинок твій?» Ліза сказала, де вона живе, сказала і пішла. Молодий чоловік не хотів утримувати її, може бути, для того, що мімоходяшіе почали зупинятися і, дивлячись на них, підступно посміхалися.

Ліза, прийшовши додому, розповіла матері, що з нею трапилося. «Ти добре зробила, що не взяла рубля. Може бути, це був якийсь поганий людина ... »-« Ах немає, матінка! Я цього не думаю. У нього така добра Ліно, такий голос ... »-« Але ж, Ліза, краще годуватися працями своїми та щоб нічого не брали даром. Ти ще не знаєш, друже мій, як злі люди можуть образити бідну дівчину! У мене завжди серце буває не на своєму місці, коли ти ходиш в місто; я завжди ставлю свічку перед образом і молю Господа Бога, щоб він зберіг тебе від усякого лиха і напасті ». У Лізи навернулися на очах сльози; вона поцілувала матір свою.

На другий день нарвала Ліза найкращих конвалій і знову пішла з ними в місто. Очі її тихенько чогось шукали.

Багато хто хотів у неї купити квіти, але вона відповідала, що вони непродажні, і дивилася то в ту, то в іншу сторону. Настав вечір, належало повернутися додому, і квіти були кинуті в Москву-ріку. «Ніхто не володій вами!» - сказала Ліза, відчуваючи якусь смуток в серці своєму.

На другий день ввечері сиділа вона під вікном, пряла і тихим юлосом співала жалібні пісні, але раптом підхопилася і закричала: «Ах! ..» Молодий незнайомець стояв йод вікном.

«Що з тобою сталося?» - запитала злякалася мати, що з боку неї сиділа. «Нічого, матінко, - відповідала Ліза боязким голосом, - я тільки його побачила». - «Кого?» - «Того пана, який купив у мене квіти». Стара виглянула у вікно.

Молода людина вклонився їй так чемно, з таким приємним видом, що вона не могла подумати про нього нічого, крім хорошого. «Здрастуй, добра бабуся! - сказав він. - Я дуже втомився; чи немає у тебе свіжого молока? » Послужлива Ліза, не дочекавшись відповіді від матері своєї - може бути, для того, що вона його знала наперед, - побігла на льох - принесла чисту глечик, покриту чистим дерев'яним кружком, - схопила склянку, вимила, витерла його білим рушником, налила і подала в вікно, але сама дивилася в землю. Незнайомець випив -і нектар з рук Геби не міг би здатися йому смачніше. Всякий здогадається, що він після того дякував Лізу, і дякував не так словами, скільки поглядами.

Тим часом добродушна старенька встигла розповісти йому про своє горе і втіхою - про смерть чоловіка і про милих властивості дочки своєї, про її працьовитість і ніжності, і ін. та ін. Він слухав її з увагою, але очі його були - чи потрібно казати де? І Ліза, боязка Ліза поглядала зрідка на молоду людину; але не так скоро блискавка блищить і в хмарі зникає, як швидко блакитні очі її зверталися до землі, зустрічаючись з його поглядом. «Мені хотілося б, - сказав він матері, - щоб дочка твоя нікому, крім мене, не продавала своєї роботи. Таким чином, їй нема чого буде часто ходити в місто, і ти не примушена будеш з нею розлучатися. Я сам за часами можу заходити до вас ». Тут в очах Лізин блиснула радість, яку вона марно приховати хотіла; щоки її палали, як зоря в ясний літній вечір; вона дивилася на лівий рукав свій і щипала його правою рукою. Старенька з охотою прийняла це твердження, не підозрюючи в ньому ніякого злого наміру, і запевняла незнайомця, що полотно, виткане Лізою, і панчохи, вив'язані Лізою, бувають чудово гарні і носяться довше всяких інших.

І темрява вже наступила, і молода людина хотіла вже йти. «Так як же нам називати тебе, добрий, лагідний пан?» - запитала стара. «Мене звуть Ерастом», - відповідав він. «Ерастом, - сказала тихенько Ліза, - Ерастом!» Вона раз п'ять повторила це ім'я, як ніби-то намагаючись затвердити його. Ераст попрощався з ними до побачення і пішов. Ліза проводжала його очима, а мати сиділа в задумі і, взявши за руку доньку свою, сказала їй: «Ах, Ліза! Як він хороший і добрий! Якби наречений твій був такий! » Все Лизине серце затремтіло. «Матушка! Матушка! Як цього статися? Він пан, а між селянами ... »- Ліза не договорила мови своєї.

Тепер читач повинен знати, що цей молодий чоловік, цей Ераст був досить багатий дворянин, з неабияким розумом і добрим серцем, добрим від природи, але слабким і вітряним. Він вів розсіяну життя, думав тільки про своє задоволення, шукав його в світських забавах, але часто не знаходив: нудьгував і скаржився на долю свою. Краса Лізи при першій зустрічі зробила враження в його серці. Він читав романи, ідилій, мав досить живу уяву і часто переселявся подумки в тс часи (колишні або не були), в які, якщо вірити поетам, все люди безтурботно гуляли по лугах, купались в чистих джерелах, цілувалися, як горлиці, відпочивали йод трояндами і миртами і у щасливій неробства всі дні свої супроводжуючих. Йому здавалося, що він знайшов у Лізі те, чого серце його давно шукало. «Натура закликає мене в свої обійми, до чистих своїм радощів», - думав він і зважився - принаймні на час - залишити великий світ.

Звернемося до Лізи. Настала ніч - мати благословила дочка свою і побажала їй лагідного сну, але на цей раз бажання її не виповнилося: Ліза спила дуже зле. Новий гість душі її, образ Ераст, настільки жваво їй представлявся, що вона майже будь-яку хвилину прокидалася, прокидалася і зітхала. Ще до сходження сонячного Ліза встала, зійшла на берег Москви-ріки, села на траві і, подгорюнпвппк'. дивилася на білі тумани, які хвилювалися в повітрі і, підіймаючись вгору, залишали блискучі краплі на зеленому покриві натури. Скрізь панувала тиша, Але скоро висхідний світило дня пробудило все творіння: гаї, кущика пожвавилися, пташки спурхнули і заспівали, квіти підняли свої голівки, щоб напитися животворними променями світла. Але Ліза все ще сиділа подгорюнівшісь. Ах, Ліза, Ліза! Що з тобою сталося? До цих пір, прокидаючись разом з пташками, ти разом з ними веселилася вранці, і чиста, радісна душа світилася в очах твоїх, подібно як сонце світиться в краплях роси небесної; але тепер ти замислена, і загальна радість природи чужа твоєму серцю. Тим часом молодий пастух по берегу річки гнав стадо, Граючи на сопілці. Ліза спрямувала на нього погляд свій і думала: «Якби той, хто займає тепер думки мої, народжений був простим селянином, пастухом і якби він тепер повз мене гнав стадо своє: ах! я поклонилася б йому з усмішкою і сказала б привітно: «Здрастуй, любий пастушок! Куди женеш ти стадо своє? І тут росте зелена трава для овець твоїх, і тут червоніють квіти, з яких можна сплести вінок для капелюхи твоєї ». Він глянув би на мене з виглядом ласкавим - взяв би, може бути, руку мою ... Мрія! » Пастух, граючи на сопілці, пройшов мимо і з строкатим стадом своїм зник за ближнім пагорбом.

Раптом Ліза почула шум весел - глянула на річку і побачила човен, а в човні - Ераста.

Всі жилки в ній забилися, і. звичайно, не від страху. Вона встала, хотіла йти, але не могла. Ераст вискочив на берег, підійшов до Лізи п - мрія її частково здійснилася: бо він глянув на неї з видом ласкавим, взяв її за руку. А Ліза, Ліза стояла з потуплений зір, з вогненними щоками, з болем сердечним - не могла відняти у нього руки, не могла відвернутися, коли він наблизився до неї з рожевими губами своїми ... Ах! Він поцілував її, поцілував з таким запалом, що весь всесвіт здалася їй у вогні палючою! «Мила Ліза! - сказав Ераст. - Мила Ліза! Я люблю тебе! », І ці слова відгукнулися у глибині душі її, як небесна, чудова музика; вона ледь сміла вірити вухам своїм і ...

Але я кидаю кисть. Скажу тільки, що в цю хвилину захвату зникла Лізину боязкість - Ераст дізнався, що він любимо, любимо пристрасно новим, чистим, відкритим серцем.

Вони сиділи на траві, і так, що між ними залишалося небагато місця, - дивилися один одному в очі, говорили один одному: «Люби мене!», І дві години здалися їм миттю. Нарешті Ліза згадала, що мати її може про неї турбуватися. І потрібно було розлучитися. «Ах, Ераст! - сказала вона. - Чи завжди ти будеш любити мене? » - «Завжди, мила Ліза, завжди!» - відповідав він. «І ти можеш мені дати в цьому клятву?» - «Можу, люб'язна Ліза, можу!» - «Ні! Мені не треба клятви. Я вірю тобі, Ераст, вірю. Невже ти обдуриш бідну Лізу? Адже цього не можна бути? » - «Не можна, не можна, мила Ліза!» - «Як я щаслива, н як зрадіє матінка, коли дізнається, що ти мене любиш!» - «Ах немає, Ліза! Їй не треба нічого казати ». - «Для чого ж?» - «Старі люди бувають підозрілі. Вона уявить собі що-небудь погане ». - «Не можна статися». - «Але ж прошу тебе не говорити їй про це ні слова». - «Добре: треба тебе послухатися, хоча мені й не хотілося б нічого таїти від неї».

Вони попрощалися, поцілувались в останній раз і обіцялися всякий день ввечері бачитися або на березі річки, або в березової pome, або де-небудь поблизу Лізиної хатини, тільки вірно, неодмінно бачитися. Ліза пішла, але очі її сто разів зверталися на Ераста, який все ще стояв на березі і дивився услід за нею.

Ліза повернулася в хатину свою зовсім не в такому розташуванні, в якому з неї вийшла. На обличчі і у всіх її рухах виявлялася серцева радість. "Він мене любить!" - думала вона і захоплювалася сію думкою. «Ах, матінка! - сказала Ліза матері своєї, яка лише тільки прокинулася. - Ах, матінка! Який прекрасний ранок! Як все весело в поле! Ніколи жайворонки так добре не співав, ніколи сонце так світло НЕ сяяло, ніколи квіти так приємно не пахли! » Старенька, підпираючи Клюка, вийшла на луг, щоб насолодитися вранці, яке Ліза такими чарівними фарбами описувала. Воно справді здалося їй чудово приємним; люб'язна дочка веселощами своїм веселить для неї всю натуру. «Ах, Ліза! - говорила вона. - Як все добре у Господа Бога! Шостий десяток доживаю на світлі, а все ще не можу надивитися на діла Господні, не можу надивитися на чисте небо, схоже на високий намет, і на землю, яка всякий рік новою травою і новими квітами покривається. Треба, щоб Царю небесний дуже любив людини, коли він так добре прибрав для нього тутешній світ. Ах, Ліза! Хто б захотів померти, якби іноді не було нам горя? .. Видно, так треба. Може бути, ми забули б душу свою, якби з очей наших ніколи сльози не капає ». А Ліза думала: «Ах! Я скоріше забуду душу свою, ніж милого мого друга! »

Молода селянка і красень. Акварель Н.Г. Чернецова. початок XIXв.

Після цього Ераст і Ліза, боячись не стримати слова свого, щовечора бачилися (тоді, як Лізину мати лягала спати) або на березі річки, або в березовому гаю, але все частіше під тению столітніх дубів (саженях в осьмідесяті від хатини) - дубів , осіняє глибокий чистий ставок, ще в стародавні часи копалин.

Там часто тиха місяць, крізь зелені гілки, посребряла променями своїми світлі Лізин волосся, якими грали зефіри і рука милого друга; часто промені ці висвітлювали в очах ніжною Лізи блискучу сльозу любові, осушувати завжди Ерастовим поцілунком. Вони обіймалися - але цнотлива, сором'язлива Цинтія ховалася від них за хмару: чисті і непорочні були їхні обійми. «Коли ти, - говорила Ліза Ераст, - коли ти скажеш мені:" Люблю тебе, друже мій! ", Коли притулиш мене до свого серця і поглянеш на мене солодким своїми очима, ах! Тоді буває мені так добре, так добре, що я себе пам'ятаю, забуваю все, крім Ераста. Дивно! Дивно, мій друг, що я, не знаючи тебе, могла жити спокійно і весело! тепер мені це незрозуміло, тепер думаю, що без тебе життя не життя, а смуток і нудьга. без очей твоїх темний світлий місяць, а без твого голосу нудний соловей співаючий; без твого дихання вітерець мені неприємний ». Ераст захоплювався своєю пастушкою - так називав Лізу - і, бачачи, як вона любить його, здавався сам собі привітніше. Всі блискучі забави великого світлапредставлялися йому нікчемними в порівнянні з тими задоволеннями, якими пристрасна дружба невинної душі живила серце його. З огидою думав він про зневажливому хтивості, яким раніше впивалися його почуття. «Я буду жити з Лізою, як брат з сестрою, - думав він, - не вживу на зло любові її і буду завжди щасливий!» Нерозумний юначе! Чи знаєш ти своє серце? Чи завжди можеш відповідати за свої рухи? Чи завжди розум є цар почуттів твоїх?

Ліза вимагала, щоб Ераст часто відвідував матір її. «Я люблю її, - говорила вона, - і хочу їй добра, а мені здається, що бачити тебе є велике благополуччя для всякого». Старенька справді завжди раділа, коли його бачила. Вона любила говорити з ним про покійного чоловіка і розповідати йому про дні своєї молодості, про те, як вона в перший раз зустрілася з милим своїм Іваном, як він полюбив її і в яку любов, в яку згоду жив з нею. «Ах! Ми ніколи не могли один на одного надивитися - до самого того години, як люта смерть підкосила ноги його. Він помер на руках моїх! » Ераст слухав її з щирим задоволенням. Він купував у неї Лізину роботу і хотів завжди платити в десять разів дорожче призначається нею ціни, але старенька ніколи не брала зайвого.

Таким чином пройшло кілька тижнів. Одного разу ввечері Ераст довго чекав своєї Лізи. Нарешті прийшла вона, але так невесела, що він злякався; очі її від сліз почервоніли. «Ліза, Ліза! Що з тобою сталося? » - «Ах, Ераст! Я плакала!" -"Про що? Що таке?" - «Я повинна сказати тобі все. За мене сватається наречений, син багатого селянина з сусіднього села; матінка хоче, щоб я за нього вийшла ». - «І ти погоджуєшся?» - «Жорстокий! Чи можеш про це питати? Так, мені шкода матінки; вона плаче і каже, що я не хочу її спокою, що вона буде мучитися при смерті, якщо не видасть мене при собі заміж. Ах! Матушка не знає, що у мене є такий милий друг! » Ераст цілував Лізу, говорив, що її щастя дорожче йому всього на світі, що по смерті матері її він візьме її до себе і буде жити з нею нерозлучно, в селі і в дрімучих лісах, як в раю. «Однак ж тобі не можна бути моїм чоловіком!» - сказала Ліза з тихим зітханням. "Чому ж?" - «Я селянка». - "Ти ображаєш мене. Для твого друга найважливіше душа, чутлива невинна душа, - і Ліза буде завжди найближча до мого серця ».

Вона кинулася в його обійми - і в цю годину належало загинути непорочності! Ераст відчував незвичайне хвилювання в крові своїй - ніколи Ліза не здавалася йому настільки чарівною, ніколи ласки її не чіпали його так сильно, ніколи її поцілунки не були настільки полум'яні, вона нічого не знала, нічого не підозрювала, нічого не боялася - морок вечора мав бажання - жодної зірочки НЕ сяяло на небі, ніякої промінь не міг освітити помилки. Ераст відчуває в собі трепет - Ліза також, не знаючи, чому, не знаючи, що з нею робиться ... Ах, Ліза, Ліза! Де ангел-хранитель твій? Де твоя невинність?

Помилка пройшло в одну хвилину. Ліза не розуміла почуттів своїх, дивувалася і спрашівапа. Ераст мовчав - шукав слів і не знаходив їх. «Ах, я боюся, - говорила Ліза, - боюся того, що сталося з нами! Мені здавалося, що я вмираю, що душа моя ... Ні, не вмію сказати цього! .. Ти мовчиш, Ераст? Зітхаєш? .. Боже мій! Що таке?" Тим часом блиснула блискавка і грянув грім. Ліза вся затремтіла. «Ераст, Ераст! - сказала вона. - Мені страшно! Я боюся, щоб грім не вбив мене, як злочинницю! » Грізно шуміла буря, дощ лився з чорних хмар - здавалося, що натура нарікала про втрачену Лізиної невинності. Ераст намагався заспокоїти Лізу і проводив її до хатини. Сльози котилися з очей її, коли вона прощалася з ним. «Ах, Ераст! Упевнений мене, що ми будемо як і раніше щасливі! » - «Будемо, Ліза, будемо!» - відповідав він. "Дай Бог! Мені не можна не вірити словам твоїм: адже я люблю тебе! Тільки в серці моєму ... Але годі! Вибач! Завтра, завтра побачимось ».

Побачення їх тривали; але як усе змінилося! Ераст не міг уже задоволений бути одними безневинними ласками своєї Лізи, одними її любові виконаними поглядами, одним дотиком руки, одним поцілунком, одними чистими обіймами. Він бажав більше, більше і, нарешті, нічого бажати не міг, - а хто знає серце своє, хто розмірковував про властивість найніжніших його задоволень, той, звичайно, погодиться зі мною, що виконання всіх бажань є найнебезпечніше спокуса любові. Ліза не була вже для Ераста сим ангелом непорочності, який перш запалює його уяву і захоплював душу. Платонічна любою поступилася місцем таким почуттям, якими він не міг пишатися і які були для нього вже не нові. Що належить до Лізи, то вона, абсолютно йому віддавшись, їм тільки жила і дихала, в усьому, як агнець, корилася його волі і в задоволенні його думала своє щастя. Вона бачила в ньому зміну і часто говорила йому: «Перш бував ти веселіше, перш бували ми спокійніше і щасливіше, і раніше я не так боялася втратити любов твою!» Іноді, прощаючись з нею, він говорив їй: «Завтра, Ліза, не можу з тобою бачитися: мені зустрілося важливу справу», - і щоразу при цих словах Ліза зітхала.

Нарешті п'ять днів підряд вона не бачила його і була в найбільшому неспокої; в шостий прийшов він з сумним обличчям і сказав: «Люб'язна Ліза! Ми мусимо на деякий час з тобою попрощатися. Ти знаєш, що у нас війна, я в службі, полк мій йде в похід ». Ліза зблідла і ледь не зомліла.

Ераст пестив її, говорив, що він завжди буде любити милу Лізу і сподівається після повернення своєму вже ніколи з нею не розлучатися. Довго вона мовчала, потім залилася гіркими сльозами, схопила руку його і, глянувши на нього з усією ніжністю любові, запитала: «Тобі не можна залишитися?» - «Можу, - відповідав му, - але тільки з найбільшим легковаженням, з найбільшим плямою для моєї честі. Всі будуть легковажити мене всі будуть гребувати мною, як боягузом, як негідним сином вітчизни ». - «Ах, коли так, - сказала Ліза, - то їдь, їдь, куди Бог велить! Але тебе можуть вбити ». - «Смерть за вітчизну не страшна, люб'язна Ліза». - «Я помру, як скоро тебе не буде на світі». - «Але навіщо це думати? Я сподіваюся залишитися живий, сподіваюся повернутися до тебе. моєму другові". - "Дай Бог! Дай Бог! Я кожного дня, кожен день буду про те молитися. Ах, для чого не вмію ні читати, ні писати! Ти б повідомляв мене про все, що з тобою трапляється, а я писала б до тебе - про сльози своїх! » - «Ні, бережи себе, Ліза, бережи для одного твого. Я не хочу, щоб ти без мене плакала ». - "Жорстока людина! Ти думаєш позбавити мене і цієї втіхи! Ні! Розлучившись з тобою, хіба тоді перестану плакати, коли висохне серце моє ». - «Думай про приємну хвилині, в яку знову ми побачимося». - «Буду, буду думати про неї! Ах, якби вона прийшла швидше! Люб'язний, милий Ераст! Пам'ятай, пам'ятай свою бідну Лізу, яка любить тебе більше, ніж саму себе! »

Але я не можу описати все, що вони при сем випадку говорили. На другий день належало бути останнім побачення.

Ераст хотів попрощатися і з Лізі матір'ю, яка не могла від сліз утриматися, чуючи, що ласкавий, пригожий Барі її повинен виїхати на війну. Він примусив її взяти у нього кілька грошей, сказавши: «Я не хочу, щоб Ліза за моєї відсутності продавала роботу свою, яка, за домовленістю, належить мені». Старенька обсипала його благословеннями. «Дай Боже, - говорила вона, - щоб ти до нас благополучно повернувся і щоб я тебе ще раз побачила в тутешнього життя! Авось-небудь моя Ліза на той час знайде собі нареченого по думках. Як би я дякувала Богові, якщо б ти приїхав до нашої весіллі! Коли ж у Лізи будуть діти, знай, пан, що ти повинен хрестити їх! Ах! Мені б дуже хотілося дожити до цього! » Ліза стояла біля матері і не сміла глянути на неї. Читач легко може уявити собі, що вона відчувала в цю хвилину.

Але що ж відчувала вона тоді, коли Ераст, обнявши її в останній раз, в останній раз притиснувши до свого серця, сказав: «Прости, Ліза! ..» Яка зворушлива картина! Ранкова зоря, як алое море, розливалася по східного неба. Ераст стояв під гілками високого дуба, тримаючи в обіймах свою бідну, томну, сумну подругу, яка, прощаючись з ним, прощалася з душею своєю. Вся натура 2 перебувала в мовчанні.

Ліза плакала, Ераст плакав, залишив її, вона впала, стала на коліна, підняла руки до неба і дивилася на Ераста, який віддалявся - далі - далі - і, нарешті, зник - засвітило сонце, і Ліза, залишена, бідна, зомліла і пам'яті.

Вона прийшла в себе - і світ здався їй сумовитий і сумний. Все приємності натури скор для неї разом з люб'язним її серцю. «Ах! - думала вона. - Для чого я залишилася в цій пустелі? Що утримує мене летіти слідом за милим Ерастом? Війна не страшна для мене; страшно там, де немає мого друга. З ним жити, з ним померти хочу або смертю своєю врятувати його дорогоцінне життя. Чекай, чекай, любий! Я лечу до тебе!" Вже хотіла вона бігти за Ерастом, але думка: «У мене є мати!» -остановіла її. Ліза зітхнула і, схиливши голову, тихою ходою пішла до своєї хатини. З цієї години дні її були днями туги, смутку, яку потрібно було приховувати від ніжної матері: тим більше страждало серце її! Тоді тільки полегшувалося воно, коли Ліза, усамітнюючись в густоту лісу, могла вільно проливати сльози і стогнати про розлуку з милим. Часто сумна горлиця з'єднувала жалібний голос свій із її стогін. Але іноді - хоча й дуже рідко - золотий промінь надії, промінь розради висвітлював морок її скорботи. «Коли він повернеться до мене, як я буду щаслива! Як все змінилося! » Від цієї думки прояснявся погляд її, троянди на щоках освіжалися, і Ліза посміхалася, як травневе ранок після бурхливої ночі. Таким чином пройшло близько двох місяців.

В один день Ліза повинна була йти в Москву за тим, щоб купити рожевої води, якою мати її лікувала очі свої. На одній з великих вулиць зустрілася їй чудова карета, і в цей кареті побачила вона Ераста. «Ах!» - закричала Ліза і кинулася до нього, але карета проїхала повз і поворот на двір. Ераст вийшов і хотів вже йти на ганок величезного будинку, як раптом відчув себе в Лізин обіймах. Він зблід - йотом, не відповідаючи слова на її вигуку, взяв її за руку, привів до свого кабінету, замкнув двері і сказав їй: «Ліза! Обставини змінилися; я заручили одружитися; ти повинна залишити мене в спокої і для власного свого спокою забути мене. Я любив тебе і тепер люблю, тобто бажаю тобі всякого добра. Ось сто рублів - візьми їх, - він поклав їй гроші в кишеню, - Нехай поцілую тебе в останній раз, йди додому ». Перш, ніж Ліза могла отямитися, вивів її з кабінету і сказав слузі: «Проведи цю дівчину з двору».

Серце моє обливається кров'ю в цю хвилину. Я забуваю людини в Ераста, готовий проклинати його, але мова не буде мій рухається - дивлюся па небо, і сльоза котиться по обличчю моєму. Ах! Для чого пишу не роман, а сумну бувальщина?

Отже, Ераст обдурив Лізу, сказавши їй, що він їде в армію? Ні, він справді був у армії, але, замість того щоб боротися з ворогом, грав у карти і протирав майже весь свій маєток. Скоро уклали мир, і Ераст повернувся в Москву, отягчённий боргами. Йому залишався один спосіб поправити свої обставини - одружитися на літній багатій вдові, яка давно була закохана в нього. Він зважився на те і переїхав жити до неї в будинок. присвятивши щирий подих Лізі своєї. Але все це може виправдати його?

Ліза опинилася на вулиці, і в такому положенні, якого ніяке перо описати не може. «Він, він вигнав мене? Він любить іншу? Я загинула! » - ось її думки, се почуття! Жорстокий непритомність перервав їх на час. Одна добра жінка, яка йшла але вулиці, зупинилась над Лізою, лежачи на землі, і намагалася привести її в пам'ять. Нещасна відкрила очі, встала з допомогою цієї доброї жінки, дякувала її і пішла, сама не знаючи куди. «Мені не можна жити, - думала Ліза, -не! .. О, якби впало на мене небо! Якби земля поглинула бідну! .. Ні! Небо не падає; земля не вагається! Горе мені! » Вона вийшла з міста і раптом побачила себе на березі глибокого ставу, під тению старезних дубів, які за кілька тижнів перед тим були безмовними свідками її захоплень. Це спогад потрясло її душу; найстрашніше сердечне мука відбився на обличчі її. Але через кілька хвилин занурилася вона в деяку замисленість, озирнулася навколо себе, побачила дочку свого сусіда (п'ятнадцятирічну дівчину), що йде по дорозі, - то покликала людей се, вийняла з кишені десять імперіалів і, подаючи їй, сказала: «Люб'язна Анюта, люб'язна подружка! Віднеси ці гроші до матінки - вони не крадені, - скажи їй, що Ліза проти неї винна, що я таїла від неї любов свою до одного жорстокому людині - до Е ... На що знати його ім'я? Скажи, що він змінив мені, попроси, щоб вона мене пробачила, - Бог буде її помічником, поцілунок у неї руку так, як я тепер твою цілу, скажи, що бідна Ліза веліла поцілувати її, - скажи, що я ... » тут вона кинулася в воду. Анюта закричала, заплакала, але не могла врятувати її, побігла в село - зібралися люди і витягли Лізу, але вона була вже мертва.

Таким чином помер життя свою прекрасна душею і тілом. Коли ми там, в новому житті, побачимося, я впізнаю тебе, ніжна Ліза!

Її поховали біля ставка, під похмурим дубом, і поставили дерев'яний хрест на її могилі. Тут часто сиджу в задумі. спершись на вмістилище Лізину праху; в очах моїх струмує ставок; наді мною шумлять листя.

Лізину мати почула про страшну смерть дочки своєї, і кров її від жаху охолола - очі навік закрилися. Хатина спорожніла. У ній виє вітер, і забобонні селяни, чуючи ночами цей шум, кажуть: «Там стогне мрець; там стогне бідна Ліза! »

Ераст був до кінця свого життя нещасливий. Дізнавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися, та й почитав себе вбивцею. Я познайомився з ним за рік до його смерті. Він сам розповів мені цю історію і привів мене до Лізиної могилі. Тепер, може бути, вони вже примирилися!

Запитання і завдання

По деталях, наявними в повісті, відтворити психологічний портрет героїні.
Що в образі Лізи викликає у вас симпатію, повагу, співчуття?
Чи є в характері дівчини, її поведінці, манері спілкування то, що здається вам вже назавжди пішли, непотрібним сучасній людині? Чому вам так здається?
Які якості характеру Ераста залучили Лізу?
Чи було відчуття Ераста до Лізи щирим? Обгрунтуйте свою відповідь.
Яка, на ваш погляд, основна причина трагічного фіналу повісті?
Знайдіть в тексті повісті слова, найбільш повно характеризують основних персонажів - Лізу та Ераста.
Наведіть Приклади, що підтверджують приналежність повісті «Бідна Ліза» до літератури сентименталізму.

1 ... В стінах спорожнілого монастиря ... - Під час чумної епідемії 1771 р Симонов монастир був перетворений в лазарет. Після цього він кілька років не працював і був відновлений як монастир в 1795 р, тобто через чотири роки після завершення повісті «Бідна Ліза».

2 Натура - тут: природа.

Соловйова Ф.Е. Робочий зошитдо підручника «Література. 8 клас »(авт.-сост.Г.С.Меркін): в 2 ч. Ч 1 /Ф.Е. Соловйова; під ред.Г.С.Меркіна. - М .: ТОВ « Російське слово- підручник », 2013

Тема. Короткі відомостівін м. Карамзін. Карамзін і Пушкін

1.Запішіте тезовий план частини статті підручника, присвяченій Н.М. Карамзіним, в першу частину таблиці. Прослухайте повідомлення учнів про зазначені етапах життя Н.М. Карамзіна і запишіть зауваження про почуте.

2.Прочітайте статтю підручника, присвячену сентименталізму. Запишіть в третю частину таблиці особливості сентименталізму. Назвіть риси подібності та відмінності сентименталізму і класицизму.

	класицизм	сентименталізм
Причина виникнення	Пошуки ідеалу. Звернення до зразків і форм античності як до ідеалу
Одна з головних категорій	Принцип раціоналізму. культ розуму
Центральні проблеми творів	Прагнення відобразити істотні боку життєвого явища
Ставлення до ідей Просвітництва	Затвердження ідей освіченого абсолютизму, патріотизму, громадянськості
Джерело сили, справедливості, духовного здоров'я	Звернення до громадської проблематики. служіння суспільству
Ідеальні герої і відносини	Людина-громадянин, державний діяч. Ідеалізація героїв. Розподіл героїв на позитивних і негативних
ворожі сили
жанри	Сувора ієрархія жанрів
Особливості поетики творів	Дотримання єдності часу, місця і дії, об'єктивність оповіді

3.Запішіте відповідь на питання: «Яке значення творчості Карамзіна для російської літератури і історії?» ________________________________________________

Тема. Повість Н.М. Карамзіна «Бідна Ліза» - нова естетична реальність. Основна проблематика і тематика, новий тип героя, образ Лізи

1.Прочитайте виразно повість від початку до слів «Ах! люблю ті предмети, які чіпають моє серце і змушують мене проливати сльози ніжною скорботи! ».

Заповніть другу частину таблиці словами з тексту, що дозволяють представити художній простір, панораму міста, природу, відчути настрій оповідача.

Фрагменти панорами, враження оповідача	приклади
простір опису
природа
Власні імена, географічні назви
люди
предмети
Епітети, що характеризують почуття людини, любующегося видом околиць

2. Чому Н.М. Карамзін вибрав околиці Симонова монастиря? Продовжіть вислів.

Письменник усвідомлював глибинну поетичну зв'язок образу героїні з куди більш складним чином російської історії, а точніше, історії Москви. _______________________________

4.Запішіте значення імені Ліза. _________________________________________

5.По деталей, які є в повісті, відтворити психологічний портрет Лізи. Випишіть з тексту цитати, що відповідають зазначеним в першій частині таблиці епізодами.

6. Які сенс фрази: «І селянки любити вміють»?

7.Запішіте лексичне значення слова.

чутливий ____________________________________________________________

8.Запішіте цитати, що відповідають зазначеним в першій частині таблиці епізодами.

Мотив грошей в епізодах, пов'язаних з появою Ераста
Перша зустріч
Ераст купує Лізину роботу
Перед відходом в армію
Герой в армії
Ераст намір одружитися
остання зустріч

9.Найдіте в пейзажних замальовках початку повісті описи, синонімічні мотивами грошей і чистоти. Поясніть збіги. ________________________________

10.Випішіте з тексту фрази, сказані оповідачем на адресу Ераста. Чи можна однозначно судити про характер цього героя?

____________

11.Найдіте в повісті звернення оповідача до читачів. Яке відношення його до подій? Який його характер?

__________________________________________________________________________

12.Какие риси ідеалу людської особистостіписьменників-сентименталистов знайшли відображення в трьох центральних образах повісті - автора-оповідача, бідної Лізи і Ераста?

оповідач ___________________________________________________________

Бідна Ліза __________________________________________________________

Ераст ________________________________________________________________

13.Вся історія любові Лізи і Ераста занурена в картину життя природи, що постійно змінюється відповідно до стадій розвитку любовного почуття. Знайдіть приклади такої відповідності. Про що вони свідчать? Заповніть другу частину таблиці цитатами.

______________________________________________________________________

14.Подберіте відповідні приклади, що ілюструють особливості мови повісті.

15.Які особливості сентименталізму знайшли відображення в повісті?

__________________________________________________________

Питання і завдання для самоконтролю

1.Проаналізіруйте наведену нижче пейзажну замальовку. Виявити особливості «чутливого пейзажу», визначте його функції.

«Яка зворушлива картина! Ранкова зоря, як алое море, розливалася по східного неба. Ераст стояв під гілками високого дуба, тримаючи в обіймах своїх бідну, томну, сумну подругу, яка, прощаючись з ним, прощалася з душею своєю. Вся натура перебувала в мовчанні ».

______________________________________________________________

2. Як в російській літературіXIXстоліття називається невеличкий вірш, що зображує вічно прекрасну природу, ідеалізовану життя на лоні природи?

_______________________________________________________________

3. Як в літературознавстві називається сукупність ознак, що характеризують мистецтво певного часу або індивідуальну манеру художника щодо змісту та художньої форми, а також сукупність прийомів використання засобів мови, характерна для будь-якого письменника чи літературного твору?

______________________________________________________________

4.Випішіте з тексту повісті «Бідна Ліза» узагальнену думку, висловлену в лаконічній, короткій, художньо загостреною формі, в якій знайшла відображення ідея внесословной цінності людської особистості. Вкажіть назву літературознавчого терміна.

_____________________________________________________________

психологічний портретЕраста з бідної Лізи

відповідь:

Вобще, Ліза наділена багатьма християнськими чеснотами. Навіть у важку хвилину, в розлуці з коханим, вона виявляє такі прекрасні якості, як повага до батьків і готовність жертвувати всім для коханої людини. «Що утримує мене летіти слідом за милим Ерастом? Війна не страшна для мене; страшно там, де немає мого друга. З ним жити, з ним померти хочу або смертю своєю врятувати його дорогоцінне життя ». «Уже хотіла вона бігти за Ерастом, але думка; «У мене є мати! »- зупинила її». Один з найважливіших моментів в розкритті образу Лізи - це її самогубство. Найчистіша, ангельська душа чинить гріх, який вважався і вважається в християнстві одним з найстрашніших. Героїня збожеволіла від горя. «Мені не можна жити, - думала Ліза, - не можна !. . О, якби впало на мене небо! Якби земля поглинула бідну !. . Ні! Небо не падає; земля не вагається! Горе мені! » . «Вона вийшла з міста і раптом побачила себе на березі глибокого ставу, під тению старезних дубів, які за кілька тижнів перед тим були безмовними свідками її захоплень. Це спогад потрясло її душу; найстрашніше сердечне мука відбився на обличчі її ... вона кинулася в воду ». Самогубство Лізи робить її образ життєвим і трагічним. Це вже не лубок людських чеснот, це справжній психологічний портрет позитивної героїні. Ліза постає перед нами інший, що не витримала горя, поламаної, зганьбленої. Убито найголовніше в її житті, призначення і вищий сенс - любов. І Ліза гине. Дивно, як ставиться до смерті своєї героїні автор. Хоча Карамзін, пам'ятаючи про те, що самогубство це гріх, не дає душі Лізиної відпочинку. У спорожнілій хижі «виє вітер, і забобонні селяни, чуючи ночами цей шум, кажуть; "Там стогне мрець; там стогне бідна Ліза!" ». Але письменник прощає свою героїню. Таємнича фраза оповідача - «Коли ми там, в новому житті побачимося, я впізнаю тебе, ніжна Ліза! »- відкриває нам всю любов автора до своєї героїні. Карамзін вірить, що його Ліза, ця найчистіша душа потрапить в рай, в нове життя.

Схожі питання

Розгадати загадку Якщо потрібно перетнути міст всім чотирьом людям це: прибиральник суперечка ?? змін дідок і модель. Прибиральник пройде міст через десять хвилин, спортсмен за одну хвилину прибиральник за п'ять хвилин. дідок за п'ятнадцять хвилин ..... Скільки всього часу знадобитися якщо навколо темно а у них один ліхтар .. ПРИДУМАЙ РІШЕННЯ
В меблевий магазин привезли 9 однакових шаф і кілька однакових диванів загальна вага меблів становить 3 тонни тому шафа важить 300 кілограми 100 кілограм скільки диванів привезли меблевий магазин