Річка часів у своєму поривання тематичне. Короткий аналіз річка часів в своєму прагненні: сенс, основна думка, зображення всесвітньої історії (Державін р.н.). Аналіз Річка часів у своєму прагненні
6 липня 1816 року в Званке, своєму маєтку поблизу Новгорода, семідесятітрехлетній Гаврило Романович Державін записав ці рядки на чорній грифельної дошці (його звичайний чернетка).
Вісім рядків, за якими, як стверджували родичі, по всій видимості, повинні були слідувати інші. Однак через день, 8 липня, " ліг він у постіль, о пів на другу години, зітхнув сильніше звичайного, і з цим зітханням помер"... Напис на могильній плиті увічнила" дійсного таємного радника і різних орденів кавалера"(Про поета - ні слова) ...
Грифельна ж дошка з чернеткою останнього віршабула доставлена до Імператорської бібліотеки на прохання директора її, А.Н. Оленина, і п'ятдесят років по тому академік Я.К. Грот, видатний дослідник творчості Державіна, свідчив: " Всякий може бачити (дошку) на стіні, в відділенні російських книг; але від накреслених на ній рядків майже нічого вже не залишилося".
Там же, у відділі рукописів Державної Публічної бібліотеки СРСР імені М.Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, можна бачити її і сьогодні, під склом в рамці з лакованого дерева. При хорошому освітленні вгадуються окремі літери, слова ...
Однак "річка часів" ці рядки поки що ні здолала. Скопійовані на папір відразу ж після смерті поета, вони були незабаром надруковані в "Сині Отечества", одному з найвідоміших літературних журналів.
З старим Державіним ми добре знайомі по пушкінського розповіді про ліцейського іспиті 8 січня 1815 року: " Він сидів, підперши голову рукою. Обличчя його було безглуздо; очі мутні; губи відвисла; портрет його, де представлений він у ковпаку і халаті, дуже схожий ... ", правда," він дрімав до тих пір, поки не почалося випробування в російської словесності. Тут він пожвавився, очі заблищали; він перетворився весь". У останній же раз Державін взявся за грифельну дошку рівно через півтора року після того ліцейського відвідування, і ми можемо легко уявити, як він знову пожвавився, перетворився 6 липня 1816 року ...
Пройдемо ж за останніми державинским рядках, напевно, ще не доведеним до повної досконалості, але, без сумніву, геніальним.
Заголовки немає. Але, за словами близьких Державину людей, поет збирався назвати вірші "На тленность".
"Річка часів у своєму прагненні ..."
З давніх віків постійно використовувався образ "ріка життя", "річка часу"; в кабінеті Державіна висіла своєрідна картина-таблиця "Річка часів, або Емблематичний зображення всесвітньої історії".
Довга смуга - "карта" минулих п'яти тисяч років; зверху вниз йдуть рукава нескінченної річки з назвами: "Єгипет", "Вавилон", "Греція"; потім майже всі вони зливаються в "Римі". З "Риму" беруть початок різні "європейські струмки" - французька, англійська, німецька ... поруч російський. У правого ж краю "карти" - сама пряма протока: досягнення науки, літератури, мистецтва. Тут стоять імена Гомера і Ньютона, перераховуються найбільші відкриття. У нижнього обріза карти, там, де 1800 рік (а далі час для видавця ще не протекло), останні імена і події культурного світу. Щепленнявіспи; Лавуазьє; відкриття Церери (астероїда); Державін ...
Саме дивлячись на цю картину-таблицю, поет складав свої останні рядки. І в той же час в них чується відлуння одного з ранніх віршів, що принесли тридцятисемирічного поетові гучну славу:
"Дієслово часів" - це бій годинника, який в тому ж рядку віддається луною: "металу дзвін".
В останніх віршах - інший, більш величний, спокійний спосіб, "річка часів"; вона не вимагає миттєвої рими і, не поспішаючи, рухається "в" своєму прагненні "...
Через чотирнадцять років після смерті Державіна Пушкін, заарештований в Болдіні холерою, повинен буде виконати прохання заїжджого сусіда, відставного підпоручика Дмитра Олексійовича Остафьева, - написати що-небудь в альбом. Відмовити неможливо, тим більше, що незадовго перед тим Остафьев отримав автограф у дядечка поета, Василя Львовича; і Олександр Сергійович надходить так, як часто робив у подібних випадках: заносить в альбом вірш не своє, але вже особливо доречне серед холери, схильної багатьох забрати "в своєму прагненні". Не маючи під рукою творів Державіна, Пушкін писав по пам'яті і двічі помилився, причому обидві помилки цікаві. Про другому випадку мова попереду, першу ж рядок господар Болдіна записав: "Річка часів у своєму протягом".
Пушкін з його тягою до простоти і точності воліє ясне і реалістичне "протягом" більш абстрактному, туманному "прагненню". Коли молодий Пушкін вимовляв на пам'ять вірші Жуковського і притому забував або мимоволі міняв якесь слово, Жуковський розумів, що це місце невдало і його потрібно переробити. Однак Державін - це Державін. За Пушкіну краще "протягом"; але Державін - поет XVIII століття, схильного до високого, мерному стилю, і тут доречніше "поривання". Тим більше, що завдяки цьому слову в першому рядку три рази зустрічається рокітливі поєднання " ре": река в ремен ... ст ремления ... Це, звичайно, неспроста, що з'ясується далі (хоча відразу скажемо, що навряд чи Державін перераховував кількість " ре"І свідомо конструював подібні звукосполучення - так йшов вірш, інтуїція підказувала).
Прощаючись із першим рядком, зауважимо на прощання, що річка відповідала стародавнім поняттям про швидкість часу: правда, XVIII століття до кінця сильно заквапився, але все ж не зміг змінити того відчуття темпу подій, яке було звично Державину з молодих тисяча сімсот п'ятдесятих, шістдесятих, сімдесятих років ...
Річка часів, а між тим в 1818 році все той же молодий поет, якого встиг благословити, сходячи в труну, старий Державін, напише (про інше поета, Батюшкова):
Захоплений віршами Пушкіна, Вяземський писав Жуковському: "В диму століть!" Цей вислів - місто. Я все віддав би за нього рухоме і нерухоме. Яка бестія! Треба нам посадити його в жовтий будинок: не те цей скажений шибеник нас усіх заїсть, нас і батьків наших. Чи знаєш, що Державін злякався б "диму століть"? Про інших і говорити нічого".
Нам сьогодні, в кінці XX століття, захоплення В'яземського трохи дивно: "дим століть" та інші подібні визначення швидко мчить часу стали досить звичними, навіть шаблонними. Однак майже всякий шаблон має, напевно, дуже благородне походження: колись був свіжим чином, який від частого вживання кілька стерся ... На початку ж XIX століття добре розрізняли Державінська уявлення про повільному, велично поточному часу, яке неможливо порівняти з швидко розсіюється димом (Державін "злякався б"), і пушкінський погляд на швидко, шалено, примарно як дим несу щееся час, погляд, що тяжіє чи не до XVIII. а скоріше, до нашого, XX століття.
Річка часів, дим століть - дві "концепції часу" ...
дійсний таємний радник, Колишній секретар імператриці, губернатор, міністр юстиції і багатьох російських орденів кавалер, Державін знав толк в царствах і царів. Крім того, цікавився історією, хоча в його епоху вона була куди менше і "затишніше", ніж тепер.
Якби запитати старого, риси знаки на грифельній дошці, чи ж минуле, яка прірва забуття, вічність "за плечима", поет сказав би приблизно так, як записав у ту пору вісімнадцятирічний Олександр Горчаков, один з хлопчиків, взиравших на Державіна під час ліцейського іспиту: " Історія - час цивілізованих справ людських, що обіймає останні п'ять тисяч років". Премудрий Бюффон незадовго до того перелічив, ніби розжарене земній кулідовелося остигати вісімдесят тисяч років ...
Слова "мільйон років" ще не вимовляються, Єгипетські ієрогліфи ще не прочитані (це вдасться зробити через шість років після смерті Державіна). Ще кілька десятиліть на землі ніхто нічого не знатиме про хетів - великої багатовікової цивілізації, яка зіграла чималу рольв передісторії нашої культури. Індійська культура Мохенджо-Даро і Хараппи, древнешумерского міста, крито-мікенський світ і чимало інших, абсолютно невідомих Державину країн і епох ще лежить в "прірві забуття", точну глибину якої незрозуміло, як виміряти.
Але що царі і царства! Державін, хоч і придворний, хоч і міністр, ніколи не давав за них великий ціни. У 1780-х роках він настільки сильно переклав на сучасні вірші 81-й псалом, що "біблійний текст" був суворо заборонений цензурою:
Тепер, в 1816-му, він по-новому повторював давно вподобану думку.
Тут знову можна почути ті "гуркіт", що вже звучали в першому рядку; знову багато " р": через, ліри, труби...
Цікаво, що в тому болдинском альбомі, куди були переписані Державинские вірші, Пушкін помилився вдруге, написавши: "через звуки ліри иль труби". Згідно Пушкіну виходило, що щось залишається завдяки поезії (ліра) або слави, історичної пам'яті (труба). Державін ж, можливо, хотів сказати, що взагалі якщо що-небудь на світі залишається, то завдяки лише мистецтву, адже ліра і труба - інструменти музичні, що підкоряються тільки поетам, казок, бардам.
Здається, Пушкін відчув тут відому неточність, розпливчастість державинского образу і мимоволі поправив або завів суперечку з померлим поетом: справді, що і завдяки чому залишається на світі?
Страшний звуковий вибух, підготовлений колишніми " р"І" ре", В першій і шостій рядках ... Жерлом пожере - жер - жре: Один корінь - жерти, пожирати, жрець, жертва, жерло. Державін був великим майстром подібного стихового рику; у вірші "Снігур" (про смерть Суворова) є рядок: "Північний громи в гробі лежать" (втім, як тут не згадати, що в знаменитих, особливо по опері Чайковського, віршах "Якщо б милі дівчини так могли літати, як птахи, і сідали на сучках ... "Державін навмисне не ввів жодного" р").
Залишилося тільки сказати, що в останньому рядку останнього вірша - "І загальної не піде долі" - " р"Зовсім зникає, зате які завиваючі голосні: о-е-у-е! Відлуння, сумний гул, що доноситься з прірви, з жерла Дантового пекла; згадаємо у Пушкіна схожу звукопис: "Буря млою небо криє" ( у-я-о-ю-ео-о-е).
Якщо вже мова зайшла про звуках, потрібно торкнутися неясного до кінця питання: як вимовляти останні словап'ятої та сьомої рядків, з еабо е: осту еться - пожр еться або осту еться - пожр еться. На думку деяких філологів, ев ту пору було менш споживані.
Але повної впевненості немає - не чуємо ... Вірші обриваються.
Сенс їх страшний і простий: та сила, що забирає в прірву народи, царства і царів, не може на перших порах (століття, тисячоліття) здолати те, що створено лірою і трубою, і всетаки в кінці кінців жерло вічності поглине і саме вище створення людського духу. Прірва забуття, жерло вічності ... А між тим за двадцять один рік до того, в 1795 році, Гаврило Романович був налаштований як ніби інакше:
Державін останніх віршів сперечається з Державіним "Пам'ятника"!
Читач же цієї статті, можливо, очікує повного нашого згоди не з семідесятітрех-, а п'ятдесятидворічного поетом: всі будуть задоволені і заспокояться, вигукнувши за звичаєм: " Рукописи не горять!"(Цей щасливий булгаковський образ тепер настільки часто повторюється, що часом хочеться підпалити іншу рукопис: а раптом і справді не згорить!)
Спробуємо, однак, поглянути на речі без зайвої упередженості і спокійно розібрати дві тези: "Часу політ не розтрощить ..." і "жерлом пожере ..." Державін жив в ту епоху, коли робилося чимало відкриттів, які наводили на думку про "тлінність і тлінність ". "Слово о полку Ігоревім" - чудовий анонім, всього на два десятиліття випірнув з "прірви", щоб потім, в смуті і полум'я 1812 року, зникнути; втім, зникнути, залишившись; але невідомий автор у перших же рядках представляє свого абсолютно невідомого попередника, вчителі: "Боян же, браття ..."
Ще й ще великі твори - і поруч порожнечі. Біблія - але вже давно зрозуміло, що найдавніші списки священної книги на багато століть молодше початкового тексту, і скільки ж пропало, відсіялися по дорозі! .. Навіть те, що залишається нащадкам, раптом здається випадковим, ефемерним ...
Мудрий Марк Аврелій з'явився новому часу всього в двох рукописних списках, причому один з них незабаром зникає. Сучасник Олександра Македонського Менандр, чиє ім'я гримить в століттях, чиї герої в давнину були фігурами загальними, як в наш час Тартюф, Хлестаков ... Менандр - драматург, корифей, основоположник так званої новоаттіческойкомедії, майстер ... Сотня з гаком його п'єс , десятки разів виданих та перевиданих, займала б сьогодні чимале місце в будь-якій бібліотеці. Але тільки в 1905 році знаходять папірус з текстом (більш-менш повним) п'яти комедій. І вже в наш час виявлена ще п'єса в Оксирінхе, найзнаменитішої у світі смітнику, куди скидали непотрібні речі в птолемеевском Єгипті ... Нарешті, Тит Лівій, король давньоримських істориків. Тільки 35 книг з 142, тільки 25 відсотків його "Історії Риму від заснування міста" дісталося нашому часу. Правда, слух був, що в бібліотеці Івана Грозного, успадкованої від візантійських імператорів, були всі томи, але де та бібліотека, де ті книжки і сувої, які, згідно з авторитет: ному думку академіка М.Н. Тихомирова, можливо, розійшлися з палацового зборів в глухі монастирі? І що справді бачив "під Кремлем" якийсь підмайстер XVIII століття, закричав "Слово і діло!" і жорстоко битий, так як книги, які він нібито виявив, потім не знайшлися? Випадковість.
Марк Блок, прекрасний французький історик, убитий фашистами, мав підставу сумніватися в тому, що ми справді отримуємо від минулого "головні речі"; хто ж поручиться, що ми не судимий, наприклад, про літературу цілої епохи по творах другорядним, а про матеріальній культурі- по залишкам більш-менш випадковим?
Державін, можна сказати, песиміст: "А якщо щось і залишається ..." Ми ж, оптимісти, можемо, здається, зробити тільки одне шанобливе заперечення Гаврила Романовичу: річка часу тече непросто, головний потік, звичайно, з минулого в майбутнє, але як ні сильно ця течія, існує і якесь "протитечія" - тому, до того Вчора, що невіддільне від Сьогодні і Завтра. Все це добре знав автор наступного після Державіна "Пам'ятника":
Поки на світі хоч один поет, він за своєю природою оживляє минуле, і як же йому не воскресити Пушкіна, Державіна!
Безсмертя, як нескінченність, має два напрямки.
Однак знову повернемося до нашого восьмивірш. Адже твір не закінчене, і ми навіть можемо припустити - що Державін збирався ще написати ... Якщо річка часів забирає народи, царства і царів, якщо навіть звуки ліри і труби пожере вічність, то потрібно створити маленький, затишний осередок в "пустелях часу" , зібравши навколо нього сім'ю, друзів, радіючи мало чого:
У цих віршах, складених за кілька років до смерті, Державін захоплюється співом птахів, ріжком пастуха, домашніми розмовами, ранковою кавою, грою в гилку, полюванням ... Але наостанок в тому ж творі ( "Євгену. Життя званская") раптом виникають мотиви смерті і вічності: життя - мить, людина - прах, і, може бути, лише Клія (Кліо), муза історії, збереже пам'ять про поета, втім, швидше за все, лише як відлуння, дух в тих краях, де він жив:
"Труба" в цьому чотиривірші, звичайно, попередниця "ліри і труби" останніх віршів.
6 липня 1816 Державін, швидше за все, хотів по-новому висловити вже сказане про смерть як джерелі особливої тихою життєвої радості. Хотів, але не встиг або не захотів встигнути ...
Є майстри, дивно вміють не закінчував свої твори. Такий був, наприклад. Пушкін, у якого багато чудових віршованих та прозових уривків, то чи завершених, то чи лукаво кинутих і зберігають принадність полуотделанного каменю, незакінченою статуї. Є навіть спеціальний термін - стиль non finita, Коли майстер як би виступає в співавторстві з недосконалим, коли відсутність - гармонійне доповнення присутності.
Однак бувають інші випадки. Іноді автор не закінчує твори тому, що не встигає. І тоді його співавтор - смерть. Я бачив картину одного художника, де були зображені борці; художник помер, не встигнувши тільки домалювати їм очі, але від того робота стала багато сильніше: потужні, сплетені, безокі фігури і понад те - сам факт смерті художника. Все це надавало зображенню новий, особливий сенс.
Якщо після смерті людини, як зауважила А. А. Ахматова, всі портрети його змінюються, то, звичайно, змінюються і вірші. Вірші передсмертні - особливо. Гаврило Романович 6 липня 1816 року, можна сказати, виступив в співавторстві зі смертю і вічністю. 8 липня смерть пройшлася по восьмивірш "рукою майстра" і надала йому той сенс, якого Державін не припускав (а втім, хто знає, може бути, передчував?). І що ж?
Перечитайте ще і ще раз останні вірші: здавалося б, нічого не може бути сумніше - смерть, прірва забуття, жерло пожирає ... Все це знову і знову повертає нас до вже згадати: "дієслово часів! Металу дзвін ..." Приходить на пам'ять і Олександр Блок:
Ці рядки звучать по-Державінська, хоча Блок навряд чи про те думав: труни, плити - і та сама труба!
Найважливіше ж слово - "урочистій". Надгробні рядки урочисті. Останні вірші Державіна, безсумнівно, теж урочисті; крім звичайного нарікання на швидкоплинність сущого, в них криється таємниця, урочистість.
Чи не сміємо нав'язувати своєї думки, але зауважимо, що для автора цієї статті і декількох опитаних їм друзів в останніх рядках Державіна присутній і якась дивна радість, немає, точніше, не радість, але певне світло, прилучення до вічності.
У чому тут секрет? Може бути, так: геніальні вірші навіть на саму сумну тему завжди містять в собі і вихід, "безсмертя, може бути, застава". Якщо на світлі створюються такі вірші - не все втрачено. І Державін пояснює: все проходить, несеться, потирають, але якщо поет, людина здатна все це охопити, зрозуміти, то самим цим розумінням він вже як би вічний, безсмертний. І хіба не про це за тридцять два роки до смертної години вже сказав тодішній Гаврило Романович Державін:
Ось які думки прийшли при читанні тих віршів, які при абсолютно особливих обставин записав на грифельній дошці великий поет Гаврило Романович Державін 6 липня 1816 року.
[Те, про що я збираюся написати, мабуть, добре відомо всім, хто такими речами цікавляться (keywords: Передбачуваний акростих у Державіна, "Алексіада" Анни Комнін, карта "Der Strom der Zeiten" Фрідріха штрассе, карта "The Wall Chart of World History "Едварда Халла).]
Багато збірки віршів Державіна закінчуються таким уривком:
Річка часів у своєму прагненні
Забирає всі справи людей
І топить у прірві забуття
Народи, царства та царів.
А якщо щось і залишається
Через звуки ліри і труби,
Те вічності жерлом пожере
І загальної не піде долі.
Це було останнє, що Державін написав. В примітках зазвичай пишуть, що це перша строфа незакінченого вірша "На тленность". Державін написав його навіть не на папері, а на "аспідної" дошці, і помер через кілька днів. Наскільки я зрозумів, дошку з нестёртим уривком перенесли в музей і показували в такому вигляді чи то довго, чи то навіть до сих пір.
У мене відразу виникає кілька питань. По-перше, звідки відомо, як вірш повинно було називатися? Сам Державін написав назву на дошці, або це така умовність? Oткуда відомо, що це саме уривок, а не закінчене вірш? Напевно літературознавці можуть дати на це авторитетну відповідь, наприклад, такий: по-видимому, Державін не міг написати такий короткий вірш на таку фундаментальну тему; це більше схоже на вступ, короткий описпредмета; за ним явно мало слідувати розвиток теми в дрібних подробицях - в загальному, найбільше схоже, що замислювалося грунтовне вірш начебто оди "На смерть князя Мещерського" ( "Дієслово часів! Металу дзвін!").
У якийсь момент кілька людей помітили, що перші літери рядків утворюють щось ніби не зовсім безглузде: РУІНАЧТІ. Багато хто вірить, що Державін збирався написати акростих: перше слово "руїна", а потім ... так, що потім, вже напевно не впізнати. Є кілька версій, наприклад: це скорочене слово "честі", або: це частина слова "шанувати" в будь-якій формі, наприклад "руїна шанованого" - не забудемо, що це тільки початок вірша! Є і така версія: Державін спочатку хотів написати акростих; перші п'ять рядків у нього склалися в слово "руїна", а далі не вийшло; так що він збирався продовжувати його як звичайний вірш, що не акростих - але тут якраз помер.
Перш за все, цікаво, наскільки стара ця гіпотеза - що тут була хоча б спроба написати акростих. Чи помітив хоч хто-небудь "відразу", на початку 19 століття, що перші літери складаються в щось там таке? Якщо так, то, напевно, ніхто не припустив, що "це він спеціально", інакше б це було широко відомо (напевно згадувалося б у тих же примітках). Тим часом, Гаспаров пише, що помітив сам (судячи з усього, роках в 60-х), і згадує іншу людину, М. Халле, який теж помітив і написав статтю, яка відстоює (непереконливо, на думку Гаспарова) одну з версій. Значить, широко відомо це не було.
Вірити в те, що там був акростих? Мені ось здається: по-перше, вони там на початку 19 століття стільки віршів понаписували! Чому б не припустити, що в одному з них 5 букв випадково склалися в слово? По-друге, чи дійсно руїна це така річ, в честь якої Державін міг захотіти написати акростих? Насправді, тут незрозуміло: схоже, що в 19 столітті це слово мало якийсь наліт романтичності, змушувало людей задуматися про давні часи, про те, що все проходить, а міста, колись квітучі, нині лежать в руїнах - що ж, до теми вірша цілком підходить. По-третє, чи був схильний Державін до такого роду ігор? Між іншим, зазвичай акростих зустрічається в віршах "на випадок", або жартівливих. І щодо коротких - хіба що це яке-небудь спеціальну вправу, Причому чим довше такий вірш, тим більше в ньому нерівностей - не зовсім чітких фраз, не зовсім підходять слів - оскільки доводиться притягувати слова спеціально заради букви. А тут, знову-таки, схоже, що намічалося вірш серйозне, фундаментальне і довге, і ніяких нерівностей, кожне слово на своєму місці. А з іншого боку - чому б не уявити собі 73-річного Державіна, який написав на дошці в стовпчик слово "руїна" і намагається почати вірш з цих букв, і продовжити як вийде? Тут навіть не "не пішов" акростих (як висловився Гаспаров), а просто і не передбачався далі п'ятого рядка.
Нещодавно Омрі Ронен написав, в якій згадує, що якось раз він зауважив, що цей уривок Державіна дуже схожий на першу фразу "Алексіади" Анни Комнін:
Потік часу в своєму нестримному і вічному плині тягне за собою все суще. Він кидає в безодню забуття як незначні події, так і великі, гідні пам'яті; туманне, як то кажуть в трагедії, він робить явним, а очевидне приховує. Однак історичне оповідання служить надійним захистом від потоку часу і як би стримує його нестримне протягом; воно вбирає в себе те, про що збереглася пам'ять, і не дає цьому загинути в глибинах забуття.
Перші дві фрази настільки схожі на перші чотири рядки Державіна, що відразу починаєш думати - а чи не міг Державін це читати? Чи не перевели чи на той час "Алексіада" на російську? Втім, навіщо російська - напевно Державін міг читати по-французьки або по-німецьки. Чи немає де-небудь списку книг з бібліотеки Державіна (як є список книг, що належать Пушкіну)? Якби такий список був, і в ньому була б "Алексіада" (а якби ще з цими рядками підкресленими! Або - що лежить відкритою на цьому місці близько тієї самої дошки!) - ймовірно, можна було б намагатися робити висновки. А так - якщо це вражаючий збіг не позбавить нас пильності, то ми помітимо, що далі тексти якраз розходяться: Анна Комнін пише, що тільки історичне оповідання і може захистити минуле від повного забуття, а Державін - навпаки: що в кінці кінців і це не допоможе.
Сходность цих текстів зауважив кілька років тому також lj-user i_shmael: кілька грамотних людей обговорюють, що могло бути, а що не могло. У кількох коментарі сказано, що "річка часу" - це "топос", загальне місце, спосіб, що переходить з твору в твір, так що зовсім необов'язково припускати пряме (або, наприклад, через одного посередника) запозичення. Ця думка здається дуже розумним, до того ж воно підкріплене прикладами, а також пояснює розбіжність в продовженні: логічно, що найперше, миттєве, розвиток образу буде схожим у різних авторів, А далі кожен йде в свою сторону.
Повернувшись до стандартних приміток до Державіна, знаходимо там, що Державін почав писати цей вірш, дивлячись на що висіла у нього в кабінеті "історичну карту" під назвою "Річка часів, або Емблематичний зображення всесвітньої історії", виконану німцем Фрідріхом штрассе (здається, у Державіна була російська версія цієї "карти"). Здається, що цей факт сильно послаблює гіпотезу про те, що текст Державіна відбувається [більш-менш] безпосередньо з "Алексіади": оскільки ми знаємо, що поштовхом до написання вірша була карта, яка так і називається "Річка часів", навіщо намагатися шукати ще один (прямий) джерело. Власне, все узгоджується з ідеєю про "топосі".
Що це була за карта? Чи можемо ми її знайти в Інтернеті? Не відразу, після безрезультатних пошуків зі словом Fluß, знайшлося приблизно те, що потрібно (пошуки важко ще й тим, що таке ж ім'я, Фрідріх Штрасс, було у ювеліра, який винайшов "стрази" (які так називаються в його честь)). Ось воно: Straß, Friedrich: Der Strom der Zeiten oder bildliche Darstellung der Weltgeschichte von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten [Фрідріх Штрасс. Потік часу, або графічне зображення всесвітньої історії від найдавніших до новітніх часів]:
Цей екземпляр датований приблизно одна тисячі вісімсот двадцять вісім роком, так що у Державіна була копія попередньої версії. Схоже, що цей самий Фрідріх Штрасс протягом свого життя зробив багато версій цієї карти, змінюючи її відповідно з останніми подіями. Одна з них продавалася на ebay; схоже, що вона внизу відрізняється від попередньої.
Ага, думаю я в цьому місці, але ж у мене теж є схожа карта! Це видання "The Wall Chart of World History", яке виглядає ось так:
Вперше її випустили в 1890 році (автор - Edward Hull) - тобто вона ближче в часі до карт штрассе, ніж до сьогоднішнього дня - і з тих пір час від часу випускають в оновленому вигляді. Моє видання - 1990 року, імена, якими закінчуються відповідні гілки - Рейган, Тетчер, Міттеран, Горбачов. Останні "найбільші події" - Каліфорнійський землетрус і руйнування Берлінської стіни. Початок карти - створення світу, яке позначено 4004 BC (так, є така версія), Адам і Єва, Каїн, Авель ( "the first Martyr"). Спочатку - тільки біблійні персонажі, і тільки в 2300 BC з Вавилонської вежі виходять ханаанцев, єгиптяни, халдеї, греки і китайці. У якийсь момент виникають російські; їх перші правителі: 862 Ruric; 878 Igor; 900 Olega, Regent. Після "Олеги" з'являється загадковий Spendoblos ... Пошук цього слова в Гуглі веде насамперед на спортивні сайти, але все ж вдається з'ясувати, що мається на увазі Святослав (по-грецьки його називали Σφενδοσθλάβος).
Ось шматок цієї карти - видно, що автори не ставили собі за мету, щоб це було схоже саме на річку (або, наприклад, дерево) - на цій фотографії видно і російська гілка: "Ivan IV," The Terrible ": Promotes Commerce, & c ., but cruel ":
Хороші карти, насправді. Напевно, є чимало людей, які більш-менш уявляють, які, і навіть в якому порядку, були королі у Франції або в Англії, але не знають, хто з них був одночасно хоча б з тим же Іваном Грозним. Не претендуючи на більше, іноді радуючи своїми спрощеннями (хоча, ймовірно, когось вони, навпаки, дратують), вони в якійсь мірі "захищають від потоку часу" найвідоміші імена - власне, показуючи нам цей потік.
«Річка часів у своєму прагненні» - це вірш Державіна, яке було написано 6 липня 1816 року. Через три дні поет помер. Це лише частина роботи, так як автор не закінчив її.
Виявлена запис була на дошці, де поет писав чорнові варіанти. Він створив уривок, коли дивився на картину «Річка часів». Вона мала історичний характер і це було зображення всесвітньої історії.
У вірші поета показана сила часу. Воно так швидкоплинно, що ніхто не може встояти. Перед часом схиляються царі і царства, цілі народи і нації. Все валиться в безодню забуття. Неважливо, як багато було досягнень, як багато було зроблено, все в підсумку пропаде.
Сенс твору в тому, що потрібно цінувати час, а основна думка вірша в тому, що всесвітня історія постійно повторюється.
Знову і знову приходять нові епохи, нові царства, які роблять ті ж помилки. Цей круговорот буде вічним, так що нам залишається лише миритися з цим.
Повний вірш повинно було називатися «На тлінність», але так як воно не було написано повністю, то уривок був названий по першому рядку.
Спочатку Державін хотів написати вірш На тлінність, яке б розповідало про тлінність цього світу, але він не зміг реалізувати свій задум, так як тлінність закликала його. Тому від задуманого вірша залишилося тільки початок, яке дісталося нащадкам під назвою Річка часів .. - по першому рядку. Написаний вірш Державіним практично перед самим відходом зі світу і цей факт робить вірш ціннішим, так як говорить про чуйному передчутті автора і розуміння власного становища і суті світу.
Річка часів .. є так би мовити лебедину пісню автора і навіть недомовленість, яка тут є (якщо знати про загальний задум) теж є вельми символічним елементом. Поет як би на порозі загибелі міркує про тлінність всього світобудови і обривається на півслові, залишає власне тіло, яке зовсім недавно дихало, хотіло і писало вірші.
Проте, навіть якщо розглядати дане незакінчена вірш, є можливість багато чого почерпнути і багато про що подумати. Звертає на себе увагу акростих, який створений завдяки перших рядках тексту. Зміст включає в себе два слова: руїна шануй.
Напевно, Державін хотів цей вірш продовжити, але навіть з цих слів зрозумілий загальний мотив. Йдеться про розуміння тимчасовості всього існування. Царства і царі стають руїнами, вони перетворюються в ніщо.
Звичайно, завжди є надія увічнити себе в історії завдяки таким інструментам як звуки ліри і труби, тобто завдяки мистецтву, слави, пам'яті нащадків. Однак і така вічність - тільки умовність перед обличчям вічності справжньою, яка все одно поглине будь-які свідчення, будь-які залишки пам'яті і слави. Перед часом людина перебуває в безсиллі, він не може практично нічого протиставити цьому пожирає фактору, який поглине і мудрого поета і дурного жебрака, красуню і чудовисько, благі і огидні вчинки.
Поет використовує відповідні порівняння, для того щоб підкреслити цей факт - «жерлом вічності пожере», «топить у прірві забуття». Державін, описуючи таку дійсність не тільки не тішить себе ілюзіями, але і не сумує щодо ситуації, що склалася. Нагадаємо, він писав вірш на порозі власної загибелі, але при цьому цілком спокійно дивився на річку часів і просто відчував себе частиною цієї спільної долі.
варіант 3
Твір є одним з останніх творінь поета, що належить до його філософської лірики, І має літературну незавершеність, оскільки залишається уривком недописаний вірші, назва якого планувалося автором у вигляді «На тлінність».
Композиційна структура вірша представляється короткої і складається з восьмистишия, створеного під враженням картини «Річка часів», яка зображує всесвітню історію у вигляді вічності і часу, образи яких і зображуються у віршах.
Основною тематикою твори є зображення сили часу, що виявляється в швидкоплинність і схиляє перед собою в безодні забуття країни, народи і кожну людину окремо.
Авторський задум твору розкриває цінність кожного життєвого моменту, вкладаючи в нього особливий філософський зміст, Оскільки будь-яка людина в певний проміжок часу виявляється перед входом у вічність. Поет порівнює час з плином води, підкреслюючи образу часу його силу і незворотність.
Владний вплив часу на життя людини поет висловлює за допомогою використання коштів художньої виразностів формі численних метафор уособлень, а також застосування дієслів недосконалого виду для посилення тривалості і повторюваності тимчасового процесу.
Віршованим розміром вірша є чотиристопний хорей в поєднанні з перехресної римуванням, що виражають напруженість і експресію твору, написаного в стані похмурого і грізного фаталізму, який демонструє песимістичний настрій поета напередодні своєї смерті.
Образи вічності і часу у вірші ототожнюються поетом з відсутністю гармонійності і наявністю певного незворотного, незбагненного процесу. При цьому автор не дає розгорнутої характеристики образу вічності, позиціонуючи його як єдиної ознаки - всепожираючого жерла, безодні, тоді як образ часу представляється поетом деталізовано, у вигляді певної взаємозалежної ланцюжки.
Передчуваючи близькість смерті, вірш передає тяжке душевний стан автора, який втратив надію на безсмертя.
Аналіз Річка часів у своєму прагненні
Дане вірш чудового поета Гавриїла Романовича Державіна написано їм в 1816 році 6 липня. Поет написав вірш будучи на той момент в своєму маєтку в Новгородської губернії. Вірш з філософською назвою «Ріка часів» було не дописано, то, що представлено читачеві-лише кілька початкових рядків. Смерть порушила плани поета і його творінню не судилося бути завершеним.
Не тільки назва вірша відноситься до філософської науки, а й його зміст. Гавриїл Державін був досить багатосторонній особистістю, спочатку пріоритетом для нього була кар'єра, але врешті-решт він прийшов до висновку, що саме творчість подарує йому пам'ять в умах людей. Отже, ближче до кінця життя Державін приділив більше уваги якимось ідеям, думкам. Вірш було написано в наслідку нікого роздуми, коли в силу віку поет усвідомив те, що було приховано перед ним в молоді роки. Саме це він і хотів вкласти в своє творіння. Нехай воно і не закінчено, але в ньому все одно залишилася головна задумка і дуже помітні, що чіпляють слова, які неймовірно підібрані. Завдяки лексиці вірша воно має всепоглинаючий сенс, масштабний.
«Річка часів у своєму поривання забирає всі справи людей» -так починається вірш Державіна. У даній сходинці читач вперше стикається з ідеєю того, що для часу немає рамок, воно швидкоплинно і все, що роблять люди, яким би грандіозним це не було, не має значення. Підкреслює влада часу поет за допомогою точної зв'язку декількох слів. «Топить в прірві забуття народи, царства і царів». Наскільки майстерно підібрані слова: топить-яскравий дієслово, що надає значення сили, прірва забуття - безвихідь, її громадность. Наскільки великим є час і як шкода все перед ним, адже воно «топить» цілі народи, держави, все те, що здається великим для людей.
Далі Державін говорить читачеві про те, що якщо щось і залишиться, то, що змогло пройти крізь час «через звуки ліри і труби», тобто стало знаменитим, важливим для людей, неймовірним в часі, то вічність буде безжальна. У вічності перемеліть все і не піде від призначеної, спільної долі.
Дане вірш, хоч і є незавершеною роботою, але явно виконало мрію Гавриїла Державіна залишитися в людській пам'яті. Від задуму, передачі його, до лексики-все чудово в «Річці часу». Найголовніше, що можна зрозуміти для себе з вірша, так це те, що ніхто не здатний і ніщо не здатне встояти перед вічністю, а час-її душа, багато що може понести в перебігу своєї річки.
Подібні ідеї в тій чи іншій мірі знайшли своє відображення у творі «Входжу я в темні храми ...». Головний геройзакоханий в земну жінку.
Свій твір «Я пережив свої бажання» А.С. Пушкін написав в 1821 році, коли він перебував у південному посиланні. Цей час виявився складним періодом для поета, оскільки обставини життя
Література і бібліотекознавство
А якщо щось і залишається сталося по звуки ліри і труби Те вічності жерлом пожере І загальної не піде долі. Автор розмірковує про вічність про те що абсолютно всі людські справи і стремленья рано чи пізно будуть забуті. Експресія вірші створюється концентрацією метафор річка часів прірву забуття жерло вічності і фонетичної організацією повтор [р] визначає напружену тональність восьмистишия; послідовність ударних голосних в третій і передостанній рядках про про е-е про о. У вірші 2 способу: образи часу і вічності.
Вірш Г.Р. Державіна «Ріка часів у своєму поривання ...». Сприйняття, тлумачення, оцінка. Виразне читання напам'ять.
Історія створення
До кінця XVIII століття Державін досяг багато чого: він був сенатором, міністром, сперечався з царями. Але багато було міністрів, сенаторів, статс-секретарів, а він все ж був один - поет Державін. Якось само собою вийшло, що всі визнали в ньому генія. Звичайно, Державін був перш за все царедворець, кар'єрист. В його очах орден був важливіші оди. Але з роками він зрозумів, що саме в літературі - ключ до його безсмертя. А цього завжди бажала його горда, честолюбна душа. Не випадково він переклав з латині на російську мову "Пам'ятник". Він думав, що саме його вірші стануть вічним пам'ятником йому ...
Але немає! Йшли роки, він слабшав, втрачав зір і поступово його погляду відкривалася вічна і сумна істина, яка недоступна була йому, молодому.
Влітку 1816 року в улюбленій Званке, своєму маєтку в Новгородської губернії, він почав роботу над новим твором. Але творчим планам поета не судилося збутися: смерть перервала роботу. До нас дійшли лише кілька рядків, записаних що само по собі символічно на аспідної дошці.
Для довідки. Аспідна дошка дошка з мінералу чорного кольору, на якій пишуть грифелем.
За два дні до смерті 6 липня 1816 року він написав її формулу на грифельній дошці:
Р ека часів у своєму прагненні
У носить всі справи людей
І топить у прірві забуття
Н Арода, царства і царів.
А якщо що і залишається
Ч рез звуки ліри і труби,
Т про вічність жерлом пожере
І загальної не піде долі.
Сприйняття, тлумачення, оцінка
філософський твір«Річка часів у своєму прагненні ...» спроба поета викласти свій погляд на питання про сенс життя. Вірші змушують задуматися над тим, що залишиться від діянь людини після його смерті. Автор розмірковує про вічність, про те, що абсолютно всі людські справи і стремленья рано чи пізно будуть забуті. Дійсно, все коли-небудь проходить. Людські вчинки можуть бути злими і добрими, благородними або не дуже, але вони не вічні. Проходить час, і все забувається. Приходять нові люди, які не пам'ятають про те, що було до них. Важливо лише те, що є зараз, тому що все інше просто не має значення.
На землі немає нічого вічного, тому не має сенсу надавати вчинкам і діям людини дуже велике значення. Доля всього земного занадто крихка і ефемерна, все існує тільки лише якусь мить.«Вічні» філософські проблемививедені автором в підтекст твору.
Вірш пронизане песимістичним почуттям. Його автор - людина літня, навчений досвідом років, можливо, старець, спокійно і мудро дивиться на мирську суєту. Йому нікуди поспішати, він знає ціну життя.
Експресія вірші створюється концентрацією метафор (річка часів, прірва забуття, жерло вічності)і фонетичної організацією (повтор [р] визначає напружену тональність восьмистишия; послідовність ударних голосних в третій і передостанній рядках (про про е // е про о)).
У вірші 2 способу: образи часу і вічності. І час, і історія у вірші Державіна мають кінець і не передбачають ні торжества прогресу, ні встановлення гармонії: слова забирає, топить, пожере, забуття, прірваі жерло близькі за значенням «загибель», «втрата», «кінець», «небуття». Поширеність цих ознак на «всі справи людей»
У першому чотиривірші використовуються дієслова недосконалого виду, що позначають тривалість процесу і повторюваність законів історії, які продовжують діяти, поки тече земний час. У другому чотиривірші доконаний вид, що надає дієсловам значення межі, служить своєрідною метафорою кінця світової історії.
Образ часу зіставляється з образом вічності, а план справжнього постійного змінюється планом майбутнього (Те вічності жерлом пожере).Якщо в побутовому мовній свідомості вічність зазвичай зводиться до тимчасової тривалості, яка не має ні початку, ні кінця, то Державін, кажучи про вічність, уникає конкретних часових характеристик і вимірів. З одного боку, вічність у нього динамічна (пожере), з іншого, відповідно до поетичної традицією XVIII в., Вона зближується з Хаосом, який для античних філософів і поетів і втілювався в образі безодні.
Незбагненність вічності у вірші Державіна знаходить відображення у відмові від її розгорнутої образної характеристики. Якщо образ історії (часу) будується на основі ланцюжка тісно пов'язаних один з одним метафор і деталізується (час річка з бурхливою течією, яка мчить до «прірви забуття»), то вічність в тексті має тільки один подібний ознака все пожирає жерло.
Багатозначним в останньому рядку виявляється слово доля: з одного боку, воно має тут значення «доля, доля», з іншого реалізує значення «непорушний закон»,
висновок
У вірші Державіна розвивається мотив суду, який має кілька аспектів: це і визначення істинної ціни діянь людей, і підведення підсумків, і встановлення місця мистецтва в історії, і суд часу над людиною, і подолання самого часу.
А також інші роботи, які можуть Вас зацікавити |
|||
| 59688. | Проблеми підліткового віку (Диспут) | 30.5 KB | |
| Батьки зауважують что Їм Важко спілкуватися з дітьми: смороду часто стають грубими неввічлівімі у школі наполягають на непотрібності Деяк Навчальних предметів НЕ Погоджують з думкою оточуючіх замікаються в Собі Чому ... | |||
| 59689. | Сценарій свята матері «Мати-берегиня» | 50 KB | |
| Чарівне, ніжне, щире слово вертає нас до батьківської оселі, де пройшли наші найкращі днину. Це слово співуче, мелодійне, як и та пісня, что лінула з вуст любої матусі зранку и до світанку, з дитинства раннього до старості глібокої. | |||
| 59690. | «Добра господиня - щастя берегиня» - розважально-виховна програма | 71.5 KB | |
| Мета: у форме конкурсу закріпіті Вивчення материал з тими «Традиції та звичаї українського народу»; розвіваті творчу уяву, кмітливість образне та логічне мислення; виховувати естетичний смак та повагу до роли жінки в сімейному життя. | |||
| 59691. | Свято новорічної ялінчкі | 47.5 KB | |
| Новий Рік постука у ворота: Здрастуй здрастуй дітвора І свято новорічнеє чудове святкувати нам вже пора. А де ж це Новий Рік Снігуронька. Просто Новий Рік Неуважного чоловік: Десь у нетрах заблукав І на свято запізнівся. | |||
| 59692. | Свято матері | 54 KB | |
| У травні, коли природа-мати віряджає свою доню-землю в Пишна вбранні Весняних квітів у дорогу життя, праці и радості, люди вісловлюють подяку матерінській самопожертві и відзначають День Матері. | |||
| 59693. | Нам без книг Ніяк нельзя - свято книги | 80 KB | |
| Ознайоміті дітей з тім як народилась перша книга поглібіті їх знання про книги. Сьогодні ми поведемо з вами серйозно розмови про ті як народилась перша книга про дбайливе відношення до неї як до свого товариша порадник. Тепер книга Всюди поруч з нами. | |||
| 59694. | Прийди, весно, з радістю! | 57.5 KB | |
| Перші квіти зявились а все це тому что: Мов на крилах дівоптіці На велічній колісніці синьоока світлоліця мчить краса Веснадівіця. Ти що забув як тобі звати ДЯТЕЛ: Так от великого горя забув своє імя ... | |||
| 59695. | Містечко майстрів - гра | 53.5 KB | |
| Альо найцікавіше це дружна мандрівки поиск захованої карти с помощью якої можна потрапіті в Країну майстрів та навчітіся різніх корисних умінь. Нелегко найти всі части завдання та ще й Виконати его А ви дорослі бажаєте мати добрих помічників удома ... | |||
| 59696. | Кохання і секс у жітті підлітків. Сценарій | 37.5 KB | |
| Вчитися дітей розумінню и вмінню вірішуваті вічні питання дружби и кохання. Дружба любов кохання. У ваших анкетах я прочитала что кохання и дружба стояти поряд что дружба переходити в кохання. | |||