Усна народна творчість історія і мудрість народу. Народна мудрість у творах усної народної творчості. Що можна почерпнути з народного фольклору

Збірник готових до написання творів з російської та зарубіжної літератури, Реферати, короткий змісттворів на сайті сайт на найрізноманітніші теми, різних письменників, поетів: зарубіжних, вітчизняних і світових, які своїми творами підкорили не лише весь світ а й цілу епоху, твори яких залишаються актуальними і по цей день. Запропоновані на сайті твори грунтовно відрізняються розробкою і глибиною аналізу. Твори це ваше невеликий витвір мистецтва на прочитаний матеріал в якому ви передаєте і описуєте ті почуття, моменти життя і ситуації які пережив персонаж твору. Давайте подивимося на готові твориЛітература і російська мови очима школяра. Інтернет так наповнений інформацією, що не знаєш на чому зупинитися і як правильно зробити вибір: хтось натискає навмання і починає копатися в незрозумілій структурі сайтів, і в кінцевому підсумку, переходить на інший сайт і так до нескінченності, а хтось заходить на свій улюблений сайт.

Реферати та Твори з російської та зарубіжної літератури

Але, на жаль, це, трохи, ускладнює ситуацію в виконанні домашнього завдання. Тому, ви можете легко з обраного матеріалу творів вибрати вам необхідне. Вам залишиться додати трохи своїх думок або зібрати з декількох творів одне, оскільки на сайті сайт надані твори в кількох варіантах на одну тему, але під різними назвами. В результаті, ви не втратите багато часу на написання роботи і отримаєте відмінний твір, не схоже ні на одне інше. Твори на тему відомих російських і зарубіжних письменників, Поетів різних епох, поколінь і напрямків Л. Н. Толстой, М. Ю. Лермонтов, Ф. М. Достоєвський, А. С. Пушкін, А. Ахматова, М. Шолохов, Гомер, і інших письменників з великої літери. Зібрані і представлені реферати з основних навчальних дисциплін підібрані за всіма правилами і нормами шкільних програм. Це буде Вам додатковий матеріал для занять, контрольних робіті т. д. Користувачам опишу трохи про те як правильно користуватися сайтом. Простий, зручний і безкоштовний. Вам не потрібно докладати багато зусиль для того що б знайти необхідні твори, потрібно лише вибрати необхідний розділ наводите курсором на нього і клацаєте лівою кнопкою мишки. Після цього відкриється під меню де ви зможете вибрати що цікавить вас розділ, а для того що б в категоріях легше було шукати потрібне твори можна скористатися пошуком по сайту який знаходиться в правому верхньому куті. Ось коротко і все !!! Бажаємо вам відмінних успіхів, легкого навчання і сподіваємося, що ви отримали задоволення від відвідування нашого сайту. Заходьте завжди будемо раді вашому візиту.

«Повір'я ... по суті своїй, засновані на ділі, на дослідах і зауваженнях; тому їх неправильно називають забобонами; вони вірні і справедливі, складають дослідну мудрість народу, а тому знати їх і узгоджуватися з ними корисно. Ці повір'я безперечно повинні бути всі зрозумілі із загальних законів природи: але деякі представляються до часу дивними і темними ».
В.І. Даль «Про повір'я, забобони і забобони російського народу».

Говорячи про життя і діяльності гвардії генерал-майора танкових військ Лебедєва Віктора Григоровича, не можна промовчати про вироблених їм уявленнях по російській народній культурі, вираженої в російській народній мудрості. З його слів, цим питанням він цікавився ще в передвоєнні і воєнні роки. цікавим фактомє, то, що Віктор Григорович через всі свої військові випробування пройшов з томиком «Житія протопопа Авакума, написане ним самим». Безпосередньо перший екземпляр цієї книги згорів разом з його танком в оборонних боях під Києвом. Після війни Віктор Григорович придбав новий екземпляр «Житія ...» На даний момент цей екземпляр, з позначками генерала, знаходиться в музеї-заповіднику «Прохоровское поле». Особливо активно Віктор Григорович зайнявся російської народною мудрістю в повоєнний час, перебуваючи вже у відставці. У запропонованій нижче статті, автор зробив спробу в максимально доступною широкому читацькому загалу викласти уявлення генерала з даного питання.

1. Російські народні прислів'я.

Російська людина «за словом в кишеню не лізе». Скрізь, в транспорті, в побуті і на роботі, ми говоримо і самі чуємо: «Все що не робиться, все на краще»; «Застав дурня богу молитися, він собі лоба розіб'є»; «Готуй сани влітку, а воза взимку»; «Повадився глечик по воду ходити, там йому і голову зламати»; «Свиня бруд всюди знайде»; «Не було щастя, так нещастя допомогло»; «Ні в свої сани не сідай»; "Сім разів відмір один раз відріж"; «Ну, де вже нам дурням чай пити»; «На Миру, і смерть красна»; «Двом смертям не бувати, однієї не минути»; «Від добра, добра не шукають» і т.д. Все це з усмішкою або в насмішку, часто з сарказмом, але, як правило, не в прямому сенсі, а в переносному, по аналогії. Російське прислів'я хльостка, оптимально коротка до витонченості, образна і емоційна, завжди точно б'є в ціль, ще жива і не збирається йти в небуття. І це в умовах жорстокої пресингу з боку глобальної масової урбанізованої «культури». Її живучість, коли багато народних культури придбали навіть не етнографічний, а археологічний інтерес, пояснюється тим, що вона буквально просочила плоть і кров російських людей, їх життя, їх мова.
До теперішнього часу складена маса збірок російських прислів'їв. Збору, вивченню та тлумачення російських народних прислів'їв присвятили себе багато любителів російської словесності. Віддали їй свою данину і знаменитий педагог К.Д. Ушинський (1824 - 1870), і відомий фольклорист, історик і літературознавець А.Н. Афанасьєв (1826-1871). Особливе місце для розуміння російської народної культуризайняли роботи В.І. Даля (1801 - 1872). Великим знавцем російського прислів'я був і наш відомий історик В.О. Ключевський, який в своїх лекціях з російської історії [(5), XVII-ая лекція] пов'язав формування російської народної мудрості з психологією радянської людини, що склалася під впливом характеру середовища її проживання: «Великоросія ... зі своїми лісами, топямі і болотами на кожному кроці представляла осілого (російській людині, Н.Л.) тисячі дрібних небезпек, непередбачені труднощів і неприємностей, серед яких треба було знайтися, з якими доводилося щохвилини боротися. Це привчала великороса пильно стежити за природою, дивитися в обидва, за його висловом, ходити, озираючись і обмацуючи грунт, не потикатися в воду, не пошукавши броду, розвивало в ньому спритність в дрібних труднощі і небезпеки, звичку до терплячої боротьби з негараздами і нестатками ». «До того ж по самому властивості краю кожен кут його, кожна місцевість задавали осілого важку господарську загадку: де б тут ні заснувався поселенець, йому, насамперед, потрібно було вивчити своє місце, всі його умови, щоб вивідати угіддя, розробка якого могла б бути найбільш прибуткова. Звідси ця дивовижна спостережливість, яка відкривається в народних великоруських прикмети ». Історик стверджує, що в прикметах і в прислів'ях російської людини «і його метеорологія, і його господарський підручник, і його побутова автобіографія; в них відлився весь він зі своїм побутом і кругозором, зі своїм розумом і серцем; в них він і розмірковує, і спостерігає, і радіє, і горює, і сам же підсміюється і над своїми бідами, і над своїми радощами ».
З російської народною мудрістю автор цієї статті знайомий не з чуток, а що називається з перших рук, від своєї бабусі Ганни. А.М. Лебедєва (1875 - 1954) прожила все своє життя в глухому лісовому кутку Серпуховського району Московської області, в селі з начебто неслов'янським назвою Терехунь (по простонародному, відповідно до словника Даля, терехунь - забутий, покинутий край). Як і більшість тодішніх сільських жінок, вона зберігала і передавала іншим усні народні традиції. Пам'ятається, всі свої дії вона завжди супроводжувалися голосінням і повчаннями: «Ех, рано пташка заспівала, як би кішечка не з'їла». "Терпіння і труд все перетруть". «За двома зайцями поженешся, жодного не зловиш». «Курочка по зернятку клює, тим сита буває». «Кожен цвіркун, знай свій припічок». "Життя прожити не поле перейти". «Людина передбачає, а бог розташовує». «Немає лиха без добра» і т.д.
Великим знавцем усної народної культури був і батько автора, Лебедєв В.Г. Зокрема, в своїх уявленнях він спростовував думку, що російська Народна мудрістьпроста сукупність розрізнених, незв'язаних між собою виразів, народжених за тим і іншому випадку, але вважав її за цілісний світогляд, що володіє необхідною для цього широтою і детальністю. Щоб переконатися в цьому, досить поглянути в збірник Даля. У цьому збірнику, міститься більше 30 тисяч прислів'їв розкладених по 180 (!) Рубриками, ретельно перевірених на їх істинно народне походження. Тут і прості, життєві питання, такі як господарство, весілля, діти. Тут же питання загальні, такі як Всесвіт, Мир, Життя. Детальність ж опрацювання тим він бачив в уявної парадоксальності російських прислів'їв, таких як: «Під лежачий камінь і вода не біжить», «Але на одному місці і камінь мохом обростає», або: «Великому - велике», «Але малий золотник, да доріг ». Саме така багатогранність відтінків свідчить про постійне, багаторазовому повернення російської людини до кожної з розглянутих тем. За В.Г., російська народна мудрість, володіючи світоглядним змістом, має «пірамідальну» структуру, при якій існує ряд прислів'їв завершальних узагальнення природних закономірностей, які спостерігаються російським народом протягом його історії. Провівши ретельний аналіз російських прислів'їв, він виділив чотири основні правила російської народної мудрості, про які поведемо мову нижче.

2. Глибина пам'яті російського народу.

Народний світогляд невідривно пов'язане з глибиною пам'яті народів, що випливає з часу його походження і розвитку. І тут саме про російською народі думки дослідників розходяться. За офіційно визнаною точці зору, заснованої, головним чином, на російських літописах XI - XV століть, вважається, що російський народ почав складатися з кінця I тисячоліття н.е. з місцевого фіно-угорського населення і прийшлих слов'ян [Ключевський (5), лекція IV]. Тому він відносно молодий і глибина його колективної пам'яті визначається тридцятьма - сорока поколіннями. Звідси робиться висновок, що за період свого складання російський народ не міг сам по собі скласти цілісного світогляду, прив'язаного до місця свого розвитку. А те, що існує на даний момент, є світоглядом інкорпорованим, прямим наслідком залучення російського народу до християнства (за Карамзіним, Соловйову і ін.) Природно ця ідея підтримується Російською Православною церквою. Звичайно, важко заперечувати її роль в його формуванні психології російського народу. Вона дійсно велика. Протягом кількох століть приналежність до православ'я була найважливішим принципом самоідентифікації російської людини, що сприяло народному єднання в один з найтяжчих періодів існування, в момент татаро-монгольського ярма. Але все ж, в такому разі, необхідно відповісти, чому на протязі всього «християнського» тисячоліття Російська Церква докладала стільки зусиль в боротьбі з «пережитками» язичництва. Що це за пережитки, і де їх витоки?
Ще академік А.І. Соболевський звернув увагу на, як він висловився, «скіфські» назви річок Російської рівнини, до нього огульно сприймаються як угро-фінські. З огляду на, що Волго-Оксько межиріччі, з сусідніми районами верхньої течії Дону, Волги і Сухони, вважається історико-культурним місцем розвитку російського народу взагалі, це суттєве зауваження. В результаті проведених останнім часом підрахунків встановлено, що близько 40% назв річок цієї території мають індоєвропейське походження. Це річки: Двіна, Сухона, Кубена, Тіксна, лизніть, Шексна, Десна, Дон, Пра, Проня та багатьох інших. Їх етимологія прочитується за словником Даля, і більшість наведених назв є прикметниками в тій скороченій формі, яка має широке поширення в російській мові. Так, ми говоримо чарівна дівчина, велика країна, але ... дівчина чарівна, країна велика. Звідси Двіна - чудова річка, Сухона - Сухоне (тужлива по Далю), Кубена - кубенная річка (від слова куба, калитка), Десна - Десна річка (права по Далю) і т.д. Походження назв цих річок багато авторів відносять до фінальної стадії мезоліту, тобто до VI тисячоліття д.н.е. Що ж стосується більшості, так званих, фінно-угорських назв, то вони складають близько 50%. Час їх походження дослідниками визначається першою половиною першого тисячоліття н.е. . Дослідники припускають, що в цих назвах, як правило, індоєвропейський корінь і фіно-угорське закінчення. Автор же даної роботи передбачає, що більшість їх, подібно назвою села Терехунь, занадто простонародних, а тому досить далекі від слов'янського звучання. Прикладами можуть служити назви річок Вазуза і Яуза, які, згідно з Забєліну, мають корінь уз, ус - довгий і вузький, або Волга і Ока, які мають корінь ogha - потік (ін-євр.), І т.д. Детальніше з походженням назв річок Російської Півночі см. Роботу С. Ухова.
Академік Б.А. Рибаков [(10), глава II], досліджуючи елементи язичництва ритуального характеру, виражені в предметах російського народного побуту, прийшов до висновку, що вони є загальними для величезної території між Псковом Архангельському і Тамбова. До цих предметів необхідно віднести: весільне вбрання нареченої, облямівки, покривала, рушники, прядки, багато судини, деталі зовнішнього інтер'єру - лиштви і ковзани даху і багато іншого. На них, у вигляді вишивки, різьблення і барвистою розпису, присутні мотиви (сватічние, меандровий, ромбо-точкові візерунки, тема небесних оленів), які, на підставі археологічних матеріалів, простежуються через ряд проміжних етапів до епохи мезоліту (VI - IX тисячоліття д .н.е). Це той час, зауважує академік, «коли до крайки, що минає на північ танучого льодовика, подалі від в'язкої, розмокшій грунту півдня, йшли важкі мамонти і носороги, слідом за ними спрямовувалися і звикли полювати на них люди». Але, якщо для Західної Європизникнення льодовика означало звільнення лише порівняно невеликий смуги (Північна Англія, Нідерланди, Данія, Скандинавія), то на Руській рівнині нові землі відкривалися на 2 000 км на північ, від верхньої течії Дону до Льодовитого океану. Події того часу відбилися і в сюжетах російських казок, де зазвичай фігурує ліс, густий, дрімучий, темний, непрохідний і нитка-доріжка крізь нього. За неосяжними лісами море і острова. Попереду героя чекають кришталеві або скляні гори і палаци, прикрашені самоцвітами (крижані масиви).
Згідно Жарникова, цей час відповідає Бутівської археологічної культури (IX - VI тисячоліття до н.е.), що є по Кольцову і Жиліна фонової для мезоліту Волго-Окського межиріччя. У свою чергу Бутовська культура без видимих ​​перерв передує Верхневолжской і Льяловской мезолітичних культур (VI - IV тисячоліття д.н.е.). А вони, в свою чергу безпосередньо переходять в фатьянівської культуру (енеоліт - бронзовий вік, IV - II тисячоліття д.н.е.), центр якої розташовувався так само в Волго-Ок¬ском межиріччі. за сучасними уявленнямиФатьянівська культура входила до складу великої культурно-історичної спільноти - «культур бойових сокир і шнурової кераміки», предків слов'ян, балтів і германців. Таким чином, можливо, наших далеких пращурів, які жили в епоху мезоліту, і нас, що живуть в епоху освоєння космосу, з'єднує життя 240 - 300 поколінь (вісім - десять тисячоліть). Така ймовірна глибина історичної пам'яті російського народу.
Таким чином, не заперечуючи участі в складанні російського народу слов'ян і фіно-угрів, необхідно визнати, що головну роль в цьому процесі зіграло автохтонне індоєвропейське населення, від якого ми, сучасні російські люди, і отримали настільки багата спадщина, як російська народна мудрість. Це населення за своїми етнокультурним особливостям було близько прийшлим слов'янам. Тому його «не помітили» ні їх пишуть сучасники, ні наступні історики. Однак, Жарникова резонно зауважує: «Вдивіться уважно в карту півночі Східної Європи, в назви річок, озер, населених пунктів. Всі ці назви зберігаються тільки в тому випадку, якщо залишаються люди, які пам'ятають їх. В іншому випадку приходить нове населення і називає все по-новому ». Тільки з зазначених позицій можна пояснити видиму грань між «живим великоруським мовою», який зберігав свою споконвічну індоєвропейську основу і російським літературною мовою, Здебільшого ретельно відцідженим від цієї основи.
Бабуся Анюта говорила, що згідно давніми переказами, російські раніше називали себе разами, на ім'я свого первопредка Раза. За цим переказом, піклуючись про свій народ, Раз (Род по Рибакову), виявляв особливу любов і турботу про слабких, перш за все, про дітей і породіль. Тому, на відміну від жорстоких, мстивих і кровожерливих богів багатьох інших країн і народів, наприклад, Одіна давніх германців, Заріна древніх венедів, Тіна древніх етрусків, Зевса древніх греків, Юпітера древніх римлян, він нескінченно добрий. Його божественність виявлялася в особливої ​​високої мудрості, що викликало до нього безкрайнє повагу всіх, хто живе на Руській Землі, навіть тих, у кого «нечиста совість», і які тому намагаються уникати зустрічі з Разом. Втілюючи собою всю російську Природу в цілому, він сама Правда. Від його імені, по цим переказами, пішло слово Розум, тобто розум Раза. Після падіння тисячолітньої церковної цензури і сімдесятирічної партійної цензури з'явилося багато літератури, в якій згадується найдавніше ім'я верховного російського бога - Разів. Наприклад, «Росія в часі» А.Н. і В.Н. Сторожових. Що в написаному «новодел», а що сива давнина, сказати складно. Але як то кажуть в російській народі - «на порожньому місці і трава не росте». Наведене повір'я навряд чи проста вигадка. Досить згадати, що перси, а з їхньої подачі більшість народів Близького Сходу, до сих пір називають нас народом раш (ruz). Для західноєвропейців ми - рашен. А ось по-простонарод¬ному наша країна називається Расея, тобто народжена Разом.

Ось з такої глибокої давнини російський народ приніс своє бачення навколишнього світу і що відбуваються в ньому змін. Це бачення В.Г. Лебедєв сформулював розлогій фразою складеної з широко відомих прислів'їв:
«Не в силі Бог, а в правді (вислів за традицією приписується князю Олександру Ярославовичу Невському), так як,
- ніщо не проходить безслідно, завжди щось залишається (будемо називати дане судження першим правилом російської народної мудрості);
- все йде своїм чередом, кожної речі своє місце, кожному овочу свій час (друге правило);
- все, що має початок, має і кінець; скільки мотузочки НЕ витися, кінчика бути (третє правило);
- все повертається на круги свої; скільки і як прибуде, стільки і так убуде, святе місце порожнім не буває, і на кожну силу знайдеться ще більша сила (четверте правило) ».
У цій фразі в явному і не явному вигляді присутній ряд узагальнених образів - категорій. Функціонально вони об'єднуються в дві логічно пов'язаних між собою трійці: місце - пра - слід і черга - початок - кінець. Чисто російське, народне їх тлумачення можна прочитати у Даля. Але так як російське світогляд має, перш за все, етичну спрямованість, розглянемо ще одну трійцю категорій безпосередньо заломлюючих в людській свідомості перші дві: доля - совість - характер.
ДОЛЯ, по-російськи, є послідовність подій, череда, в якій закладені «доля, жереб, частка, рок, частина, щастя, зумовлених, неминучий в побуті земній, шляхи провидіння». СОВІСТЬ, є мірило, природне обмеження буття, яке опре¬деляет «моральну свідомість, моральне чуття або почуття в людині; внутрішнє свідомість добра і зла; тайник душі, в якому відгукується схвалення або засудження каж¬дого вчинку; здатність розпізнавати якість вчинку; почуття, що спонукає до істини і добра, відвертає від неправди і зла; мимовільна любов до добра і до істини ». ВДАЧА, «взагалі, одна половина або одне з двох основних властивостей духу людини. Розум і характер разом утворюють Дух (душу, в вищому значенні). До вподоби відносяться, як поняттю підпорядкування: воля, любов, милосердя, пристрасті і інші. А до розуму - розум, розум, па¬мять та інше. Згідний союз вдачі і розуму, серця і думки, утворює стрункість, со¬вершенство духу. Розбрат цих почав веде до занепаду. У тваринному не може бути такого розладу. Там характер і розум, воля і розум, злиті нероздільно в одне в побудки (інстинкт). Людина повинна досягати такого ж єдності, але вищим шляхом: переконаність, приборкання пристрастей і мудрування, усвідомленням обов'язку ». Звідси поняття МОРАЛЬНИЙ, «в протиставленні тілесному, плотському - духовний, душевний. Моральний побут людини важливіше побуту речового. Входить лише до половині духовного побуту, протиставляється розумовому, але що становить спільне з ним духовним началом. До розумовому належить істина і брехня. До морального - добро і зло ». Звідси ж поняття БОРГ, «все належне, що має виконати, обов'язок. Загальний борг людини вміщує борг його до Бога, обов'язок громадянина і борг сім'янина (тягар, Н.Л.). Виконанням цих обов'язків він в боргу, вони складають борг його, як взяті у кого борг гроші або речі, або все те, чим зобов'язаний він, за обіцянками чи будь умові ».
З наведено видно, що російське поняттяморальність не збігається з західноєвропейським поняттям мораль. Французьке moralitte є закон, що визначає поведінку людини. Цей закон виходить від самої людини і, як правило, освячений будь-якої верховна влада, королем, богом, суспільством і спущений всім іншим людям для виконання, в умовах глибокої переконання європейця, що він особисто нікому нічого не винен. Російська ж людини носить свого бога у себе всередині, саме йому він завжди повинен, і цей бог його суть життя. Тому, по-російськи, моральність і борг є невід'ємною частиною душі людини. Інша розмова, як конкретна людина слухає цей внутрішній, природний поклик.
Таким чином, дозволено стверджувати, що висока життєстійкість російської народної мудрості забезпечується, насамперед, її старовиною, яка, в свою чергу, надаючи необмежену за широтою емпіричну базу даних, забезпечує російської народної мудрості максимальне наближення до істини. Але ця база знаходиться не в застиглому стані, а в постійному перепідтвердження в ході життя кожного з декількох сотень поколінь російських людей. Російська народна мудрість в силу тієї ж давнини володіє всебічної літературної опрацюванням, в результаті чого її формулювання придбали характерну гостроту і завершеність. На відміну від інших світоглядних систем, що мають, як правило, елітарний характер, російська народна мудрість є колективним продуктом всього народу, де кожній людині дозволительно додати з його точки зору необхідне, встановлене і відкинути непотрібне, неправильне.
Але тільки етикою не обмежується проникнення російської народної мудрості в суть того, що відбувається в навколишньому світі. Дійсно. Основним об'єктами вивчення російської народної мудрості є послідовності подій. під сучасним поняттямподія розуміється і факт матеріально-енергетичного перетворення - запис не повторюється далі виникнення, зміни, переміщення або припинення чого-небудь, і одночасно, відрізок часу, що фіксує момент, що сталося факту за шкалою часу. За Хартлі, будь-яка розповідь про подію, яка вже відбулася або може статися, представлений «сукупністю повідомлень між кореспондуючими сторонами, і здійснюваний по дроту, шляхом усного мовлення, письма або іншим способом за допомогою слів, (букв, цифр Л.Н.), точок, тире і так далі, називається інформацією. Такий розповідь заповнює проявилося незнання і знімає виникає невизначеність. Подібна невизначеність міряється ймовірністю події, оскільки «будь-яке повідомлення (про подію Л.Н.) несе тим більше інформації, ніж менш імовірним воно є». Отже, подія, ймовірність якого дорівнює одиниці, а кількість інформації про цю подію дорівнює нулю, є метою низки подій. Природно, подібні міркування можна застосувати тільки для кінцевих послідовностей. У нескінченних ж - мета просто не досяжна, що рівнозначно її відсутності. В такому випадку, еволюція більшості відомих природних систем: хімічних, біологічних, економічних і соціальних є цілеспрямованою. Процеси, що відбуваються в цих системах на ранніх стадіях еволюції, є упорядкування подій за слідування один за одним відповідно до зростання їх ймовірності, тобто їх організацію, де кожному перетворенню свого часу і своє місце (1-е і 2-е правила російської народної мудрості). По досягненню мети, на пізніх стадіях еволюції, сама мета втрачається і, якщо не поставлена ​​нова мета, виникає невизначеність. Зняти цю невизначеність може тільки залучення додаткової інформації. Поява цієї інформації зменшує ймовірність подальших подій і вносить в організовані системи дезорганізацію. Виникає явище біфуркації (розщеплення, розшарування). Системи починають множитися, вироджуватися і зруйнуються, а на їх місці виникають нові системи (3-е і 4-е правила російської народної мудрості).
Організація природних систем, а точніше самоорганізація Природи - дивна властивість матерії, до розуміння якого наполегливо просувається сучасна наукаще з появи робіт У. Ешбі в 1948 році. Вивчення її механізму має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення, Так як самоорганізація - це саме той універсальний механізм, який лежить в основі еволюції всіх природних систем: хімічних, біологічних, економічних і соціальних. Очевидно, той же механізм може бути покладено і при створенні сучасних технічних пристроїв. Таким чином, російська народна мудрість повинна служити ключем до вирішення цієї проблеми.

ЛІТЕРАТУРА.
1. Велика Радянська Енциклопедія. М. 1968-72.
2. Даль В.І. Збірка творів. Ел. версія (Р) 2000-2001. IDDK.
3. Жарникова С.В. «Річки - сховища па¬мяті». М. «Віче» 2003.
4. Забєлін І.Є. Історія міста Москва 2007. М. «Фірма СТД».
5. Ключевський В.О. Лекції з російської історії. М. «Думка». 1988.
6. Котоус А.С. Теорія інформації. Му, 2003.
7. Кузнецов А.В. «Дославянськими топоніми Тотемского краю». 2007. Ел. версія http://www.booksite.ru/fulltext/1to/tma/alm/ana/3.htm.
8. Ларіна Е.А., Піскарьов В.А., Тимощук А.С. «До питання про арійське коріння слов'ян». М., Ел. № 77-6567, публ.11970, 15.04. 2005.
9. Лебедєв Н.В. Життя природних стихій. М. «Білі Альви» 2000.
10. Риба¬ков Б.А. «Язичництво древніх слов'ян» М. М. Софія, Геліос, 2001..
11. Рибаков Б.А. «Язиче¬ство древньої Русі»М. Софія, Геліос, 2001..
12. сторожових А.Н. і В.Н. Росія в часі. М. «Віче" 1997.
13. Соболевський А. І .. «Назви річок і озер Російської Півночі», М. 1927.
14. Ухов С .. «Історія Вятки як частина етнічної історії східної Європи». 2006. Ел. версія http://julycat.narod.ru/histukhov.
15. Формозов А.А. Проблеми етнокультурної історії камен¬ного століття на території європейської частини СРСР. М. Наука. 1 977.
16. Р. Хартлі. Передача інформації, сб. ГІФМЛ. Теорія інформації, і її застосування, 1957.