Попереднє. Попереднє "Останній бій майора Пугачова"

Розглянемо збірник Шаламова, над яким він працював в період з 1954 по 1962 рік. Наведемо його короткий зміст. " Колимські розповіді"- збірник, сюжет оповідань якого становить опис табірного і тюремного побуту ув'язнених ГУЛАГу, їх трагічних доль, Схожих одна на іншу, в яких править випадок. У центрі уваги автора постійно перебуває голод і насичення, болісне вмирання і одужання, виснаження, моральне приниження і деградація. Про проблеми, що піднімаються Шаламовим, ви дізнаєтеся докладніше, прочитавши короткий зміст. "Колимські розповіді" - збірник, який є осмисленням пережитого і побаченого автором за 17 років, які він провів в ув'язненні (1929-1931) і Колимі (з 1937 по 1951 рік). Фото автора представлено нижче.

надгробне слово

Автор згадує своїх товаришів з таборів. Ми не будемо перераховувати їх прізвища, оскільки складаємо короткий зміст. "Колимські розповіді" - збірка, в якому переплітаються художність і документальність. Однак всім вбивцям дана в оповіданнях справжнє прізвище.

Продовжуючи оповідання, автор описує, як померли ув'язнені, які муки пережили, говорить про їх надіях і поведінці в "Освенцімі без печей", як Шаламов називав колимських таборів. Вижити вдалося небагатьом, а вистояти і не зламатися морально - одиницям.

"Житіє інженера Кіпреева"

Зупинимося на наступному цікавому оповіданні, який ми не могли не описати, складаючи короткий зміст. "Колимські розповіді" - збірка, в якому автор, нікого не продав і не зрадив, каже, що для себе виробив формулу захисту власного існування. Вона полягає в тому, що людина може вистояти, якщо він готовий в будь-який момент до смерті, може накласти на себе руки. Але пізніше він усвідомлює, що лише побудував для себе зручний притулок, так як невідомо, яким ти станеш в вирішальну хвилину, чи буде у тебе досить не тільки душевних сил, але і фізичних.

Знітом, інженер-фізик, заарештований в 1938 році, не тільки зміг витримати допит з побиттям, але навіть накинувся на слідчого, в результаті чого його посадили в карцер. Але все одно від нього намагаються домогтися дачі неправдивих свідчень, пригрозивши арештом дружини. Знітом проте продовжує всім доводити, що він не раб, подібно всім ув'язненим, а людина. Завдяки таланту (він полагодив зламаний знайшов спосіб, як відновити перегорілі лампочки) цього героя вдається уникнути найбільш важких робіт, але не завжди. Лише дивом він залишається в живих, проте моральне потрясіння не відпускає його.

"На представку"

Шаламов, який написав "Колимські розповіді", короткий зміст яких нас цікавить, свідчить, що табірне розтління стосувалося в тій чи іншій мірі всіх. Воно здійснювалося в різних формах. Опишемо в кількох словах ще один твір зі збірки "Колимські розповіді" - "На представку". Короткий змістйого сюжету наступне.

У карти грають двоє блатних. Один програє і просить грати в борг. Розохочений в якийсь момент, він наказує несподівано укладеним з інтелігентів, який виявився випадково серед глядачів, віддати светр. Той відмовляється. Його "кінчає" один з блатних, а светр дістається блатарь все одно.

"Вночі"

Переходимо до опису ще одного твору зі збірки "Колимські розповіді" - "Вночі". Короткий зміст його, на наш погляд, також буде цікаво читачеві.

До могили крадуться двоє ув'язнених. Тут було поховано вранці тіло їхнього товариша. Вони знімають білизна з мерця для того, щоб завтра поміняти на тютюн або хліб або продати. Гидливість до одягу померлого змінюється думкою про те, що, можливо, вони завтра зможуть покурити або трохи більше поїсти.

Дуже багато творів в збірнику "Колимські розповіді". "Теслі", короткий зміст якого ми опустили, слід за розповіддю "Ніч". Ознайомитися з ним пропонуємо самостійно. Твір за обсягом невелика. Формат однієї статті, на жаль, не дозволяє описати всі розповіді. Також зовсім невеликий твір зі збірки "Колимські розповіді" - "Ягоди". Короткий зміст основних і найбільш цікавих, на наш погляд, оповідань представлено в цій статті.

"Одиночний завмер"

Визначається автором як рабська табірну працю - ще одна форма розтління. Ув'язнений, виснажений їм, не може відпрацювати норму, праця перетворюється на тортури і веде до повільного умертвіння. Дуга, зек, все більше слабшає через 16-годинного робочого дня. Він сипле, Кайлі, возить. Увечері доглядач заміряє зроблену ним. Цифра в 25%, названа доглядачем, здається дуже великою Дугаева. У нього нестерпно руки, голова, ниють ікри. Ув'язнений навіть не відчуває вже голоду. Пізніше його викликають до слідчого. Той питає: "Ім'я, прізвище, термін, стаття". Солдати через день відводять укладеного до глухого місця, оточеному парканом з колючим дротом. Ночами звідси доноситься шум тракторів. Дуга здогадується про те, навіщо його доставили сюди, і розуміє, що життя скінчилося. Він шкодує тільки про те, що промучився марно зайвий день.

"Дощ"

Можна дуже довго розповідати про таке збірнику, як "Колимські розповіді". Короткий зміст по главах творів носить лише ознайомлювальний характер. Пропонуємо вашій увазі наступний розповідь - "Дощ".

"Шеррі Бренді"

Поет-ув'язнений, якого вважали першим поетом 20 століття в нашій країні, вмирає. Він лежить на нарах, в глибині їх нижнього ряду. Помирає поет довго. Іноді до нього приходить миль, наприклад, про те, що хтось вкрав у нього хліб, який поет поклав собі під голову. Він готовий шукати, битися, сваритися ... Однак сил на це вже немає. Коли йому в руку вкладають добову пайку, він притискає до рота хліб щосили, смокче його, намагається гризти і рвати хитаються цинготних зубами. Коли поет вмирає, його не списував ще 2 дні. Сусідам при роздачі вдається отримувати на нього хліб як на живого. Вони влаштовують так, що той піднімає руку, як лялька-маріонетка.

"Шокова терапія"

Мерзляков, один з героїв збірки "Колмискіе розповіді", короткий зміст якого ми розглядаємо, зек великої статури, на загальних роботах розуміє, що здає. Він падає, не може встати і відмовляється взяти колоду. Спочатку його б'ють свої, потім - конвоїри. Його доставляють в табір з болями в попереку і зламаним ребром. Після одужання Мерзляков не припиняє скаржитися і прикидається, що не може розігнутися. Він робить це для того, щоб відтягнути виписку. Його направляють в хірургічне відділення центральної лікарні, а потім в нервове для дослідження. У Мерзлякова з'являється шанс бути списаним на волю через хворобу. Він щосили намагається, щоб його не викрили. Але Петро Іванович, лікар, сам у минулому колишній зеком, його викриває. Все людське в ньому витісняє професійне. Він витрачає основну частину часу саме на викриття тих, хто симулює. Петро Іванович смакує ефект, який справить випадок з Мерзлякова. Лікар спочатку робить йому наркоз, під час якого вдається розігнути тіло Мерзлякова. Через тиждень пацієнтові призначають шокову терапію, Після якої той проситься на виписку сам.

"Тифозний карантин"

Андрєєв потрапляє в карантин, захворівши на тиф. Положення хворого в порівнянні з роботами на копальнях дає йому шанс вижити, на що той майже не сподівався. Тоді Андрєєв вирішує затриматися тут якомога довше, а потім, можливо, його не звернути більше в золоті забої, де смерть, побої, голод. Андрєєв не відгукується на перекличці перед відправкою видужали на роботи. Йому вдається таким чином ховатися досить довго. Поступово порожніє транзітке, черга доходить, нарешті, і до Андрєєва. Але йому здається тепер, що битву за життя він виграв, і якщо тепер і будуть відправки, то лише на місцеві, ближні відрядження. Але коли вантажівка з групою в'язнів, яким видали несподівано зимове обмундирування, переїжджає межу, що відокремлює далекі й близькі відрядження, Андрєєв розуміє, що доля над ним посміялася.

На фото нижче - на будинку в Вологді, в якому жив Шаламов.

"Аневризма аорти"

В оповіданнях Шаламова хвороба і лікарня - неодмінний атрибут сюжету. Катерина Гловацкая, ув'язнена, потрапляє в лікарню. Ця красуня відразу ж сподобалася Зайцеву, чергового лікаря. Він знає про те, що вона складається у відносинах з зеком Подшивалова, його знайомим, який керує місцевим гуртком художньої самодіяльності, лікар все ж вирішує спробувати щастя. Як завжди, він починає з медичного обстеження пацієнтки, з прослуховування серця. Однак чоловіча зацікавленість змінюється лікарської стурбованістю. У Гловацький він виявляє Це хвороба, при якій кожний необережний рух може спровокувати смерть. Взяла за правило розлучати коханців начальство одного разу вже відправило дівчину на штрафний жіночий копальня. Начальник лікарні після рапорту лікаря про її хвороби впевнений, що це підступи Подшивалова, який хоче затримати коханку. Дівчину виписують, але при навантаженні вона вмирає, про що і попереджав Зайцев.

"Останній бій майора Пугачова"

Автор свідчить про те, що після Великої Вітчизняної війни стали прибувати в табори ув'язнені, які воювали і пройшли через полон. Люди ці інший гарту: вміють ризикувати, сміливі. Вони вірять лише в зброю. Табірне рабство їх не розбестило, вони ще не були виснажені до втрати волі і сил. Їх "вина" полягала в тому, що ці ув'язнені побували в полоні або в оточенні. Одному з них, майору Пугачову, було ясно, що їх привезли сюди на смерть. Тоді він збирає сильних і рішучих, під стать собі, ув'язнених, які готові померти або стати вільними. Втеча готують всю зиму. Пугачов зрозумів, що втекти після того, як пережили зиму, можуть лише ті, кому вдасться минути загальні роботи. Один за іншим учасники змови просуваються в обслугу. Один з них стає кухарем, інший - культоргом, третій лагодить зброю для охорони.

В один весняний день, о 5 ранку, постукали на вахту. Черговий впускає укладеного-кухаря, який, як завжди, прийшов за ключами від комори. Кухар його душить, а інший ув'язнений переодягається в його форму. З іншими черговими, які повернулися трохи пізніше, відбувається те ж саме. Далі все відбувається за планом Пугачова. У приміщення охорони вриваються змовники і опановують зброєю, застреливши чергового. Вони запасаються провіантом і надягають військову форму, Тримаючи раптово розбуджених бійців під прицілом. Вийшовши за територію табору, вони на трасі зупиняють вантажівку, шофера висаджують і їдуть, поки бензин не закінчується. Потім вони йдуть в тайгу. Пугачов, прокинувшись вночі після багатьох місяців неволі, згадує, як в 1944 році здійснив втечу з німецького табору, перейшов лінію фронту, пережив допит в особливому відділі, після чого був звинувачений в шпигунстві і засуджений до 25 років в'язниці. Він згадує також, як в німецький табірприїжджали емісари генерала Власова, які вербували російських, переконуючи, що потрапили в полон солдати для радянської влади - зрадники Батьківщини. Тоді Пугачов їм не вірив, але незабаром сам в цьому переконався. Він оглядає з любов'ю своїх товаришів, що спали поруч. Трохи пізніше зав'язується безнадійний бій з солдатами, які оточили втікачів. Ув'язнені гинуть майже всі, крім одного, якого виліковують після важкого поранення для того, щоб розстріляти. Лише Пугачову вдається втекти. Він затаївся в ведмежою барлозі, але знає, що його теж знайдуть. Про скоєне він не шкодує. Його останній постріл - в себе.

Отже, ми розглянули основні розповіді зі збірки, автором якого є Варлам Шаламов ( "Колимські розповіді"). Короткий зміст знайомить читача з основними подіями. Детальніше про них можна прочитати на сторінках твору. Вперше збірка опублікував в 1966 році Варлам Шаламов. "Колимські розповіді", короткий зміст яких ви тепер знаєте, з'явилися на сторінках нью-йоркського видання "Новий журнал".

У Нью-Йорку в 1966 році були опубліковані лише 4 оповідання. У наступному, 1967-му, 26 оповідань цього автора, в основному з цікавить нас збірки, вийшли в перекладі на німецьку в місті Кельні. За життя так і не опублікував в СРСР збірник "Колимські розповіді" Шаламов. Короткий зміст всіх глав, на жаль, не входить в формат однієї статті, оскільки оповідань у збірнику дуже багато. Тому рекомендуємо самостійно ознайомитися з іншими.

"Згущене молоко"

Крім описаних вище, розповімо ще про одне творі зі збірки "Колимські розповіді" - Короткий зміст його наступне.

Шестаков, знайомий оповідача, не працював на копальні в забої, оскільки був інженером-геологом, і його взяли в контору. Він зустрівся з оповідачем і повідомив, що хоче взяти робітників і піти на Чорні Ключі, до моря. І хоча останній розумів, що це нездійсненно (шлях до моря дуже довгий), він все ж погодився. Оповідач міркував, що Шестаков, ймовірно, хоче здати всіх тих, хто в цьому братиме участь. Але обіцяне згущене молоко (щоб подолати шлях, слід підкріпитися) підкупило його. Зайшовши до Шестакову, він з'їв дві банки цих ласощів. А потім раптом повідомив, що передумав. Через тиждень інші робочі бігли. Двох з них убили, трьох через місяць судили. А Шестакова перевели на інший копальня.

Рекомендуємо прочитати в оригіналі і інші твори. Дуже талановито написав Шаламов "Колимські розповіді". Короткий зміст ( "Ягоди", "Дощ" і "Дитячі малюнки" ми також рекомендуємо прочитати в оригіналі) передає лише сюжет. Авторський склад, художні достоїнства оцінити можна тільки познайомившись з самим твором.

Чи не входить до збірки "Колимські розповіді" "Сентенція". Короткий зміст цієї розповіді ми не стали описувати з цієї причини. Однак даний твір є одним з найзагадковіших в творчості Шаламова. Шанувальникам його таланту буде цікаво з ним ознайомитися.

У 1907 році в Вологді, в родині священика народився хлопчик, якого назвали Варламом. його життєвий шляхдовжиною в 75 років зазнав багато крутих поворотів. На його дитячі роки припала Жовтнева революція, Прихід більшовиків до влади, пізніше політичні переслідування інакомислячих, Велика Вітчизняна Війна.

В країні в епоху серйозних політичних змін неможливо залишатися байдужим до того, що відбувається навколо, і в творчості Варлама Шаламова найбільше помітний інтерес до соціальної ситуації, до доль людей, до цієї історії.

Тричі Варлама Шаламова засилали в табори за антирадянську діяльність. Через роки його «Колимські розповіді» стали проходити на шкільних уроках літератури.

У збірнику «Колимські розповіді» є твір «Хліб», в якому автор описує невелику історію з табірного життя, як двох арештантів призначили працювати в хлібному цеху.

Я вдихав запах хліба, густий аромат буханок, де запах палаючого масла змішувався з запахом підсмаженого борошна. Незначна частина цього переважної все аромату я жадібно ловив вранці, притиснувши ніс до скоринці ще не з'їденої пайки. Але тут він був у всій густоті і могутності й, здавалося, розривав мої бідні ніздрі.

До обідньої перерви ми освоїлися настільки, що заглядали і в сусідні кімнати з такими ж пекарень печами. Скрізь з печей вилазили з вереском залізні форми і листи, і на полицях всюди лежав хліб, хліб. Час від часу приїжджала вагонетка на коліщатках, випечений хліб вантажили і вивозили кудись, тільки не туди, куди нам потрібно було повертатися до вечора, це був білий хліб.

Ще одне оповідання Варлама Шаламова присвячений хлібу «Чужий хліб» зі збірки «Воскресіння модрини».

У баульчик був хліб, пайка хліба. Якщо струсити коробку рукою, хліб перевалився всередині коробки. Баул лежав у мене під головою. Я довго не спав. Голодна людина погано спить. Але я не спав саме тому, що в головах у мене був хліб, чужий хліб, хліб мого товариша.

Було б неправильним сказати, що захоплені описи хліба це тільки про те, який хліб смачний. Ці історії ще і про те, як звичні нам речі виявляються раптом малодоступні, і тоді люди дивляться на них інакше. Якщо запитати нас про те, чи важливий для нас хліб, швидше за все багато хто відповість ствердно. Але ця важливість відчувається нами зовсім інакше і менш гостро, ніж вона відчувається людьми, які терплять позбавлення.

Варлаам Шаламов - письменник, що пройшов три терміни в таборах, який пережив пекло, що втратив сім'ю, друзів, але не зломлений поневіряннями: «Табір - негативна школа з першого до останнього днядля кого завгодно. Людині - ні начальнику, ні арештанта не треба його бачити. Але вже якщо ти його бачив - треба сказати правду, якою б вона не була страшна.<…>Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвячу саме цій правді ».

Збірник «Колимські розповіді» - головний твір письменника, яке він складав майже 20 років. Ці розповіді залишають вкрай важке враження жаху від того, що так дійсно виживали люди. Головні теми творів: табірний побут, ломка характеру ув'язнених. Всі вони приречено чекали неминучої смерті, не маючи надій, не вступаючи в боротьбу. Голод і його судорожне насичення, виснаження, болісне вмирання, повільне і майже настільки ж болісне одужання, моральне приниження і моральна деградація - ось що знаходиться постійно в центрі уваги письменника. Всі герої нещасні, їх долі безжалісно зламані. Мова твору простий, невигадливий, що не прикрашений засобами виразності, що створює відчуття правдивої розповіді звичайної людини, одного з багатьох, хто переживав все це.

Аналіз оповідань «Вночі» і «Згущене молоко»: проблеми в «Колимських оповіданнях»

Розповідь «Вночі» оповідає нам про випадок, який не відразу укладається в голові: двоє ув'язнених, багрець і Глєбов, розкопують могилу, щоб зняти з трупа білизна і продати. Морально-етичні принципи стерлися, поступилися місцем принципам виживання: герої продадуть білизна, куплять трохи хліба або навіть тютюну. Теми життя на межі смерті, приреченості червоною ниткою проходять через твір. Ув'язнені не дорожать життям, але для чогось виживають, байдужі до всього. Проблема надломленности відкривається перед читачем, відразу зрозуміло, що після таких потрясінь людина ніколи не стане колишнім.

Проблемі зради і підлості присвячений розповідь «Згущене молоко». Інженеру-геологу Шестакову «пощастило»: в таборі він уникнув обов'язкових робіт, потрапив в «контору», де отримує непогану харчування і одяг. Ув'язнені заздрили не свободних, а таким як Шестаков, тому що табір звужував інтереси до побутових: «Тільки що-небудь зовнішнє могло вивести нас з байдужості, відвести від повільно наближення смерті. Зовнішня, а не внутрішня сила. Усередині все було випалено, спустошене, нам було все одно, і далі завтрашнього дня ми не будували планів ». Шестаков вирішив зібрати групу для втечі і здати начальству, отримавши якісь привілеї. Цей план розгадав безіменний головний герой, Знайомий інженеру. Герой вимагає за свою участь дві банки молочних консервів, це для нього межа мрій. І Шестаков приносить ласощі з «жахливо синьою наклейкою», це помста героя: він з'їв обидві банки під поглядами інших ув'язнених, які не очікували частування, просто спостерігали за більш щасливою людиною, а потім відмовився слідувати за Шестаковим. Останній все ж умовив інших і холоднокровно здав їх. Навіщо? Звідки це бажання вислужитися і підставити тих, кому ще гірше? На це питання В.Шаламов відповідає однозначно: табір розтліває і вбиває все людське в душі.

Аналіз оповідання «Останній бій майора Пугачова»

Якщо більшість героїв «Колимських оповідань» байдуже живуть невідомо для чого, то в оповіданні « Останній біймайора Пугачова »ситуація інша. Після закінчення Великої Вітчизняної війни в табори хлинули колишні військові, вина яких лише в тому, що вони опинилися в полоні. Люди, які боролися проти фашистів, не можуть просто байдуже доживати, вони готові боротися за свою честь і гідність. Дванадцять новоприбулих в'язнів на чолі з майором Пугачовим організували змову з метою втечі, який готується всю зиму. І ось, коли настала весна, змовники вриваються в приміщення загону охорони і, застреливши чергового, заволодівають зброєю. Тримаючи під прицілом раптово розбуджених бійців, вони переодягаються у військову форму і запасаються провіантом. Вийшовши за межі табору, вони зупиняють на трасі вантажівка, висаджують шофера і продовжують шлях уже на машині, поки не закінчується бензин. Після цього вони йдуть в тайгу. Незважаючи на силу волі і рішучість героїв, табірна машина їх наздоганяє і розстрілює. Один лише Пугачов зміг піти. Але він розуміє, що скоро і його знайдуть. Покірно він чекає покарання? Ні, він і в цій ситуації проявляє силу духу, сам перериває свій важкий життєвий шлях: «Майор Пугачов пригадав їх усіх - одного за іншим - і посміхнувся кожному. Потім вклав в рот дуло пістолета і останній раз в житті вистрілив ». Тема сильного людинив задушливих обставин табору розкривається трагічно: його або перемелює система, або він бореться і гине.

«Колимські розповіді» не намагаються розжалобити читача, але скільки в них страждань, болю і туги! Цей збірник потрібно прочитати кожному, щоб цінувати своє життя. Адже, незважаючи на всі звичайні проблеми, у сучасної людини є відносна свобода і вибір, він може проявляти інші почуття і емоції, крім голоду, апатії і бажання померти. «Колимські розповіді» не тільки лякають, а й змушують поглянути на життя по-іншому. Наприклад, перестати скаржитися на долю і жаліти себе, адже нам пощастило несказанно більше, ніж нашим предкам, відважним, але перемолотим в жорнах системи.

Цікаво? Збережи у себе на стінці!

Розповідь був написаний в 1967 році, після виходу В.Т.Шаламова з табору. У висновку автор провів в загальній складності вісімнадцять років, і все його творчість присвячена темі табірного життя.

Відмінною рисою його героїв є те, що вони вже ні на що не сподіваються і ні в що не вірять. Вони втратили все людські почуття, крім голоду і холоду. Саме в оповіданні ЧХ така характеристика лагерника проявляється особливо яскраво. Головному герою товариш довірив баульчик з хлібом.

Йому було вкрай складно стриматися і не доторкнутися до пайки: + я не спав + тому, що в головах у мене був хліб + Можна собі уявити, як було тоді важко табірник.

Але головне, що допомагало вижити повагу до себе. Не можна поступатися своєю гордістю, совістю і честю ні в якому разі. І головний герой показав не тільки всі ці якості, але також і силу характеру, волю, витримку. Він не став їсти хліб свого товариша, і тим самим як би не зрадив його, залишився йому вірний. Я вважаю, що цей вчинок важливий в першу чергу для самого героя. Він залишився вірним не так своєму товаришеві, скільки самому собі: І я заснув, гордий тим, що не вкрав хліб товариша.

Ця розповідь справив на мене Найбільше враження. У ньому повною мірою відображені ті страшні, нестерпні умови, в яких проходила життя лагерника. І все ж автор показує, що російська людина не дивлячись ні на що не відступає від своїх переконань і принципів. І це допомагає в якійсь мірі йому вижити.

Сплав романтизму і реалізму, з якого починав свій творчий шляхМ. Горький, з'явився новим прогресивним кроком у розвитку російської літератури. Першим яскравим твором, з яким Горький увійшов в літературу, був "Макар Чудра".

Про жорстоких події радянського часу в Росії, описаних в творах Солженіцина, Шаламова, Домбровського і Владимова.

Реформа тільки посилила і без того важке становище селян Росії. Мого улюбленого письменника І. А. Буніна не могло залишити байдужим такий стан трудівників, які годують отечество хлібом.

В оповіданні Шолохова "Доля людини" через долю простого роботяги була показана доля всього народу, тому що в роки воїни таке життя могла повторюватися багато разів. головний новий прийом- розповідь в оповіданні.

Шлях, який випав Варлама Тихоновича Шаламова, був неймовірно важкий, часом трагічний. Він провів у в'язницях і таборах сімнадцять років: з 1929 по 1932 рік-у Північноуральська таборах, з 1937-го по 1951-й - в колимських.

У художній літературі післявоєнних десятиліть на перший план виступають теми пережитого під час війни і переосмислення подій тих років. Саме до цього періоду відноситься і творчість в. Бикова.

"Колимські розповіді" - збірка оповідань, який увійшов в Колимську епопею Варлама Шаламова. Автор сам пройшов через цей "самий крижаний" пекло сталінських таборів, тому кожен його розповідь абсолютно достовірний.

В останні рокими отримали можливість познайомитися з багатьма творами, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені.

Величезний інтерес представляє творчість відомого білоруського письменника Василя Бикова. Велика кількість повістей, оповідань було присвячено Великій Вітчизняній війні, Героїзму і мужності наших людей.

Цей час був дуже важким для селян і залишило великий слід в історії нашої країни. Якщо розглядати колективізацію на поверхні, то складається враження, що це було складне, але корисне час.

Я хотів би познайомити вас з творчістю Андрія Платоновича. Платонов - це російський радянський письменник, в своїх творах він створює особливий світ, який вражає нас і змушує задуматися.

Тонкий лірик і психолог - Іван Олексійович Бунін в оповіданні «Пан із Сан-Франциско» як ніби відступає від законів реалізму, наближається до романтикам символістів.

Основною темою творчості А.І. Солженіцина є викриття тоталітарної системи, доказ неможливості існування в ній людини.

«Лагерна» тема знову різко піднімається в ХХ столітті. Багато письменників, такі як Шаламов, Солженіцин, Синявський, Алешковский, Гинзбур, Домбровський, Владимов свідчили про жахи таборів, в'язниць, ізоляторів.

Зображення людини і табірного життя в збірнику В.Шаламова «Колимські розповіді»

існування простої людинив нестерпно суворих умовах табірного життя - Головна темазбірника «Колимських оповідань» Варлама Тихоновича Шаламова. Дивно спокійним тоном передані в ньому всі жалі і муки людських страждань. Абсолютно особливий у вітчизняній літературі письменник Шаламов зміг донести до нашого покоління всю гіркоту поневірянь і моральних втрат людини. Проза Шаламова автобіографічна. Три терміну таборів довелося йому пережити за антирадянську агітацію, 17 років ув'язнення в цілому. Він мужньо витримав усі випробування, приготовлені йому долею, зміг вижити в цей непростий час в цих пекельних умовах, але рок підготував йому сумний кінець - будучи при здоровому розумі і при повному розумі, Шаламов потрапив до божевільні, при цьому він продовжував писати вірші, хоча погано бачив і чув.

За життя Шаламова в Росії був опублікований тільки один його розповідь "стланник". У ньому описуються особливості цього північного вічнозеленого дерева. Однак його твори активно друкувалися на заході. Вражає те, з якою висотою вони написані. Адже це справжні хроніки пекла, передані нам спокійним голосом автора. У ньому немає благання, ні крику, ні надриву. В його оповіданнях прості, стислі фрази, короткий виклад дії, присутній лише кілька деталей. У них немає передісторії життя героїв, їх минулого, немає хронології, опису внутрішнього світу, Авторської оцінки. Шаламовского розповіді позбавлені пафосу, в них все дуже просто, скупо. В оповіданнях тільки найголовніше. Вони гранично стислі, зазвичай займають всього 2-3 сторінки, з коротким заголовком. Письменник бере одна подія, або одну сцену, або один жест. У центрі твору завжди портрет, ката або жертви, в деяких оповіданнях і те, і інше. Остання фраза в оповіданні часто стиснута, лаконічна, як раптовий промінь прожектора вона висвітлює те, що сталося, засліплює нас жахом. Примітно, що розташування оповідань у циклі має принципове значення для Шаламова, вони обов'язково повинні слідувати саме так, як він їх розміщував, тобто один за іншим.

Розповіді Шаламова унікальні не тільки за своєю структурою, в них є художня новизна. Його відсторонений, досить холодний тон дає прозі такий незвичайний ефект. В його оповіданнях немає жаху, відсутній відвертий натуралізм, немає так званої крові. Жах в них створюється правдою. При цьому правдою, абсолютно немислимою з тим часом, в якому він жив. «Колимські розповіді» - це страшне свідчення того, якого болю люди заподіяли іншим таким же, як вони, людям.

Письменник Шаламов унікальний в нашій літературі. У своїх оповіданнях він, як автор, раптово включається в оповідь. Наприклад, в оповіданні «Шеррі-Бренді» йде розповідь від вмираючого поета, і раптом сам автор включає в нього свої глибокі думки. В основі оповідання лежить напівлегенда про смерть Осипа Мандельштама, яка була популярна в арештантському середовищі на Далекому Сході в 30-х роках. Шеррі-Бренді - це і Мандельштам, і він сам. Шаламов говорив прямо, що це розповідь про самого себе, що тут порушення історичної правди менше, ніж в пушкінському Борисі Годунові. Він також помирав від голоду, він був на тій Владивостоцької пересилання, при цьому він в цей розповідь включає свій літературний маніфест, і каже про Маяковського, про Тютчева, про Блок, він звертається до ерудиції людини, навіть сама назва до цього відсилає. «Шеррі-Бренді» - це фраза з вірша О. Мандельштама «Я скажу тобі з останньої ...». В контексті це звучить так:
«... Я скажу тобі з останньої
прямотою:
Все лише брудні, шеррі-бренді,
Ангел мій…"

Слово «брудні» тут анаграма до слова «бренді», а взагалі Шеррі-Бренді - вишневий лікер. У самому оповіданні автор передає нам почуття вмираючого поета, його останні думки. Спочатку він описує жалюгідний вигляд героя, його безпорадність, безнадійність. Поет тут настільки довго вмирає, що навіть перестає розуміти це. Сили залишають його, і ось вже його думки про хліб слабшають. Свідомість немов маятник, часом залишає його. Він, то підноситься кудись, то знову повертається в суворе сьогодення. Думаючи про своє життя, він зазначає, що весь час кудись поспішав, а зараз він радий, що поспішати не треба, можна думати повільніше. Для шаламовского героя стає очевидною особлива важливість актуального відчуття життя, її цінність, неможливість підмінити цю цінність ніяким потойбічним світом. Його думки спрямовуються вгору, і ось він уже міркує «... про великого одноманітності передсмертних досягнень, про те, що зрозуміли і описали лікарі раніше, ніж художники і поети». Вмираючи фізично, духовно він залишається живий, і поступово навколо нього зникає матеріальний світ, Залишаючи місце лише світу внутрішнього свідомості. Поет мислить про безсмертя, вважаючи старість лише невиліковною хворобою, Лише нерозгаданим трагічним непорозумінням, що людина могла б жити вічно, поки не втомиться, а він сам не втомився. І лежачи в пересильному бараку, де всіма відчувається дух свободи, тому що попереду табір, позаду - в'язниця, він згадує слова Тютчева, який, на його думку, заслужив творче безсмертя.
«Блажен, хто відвідав цей світ
У його хвилини фатальні ».

«Фатальні хвилини» світу співвідносяться тут зі смертю поета, де внутрішня духовна всесвіт - це основа реальності в «Шеррі-бренді». Його смерть - це теж загибель світу. При цьому в оповіданні йдеться, що «цим роздумам не вистачало пристрасті», що давно вже поетом опанувало байдужість. Він раптом зрозумів, що все життя жив не заради віршів, а віршами. Його життя - натхнення, і він радий був усвідомити це зараз, перед смертю. Тобто поет, відчуваючи, що знаходиться в такому прикордонному стані між життям і смертю, свідок цих самих «фатальних хвилин». І тут, в його розширеному свідомості, йому відкрилася «остання правда», що життя - це і є натхнення. Поет раптом побачив, що він - це дві людини, один складає фрази, інший - відкидає зайве. Тут також присутні і відзвуки власної шаламовского концепції, в якій життя і поезія - це одне і те ж, що потрібно відкидати лізуть на папір світ, залишаючи те, що може на цьому папері вміститися. Повернемося до тексту розповіді, розуміючи це, поет усвідомив, що і зараз складає справжні вірші, нехай вони і не записані, чи не надруковані - це всього лише суєта суєт. «Найкраще те, що не записано, що складено і зникло, розтануло без сліду, і тільки творча радість, яку відчуває він і яку ні з чим не сплутати, доводить, що вірш було створено, що прекрасне було створено». Поет відзначає, що найкращі вірші - це вірші, народжені безкорисливо. Тут герой задається питанням, безпомилкова його творча радість, чи не було їм скоєно помилок. Думаючи про це, він згадує про останні віршах Блоку, про поетичної безпорадності їх.

Поет помирав. Періодично життя входила і виходила з нього. Він довго не міг розгледіти зображення перед собою, поки не зрозумів що це його власні пальці. Він раптом згадав дитинство, випадкового перехожого-китайця, який оголосив його володарем вірною прикмети, щасливчиком. Але зараз йому все одно, головне - він ще не вмер. Міркуючи про смерть, вмираючий поет згадує Єсеніна, Маяковського. Сили покидали його, навіть почуття голоду не могли змусити тіло рухатися. Суп він віддав сусідові, а за останній день його їжею була тільки гуртка окропу, а вчорашній хліб вкрали. До ранку він пролежав бездумно. Вранці, отримавши добовий хлібний поек, він з усім сил вп'явся в нього, не чуючи ні цинготних болю, ні кровоточивих ясен. Хтось із сусідів попередив його про те, щоб він залишив частину хліба на потім. «- Коли потім? - чітко і ясно вимовив він ». Тут з особливою глибиною, з явним натуралізмом письменник описує нам поета з хлібом. Образ хліба і червоного вина (Шеррі-Бренді нагадує за своїм виглядом червоне вино) невипадкові в оповіданні. Вони відсилають нас до біблійними переказами. Коли Ісус переламав благословенний хліб (тіло своє), поділився з іншими, узяв чашу з вином (кров свою, за багатьох проливається), і з неї пили всі. Все це дуже символічно відгукується в цьому оповіданні Шаламова. Не випадково і те, що свої слова Ісус сказав якраз після того, як дізнався про зраду, вони таять якусь зумовленість швидкої смерті. Стираються межі між світами, і кривавий хліб тут подібний до кривавого слову. Примітно також, що смерть справжнього героя завжди публічна, вона завжди збирає навколо людей, і тут раптовий питання поетові від сусідів по нещастю, також має на увазі, що поет - справжній герой. Він немов Христос, вмирає, щоб знайти безсмертя. Уже ввечері душа покинула бліде тіло поета, але винахідливі сусіди ще дві доби тримали його, щоб отримувати за нього хліб. На завершення розповіді говориться, що поет, таким чином, помер раніше, ніж офіційна його дата смерті, попереджаючи, що це важлива деталь для майбутніх біографів. По суті, сам автор і є біографом свого героя. В оповіданні «Шеррі-Бренді» яскраво втілена теорія Шаламова, яка зводиться до того, що справжній художник виходить з пекла на поверхню життя. Це тема творчого безсмертя, і художнє бачення тут зводиться до подвійного буття: за гранню життя і в її межах.

Лагерна тема в творах Шаламова сильно відрізняється від табірної теми Достоєвського. Для Достоєвського каторга - це позитивний досвід. Каторга його відновила, але його каторга в порівнянні з Шаламовим - санаторій. Навіть коли Достоєвський друкував перші глави «Записок з Мертвого дому», цензура забороняла йому це, оскільки людина дуже вільно там себе почуває, занадто легко. А Шаламов пише, що табір - це цілком негативний досвід для людини, ні одна людина не ставав краще після табору. У Шаламова абсолютно нетрадиційний гуманізм. Шаламов говорить про речі, які до нього ніхто не вимовляв. Наприклад, поняття дружби. В оповіданні «Сухим пайком» він говорить, що дружба неможлива в таборі: «дружба не зароджується ні в нужді, ні в біді. Ті «важкі» умови життя, які, як кажуть нам казки художньої літератури, Є обов'язковою умовою виникнення дружби, просто недостатньо важкі. Якщо біда і нужда згуртували, народили дружбу людей - значить, це злидні не крайня і біда не велика. Горе недостатньо гостро і глибоко, якщо можна розділити його з друзями. У сучасного утиску пізнається тільки своя власна душевна і тілесна фортеця, визначаються межі своїх можливостей, фізичної витривалості і моральної сили ». І він до цієї теми знову повертається в іншому оповіданні « одиночний завмер»:« Дуга здивувався - вони з Барановим були дружні. Втім, при голоді, холоді і безсонні ніяка дружба не зав'язується, і Дуга, незважаючи на молодість, розумів всю фальшивість приказки про дружбу, перевіряється нещастям і біди ». По суті, всі ті поняття моральності, які можливі в повсякденному житті, спотворюються в умовах життя табірної.

В оповіданні «Заклинатель змій» інтелігент-кіносценарист Платонов «обіймає романи» блатному Феденька, при цьому заспокоюючи себе тим, що це вже краще, благородніше, ніж виносити парашу. Все-таки тут він буде пробуджувати інтерес до художнього слова. Він розуміє, що ще зайняв гарне місце (у юшки, можна покурити і т.д.). При цьому на світанку, коли Платонов вже остаточно втрачав сили і закінчив розповідати першу частину роману, блатний Феденька йому сказав: «Лягай тут, з нами. Спати-то багато не доведеться - світанок. На роботі поспиш. Набирайся сил до вечора ... ». У цьому оповіданні показана вся та потворність відносин між ув'язненими. Блатні тут панували над іншими, могли змусити, кого завгодно чесати п'яти, «тискати романи», віддати місце на нарах або відібрати будь-яку річ, а інакше - зашморг на шию. В оповіданні «На представку» описується, як такі блатні зарізали одного ув'язненого, щоб забрати у нього в'язаний светр - останню передачу від дружини перед відправкою в далеку дорогу, який той не хотів віддавати. Ось справжній межа падіння. Спочатку цього ж розповіді автор передає "великий привіт" Пушкіну - розповідь починається у Шаламова «грали в карти у коногона Наумова», а у Пушкіна в повісті «Пікова дама» початок був таким: «Одного разу грали в карти у конногвардійці Нарумова». У Шаламова є якась своя таємна гра. Він в розумі тримає весь досвід російської літератури: і Пушкіна, і Гоголя, і Салтикова-Щедріна. Однак він це дуже дозовано використовує. Тут ненав'язливе і влучне попадання прямо в ціль. Незважаючи на те, що Шаламова називали літописцем тих жахливих трагедій, все ж він вважав, що він не літописець і більш того, був проти того, щоб вчили життя в творах. В оповіданні «Останній бій майора Пугачова» показаний мотив свободи і здобуття свободи за рахунок свого життя. Це традиція, характерна ще російської радикальної інтелігенції. Розірваний зв'язок часів, але Шаламов зв'язує кінці цієї нитки. Але говорячи про Чернишевського, Некрасова, Толстого, Достоєвського, він звинувачував таку літературу в розпалюванні соціально-громадських ілюзій.

Спочатку новоявленому читачеві може здатися, що «Колимські розповіді» Шаламова схожі з прозою Солженіцина, але це далеко не так. Спочатку Шаламов і Солженіцин несумісні - ні естетично, ні світоглядно, ні психологічно, ні літературно-художньо. Це абсолютно два різних, несумісних людини. Солженіцин писав: «Правда, розповіді Шаламова художньо не задовольнили мене: в них у всіх мені не вистачало характерів, осіб, минулого цих осіб і якогось окремого погляду на життя у кожного». А один з провідних дослідників творчості Шаламова В. Єсіпов: «Солженіцин явно прагнув принизити і розтоптати Шаламова». З іншого боку Шаламов, високо оцінивши «Один день Івана Денисовича», в одному зі своїх листів писав, що він рішуче не згоден з «Іваном Денисовичем» в плані тлумачення табору, що Солженіцин не знає і не розуміє табору. Він дивується, що у Солженіцина кіт біля кухні. Що це за табір такий? У реальному табірного життя цього кота вже давно б з'їли. Або його ще цікавило, навіщо Шухова ложка, оскільки їжа була настільки рідкої, що її можна було пити просто через борт. Десь він ще сказав, ну ось ще один лакировщик з'явився, на шарашці сидів. Тема у них одна, а підходи різні. Письменник Олег Волков писав: «Один день Івана Денисовича» Солженіцина не тільки не вичерпав теми «Росія за колючим дротом», але представляє нехай талановиту і самобутню, але ще дуже односторонню і неповну спробу висвітлити і осмислити один з найстрашніших періодів в історії нашої країни ». І ще: «Малограмотний Іван Шухов в деякому сенсі особа, яка належить минулому - тепер не так вже й часто зустрінеш дорослого радянської людини, Який би сприймав дійсність так примітивно, некритично, світогляд якого було б так обмежена, як у героя Солженіцина ». О. Волков виступає проти ідеалізації праці в таборі, і Шаламов говорить, що табірний працю - це прокляття і розтління людини. Волков високо оцінив художню сторону оповідань і писав «Герої Шаламова намагаються, на відміну від Солженіцинського, осмислити навалилися на них біду, і в цьому аналізі та осмисленні полягає величезне значення рецензованих оповідань: без такого процесу ніколи не вдасться викорчувати наслідки того зла, яке ми успадкували від сталінського правління ». Шаламов відмовився стати співавтором «Архіпелаг ГУЛАГ», коли Солженіцин йому пропонував співавторство. При цьому в самому задумі «Архіпелаг ГУЛАГ» була закладена публікація цього твору не в Росії, а за її межами. Тому в тому діалозі, який відбувся між Шаламовим і Солженіциним, Шаламов запитав, я хочу знати, для кого я пишу. У своїй творчості Солженіцин і Шаламов при створенні художньо-документальної прози спираються на різний життєвий досвід і на різні творчі установки. Це одне з найголовніших їх відмінностей.

Проза Шаламова побудована таким чином, щоб дати людині відчути те, що він випробувати на собі не може. У ній простим і зрозумілим мовою розповідається про табірне життя звичайних людей в той особливо гнітючий період нашої історії. Саме це робить книгу Шаламова НЕ переліком жахів, а справжньої літературою. По суті це філософська проза про людину, про його поведінку в немислимих, антилюдські умовах. «Колимські розповіді» Шаламова - це одночасно і розповідь, і фізіологічний нарис, і дослідження, але перш за все це пам'ять, яка цим і цінна, і яка неодмінно повинна бути донесена до майбутнього покоління.

Список літератури:

1. А. І. Солженіцин і російська культура. Вип. 3. - Саратов, Видавничий центр «Наука», 2009.
2. Варлам Шаламов 1907 г. - 1982 р .: [електронний ресурс]. URL: http://shalamov.ru.
3. Волков, О. Варлам Шаламов «Колимські розповіді» // Прапор. - 2015. - №2.
4. Єсіпов, В. Провінційні суперечки в кінці ХХ століття / В. Єсіпов. - Вологда: Грифон, 1999. - С. 208.
5. Колимські розповіді. - М .: Дет. Літ. 2009.
6. Міннуллін О.Р. Інтертекстуальний аналіз розповіді Варлама Шаламова "Шеррі-бренді": Шаламов - Мандельштам - Тютчев - Верлен // Філологічні студії. - Криворізький Національний університет. - 2012. - Випуск 8. - С. 223 - 242.
7. Солженіцин, А. С Варламом Шаламовим // Новий Світ. - 1999. - №4. - С. 164.
8. Шаламов, В. Колимські розповіді / В. Шаламов. - Москва: Дет. Літ. 2009.
9. шаламовского збірник. Вип. 1. Упоряд. В. В. Єсіпов. - Вологда, 1994.
10. шаламовского збірник: Вип. 3. Упоряд. В. В. Єсіпов. - Вологда: Грифон, 2002.
11. Шкловський Е. Правда Варлама Шаламова // Шаламов В. Колимські розповіді. - М .: Дет. Літ. 2009.