Хто написав осінь настала висохли. Вірші про осінь. Листопад. Жовтень. Золота осінь. Осінні вірші. Ми не помітили жука

Осінь

Встигає брусниця,
Стали дні холоднішими,
І від пташиного крику
У серці стало сумніше.
Зграї птахів відлітають
Геть за синє море.
Усі дерева сяють
У різнобарвному уборі.
Сонце рідше сміється,
Немає в квітах пахощі.
Скоро Осінь прокинеться
І заплаче спросоння.

Осінь

Осінь настала,
Висохли квіти,
І дивляться похмуро
Голі кущі.
В'яне і жовтіє
Трава на луках,
Тільки зеленіє
Озимий на полях.
Хмара небо криє,
Сонце не блищить,
Вітер у полі виє,
Дощ мрячить.
Зашуміли води
Швидкого струмка,
Пташки відлетіли
У теплі краї.

Небо вже восени дихало

… Вже небо восени дихало,
Вже рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісова таємнича покрова
З сумним шумом оголювалася,
Лягав на поля туман,
Гусей крикливих караван
Тягнувся на південь: наближалася
Досить нудна пора;
Стояв листопад уже біля двору.

Є в осені первісної

Є в осені первісної
Коротка, але чудова пора -
Весь день стоїть як кришталевий,
І променисті вечори...
Де бадьорий серп гуляв і падав колос,
Тепер уже пусто все - простір скрізь, -
Лише павутиння тонке волосся
Блищить на пустому борозні.
Пусте повітря, птахів не чути більше,
Але далеко ще до перших зимових бур -
І ллється чиста і тепла блакить
На відпочиваюче поле...

Осінь

Кріє вже лист золотий
Вологу землю в лісі...
Сміливо топчу я ногою
Весна лісу краси.
З холоду щоки горять;
Любо в лісі мені тікати,
Чути, як суччя тріщать,
Листя ногою загре***ь!
Немає мені тут колишніх втіх!
Ліс із себе таємницю зманив:
Зірвано останній горіх,
Зв'янула остання квітка;
Мох не піднятий, не піднятий
Грудою кучерявих груздів;
Пурпур брусничних кистей;
Довго на листі, лежить
Вночі мороз, і крізь ліс
Холодно якось дивиться
Ясність прозорих небес...
Листя шумить під ногою;
Смерть стеле жнива своє...
Тільки я веселий душею
І, як божевільний, співаю!
Знаю, недарма серед мохів
Ранній проліск я рвав;
Аж до осінніх квітів
Кожну квітку я зустрічав.
Що їм сказала душа,
Згадаю я, щастям дихаючи,
У зимові ночі та дні!
Листя шумить під ногою.
Смерть стеле жнива своє!
Тільки я веселий душею -
І, як божевільний, співаю!

Очікування

Чекає снігу оголений ліс,
Давно від осені стомлений.
Сіріє низьке склепіння небес,
Сумно шепоче лист опалий.
"Коли почнеться снігопад?"
Тріщать у горобині сороки.
Рум'янцем ягоди горять,
Як уранці на морозі щоки.
Чекає снігу нині дітлахи,
Потрібна їй зимова гра.
І цілий день: «Пор-ра! Пор-ра!
Ворона каркає картаво

Горобець

Заглянула осінь у садок -
Птахи відлетіли.
За вікном зранку шарудять
Жовті хуртовини.
Під ногами перший лід
Кришиться, ламається.
Горобець у саду зітхне,
А заспівати –
Соромиться.

золота осінь

Осінь. Казковий палац,
Всім відкритим для огляду.
Просіки лісових доріг,
Тих, що задивилися в озера.
Як на виставці картин:
Зали, зали, зали, зали
В'язів, ясенів, осик
У позолоті небувалою.

Негода

Затремтіло листя, облітаючи,
Хмари неба закрили красу,
З поля буря, увірвавшись, зла
Рве, і мечет, і виє у лісі.
Тільки ти, моя мила пташка,
У теплому гніздечку ледве видно,
Світлоруда, легка, невелика,
Чи не залякана бурею вона.
І гуркотить громів перекличка,
І шумна імла така чорна…
Тільки ти, моя мила пташка,
У теплому гніздечку ледве видно.

Вірна прикмета

Вітер хмари жене,
Вітер у трубах стогне,
Дощ косий, холодний
По склу стукає.
На дорогах калюжі
Морщаться від холоду,
Під навісом ховаються
Вірна прикмета,
Що минає літо,
Що опеньки просять
Що поспішає із подарунками
Знову осінь яскрава,
Що нудьгує у школі
Сумні граки.
Самі в кузовок,
Говорун-дзвінок.

Похмура пора! Очей чарівність!

Похмура пора! Очей чарівність!
Приємна мені твоя прощальна краса -
Люблю я пишне в'янення природи,
У багрець і золото одягнені ліси,
У їхніх сінях вітру шум і свіже дихання,
І імглою хвилястою вкриті небеса,
І рідкісний сонця промінь, і перші морози,
І віддалені сивої зими погрози.

Осінь

Осінь лебедкою тихо з'явилася,
У жовте плаття вона вбралася.
Кисті з помаранчевою фарбою взяла,
Фарбувати дерева, трава почала.
Сірим розфарбувала хмари на небі,
Білим – туман, що пливе на світанку.
Для павучків ось клубок срібла,
Щоб павутинка блищала з ранку.
Пензлем розбризкала краплі води -
Це вересневого неба дощі.
Свіжості в повітря додала запах,
Сховала рижі ялинкам під лапи.
Скільки турбот у цієї красуні!
Все змінити потрібно їй після літа.

Осінь швачка

Щоб крихта земля без клопоту зимувала,
Їй осінь клаптяна шиє ковдру.
Листок акуратно до листка пришиває,
Сосновою голкою стібок підганяє.
Листочки на вибір - будь-який знадобиться.
Ось поруч із багряним ліловим лягає,
Хоч дуже до смаку швачка золотавий,
Пригодиться і бурий, і навіть плямистий.
Скріплює їх дбайливо нитка павутиння.
Прекрасніше, ніж ця, не знайдеш картини.

золота осінь

Осінь. Дощ золотий –
Дзвінка монета!
- Літо, постривай! Стривай!
Заплачу за це!
Ну, будь ще трохи!
Стривай трохи!
Золотим твій буде шлях!
Золота дорога!
Станеш їсти на золотому,
Золото одяг!
Чи стане золото листом,
Золота обкладинка!
Все тебе озолочу!
Хіба мало?
- Знаєш, осінь,
Літо відповідало, –
Мені миліший зелений колір,
Не пусти даремно,
Жди Срібних монет
У новий день непогожий.
не хочу, -

ОСІНЬ

Осінь - жовтеньке слово жовтенької картинки,
Тому що пожовтіло листя на осинці!
Осінь - ласкаве слово, теплі дні,
Тому що сонце товаришує з легким вітерцем!
Осінь - смачненьке слово, вариться варення,
Тому що фруктів багато, багато частування!
Осінь - радісне слово, знову друзі зустрічаються,
Тому що знову до школи – ось як виходить!

ЖОВТЕНЬ

Жовтень крадеться по доріжках,
Ступає тихо сонцю слідом.
Гриби та ягоди в кошичку.
І вересні він шле привіт!
У багряному оксамитовому каптані,
З листя капелюх набакир,
Він цілий місяць буде з нами
Зустрічати світанок і ніч, і день.
Він волю осені виконає -
Розфарбує поле, луг та ліс.
І красою світ наповнить!
І запросить у країну чудес!

Пізня осінь

Ми прибрали у листопаді
Все сухе листя.
Стало тихо на подвір'ї,
Святково та чисто.
Засинає тихий ставок,
Клумби спорожніли,
Птахи більше не співають
На південь відлетіли.
У чистоті та тиші
Осінь відпочиває,
День за днем ​​вона Зима
Місце поступається.

ЛИСТОПАД

Листопад - горбатий дідок,
Очі – як крижинки, ніс – гачок!
Погляд незадоволений і колючий,
Холодний місяць, у небі хмари.
Злату осінь проводжає,
А зиму білу зустрічає!
Змінює він тепло на холод
І втомлюється – вже не молодий!
Але північний вітер допоможе:
Зірве листя, в килим покладе,
Вкриє землю покривалом,
Щоб до весни не замерзала!

Така різна осінь

Яка осінь різна!
То похмура, то ясна,
То яскрава, щаслива,
То сіра, тужлива.
Цвітуть на клумбі радісно
Останні квіти...
Яка осінь різна!
Зовсім як я і ти.

Осіннє диво

Що за диво із чудес?
Ми прийшли до осіннього лісу!
Влітку і дуби, і клени
Були в листочках зелених.
Стали листочки кольоровими:
Рожевими, золотими,
Бурими та червоними –
Різними-виразними!
Може, веселку з небес
Запросила Осінь у ліс?

Осінній листок

За вікном лист осінній пожовк,
Відірвався, закружляв, полетів.
Жовтий лист подружився з вітерцем,
Усі кружляють і грають під вікном.
А коли веселий вітер відлітав,
Жовтий лист на асфальті занудьгував.
Я пішла у двір і лист підняла,
Принесла додому та мамі віддала.
Залишати його на вулиці не можна,
Нехай живе всю зиму в мене.

Осінь

Гарне листя під ноги летять,
Влаштувала осінь у саду листопад.
Ось листя березки, ось листя осинки,
Ось кружляють у вальсі листочки горобини.
А в небі високому летять журавлі,
І сумну пісню курчать вони.
Ми їм на прощання помахаємо рукою,
Але ми не прощаємось, осінь, з тобою!

Осінь

На кущі-кущику -
Жовті листочки,
Висне хмарка в просині, -
Значить, справа до осені!
У червоному листі бережок.
Кожен листок – як прапорець.
Став наш парк осінній суворішим.
Бронзою весь покриється!
Осінь, здається мені, теж
До жовтня готується.
У червоному листі бережок.
Кожен листок – як прапорець!

Славна осінь

І мохові болота, і пні - Все добре під сяйвом місячним,
Славна осінь! Здоровий, ядрений
Повітря втомлені сили бадьорить;
Крига незміцніла на річці студеної
Немов як цукор, що тане, лежить;
Біля лісу, як у м'якому ліжку,
Виспатися можна – спокій та простір!
Листя поблякнути ще не встигли,
Жовті та свіжі лежать, як килим.
Славна осінь! Морозні ночі,
Немає неподобства у природі! І кочі,
Всюди рідну Русь дізнаюсь,
Швидко лікую я рейками чавунними,
Ясні, тихі дні.
Думаю свою думу...

Сумний дощ

Ось вересень раптом засмутився,
У гості дощ запросив,
Птахів на південь проводив усіх.
Дощ щось засмутився,
Дзвінко шльопає по калюжах,
І ніхто йому не потрібний.
Плаче він тепер із ранку,
Осінь – сумна пора.

Осіннє диво

Нині осінь, негода.
Дощ та сльота. Усі сумують:
Тому що зі спекотним літом
Розлучатися не хочуть.
Небо плаче, сонце ховає,
Вітер жалібно співає.
Загадали ми бажання:
Нехай до нас літо знову прийде.
І збулося це бажання,
Веселіться дітлахи:
Диво нині – Бабине літо,
Серед осені спека!

Нестиснена смуга

Пізня осінь. Граки відлетіли,
Ліс оголився, поля спорожніли,
Тільки не стиснута смужка одна...
Сумну думу наводить вона.
Здається, шепочуть колосся один одному:
"Нудно нам слухати осінню завірюху,
Нудно схилятися до самої землі,
Опасисті зерна купаючи в пилу!
Нас, що не ніч, руйнують станиці
Всякого пролітного ненажерливого птаха,
Заєць нас топче, і буря нас б'є...
Де ж наш орач? чого ще чекає?
Чи ми гірше за інших вродили?
Чи недружно цвіли-колосилися?
Ні! ми не гірші за інших - і давно
У нас налилося та дозріло зерно.
Не для того ж орав він і сіяв
Щоб нас осінній вітер розвіяв?.."
Вітер несе їм сумну відповідь:
- Вашому орачу моченьки немає.
Знав, для чого і орав він і сіяв,
Та не під силу роботу затіяв.
Погано бідолаха - не їсть і не п'є,
Хробак йому серце хворе смокче,
Руки, що вивели ці борозни,
Висохли в тріску, повисли, як батоги.
Очі згасли, і голос зник,
Що тужливу пісню співав,
Як на соху, налягаючи рукою,
Орач задумливо йшов смугою.

Ось і красуня-осінь невеликими кроками вступає у свої права, відтісняючи літо. Вранці стало свіжо і прохолодно, та й вдень сонце вже не встигає прогріти повітря. На вулицях міста та на алеях парків та скверів стає дуже красиво. Дерева та чагарники змінюють своє забарвлення: то тут, то там, серед зеленого листя мелькають жовті, помаранчеві плями.

Не проходьте повз осінню красу - зупиніться, зверніть увагу дитини на чарівність навколишньої природи, на буйство осінніх фарб. Погляньте, поговоріть про те, які зміни відбулися в природі, що нового побачив ваш малюк. Якщо важко, покажіть, розкажіть вірші про осінь.

Пропоную добірку поезій про осінь. Прочитайте вашому синові чи доньці кілька віршів, а те, що особливо сподобається, завчіть!

Осінь
Осінь настала,
Висохли квіти,
І дивляться похмуро
Голі кущі.

В'яне і жовтіє
Трава на луках,
Тільки зеленіє
Озимий на полях.

Хмара небо криє,
Сонце не блищить,
Вітер у полі виє,
Дощ мрячить.

Зашуміли води
Швидкого струмка,
Пташки відлетіли
У теплі краї.
А.Плещеєв

Осінь

Встигає брусниця,
Стали дні холоднішими,
І від пташиного крику
У серці стало сумніше.

Зграї птахів відлітають
Геть за синє море.
Усі дерева сяють
У різнобарвному уборі.

Сонце рідше сміється,
Немає в квітах пахощі.
Скоро Осінь прокинеться
І заплаче спросоння.

Костянтин Бальмонт

Закінчується літо
Закінчується літо,
Закінчується літо,
І сонце не світить,
А ховається десь.
І дощ-першокласник,
Робея трохи,
У косу лінійку
Ліне віконце.

І.Токмакова

Листопад
Ліс, як терем розписний,
Ліловий, золотий, багряний,
Веселою, строкатою стіною
Стоїть над світлою галявиною.
Берези жовтим різьбленням
Блищать у блакиті блакитний,
Як вежі, ялинки темніють,
А між кленами синіють
То там, то тут у листі наскрізний
Просвіти в небо, що віконця.
Ліс пахне дубом та сосною,
За літо висох він від сонця,
І Осінь тихою вдовою
Вступає в строкатий терем свій...

Іван Бунін

Восени
Коли наскрізне павутиння
Розносить нитки ясних днів
І під вікном у селянина
Далекий благовіст чути,

Ми не сумуємо, лякаючись знову
Дихання близької зими,
А голос літа прожитого
Ясніше ми розуміємо.

Опанас Фет

Осінь
Я ходжу, сумую один:
Осінь поряд десь.
Жовтим листочком у річці
Втопилося літо.
Г.Новицька

На зимівлю
Шурхотливою низкою
За сонечком навздогін
Летять над нами птахи
У далеку сторону.

Летять вони до зимівлі.
А у дворі, на холоді,
Прищіпки на мотузці,
Як ластівки на дроті.

Килимові доріжки
За осінніми хмарами десь
Журавлина затихла розмова.
На доріжки, де бігало літо,
Різнокольоровий улігся килим.

Горобець засумував за віконцем,
Незвично принишкли будинки.
Осінніми килимовими доріжками
Непомітно приходить зима.
В.Орлов

Осіннє листя
Спустів шпаківню,
Полетіли птахи,
Листям на деревах
Теж не сидиться.

Цілий день сьогодні
Усі летять, летять...
Видно, теж до Африки
Полетіти хочуть.
І. Токмакова

Горобець
Зазирнула осінь у сад-
Птахи відлетіли.
За вікном зранку шарудять
Жовті хуртовини.
Під ногами перший лід
Кришиться, ламається.
Горобець у саду зітхне,
А заспівати –
Соромиться.
В.Степанов

Настала осінь
Осінь настала,
Почалися дощі.
До чого ж сумно
Виглядають сади.

Потягнулися птахи
У теплі краї.
Чується прощальний
Клокіт журавля.

Сонечко не балує
Нас своїм теплом.
Північним, морозним
Дме холодом.

Дуже сумно,
Сумно на душі
Від того, що літо
Чи не повернути вже.
Є. Арсеніна

Осіннє диво
Нині осінь, негода.
Дощ та сльота. Усі сумують:
Тому що зі спекотним літом
Розлучатися не хочуть.

Небо плаче, сонце ховає,
Вітер жалібно співає.
Загадали ми бажання:
Нехай до нас літо знову прийде.

І збулося це бажання,
Веселіться дітлахи:
Диво нині – Бабине літо,
Серед осені спека!
Н. Самоній

Сумна осінь
Листя полетіло
Слідом за пташиною зграєю.
Я по рудій осені
День за днем ​​сумую.

Небо засмутилося,
Сонце сумує…
Шкода, що осінь тепла
Довго не буває!
Н. Самоній

Скаржиться, плаче
Осінь за вікном,
І сльозинки ховає
Під чужою парасолькою...

Пристає до перехожих,
Докучає їм, -
Різним, несхожим,
Сонним та хворим...

Те мучить нудний
Вітровою тугою,
То дихне застудною
Вологою міською...

Що ж тобі треба,
Дивна мадам?
А у відповідь - прикрий
Хльост по дротах.
А. Трав'яна

Осінній вітер
Вітер бурю здіймає,
День жбурнувши до ніг;
Листя зграєю відлітають
До низьких хмар.
Здійнялися жовтою стіною,
Смерчем закружлявши,
Тягнуть у повітря за собою,
Світ заполонив.
Лише один перервав кружляння:
Осені вогонь
Про зиму попередженням
Раптом обпік долоню.
Затримавши його трохи
У вихорі інших,
Відпускаю знову в дорогу -
Наздоганяй своїх!
Ольга Багаєва

Дівчина-осінь
Дівчина-осінь
З рудою парасолькою
Бродить між сосен,
Плаче про те,

Що не сталося,
Що не справдилося,
Серцем забулося,
З літа зрослося...
А. Трав'яна

Наближення осені
Поступово холоднішає
І коротшими стали дні.
Літо швидко тікає,
Зграєю птахів, майнувши вдалині.

Горобини вже почервоніли,
Стала жухлою трава,
На деревах з'явилась
Яскраво-жовте листя.

Вранці туман клубочиться,
Нерухомий і сивий,
А опівдні сонце гріє
Ніби влітку в спекотну спеку.

Але ледве повіє вітер
І осіннє листя
Замелькає у яскравому танці
Наче іскри від багаття.

Олена Павлова
Завчання вірша А. Плещеєва «Осінь»

Конспект освітньої діяльностів старшій групіна тему:

« Заучування вірша А. Плещеєва« Осінь» » .

Програмні завдання: Допомогти дітям запам'ятати вірш А. Плещеєва« Осінь» за допомогою різноманітних методів заучування; закріпити характерні прикмети осеніпри розгляді картин і ілюстрацій, впізнавати ці прикмети в вірші; розвивати виразність мови, почуття ритму, усне мовлення, уява; виховувати кохання та бережливе ставленнядо природи; виховувати бажання надавати допомогу.

Обладнання та матеріали:

Пташка-іграшка, розрізні картинки про осені(2шт., м'яч, картинки-схеми для заучування вірша, фонограма: Бетховен «До Елізи», П. Чуковський "Жовтень"із циклу "Пори року", трель птахів.

Попередня робота:

Екскурсії до парку, спостереження, розгляд ілюстрацій, бесіда, читання художньої літератури.

Хід спільної освітньої діяльності

(діти перебувають у холі)

Гра "Коли це буває?"

Вихователь: Хлопці, кому я кину м'яч, той постарається відповісти на питання: Коли це буває?

1. День став коротшим, ніч довша.

2. Листя пожовтіло.

3. Птахи полетіли в теплі краї.

4. Сонце вже гріє негаразд.

5. Дерева готуються до зими.

6. Мрячить холодний дощ.

7. Стало холодніше.

8. Люди одягаються тепліше.

9. Темніє швидше.

10. Дме холодний вітер.

Молодці. Яка це пора року? (осінь)

Скажіть, як називається явище в природі, коли опадає листя восени? (листопад)

Зараз ми з вами перетворимося на листочки. Раптом повіяв осіннійвітер і листочки полетіли (діти забігають у групу під музичний супровід-Бетховен «До Елізи»)

Закружляли (Діти кружляють на килимі, вихователь розсипає фрагменти картинок).

Вітер затих, листочки обпали. Хлопці, осіннійвітер розколов дві картинки на дрібні шматочки.

Розвиваюча гра «Збери картинку»

Зберемо їх і подивимося, що вийде.

(Діти беруть по фрагменту і за столом складають картинки)

Що вийшло? (осінь) .

Перед вами картинки непрості, чарівні. У них сховалися слова про осені. Як ви її уявляєте? Назвіть яка вона? (сумна, золота, похмура, красива, дощова, негодна, похмура)

Молодці! (звучить фонограма трелі птиці).

Ой хто це? (вихователь шукає, звідки йде трель і знаходить пташку).

Хлопці, до нас у гості прилетіла пташка. Пташка, чому ти така сумна? Що трапилося?

Хлопці, пташка просить допомогти їй. Осіннійвітер так сильно дмухав, що пташка відбилася від зграї і тепер не може полетіти в теплі краї. Вітер обіцяв пташці допомогти, якщо вона вивчить вірш. Допоможемо їй. (Вихованець бере вірш у пташки) .

-Вірш називається« Осінь настала» . Написав його Олексій Плещеєв. (Вивішується портрет А.). Плещеєва)

Слухайте, я його прочитаю.

Осінь настала,

Висохли квіти.

І дивляться похмуро

Голі кущі.

В'яне і жовтіє

Трава на луках,

Тільки зеленіє

Озимий на полях.

Хмара небо криє,

Сонце не блищить.

Вітер у полі виє,

Дощ мрячить.

Води загомоніли

Швидкого струмка,

Пташки відлетіли

У теплі краї.

Про що це вірш? (про осені)

А що ви відчули, коли я прочитала вірш? Як я його прочитала? (сумно, сумно).

Для того, щоб легше запам'ятати вірш, нам допоможуть картинки-схеми Давайте їх намалюємо. (Вихованець малює картинки до вірша.)

Хлопці, пташка не розуміє, що означає «І дивляться похмуро голі кущі».Допоможіть їй. (дерева сумні, тому що опало листя).

А що таке озимина? (поля, що засіяли на зиму зерном, пшеницею).

А тепер ще послухаємо вірш. Я починаю говорити фразу, а її закінчуйте.

Молодці!

Хлопці, пташка сказала, що ви без мене не зможете вивчити вірш. Доведемо їй, що ви впораєтеся?

Для цього ви самі оберіть картинку-схему. Подивіться уважно, що на ній зображено, ту частину віршіі будьте розповідати.

(діти розповідають віршза допомогою мнемотаблиць).

Хто ж найсміливіший і хоче розповісти все вірш? Ось бачиш, пташка, хлопці впоралися самостійно.

(вихователь нахиляється до пташки)

Пташка каже нам спасибі. Ви допомогли пташці запам'ятати вірш. Тепер вітер допоможе полетіти в теплі краї. До побачення, пташка.

(Пташка відлітає)

Хлопці, вам сподобалося вірш?

Як воно називається?

Хто його написав?

Давайте ще раз повторимо вірш.

(діти читають вірш)

Дякую, хлопці, величезне всім

За те, що наполегливо всім світом працювали,

Працювали дружно, зовсім не лінувалися.

Публікації на тему:

«Завчання вірша А. С. Єсеніна «Біла береза» з використанням мнемотаблиць» у старшій групіМета: 1) сформувати вміння заучувати вірші за допомогою мнемотаблиць; 2) сформувати вміння дітей емоційно сприймати вірш;

Конспект інтегрованої НОД «Заучування вірша О. Благининою «Шинель»Програмний зміст. Формувати вміння уважно слухати вірш, запам'ятовувати та виразно читати його, долучити дітей до поетичного.

Конспект НОД для дітей другої молодшої групи «Завчання вірша Д. Хармса «Кораблик» за картинками»Мета: створення умов для запам'ятовування та відтворення вірша за допомогою прийому мнемотехніки. Завдання: Допомогти дітям за допомогою.

Конспект НОД з розвитку мови у середній групі «Заучування вірша А. Барто «Я знаю, що треба вигадати»Конспект НОД з розвитку мови середній групі«Завчання вірша А. Барто «Я знаю, що треба вигадати» Мета: познайомити дітей.

Конспект заняття з ОХЛ «Завчання вірша М. Кравчук «Виростає місто»» (середня група)Завдання: 1. Закріплювати знання дітей про назву рідного міста, про основні пам'ятки, вулиці, вміння пізнавати їх на фотографіях.

Конспект заняття з розвитку мови у старшій групі. Заучування вірша С. Когана «Листки»Завдання: формування вміння дітей виразно читати напам'ять вірш, передаючи інтонацією спокійний смуток осінньої природи, відчувати.

Ні, напевно, таку людину в Росії, яка з дитинства не пам'ятала хоча б перших чотирьох рядків одного з самих знаменитих віршівпро осінь:

1 Осінь настала,
2 Висохли квіти,
3 І дивляться сумно
4 Голі кущі.

5 В'яне і жовтіє
6 Трава на луках,
7 Тільки зеленіє
8 Озима на полях.

9 Хмара небо криє,
10 Сонце не блищить,
11 Вітер у полі виє,
12 Дощ мрячить.

13 Зашуміли води
14 Швидкого струмка,
15 Пташки відлетіли
16 У теплі краї.

І в багатьох хрестоматіях, починаючи з 1960-х років. (Хрестоматія для дітей старшого до шкільного віку: Для читання, розповідання та дитячої самодіяльності / Упоряд. Р.І.Жуковська, Л.А.Пеньєвська. М.: Просвітництво, 1968. С. 133; Хрестоматія для дітей старшого дошкільного віку/Упоряд. Р.І.Жуковська, Л.А.Пеньєвська. 2-ге вид., перероблене та доповнене. М.: Просвітництво, 1972. С. 135; Пори року. Хрестоматія для маленьких / Автор-упорядник Б.Г.Свиридов. Ростов н/Д, 2000. С. 10), і на різних Інтернет-ресурсах автором цього твору названо Олексія Миколайовича Плещеєва. Проблема, однак, полягає в тому, що в жодному із зібрань творів А.Н.Плещеєва XIX – ХХ ст., а також у томі «Бібліотеки поета» цього вірша немає. Немає його і у складі прозових та драматичних творів Плещеєва, а також серед перекладів.

Тому постали завдання, по-перше, знайти справжнього автора, по-друге, визначити, хто, коли і за яких обставин приписав цей текст Плещеєву, і, нарешті, по-третє, як здійснювалася трансляція хибного авторства у часі.

Почати треба з того, чим пошук завершився: вперше цей вірш під назвою «Осінь» було надруковано у книзі: «Наше рідне». Російський та церковно-слов'янський буквар та збірник статей для вправи в російському та церковно-слов'янському читанні, із зразками для письма, матеріалом для самостійних письмових вправ та малюнками у тексті. [Перший рік навчання] »(СПб., 1885. С. 44). Автором-упорядником підручника був інспектор Московського навчального округу Олексій Григорович Баранов (1844 – 1911).

Книжку – з погляду авторства – складено Барановим із текстів трьох видів: а) із зазначенням авторства чи джерела, звідки текст передрукований; б) з трьома астериксами замість прізвища автора (це тексти невідомих авторів, які, очевидно, існували в усній передачі); в) тексти, автори яких зовсім не названі. За традицією до останньої категорії належать ті тексти, які написали укладачі навчальних посібників, – наприклад, А.А.Радонезький, автор численних книг «для початкового читання», виданих у 1870-ті рр., у спеціальній примітці до змісту це особливо обмовив. У Баранова такого застереження немає, але, мабуть, ряд прозових уривків і навіть віршів, він, як і К.Д.Ушинський у своїх класичних книгах, Склав сам. У всякому разі, перегляд de visu ряду більш ранніх навчальних хрестоматій, збірок, антологій та журналів тексту «Осінь настала. Висохли квіти» не виявив, і з досить високим ступенемймовірності можна стверджувати, що автором тексту є саме А.Г.Баранов,чому вірш «Осінь» у складеному ним підручнику виникло вперше. У результаті повторюється історія з віршем Р.А.Кудашевой «Ялинка» (1903), автор якого був невідомий до 1941 р.

Між іншим, перегляд дитячих журналів показав, що подібна за «осінньою» тематикою та спрощеним стилем віршована продукція у 1880-ті рр. . існувала: Баранов лише підтримав традицію, виступивши наслідувачем. Наприклад, селянському поетові Спиридону Дрожжину належить вірш «Восени» (Ігрушечка. 1881. № 42. 25 Жовтня С. 1420): «Виє, завиває / Вітер холодніше, / Блекнет, в'яне / Краса полів. // Розходилися хмари / У глибині небес, / Потемнів дрімучий / І зелений ліс ... // Бачиться снопами / Повне гумно, / Бризжет під ланцюгами / Стигле зерно ... // Сонечко не рано / Вранці встає, / Тьмяно з туману / Промінь на землю ллє // І скоріше лягає; / Щоб, закінчивши працю, / Міг вгамуватися / З ним хрещений народ». Розмір той самий – Х3 ЖМЖМ.

Якийсь В.Львов написав довгий вірш «Осінь у селі» (Ігрушечка. 1880. № 38. 5 окт. С. 1188 – 1192), з якого наведу невеликий фрагмент: «Ось покрилася хмарами / Синєва небес, / Змовк і задумався / ліс; // Листя посипалося, / Купами лежать, / І дерева голі / Похмуро дивляться. // Не співає соловушко / Пізній часом, / І помчав за море / Пташок вільний рій. // Спустіли нудні / Стислі поля, / І під озиму орана / Пухка земля. / / Тьмяно світить сонечко / Крізь туман з ранку, / Стали ночі темними, / Довго вечора. // Часто дощ настирливий / Лить, як із відра, / Холодом повіяло /І топити час».

Крім загального наслідування процитованої продукції не можна не помітити зв'язків вірша Баранова з Пушкіним у віршах 1 («Жовтень вже настав…») і 9 («Буря імглою небо криє…»), з Плещеєвим у віршах 6 – 7 («Травка зеленіє…») і з Аполлоном Григор'євим у вірші 11 («Вечір душний, вітер виє»). Такі неотрефлексовані зближення і подібності характерні для текстів дилетантів, які мають на слуху багато віршів. Що стосується емоційного забарвлення тексту, то можна підозрювати невротичний стан автора, що акцентує увагу лише на сумних сторонах осінніх змін, метафорично пов'язаних зі смертю: кущів, квітів, трави, прихованого хмарою і «померлого» неба, прихованого і теж «померлого» сонця, птахів. Ознаки сезонних зміннагнітаються у вірші та трактуються майже як катастрофа; можливо, вони висловлюють внутрішній стан автора, принаймні тут велике поле для інтерпретацій, пов'язане, наприклад, з травмами дитячого віку.

У книзі Баранова є й інші тексти, які для підручника написав він сам, наприклад, прозові «Молитва сирітки» та «Вступ до школи»: «Минуло літо. Настала осінь. Скінчилися польові роботи. Настав час хлопцям вчитися» і т.д. Крім «Осіні» Баранов написав вірш «Зима» -написану похмурим Я4 ЖМЖМ і знову ж таки сумну варіацію на тему « Зимовий ранок» Пушкіна:

Зима холодна настала,

Пухнастий сніг летить з неба;

Морозом річку закувало;

Сумно дивиться темний ліс.

Вже травою не зеленіють

Луги, долини та пагорби.

Куди не поглянь: скрізь біліє,

Всюди блищить покрив зими.

Вірш Баранова «Осінь» входив і в наступні видання «Нашого рідного». Паралельно Баранов включив «Осінь» до навчального керівництва «Російський буквар з матеріалом для початкового читання, заучування напам'ять та письмових вправ», перше видання якого вийшло 1887 р.

Щодо текстів невідомих авторів, які включені до «Нашого рідного» (1885 р. та до наступних видань), то по кожному з них можна провести самостійне розшук, аналогічне тому, яке проведено щодо «Осіні» Баранова. До них, наприклад, відносяться вірші невідомих авторів «Грамотів» («Лист від онука / Отримав Федот: / Онук його далеко / У місті живе») та «Напередодні свята» («Сонечко заходить, / І темніє день; / Від гори впала» / На селище тінь»). Можливо, що Баранов відтворив твори з тих підручників, за якими в дитинстві навчався сам (1850-ті рр.). Між іншим, переробка «Грамотея» увійшла до книги тюремної лірики «Російські Війони» (М., 2001; укладачі та автори передмови А.Г.Бронніков та В.А.Майєр).

Декілька слів треба сказати про самого Баранова. На прохання С.А.Венгерова для «Критико-біографічного словника російських письменників і вчених» (СПб., 1897 – 1904. Т. VI. З. 392 – 397) Баранов написав автобіографію, з якої випливає, що це була людина великої цілеспрямованості . Він походив з кріпацтва: його батьки були кріпаками дворовими людьми С.П.Фонвізіна, власника села Спаського Клинського повіту Московської губернії, і був тим самим «дворовим хлопчиком», якого згадував Пушкін. Коли в 1851 р. дочка Фонвізіна, Наталія Сергіївна, приїхавши до Спаського, побачила хлопчика, вона забажала взяти його до себе в московський будинок, і в 7 років Олексій був насильно розлучений з матір'ю (яка, до речі, була годувальницею Наталії Сергіївни і таким Таким чином, Наталія Сергіївна та Олексій були молочними сестрами і братами) і відправлені до Москви в панський будинок. Цікава деталь, відзначена Барановим в автобіографії: «Щойно встановився зимовий шлях, мене відправили з підводами до Москви, де проживала Н.С.Ржевська». Можливо, тому перехід осені в зиму, що відбився у двох віршах Баранова, закріпився у його свідомості як символ травми, спричиненої насильницьким розлукою з матір'ю та рідним будинком. Не треба також забувати, що М.Н.Покровський назвав 1880-ті роки – а «Осінь» написана в 1885 р. - епохою нового кріпосного права для селян, навівши багато конкретних доказів (Покровський М.М. .М., 1934. Ч. 1 - 2. С. 153 - 154).

З ранніх роківОлексій прагнув навчання, й у 1855 р. Наталія Сергіївна визначила кріпака, якому явно благоволила, в парафіяльне училище, а 1858 р. – у 2-й клас гімназії (у цей час директором гімназії був Д.С.Ржевський, чоловік Наталії Сергіївни), причому для законності перебування в гімназії звільнила його від кріпацтва, ненабагато випередивши хід історії («на звільнювальному свідоцтві як свідки підписалися відомі згодом діячі – А.М.Унковський та А.А.Головачов»). У 1864 р. Олексій Баранов закінчив гімназію із золотою медаллю і вступив до Московського університету на математичне відділення фізико-математичного факультету. У 1868 р. закінчив університет зі ступенем кандидата, після чого цілком присвятив себе учительській діяльності. До речі, ще будучи студентом, викладав у сім'ях сестер Дякових: княгині Олександри Олексіївни Оболенської та Марії Олексіївни Сухотіної. «Про ці сім'ї, - зауважив в автобіографії Баранов, - я згадую не інакше, як із почуттям найглибшої подяки за той сприятливий вплив, який вони мали на моє моральний розвиток». Зв'язків Баранова з людьми літературного кола не вдалося виявити.

У 1875 – 1885 pp. Баранов служив директором учительської семінарії Торжке, а 1885 р. став інспектором Московського навчального округу. Саме в Торжці і був підготовлений навчальний посібник «Наше рідне», до якого увійшов вірш, який пізніше став таким знаменитим. Пояснюючи необхідність підготовки нових посібників для навчання читанню, Баранов підкреслив, що підручники, що існували, не цілком відповідали потребам. Це стосувалося і книг Ушинського « Рідне слово» та « Дитячий світ»: «перше з них було призначено автором для домашнього навчаннядітей у інтелігентних сім'ях, а друге – для учнів середніх навчальних закладів».

З одного з видань «Нашого рідного» текст вірша «Осінь» (з посиланням на книгу Баранова) було передруковано у «Книзі для читання у народних училищахПівнічно-Західного краю Росії з російським та церковно-слов'янським букварем та матеріалом для самостійних письмових вправ. Перший рік навчання» (Вільна, 1896. С. 41 - 42), складеної Н.Ф.Одінцовим та В.С.Богоявленським. Вони ж помістили текст у підготовленій ними «Книзі першої для читання у церковно-парафіяльних школах та школах грамоти. Рік 1-ї навчання »(СПб., 1899. С. 40), виданої училищною радою при Святому Синоді. Скрізь текст вірша про осінь друкувався як анонімний, не зазначалося ні авторство Баранова, ні, тим більше, авторство Плещеєва.

Відзначити перевидання 1899 важливо лише тому, що з нього взяв вірші для дитячих пісень автор нотного альбому «Дитячі веселощі: Збірник пісень для дітей шкільного віку» (М., 1902. Частина 1. С. 7) композитор І.С.Ходоровський . Саме він першим приписав авторство тексту А.М.Плещеєву, і саме після 1902 р. виникає традиція публікувати текст вірша «Осінь» як належить А.М.Плещеєву.

Можна припустити, чому Ходоровський припустився цієї помилки: в «Книзі першої для читання», підготовленої Одинцовим і Богоявленським, з якої Ходоровський взяв віршовані тексти для пісень (він особливо підкреслив на початку альбому), на стор. 40 було надруковано два вірші: в -перше, анонімна «Осінь» (з посиланням в змісті на «Наше рідне» Баранова як на першоджерело), ​​а, по-друге, вірш А.М.Плещеєва «Осінь» - дійсно написаний Плещеєвим твір, причому, в змісті навпаки відповідної сторінки було вказано прізвище поета. Найімовірніше, що, неуважно прочитавши зміст книги, композитор вирішив, ніби Плещеєв – автор обох віршованих текстів, надрукованих на стор.

Тієї ж помилки (самостійно або за допомогою І.С.Ходоровського) припустилися Федір Павлович Борисов і Микола Іванович Лавров. Зі щорічними перевиданнями, починаючи з 1906 р., виходила книга «Нова народна школа. Перша після букваря книга для класного читання у початкових училищах і вдома», складена «гуртом вчителів за редакцією Ф.Борисова та М. Лаврова», у якій автором незмінно називався Плещеєв. Після цього більш ніж на 100 років автором «Осінь настала. Висохли квіти» став Плещеєв. Звісно, ​​передруковувати вірш відомого поета набагато респектабельніше, ніж анонімний текст.

Втім, в 1914 р. з'явилися два видання, у яких вірш «Осінь» було опубліковано як анонімне: по-перше, це хрестоматія «Живе слово», складена групою вчителів московських міських училищ за редакцією А.А.Сольдіна, а, по- друге, альбом дитячих пісень на музику Ц.А.Кюї (op. 97, видання журналу «Світлячок»; у Російському журнальному фонді Російської національної бібліотеки альбом приплетен до річного комплекту журналу).

За радянських часів вірш уперше було передруковано у навчальному посібнику для дошкільних педучилищ та вихователів дитячих садків «Живе слово дошкільнику» (М., 1945). Тут автором тексту знову назвали Плещеєв. Редактором книги була доцент Є.А.Флеріна, укладачами, крім неї, були ще М.К. Боголюбська та А.Л.Табенкіна.

До речі, можна припустити, що після виходу хрестоматії помилковість атрибуції з'ясувалась, тому у двох наступних виданнях (Хрестоматія з дитячої літератури: Навчальний посібникдля дошкільних педагогічних училищ / Упорядники М.К.Боголюбська, А.Л.Табенкіна. М., 1948; Художнє словодошкільнику: Посібник для вихователів дитячих садків. 2-е видання, виправлене / Упорядники М.К.Боголюбська, А.Л.Табенкіна, Е.А.Флеріна. За редакцією чл.-кор. АПН РРФСР Є.А.Флеріної. М., 1952) цього вірша немає взагалі.

Євгенія Олександрівна Флеріна (1889 – 1952) в історії літератури залишилася як гонитель дитячих віршів Чуковського та Маршака, які іменувала «бракованою літературою». «Тенденція потішити дитину, дурість, анекдот, сенсація та трюки навіть у серйозних, суспільно-політичних темах, - це є не що інше, як недовіра до теми та недовіра до дитини, з якою не хочуть говорити всерйоз про серйозні речі» (Флеріна Е .З дитиною треба говорити серйозно // Літературна газета. Інший заслугою Флеріної є помилкове приписування авторства тексту про осені Плещеєву, що мало наслідки (увійти в історію літератури двома великими помилками - це теж успіх). По суті нічого дивного в приписуванні немає: педагогічну діяльністьФлеріна почала в 1909 р., і якраз у цей період виходила «Нова народна школа», складена «кружком вчителів за редакцією Ф.Борисова та М.Лаврова», де автором вірша називався Плещеєв.

Саме з опорою на хрестоматію 1945 р., відредаговану Флеріною, з'явився, наприклад, переклад вірша на білоруська моваіз зазначенням авторства Плещеєва (Дваннадцять місяців: Календар школьнiка. 1947. Лiстапад<ноябрь>. Мінськ. 1947<Без пагинации, оборот листа за 11 ноября>), а 1962 р. – солідна хрестоматія «Наша книга: Збірник для читання в дитячому садку»(упорядники Н.Карпінська та П.Димшиц. М., 1962. С. 188), де автором також був названий Плещеєв (оскільки жодних публічних спростування авторства Плещеєва, зазначеного в хрестоматії 1945 р., не було). Більше того, у 1962 та 1964 роках. двома виданнями було випущено «Програма виховання у дитсадку», затверджена міністерством освіти РРФСР, у якій цей вірш було приписано Плещееву і рекомендовано заучування напам'ять. Примітно, що в жодному з радянських шкільних підручників, починаючи з 1930-х рр., цей вірш не публікувався. Але паралельно шкільній розвивалася дошкільна субкультура, і в ній після входження до обов'язкової дитсадкової програми в 1962 р. жодних сумнівів в авторстві тексту «Осінь настала» не виникло ні в кого. Сам же вірш, завчений ще в дитячому садку, став у результаті настільки популярним, що увійшло до шкільний фольклорв непристойних переробках - доля, що осягає тільки найзнаменитіше і улюблене: «Настала осінь, / Немає вже листів, / І похмуро дивляться / Бляді з кущів. // Вийду я надвір, / Покладу х.й в калюжу – / Нехай розчавить трактор, / Все одно не потрібний» (Російський шкільний фольклор: Від «викликань» Пікової пані до сімейних оповідань/ Упорядник А.Ф.Білоусов. М., 1998. С. 449). До речі, тут точно уловлено травматично-невротичний підтекст оригіналу та переведено на сучасна мовапсихоаналізу.

Сюжет не буде повним, якщо не розглянути ще один вірш, який також розміщений в Інтернеті та хибно приписаний Плещеєву. Воно називається «Осіння пісенька»:

Минуло літо,
Осінь настала.
На полях та в гаях
Пусто і похмуро.

Пташки відлетіли,
Стали дні коротшими,
Сонечко не видно,
Темні, темні ночі.

До А.Н.Плещееву цей текст відношення немає, вперше друга строфа виникла «Букварі» Олександри Володимирівни Янковской (р. 1883) і Єлизавети Георгіївни Карлсен, випущеному у Москві 1937 р. (є у наступних виданнях). Автор тексту вказаний у «Букварі» не був. З невеликою зміною в останньому вірші друга строфа була передрукована в журналі « Дошкільне виховання»(1938. № 11. С. 71) як додаток до статті Л.Заводової «Виправлення недоліків мови у дітей». Не виключено, що другу строфу один із авторів-упорядників «Букваря» написав, або відтворив за спогадами дитинства, а перша строфа зі знаковим рядком «Осінь настала» і старою римою «настала – похмуро» виникла пізніше як « Народна творчість». Вийшов дериватив вірша А.Г.Баранова.

Вірші для осінь А.Н.Плещеева особливо милі серцю. Що ти, осінь, поспішала, що прийшла так рано? Серце ще вимагає тепла та світла. Пташки! Нам шкода ваших дзвінких пісень. Не відлітайте в теплі краї, зачекайте!

«Осіння пісенька»
Минуло літо,
Осінь настала.
На полях та в гаях
Пусто і похмуро.

Пташки відлетіли,
Стали дні коротшими,
Сонечко не видно,
Темні, темні ночі.

Олексій Миколайович Плещеєв, нащадок старовинного російського дворянського роду, народився 22 листопада 1825 року у Костромі. Дитинство він провів у Нижньому Новгороді, куди дворічного хлопчика привіз батько. У 1838 році молодий Плещеєв вирушив до Петербурга, де вступив до Університету.

«Діти та пташка»
«Пташка! Нам шкода твоїх пісень дзвінких!
Не відлітай від нас геть ... Почекай! »-
«Мили крихти! З вашого боку
Гонять мене холоди та дощі.

Он на деревах, на даху альтанки
Скільки на мене чекає подруг!
Завтра ви спатимете ще, діти,
А ми вже понесемося на південь.

Немає там ні холоду тепер, ні дощів,
Вітер листи не зриває з гілок,
Сонечко в хмари не ховається там ... »-
«Чи скоро, пташка, повернешся ти до нас?»

«Я із запасом нових пісень
До вас повернусь, коли з полів
Сніг зійде, коли в яру
Зажурить, блищачи, струмок-

І почне під весняним сонцем
Вся природа оживати...
Я повернуся, коли, малеча,
Ви вже читатимете!»

Вийшовши з Університету, Плещеєв присвячує себе літературній діяльності, спочатку як поет, а потім як прозаїк. Його перші вірші та оповідання друкуються у «Вітчизняних записках» 1847 і 1848 року.

«Осінь»
Осінь настала,
Висохли квіти,
І дивляться похмуро
Голі кущі.

В'яне і жовтіє
Трава на луках,
Тільки зеленіє
Озимий на полях.

Хмара небо криє,
Сонце не блищить,
Вітер у полі виє,
Дощ мрячить.

Зашуміли води
Швидкого струмка,
Пташки відлетіли
У теплі краї.

Багато негараздів випало частку російського поета Плещеєва. Потреба, яка постійно переслідувала його, підривала здоров'я.

Його лагідна муза ніколи не брехала, і це була велика її заслуга. Плещеєв не шукав популярності. Вона сама до нього йшла. Від його особи віяло теплом, правдивістю. Як не любити його поезії? Звуки його пісень йшли з серця.

«Осінь»
Я впізнаю тебе, час похмурий:
Ці короткі, бліді дні,
Довгі ночі, дощові, темні,
І руйнування — куди не поглянь.
Сиплеться з дерева листя зблікли,
У полі, жовтіючи, поникли кущі;
По небу хмари пливуть нескінченні…
Осінь докучна!.. Так, це ти!

Я впізнаю тебе, час сумний,
Час важких та гірких турбот:
Серце, що колись так пристрасно кохало,
Тисне мертвий сумнів гніт;
Гаснуть у ньому тихо одна за одною
Юності гордий святі мрії,
І у волоссі сивина пробивається.
Старість докучна!.. Так, це ти!

«Нудна картина…»
Нудна картина!
Хмари без кінця,
Дощ так і ллється,
Калюжі біля ганку.
Чахла горобина
Мокне під вікном,
Дивиться село
Сіренькою плямою.
Що ти рано у гості,
Осінь, до нас прийшла?
Ще просить серце
Світла і тепла!
1860 рік