Чумарці жанр. Федір Капіца, Тетяна Колядич - Русский дитячий фольклор: навчальний посібник

Дитячі дражнилкиміцно пов'язані з ігровим дитячим фольклором - потешками, лічилки, небилицями, скоромовками. Вони відображають негативні моменти в сприйнятті дітьми навколишньої дійсності.
Життя дітей пробуджує в їх душі і свідомості не тільки радісні, бурхливо веселі, щасливі переживання. З різних причин і приводів дитині властиві настільки ж сильні почуття жалю, образи, неприязні, огиди, навіть ненависті і злості.
З давніх-давен Народна мудрістьдавала вихід негативним емоціямдитини в слові, в звукових і ритмічних сполученнях слів, в супроводжуючих їх рухах, стрибках, гримаси - в дразнилках.
Звичайно, настирливе переслідування за допомогою дражнилок дорослого або маленького, звичка всіх і вся передражнювати завжди зустрічала опір ( «дражнити - собаче рило»). Але наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер - показник здорових відносин в дитячому колективі, вміє постояти за себе без допомоги дорослих і кулачної розправи.
Народна жартвсім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, висловити своє ставлення до неприємних відхилень в посивінні, звичках, у зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра в життя дитини втрачає смак, справедливість.
Дразнилка вчить дітей вмінню помічати погане, несправедливе, негарне, вона вчить чути слова і підбирати їх за співзвучністю і змістом, вона розвиває чутливість до безглуздих ситуацій в житті і в словесному зображенні.

З дитячого фольклору

Обдурили простака -
На чотири кулака,
На щигля і на подушку,
На зелену жабку.

Плакса, вакса,
гуталін,
проковтнув
Горілий млинець.

Йшла собака через міст,
Чотири лапи, п'ятий хвіст.
Якщо міст обвалиться,
Те собака звалиться.

Рева-корова,
Дай молочка!
Скільки коштує?
- Три п'ятачка!

Федорóк з вершок,
Голова з горщик,
Шапка кілочком,
Ніжки колодою.

Андрій-горобець,
Чи не ганяй голубів.
Голуби бояться,
На дах не сідають.

Антошка-картопля,
Солом'яний ніжка,
Сам з нігтик,
Голова з лікоть.

Борис-барбарис
На мотузочці повис.
Як мотузка обірветься,
Так Борис перевернеться.

Ваня, Ваня, простота!
Купив кінь без хвоста!
Сів задом наперед
І поїхав в город.

Їде Ваня на бику,
Балалаечка в руці,
Балалаечка впала,
Бикові ніженьки зламала.

Вова, Вовка-карапуз
З'їв у бабусі кавун.
Бабуся лається,
Вова відмикається!
- Це, бабуся, не я!
Це - кішечка твоя.

Альоша-белёша
Стóит три гроша:
Шийка - копійка,
Алтин - голова,
За дві грошики нога -
Ось і вся йому ціна.

Прокоп-кріп,
Мідний лоб,
Сам з аршин,
Голова з глечик.

Ванька-встанька карапуз,
Одягай великий картуз.
Коровай з'їси хліба,
Виростеш до неба!

Володя-Володею -
Сповнена шапка сухарів.
Сухарі гарячі,
Три копійки здачі.

Лешка-коржик,
Голова з козуб,
Шапка кілочком,
Ноги колодою.

Ленчик-пончик,
З'їв батончик,
Порося і бика,
Випив глечик молока,
Ще кліть поїв хлібів,
Три кошика пирогів.

Наша Паша тоненька,
Як Ярова соломинка.
А в лапотках обуется -
Як міхур надуется.

Микола-басурай,
Лізь на сарай,
Там комарика деруть,
Тобі лапку дадуть.

Коля, Коля, Микола,
Сиди вдома, не гуляй.
Чисти картоплю,
Їж потроху.

Федот худ,
Голова з пуд,
Ніс гачком,
Хохол клаптиком.

Дуня-пампушка
На вулицю вийшла,
На купину села,
Комарика з'їла.

Сергій озирнувся,
Булька надувся,
А Булька-то в лісок,
Скаче, скаче по грибок.

Федя-Медя тельбух,
З'їв корову, і бика,
І п'ятнадцять поросят, -
Тільки хвостики висять.

Козачок, козачок,
Олов'яний пряжки,
Лича * підв'язки.
Козачок, козачок,
Луб'яні очі -
Стільни памазкі.
_________
* З лика.

Міронушка-Мирон,
Сповнена пазуха ворон.
Голова - копійка,
Солом'яний шийка,
Ніс гачком,
Волоса клаптиком.
Мирон ворона купив,
Три копійки заплатив.

Степанушка-Степан,
Навиворіт каптан,
Шапка новая з пером,
Рукавички з сріблом.
Ходить він, дріботить,
Дзвіночком дзвенить.

Злодій-злодюжка
Вкрав топорішко.
Поліз в віконце,
Впав в козуб.

пташині дражнилки

Ворон, ворон,
Хвіст обламаний,
Хвіст обламаний,
Ніс окований.

Скок, сорока,
Скок, сорока.
Слепá з ока,
Крива з боку.

Дрозд, дрізд,
Простий, простий,
Кований ніс,
Залізний хвіст.

Вьюр-в'юрок,
Крівлён носок,
Крівлён носок,
Ощіпанним бік.

Чилі, Чилі,
Воробей!
Клюй, клюй -
Конопель!

З зарубіжного фольклору

сміливець
Наші-то кравці
Хоробрі були:
«Не боїмося ми звірів,
Ні вовків, ні ведмедів! »
А як вийшли за хвіртку
Так побачили равлика -
злякавшись,
Розбіглися!

Вот они какие,
Хоробрі кравці!

Барабек
(Як потрібно дражнити ненажеру)

Робін Бобін Барабек
З'їв сорок чоловік.
І корову, і бика,
І кривого м'ясника,
І віз, і дугу,
І мітлу, і кочергу,
З'їв церква, з'їв будинок,
І кузню з ковалем,
А потім і каже:
"У мене живіт болить!"

ТОМ, СИН трубач
Том, Том, син трубача,
Вкрав свиню і дав стрекоча.

Вкрав він свиню і за це побитий.
І ось він в сльозах по дорозі біжить.

Про Соні - ДЖОННІ
Ну і соня - син мій Джон.
Спати в штанах ліг він.
Черевичок він скинув геть,
А в іншому проспав всю ніч.

Дразнилка про людей з Кейп-коду
Люди тріскові - все безглузді,
Волосся чешуть хребтиною тріскових
І для катання замість ковзанів
Пару тріскових беруть плавників.

_______________
ДЖЕРЕЛА:
Література і фантазія: Кн. для вихователів дет. саду і батьків. - М .: Просвещение, 1992.

справжнє навчальний посібникє першим виданням подібного роду. Дитячий фольклор вперше представлений як самостійна складова загального курсу фольклору. Крім традиційних розділів курсу (колискові пісні, казки, ігри) включені розділи, присвячені страшним розповідями, шкільного фольклору, постфольклорним формам.

Видання призначене для широкого кола читачів, викладачів вузів, працівників усіх сфер навчання (включаючи вихователів, методистів, керівників гуртків) і батьків. Спеціально для студентів призначена практична частина, в яку включені теми лекцій, практичних занять, Семінарів, самостійних робіт, Питання до іспитів і література.

Федір Сергійович Капіца, Тетяна Михайлівна Колядич
Русский дитячий фольклор

Передмова

Дитячий фольклор належить до тих феноменів культури, про які всі чули або говорять. Визнаючи його самобутність і оригінальність, навіть дослідники не завжди можуть точно визначити своєрідність даного різновиду фольклору, виділити його в самостійну область знання.

Фахівці різного профілю намагаються розробити методики, що готують дитину до школи, навчальні початковим прийомам письма і рахунку. Особливе значення надається розвитку мовлення, вмінню правильно і грамотно висловлювати свої думки, ділитися своїми враженнями від почутого і прочитаного. Найважливішим засобом формування зазначених навичок стає дитячий фольклор. Колискові, пісеньки, примовки, надокучливі казки легко засвоюються і створюють прекрасний виховний ефект. Пізніше розвитку пам'яті, кмітливості, ігровим навичкам сприяють загадки, скоромовки, лічилки.

З подібними творами дитина знайомиться як через окремі видання, так і в складі хрестоматій ( "Рідна мова", "Рідне слово", "Азбука"), одночасно осягаючи основи рідної мови. Тим часом твори в них нерідко відбираються чисто механічно, не враховується специфіка жанрів, їх взаємозв'язок між собою. відсутність наукового підходупроявляється і в тому, що тексти часто повторюються, пропадає принцип новизни, а отже, зникає інтерес. Наша книга допомагає заповнити цей недолік.

Деякі фольклорні форми і прийоми використані дитячими письменниками при створенні оригінальних творів, сюжетні мотиви фольклору ставали основою циклу повістей А. Волкова, С. Прокоф. Переробки дитячого фольклору представлені в збірниках "Вірші - дітям" К. Чуковського, "Дитячі пісеньки" - С. Маршака, творах Т. Александрової та В. Берестова, Е. Мошковський і Д. Ємця.

Приводом до написання цього навчального посібника стали розробки провідного дослідника і збирача дитячого фольклору О.І. Капіци. У 1928 році у видавництві "Прибой" вийшла її книга "Дитячий фольклор. Пісні. Потешки. Дражнилки, казки, ігри. Вивчення. Збирання матеріалу". Протягом багатьох років вона була настільним керівництвом для всіх, хто працює з дітьми.

Однак з часом книга О.І. Капіци перестала відповідати рівню розвитку науки. Крім того, в даній роботі досліднику вдалося лише частково реалізувати задум. В рукописи залишилася глава " шкільний фольклор», Не були зібрані програми і методичні розробки.

Протягом довгого часу спадщина 20-х років залишалося золотим фондом, практично невідомим дослідникам, яким довелося заново відкривати багато явищ. У той же час було ясно, що хоча роботи Г.С. Виноградова, О. І. Капіци зберегли безсумнівну історико-методичну цінність, вони потребують певних коментарях і уточнень. Природно, що за минулі роки з'явилися нові дослідження, присвячені дитячому фольклору: роботи і публікації А.Н. Мартинової, М.Н. Мельникова, М.П. Чередникової. Одночасно тривало розвиток сформованих форм і виникали нові, перш за все в галузі шкільної фольклору.

Пропонований посібник реалізує сучасний погляд на праці наших класиків і відображає систему жанрів дитячого фольклору на новому етапі його розвитку. Авторами були враховані основні розробки по темі. Новизна підручника полягає в тому, що подібний комплексний підхід реалізований вперше. Тому будь-які конструктивні пропозиції щодо подальшого вдосконалення структури та змісту підручника будуть з

Побудова навчального посібника традиційно: воно включає в себе загальні теоретичні глави і проблемні розділи, присвячені окремим жанрам. Кожна глава супроводжується контрольними питаннями для самоперевірки і завданнями. Методична частина складається з програми курсу, варіантів тим семінарських занять, Примірного переліку питань до іспиту, тематики курсових, бакалаврських, магістерських робіт.

Особливу увагу приділено зразкам форм поточного контролю: колоквіуми, письмові завдання, групові тематичні консультації. Вони можуть бути використані в якості розвитку форм індивідуальної роботи зі студентами.

В кінці наведено бібліографію теоретичних досліджень, вказані збірки текстів, біографічні довідники, словники, які допоможуть студентам, бакалаврам, магістрантам, аспірантам, учителям і педагогам в їх практичній діяльності по вивченню та збиранню дитячого фольклору.

В майбутньому передбачається перетворити навчальний посібник до навчального комплексу, до складу якого і хрестоматію, що складається з текстів і уривків з основних робіт дослідників дитячого

Автори вважають, що посібник може бути використаний як складова загального курсу фольклору, для поглиблення основних знань з предмета "Російський фольклор". Крім того, пропонований матеріал може входити як одна зі складових в курс "Дитяча література". Матеріали призначаються для різних форм навчання, основного навчального процесу, Підготовки бакалаврів, магістрів і аспірантів. Ряд глав може виявитися цікавим і для вчителя-практика, що працює в різних ланках, що використовує міжпредметні зв'язки.

Вступ

Дитячий фольклор це один із напрямків усного народної творчості. Великий корпус текстів твори існує і в дорослому, і в дитячому середовищі, але методика виконання, лексичний і стильової склади істотно розрізняються.

Незважаючи на видимі відмінності дитячого фольклору від фольклору дорослих, межа між ними встановлюється в ході історичного та функціонального вивчення окремих жанрів. Так, колискові пісні одними дослідниками відносяться до дитячого фольклору, інші вважають їх фольклором дорослих, пристосованим для використання в дитячому середовищі. Разом з тим продовжують існувати жанри, які можна в рівній мірі віднести і до дорослого, і до дитячого фольклору: загадки, пісні, казки.

Переходячи в дитяче середовище, більшість запозичених текстів перебудовується відповідно до особливостей дитячої психіки. Вони виконують як інформативну, так і педагогічну і розважальну функції. Процес трансформації носить складний характер. Багато творів дитячого фольклору перейшли до дітей так давно, що пам'ять про це втратилася, інші твори перейшли в дитячий фольклор недавно. Отже, необхідно вивчати жанри з урахуванням їх історичного походження.

Традиційно можна виділити два напрямки, за якими відбувається поповнення дитячого фольклору. З одного боку, фольклор дорослих пристосовується до дитячому середовищі. З іншого, самими дітьми створюються твори, що враховують специфіку світосприйняття дитини (страшні розповіді, садистські вірші). Але є і третій шлях - створення дорослими творів, спеціально призначених для дітей (поезія плекання, колискові пісні).

Пристосування фольклору дорослих передбачає спрощення сюжету, привнесення в конфлікт більшої цікавості, створення яскравих запам'ятовуються образів, спрощення мови. Часто використовується римовані виклад подій, тексти відрізняє нескладна мова, зрозумілі вирази і звороти.

російські народнідражнилки на імена хлопчиків.

Юрка - шахрай
Вкрав квашеннік,
Бабка побачила,
Тестом закидала.

Толька - Молька,
Смажена фасолька,
Номер дев'ятий,
Тільки пузатий.

Толик - кролик
Сів на столик
І поїхав на війну.
Бився - бився, злякався
І кричить: «Додому хочу!»

Федя - Медя
З'їв ведмедя,
Впав у яму,
Крикнув: «Ма-ма!»

Сергійко - картопля,
Ззаду поварешка,
Спереду козуб,
А в кошику кішка.

Петя - Редя
З'їв ведмедя.
вранці рано
З'їв барана.
На закуску -
З'їв жабу.
Хотів вовка,
Та не спритно.
Хотів гусака,
Так боюся!

Лешка - коржик,
Голова з козуб,
Шапка кілочком,
Ніжки колодою.

Льонька - Леонід
За мотузочці біжить.
Як мотузка обірветься,
Леонід перевернеться.

Ленчик - пончик
З'їв батончик,
Порося і бика,
Цебер випив молока,
Ще кліть поїв хлібів,
Три кошика пирогів.
І не наївся,
Знову за стіл сів.

старовинні російськідражнилки на імена дівчаток.

Дунька - пампушка
На вулицю вийшла,
На купину села,
Комарика з'їла.

Зінька - кошик
Розбила скарбничку,
Набрала рублів п'ять,
Пішла коня купувати.
Була Зінька простота,
Взяла коня без хвоста.
Села задом наперед
І помчала з воріт.
Зачепилася за пеньок,
Простояла весь день,
Зачепилася за купину,
Простояла всю нічку.

Улянка їде на бику,
Березіночка в руці.
Березіночка впала,
Бикові ніженьки зламала.

Тут представлені народнівіршики потішки для самих маленьких в обробці Л.В.Дьяконова.Поїхали - поїхали.

Поїхали - поїхали,
З горіхами, з горіхами,
До діткам - по ріпку,
До бабці - по смачний,
За хлопчиною,
За солоденького,
За горбатенький.

Посилали молодицю.

посилали молодицю
За холодну водицю,
А водиця - далеко,
А носити щось нелегко.
Катя сили набере,
За водою сама піде,
Чи стане по воду ходити,
Відра фарбовані носити.

Ніжки. Ніжки, ніжки
Біжіть по доріжці
нарвіть трошки
Зеленого горошку.
Нарвіть трошки,
Складіть в козуб,
Додому принесіть,
Маму почастуєте.

Встану, косу заплету.
Встану, косу заплету,
Встану, русу заплету,
Я плету, плету, плету,
засуджую:
- Ти рости, рости, коса,
До шовкові пояси,
До шовкові пояси -
Всьому місту краса.

Дощик. Дощик, дощик, пущі!
дам тобі гущі!
Хліба коровай!
Весь день поливай!

Ще про дощ.
Ай, дощ, дощ, дощ, -
На овес, на жито,
На жито, ячмінь,
Поливай весь день!

Про сонечку. Сонечко - вёдришко,
Вугільної в віконечко!
Сонечко, наряд!
Червоне, здайся!

Радуга-дуга. Радуга-дуга!
Не давай дощу!
Дай сонечка,
Колоколнишка!

равлик Равлик, равлик.
Висунь роги,
Дам я тобі
Шматок пирога!

Традиційний фольклор переходив від покоління до покоління. наприклад, Веснянки, заклички, примовки.

«Тога-тога-тога-колесом дорога!» - кричали хлопці восени відлітають птахи. А з приходом весни звали назад в рідні краї: «Тіга-Сі, Тіга-сі - ти-ли-ти-ти, до Русі!»
А ось так вітали летять в рідні краї журавлів:

Іки, ики, ики, ікі-
Крики! Крики! Крики!
ІклІ, іклі, іклі-
Це журавлі! Це журавлі!

Курлов, Курлов, Курлов,
Летять, летять журавлі!
Курлов-Сі, Курлов-сі,
За Русі! За Русі!

Ти-лати, ти-лати,
З висоти! З висоти!
Ото ж бо-ти, то-то-ти,
Журавлі йдуть до наших домів!
(В домИ- в будинку; «до наших домів» - застаріла форма місцевого відмінка)

А коли діти випускали з неволі птахів, то їм давалося таке напуття:

Ті-ті-кІрь,
Фти-фти.
Ті-ті-кІрь,
Фти-фти.
Зуёк, ти-ли-ти,
Гніздо Віті.

А ось і веселі дражнилки про птахів.

Ворон, ворон,
Хвіст обламаний,
Хвіст обламаний,
Ніс окований.

Скок, сорока,
Скок, сорока,
Сліпий з ока,
Крива з боку.

Дрозд, дрізд,
Простий, простий,
Кований ніс,
Залізний хвіст.

Вьюр-в'юрок,
Крівлён носок,
Крівлён носок,
Ощіпанним бік.

Обрядова поезія.

Про стародавні звичаї одруження повідомляється вже в. самій ранній російської літописі-в зведенні «Повісті временних літ» (початок XII ст.). В Іпатіївському літописі під 1178 р описується обряд похорону князя Мстислава Ростиславовича і наводиться похоронний плач про нього. Деякі обрядові пісні публікуються в пісенниках першої третини XIX в. Серйозна робота по збиранню обрядової поезії починається з середини 30-х років XIX ст. Однак спеціальне вивчення її починається лише з 30-х років XIX ст., Коли слов'янофіли І.М.Снегірев і І.П. Сахаров звертаються до видання обрядових пісень. Ці пісні, на їхню думку, чудово висловлювали національні риси російського народу. Проводячи ідеї «офіційної народності», вони стверджували, нібито в обрядових піснях отримують яскраве вираження такі національні риси російського народу, як релігійність, смиренність. Зупинимося на календарної обрядової поезії. Багато народні свята відзначалися в строго певні дні року. У пі свята відбувалися різні обряди, які в науці називаються «календарними» 1. Календарні обряди супроводжувалися спеціальними піснями, які називалися колядками, олійних піснями, веснянками, семіцкая піснями і т. Д. Колядки. Коло річних (календарних) обрядів відкривався новорічними (святочними) обрядами. Святки святкувалися в тріод зимового сонцестояння (з 24 грудня по 6 січня). В основі (п'яткових обрядів лежала магія першого дня року: обряди, що здійснюються в цей час, на думку їх виконавців, повинні були діяти в певному напрямку протягом цього нового року. Під час святок проводилися різноманітні ігри, ряжения та інші дійства, що мають магічний сенс . Одним з найбільш примітних явищ святочних свят було колядування - ходіння по дворах з співом новорічних пісеньок, які називалися колядками. Молодь (головним чином підлітки), зібравшись невеликими групами, ходила по вулиці від одного Аборе до іншого і співала під вікнами колядки -Своєрідний новорічні поздоровлення. За ці пісенні вітання колядники але (нагороджувалися подарунками - святковим частуванням (пирогами, м'ясом і т. д.). Особливо широке поширення колядування отримало на Україні і на півдні Росії. Чудовий опис його дано в повісті Н. В. Гоголя «Ніч перед різдвом ». Термін« колядка »для позначення вітальних новорічних пісеньок вживався усіма сл авянскімі народами, в тому числі і російською. Колядки це пісні новорічного змісту, в яких, як правило, парна рима. Після кожної пари римованих віршів йде приспів-вигук, в якому згадується слово «коляда», «овсень» або «Виноград». За цим вигуків пісеньки і називаються. За обсягом колядки дуже різноманітні (від чотирьох до двадцяти, а іноді і більше віршів). Нерідко колядки прямо починаються з приспіву-вигуки. У найбільш розгорнутих формах приспів-вигук включає опис самого обряду колядування, повідомлення про те, що колядники довго ходили, шукали будинок, господаря якого побажали привітати піснею. Потім йде саме величання, що становить основний зміст колядки. Перш за все колядники дають ідеальне опис будинку величаемого. Виявляється, що перед ними не звичайна селянська хата, а справжній терем. Навколо цього терема «стоїть залізний тин», «на кожній тичинку по маківці», а на кожній маківці «по золотому вінця». Подстать »цього терему і проживають в ньому люди. Типовою формулою для характеристики величають сім'ї є наступна: господар будинку - «світлої місяць», господиня - «червоно сонечко», а малі діти - «зірочки дрібнесенькі». У такому ж ідеалізованому плані дається в колядці і опис селянського вбрання. Про селянина йдеться, що він «одягав каптан у сто рублів», «підперізував пояс в" тисячу ». Все це, звичайно, вигадана, фантазія, в реальність яких ніхто не вірив. Але ця фантазія мала глибоко життєвий, певний соціальний зміст. у фантастичних картинах народного багатства малювалося не реальна, а бажане. Фантастичні картини багатства ми знаходимо і в інших жанрах фольклору (наприклад, в казках). Однак особливого значення вони мають в колядках, що виконують в якійсь мірі функції магічного заклинання. Наступний важливий мотив колядки - конкретні побажання того, на адресу кого виповнюється колядка. Відмінна риса цих побажань - тверезість і реалістичність. В. Я. Пропп з цього приводу пише: «Якщо величання в кілька абстрактних і умовних формах малювала образ багатія-боярина, то заключна частина співу прямо і безпосередньо обіцяла селянинові те, що йому важливіше і потрібніше всього: не золото, срібло та хутра, а урожай, худобу, здоров'я, ситість, достаток ». та до, наприклад, в одну колядку висловлюється побажання, щоб ... У господаря в будинку Велися б поросятки, Велися б хлопці, Велися б козляткі, Велися б телятки, Велися б курчатка, Велися б ягнятка, Велися б утяткі! Велися б жеребяткі, Закінчується колядка, як правило, вимогою винагороди за колядування, за добрі побажання. Колядники вимагають пироги, домашню ковбасу ( «кишки»), свинячі ніжки і т.п. Тим, хто не обдаровує, колядники висловлюють погані побажання, іноді жартома погрожують розправою. Можна вважати, що в період найбільш повного розквіту колядки мали композицію, в якій її окремі мотиви йшли в розглянутої нами послідовності: опис пошуків будинку для колядування, величання господаря і його сім'ї, висловлення йому побажань на новий рікі вимога подарунка. Однак в дійшли до нас колядках ця композиція витримується далеко не завжди. Найчастіше зустрічаються колядки, в яких виявляється втраченим один або два з названих мотивів. Є колядки, що складаються всього з одного мотиву -Вимоги подарунка. Подблюдние пісні. З новорічним святом святок пов'язані також всілякі ворожіння, в тому числі ворожіння дівчат з співом так званих подблюдних пісень ". Увечері дівчата збиралися в якій-небудь хаті, встеляли стіл білою скатертиною, ставили на нього блюдо з чистою водою. Кожна дівчина опускала У воду якусь річ (найчастіше кільце, сережки або інші прикраси), і блюдо накривали хусткою. Потім дівчата сідали біля столу і починали співати пісні. Під час співу подблюдних пісень одна з дівчат (найчастіше -не залишилася поза участю в ворожінні) з закритими очима діставала по одному покладені в блюдо предмети. до тієї, чий предмет діставався, і ставилося зміст виконуваної в цей час пісні. Подблюдние пісні були дуже невеликими за обсягом -від чотирьох до десяти віршів. Основу їх змісту становив який-небудь один образ, який має магічно-символічне значення ,> той образ в подблюдни пісні отримував побутову розробку. Так, на основі побутової розробки способу кільця, що є символом любові і шлюбу, створювалася така Подблюдная пісенька: Рилася курочка Ладо, ладу, На призьбі, Кому ми співаємо, вирила колечушко Тому честь віддаємо. Срібне. Дівчина, штучка якої під час виконання цієї пісні діставалася з блюда, по пове "рию повинна вийти заміж в наступаючому році. Сенс подблюдних пісень для ворожбитів був досить прозорим. Все, наприклад, знали, що пісні, в яких згадувався хліб і все, пов'язане з ним (поле, снопи, скирти, зерно, коровай, млинці, пироги і т. д.), передбачали хороший урожай, багатство, загальне благополуччя. і навпаки, пісня, в якій малювався портрет обірваної бабусі, означала бідність; пісня, в якій згадувалося каркає ворона, позначала смерть і т. д. Ворожіння з виконанням подблюдних пісень мали характер НЕ заклинання (що спостерігалося в деяких колядках), а передбачення. Але в це пророцтво глибоко вірили. Саме тому багато подблюдние пісні закінчувалися такою стійкою формулою: Кому вийме, Тому збудеться, Тому збудеться, Чи не мінуется. Слава! Подблюдние пісні в більшості випадків створюються на основі народних повір'їв. у них нерідко використовуються образи і мотиви інших жанрів фольклор а. Так, наприклад, на основі загадки «сидить дівчина в темниці, а коса на вулиці» виникла Подблюдная пісня: Сидить дівка в клітці, Кому вийде, Коса на повітками. Правда збудеться, Ладу, ладу! Тому добро! Ця пісня віщувала щастя. За подблюдни пісням ворожили про щасливе або нещасливу долю. Особливо ж багато подблюдних пісень було складено на тему заміжжя. І це цілком природно, тому що ворожили переважно дівчата. У дівочих подблюдних піснях широко використовується символіка весільних пісень: символом шлюбу в них виступають кільце, перстень, венещ подушка і т. П. Специфіка образного змісту подблюдних пісень в тому, що в них вигадливо поєднуються світ реальний і світ ідеальний. З одного боку, це ідеальні образи народної поезії: «добрий молодець», «красна дівиця» і ін., А з іншого-навпаки, як ніби нарочито приземлені образи реального світу: корова, кішка, жук, бочка, хомут, вуздечка, дуга і т. п. Це знайшло своє відображення і в поетичному стилі подблюдних пісень. Так, символом парності, заміжжя в них виступають і ідеально-піднесені «два голубонько», «сокіл і голубонько», «соболь і куниця», і зниженою-реальні «два клубочка», «півень і курочка», «груздочек і беляночка» . У епітетах, з одного боку, відбивається влучна спостережливість селянина над оточуючими його предметами і образами життя ( «ведмідь-пихтун», «зайченя-повіляенька», «курочка-загребушечка», «сіра капустка», «зелений кочанок»), а з інший - відображаються його мрії про ідеальне життя, казкове багатство. Так, наприклад, героїня подблюдних пісень, проста селянська дівчина, живе в «високому теремі», у неї «золота парча», « Золоте кільце», Женіх-« груздочек »називається« боярським сином », а невеста-« беляночка »-« бояриня ».

Масляні пісні.

Наступним за святками великим річним святом була масниця. Дослідники вважають, що в далекій давнині масниця була весняним святом. З введенням ж християнства і забороною проводити різні розваги в весняний семитижневий передвеликодній піст її святкування було відсунуто на більш ранні терміни. Масляна стала святкуватися в самому кінці зими, в період з кінця січня до початку березня. Масляна-самий веселий, самий розгульний народне свято, що тривав цілий тиждень (з понеділка до неділі). Причому це святкування включало в себе як громадські, так і сімейні мотиви і відбувалося по строго розписаним порядку, що відбилося на назвах днів масляного тижня. Понеділок називався «зустріччю» -це початок свята; середа - «загравання»; з цього дня починалися різного роду лікування, ряджені, катання, середа - «Лакомка»: вона відкривала V і думки у всіх будинках млинцями та іншими стравами; Четвер іменували «розгулом», «переломом», «широким четвергом», на щі день припадала середина веселощів і гульні: п'ятниця - іщіни вечора »: зяті пригощали тещ; середа - «посиденьки зовиці»: молоді невістки приймали рідних в гості. Неділя-I енье це «проводи», «целовник», «прощальний день», кінець масляного веселощів. Обов'язковим предметом олійних частувань були млинці. Масляний їжа мала обрядово-ритуальний характер: передбачалося, що чим рясніше буде частування в це свято, тим краще буде весь рік. Масляні гри носили переважно розважальний характер: їзда на конях, катання з гір на санках, ігри в сніжки, боротьба, кулачні бої і т.п. У всіх цих іграх з особливою силою проявлявся молодецький характер російської людини. Олійних пісень до нас дійшло небагато. Всі вони за своєю тематикою і призначенням поділяються на дві групи: одна з них пов'язана з обрядом зустрічі, інша-з обрядом проводів ( «похорону») Масляної. Обряд зустрічі Масниці був наступним. Робили з соломи опудало, надавали йому за допомогою старого одягу вид жінки, насаджували це опудало на жердину і зі співом возили на санях по селу. Потім опудало-Масляну ставили на сніговій горі, де проходили ігри та катання на санках. Пісні, які супроводжують обряд зустрічі Масниці, відрізняє мажорний, життєрадісний тон. Це перш за все Величальна пісня в честь Масляної, що отримала своє антропоморфічне вираз в образі солом'яного опудала: Дорога наша гостя Масляна, Авдотьюшка Ізотьевна, Дуня біла, Дуня рум'яна, Коса довга, тріаршінная, Стрічка червона, двуполтінная, Перед нами ідеальний портрет російської красуні, в створенні якого помітні і риси реалістичності ( «постоли часті, головаті, онучі білі, набілені»). У піснях, присвячених зустрічі Масниці, розробляється мотив рясного частування. У них йдеться про те, що Масляну з радістю зустрічають «з млинцями, з каравайцамі, з варениками», «з сиром, маслом, калачем і печеною яйцем». Підкреслення багатства і святкового достатку в олійних піснях мало магічне значення. В останній день свята проводжали Масляну. Солом'яне опудало Масляної вивозили за село, і там його або спалювали, або розривали на частини і закопували в сніг. Цей обряд знайшов відображення в олійних піснях. Обряд проводів Масляної і супроводжуючі його пісні відрізняє вже зовсім інша, мінорна тональність. Якщо пісні, якими зустрічали Масляну, нагадували собою весільні величальні, то пісні, які супроводжують обряд проводів Масляної, були схожі на весільні «корільних» пісні. У них Масляна упрекается в тому, що вона обманула людей: розорила їх, все поїла і посадила на великий піст. У давнину обряди зустрічі і проводів Масляної мали аграрно-магічне значення: проводи ( «похорон») Масляної означали проводи зими і заклинання, вітання наступаючої весни. Особливо яскраво це виражено в масляного пісеньці, що приводиться А. Н. Островським в п'єсі-казці «Снігуронька». Думаючи про весну, селяни «берендеї» співали: Масляна мокрохвостка! Їдь геть з двору, Відійшла твоя пора! Однак поступово аграрний характер олійних обрядів шбился, і вони стали сприйматися просто як святкове розвага. Під час цих розваг -стали вживатися Пісні і не мають обрядового значення. Деякі з них по своєму ритму і емоціям нагадували танцювальні частівки. Веснянки. Після масниці наступав семитижневий, так званий «великий піст». В цей час, зрозуміло, ніяких святкувань не було, всілякі молодіжні розваги ( «посиденьки», «вечірки» і т. П.) Припинялися. Всі думи селян були зосереджені на новому господарському рік, підготовку до весняних польових робіт. Для селян було дуже важливо, щоб теплі весняні днінастали якомога раніше, а погодні умовисклалися б так, щоб був хорошим урожай, з яким було пов'язано все благополуччя селян. Однак весну не пасивно чекали, але прагнули активно впливати на її найшвидший прихід. З цим був пов'язаний, наприклад, звичай печива з тіста жайворонків і гра з ними. Цих жайворонків діти садили на тини, паркани, бігали з ними по вулиці, закликаючи приліт птахів - символів і провісників весни. Цим же цілям призову весни служили і спеціальні короткі пісні - веснянки, що не співали, а вигукували присутніми в невеликі групи дівчатами. У веснянках дівчата зверталися до жайворонків (а іноді до куликам або бджілок, щоб вони швидше прилітали і принесли з собою «червону весну», « тепле літо»). З приходом хорошою весни очікувався рік «добрий», «хлібородний», «жито густе», «КОЛОСИСТОЕ». Специфіка змісту веснянок -прізив (заклинання) весни і її вихваляння - зумовила собою і особливості їх художньої форми. У веснянках своєрідно поєднуються ознаки пісенних величань і замовних заклинань. З величання веснянки зближує їх підвищена емоційність. Вони, як і величання, часто починаються з звернень. Це звернення "до весни, жайворонків, бджілок і т. Д. Їх стилістику відрізняє світла, радісна тональність, що проявляється у відповідних епітетах (« весна червона »,« літо тепле »,« трава шовкова »,« жито зерниста »,« пшениця золотиста ») і широкому вжитку слів з зменшувальними суфіксами( «Весняночка», «летечко», «жавороночек», «пташечка», «ластівка», «касаточка»). З змовами веснянки ріднить насамперед їх образність. У них, як і в змовах, широко вживаються образи замку і ключів. Найпоширенішим мотивом веснянок є звернення до весни (або жайворонків) з проханням принести ключі, щоб ними замкнути «холодну зиму» і відімкнути «тепле летечко». Веснянка властиві звернення в наказовому способі. Так, наприклад, одна з них починається з такого імперативного побажання-вимоги: Прийди до нас, весна, З радістю З великою до нас З милістю! Егорьевские пісні. Весняний Єгоров день відзначався 23 квітня. В цей день, як правило, "перший раз виганяли стадо в полі. Це важлива подіяселян обставлялося обрядами. Напередодні Егорьева дня молодь, як і при святочних колядуванні, ходила по дворах і співала пісеньки, в яких висловлювалося побажання господареві і його худобі. Одна з таких пісеньок, наприклад, заклинала: Телонькі, телітесь! Свинки, поросят! Курочки, несітесь! Ці пісеньки, як і колядки, зазвичай закінчувалися вимогою подарунка .. Якщо господарі добре обдаровували виконавців Єгор'євський «колядок», то їм казали найщиріші побажання, "наприклад:« двісті корів, півтораста биків, сімдесят телушек ». Якщо ж їх не обдаровували, то вони з образою говорили: «ні кола, ні двора, ні ні Куріч пера!», «Дай вам бог тарганів та клопів!» . У Єгоров день разом зі стадом в поле виходило кілька чоловіків, які «гукали» Єгорій, т. Е. Співали пісеньки такого ж змісту, що і егорьевские «колядки». В одній з таких пісень вони зверталися до Егоріке з проханням: Ти спаси нашу худобу в поле і за полем, у лісі і за лісом, Під світлим місяцем, Вьюнішніе пісні. Вьюнішнімі називалися пісні, якими в суботу або неділю першої після великодню тижні вітали молодого подружжя, повінчалися в минулий рік Основний зміст цих пісень - побажання молодим щасливе сімейне життя. Образ гнізда -символ сімейного щастя-є центральним в цих піснях. Так, в одній з них спочатку йде звернення до вьюницу і вьюнца, згадуються «попаду 45 дерева», а потім говориться: Як в вершині тих дерев Соловей гніздо скель, в середині тих дерев у вьюнішніх піснях яскраве відображення отримали підвалини патріархальної селянської сім'ї, в якій жінка була на становищі рабині. Так, в одній з таких пісень молодиці дається таку пораду: св екру-батюшці «сорочечки помивай», свекровушка «ізбушечку помивай», дівер «хустки на руки давай», золовушкам «руси коси заплітай», а «свово чоловіка почитай -крепче до грудей притискай». Як і при колядуванні, зі співом вьюнішніх пісень молодь ходила по дворах, за їх виконання вимагала подарунки. І в залежності від того, як обдаровували виконавців цих пісень, молодій парі висловлювалися добрі або, навпаки, недобрі побажання.

Семіцкіе обрядові пісні.

Сьомий тиждень після паски називалася семіцкая. Четвер цього тижня називався Семиком, а її останній день (неділя) був святом Трійці. На семіцкая тиждень відбувалися особливі обряди, які супроводжувалися піснями. Головним обрядом семіцкая тижні був обряд «завивання вінка». Одягнувши святкові наряди, дівчата йшли в ліс. Там вони облюбовували собі молоді соковиті берези і здійснювали з ними обряд, який мав певне магічне значення. Вони пригинали гілки берізок до землі і сплітали їх з травою, вважаючи, що рослинна сила берези передасться землі. Потім дівчата «завивали вінки». На кінцях окремих гілок берези, які не відламуючи їх, вони сплітали ( «завивали») вінки, наспівуючи пісню, в якій були слова: «завивати ти, берізка, завивати ти, кучерява». Обряд завивання берези в давнину мав безсумнівну аграрно-магічне значення. При здійсненні цього обряду дівчата співали: Ми завьем віночки На овес росистий, На роки добрі, На гречку чорну, На жито густе, На капусту белую.На ячмінь колосистий, Потім через кілька днів цю берізку зрубали, носили її по селу, потім топили в річці або кидали "в жито, що також мало аграрно-магічний зміст: рослинна сила зеленої берези нібито повинна була передатися землі, воді. Однак весняний обряд з березою згодом став мати не тільки аграрне значення. Схиливши дві поруч стоять берізки і зв'язавши їх вершини , робили своєрідну зелену арку, під яку попарно проходили дівчата і «кумілісь», т. е! цілувалися. Таким чином висловлювалося бажання дівчат бути хорошими «кумасі», вірними подругами. Через кілька днів після «завивання вінків» дівчата йшли в ліс, відокремлювали ці вінки від берізок і йшли з ними до річки, де ворожили на наречених. Вони кидали вінки у воду: куди попливе вінок, там буде і наречений. Якщо вінок пливе добре, рівно, то заміжня життя буде спокійніше ой, щасливою. А якщо ж вінок пливе погано, чіпляючись за берег, перевертається і т. П., То життя буде важкою. Ці пісні, які супроводжують ворожіння на вінках, відрізняють задушевність, ліризм, а іноді і справжній драматизм. Такий, наприклад, є пісня, в якій розповідається про те, як дівчина разом з подругами пішла «на Дунай-річку» і кинула в неї свій вінок. Передбачення виявилося дуже сумним, і дівчина тихо і сумно співає: Всі вінки поверх води, А мій не надіслав. А мій потонув. Всі друзі додому йдуть, всі друзі гостинці шлють, А мій не прийшов. Тема заміжжя і сімейних відносин поступово займає все більше місце в семіцкая піснях, вона є головною і в хороводних піснях, виконуваних в цей час; зокрема, в тих з них, які виконували дівчата під час водіння хороводу навколо «завитої» берізки. Літні обрядові пісні. Семіцкіе пісні були останніми обрядовими весняними піснями. Після цього наступало літо, період напружених польових робіт. Обрядів в цей час було мало. Та й пісень, які супроводжують ці ^ обряди, збереглося небагато. Серед них виділяються пісні, пов'язані з обрядом похорону Костроми і вдень Івана Купали. Обряд похорону Костроми не мав суворої приуроченості і відбувався в період після Трійці і до Петрова дня ". У давнину цей обряд мав аграрне значення. Припускають, що слово« Кострома »походить від слова« багаття », яким називали відходи, отримані після обробки льону і конопель. Обряд похорону Костроми відбувався наступним чином. Зроблене з соломи опудало клали в дерев'яне корито або колоду і розігрували сценку похорону. в основі цього дійства лежало уявлення про вмираючого і потім воскресає бога рослинності. потім сенс цього подання забувся. Обряд перетворився в забаву. Кострома стала інтерпретуватися як образ померлої колись веселою і гуллівой жінки. Так, одна пісня, яка супроводжує «похорон» Костроми, починається словами: Кострома, Кострома, Ти гуллівая була! Ти святкове була, А тепер, Кострома, Розвесела була, Ти до гробу лягла! І далі в пісні йде жартівливе опис оплакування Костроми, у якій при її житті були «млинці масні, браги сичений, лож ки фарбовані, чашки липові ». Свято Івана Купали відзначався в день літнього сонцевороту, в ніч з 23 на 24 червня. У цю ніч збирали трави (особливо папороть), які нібито мали цілющу силу. В цей же час розпалювали багаття і стрибали через них, обливали один одного водою, купалися. Все це, за народними повір'ями, мало очисне значення. Купальські обряди знайшли своє відображення у відповідних піснях. Так, одна з них починалася словами: Ходив чижик по вулиці. Сбирал дівок на Купальню: «Ну, дівки на Купальню, Ну-ті та ви, дівки, на Купальню!» У ряді пісень Купала виступає перед нами в антропоморфічні образі жінки-матері. Так, в одній пісні на питання, де її дочка, Купала відповідає, що її дочка «грядки політ, руки коле», «квіточки рве, віночки в'є», «своєму дружку на голівоньку». Осінні обрядові пісні. Восени, в зв'язку із зайнятістю на польових і інших роботах, обрядів проводилося ще менше, ніж влітку. Ті деякі обряди, які відбувалися в цей час, всі були пов'язані з турботами про гарний урожай. Прикладом може служити обряд «завивання бороди». Так називали звичай пов'язувати в один пучок спеціально залишені на ріллі незжатими кілька колосків. Передбачалося, що таким чином закріплюється за землею, залишається на наступний рік її «врожайна сила». Про це обряді «завивання бороди» розповідається в піснях. Перший і останній снопи жнив нерідко урочисто вносили в село. Сила цих снопів вважалася магічно цілющою. Їх зерна всипали в корм хворому худобі, ними починали сівбу зернових. Ці обряди також отримали своє відображення у відповідних піснях. Відомі також пісні, в яких висловлювалася радість у зв'язку з закінченням польових робіт, молотьби і збирання хліба в засіки. Наприклад: Ох і слава богу, На току стогами. Що жито пожали, В кліті засіками, що жито пожали А з печі пирогами. І в копи поклали, До теперішнього часу календарні обряди майже повністю пішли з життя. Однак в минулому як календарні обряди, так і супроводжуючі їх пісні займали велике місцев духовному житті народу. У них виражалися думи народу про гарний урожай, приплід худоби, загальне благополуччя і добробут. Основна їх тематика аграрно-господарська. Але поряд з цією основною тематикою в них проступають і сімейно-побутові мотиви: виражаються мрії про хорошій сім'ї, здорове потомство і т. Д. В основі обрядових пісень - стихійно-матеріалістичний світогляд народу. Провідні образи цих пісень беруться з навколишнього селянина реальної дійсності. Однак слід зауважити, що багато образів календарних пісень несуть сліди древніх анімістичних уявлень (антропоморфічні образи Коляди, Масляної, Костроми та ін.). Основне призначення календарних пісень утилітарно-практичне. Ці пісні разом з обрядами, які вони супроводжували, мали, на думку їх виконавців, впливати на підвищення врожаю, здоров'я людей і тварин і т. Д. Разом з тим необхідно підкреслити, що календарна поезія виконувала і чималі естетичні функції: вона передавала атмосферу святковості, художньо висловлювала всілякі думки і почуття. Для багатьох календарних пісень характерна висока поетичність. Поряд з календарними обрядами, які відбувалися всією громадою, практично в масштабах всього села чи села, в селянському середовищі проводилися також обряди, переважно пов'язані з життям окремих сімей. Тому і називаються ці обряди родинно-побутовими. Всі значні події в житті селянських сімей (народження людини, вступ його в шлюб, смерть та ін.) Супроводжувалися спеціальними обрядами, які отримали великий розвиток. Особливу увагу обрядів і обрядової поезії до сім'ї пояснюється тим, що вона мала винятково важливе значення в житті народу. Характерною особливістю патріархального укладу, коли сімейно-побутові обряди набули найбільшого розвиток, є те, що в ньому сім'я була основною виробничо-економічної та духовної одиницею. Великі патріархальні сім'ї вели досить замкнутий спосіб життя. Члени цих сімей в своєму повсякденному практичному житті, як правило, «не виходили з вузького кола домашніх, сімейних відносин ...»

Громадська цінність прислів'їв.

Російські народні прислів'я мають величезну суспільною цінністю. Вона складається в пізнавальному, ідейно-виховному і естетичне значення, в багатому життєвому змісті, глибокому ідейному сенсі, великих художні достоїнства і національну своєрідність. Пізнавальна цінність прислів'їв визначається перш за все різноманіттям відомостей, які в них повідомляються. В цілому створюється широка картина російського життя, відображена реалістично. Прислів'я дають уявлення про поглядах і поглядах народу, про його розумінні явищ дійсності. Пізнавальне значення прислів'їв полягає також у тому, що вони типізують явища, т. Е. Виділяють серед них найбільш показові і відзначають в них найістотніші риси. Так, говорячи про становище селянина в царській Росії, вони скажуть і про його бідності, і про його безземелля, і про відсутність у нього худоби, і про його заборгованості по сплаті за оренду землі. Вийде досить повна і точна картина. Типізація проявляється і в створенні образів селянина, ремісника, робочого, попа, пана, судді. Вона підкреслюється визначенням соціального стану людини (мужик, пане, поп), що дає можливість відповідним чином його характеризувати, вказавши на основні ознаки: бідність або багатство, владу чи безправ'я. Пізнавальне значення прислів'їв позначається в узагальненні багатого життєвого досвіду народних мас. Виключно багаті і вірні спостереження над природою: «Земля мати - подає скарб», «Сибір - золоте дно», «Не народить верба груші», «Де квітка, там і медок». Крім того, прислів'я часто мають, як зазначалося, розширювальний сенс, що підкреслюється узагальнюючими словами «всякий», «скрізь», «завжди». Прислів'я -філософські жанр. Вони містять у собі чимало важливих загальних висновків про закономірності розвитку природи і суспільства: «Час не дрімає», «Старе старіє, молоде росте», «Вчора не наздоженеш, а від завтра не втечеш», «Без причини і чиряк не сяде», «Де не було початку, не буде і кінця». Одна прислів'я - важлива думка або висновок, але тисячі прислів'їв, що живуть в народі, - багатостороння і глибоко осмислена картина життя. Прислів'я наочно підтверджують тезу про мистецтво як формі пізнання життя. Ідейно-виховна роль прислів'їв визначається тим, що вони мають абсолютно ясну цілеспрямованість. Пізнавальне значення прислів'їв теж є прояв виховної функції. Чимало фольклористів справедливо вважають, що початковою метою прислів'їв була передача досвіду молодим поколінням. Такого роду функцію мають багато живуть і зараз серед народу прислів'я: «Майстри по роботі видно», «Не все зараз, залиш про запас». М. Горький підкреслював, що в прислів'ях «стиснутий трудовий досвід незліченних поколінь» (Горький М. Про літературі. М., 1953, с. 337). Ідейно-виховне значення прислів'їв полягає також у тому, що вони служать ясним вираженням певних суджень про реальну дійсність, в яких що-небудь стверджується або заперечується, розкриваються властивості предметів і явищ. Тим самим прищеплюються слухачам характерні погляди на ці предмети і явища. Прислів'я, створені найчастіше в селянському середовищі, відповідають на питання, що хвилюють це коло людей: «Мужик вмирати збирайся, а земельку паші», «Хто не вірить приймете, немає того долі на світлі». В цьому останньому прикладі мова йде про господарські прикмети, про те, що і коли треба робити селянинові. Серед таких прийме є і необгрунтовані, але є 74 і народилися в результаті великого життєвого досвіду людей. Самі прикмети не можна прямо віднести до прислів'їв, хоча за структурою вони близькі до них. Прикмети, однак, мають чисто утилітарне призначення: «На Текле цього буряк». Це сільськогосподарські поради, виражені в своєрідній формі. Однією з важливих цілей прислів'їв служить прагнення прищепити людям оцінку явищ дійсності. Прислів'я НЕ об'єктивістськи узагальнюють життєві спостереження і не безпристрасно говорять про життя, суспільних відносинах, праці і поведінці людини, а дають їм ясні позитивні або негативні характеристики, стверджуючи або критикуючи, вихваляючи або осміюючи. Ясна оцінка служить ідейним зброєю прислів'їв в боротьбі за народні ідеали, робить їх засобом соціальної боротьби. Оцінки бувають виражені в формі антитези, часто соціально загостреної: «Мужик мотузку в'є, а поп петлі закидає», «Коза з вовком тяга - роги та копита залишилися», «Мужик з сошкою, а семеро з ложкою». Прислів'я служать вихованню позитивних ідеалів - сміливості, чесності, почуття дружби, ставлять в приклад високоморальну поведінку, оперують поняттями добра і зла, честі і безчестя. Повчання і поради нерідко підносяться у вигляді осміяння негативних якостей людей. Прислів'їв з яскраво вираженою мораллю досить багато: «Бережи честь змолоду», «Посієш брехня не виросте жито», «Праця годує, а лінь псує», «Чужого чоловіка полюбити - себе погубити», «Берись дружно, що не буде важко», «Не навчаючись і лаптя НЕ сплетешь». У російських прислів'ях отримала широке і яскраве розвиток тема патріотизму: «З рідної землі - помри - не сходить »,« На чужині і весна не красна »,« Русский терплячий до зачину ». Однак в прислів'ях позначилися і консервативні погляди. Вони народжувалися під впливом церкви і офіційної моралі, а також в результаті відсталості народних мас. Звідси такого роду прислів'я: «Не нами ставилося, не нами і переставити», «Батогом обуха не переб'єш», «Бог терпів і нам велів», «Всяк цвіркун знай свій припічок». В. Г. Бєлінський і М. Горький наполегливо підкреслювали, що, незважаючи на важкі умови життя в старій Росії, народні маси не падали духом, що їм, а отже, і їх творчості, властивий оптимізм. Численні прислів'я підтверджують цей висновок: «Не такий страшний чорт, як його малюють!», «Буде і на нашій вулиці свято», «Не все негода, буде і відро», «Плачем горю не допоможеш», «Ти, гроза, гроза , а ми один за одного тримайся ». Н. А. Добролюбов бачив у прислів'ях відображення «народного розуму, характеру, вірувань, поглядів». Естетична цінність прислів'їв проявляється багатогранно. Прислів'я явище високої майстерності. У ній втілені естетичні принципи, які високо цінуються в мистецтві: простота, стислість, змістовність, виразність. Народ іронічно говорить про багатослівності: «Слов багато, а складу немає». Російські письменники-класики, досконало володіли мистецтвом слова, високо цінували прислів'я, захоплювалися умінням коротко і в яскравій формі передавати думку. Прислів'я служила для них зразком втілення найцінніших принципів словесного творчості. Гоголь зазначив іронію, насмішку, наочність, влучність, завдяки яким прислів'я стає дієвою (див .: Гоголь Н. В. Полі. Собр. Соч. В 8-ми т. М., 1952, т. 8, с. 369). М. Горький радив письменникам вивчати прислів'я, опановувати «мисленням афоризмами». Він говорив: «У простоті слова - найбільша мудрість, прислів'я і пісні завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги» (Горький М. Матеріали і дослідження. Л., 1934, т. 1, с. 114) . Велику ідейно-художню цінність прислів'їв відзначав В. І. Ленін. Художня форма прислів'їв. Прислів'я, як і всякий жанр, являє собою особливу змістовну форму, структуру, основна відмінність якої-внутрішнє художнє єдність. У прислів'ї це виражено з дивовижною наочністю. В одному реченні укладено величезний сенс. Крім того, в прислів'ї оголена її цілеспрямованість. Всі елементи підпорядковані завданню -Точна розкрити думку, яскравіше її висловити, завдяки чому досягається концентрація думки. Внутрішня єдність прислів'я визначається і її однотемна, зосередженням на одному факті або явище. Для прислів'я властиві дві основні форми побудови: одночастинна і двухчастная. Обидві форми мають цілісністю: перша представляє собою скріплене за правилами зв'язку і узгодження пропозицію: «Будь-яка сосна своєму бору шумить», «Порожній млин без толку меле», а друга відрізняється нерозривним зв'язком двох частин складного Пропозиції : «Білий світ не околиця, а порожня мова не прислів'я», «Розумний плаче, дурний скаче». Нарешті, своєрідним відмінністю прислів'я служить те, що вона за формою повністю збігається з вжитими в ній стилістичними засобами - порівнянням і антитезою. У пісні, казці, билині ці кошти являють собою лише невеликі елементи структури, а в прислів'ї вони стають основою її композиції: «За старою головою, як за кам'яною стіною», «Щастя без розуму -дирявая сума», «Делу - час, а потісі-годину ». «Птаха - крила, людині - розум». У наведених прикладах важливо вказати на те, що вживання в них порівняння, антитези, метонімії, з одного боку, служить передачі певної думки, а з іншого - зберігає цілісність прислів'я. Прислів'я гранична відшліфована форма, що відрізняється суворої, часто симетричною композицією. Цьому сприяють і ритмічність, і вживання рими, що часто невірно розглядають як «прикрашення» прислів'я. Тут справа в тому, що ритм і рима служать виділення основної думки і збереженню єдності прислів'я. Ритм в прислів'ї народжений не тільки прагненням надати їй милозвучність, легкість мови і запам'ятовуваність. Основна мета - в скріпленні і підкресленні думки. У прислів'ях, як зазвичай відзначають, панують хореические (двухстопние), анапестіческіе і дактилічні (тристопним) розміри. Якщо через прислів'я проходить одного типу стопа, то це надає їй єдність: «Справа майстра боїться»: «Казка складка, пісня бувальщина»: «Море по рибку не тужить» Однак, за нашими спостереженнями, в прислів'ях набагато важливіше так звані ритмічні перебої, т. е. порушення строгого порядку наголосів. Це дає особливий ефект, змушує звернути увагу на те, що випадає з ритмічної схеми. В. І. Чичеров назвав це явище поєднанням різних стоп - двоскладових і трискладових: «І честь не в честь, коли нічого їсти», «І обід не в обід, коли господині немає». Не треба забувати, що в народному російською творчості панує не силабо-тонічна, а тоническая система віршування, тому міряти ритмічність правильним чергуванням ударних і ненаголошених складів не завжди можна. Треба врахувати, що ритміку прислів'їв нерідко регулює паралелізм частин, наприклад, «Вік живи, вік учись»: / - // - /; «Яка пісня, така танець»: «Біло-біла, чорно - чорно». Можна відзначити й інші ознаки ритмічної організації прислів'їв. С. Г. Лазутін пише: «У літературі справедливо зазначалося, що в більшості двочленних і багаточленних прислів'їв наголоси стоять на словах, що знаходяться в кінці їх частин. Після цих слів йдуть більш-менш значні паузи, які ще більше підкреслюють членування прислів'я на частини і таким чином підсилюють їх ритмічність. Однак слід зазначити, що можна зустрітися і з іншим розташуванням наголосів в прислів'ях, з іншим їх ритмічним малюнком. Нерідко, наприклад, в двочленних прислів'ях наголоси падають на перше слово першої частини і останнє слово в юрою частини. І в такому випадку ми маємо своєрідне «ритмічне кільце». Наприклад: «Красна ягідка, та на смак гірка» (Д., с. 697); «Біда і багатого мужика бездолля» (Д., с. 147). Таке розташування наголосів надає прислів'ї чітку ритмічну закінченість і інтонаційно підкреслено виділяє її з мовного потоку »(Російський фольклор, 1971, вип. 12, с. 140-141). Ритмічність багатьох прислів'їв підкріплена римою, яка має певне призначення: вона виділяє зазвичай основні слова, що несуть сенс. Нерідко ритмічний перебій поєднується з римою: «Часом - з квасом, часом-з водою»: / - / - / - / -. Рими в прислів'ях такого ж типу, як і в інших жанрах фольклору: римуються слова одних і тих же граматичних категорій -глагол з дієсловом, іменник з іменником і т. Д. «Великий виріс, а розуму не виніс». Іноді прислів'я відступають від цього правила: «За справедливість стій сміливо!». Зустрічаються і більш складні вживання рим: «Молодець на овець, а проти молодця і сам вівця». Таким чином, естетична сторона прислів'їв досить багата. Вона полягає в яскравій виразності, різноманітності та цілеспрямованості художніх засобів, В тому, що твори цього жанру сприяють розвитку почуття мови, форми, ритму. Естетична цінність прислів'їв була причиною їх широкого використання в художній літературі; А. Н. Островський часто дає »їх в назвах творів:« Бідність не порок »,« Не все коту масниця

приказки тісно примикають до прислів'їв. Як і прислів'я, приказки належать до малих жанрівфольклору . У більшості випадків вони навіть ще більш короткі, ніжприслів'я . Як і прислів'я, приказки не навмисно виконуються (не співають і не розповідаються), а вживаються в живої розмовної мови до речі, до випадку. Разом с- тим приказки істотно відрізняються від прислів'їв і за характером змісту, і по формі, і по виконуваних в промові функцій. Як уже зазначалося, в прислів'ях виражаються узагальнення і висновки з найрізноманітніших життєвих явищ ( «Правда світліша сонця», «Яке сіється, таке і віє», «Навчання -світло, а невчення - тьма»). У прислів'ях виражається народна мудрість. Їхні висновки і висновки мають силу неписаного закону. Про це говорять самі прислів'я: «На прислів'я ні суду немає, ні розправи», «Від прислів'я не втечеш». За формою прислів'я завжди представляють собою цілком закінчені пропозиції. Причому пословічние пропозиції, як правило, бувають двухчастную або, іншими словами, двочленних ( «Не сокира теше, а тесля», «Красна птах перьем, а людина ученьем»). Зазначені якості і ознаки прислів'їв приказок невластиві. Приказки мають свої специфічні жанрові ознаки. Відмінність приказок від прислів'їв добре видно з наступних прикладів. «Чудеса в решеті» - приказка, а «Чудеса: в решеті дірок багато, а вилізти нікуди» - прислів'я. «Вовк в-овечій шкурі» -поговорка, а «Знати вовка і в овечій шкурі» - прислів'я. А. А. Потебня, привівши приказку «Тягне лямку», далі пише: «Якщо ж сказати:« Тягну лямку, поки не викопають ямку », т. Е. Що все життя проходить як у бурлака, у важкій роботі до труни, - це буде прислів'я образна ». Якщо роль прислів'я виражається в тому, що вона в промові робить певні висновки і узагальнення, то призначенняприказки в тому, щоб прикрасити цю промову, зробити її образної. За своєю структурою застереження простіше прислів'я. У зв'язку з цим М. А. Рибникова піала: «Прислів'я-це словесний організм; приказка-це «заготовки» виразної мови, .. Приказка дає образ; обхідним шляхом в переносний формі характеризує явище ... ». Якщо зміст прислів'їв має загальний і універсальний характер, то приказки вживаються тільки в зв'язку з певними особами та їхніми вчинками, мають абсолютно конкретний зміст. За визначенням О. О. Потебні, приказка -це «алегоричний образ» «окремо взятої особи, якості, дії», і більш складними, коли ця картина набуває форму сюжету і загадка іноді нагадує невелика розповідь . Прикладом такої складної загадки є загадка, в якій розповідається про підвозці снопів до стодоли: Скрипит скрипице, Прийдуть растопорщікі, Їде цариця, розкладуть мої кісточки, Проситься ночувати: Тіло в вал кинуть, «Мені не вік вікувати, А душу в рай стягнуть». Одну нічку ночувати, Основний зміст загадок становить повсякденна побутова життя селянина. Причому слід підкреслити, що це життя відображена в загадках в самих конкретних формах прояву, в найдрібніших деталях. У цьому специфіка жанру загадки. Про своєрідність їх змісту М. А. Рибникова писала: «Видова, а не родове -ось що відзначає загадка. Морква, буряк, цибуля, а не овочі; вівця, баран, корова, кінь, кіт, а не домашня тварина ». У народі побутувала велика кількість загадок про абсолютно конкретні види тварин: про бика або волі, про корову, коня, свині, цапа, вівці, собаки, кота, кішку, про миші, щура, вовка, ведмедя, зайця, їжака, білку і ін . Чи не менше було створено загадок і про різні рослини: про березі, сосні, осики, липи, верби, горісі і ліщині, черемха, горобині, вишні, яблуні і яблуці, шипшині і т. д. і т. п. Популярними були загадки про селянських будівлях, окремих частинах хати і домашнього начиння. Наприклад, загадки про хаті, колодах і моху хатніх, про сволока, поле і стелі, палати, даху, вікнах, дверях і одвірках, порозі, про горщику, чавуні, дійниці, діжці, глечику, кориті, чашці, ковшике, самоварі, чайнику , сковороді, ситі, решеті і т. д. Виникають загадки не тільки про окремі конкретні предмети, а й про тих чи інших їх якості, ознаки, станах і положеннях. ^ Тут конкретизація ще більш поглиблюється. Так, побутували загадки не взагалі про коня, а про коні рябого ( «І не шито, і не крито, а клин вставлений»), не взагалі про собаку, а про собаку, прив'язаною на ланцюг ( «На щетинці, на в'язці висить шматок говядинки »), не взагалі про свиню, а про свиню в Адоні: Риється, копається, в Аржан місто намагається, Шукає таких хоромина благих. У загадках проявилися велика спостережливість людини праці, вміння висловити свої спостереження глибоко поетично, образно. Багатогранно відбивши селянське життя, традиційні загадки мають велике пізнавальне значення. Дослідник цього жанру В. В. Митрофанова вважає, що вивчаючи загадки ми можемо скласти уявлення про те, як і якими знаряддями трудиться селянин, які тварини і птахи оточували його в домашньому господарстві і з якими дикими тваринами він найчастіше стикався, що росло в поле і городі, як виглядала село, як будувалася хата, як обставлялася, яка домашнє начиння, предмети праці і побуту оточували селянина, що і як виготовлялося в натуральному селянському господарстві (шилися чоботи, робилася посуд, пряли льон) і т. п.. У загадках, як і в інших жанрах фольклору, знайшло відображення світогляд народу: його погляди морально-етичні, філософські, соціально-історичні та ін. В загадках - створення простого народу, наприклад, з усією виразністю звучить демократична думка про повну рівність від природи людей всіх класів і станів. Розвиваючи цю думку, загадка стверджує, що всі люди однаково безсилі перед смертю. На горі Горинскій Ні цар, ні цариця, Варто стовп Воротинська, Ні красна дівиця. Ніхто його не мине: (намогильних знак) Ідея повної рівності людей відбилася в самому принципі створення загадок. Так, в загадках цариця є метафорою свічки ( «На горе-Гориці вбита цариця. Ні крику, ні реву, один пепелок») і сковороди ( «Сидить цариця на золотих яєчках»). Поп служить метафорою таких предметів, як ціп, цебер, порося. Бариня є метафоричним аналогом таких побутових явищ, як помело, кочерга, редька, курка, кішка і т. Д. І т. П. З безсумнівно іронічним акцентом створюються загадки про курку ( «У пані сімдесят сім суконь - вийде на вулицю - спина гола »), мітлі (« під підлогою, під Середою, варто пан з бородою ») і про цепах (« Билися попи, билися попи -Пішли в кліть, перевішав »). Явно сатиричну спрямованість мають загадки про попа ( «Хто з живого і з мертвого дере?», «З довгими косами, а не баба», «Спереду мужик, а ззаду баба»), про дьячке ( «Що в церкві доблеюють?») , про церкви з її служителями і парафіянами різних станів ( «Стоїть в полі горщик, в нього досвідчене кишок старших, менших і середніх»). Однак загадки не тільки малювали сумні картини селянського побуту в умовах кріпацтва, а й втілювали мрію народу про щасливе безбідного життя. У них створюються ідеальні метафоричні картини селянського благополуччя і багатства: селянин добре одягнений ( «Лежить мужичок в золотом каптані. Підперезаний, а не поясом. Чи не піднімеш, так не встане»), його хлібні скирти нагадують золоті гори ( «Золоті гори ростуть в літню пору »), а його" хата простора і добре обставлена ​​( «Повна хата гостей, і кожному ліжко»). Селянське весілля нагадує собою царську весілля ( «під підлогою поліщем, під містом городищем два царя панували, два короля королів, дві свічки горіли , два солов'я грали ») і т. п. художні особливості. Як вже говорилося, кожна загадка по своїй суті є хитромудрим питанням. Однак ця її запитально може мати зовнішню форму вираження і не мати її. Загадки можуть прямо формулюватися як питання. Наприклад: «Що краше світу білого?» (Сонце); «Що у нас гущавині лісу?» (Зірки). Однак найчастіше в загадках питання зовні не виражений і вони мають метафорично-описовий характер. Наприклад: «По синьому морю тарілка пливе» (місяць); «Жили три брати: одному любить зиму, інший-літо, а третій все одно» (сани, віз, мужик). Загадки, як і всі жанри фольклору, створюються на основі живої розмовної мови. Мова загадок, як і мова всіх фольклорних жанрів, Відрізняють точність, барвистість і виразність. У них широко вживаються такі общефольклорние епітети, як «сира земля», «чисте поле», «темний ліс», « зелений сад»,« Добрий молодець »,« красна дівиця »,« рідна мати »і т. Д., А також деякі общефольклорние порівняння, тавтологічні вирази і т. П. Однак поетичний стиль загадок має і свою яскраво виражену жанрову специфіку. Для загадок характерна висока ступінь метафоричності, що пронизує собою рішуче все її стилістичні засоби. Наведемо приклади метафоричних (загадкових) епітетів: «блакитне поле» (небо), «водяний міст» (лід), «золотий пень» (наперсток), «кленові ноги» (у саней), «шкіряна діжа» (про чоботи). Іноді вся загадка будується на метафоричних епітетах. Наприклад: «Кінь сталевий, хвіст лляної» (голка з ниткою); «Піч м'ясна, напади залізні» (підкови); «Квіточки ангельські, а нігтики диявольські» (шипшина). Зустрічаються в загадках і метафоричні порівняння, як в позитивній, так і в негативній формі. Напр .: «Сиджу на теремі, мала, як миша, красна, як кров, смачна, як мед» (вишня); «З бородою, а не мужик, з рогами, а не бик, з пухом, а не птах, лико дере, а личаків не пасе» (козел); «Гуляє в полі, нехай не кінь, літає на волі, та не птиця» (вітер, заметіль). Найчастіше в загадках зустрічаються власне метафори, коли порівняння двох предметів або явищ не має зовнішньої граматичної форми вираження. Наприклад: «Між двох світил я в середині один» (ніс); «Під підлогою, під підлогою ходить бариня з колом» (миша). У переважній більшості випадків в загадках предмети неживого світу метафорично зіставляються з живими істотами, і навпаки, живі істоти - з предметами і явищами побуту і природи. Це обумовлено перш за все прагненням загадки зробити її відгадування можливо більш складним. Широке вживання метафор в загадках пояснюється і естетичними міркуваннями. Особливо наочно це виявляється у випадках, коли в загадках предмети неживого світу порівнюються з живими істотами і ми маємо справу з прийомом уособлення. Грунтуючись на принципі уособлення, загадки порівнюють відра з двома братами, які пішли на річку купатися, умивальник з щукою, тіло якої знаходиться у воді, а хвіст зовні, човник з уточкой, яка пірнала і хвіст втратила, і т. Д. Уособлення, оживляючи і одухотворяючи неживої світ, Ще більше наближають його до людини, надають загадці особливу поетичність, створюють в ній яскраві образи і картини. Наприклад, про зуби створюється такого роду поетична загадка: «Повна горенка гусей та лебедів». Овес в загадках представляється стрункою, красивою дівчиною ( «Як у поле на кургані стоїть дівчина з сережками»). У свою чергу, сережки дівчата порівнюються з танцюючими лебедями: «За темними лісами двоє лебедів танцювали» і т. П. Зіставляючи предмети, загадувати з предметами, які виконують функції метафори, загадка завжди укрупнює план зображення, підсилює ту чи іншу ознаку якогось реального предмета, робить його більш опуклим і значним. Це відбувається тому, що реальний предмет в загадки завжди порівнюється з такими метафоричними предметами, в яких відзначається ознака виражається значно різкіше і чіткіше. Так, наприклад, щоб звернути увагу на те, що світлячок вночі світиться (а світло цей слабкий, його можуть не помітити!), Загадка порівнює його (правда, в негативній формі) з сонцем: «Не сонці, не вогонь, а світить» . У цих же цілях копання в землі жука порівнюється загадкою з енергійною роботою воїна, риє окоп, а маленькі ріжки жука з рогами бика: «Йде воїн, землю риє, на ногах без копит, є роги, та не бик». Бажаючи підкреслити тяжкість селянської роботи, загадка порівнює плечі людини з горами, а відра з морями: «Два моря, два горя на крутих горах на дузі висять» (відра на коромислі). Метафора в даному разі гіперболізует зображуваний реальний світ , Підкреслено виділяє, як би укрупнює ті чи інші ознаки і якості різних предметів цього світу. За допомогою метафоризації реальний світ в загадках виступає більш значним і піднесеним. Півень за своїм оздобленню порівнюється в загадці з князем або, щонайменше, з бравим наїзником: Чи не князівської породи, а ходить з короною, Чи не ратний наїзник, а з ременем на нозі, Чи не сторожем стоїть, а всіх рано будить. За своєю ритмічною організації загадки нагадують прислів'я. Вони створюються у формі ритмизованою прози. Як і в прислів'ях, у загадці дуже широко вживається парна рима. В результаті багато загадок мають форму вірша. Наприклад: Стілець на горах Про семи головах. У ньому ядро ​​Каже добро. (Льон) Специфіка «хитрого жанру» в тому, що іноді в ньому рима загадки підказує риму відгадки. Наприклад: «Що в хаті за сват?» (Рогач); «Що в хаті Самсон?» (Заслін). Звукопис загадки також іноді натякає на відгадувати предмет. Наприклад: «Шумить, гуде ціле століття, а не людина» (вітер); «Дзюрчать, бурчат, з дірки стирчать» (вода біжить з бочки); «По-та-ту, по-та-ти, та-ка-ту, та-ка-ти, а яєчка верхом несуться» (молотьба ціпами). Зв'язок загадок з іншими жанрами. Найтісніший зв'язок у загадок з прислів'ями та приказками, до яких вони дуже близькі за своєю художньою формою. Багато загадки, містять риси узагальнення, вживаються в народі як прислів'їв: «На таранкувате хліб сіють, а на гладкому гній кладуть» (про ріллі); «Сосна нагодує, липа одягає» (мезга, лико); «Менше на дворі -легче голові» (про добро); «Хліб возить, а половою годують» (про коня); «Вниз вода несе, вгору кабала веде» (про бурлак); «У вас дрова рубають, а до нас тріски летять» (лист) і ін. Випадки взаємозв'язку (взаємопроникнення) відзначаються у загадок і народних пісень. По-перше, багато пісенні образи і вирази (наприклад, «біла лебідь», «калиновий міст», «раки-тов кущ», «красна дівиця» і ін.) Використовуються загадками. Ось, наприклад, загадки, цілком побудовані на образах народних ліричних пісень: «Сидить красна дівиця в темниці, а коса на вулиці» (морква); «Круглолиці, білолицю, в усі дзеркала дивиться» (місяць). По-друге, загадки нерідко включаються в пісні. Так, в одній пісні молодець загадує загадки, а дівчина їх відгадує: - А що у нас, дівчина, краше світла? Краше світла - червоне сонце. А що у нас, дівчина, вище лісі? Вище лісі - світлий місяць. А що у нас, дівчина, частіше гаї? Найчастіше гаї - часті зірки. Багато загадки створені на основі казкових образів. Наприклад: «Баба-яга, коротка нога» (соха); «Кінь біжить - земля тремтить» (грім); «Летить птах орел, несе в зубах вогонь, посередині його людська смерть» (блискавка). А ось загадка, яка використовує відому казкову приказку: «На морі, на Окіяне варто дуб із загибеллю, відростки біса, листки чемодановскі» (реп'ях). У свою чергу загадки нерідко включаються в казки. Наведемо лише один приклад. Існує загадка про звареному гусаку, в якій загадують і відгадують предмети починаються з одних букв (печ -Печорск, горщик -Горшенск і т. Д.): «У Печорському, в Гор-шенском, під Кришенскім сидить Курлин Курлиновіч». Ця загадка варіативно використана в побутової гумористичної казці про жадібної старій ( «Солдатська загадка»). Перехожі солдати попросили стару погодувати їх. Але жадібна стара відповіла, що у неї немає ніяких продуктів. Тоді скривджені солдати потай від бабусі вийняли з горщика звареного півня, сховали його собі в сумку, а в горщик поклали липову цурку. Через деякий час солдати зібралися йти. «І надумала стара похвалитися, що провела їх, і заганула їм загадку:« А що, дитинко, ви люди-то бувалі, всього бачили; скажіть-но мені: нині в ПЕНСЬКИЙ, Черепенском, під сковороднем, Чи гаразд Курухан Курухано-вич? » - «Ні, бабуся!» - «А хто ж, дитинко, замість його?» - «Та Липан Ліцановіч». - «А де ж Курухан Курухановіч?» - «Та в Сумін місто переведений, бабуся» (див .: Афанасьєв А. Н. Народні російські казки. М., 1957, т. 3, с. 181).

Чарівні казки.

Чарівні казки займають в російській казковому репертуарі досить велике місце. Вони були дуже популярні в народі. У відомих збірниках російських казок вміщено значну кількість творів цього жанрового різновиду. Правда, іноді до чарівних казок відносять твори інший жанрового різновиду або навіть іншого жанру, наприклад казки-легенди, які виділяють Ю. М. Соколов і В. І. Чичеров. Часом в чарівні казки не включають твори, явно відносяться до цього різновиду. Це розширення або звуження рамок жанрового різновиду відбувається тому, що зазвичай за критерій класифікації приймається тільки так звана «установка на вигадку». Але казки не можна визначити як жанр або як жанрові різновиди лише за однією ознакою. Основні особливості чарівних казок складаються в значно більш розвиненому сюжетному дії, ніж в казках про тварин і в соціально-побутових казках; в пригодницькому характер сюжетів, що виражається в подоланні героєм цілого ряду перешкод у досягненні мети; в незвичайності подій, чудесних подіях, що відбуваються завдяки тому, що певні персонажі здатні викликати чудесне видіння, які можуть виникати і в результаті використання особливих (чудесних) предметів; в особливих прийомах і способах композиції, оповідання та стилю. Фантастика в чарівних казках. Сюжети чарівних казок побудовані на ланцюзі чудес. Однак питання про фантастику в чарівних казках вимагає розгляду її характеру, походження, життєвих основ і ставлення до міфу. Характер фантастики в чарівних казках не завжди визначався точно. Зазвичай говорять про «вигадці». Але вигадка є у всіх жанрах фольклору. Вигадка в чарівних казках носить характер фантастики, тому Н. В. Новіков запропонував називати цей різновид казок чарівно-фантастичними. В обгрунтування такого назви він пише: «Цей термін, незважаючи на свою умовність, розкриває два начала в казці - чарівне і фантастичне, на яких власне і спочиває її поетичний вигадка. Початок чарівне укладає так звані пережиткові моменти, і перш за все релігійно-міфологічні погляди первісної людини, одухотворення їм речей і явищ природи, приписування цим речам і явищам магічних властивостей, різні релігійні культи, звичаї, обряди і т. П. Казка сповнена мотивів, що містять в собі віру в існування «потойбічного світу» і можливість повернення звідти; уявлення про смерть, укладеної в будь-якої матеріальний предмет (яйце, ящик, квітка), про чудесне народження (від з'їденої риби, випитої води і т. п.), про перетворення людей на тварин, птахів, риб, комах, про можливості шлюбів дівчат з тваринами і т. д. Фантастичне ж початок казки виростає на стихійно-матеріалістичної основі, чудово вірно вловлює закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Це те, що М. Горький називав «повчальною вигадкою» -ізумітельной здатністю «людської думки заглядати вперед факту». Що ж є міфологічного в російських чарівних казках? По-перше, чудеса, які відбуваються в казках з волі персонажів, що володіють чарівними здібностями, або з волі чудових тварин, або за допомогою чарівних предметів; по-друге, персонажі фантастичного характеру, такі, як баба-Яга, кощей, многоглавий змій; по-третє, уособлення сил природи, наприклад, в образі морозко, одухотворення дерев (говорять дерева); по-четверте, антропоморфізм - наділення тварин людськими якостями - розумом і промовою (говорять кінь, сірий вовк). Але все це лише сліди міфологічних уявлень, так як «формування класичної форми чарівної казки завершилося далеко за історичними межами первіснообщинного ладу, в суспільстві, набагато більш розвиненому», - пише Е. М. Мелетинський в статті «Міф і казка». Спірним залишається питання про прямому походження чарівної казки з міфу. Е. М. Мелетинський вважає, що відбувалася трансформація міфу в казку. На такій точці зору стоїть багато фольклористи. Але вона вимагає ще достатнього обґрунтування. Правильно лише думка про те, що міфологічний світогляд дало основу поетичній формі казки, створилася поетична міфологія казки. Перераховані вище елементи міфології, що увійшли в чарівну казку, придбали художні функції. Важливим моментом є те, що сюжети чарівних казок, чудеса, про які в них йдеться, мають життєві підстави. Це, по-перше, відображення особливостей праці і побуту людей родового ладу, їх ставлення до природи, часто їх безсилля перед нею; по-друге, відображення особливостей феодального ладу, перш за все раннього феодалізму (цар - противник героя, боротьба за спадок, отримання царства і руки царівни за перемогу над злими силами). Характерно, що капіталістичні відносини не знайшли відображення в чарівних казках. Очевидно, її розвиток зупинився до формування капіталістичної формації. Життєвої основою чарівних скзок була і та мрія про владу над природою, яка, на думку М. Горького, так характерна для них. Сюжетний склад чарівних казок. Сюжетний склад російських чарівних казок виключно багатий. Серед сюжетів російських чарівних казок є такі, які особливо популярні, особливо улюблені народом: «Три царства: золоте, срібне і мідне», «Чудове втеча», «Чарівне кільце», «Івашка і відьма», «Переможець змія», «Коник -Горбунок »« Сивко-Бурко »,« Іван-Ведмеже вушко »,« Безручка »,« Мертва царівна ». В. Я. Пропп в укатателе сюжетів, доданому до видання казок Афанасьєва (1957), ділить російські чарівні казки на групи відпо відно чинним персонажам, що обумовлено його теорією функцій дійових осіб. Перша група казок об'єднується боротьбою героя з чудовим противником (змієм). Такі скажи «Про козакові-Удальцов, моло-дільной яблуках і живу воду», «Три царства: мідне, срібне, і золоте», «Кощеева смерть в яйці». Друга група казок відрізняється тим, що в центрі сюжеюв стоячи! пошуки і звільнення від полону або чаклунства нареченої або нареченого. Такі казки про зачарованою царівною, про царівну-жабу, про заклятому царстві (вовк, козел, сокіл). Серед них особливо відома казка «Фініст - ясний сокіл». Третя група-казки про чудесне помічника, як, наприклад, в казці «Попелюшка». Найбільш характерні казки - «Коник-Горбоконик» і «Сивко-Бурко». Четверта група-казки про чудесне предмет, який допомагає герою досягти мети ( «Чарівне кільце»). П'ята група-казки про чудесну силі або умінні. Прикладом може служити казка про Івана-Ведмеже вушко. В особливу шосту групу - «Інші чудові казки» - В. Я. Пропп виділив казки, які не вкладалися в рамки перших п'яти груп. Сюди увійшли дуже популярні казки «Хлопчик з пальчик», «Снігуронька», «Безручка», «Чарівне дзеркальце». Серед епізодів і мотивів, що становлять дію, виділяються ті, які вживаються найчастіше, звичайні для чарівних казок: причина, що змушує героя діяти (відлучення від будинку, важке доручення), поява мети дії, виконання доручення (нерідко пошуки викраденої дівчини), виявлення предмета пошуків, прагнення перемогти або перехитрити ворога, втеча від нього і гонитва, сприяння чудесних помічників і використання чудесних предметів, битва з ворогом, перемога і покарання ворога, торжество героя, який отримує наречену і царство. Така основна сюжетна схема чарівної казки. Вона варіюється в зв'язку з конкретним змістом твору. Сюжетні епізоди і мотиви йдуть в казці в певному порядку. За той же час в чарівних казках частіше, ніж в інших різновидах казок, спостерігається так звана контамінація-з'єднання різних сюжетів або включення в сюжет мотивів іншого сюжету. При цьому не порушується цілісність твору, так як включається лише те, що відповідає основному сюжету. Основою контамінації найчастіше служить тематичне схожість сюжетів. Структура чарівних казок. Чарівні казки мають структуру, відмінну від структури казок про тварин і соціально-побутових. Перш за все, їм властива наявність особливих елементів, які, отримали назву приповідок, зачинів і кінцівок. Вони служать зовнішньому оформленню твори і позначають його початок і кінець. Деякі казки починаються приказками - жартівливими примовками, не пов'язаними з сюжетом. Вони зазвичай ритмічні і римовані. Мета їх -прівлечь увагу слухачів до того, про що далі піде мова. Так, казка «Іван Сученко і білий Полянин» має приказку: «Починається казка від сивки, від бурки, від речей каурка. На море, на океані, на острові Буяні стоїть бик печений, біля нього лук товчений; і йшли три молодця, зайшли так поснідали, а далі йдуть - вихваляються, самі собою забавляються; були ми, браття, у такого-то місця, наїдалися пущі, ніж сільська баба тесту! Це приказка, казка буде попереду ». За приказкою, яка буває далеко не у всіх казок, слід зачин, початківець розповідь. Його роль полягає в тому, щоб перенести слухача в казковий світ. Зачин говорить про час і місце дії, обстановці, дійових осіб, Т. Е. Є своєрідною експозицію. Час і місце дії, про які йдеться в зачині, невизначені, більш того - фантастичні. Це відразу показує слухачам, що події, які підуть далі, будуть незвичайні. У чарівних казках існує кілька типів зачинів; вони відрізняються від приповідок тим, що вживаються в дуже багатьох казках. Лише в деяких починається відразу дію: «Задумав царевич одружитися, і наречена є на прикметі - прекрасна царівна, та як дістати її?» Найбільш уживаний зачин «жили-були», «жив-був», при цьому вказується, хто жив ( «дід та баба») і які обставини ( «у них було три сини»). Інший тип зачину: «в деякому царстві, у деякій державі ...». Два ці зачину можуть з'єднуватися. Казка іноді має і кінцівку. Вона носить жартівливий характер, ритмічна, римовані, переключає увагу слухачів від казкового світудо реального. Існує кілька типів кінцівок. Найбільш проста: «А Мартинка і тепер живе, хліб жує». Кінцівка може включати в себе висновок, висновок: «Стали вони жити благополучно - в радості і спокої, і тепер живуть, хліб жують»; «Іван-царевич пробачив її і взяв до себе; стали всі разом жити-поживати, лиха ізбивается ». Крім кінцівки може бути кінцева приказка, яка іноді поєднується з кінцівкою: «Весілля зіграли, довго бенкетували; і я там був, мед-вино пив, по губах текло, в рот не попало. Так на віконці залишив ложку; хто легкий на ніжку, той збігай по ложку! » Деякого типу кінцівки і кінцеві приповідки, як вважають фольклористи, - слід професійних оповідачів або слід розповідання казок для дітей: «Одружився Іван селянський синна прекрасній королеві, отпіровал весілля багату і став собі жити, не тужити. Ось вам казка, а мені бубликів в'язка ». Приповідки, зачини і кінцівки мають досить стійкий текст і являють собою свого роду формули. У казках часто вживаються і іншого типу стійкі формули, які визначають особливості персонажів, переходи від однієї ситуації до іншої, містять в собі зауваження по ходу дії. Такі магічні звернення: «Хатинка, хатинка на курячих ніжках, повернись до лісу задом, до мене передом!», «Сивка-бурка, віща каурка, стань переді мною, як лист перед травою»; визначення особливостей персонажів: «Баба-Яга, кістяна нога, в ступі їде, товкачем упирає, помелом слід замітає», «Кінь хвостом слід вистилає, доли і гори поміж ніг пускає»; опису зовнішності: «У лобі світлий місяць, в потилиці часті зірки», «За лікоть в червоному золоті, по коліна в чистому сріблі», нарешті: «Ні в казці сказати, ні пером описати»; зауваження по ходу дії: «Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться». Оповідання в чарівних казках розвивається послідовно, дія динамічно, ситуації напружені, нерідко відбуваються страшні події, багато трапляється несподівано, положення, в які потрапляють герої, повторюються: три брата три рази ходять ловити Жар-птицю, три рази б'ється герой зі Змієм, три перешкоди зустрічає він при досягненні мети, три чарівних предмета кидає він під час втечі. Структура казки підпорядкована створенню драматично напружених ситуацій, подолання їх героєм виявляє його дивовижні якості. дивовижне - характерна особливістьчарівних казок.

Казки про тварин.

Казки про тварин - своєрідний різновид казкового жанру. Виникнувши в далекій давнині, вони відбили спостереження над тваринами людини первісного суспільства - мисливця і звіролова, а потім і скотаря. Сенс цих казок в ті часи складався насамперед у передачі молодим людям життєвого досвіду і знань про тваринний світ. На початку складалися прості розповіді про тварин, птахів і риб. Пізніше, з розвитком художнього мислення, розповіді перетворилися в казки. Жанр формувався тривалий час, збагачувався сюжетами, типами персонажів, виробляючи певні структурні особливості . У казках про тварин діють і тварини, і птахи, і риби, а в деяких і рослини. В. Я. Пропп в покажчику, доданому до третього тому народних російських казок А. Н. Афанасьєва (1957), виділяє шість груп казок цього виду: 1) казки про диких тварин, 2) казки про диких і домашніх тварин; 3) казки про людину і диких тварин; 4) казки про домашніх тварин; 5) казки про птахів, риб і ін .; 6) казки про інших тварин, рослинах і ін. Кожна група казок має свої характерні сюжети. Так, перша група включає в себе казки про лисицю, яка краде рибу з саней, і про вовка у ополонці; про лисицю, яка потрапила в горщик зі сметаною; відомі казки: битий небитого везе (лисиця і вовк) 5 лисиця-повитуха, звірі в ямі, лисиця і журавель (запрошення один одного, в гості), лисиця-сповідниця, світ у звірів. До другої групи належать казки: вовк в гостях у собаки, стара собака і вовк, кіт і дикі тварини (звірі лякаються кота) 5 вовк і козенята. До третьої групи слід зарахувати казки: про мужика, ведмедя і лисиці (мужик обманює ведмедя під час розподілу врожаю); про те, що стара хліб-сіль забувається (вовк, врятований мужиком хоче його загризти); про ведмедя -ліповой нозі; про лисицю, яка змінювала скалочкой на гусочку, гусочку на індюшечку, індюшечку на овечку. У четверту групу входять казки про козу лупленой, про коня собаці; в п'яту - про журавля і чаплі (не відбувся сватання) про розбитому золотом яєчку, про смерть півника, подавившего ^ "зернятком; в шосту -о лисиці і раку, нехай наввипередки про теремі мухи, про колобка і тварин, про війну грибів, нарешті про морозі, сонце і вітер. у казках про тварин відбилися давні уявлення чоло, століття про природу: анімізм, антропоморфізм і тотемізм. Прикладів, анімізму може бути казка «Жадібний стара» - варіант казки золоту рибку, де одушевляется дерево. анімізм проявляєте і в мотиві чудесних дерев, що виростають на могилах невинно убитих. у казці «Крихітка-хаврошечка» з кісток корови виростає чудова яблуня: вона допомагає дівчині вийти заміж. Антропоморфізм в казках висловлюємося в тому, що тварини говорять і діють, як люди. Можливо, що основою цього було спостережуване людьми схожість людини і тварин: у діях, у поведінці, у сварках, в страху слабких перед сильними. На тварин в казках переносяться якості людей: розум, доброта, хитрість. Тотемізм, зі стоїть в уявленні про те, що людина веде свій рід від тварин, проявляється у багатьох казкових сюжетах: народження людини від тварини, перетворення людини в тварину, а тварини в людину. Найбільш показова казка «Ведмідь -ліповая нога». З розвитком уявлень людини про природу, з накопиченням спостережень в казки входять сюжети про перемогу людини над тваринами і про домашніх тварин, що було результатом їх приручення. Виділення подібних особливостей у тварин і людини (мова-крик, поведінка-повадки) послужило основою для поєднання в образах тварин їх якостей з якостями людини: тварини говорять і поводяться, як люди. Це поєднання повело і до типізації характерів тварин, які стали втіленням певних якостей: лисиця -хітрості, вовк -глупості і жадібності, ведмідь -доверчівості, заєць -трусості. Так казки набули алегоричний сенс: під тваринами стали розуміти людей певних характерів. Образи тварин стали засобом морального повчання, а потім і соціальної сатири. У казках про тварин не тільки висміюються негативні якості (дурість, лінь, балакучість), але і засуджуються гноблення слабких, жадібність, обман з метою наживи. У казці «Кіт на воєводстві», яка також називається юз «Бурмистр сибірських лісів», лісові звірі зобов'язані приносити воєводі все, що йому потрібно. У казці «Кіт і лисиця» лисиця виходить заміж за кота, видає його всім за страшного звіра; лісові звірі змушені йому прислуговувати, а кіт вільно всіх оббирає і притискає. У казці «Лисиця-сповідниця» лисиця, перш ніж з'їсти півня, переконує його сповідатися в гріхах; при цьому дотепно висміюється святенництво духівництва. Лиса звертається до півня: «Про миле моє чадо, петель!» Вона розповідає йому біблійну притчу про митаря і фарисея. Казки про тварин, створюючи образи персонажів, в яких з'єднуються риси тварини і людини, природно, передають чимало характерного для психології людей. Однак навряд чи є підстави вважати, що у всіх образах тварин зображуються людські риси. Своєрідність образу тварини в казках саме в тому й полягає, що риси людські в ньому ніколи не витісняють повністю рис тварини. Як не розвинене іносказання в казках цього типу, в них можна знайти і зразки, в яких важко виявити іносказання. відома казкапро лисицю й Тетерева містить в собі ясне іносказання; воно очевидно з ряду деталей: лисиця, наприклад, говорить тетереві про указ, що вимагає, щоб тетерева не літали на дерево, а ходили по землі. Але в казці «Ведмідь - липова нога» або в казці «Вовк і козенята», ймовірно, немає іносказання. Ці казки захоплюють не іносказанням, а зображенням дії. У казках про тварин аналогія «людина-тварина» не дозволяє казці упускати ні якостей людини, ні якостей тварини. У цьому полягає своєрідність казок, в цьому особливий естетичний ефект. «І саме в переплетенні, перетині тваринного і людського в несподіваному зіткненні цих, по суті, різних планів (умовного і реального) криється ефект комічного в тваринної казці». У казках про тварин основою сюжетів і основою трактування образів звірів, птахів і риб служить умовне суміщення двох зазначених планів. Це умовність, а не фантастика. Деякі дослідники вважають, що в казках про тварин велику роль виконує фантастика. Однак з цим не можна погодитися. Фантастика-не тільки відступ від дійсності, а й різке порушення її законів і особливостей. У казках ж про тварин, на відміну від казок чарівних (де роль фантастики дуже велика), немає чудес, немає чарівництва, хоча є дії персонажів, які не відповідають діям їхніх прототипів у житті. У казках про тварин немає міфологічних мотивів і образів, а є реалістичні (в деякій мірі) фігури тварин; Вони різко відрізняються від фантастичної жар-птиці чарівних казок: такого птаха немає в дійсності, але лисиця, вовк, ведмідь, заєць - мешканці наших лісів. Ні, по суті справи, в казках про тварин і оборотничества в такій мірі і в такій формі, як в чарівних казках. В чарівній казці «Дівчина-рись» мачуха звертає пасербицю в рись, чоловік здирає з неї шкіру, спалює і тим знімає закляття. Це не казка про тварин. Не можна до казок про тварин віднести і казку «Іван Медведько», де герой - «по пояс людина, а від пояса ведмідь». Сюжети і образи казок про тварин мають нерідко соціальний сатиричний аспект. Однак слід підкреслити, що основний смисловий аспект казок про тварин -моральні. Це пояснюється тим, що казки про тварин набагато старше класового суспільства, в якому вони дійсно стали купувати ясну соціальну трактування. У моральному плані можна виділити дві основні ідеї казок про тварин: прославляння товариства, завдяки якому слабкі перемагають злих і сильних, і прославляння самої перемоги, яка приносить слухачам моральне задоволення. Мирні тварини, навіть якщо вони дурні, досягають перемоги: баран обдурює вовка, вівця і лисиця перемагають вовка. Вовк нерідко дурний, але це не основна його риса: він жорстокий, лютий, зол, жадібний - ось основні його якості. Він з'їдає коня у бідного старого, вдирається "в зимовище звірів і порушує їх мирне життя, хоче з'їсти козенят. Лиса хоче з'їсти півня, тетерева. Якщо вона разом з іншими звірами виступає проти вовка, то отримує позитивну оцінку, якщо сама завдає шкоди іншим - негативну. Поетика казок про тварин. Структура казок про тварин досить проста. Основою композиції служить будова сюжету. В залежності від ходу дії розподіляється і весь оповідний матеріал. Найприкметніша особливість будови цього типу казок-нанизування епізодів. Дуже характерна для розвитку дії зустріч тварин друг з одним. «Бігла лисиця по лісу, побачила на дереві тетерева ...», «Йшов бик лісом, попадається йому назустріч баран ...». Але зустріч зазвичай -лише початок цілої низки інших зустрічей. Дуже типова для казок про тварин так звана комулятівного, або ланцюговий, структура. Півень подавився бобовим зернятком, курка бігає від одного до іншого, просить допомоги, поки не рятує пет вуха ( «Бобове зернятко»); муха побудувала теремок, до неї по черзі приходять різні звірі: один, другий, третій ... ( «Теремок»). Така ж структура в казках «Колобок» і «Коза з горіхами». Нередка в казках триразовий ситуацій: три рази лисиця звертається до півня і три рази до тетереві; три рази вовк приходить до хатинки кози. Початку казок властива конструкція «жили-були старий і стара» (різні варіанти). Відповідно до цього в казках про тварин знаходимо: «жили-були кум з кумою - вовк з лисицею», «жили-були вовк та лисичка», «жили-були лисиця та заєць». У казках про тварин диалогизм розвинений значно більше, ніж в казках іншого типу: він рухає дію, розкриває ситуації, показує стан персонажів. Широко вводяться в казки пісеньки: лисиця пісенькою виманює півня, вовк пісенькою обманює козенят, колобок біжить і наспівує пісеньку: «Я по короба шкрябав, по засіки замітання ...» Для казок про тварин характерний яскравий оптимізм: слабкі завжди виходять зі складних положень. Він підтримується комізмом багатьох ситуацій і гумором. У казці «Налякані 105 ведмідь і вовки» баран за порадою кота лякає вовків знайденої на дорозі вовчою головою і ті розбігаються, боячись, що і у них отгризут голови.

Ігрові, хороводів і танцювальні пісні

Великий розділ любовних і сімейно-побутових пісень, -пише В. Я. Пропп, - пісні хороводів, ігрові та танцювальні ».
З поетично-текстової боку названі види пісень, як і протяжні ліричні пісні, відносяться до ліричного ряду поезії. Однак вони відрізняються в музичному відношенні і по виконанню. Ігрові, хороводів і танцювальні пісні виконуються в більш швидкому темпі. Якщо протяжні ліричні пісні співаються хором або сольно без будь-якого супроводу, і тому вони в народі називалися «голосовими» або «проголоснимі», то ігрові, хороводні і танцювальні пісні виконуються в певному хореографічному або хорео-графічно-драматизовані супроводі.

Ігровими називаються пісні, які виконувалися під час різних ігор. Хороводних є пісні, що виконуються в хороводах. Танцювальні-пісні, які супроводжують танець. Всі ці види пісень є переважно молодіжними. Їх головне призначення - створювати радісний настрій, служити засобом розваги.
Науковий інтерес до народної пісні, умов її побутування виникає в 30-ті роки XIX ст. Опис різних народних ігор та хороводів і виконувані при цьому пісні знаходимо в книгах: І. М. Снєгірьова «Російські простонародні свята і забобонні обряди» (1838, т. 2) та І. П. Сахарова «Сказання русского народа» (1841, т . 1). У 1841 р виходить невеличка збірка «Народні пісні Вологодської і Олонецкой губерній» Ф. Д. Студитського. Спеціальні розділи в ньому виділені для пісень хороводних і танцювальних. Цим збірником започатковано регіональному виданню російських народних пісень. У 1848 р виходить фундаментальна праця А. В. Терещенко «Побут російського народу» (в семи частинах). У четвертій частині цієї праці дається докладний опис народних ігор та хороводів, наводиться велика кількість супроводжуючих їх пісень. Матеріали цієї праці Терещенко не втратили наукового значенняі в наші дні.
Діяльність по збиранню російських пісень (в тому числі ігрових, хороводних і танцювальних) розширюється в другій половині XIX ст. Ігрові та хороводні пісні включаються в пісенні збірники А. М. Балакірєва (1866), Вас. Попова (1880), Н. Є. Пальчикова (1888) та ін. Особливо велика кількість ігрових, хороводних і танцювальних пісень публікується в першому томі «Вели-корусса» П. В. Шейна (1898). Багато ігрові, хороводні і танцювальні пісні увійшли в сьомий том А. І. Соболевського «великоруські народні пісні» (1902). Один з розділів відомої збірки братів Б. М. і Ю. М. Соколових «Казки і пісні Білозерського краю» (1915) названий «Пісні ігрові, власне хороводів і танцювальні».
У дореволюційній фольклористиці почалося вивчення ігрових, хороводних і танцювальних пісень. Н. А. Львов говорить про специфіку змісту і мелодики хороводних і танцювальних пісень. А.В.Терещенко розглядає ігрові та хороводні пісні в зв'язку з умовами народного побуту. Ігрових та хороводних пісень стосуються в своїх працях Ф. І. Буслаєв, А. А. Потебня і Н. Ф. Сумцов. В останній третині XIX ст. характеристиці ігрових, хороводних і танцювальних пісень і опису умов їх виконання присвячують свої статті А. Балів, В.Перетц, А.Шустіков і ін.
Робота по збиранню, виданню і вивчення ігрових, хороводних і танцювальних пісень триває за радянських часів. У 1933 р вийшла велика збірка «Ігри народів СРСР», в якому публікуються ігрові та хороводні пісні, зібрані дореволюційними і радянськими фольклористами. Разом з публікацією пісень дається докладний опис ігор і хороводів, в яких вони виконуються. Надалі ігрові, хороводні і танцювальні пісні публікуються в багатьох збірках / Наприклад: «Тамбовський фольклор» (1941), «Фольклор Саратовської області» (1946), «Казки і пісні Вологодської області» (1955), «Пісні Печори» (1963) , «Російські народні пісні Карельського Помор'я» (1971), «Традиційний фольклор Новгородської області» (1979). У 1980 році вийшов спеціальний збірник «Хороводні пісні про кохання і сімейного життя».
Радянськими вченими розглядається питання про походження ігрових, хороводних і танцювальних пісень, їх зв'язку з календарними обрядами (В. І. Чичеров, Н. П. Колпакова, В. Я. Пропп, В. П. Анікін). Н. М. Бачинська в книзі «Російські хороводи і хороводні пісні» (1951) висвітлює, тематику хороводних пісень, дає характеристику ігрових, хороводних і танцювальних пісень, встановлює їх місце серед інших видів пісенного фольклору. У 70-ті роки Є. І. Яцунок досліджує жанрові особливостіхороводних пісень, розглядає їх поетику, зупиняється на сучасний станхороводно-пісенної традиції.
Ігрові пісні. Ігри з піснями (як, втім, і без пісень)
виконувалися молоддю на вечірках, взимку в хатах, а влітку
на відкритому повітрі.
Головною темою молодіжних ігор та супроводжуючих їх пісень була тема любові, одруження або заміжжя. У їхніх іграх виявлялися симпатії юнаків і дівчат. Як правило, ігри супроводжувалися або закінчувалися поцілунками.
Композиційні функції пісень в іграх були різними. Іноді та чи інша пісенька передувала гру, лише в загальних рисахнатякала на її тему, давала граючим певний емоційний настрій, а потім йшла гра, мало або зовсім не пов'язана з сюжетом пісні. Це ми бачимо, наприклад, в грі «Кобила». Гра починалася з пісеньки, яку виконували сидять біля стін хлопці і дівчата:
Коні, ви коні, Селянам на нужду.
Коні вороні. Сват та свати,
Чали булані. Віддай свою дочі
На що вас годували? За мого сина,
На що вас поїли? за дворянина
Боярам на службу, (Ім'я, по батькові).
Після виконання цієї пісеньки на середину виходила якась пара (хлопець і дівчина). Вони по черзі стрибали через лавку, встановлену посередині хати, зображуючи із себе коней. Потім хлопець піднімав полу піджака, нібито наповнену вівсом, і запрошував дівчину «годуватися вівсом». Вона підходила до нього, і він цілував її. До кола входила інша пара, і гра, супроводжувана пісенькою, повторювалася.
Однак найчастіше та чи інша пісенька виконувалася протягом всієї гри. Вона підказувала, як треба чинити тим, хто її розігрував. Прикладом може служити гра «У милицю». Хлопці та дівчата сідали біля стін, а ча середину хати виходив якийсь хлопець з палицею (з «милицею»). Сидячі співали пісеньку, в якій розповідалося про те, як цей хлопець ходить з милицею і про що він в цей час думає. А роздуми його були такі:
«Так до кого я добрий молодець прийду?
До кого милицю притулю?
Приставлю я свою милицю
До золоту, до сріблу,
До дівочу до терему.
І сам поскачемо, потанцюємо,
Своїх гостей повеселитися ».
Під час виконання наведеної частини пісні хлопець підходив до якоїсь дівчини, цілував її і віддавав їй палицю. Потім гра повторювалася.
У грі «хороненних золота» беруть участь одні дівчата. Вони тісно всідаються в гурток. Одна з них потайки передає кільце інший і заспівує пісню:
«І я золото ховаю, ховаю, Чисто срібло ховаю, ховаю. Я у батюшки в терему, в терему, Я у матінки у високому, у високому ».
У своїй пісні вона просить знайти передане нею подругам кільце. Одна з дівчат починала шукати заховане кільце, а інші непомітно передавали його один одному і співали пісеньку:
«Ворожи, гадай, дівчино, Відгадуй, червона,
В якій руці биліци, Зелена криліца ».
«Упав, упав перстень В калину, в малину, В чорну смородину. ОчуЂілся перстень
Якщо дівчина не знаходила кільце, то їй співали пісеньку, що символізує заміжжя:
Так у боярина Так у молодого На правій ручці, На малому мізинці ».
Дівчина, у якої знаходили кільце, виходила в коло, і гра повторювалася.
Особливо поширеною була гра «З повоєм». Всі ставали в гурток, а в середину кола виходила якась дівчина «з повоєм» (з хусткою). Ті, хто стоїть у колі співали:
«Вже я з повоєм ходжу (2 рази) С золотим ходжу;
Я не знаю куди в'юн покласти (2 рази) Покладу, покладу,
Покладу я в'юн на праве плече »(2 рази).
Ходящая в колі дівчина клала собі на плече хустку. А хор далі співав:
«Я до молодцу, я до молодцу, Я до молодцу йду, йду, йду, Поцілую та геть піду».
Після цих слів дівчина віддавала хустку якомусь хлопцеві і цілувала його. Цей хлопець виходив в коло, і гра тривала.
Ігрові пісні прості по композиції. У більшості з них дається послідовне опис дій, які виконують розігрують. Найчастіше пісню виконує хор. Однак і в такому випадку в ній мова може йти і від імені хору, і від імені розігруючого (наприклад, в грі «З милицею»); зустрічається і форма діалогу з розігрувати (в грі «хороненних золота»).
Виконувалися ігрові пісні в досить швидкому темпі. Деякі з них могли виступати в якості танцювальних. "В останній третині XIX ст., Коли набували все більшого і більшого поширення частівки, вони нерідко виконувалися в якості ігрових пісеньок. Так, В. Н. Перетц свідчить, що в 90-і роки в грі «З повоєм» виконувалися багато багаторядкові частівки, в тому числі, наприклад, така:
Російський народ любив і вмів працювати, але також весело і з великою фантазією проводив свята. Майже всі народні свята супроводжувалися іграми та піснями. Природно, що у всякого роду зображеннях значна частина відведена народних святі гулянням.

Як одна гора висока, Уж я далекого Мілова
А інша низька, - В люди подарую,
Один миленький далеко, А ближнього Мілова
А інший близько. Сім раз поцілую.

Хороводні пісні.

Хороводних пісень було незрівнянно більше, ніж ігрових. Вони значніше ігрових за своїм змістом, різноманітніше за формами виконання. Хороводні пісні поділяються на два види: пісні хороводно-ігрові та пісні власне хороводів. Виконання хороводно-ігрових пісень обов'язково супроводжується, як би ілюструється якимись ігровими діями, які обумовлені вмістом пісні. Власне хороводні пісні просто виконуються в хороводна русі.
Хороводно-ігрові пісні близькі до розглянутих вище ігровим пісням: головне в них-тема любові, вираз симпатій, символічно-ігрове сватання. Хороводно-ігрових пісень було дуже багато. Наприклад, А. Балів в одній статті наводить такі хороводно-ігрові пісні: «Олександр, світло Васильович», «На горе-то мак, мак, мак», «Уж я сіяла, сіяла ленок», «Сію, вію я капус- тиньку »,« А ми просо сіяли »,« Наварили ми пива »,« Зайченя по Сенічка »,« Вдоль по лузі, лузі »,« повз саду, повз саду »,« за загороду гуляємо »,« Єльник та Березники », «Як по морю, морю синьому» і багато інших (19).
Форми розігрування хороводно-ігрових пісень можуть бути різними. Найбільш поширений варіант, коли в колі знаходиться одна людина і розігрує зміст пісні, яку співає хоровод. Прикладом може служити описана А. В. Терещенко хороводна гра «Світлий князь». В середині хороводу гордо ходить хлопець, зображуючи «князя» - нареченого. А хоровод при цьому співає:
«Ходить наш світлий князь Близько свого міста, Ходить біля свого високого, Шукає наш світлий князь, Шукає наш добрий князь Свою чи світлих княжну, Свою чи добру княжну.
Під час виконання пісні хлопець бігає за дівчиною, хоче спіймати її, а вона виривається. В кінці гри «селезень» ловить «качку».
«Плив Утену Через синє море.
Іноді в розігруванні пісні бере участь весь хоровод. Так, в народній грі «Утену» в колі знаходиться дівчина. Хоровод співає:
Як, як, Утену, Ніженьки обмочити? »

Після цих слів молодець зупиняється перед обраною дівчиною, а хор від його імені співає:
«Вже я чи де знайду Ту чи дівчину княжну
Красну дівицю княжну, Червоним перснем подарую ».
«Світлий князь» цілує «світлу княжну».
Нерідко в колі виявляються дві людини, які розігрують, як би ілюструють, зміст пісні. Це бачимо, наприклад, в хороводу грі «Селезень». У коло виходить молодець ( «селезень») і дівчина ( «качка»). У пісні, яку співає хор, є слова:
«Піди, утушка, додому, Піди, сіренька, додому» «Селезень, догоняй качку, Молодий, лови качку».
В цей час і що знаходиться в колі дівчина, і всі учасники хороводу човгає ногами. Потім в пісеньці йдеться, що Утену «крилушкі обмочився». В цей час всі махають руками. У пісні повідомляється, що Утену «крилушкі встрепенула». І все плескають у долоні. Закінчується пісня словами:
«Так, Утену,
Так, сіра,
На бережок сідала ».
Все в цей час присідають. На цьому хороводна гра «Утену» закінчується.
Хороводно-ігрову пісню можуть виконувати дві партії грають (два полухорія). Яскравим прикладом цього є відома пісня «А ми просо сіяли». Гравці розбиваються на два підлозі; хору, які в лінію встановлюються один проти одного. Просуваючись то вперед, то назад, полухорія співають:
1. «А ми просо сіяли, сіяли».
2. «А ми просо витопчем, витопчем».
1. «Чим ви витопче, витопче?»
2. «Ми коней випустимо, випустимо» і т. Д.
Теми кохання і сватання, як ми вже говорили, займають головне місце в хороводно-ігрових піснях. Однак цими темами вони не обмежуються. У них, наприклад, отримала досить яскраве відображення тема селянської праці, дається опис різних видів жіночої роботи. Польовим і городнім жіночим роботам присвячені, наприклад, пісні «А ми просо сіяли», «Навчи мене, мати», «Сію, вію білий Леночек», «Посіяли дівки льон», «Посію коноплю», «Я полю, полю цибулька, перепаливаю »,« Ми капустушку пололи, примовляли »і ін. У цих піснях виражається любов селян до праці, захоплення тими, хто добре і старанно трудиться.
Специфіка хороводних пісень у висвітленні теми праці в тому, що вона незмінно переломлюється через тему любові і шлюбу. Розглянемо в цьому зв'язку хороводно-ігрову пісню «Навчи мене, мати». В середині кола знаходяться дві дівчини ( «мати» і «дочка»). Хоровод ходить і співає:
«Під Дуброва льон, льон,
Під зеленою льон, льон!
Таки льон, таки льон, люлі льон! »
Дочка починає співати, а за нею і весь хоровод:
«Навчи мене, мати, На льон землю пахати».
Хоровод зупиняється, і все нагинається. Мати теж нагинається і показує дочки, як орють землю. В цей час мати, а за нею і весь хоровод співають:
«Так ось так, дочі, дочушка, Ось так, так, так ось так!»
Дочка наслідує діям матері.
Потім під пісню мати вчить дочка «зелен льон полоти», «зрілий льон брати», «льон вязаті», «стиглий льон сбирать», «на віз льон класти», «льон з поля убіратся», «зрілий льон сушить», « молотіті »,« слати »,« собирати »,« трепаті »,« прясти »,« пряжу мотаті »і« красна ткати ».
І завершується пісня такими словами:
«Навчи мене, мати, З молодцем гуляти».
І, не чекаючи її «навчання», дочка завзято співає:
«Я сама піду
І з милим танцювати буду ».
Дівчина викликає в коло якогось хлопця і танцює з ним, наспівуючи:
«Так ось так, моя мати, Ось так, так, так ось так!»
Дуже велике поширення в народі мали власне хороводні пісні, т. Е. Пісні, зміст яких не разигри
валось. Переважна більшість всіх записаних і опублікованих хороводних пісень складають власне хороводні пісні.
Провідною темою власне хороводних пісень, як і хороводно-ігрових, є тема любові. Головні герої цих пісень - дівчина і молодець. У піснях малюються різні перипетії любовних відносин, йдеться про знайомство і зустрічах юнаки і дівчата, їх побаченнях, залицянні, йдеться про їхнє ставлення один до одного, розповідається про сварки, примирення і т. Д. Прикладом можуть служити пісні «Ай у поле, ай у поле »,« Ах по морю кораблічек пливе »[Ц, № 1131],« Голова ти моя »,« туман, туман на долині »,« у нас по муравка »,« під лісом, ліском »і ін.
Більшість власне хороводних пісень виконувалося від імені дівчат. У піснях дівчат виражалися високе почуття любові, заповітні мрії про щасливий шлюб. Але в хороводах брали участь не тільки дівчата, а й молоді жінки ( «молодички»). Тому цілком природною і органічною в хороводних піснях є тема сім'ї, відносин «молодички» з чоловіком і членами його сім'ї; свекром, свекрухою, дівер і зовицями. Ця тематика в хороводних піснях розробляється дуже детально. У них йдеться про нелегке життя «молодички» в родині чоловіка. Їй доводиться багато працювати. Так, в одній пісні розповідається, що свекор змушує невістку «тік чистити, мітлою мести і поле боронувати». А свекруха її змушує «красна ткати, конопель брати, на поле ходити і сіно косити, хату топити, по воду сходити, дітей нагодувати і спати укласти». Часто не складаються стосунки у молодички з чоловіком. Пісні розповідають про грубе поводження чоловіка з дружиною. Знущаються над молодичкою також брати і сестри чоловіка.
Але хороводні пісні, на відміну від протяжних ліричних, не акцентують уваги на важкі умови життя «молодички» в родині чоловіка. Про них говориться мимохідь, для створення реалістичного фону, на якому за контрастом розкривається зовсім інший зміст, виражаються не сумні, а радісні почуття. Основні емоції хороводних пісень - світлі, життєрадісні.
У хороводних піснях нерідко малюються не реальні, а ідеальні відносиниміж батьками і дітьми в селянській родині. У них, наприклад, говориться, що молоді люди (хлопець і дівчина) обирають собі подружжя не з волі батьків, а по любові. В одній з пісень малюється таке ставлення молодички до сім'ї чоловіка; її по черзі звуть члени сім'ї чоловіка, і вона йде до них з радістю: до «свекорку» «з м'якими калачами, зі солодкою ситою»; до «свекровушка» - «з білим Куже-Лечков», до «золовушкам» - «з частим гребінчики, з шовковим уплеточком», до «деверьюшкам» - з «веселою музикою», до «милому ладі» - чоловікові - з «пухової подушечкою, з крутим узголів'ям ».
У хороводних піснях виводяться молодички, які не підкоряються наказам чоловіка і його батьків. Так, в одній пісні яка бере участь в хороводі молодиця сміливо говорить:
«Свекор батюшка біля воріт стоїть; Чи не дограні наші ігри
Він мене младу додому кличе. Чи не доспівати наші пісеньки,
Я не йду додому, не слухаю: Чи не Доба Басенко ».
Селянська дівчина не хоче виходити ні за старого, ні за молодого. Вона хоче вийти за «ровнюшку». В одній з пісень малюється цікава картинка, коли героїня говорить:
«Вже я старого потішила,
На осінушку повісила;
Вже я малого втішила -
Возмахнула, в воду кинула,
Вже з ровнюшкой гуляти пішла ».
Це, звичайно, картина неправдоподібна, вигадана, розрахована на комічний ефект. До речі, зауважимо, що в ряді народних пісень своєрідно поєднується реальне і ідеальне, трагічне і комічне. Так, в, пісні «Я полю, полю цибулька» йдеться про те, що син за намовою батьків до напівсмерті побив свою дружину, «три ребра переламав їй». Дружина скаржиться, що після цього звірячого побиття вона «три роки лежала», «з ліжка не вставала», «хліба, солі НЕ едала», «людей не впізнавала». Але трагічна пісня несподівано завершується комічної кінцівкою: через хворобу втратила апетит жінка «з цієї немочі з'їла хліба три печі», «калачів сім печей», «свиню супоросу з поросятко», «вівцю Яловіц з ягнятко», «лоша-лоньшака», « бика-третяка »і« п'ять відер молока ». І цим відразу весь трагізм пісні усувається.

Поетика частівок.

Поетика (художня форма) частівки обумовлена ​​особливостями її змісту, а також умовами виникнення і оформлення її як жанру. З одного боку, частівка продовжує традиції старих пісень, з якими пов'язана генетично. А з іншого - під впливом літератури виробляє абсолютно нові риси, яких раніше не було ні в одному жанрі фольклору.
Зупинимося на мові і поетичному стилі частівок. Як і в традиційних ліричних піснях, в основі мови частівки лежить жива розмовна мова. Однак мова частівки за своїм лексичним складом значно багатшими мови ліричних пісень. Це пояснюється тим, що частівка незрівнянно різноманітніше ліричних пісень за своєю тематикою і висловлюваним емоціям.
Однак мова частівок не тільки багатшими, а й сучасніше, свіже мови традиційних ліричних пісень. На відміну від них частівки широко використовують різні неологізми, в них надзвичайно яскраво проявляється народне словотворчість. Так, наприклад, батьки, які намагаються видати дівчину за нелюба, називаються в частівки «згубниками-зарезнікамі», «характерна» дівчина виходить заміж «самоходочкой». Її дружок - веселий, «гармоніст», його очі «карі, карючіе» і т. Д. На сміливий язикотворческій характер частівки свого часу звертав увагу письменників А. М. Горький.
Не менш своєрідний і поетичний стиль частівок. У них можна зустріти найрізноманітніші стежки і образні вислови: епітети, порівняння, метафори і т. Д. Деякі з цих тропів перейшли в частівки з традиційних ліричних пісень. Однак переважна більшість створена самою частівкою і відрізняється яскравим жанровим своєрідністю.
У частівки можна зустріти такі фольклорні епітети, як «ясний сокіл», «лебідь біла», «рідна сторона», «рідна матінка», «серцевий друг», «миленький дружок» і т. П. Всі ці епітети перейшли в частівку з традиційних ліричних пісень. Однак більше в частівки епітетів нетрадиційних, а нових. Ці нові епітети оригінальні, вони служать засобом міткою індивідуальної характеристики образів. Так, дівчина наділяє свого «дружка» такими епітетами, як «дроля, яблучко садове», «дроля, аленький квіточку»,« Відчайдушна голівонька »,« шахрай-кровиночка »,« милий окаянний »,« разбессованний милі-ночек »і т. П. Не менш оригінальні епітети, в яких характеризується кохана, висловлюється ставлення до неї дружка:« мила забавніца », «мила, гаряча», «Мілка-вітер, люба-крутілочка» і т. п.
Наведені та подібні до них епітети визначають жанрову специфіку частівки. За допомогою таких епітетів в любовних частівках виражаються різні думки і почуття, даються влучні індивідуалізують характеристики. Ось одна з таких частівок:
Дівки, ой! Дівки, ой! Вам знаком грайливий мій: Білий - спритний, Красивий - разговорістий.
Як відомо, в традиційних ліричних піснях дуже широко вживалися різноманітні символи. У частівки ж (навіть любовних) символи зустрічаються вкрай рідко. І це зрозуміло. Традиційна лірична пісня і частівка мають істотні відмінності в способі художнього відображення дійсності, в самих принципах створення образів. Якщо в традиційних піснях створюються, як правило, умовно узагальнені образи молодця і дівчата і різні їх символічні позначення тут як ніде більше до речі, то в частівки в більшості випадків перед нами виступають життєво реальні образи хлопця і дівчини, причому кожного разу з їх неповторними індивідуальними Церта : і в такому випадку у вживанні символів немає. ніякої необхідності.
Зовсім інша - з гіперболами. У традиційних ліричних піснях гіперболи майже не вживаються. Навпаки, в частівки гіперболи зустрічаються досить часто, частівники вживають їх дуже охоче. Це пояснюється особливостями, жанровою специфікою частівки. Мала форма частівки примушує говорити коротко і чітко. Уникаючи в створенні картин півтонів, частівка висловлює думки опукло, яскраво, нерідко підкреслено загострено. Вживання гіцербол в такому разі не тільки можливо, але і абсолютно необхідно. Ось, наприклад, в який гіперболічної формі говорить частушка про кохання молодця до дівчини:
Через поле ярину, через десять сіл, через сорок три доріжки Ходить милий кожен день.
У наведеній частівці відчувається гумористичний підтекст. Слід зауважити, що в частівки досить велике місце займають такі кошти поетичного стилю, як гумор та іронія. Ось приклад частівки, побудованої на іронії:
Мене матінка лає, Тятька більше береже: Як йдеш з гуляння пізно, Він з поліном стереже.
Поетичний синтаксис частівок відрізняють простота і стислість. У частівки, як і в традиційних піснях, досить широко вживаються питання і звернення. Специфіку частівки становить її прагнення до афористичності. Ось приклад афористичній частушки:
Гроші - справа нажите, По ним нічого тужити, А любов - то інша річ, Нею треба дорожити.
Яскраве жанрове своєрідність проявляється в композиції частівок. Можна зустріти частівки і одночастинні, т. Е. Такі, зміст яких настільки цілісно і монолітно, що частівку можна розділити на ті чи інші частини. Однак слід підкреслити, що переважна більшість частівок в композиційному відношенні є двухчастную: вони складаються з двох більш-менш самостійних в смисловому плані I частин. Логічна і поетична зв'язок між цими частинами Щ може бути будь-якою.
Одним з видів двухчастную частівок є коломийки, побудовані на основі запозиченого з традиційних лири-g чеських пісень прийому поетичного, символіко-реального паралелізму. наприклад:
Невже ти всповянешь В поле, аленький квітка? Невже ти забудеш Мене, миленький дружок?
Але символи в частівки вживаються дуже рідко. У переважній більшості частівок їх перша і друга частини є в однаковій мірі реальними. Таке двухчастное частівкових побудова, на відміну від сталого, символіко-реального пісенного паралелізму, можна назвати вільним, логічно-поетичним паралелізмом. Підбір паралелей в таких випадках осуществляется- на основі певних логічних принципів. Перша і друга частини (паралелі) в цих частівках можуть перебувати в різній логічного зв'язку. Є частівки, в першій частині яких йдеться лише в найзагальніших словах про те чи іншу дію, а в другій картина конкретизується:

Як від Кашина стежкою Йдуть молодчики натовпом; Мій миленок наперед, За собою натовп веде.

У першій частині частівки повідомляється той чи інший факт, а в другій дається реакція на нього:

Веселехонько грає Мій забавочка в гармонь, Моє біленьке личко Палає, як вогонь.

Можна вказати і на інші логічні зв'язки частин частівок. Наприклад, в першій частині частівки йдеться про будь-який вчинок, а в другій пояснюється його причина:

Пошила платтячко по моді, Висить в світлиці в-комоді; Чи не одягну я ево: Нету дроля моє в.
У першій частині повідомляється будь-якої факт, а в другій йдеться про його наслідки:

Миленький посватався, Батьки не віддали, У мене, молоденької, Тільки щастя відняли.
якщо буде потреба) рішуче все образи реальної дійсності, висловлюючи при цьому найрізноманітніші думки і почуття.
Своєрідна частушка і по своїй ритмічній структурі, по організації вірша в ній. Треба думати, під впливом літературної поезії(Її четирехстрочном строф-куплетів) в частівці закріпилася і стала основною чотирирядкова форма.
На відміну від традиційної ліричної пісні, в частівки обов'язкове рима. У цьому теж виявляється вплив літературної поезії. У частівки можна зустріти найрізноманітніші рими: парні (аабб), суцільні (аааа) і оперізують (Абба). Проте в переважній більшості випадків римуються лише парні рядки.
наприклад:

Купи, батюшка, рум'ян,
Буду я рум'янитися;
Моє бліденько особа
Нікому не подобається.
Наявність в частівці рими в парних рядках, з одного боку, ділить її на дві частини, підкреслює її композиційну двох-частотність, а з іншого - об'єднує всі її рядки в одне ритмічно цілісний твір.
Вірш частівок - силабо-тонічний. Найчастіше в них t використовується чотиристопний хорей. Але в живій практиці побутування частівки не читаються, чи не декламуються, а співаються. I Їх ритм в наспіві має музично-тактову основу. Частівкових I рядок має музично-тактовое вимір. Як правило, в ній I налічується вісім часткою і ритм частівки визначається як восьмідольнік.
1 За своєю ритміці частівки різноманітні. Ритм залежить від I музичного награвання, під який вони виконуються, обумовлюються i льон видом танці, яку вони супроводжують. Так, досить ^ різні за своїм ритму частівки, які супроводжують я танцю «Рязаночка», «циганочка» «елецкая» і ін.

Принцип логічного, вільно-поетичного паралелізму як не можна краще відповідає реалістичним прагненням частівки. Він не сковує створює частівку ніякими канонами і умовностями (що ми бачили в пісенному стійкому, симво-лико-реальному паралелізм), а дає можливість вільно використовувати, втягувати в паралельні поетичні ряди.

лічилки
Словесні римовані формули, короткі віршики, Що застосовуються для визначення ведучого в грі і розподілу ролей. Лічилки діляться на лічилки-чісловкі, що містять рахункові слова, спотворені рахункові слова і слова, які замінять числівники, заумні лічилки, складені з безглуздого набору слів, і лічилки-заменкі, складені зі звичайних слів і не мають рахунку. Передбачається, що лічилки пов'язані з ритуально-побутової практикою дорослих. У давні часи люди користувалися в деяких випадках таємним рахунком замість звичайного підрахування. Це мало місце тоді, коли на підрахунок будь-яких предметів накладався заборона через побоювання невдачі або неприємностей. Стародавній таємний рахунок зберігся в дитячій грі.

Лічилки-чісловкі
Раз, два - мережива.
Три, чотири - причепили,
П'ять, шість - кашу є,
Сім, вісім - грошей просимо,
Дев'ять, десять - білий місяць,
Одинадцять дванадцять -
На вулиці сваряться:
Дівки ділять сарафан.
Кому клин, кому стан,
Кому цілий сарафан,
Кому гудзики литі,
Кому сережки золоті.
Цар-цариця на лузі,
Втратив мужик дугу,
Плакав, плакав, не знайшов,
До государині пішов: -
Ти, бариня-пані,
Народи мені сина
О четвертій аршини.
Немовля не великий -
На всю лавочку лежить;
Він став на дибок,
Дістав стелю.

* * *
Один два три чотири -
Жили мушки на квартирі;
До них унадився сам-один,
Хрестовик, великий павук.
П'ять, шість, сім і вісім -
Павука ми геть попросимо:
До нас, ненажера, не ходи,
Ну-ка, Машенька, води.

* * *
Один два три чотири -
Мене грамоті навчали;
П'ять, шість, сім - покосився пень.
Він, Дадон,
Вийде від нас геть.

* * *
Вийшов зайчик погулять,
Але мисливець не прийшов,
Зайчик поле перейшов,
Навіть вусом не моргнув,
В город потім забрів.
Що нам робити,
Як нам бути?
Потрібно зайчика зловити.
Знову будьмо вважати:
Раз два три чотири п'ять.

* * *
Раз два три чотири п'ять -
Букою надумали лякати;
Три, чотири, п'ять і шість -
Ви не вірте, що він є;
П'ять, шість, а далі сім -
Буки, братці, немає зовсім.

* * *
Дашенька-товстуха
Їхала до подружки
Коляска зламалася,
Даша засміялася.
Раз два три -
Ну, виходь.

* * *
Ранзи, дванзи,
Трінзи, волинзи,
Пятин, латинь,
Шохман, yoхман,
Фігус, Мігус,
Під коврігус,
Хто тут шішел?
Вийшов? Он пішов!

* * *
Перводан, другодан -
На чотири вгадав,
П'ятсот Юр'єв.
Катерина-купина,
Лохина ніжка.
Заєць-місяць
Зірвав травичку,
Поклав на лавку.
Хто взяв, не взяв, -
Радівон,
Іди геть за вином.

* * *
Чікірікі, мікірікі,
літали голубінікі
За куща по насту,
По білому лізасту.
Шішел, вийшов,
Он пішов.

* * *
Перший дан,
Інший дан,
На чотири вгаданий -
П'ятсот суддя,
Паламар, тура,
Голубіма ніжка.
Пріло, горіло,
За море летіло,
За морем церква,
Село Куликове.
Матвій довгоносий
Їхав на колесах.
Колеса скриплять,
Помазати хочуть.
Марія Петрівна
Поїхала по колоди,
Зачепила за пеньок,
Просиділа весь день.

* * *
Ази, двази,
ТРВЗ, ризи,
П'ята, лата,
Туні, муни,
Тупа, хрест.

* * *
Первінчікі, другінчікі -
літали голубінчікі
За yoлову, по жолобу,
З Божої росі,
За Попової смузі.
Там диякон пише
Чорним вугіллям:
Пріло, горіло,
За занебу летіло,
У занебе-то церква,
У церкві Нікола,
Анна Бикова.
Тулю, зулю,
Кішка мяв.
Черевик-черевик,
Піди геть, товстун.
заумні лічилки

заумні лічилки
Ангель-Вангелі
три атру
Фіцель Фаус
Фі а фу
Ан дан
Рігістан
Риги, клуні,
Ропс.

* * *
Егеде, пегеде
Цугеде ме
Абен фабен
Домене
Іке піке
Граменіке
Дон зон
Заєць геть.

* * *
Анки-дранки
Лікоток
Фуфці-Граці
Граматок.
Азінота
Кісловрота
Шара-вару
Дух - геть!

мовчанка
Домовленість мовчати під час прочитання віршів з комічним змістом, яке штовхає дітей порушити мовчання.
Діти сідають в гурток. Всі повинні бути серйозні, не сміятися, мовчати і навіть не посміхатися. Одна дитина вимовляє текст мовчанки, що містить умову: «Хто промовить, той і з'їсть». Хто засміється або заговорить, все йому кричать: «З'їв! З'їв! »

сорок комор
Сухих тарганів,
сорок діжок
Мокрих жаб,
Кішку Драну,
Миша погана -
Хто промовить,
Той і з'їсть.

* * *
Чок, чок,
Зуби на гачок,
Хто заговорить,
Тому клацання.

* * *
Тихіше, миші:
Кот на даху.
Кішку за вуха веде.
Кішка Драна,
Хвіст облозі,
Хто промовить,
Той і з'їсть.

* * *
йшов Молчан
По всіх містах;
Хто вдарить-брякне,
За волосся дерти,
До сліз добивати.
Останнє слово: тпру.
Амінь!

Пестушко, потешки, поскакушка ».«Пестушки, (від слова« плекати »- виховувати) пов'язані з найбільш ранніх періодів розвитку дитини. «Розповився дитини, мати або няня обома руками, злегка стискаючи тіло дитини, проводить кілька разів від шийки до ступень ніг. Цей своєрідний масаж допомагає відновити кровообіг, порушити життєдіяльність всього організму, що дуже важливо в період первинного зростання »Не кожна мати усвідомлює необхідність це процедури, із сотні одна пояснить її фізіологічне значення.

Віршики прості. «Виконання його не вимагає ні посиленої роботи пам'яті, ні особливих вокальних даних, але в ньому є все: розуміння значення цього прийому і для росту організму (« Потягунюшкі, порастунюшкі, Поперек толстунюшкі »), і для розвитку рухових функцій дитини (« А в ніжки ходунюшкі, А в ручки фатунюшкі »), і для розумового і морального розвитку( «А в роток говорок, А в голову разумок»). Знання, закріплені поетичному творі, служать засобом передачі культурного спадку від одного покоління до іншого, служать керівництвом до дії будь-якої молодої матеріабо пестуну.

Ритмічно чітко побудовані віршики. Деякі з них досягають хорошою художньої форми: Чук, чу до, чук, чук, Баба рибку пекла, Наловив дід щук, Пательня витекла.

Дитина починає сприймати материнську мову не як мелодійний набір звуків, а як сигнали, що мають певне смислове значення, і мати вже використовує це: вона не просто бере дитину на руки, а простягає до нього руки і примовляє або приспівує: «Ручки, ручки, дай рученьки ».

Вироки ці не відрізняються ні поетичних достоїнств, ні оригінальністю, ні різноманітністю, але дитина завжди прагне на руки до матері, робить відчайдушні руху рученятами, щоб торкнутися материнських рук, поступово виробляє вміння управляти рухом своїх рук. Слово матері (пестун), відбившись у свідомості дитини, викликає певне уявлення про материнську ласку, вольовий сигнал дає команду органам руху, дитина робить хапальні або інші рухи руками. Таким чином, примітивна поетична схема закріпила в народній свідомості дуже важливий як для фізичного розвитку дитини, так і для психологічного ».

Їм властиве своєрідне побудова, яке визначається характером і кратністю фізичних вправ, необхідних дитині в той чи інший момент. Пеструхи лаконічні, в них не завжди є рима, а якщо і є то завжди парна, вживаються повтори, вони, як правило короткі, близькі своєрідні жартівливі змови, наприклад: «З гусака вода, а з Юхима - худоба». Пестушки непомітно переходять в потішкиПотішки. Потешками прийнято називати особливі забави дорослих з маленькими дітьми, в яких іспользкется різні частини тіла дитини і дорослого. Потешками називається і пісеньки - вироки, які організовують ці забави.

Багато потішки в запису за формою близькі до колискових пісень, за характером їх виконання, побутові призначення, емоційно - мелодійна основа зовсім інші »Потешка забавляє ритмом - потішає, веселить. «Вона не завжди співається, частіше позначається, слова супроводжуються ігровими діями, несуть дитині необхідну інформацію. За допомогою потешек пестун виробляли у дітей потреба до гри, розкриваючи її естетичний зміст, готували дитину до самостійної гри в дитячому коллектіве..Главное призначення забави - приготувати дитину до поезії

навколишнього світу в процесі гри, яка скоро стане незамінною школою фізичної та розумової підготовкою, морального і естетичного виховання ».

У потешку вводять найпростіші жарти, комічні мотиви, для підтримки радісних емоцій, додаються жестикуляція У потешку вводиться рахунок, дитини привчають до перерахунку без абстрактного цифрового позначення рахунку (приклад - «Сорока»). Додаток 1. І це ж перші кроки до спілкування, абстракції. Потішки будуються так, знання ніколи майже не дається в «чистому вигляді», прямо. Воно як би приховано, розум дитини повинен попрацювати, щоб добути його. У потешках показано орга ність праці для все, навіть маленьких.

«У потешках, як і в Пестушко, незмінно присутність метонімія - художній прийом, що допомагає через частину пізнавати ціле. Наприклад, в дитяче грі «Ладушки-ладушки», де були? - У бабусі. За допомогою метонімії увагу ре бёнка залучається до його власної ручкамЖеребкування (Або "змови") визначають розподіл граючих на дві команди, встановлюють порядок в грі. Це лаконічні твори, іноді римовані, містять звернення до маток (представникам від кожної групи) і питання, чи тільки одне питання, в якому пропонується вибір. Власне жеребкування представляють собою загадку. Але загадку обов'язково двучленную, в якій образи збігаються або протиставляються. Вона зазвичай римована. Іноді рима міститься в зверненні, частіше не мало поетичної організації або взагалі зникло. Вони сповнені дотепності і здорового гумору. додатку 2. (5.1-5.4.) Считалки застосовуються для розподілу ролей в грі, при цьому вирішальне значення має ритм. Ведучий вимовляє лічилку ритмічно, монотонно, послідовно торкаючись рукою до кожного учасника гри. Лічилки мають короткий римований вірш (прот 1 до 4 складів). Лічилки пов'язано з древніми формами ворожіння. У лічилок дві головні особливості, По-перше, в основі більшості лічилок лежить рахунок, і, по-друге, лічилки вражають нагромадженням безглуздих слів і співзвуч. Лічилочка представляє своєрідну гру словами, ритмом, і в цьому її художня функція.Ігрові примовки і приспівкибули включені в ігрову дію і сприяли його організації. Зміст цих творів визначала сама гра. В іграх діти зображали сімейний побут і трудові заняття села, що готувало їх до дорослого життя. Приговорки вимовлялися також перед пірнанням в річку; для того, щоб позбутися від води, що потрапила в вухо під час купання. У своїй примовці діти могли обратиться з проханням до християнським святим.

Деякі примовки несуть соціальний смисел (Додаток 2. (7.2.-7.6.). Приговорки в наш час повсюдно доставляють радість дітям.

Деякі ігри молодших дітей виникали як інсценуванняпримовок . Примовки вносять до гри кумулятивну композицію, а в супроводжуючий її словесний ряд - ритмічність, звуконаслідування. Через примовки мами і няні, знайомлять зі звичками і голосами птахів та тварин ...

Улюбленою словесною грою дітей старшого віку були і залишаютьсяскоромовки - швидке повторення труднопроізносімих слів. Помилки в вимові викликають сміх. Граючи, діти одночасно розвивають органи артикуляції. Особливою популярністю користуються скоромовки зі складним і багатим звуковим оформленням (велика кількість алітерації, часті повтори, внутрішні рими, асонанси). додаток 2 .(8.1- 8.8).

Система жанрів дитячого фольклору

Колискові пісні -одні з найдавніших жанрів дитячого неігрового фольклору, виконуваний жінками над колискою дитини з метою його заспокоїти, приспати; часто містить в собі магічні (заклинальні) елементи.

пестушки - коротенькі вироки дорослих, що мають призначення заспокоїти дитину.

примовки - твори жартівливого характеру, що представляють собою жартівливий діалог, звернення, смішний епізод, побудований на алогізмі.

надокучливі казки - жарти, що поєднують казкову поетику з глузливим або знущальним змістом.

потішки - невеликі римовані вироки, які мають на меті не тільки потішити дітей, а й залучити їх у гру.

скоромовки - народнопоетичні твори, побудовані на поєднанні звуків, що ускладнюють швидке і чітке вимовляння слів, іноді має сенс приказки.

дражнилки - своєрідний жанр дитячого фольклору, жартівливі, часто образливі віршики, що висміюють учасника сварки.

чумарці - різновид дражнилки, що містить питання, що таїть в собі лукавий підступ.

небилиця - прийшла в дитячий фольклор з скоморошьего, ярмаркового фольклору різновид прібауточного жанру. Відмінною рисою небилиці є оксюморон - стилістичний прийом, що складається в з'єднанні непоєднуваних, протилежних за змістом понять, слів, фраз, в результаті якого виникає нове смислове якість.

перевертиш - прийшла в дитячий фольклор з скоморошьего, ярмаркового фольклору різновид прібауточного жанру. Відмінною рисою перевертиша є перверсія - перестановка суб'єкта і об'єкта, а також приписування суб'єктам, явищ, предметів ознак і дій, свідомо їм не властивих.

заклички - короткі римовані вироки, звернення у віршованій формі до різних явищ природи, що мають заклинальний сенс і сягають своїм корінням в древній обрядовий фольклордорослих.

приговорки - віршовані звернення до живих істот, які мають заклинальний сенс і сягають своїм корінням в древній обрядовий фольклор дорослих.

лічилки - короткі, часто жартівливі вірші, якими починаються дитячі ігри (хованки, квача, гилка і т.д.).

Ігрові пісні, приспівки, вироки- віршики, які супроводжують дитячі ігри, які коментують їх етапи та розподіл ролей учасників.

мовчанки - віршики, які вимовляються для відпочинку після гучних ігор; після віршика все повинні замовкнути, стримуючи бажання засміятися або заговорити.

страшилки - усні розповіді-лякалки.