Онлайн читання книги Бідна Ліза Листи російського мандрівника (8). Аудіокнига "Бідна Ліза. Листи Російського мандрівника
Іван Петрович Берестов і Григорій Іванович Муромцев, поміщики, не ладнають між собою. Берестов вдівець, досягає успіху, любимо сусідами, має сина Олексія. Муромський «справжній російський пан», вдівець, англоман, господарство веде невміло, виховує дочку Лізу. Олексій Берестов хоче робити військову кар'єру, батько не погоджується, і поки Олексій живе в селі «паном», виробляючи незабутнє враження на романтичних повітових панянок, в тому числі на Лізу, дочка Муромського. «Їй було 17 років. Чорні очі оживляли її смагляве і дуже приємне обличчя ». Одного разу покоївка Лізи Настя йде в гості до служниці Берестова, бачить Олексія. Ліза представляла його собі «романтичним ідеалом»: блідим, сумним, задумливим, але, за розповідями Насті, молодий пан веселий, красивий, життєрадісний. Незважаючи на те, що в селі поширюється слух про нещасну любов Олексія, він «балуваних», любить ганятися за дівчатами. Ліза мріє з ним зустрітися. Вона вирішує вбратися в селянський одяг і вести себе як проста дівчина. В гаю зустрічає Олексія, який їде на полювання. Молода людина викликається її проводити. Ліза представляється Акулиной, дочкою коваля. Призначає Олексію наступне побачення. Цілий день молоді люди думають тільки один про одного. Побачивши Олексія знову, Ліза-Килина каже, що це побачення буде останнім. Олексій «запевняє її в невинності своїх бажань», говорить «мовою істинної пристрасті». Умовою наступної зустрічі Ліза ставить обіцянку не намагатися нічого про неї дізнатися. Олексій вирішує тримати слово. Через 2 місяці між Олексієм і дівчиною виникає взаємна пристрасть. Одного разу Берестов і Муромський випадково зустрічаються в лісі на полюванні. Від переляку кінь Муромського понесла. Він падає, Берестов приходить до нього на допомогу, а потім запрошує до себе в гості. Після обіду Муромський, в свою чергу, запрошує Берестова приїхати з сином до свого маєтку. «Таким чином ворожнеча старовинна і глибоко укорінена, здавалося, готова була припинитися від лякливості куцою кобилки». Коли Берестов з Олексієм приїжджають, Ліза, щоб Олексій не впізнав її, з'являється набіленими, насурьмленная, з фальшивими локонами. За обідом Олексій грає роль «розсіяного і задумливого», а Ліза «маніриться, каже крізь зуби і тільки по-французьки». Наступного ранку Ліза-Килина зустрічається з Олексієм в гаю. Той зізнається, що під час візиту до Муромським навіть не звернув уваги на панночку. Починає навчати дівчину грамоті. Та «швидко вчиться». Через тиждень між ними зав'язується листування. Поштовою скринькою служить дупло старого дуба. Помирившись батьки подумують про весілля дітей (Олексію дістанеться багатий маєток, у Муромських великі зв'язки). Олексію ж приходить в голову «романтична думка одружитися на селянці і жити своїми працями». Він робить Лізі-Килини пропозицію в листі і їде порозумітися з Берестовим. Застає вдома Лізу, читає його лист, впізнає в ній свою кохану.
Управління освіти г.Кунгура
МБОУ ВСОШ №5
конспект відкритого урокупо літературі
за повістю " Бідна Ліза"М. М. Карамзіна
розробив:
вчитель російської мови та літератури
МБОУ ВСОШ №5 г.Кунгура
Шавирін Сергій Миколайович
2015 р
«Риси сентименталізму в повісті Н.М. Карамзіна «Бідна Ліза»
Як часто вам доводилося читати твори такого характеру? Чи легко було читати? Чому? (Не зовсім, так як твір незвичайне)
Наскільки прочитане твір відрізняється від тих, які обговорювалися на попередніх уроках? (Мова повісті набагато ближче нам, її легше читати, ніж твори тих російських авторів, з якими ви знайомилися до Карамзіна).
II. Знайомство з особистістю Н.М.Карамзина.
- Н.М.Карамзин народився 1 (12) грудня 1766 року в Симбірської губернії в родовитої, але небагатій дворянській сім'ї. Карамзін походили від татарського князя Кара-Мурзи, який хрестився і став родоначальником костромських поміщиків.
Батько письменника за свою військову службуотримав маєток в Симбірської губернії, де і пройшло дитинство Карамзіна. Тиху вдачу / і схильність до мрійливості він успадкував від матері Катерини Петрівни, якої позбувся в віці трьох років.
Коли Карамзіним виповнилося 13 років, батько влаштував його в пансіон професора Московського університету І.М. Шадена, де хлопчик слухав лекції, отримав світське виховання, вивчив досконало німецьку та французьку мови, читав по-англійськи і по-італійськи. Після закінчення пансіону в 1781 році Карамзін покинув Москву і визначився в Петербурзі в Преображенський полк, до якого був приписаний ще при народженні.
На час військової служби відносяться перші літературні спроби. Письменницькі нахили молодої людини зблизили його з видатними російськими літераторами. Карамзін починав як перекладач, редагував перший в Росії дитячий журнал "Дитяче читання для серця і розуму".
Після смерті батька в січні 1784 року Карамзін вийшов у відставку в чині поручика і повернувся на батьківщину до Симбірська. Тут він вів досить розсіяний спосіб життя, типовий для дворянина тих років.
Рішучий поворот в його долі справило випадкове знайомство з І.П.Тургеневим, діяльним масоном, сподвижником відомого письменника і книговидавця кінця XVIII століття Н.І. Новикова. Протягом чотирьох ліг початківець літератор обертається в московських масонських колах, тісно зближується з Н.І. Новіковим, стає членом вченої суспільства. Але незабаром Карамзін відчуває глибоке розчарування в масонстві і залишає Москву, вирушаючи в довгу подорож по Західній Європі(СЛАЙД 3).
- (СЛАЙД 4) Восени 1790 року Карамзін повернувся в Росію і з 1791 року стало видавати "Московський журнал", що виходив протягом двох років і мав великий успіх у російської читаючої публіки. Провідне місце в ньому займала художня проза, в тому числі твори самого Карамзіна - "Листи російського мандрівника", повісті "Наталя, боярська дочка", "Бідна Ліза". З повістей Карамзіна почалася нова російська проза. Можливо, сам того не припускаючи, Карамзін намітив риси привабливого образу російської дівчини - натури глибокої і романтичної, самовідданої, істинно народною.
Починаючи з видання "Московського журналу" Карамзін постав перед російським громадською думкою як перший професійний письменник і журналіст. У дворянському суспільстві заняття літературою вважалося швидше забавою і аж ніяк не серйозною професією. Письменник своєю працею і незмінним успіхом у читачів затвердив в очах суспільства авторитет видавничої справи і перетворив літературу в професію, почесну і шановану.
Величезною є заслуга Карамзіна і як історика. Протягом двадцяти років він працював над "Історією держави Російського", в якій відбив свій погляд на події політичного, культурного, громадського життя країни протягом семи століть. О. С. Пушкін відзначав "дотепне дослідження істини, ясне і правильне зображення подій" в історичній праці Карамзіна.
Слайд 4. весь творчий шляхМиколи Михайловича Карамзіна як літератора-художника і навіть журналіста замикається в короткий, трохи більше ніж десятирічний, проміжок часу з 1791 по 1803 г. Після цього 23 роки життя Карамзін віддав професійної історіографії - створення 12-томної «Історії Держави Російської».
Слайд 5. Тим не менше тринадцяти років літературної творчостівиявилося досить для того, щоб придбати славу великого письменника, реформатора російської літератури і мови, ознаменувати своїм ім'ям цілий великий період розвитку російської літератури.
Слайд 6. , видатний літературний критиккаже, що Карамзін створив російську публіку, якій до нього не було, створив читачів - а так як без читачів література немислима, то сміливо можна сказати, що література, в сучасному значенні цього слова, почалася у нас з епохи Карамзіна і почалася саме завдяки його знань, енергії, тонкому смаку і неабиякому таланту: «Карамзін перший на Русі почав писати повісті, які зацікавили суспільство ... повісті, в яких діяли люди, зображувалася життя серця і пристрастей посеред звичайного повсякденного побуту», повісті, в яких «як в дзеркалі, вірно відбивається життя серця ... як вона існувала для людей того часу ». «Чиста, висока слава Карамзіна належить Росії, і жоден письменник з істинним талантом, жоден учений людина, навіть з колишніх йому противниками, не відмовив йому данини поваги глибокого і подяки», - писав А.С. Пушкін.
Слайд 7. Твори Карамзіна користувалися величезним успіхом не тільки у «освічених» читачів, а й у читачів простого звання. Один із сучасників письменника так відгукувався про популярність карамзинской прози: «Що може бути солодше для пана Карамзіна? .. Мужики, майстрові, монахи, солдати - все про нього знають, все люблять його! ...»
Слайд 8. Ось в чому бачив секрет літературної творчості Карамзін: «Кажуть, що автору потрібні талант і знання: гострий проникливий розум, живе уяву та інше. Справедливо, але цього не достатньо. Йому треба мати і добре, ніжне серце, якщо він хоче бути другом і улюбленцем душі нашої ... »
* Виділіть в цьому висловлюванні головну думкуі запишіть в зошит.
Слайд 9. Всі сучасники і літературні нащадки бачили в Карамзине першовідкривача і реформатора, яка вчинила переворот в російській літературі. Карамзін прийшов в російську життя одночасно з проникненням перших сентименталистских віянь в російську літературу.сентименталізм - літературний напрям, Зазначене підвищеним інтересом до людського почуття, емоційного сприйняття навколишнього світу. Сентименталісти по-новому оцінювали людини: чи здатний він на великі, щирі і глибокі переживання.
IV.Беседа про повість "Бідна Ліза", прочитаної будинку (СЛАЙД5).
Сентименталізм - це художній напрям (течія) в мистецтві і літературі кінця XVIII - початку XIXстоліть. Згадайте, що таке літературний напрям. (Можна перевірити за останнім слайду презентації). Сама назва "сентименталізм" (від англ. sentimental - чутливий) вказує на те, що почуття стає центральною естетичною категорією цього напрямку.
Порівняльна характеристикакласицизму і сентименталізму:
класицизм
критерій порівняння
сентименталізм
Виховання людини в дусі вірності державі, культ розуму
Основна ідея
Прагнення представити людську особистість в рухах душі
Громадянська, суспільна
Основна тематика
любовна
Суворе поділ на позитивних і негативних, однолінійність
Герої і характери
Відмова від прямолінійності в оцінці характерів, увага до простим людям
Допоміжна, умовна
роль пейзажу
засіб психологічної характеристикигероїв
Трагедія, ода, епопея; комедія, байка, сатира
Основні літературні жанри
Повість, подорож, роман у листах, щоденник, елегія, послання, ідилія
Ви прочитали повість Н.М.Карамзина "Бідна Ліза". Про що цей твір? Охарактеризуйте в 2 - 3 пропозиціях його зміст.
Від якої особи ведеться розповідь?
Якими ви побачили головних героїв? Як до них відноситься автор?
Чи схожа повість Карамзіна на твори класицизму?
Чого ви чекаєте від творів сентименталізму? (Учні висловлюють такі припущення: це будуть твори, "красиво написані"; це легкі, "спокійні" твори; в них розповідатиметься про простий, повсякденному життілюдини, про його почуття, переживання).
слайд 10 .- Більш наочно показати відмітні ознаки сентименталізму нам допоможуть твори живопису, адже сентименталізм, як і класицизм, виявлявся не тільки в літературі, а й в інших видах мистецтва. Подивіться на два портрета Катерини II. Автор одного з них - художник-классицист, автор іншого - сентименталіст. Визначте, до якого напрямку належить кожен портрет, і спробуйте обгрунтувати свою точку зору. (Учні безпомилково визначають, що портрет, виконаний Ф.Рокотовим, класицистичний, а твір Боровиковського належить сентименталізму, і доводять свою думку, порівнюючи фон, колорит, композицію картин, позу, одяг, вираз обличчя Катерини на кожному портреті).
Слайд 11,12. Запис визначення сентименталізму.
Слайд 13. У «Московському журналі» в 1792 була надрукована повість Н.М.Карамзина «Бідна Ліза». Цей твір приніс авторові популярність і популярність. За короткий час вона перевидавалася 6 разів. Показником того літературного потрясіння, яким стала його повість для російської художньої прози, стала хвиля наслідувань, що захлеснула російську літературу на рубежі XVIII-XIX ст. Одна за одною з'являються повісті, які варіюють карамзинский сюжет: «Бідна Маша» А. Ізмайлова, «зваблювання Генрієтта» І. Свечинської, «Даша, сільська дівчина» П. Львова, «Нещасна Маргарита» невідомого автора, «Прекрасна Тетяна» В. Ізмайлова , «Історія бідної Марії» Н. Брусилова. »).
Чому повість, написана в 1792, мала небувалий успіх? Що знайшла в ній публіка? (Публіка співчувала простим людям, співчувала жертвам пристрастей).
У чому сміливість, новизна позиції автора? ( Увага автора зосереджена на розкритті внутрішнього світу людини).
III. Аналіз повісті «Бідна Ліза»
З цієї точки зору ми і будемо розглядати героїв повісті Карамзіна «Бідна Ліза». Але перед тим, як ми зануримося в сюжет твору, перевіримо, наскільки ви уважно читали текст!На листочках - СР на знання тексту
Місто, в якому відбуваються описувані події? (Москва)
Головні герої повісті. (Ліза, Ераст, мати Лізи)
Які квіти і за якою ціною продавала Ліза навесні в Москві? (Конвалії, 5 копійок)
Стакан якого напою випив Ераст з рук Лізиної матері? (Молоко)
Про що домовляється Ераст з Лізиної матір'ю, щоб оберегти дівчину від походів в місто? (Про продаж її робіт Ераст)
Минуло кілька тижнів. Причина почервонілих від сліз очей Лізи? (Сватання сина багатого селянина з сусіднього села)
Скільки днів поспіль Ераст не прийшов до Лізи? (5)
Що повідав Ераст Лізі, прийшовши до неї після довгої відсутності? (Він йде на війну, відправляється в похід)
Минуло два місяці. Ліза відправилася в Москву за рожевою водою. Що сталося в цей день? (Ліза зустріла Ераста)
Чому Ераст повинен був одружитися на «літній багатій вдові»? (Поправити своє матеріальне становище)
Як надійшла Ліза зі нещасливими 100 рублями, якими хотів відкупитися Ераст? (Відправила їх матері разом зі звісткою про свою смерть)
Як склалося життя Ераста? (Він до кінця днів своїх був нещасливий)
УРОК 2. Аналіз повісті
1) Пейзаж. А теперзробимо невелику прогулянку по околицях Москви. Учні знаходять на початку повісті рядки, що описують об'єкти.
слайд 18 . Повість «Бідна Ліза» починається з опису околиць Симонова монастиря, пов'язаних в асоціативної пам'яті автора-оповідача з «спогадом про плачевну долю Лізи, бідної Лізи». Підемо і ми слідом за письменником на екскурсію по околицях Москви. «Може бути, ніхто з живучих в Москві не знає так добре околиць цього міста, як я, тому що ніхто частіше мого не бродить пішки, без плану, без мети - світ за очі - по лугах і гаях, по горбах і долинах. Будь-яке літо знаходжу нові приємні місця або в старих нові краси, »- стверджує автор на початку повісті.
Слайд 19. Симонов монастир. Зачитаємо рядки Карамзіна: «Але найприємніше для мене те місце, на якому височать похмурі готичні вежі Сі ... нова монастиря. Стоячи на цей горе, бачиш на правій стороні майже всю Москву, цю жахливу громаду будинків і церков<...>: Чудова картина, особливо коли світить на неї сонце, коли вечірні промені його палають на незліченних золоті куполах<...>. Внизу стеляться огрядні, густо-зелені квітучі луки, а за ними, по жовтим пісках, тече світла ріка, схвильований легкими веслами рибальських човнів або шумлива під кермом огрядних стругів, які<...>наділяють жадібну Москву хлібом ».
Слайд 20. Москва ріка. «На іншій стороні річки видно дубовий гай, біля якої пасуться численні стада: там молоді пастухи, сидячи під тению дерев, співають прості, похмурі пісні і скорочують тим літні дні, Настільки для них однакові ».
слайд 21 . Данилов монастир. «Подалі, в густій зелені стародавніх в'язів, блищить золотоверхий Данилов монастир» ...
Слайд 22. Воробйови гори - «... ще далі, майже на краю горизонту, синіють Воробйови гори».
слайд 23 . Село Коломенське. «На лівій стороні видно великі, хлібом покриті поля, лісочки, три або чотири села і далеко село Коломенське з високим палацом своїм».
Цю екскурсію ми завершимо висловлюванням автора: «Там, спершись на руїни гробним каменів, слухаю глухому стогону часів, безоднею минулого поглинених, - стогону, від якого серце моє здригається і тремтить.<...>Все це оновлює в моїй пам'яті історію нашої Батьківщини - сумну історію тих часів, коли люті татари і литовці вогнем і мечем спустошували околиці російської столиці і коли нещасна Москва, як беззахисна вдовиця, від одного Бога очікувала допомоги в будь-яких своїх лихах ».
* Який настрій створює у вас пейзаж? Яка його роль у повісті? (Автор не тільки знайомить з місцем дії, але і передає читачам сумний настрій, яким віщує трагічний розвиток подій. Незвичайність пейзажу в тому, що він має духовно-емоційний характер.)
* Чому опис околиць передує сюжет повісті? Що протиставляє оповідач в цьому пейзажі? (Зображуючи околиці Москви, автор протиставляє «жадібну» Москву з «жахливою громадою будинків» і прекрасну природну природу, описану за допомогою епітетів «квітучі», «світла», «легкі». Ця тема отримає продовження в сюжеті повісті.)
Повість «Бідна Ліза» написана на класичний сюжет про кохання представників різних станів: її герої - дворянин Ераст і селянка Ліза - не можуть бути щасливі не тільки в силу моральних причин, а й по соціальних умовжиття.
* Назвіть відомі вам твори, в яких автори торкаються теми «Любов і соціальна нерівність». ( «Попелюшка», «Повість про Петра і Февронії Муромських», «Панночка-селянка»)
* Що означає слово «бідна» в назві твору? Це слово може бути зрозуміле двояко (слайд 24 ): Вказівку на соціальне положеннягероїні або ставлення до неї автора? Підберіть синоніми. (Слово «бідна» передає читачеві ставлення до героїні автора.)
* Чи тільки станові бар'єри розділяють героїв? Щоб відповісти на це питання, можна порівняти героїв. (слайд 25 )
2) Зіставлення героїв ( слайд 26 )
Знайдіть слова і вирази, що характеризують героїв, заповніть таблицю.
Ліза
Ераст
Ім'я Єлизавета означає «почитающая Бога»
Прекрасна душею і тілом, рідкісної краси, працювала день і ніч, люб'язна ... селянка.
Ім'я Ераст означає «коханий»
Досить багатий дворянин, з неабияким розумом і добрим серцем ... але слабким і вітряним. Він вів розсіяну життя, думав тільки про своє задоволення ...
Зробіть висновок про те, чи тільки соціальні бар'єри розділяють героїв. (Героїв поділяють не тільки соціальні, а й моральні бар'єри.)
Визначаємо по тексту повісті, які цінності значимі в кожному з світів героїв. Два учні записують на дошці версії, пропоновані учнями. На дошці і в зошити фіксується запис:
“Світ Лізи "
“Світ Ераста "
село ідилія природа квіти конвалії старенька мати почуття сльози пастушок
гроші обман місто розум великий світжадібність Москва громада
3) Образ Лізи.
діяльність учителя
діяльність учнів
Розкажіть про Лізу. Який ми бачимо головну героїнюв батьківській родині? Чого навчили її батьки?
Ліза була слухняною дочкою, у всьому допомагала матері. Була скромною, совісною, що не була жадібною до грошей: «Мені не треба зайвого».
Якими епітетами наділяє автор свою героїню?
«Жалюгідна доля бідної Лізи», «прекрасна, люб'язна Ліза», «ніжна Ліза».
Які взаємини між матір'ю і дочкою?
У чому Ліза бачить свій обов'язок перед матір'ю?
«Ти годувала мене своїми грудьми і ходила за мною, коли я була дитиною, тепер прийшла моя черга за тобою дивитися». «Бог дав мені руки, щоб працювати».
Чим займалася Ліза цілими днями?
Працювала: продавала конвалії і ягоди; в'язала панчохи; ткала полотна.
А чому Лізі довелося працювати?
Тому що батько (Іван) помер. До смерті він багато працював, був заможним селянина, орав землю, вів тверезий спосіб життя.
Що можете сказати про матір Лізи?
Як, по-вашому, вона виховувала дочку?
З якою метою образ матері Лізи введений в повість?
Добра бабуся, чутлива. Сумна вдова, їй пішов 6 -ої де сяток. Дочка виховувала правильно, не дозволяла брати зайвих грошей, а лише те, що чесно заробила. «Ліза, краще годуватися працями своїми та щоб нічого не брали даром». Все краще, що було в Лізі (порядність, працьовитість, доброзвичайність, вміння правильно і віддано любити, глибоко відчувати), - плід виховання її матері. Мати виступає в ролі наставниці, ангела - хранителя своєї дочки.
4) Образ Ераста.
діяльність учителя
діяльність учнів
Розкажіть про Ераста. Яким постав він перед вами, перед матір'ю Лізи?На ваш погляд, Ераст - це позитивний або негативний герой?
Молода людина, досить багатий дворянин; з неабияким розумом; добрим серцем, але слабким і вітряним. Матері здавався гарним добрим баріном.Ераст - новий геройдля російської літератури. Карамзін, створюючи образ Ераста, прагне показати психологію людини, відзначаючи позитивні і негативні сторони його характеру ( «неабиякий розум», «добре серце», але в той же час серце «слабке і вітряне»). Світська розсіяна життя, пошук задоволень зробили Ераста нудьгують і розбещеним людиною.
Що ми дізнаємося про Ераста до зустрічі з Лізою?
Вів розсіяний спосіб життя. Думав про своє задоволення; шукав його в світських забавах, але не знаходив; нудьгував і скаржився на долю.
За яких обставин сталася зустріч Ераста і Лізи?
Ліза продавала в місті конвалії. Він хотів купити за 1 рубль, а вона просила за 5 копійок.
Як розуміти слова героя: «Натура закликає мене в свої обійми»?
Ераст на час хоче залишити світло. «Йому здавалося, що він знайшов у Лізі те, чого серце його давно шукало. ... натура закликає в свої обійми, до чистих радощів ».
Як Карамзін показує розвиток почуття між молодими людьми?
Ліза - з потуплений зір, з вогненними щоками, з болем сердечним.
Він - з рожевими губами.
Чим було спалахнуло почуття для Лізи і для вже встиг скуштувати світських забав Ераста?
Він дізнався, що любимо пристрасно новим, чистим, відкритим почуттям.
Почуття героїв, їх стан тісно пов'язані з природою. Доведіть, що описи природи «готують» героїв і читачів, «налаштовують» їх на певні події.
Ліза була закохана, і все їй здавалося красивим і прекрасним. Чисті і непорочні були їхні почуття.
5) Взаємини героїв.
діяльність учителя
діяльність учнів
Як ви думаєте, чому Ераст не захотів, щоб мати Лізи знала про їхні зустрічі?
«Їй не треба нічого казати. Старі люди бувають підозрілі ».
Ви теж вважаєте, що батьки не повинні знати про такі зустрічі?
Обов'язково повинні знати, з ким зустрічається їхня дочка.
Які помисли були у Ераста? Чи хотів він їй нашкодити?
Найдобріші: «Я буду жити з Лізою як брат з сестрою, що не вживу на зло любові її і буду завжди щасливий».
«Нерозумний юначе! Зна їж ти своє серце? Чи завжди мо жеш відповідати за свої рухи? Чи завжди розум є цар почуттів твоїх? »
Коли і чому ставлення Ераста до Лізи різко змінилося?
«Зараз належало загинути непорочності. Ах, Ліза, Ліза, де ангел-хранитель твій? Де твоя невинність? »
«Виконання всіх бажань є найнебезпечніше спокуса любові ...»
Автор: «Серце моє обливається кров'ю в цю хвилину. Я забуваю людини в Ераста - готовий проклинати його - але мова не буде мій рухається - дивлюся на небо, і сльоза котиться по моєму обличчю ».
Чим закінчилися відносини героїв?
Ераст повідомляє, що одружується з іншою; дає Лізі 100 рублів і просить слугу вивести Лізу з кабінету.
Яка доля героїв? Чи був щасливий Ераст?
Ліза кидається в ставок, так як Ераст обдурив її, скориставшись її молодістю і довірливістю. А Ераст, збанкрутувала, змушений був одружитися на старій вдові. Ераст нещасливий, так як одружився без любові.
IV.Підведення підсумків.
Чому герої не змогли бути щасливі, тільки чи соціальна нерівність стало перешкодою їх щастя?
Як ви думаєте, чи засуджує автор свою героїню за самогубство? (Ні. Він переконаний, що будь-яке страждання отримає нагороду).
слайд 27 - Яка роль пейзажу в повісті? (Вся історія любові Лізи і Ераста занурена в картину життя природи, що постійно змінюється відповідно до стадій розвитку любовного почуття. Приклади емоційної наповненості пейзажної замальовки: меланхолійний осінній пейзаж вступу, що передвіщає загальну трагічну розв'язку повісті, картина ясного, росяного травневого ранку, яким відбувається освідчення в коханні Лізи і Ераста, і картина страшної нічної грози, що супроводжує початок трагічного перелому в долі героїні. Так пейзаж зі звичайного фону дії перетворився на засіб психологічної характеристики героїв і знайшов «співвіднесеність з внутрішнім світомлюдини як якесь дзеркало душі »).
Слайд 28. - Дайте характеристику образу оповідача? (Образ автора-оповідача включений в образну структуру повісті на правах її повноцінного героя і чинного (говорить) особи, - це своєрідний естетичний центр всієї оповідної структури, до якого стягуються всі її смислові та формальні рівні, оскільки автор-оповідач - це єдиний посередник між читачем і життям героїв, втіленої його словом. Оповідач задає емоційний тон повісті своїм переживанням за долю героїв, його емоції передаються читачеві).
Як ви розумієте значення слів Карамзіна: «І селянки любити вміють»? (З чином бідної Лізи з'єднується ідея внесословной цінності людської особистості)
Чому «Бідна Ліза» є твором, що належать до сентименталізму? (Так як в ньому простежуються всіособливості сентименталізму : основна тематика повісті - любовна; ідейна основа-протест проти зіпсованості аристократичного суспільства;
в повісті виражений просвітницький характер, різко протиставляється село місту;
в основі естетики - наслідування природі, ідеалізація патріархального побуту;
герої більш індивідуалізовані; їх почуття стають центральною естетичною категорією повісті; ідилічна життя героїні - на лоні природи; духовний світ простолюдинки багатий, в ній - культ вродженої моральної чистоти; автор представляє героїню в рухах душі, думках, почуттях, прагненнях).
Чому повість Карамзіна так полюбилася читачеві? (На думку В. Н. Топорова, «вперше в російській літературі художня проза створила такий образ справжнього життя, який сприймався як сильніший, гострий і переконливий, ніж саме життя».)
Таким чином, на сторінках повісті автор говорить про різну любові: з одного боку - любов-дружба, з іншого - любов-пристрасть, тим самим показуючи багатоликість цього почуття і як би даючи зрозуміти, що воно може бути як прекрасно, так і небезпечно.
Порівняйте образ героїні в повісті М. М. Карамзіна "Бідна Ліза" і в його ж вірші "Вибір нареченого".
V. Підсумки уроку. Виставляння оцінок. Домашнє завдання: Лист герою (Лізі або Ераст)
Views: 10333
Головна героїня відомої повісті Карамзіна «Бідна Ліза» через нещасливе кохання наклала на себе руки. Давайте уявимо, що вона ще жива, і у нас є можливість врятувати її від власної дурості - напишемо їй листа.
Здрастуй, Ліза!
Нещодавно я дізналася про твою історії і хочу сказати, що мені, звичайно, трохи шкода тебе, але, з іншого боку, багато в чому винна ти сама.
Ти зовсім ще юна, дурна і наївна. Минуло кілька днів, а ти вже визнаєш в любові Ераст, так толком і не дізнавшись, що за людину він собою являє. Перше враження дуже часто буває оманливе, в твоєму випадку так воно і вийшло, адже він обдурив тебе, він тебе зрадив! Можливо, твій коханий просто не подумав про те, наскільки це серйозно, але в такому випадку він просто-напросто дурень. А раз так, то навіщо ж він тобі потрібен?
Бувають такі дурні люди, які самі себе позбавляють життя через всякої нісенітниці. Будь ласка, не роби цього, ти вже зробила дуже багато помилок. Тобі давно потрібно було все розповісти матері, вона б тебе застерегла. Ну і що, що він попросив нічого їй не говорити? Хто тобі важливіше - Ераст, якого ти до ладу не знаєш, чи мама, яка стільки вже зробила для тебе? Ти - єдине, що залишилося у неї в цьому житті. Для матері нічого немає важливіше щастя її дочки. Розкажи їй про все зараз, нехай вона тебе заспокоїть. Можливо, ти ще довго будеш лити сльози, але час вилікує. Виходь заміж за сина багатого селянина з сусіднього села, який сватається за тебе. Згодом ти його любиш, то ви будете щасливі разом, бажання твоєї матінки виповниться!
Я сподіваюся, що мій лист трохи тебе заспокоїло. Будь щаслива, Ліза!
7 клас
Що б Ви хотіли додати в цей лист або, може, щось прибрати? Які поради Ви побажали б дати Лізі?
У повісті «Бідна Ліза» Карамзін зачіпає тему протистояння міста і села. У ній головні герої (Ліза і Ераст) є прикладами цього протистояння.
Ліза - селянська дівчина. Після смерті батька вона і її мати збідніли, і Ліза була змушена братися за будь-яку роботу, щоб заробити на хліб.
Продаючи квіти в Москві, Ліза зустріла молодого дворянина (Ераста), якого тут же полюбила. Але після зради Ераста вона втопилася у ставку.
Головні риси характеру Лізи - вміння віддано любити і доброта. Дівчина живе не розумом, а почуттями і бачить в людях тільки добро.
Лізину доброта і стала головною причиною її смерті, і смерті її матері.
Ераст - світський молода людина з добрим серцем, але вітряним і слабким. Йому набридла суспільне життя, і він намагається її змінити. У цьому Ераст допомагає поява в його житті кохання до Лізи. Йому здається, що він любить її, але потім все його почуття проходять.
Щоб втекти від Лізи Ераст відправляється на війну, де він замість того щоб боротися з ворогами витрачає свій час на гру в карти. Програвши майже весь свій маєток, він одружується на багатій літній вдові.
Образ Ераста пов'язаний зі згубною силою міста, яка знищує добру людину.
Зрада-це Головна причинасмерті Лізи і найбільша помилка Ераста.
Карамзін, Микола Михайлович - знаменитий російський літератор, журналіст і історик. Народився 1 грудня 1766 року в Симбірської губернії; виріс в селі батька, симбирского поміщика. Першою духовною їжею 8 - 9-річного хлопчика були старовинні романи, що розвинули в ньому природну чутливість. Уже тоді, подібно до героя однієї зі своїх повістей, "він любив сумувати, не знаючи про що", і "міг години по два грати уявою і будувати замки на повітрі". На 14-му році Карамзін був привезений до Москви і відданий у пансіон московського професора Шадена; він відвідував також і університет, в якому можна було навчитися тоді "якщо не наукам, то російської грамоті". ШАДЕН він зобов'язаний був практичним знайомством з німецькою та французькою мовами. Після закінчення занять у Шадена, Карамзін кілька часу коливався у виборі діяльності. У 1783 р він пробує вступити на військову службу , Куди записаний був ще малолітнім, але тоді ж виходить у відставку і в 1784 р захоплюється світськими успіхами в суспільстві міста Симбірська. В кінці того ж року Карамзін повертається до Москви і за посередництвом земляка, І. П. Тургенєва, зближується з гуртком Новікова. Тут почалося, за словами Дмитрієва, "освіта Карамзіна, не тільки авторське, а й моральне". Вплив гуртка тривало 4 роки (1785 - 88). Серйозною роботи над собою, якої вимагало масонство, і якої так поглинений був найближчий друг Карамзіна, Петров, у Карамзін, однак, не помітно. З травня 1789 до вересня 1790 він об'їхав Німеччину, Швейцарію, Францію і Англію, зупиняючись переважно у великих містах, як Берлін, Лейпциг, Женева, Париж, Лондон. Повернувшись до Москви, Карамзін став видавати "Московський Журнал" (див. Нижче), де з'явилися "Листи російського мандрівника". "Московський Журнал" припинився в 1792 р, може бути - не без зв'язку з укладенням в фортецю Новикова і гонінням на масонів. Хоча Карамзін, починаючи "Московський Журнал", формально виключив з його програми статті "теологічні і містичні", але після арешту Новикова (і раніше остаточного вироку) він надрукував досить сміливу оду: "До милості" ( "Доки громадянин спокійно, без страху може засипати, і всім твоїм підвладним вільно по думках життя розташовувати; ... доки всім даєш свободу і світла не темниш в умах, і посядуть довіреність до народу видно у всіх твоїх справах: доти будеш свято шанована ... спокою твоєї держави ніщо не може обурити ") і ледь не потрапив під слідство за підозрою, що за кордон його відправили масони. Більшу частину 1793 - 1795 років Карамзін провів у селі і приготував тут дві збірки під назвою «Аглая», видані восени 1793 і 1794 років. У 1795 р Карамзін обмежувався складанням "суміші" в "Московских Відомостях". "Втративши полювання ходити під чорними хмарами", він пустився в світ і вів досить розсіяну життя. У 1796 р він видав збірку віршів російських поетів, під назвою "Аоніди". Через рік з'явилася друга книжка "Аоніди"; потім Карамзін задумав видати щось в роді хрестоматії з іноземної літератури ( "Пантеон іноземної словесності"). До кінця 1798 Карамзін ледь провів свій "Пантеон" через цензуру, яка забороняла друкувати Демосфена, Цицерона, Саллюстія і т. П., Тому що вони були республіканцями. Навіть проста передрук старих творів Карамзіна зустрічала труднощі з боку цензури. Тридцятирічний Карамзін вибачається перед читачами за палкість почуттів "молодого, недосвідченого російського мандрівника" і пише одному з приятелів: "всьому є час, і сцени переменяются. Коли квіти на луках Пафоський втрачають для нас свіжість, ми перестаємо літати зефіром і полягає в кабінеті для філософських мрій ... Таким чином, скоро бідна муза моя або піде зовсім в відставку, або ... перекладатиме в вірші кантовиє метафізику з Платоновой республікою ". Метафізика, проте, була так само далека розумовому складу Карамзіна, як і містицизм. Від послань до Аглаї і Хлое він перейшов ні до філософії, а до історичних занять. в" Московському Журналі "Карамзін завоював співчуття публіки в якості літератора; тепер у "Віснику Європи" (1802 - 03) він є в ролі публіциста. Переважно публіцистичний характер носить і складене Карамзіним в перші місяці царювання імператора Олександра I "Історичне похвальне слово імператриці Катерині II". під час видання журналу Карамзін все більш входить у смак історичних статей . Він отримує, за допомогою товариша міністра народної освіти М. М. Муравйова, титул історіографа і 2000 рублів щорічної пен ці, з тим, щоб написати повну історію Росії (31 жовтня 1803 г.). З 1804 р припинивши видання "Вісника Європи", Карамзін занурився виключно в складання історії. У 1816 р він видав перші 8 томів "Історії держави Російської» (в 1818 - 19 роках вийшло друге видання їх), в 1821 р - 9 том, в 1824 р - 10-й і 11-й. У 1826 р Карамзін помер, не встигнувши дописати 12-го тому, який був виданий Д. М. Блудова по паперах, які залишилися після покійного. Протягом усіх цих 22 років складання історії було головним заняттям Карамзіна; захищати і продовжувати справу, розпочату ним в літературі, він надав своїм літературним друзям. До видання перших 8 томів Карамзін жив у Москві, звідки виїжджав тільки до Твері до великої княгині Катерині Павлівні (через неї він передав государю в 1810 р свою записку "Про давньої і нової Росії") І в Нижній, на час заняття Москви французами. Літо він звичайно проводив у Остафьеве, маєтку князя Андрія Івановича Вяземського, на дочці якого, Катерині Андріївні, Карамзін одружився в 1804 (перша дружина Карамзіна, Єлизавета Іванівна Протасова, померла в 1802 м). Останні 10 років життя Карамзін провів у Петербурзі і зблизився з царською сім'єю, Хоча імператор Олександр I, який не любив критики своїх дій, ставився до Карамзіним стримано з часу подачі "Записки", в якій історіограф виявився plus royaliste que le roi. У Царському Селі, де Карамзін проводив літо за бажанням імператриць (Марії Федорівни і Єлизавети Олексіївни), він не раз вів з імператором Олександром відверті політичні бесіди, з жаром повставав проти намірів государя щодо Польщі, «не мовчав про податки в мирний час, про безглуздою губернської системі фінансів, про грізних військових поселеннях, про дивному виборі деяких найважливіших сановників, про міністерство освіти або затемнення, про необхідність зменшити військо, воюющее тільки Росію, про уявний виправленні доріг, настільки тяжкому для народу, нарешті, про необхідність мати тверді закони, цивільні і державні ". З останнього питання государ відповідав, як міг би він відповідати Сперанському, що "дасть корінні закони Росії", але насправді це думка Карамзіна, як і інші поради противника "лібералів" і "сервілістов", Сперанського і Аракчеєва, "залишилося без плоду для люб'язного вітчизни ". Кончина імператора Олександра потрясла здоров'я Карамзіна; полубольной, він щодня бував у палаці для бесіди з імператрицею Марією Феодорівна, від спогадів про покійного государя переходячи до міркувань про завдання майбутнього царювання. У перші місяці 1826 Карамзін пережив запалення легенів і зважився, за порадою лікарів, їхати навесні в Південну Францію і Італію, для чого імператор Микола дав йому грошові кошти і надав в його розпорядження фрегат. Але Карамзін був уже дуже слабкий для подорожі і 22 травня 1826 р помер.
Карамзін як історик. Приступаючи до складання російської історії без належної історичної підготовки, Карамзін не мав на увазі бути дослідником. Він хотів докласти свій літературний талант до готового матеріалу: "вибрати, поможе рости, розфарбувати" і зробити, таким чином, з російської історії "щось привабливе, сильне, гідне уваги не тільки російських, а й іноземців". Попередня критична робота над джерелами для Карамзіна - тільки "тяжка дань, яку приносить достовірності": з іншого боку, і загальні висновки з історичної розповіді здаються йому "метафізикою", яка не годиться "для зображення дії і характеру"; "Знання" і "вченість", "Дотепність" і "глибокодумністю" "в історика не замінюють таланту зображувати дії". Перед художньої завданням історії відступає на другий план навіть моральна, яку поставив собі покровитель Карамзіна, Муравйов; критичної історією Карамзін не цікавиться, філософську свідомо усуває. Але вже передувала покоління, під впливом Шлецера, виробило ідею критичної історії; серед сучасників Карамзіна вимоги критики були загальновизнаними, а наступне покоління виступило з вимогою філософської історії. З своїми поглядами на завдання історика Карамзіна залишився поза панівних течій російської історіографії і не брав участі в її послідовному розвитку. Страх перед "метафізикою" віддав Карамзіна в жертву рутинному поданням про хід російської історії, котрий склався в офіційній радянській історіографії, починаючи з XVI ст. За цим поданням, розвиток російської історії знаходиться в залежності від розвитку монархічної влади. Монархічна влада звеличила Росію в київський період; розділ влади між князями був політичною помилкою, результатом якої є питома період російської історії; ця політична помилка була виправлена державної мудрістю московських князів - збирачів Русі; разом з тим виправлені були і її наслідки - роздроблення Русі і татарське ярмо. Чи не внісши нічого нового в загальне розуміння російської історії, Карамзін і в розробці подробиць знаходився в сильній залежності від своїх попередників. В оповіданні про перших століттях російської історії Карамзін керувався, головним чином, "Нестором" Шлецера, не цілком, однак, засвоївши його критичні прийоми. Для пізнішого часу головним посібником для Карамзіна служила історія Щербатова, доведена майже до того часу, на якому зупинилася "Історія Держави Російської". Щербатов не тільки допоміг Карамзіним орієнтуватися в джерелах російської історії, але істотно вплинув і на саме виклад. Звичайно, склад "Історії" Карамзіна носить на собі печать літературної його манери, з усіма її умовностями; але у виборі матеріалу, в його розташуванні, в тлумаченні фактів Карамзін керується "Історією" Щербатова, відступаючи від неї, ні до користь істини, в картинних описах "дій" і сентиментально-психологічної змалюванні "характерів". Особливості літературної форми "Історії держави Російської» доставили їй широке поширення серед читачів і шанувальників Карамзіна, як літератора. У 25 днів розійшлися всі 3000 примірників першого видання "Історії Держави Російської". Але саме ті особливості, які робили "Історію" чудовою для свого часу популярною книгою, вже тоді позбавляли її текст серйозного наукового значення . Набагато важливіше для науки того часу були великі "Примітки" до тексту. Набагато критичними вказівками, "примітки" ці містили безліч виписок з рукописів, здебільшого вперше опублікованих Карамзіним. Деякі з цих рукописів тепер вже не існують. В основу своєї історії Карамзін поклав ті матеріали Московського архіву міністерства (тоді колегії) закордонних справ, якими вже користувався Щербатов (особливо духовні і договірні грамоти князів і акти дипломатичних зносин з кінця XV ст.); але він міг скористатися ними повніше, завдяки старанній допомоги директорів архіву, М. М. Бантиш-Каменського і А. Ф. Малиновського. Багато цінних рукописів дало Синодальне сховище (теж відоме Щербатову), бібліотеки монастирів (Троїцької лаври, Волоколамського монастиря та інші), якими стали в цей час цікавитися, а також приватні зібрання рукописів Мусіна-Пушкіна і Румянцева. Особливо багато документів Карамзін отримав від канцлера Румянцева, який збирав, через своїх численних агентів, історичні матеріали в Росії і за кордоном, а також від А. І. Тургенєва, що склав колекцію документів папського архіву. Великі витяги з усього цього матеріалу, до якого треба приєднати знайдену самим Карамзіним південну літопис, історіограф надрукував в своїх "Примітки"; але, обмежуючись роллю художнього оповідача і залишаючи майже зовсім осторонь питання внутрішньої історії, він залишив зібраний матеріал в абсолютно неопрацьовані вигляді. Всі зазначені особливості "Історії" Карамзіна визначили ставлення до неї сучасників. "Історією" захоплювалися літературні друзі Карамзіна і велика публіка читачів-неспеціалістів; інтелігентні гуртки знаходили її відсталою за загальними поглядами та тенденційної; фахівці-дослідники ставилися до неї з недовірою, і саме підприємство - писати історію при тодішньому стані науки - вважали надто ризикованим. Вже за життя Карамзіна з'явилися критичні розбори його історії, а незабаром після його смерті було зроблене спроби визначити його загальне значення в історіографії. Лелевель вказував на мимовільне спотворення їм істини, "через повідомлення предшедшему часу - характеру справжнього" і внаслідок патріотічекіх, релігійних і політичних захоплень. Арцибашев показав, якою мірою шкодять "історії" літературні прийоми Карамзіна; Погодін підвів підсумок всіх недоліків "Історії", а Польовий побачив загальну причину цих недоліків в тому, що "Карамзін є письменник не нашого часу" і що всі його точки зору, як в літературі, так і в філософії, політиці та історії, застаріли з появою в Росії нових впливів європейського романтизму. У 1830-х роках "Історія" Карамзіна робиться прапором офіційно "російського" напрямку, і за сприяння того ж Погодіна проводиться її наукова реабілітація. Обережні заперечення Соловйова (в 1850-х роках) заглушуються ювілейним панегіриком Погодіна (1866).
Карамзін як літератор. "Петро Россам дав тіла, Катерина - душу". Так, відомим віршем, визначалося взаємне відношення двох творців нової російської цивілізації. Приблизно в такому ж відношенні знаходяться і творці нової російської літератури: Ломоносов і Карамзін. Ломоносов приготував той матеріал, з якого утворюється література; Карамзін вдихнув в нього живу душу і зробив друковане слово виразником духовного життя і почасти керівником російського суспільства. Бєлінський каже, що Карамзін створив російську публіку, якій до нього не було, створив читачів - а так як без читачів література немислима, то сміливо можна сказати, що література, в сучасному значенні цього слова, почалася у нас з епохи Карамзіна і почалася саме завдяки його знань, енергії, тонкому смаку і неабиякому таланту. Карамзін був поетом: він позбавлений творчої фантазії, смак його однобічний; ідеї, які він проводив не відрізняються глибиною і оригінальністю; великим своїм значенням він найбільше зобов'язаний своєю діяльної любові до літератури і так званим гуманним наук. Підготовка Карамзіна була широка, але неправильна і позбавлена солідних основ; за словами Грота, він "більш читав, ніж вчився". Серйозне його розвиток починається під впливом дружнього товариства. Глибоке релігійне почуття, успадковане ним від матері, філантропічні прагнення, мрійлива гуманність, платонічна любов до свободи, рівності і братерства з одного боку і беззавітно-смиренне підпорядкування можновладцям - з іншого, патріотизм і схиляння перед європейською культурою, високу повагу до освіти у всіх його видах, але при цьому неприхильність до галломании і реакція проти скептично-холодного ставлення до життя і проти глузливого невіри, прагнення до вивчення пам'яток рідної старовини - все це або запозичене Карамзіним від Новикова та його товаришів, або укріплене їх впливом. Приклад Новикова показав Карамзіним, що і поза державної служби можна приносити користь своїй батьківщині, і накреслив для нього програму його власного життя. Під впливом А. Петрова і, ймовірно, німецького поета Ленца, склалися літературні смаки Карамзіна, які представляли великий крок вперед порівняно з поглядами його старших сучасників. Виходячи з переконання Руссо на принади " природного стану"І на права серця, Карамзін, слідом за Гердером, від поезії насамперед вимагає щирості, оригінальності і жвавості. Гомер, Оссиан, Шекспір є в його очах найбільшими поетами; так звана ново-класична поезія здається йому холодною і не чіпає його душі; Вольтер в його очах - тільки "знаменитий софіст"; простодушні народні пісні збуджують його симпатію. у "Дитячому читанні" Карамзін дотримується принципів тієї гуманної педагогіки, яку ввів в ужиток "Еміль" Руссо, і яка цілком збігалася з поглядами засновників дружнього товариства. в цей час поступово виробляється і літературна моваКарамзіна, найбільше сприяв великої реформи. У передмові до перекладу Шекспірівського "Юлія Цезаря" він ще пише: "Дух його ширяв, яко орел, і не міг ширяння свого вимірювати", "великі духи" (замість генії) і т. П. Але Петров сміявся над "долгосложно-протяжнопарящімі "слов'янськими словами, і" Дитяче читання "самою метою своєї змушувало Карамзіна писати мовою легким і розмовною і всіляко уникати" слов'янщини "і латинсько-німецької конструкції. Тоді ж, або незабаром після від'їзду за кордон, Карамзін починає відчувати свої сили в стихотворстве; йому нелегко давалася рима, і в віршах його зовсім не було так званого польоту, але і тут склад його ясний і простий; він умів знаходити нові для російської літератури теми і запозичувати у німців оригінальні і красиві розміри. Його "стародавня гішпанскім історична пісня":" Граф Гварінос ", написана в 1789 р, - прототип балад Жуковського, його" Осінь "свого часу вражала незвичайною простотою і витонченістю. Подорож Карамзіна за кордон і з'явилися його результатом" Листи російського мандрівника "- факт величезної важливості в історії російської освіти. Про "листах" Буслаєв каже: "численні читачі їх непомітно виховувалися в ідеях європейської цивілізації, як би дозрівали разом з дозріванням молодого російського мандрівника, навчаючись відчувати його благородними почуттями, мріяти його прекрасними мріями". За обчисленню Галахова, в листах з Німеччини і Швейцарії звістки науково-літературного характеру займають четверту частину, а якщо з паризьких листів виключити науку, мистецтво і театр, залишиться значно менше половини. Карамзін говорить, що листи писані "як траплялося, дорогий, на клаптиках олівцем"; а тим часом виявилося , що в них чимало літературних запозичень - стало бути, вони написані хоча б частково "в тиші кабінету ". У всякому разі значну частину матеріалу Карамзін дійсно набирав дорогий і записував "на клаптиках". Інша суперечність істотніше: яким чином палкий друг свободи, учень Руссо, готовий впасти на коліна перед Фиеско, може так зневажливо відгукуватися про паризьких події того часу і не хоче в них бачити нічого, крім бунту, влаштованого партією "хижих вовків"? Звичайно, вихованець дружнього товариства не міг ставитися з симпатією до відкритого повстання, але, боязка обережність також грала тут чималу роль: Відомо, як різко змінила Катерина своє ставлення до французької публіцистиці і до діяльності "Генеральних штатів" після 14 липня. Сама ретельність обробки періодів в квітневому листі 1790 р свідчить, по-видимому, про те, що тиради в вихваляння старого порядку у Франції писані на показ. - Карамзін старанно працював за кордоном (між іншим, вивчився по-англійськи); його любов до літератури зміцнилася, і негайно після повернення на батьківщину він робиться журналістом. Його "Московський Журнал" - перший російський літературний журнал, дійсно доставляв задоволення своїм читачам. Тут були зразки і літературної, і театральної критики, для того часу чудові, красиво, общепонятном і в надзвичайно делікатно викладені. Взагалі Карамзін зумів пристосувати нашу словесність до потреб кращих, т. Е. Більш освічених російських людей, і до того ж обох статей: до тих пір пані не читали російських журналів. В "Московському Журналі" (як і пізніше в "Віснику Європи") Карамзін не мав співробітників в сучасному значенні цього слова: приятелі надсилали йому свої вірші, іноді дуже цінні (в 1791 р тут з'явилося "Бачення Мурзи" Державіна, в 1792 році . "Модна дружина" Дмитрієва, знаменита пісня "Стогне сизий голубок" його ж, п'єси Хераськова, Неледінского-Мелецкі і інших), але все відділи журналу він повинен був наповнювати сам; це виявилося можливим тільки тому, що він з-за кордону привіз цілий портфель, наповнений перекладами і наслідуваннями. В "Московському Журналі" з'являються дві повісті Карамзіна: "Бідна Ліза" і "Наталя, боярська дочка", службовці найбільш яскравим виразом його сентименталізму. Особливо великий успіх мала перша: поети славили автора або складали елегії до праху бідної Лізи. Прийшли, звичайно, і епіграми. Сентименталізм Карамзіна виходив з його природних нахилів і умов його розвитку, а також з його симпатії до літературної школі, яка виникла в той час на Заході. В "Бідної Лізи" автор відверто заявляє, що він "любить ті предмети, які чіпають серце і змушують проливати сльози тяжкої скорботи". У повісті, крім місцевості, немає нічого російського; але неясне прагнення публіки мати поезію, зближенні з життям, поки задовольнялося і цим небагатьом. В "Бідної Лізи" немає і характерів, але багато почуття, а головне - вона всім тоном розповіді чіпала душу і приводила читачів в той настрій, в якому їм представлявся автор. Тепер "Бідна Ліза" здається холодною і фальшивої, але по ідеї це перша ланка того ланцюга, яка, через романс Пушкіна: "Під вечір восени колись непогожою", тягнеться до "принижених і ображених" Достоєвського. Саме з "Бідної Лізи" російська література приймає то філантропічне напрямок, про який говорить Киреевский. Наслідувачі довели слізливий тон Карамзіна до крайності, якої він зовсім не співчував: вже в 1797 р (в передмові до 2-ій книзі "Аоніди") він радить "не говорити безперестанку про сльози ... сей спосіб чіпати дуже не надійний". "Наталя, боярська дочка" важлива як перший досвід сентиментальною ідеалізації нашого минулого, а в історії розвитку Карамзіна - як перший і боязкий крок майбутнього автора "Історії Держави Російської". "Московський Журнал" мав успіх, на той час вельми значний (вже в перший рік у нього було 300 "субскрібентов"; згодом знадобилося друге його видання), але особливо широкої популярності досяг Карамзін в 1794 р , Коли він зібрав з нього всі статті свої і передрукував в особливому збірнику: "Мої дрібнички" (2-е изд., 1797; 3-е - 1801). З цих пір значення його, як літературного реформатора, цілком ясно: нечисленні аматори словесності визнають його найкращим прозаїком, велика публіка тільки його і читає з задоволенням. У Росії в той час всім мислячим людям жилося так погано, що, за висловом Карамзіна, "великодушне остервеніння проти зловживань влади заглушало голос особистої обережності" ( "Записка про давньої і нової Росії"). При Павлові I Карамзін готовий був покинути літературу і шукав душевного відпочинку у вивченні італійської мовиі в читанні пам'яток старовини. З початку царювання Олександра I-го Карамзін, залишаючись як і раніше літератором, зайняв нечувано високе положення: він став не тільки "співаком Олександра" в тому сенсі, як Державін був "співаком Катерини", але з'явився впливовим публіцистом, до голосу якого прислухався і уряд, і суспільство. Його "Вісник Європи" - таке ж прекрасне для свого часу літературно-художнє видання, як "Московський Журнал", але разом з тим і орган помірно-ліберальних поглядів. Як і раніше, проте, Карамзіним доводиться працювати майже виключно поодинці; щоб його ім'я не рясніє в очах читачів, він змушений винаходити масу псевдонімів. "Вісник Європи" заслужив свою назву низкою статей про європейську розумової і політичного життя і масою вдало вибраних перекладів (Карамзін виписував для редакції 12 кращих іноземних журналів). з художніх творів Карамзіна в "Віснику Європи" важливіше інших повість-автобіографія "Лицар нашого часу", в якій помітно позначається вплив Жан-Поля Ріхтера, і знаменита історична повість "Марфа Посадніца". У керівних статтях журналу Карамзін висловлює "приємні види, надії і бажання нинішнього часу", що розділялися кращою частиною тодішнього суспільства. Виявилося, що революція, яка загрожувала поглинути цивілізацію і свободу, принесла їм величезну користь: тепер "государі, замість того, щоб засуджувати розум на безмовність, схиляють його на свою сторону"; вони "відчувають важливість союзу" з кращими умами, поважають громадську думку і намагаються придбати любов народну знищенням зловживань. По відношенню до Росії Карамзін бажає освіти для всіх станів, і перш за все грамотності для народу ( "установа сільських шкіл незрівнянно корисніше всіх ліцеїв, будучи істинним народним установою, істинним підставою державного освіти"); він мріє про проникнення науки у вищий світ. Взагалі для Карамзіна "просвіта є палладиум доброзвичайності", під яким він розуміє прояв у приватному та суспільному житті всіх кращих сторін людської природи і приборкання егоїстичних інстинктів. Карамзін користується і формою повісті для проведення своїх ідей в суспільство: в "Моїй Сповіді" він викриває безглузде світське виховання, яке дають аристократії, і несправедливі милості, їй надаються. Слабку сторону публіцистичної діяльності Карамзіна становить його ставлення до кріпосного права; він, як каже Н. І. Тургенєв, ковзає по цьому питанню (в "Листі сільського жителя" він прямо висловлюється проти надання селянам можливості самостійно вести своє господарство за тодішніх умов). Відділ критики в "Віснику Європи" майже не існує; Карамзін тепер далеко не такої високої думки про неї, як раніше, він вважає її розкішшю для нашої, ще бідної, літератури. Взагалі "Вісник Європи" не в усьому збігається з "Русским мандрівником". Карамзін далеко не так, як раніше, боїться перед Заходом і знаходить, що і людині, і народу недобре вічно залишатися в положенні учня; він надає великого значення національної самосвідомості і відкидає думку, що "все народне ніщо перед людським". В цей час Шишков починає проти Карамзіна і його прихильників літературну війну, яка осмислила і остаточно закріпила реформу Карамзіна в нашій мові і частково в самому напрямку російської словесності. Карамзін в юності визнав своїм учителем в літературному складіПетрова, ворога слов'янщини; в 1801 р він висловлює переконання, що тільки з його часу в російській складі помічається "приємність, звана французами elegance". Ще пізніше (1803) він так говорить про літературному складі: "російська кандидат авторства, незадоволений книгами, повинен закрити їх і слухати навколо себе розмови, щоб абсолютно дізнатися мову. Тут нова біда: в кращих будинках кажуть у нас більш по-французьки .. . Що ж залишається робити автору? вигадувати, складати вирази, вгадувати кращий вибір слів ". Шишков повстав проти всіх нововведень (причому, приклади бере і у невмілих і крайніх наслідувачів Карамзіна), різко відокремлюючи літературну мову, з його сильним слов'янським елементом і трьома стилями, від розмовного. Карамзін не прийняв виклику, але за нього вступили в боротьбу Макаров, Каченовский і Дашков, які і тіснили Шишкова, незважаючи на підтримку російської академіїі на підставу в допомогу його справі "Бесіди любителів російської словесності". Суперечка можна вважати закінченим після заснування Арзамаса і вступу Карамзіна в академію в 1818 р У своїй вступній промові він висловив світлу думку, що "слова не винаходили академіями; вони народжуються разом з думками". За висловом Пушкіна, "Карамзін звільнив мову від чужого ярма і повернув йому свободу, звернувши його до живих джерел народного слова". Цей живий елемент полягає в стислості періодів, в розмовній конструкції і в великій кількості нових слів (такі, наприклад, моральний, естетичний, епоха, сцена, гармонія, катастрофа, майбутність, впливати на кого або на що, зосередити, зворушливий, цікавий, промисловість ). Працюючи над історією, Карамзін усвідомив хороші сторони мови пам'ятників і зумів ввести в ужиток багато красивих і сильних виразів. При збиранні матеріалу для "Історії" Карамзін зробив величезну послугу вивчення давньої російської літератури; за словами Срезневського, "про багатьох із стародавніх пам'ятників Карамзіним сказано перше слово і ні про одне не сказано слова недоречно і без критики". "Слово о полку Ігоревім", "Повчання Мономаха" і безліч інших літературних творів древньої Русістали відомі великий публіці тільки завдяки "Історії Держави Російської". У 1811 р Карамзін був відвернений від своєї головної праці складанням знаменитої записки "Про давньої і нової Росії в її політичному та громадянському відносинах" (видано разом з запискою про Польщу, в Берліні, в 1861 р .; в 1870 р - в " російською Архіві "), яку панегірист Карамзіна вважають великим громадянським подвигом, а інші" крайнім проявом його фаталізму ", сильно схиляється до обскурантизму. Барон Корф ( "Життя Сперанського", 1861) говорить, що ця записка не їсти виклад індивідуальних думок Карамзіна, але "майстерна компіляція того, що він чув навколо себе". Не можна не помітити явного протиріччя між багатьма положеннями записки і тими гуманними і ліберальними думками, які висловлював Карамзін, наприклад, в "Історичному похвальному слові Катерині" (1802) та інших публіцистичних і літературних творах. Записка, як і подана Карамзіним в 1819 р Олександру I "Думка російського громадянина" про Польщу (надруковано в 1862 р в книзі "Невидані твори", порівн. "Російський Архів" 1869), свідчать про деяке громадянську мужність автора, так як за своїм різко-відвертого тону повинні були порушити невдоволення государя; але сміливість Карамзіна не могла бути йому поставлена в серйозну провину, так як заперечення його грунтувалися на його повазі до абсолютної влади. Думки про результати діяльності Карамзіна сильно розходилися за життя його (його прихильники ще в 1798 - 1800 рр. Вважали його великим письменником і поміщали в збірники поруч з Ломоносовим і Державіним, а вороги навіть в 1810 р запевняли, що він розливає в своїх творах " вольнодумческій і якобінський отрута "і явно проповідує безбожництво і безвладдя); не можуть вони бути приведені до єдності і в даний час. Пушкін визнавав його великим письменником, благородним патріотом, прекрасною душею, брав його собі в приклад твердості по відношенню до критики, обурювався нападками на його історію і холодністю статей з приводу його смерті. Гоголь говорить про нього в 1846 р .: "Карамзін представляє явище незвичайне. Ось про кого з наших письменників можна сказати, що він весь виконав борг, нічого не зарив в землю і на дані йому п'ять талантів істинно приніс іще п'ять". Бєлінський тримається якраз протилежної думки і доводить, що Карамзін зробив менше, ніж міг. Втім, величезна і благодійний вплив Карамзіна на розвиток російської мови і літературної форми одностайно визнається всіма.
Література: I. Твори і листи Карамзіна. Більш повними і справними виданнями Карамзіна вважаються: "Твори" (видання 4-е, 1834 - 35 і 5-е, 1848) і "Переклади" (видання 3-тє, 1835). "Бідна Ліза" передруковувалася багато разів. Численні перевидання вибраних місць з "Листів російського мандрівника". Кращі видання "Історії держави Російської» - 2-е, Сленіна (Санкт-Петербург, 1818 - 29; "Ключ" до нього П. Строєва, Москва, 1836) і 5-е, Ейнерлінга (з "Ключем" Строєва, Санкт Петербург, 1842 - 43). Окремі томи видання в "Дешевої Бібліотеці" Суворіна (без приміток). "Листи Карамзіна до А.Ф. Малиновському" (видання "Товариства Любителів Російської словесності" під редакцією М. Н. Лонгинова, 1860). Найважливіший із збірок листів Карамзіна - до І.І. Дмитрієву, виданий гротом і Пекарським до ювілею Карамзіна в 1866 р .; з того ж приводу вийшла і книга М.П. Погодіна: "Н. М. Карамзін по його творах, листах і відгуках сучасників" (Москва, 1866). Листи до Н.І Кривцова ( "Звіт Імператорської публічної бібліотеки за 1892 г.", додаток); до князя П.А. В'яземському, 1810 - 1826 років ( "Старина і Новизна", книга I, 1897; пор. "Вісник Європи", 1897, V); до А.І Тургенєву, 1806 - 1826 років ( "Русская Старина", 1899, I - IV); листування з імператором Миколою Павловичем ( "Російський Архів", 1906, I). З паперів Н.М. Карамзіна ( "Старина і Новизна", книга II, 1898); "Записка про давньої і нової Росії" (видання під редакцією В.В. Сиповский, Санкт-Петербург, 1914, пор. Текст "Записки" в 3-му виданні книги А.Н. Пипіна: " Громадський рухпри Олександрі I "). - II. Дослідження і статті про Карамзін: К.Н. Бестужев-Рюмін (в" Русском біографічному словнику "1897); В.В. Сиповский," Н.М. Карамзін, автор Листів російського мандрівника "(Санкт-Петербург, 1899); Н.П. Барсуков," Життя і праці М.П. Погодіна "; М.М. Булич," Нариси з історії російської літератури й освіти "(2-е видання); його ж," Біографічний нарис Карамзіна "(1866); Іконніков," Карамзін історик "; П. Мілюков," Головні течії російської історичної думки "(8-е видання, Санкт-Петербург, 1913); С.Ф. Платонов," Мова про Карамзін "(Твори, том I);" Старина "і" Новизна ", книга XIII, 1909 (з щоденника княгині Е.Н. Мещерской про останні рокижиття Карамзіна); М.Н. Мазаєв, "Культ любові" ( "Вісник Виховання", 1901, вересень); статті про мову Карамзіна; В. Істоміна (в "Русском філологічному Віснику", 1896, том XXXVI) і Е.Ф. Будді (в "Журналі Міністерства Народної Освіти", 1901, II). - III. Бібліографія. С.А. Венгеров, "Джерела словника російських письменників" (том II, Санкт-Петербург, 1910).
Про дар, дуже достойна небес,
Джерело радості і сліз,
Чутливість! Наскільки ти прекрасна,
Мила - але в діях нещасна! ..
Пильнуйте, ніжні серця!
У країні, прикрашеної дарами
Природи, щедрого творця,
Де Сона світлими водами
Кропить зелені брега,
Сади, квітучі луки,
Аліна мила народилася;
Полонила погляди красою,
А душі ангельської душею;
Полонила - і сама зачарувалася.
Одна любов в любові закон,
І серце у виборі не владний;
Що мило, то завжди прекрасно;
Але ніжний юнак, Милон,
Гідний був Аліни ніжною;
Як старець, в молодості розумний,
Люб'язний всім, від усіх шанований.
З посмішкою гордою і надійної
Собі подруги він шукав;
Побачив - вольності позбувся:
Аліні серцем підкорився;
Сказав: «Люблю!», Відповіді чекав ...
Ще Аліна слів шукала,
Боялася серцю волю дати,
Але все мовчанням сказала. -
Один одного вічно любити
Вони клялися щиросердно.
Але що в хвилинної життя вічно?
Що клятва? - Щирий обман!
Що серце? - вітряний тиран!
Воно в бажаннях свавільно
І самим щастям - невдоволено.
І самим щастям! - Так Милон,
Обсипаний любові квітами,
Її ніжними дарами,
Раптом став задумливий. Часто він,
Пестити подругою милою,
Мав вигляд томний і сумовитий
І в землю опускав очі,
Коли блискуча сльоза
Любові, чутливості пристрасної
Котилася по обличчю прекрасної;
Як в полум'яних її очах
Сором'язливість з ніжністю боролася,
Груди тихо, таємно хвилювалася
І троянди тліли на устах.
Чого йому бракувало?
Він милою був обожнюємо!
Прекрасна дихала їм!
Але верх блаженства є початок
Сумній млосності в душах;
Любов, захват, холодність суміжні.
На жаль! Пощо ж цей пломінь ніжний
Чи не разом гасне в двох серцях?
Любов має погляд орлиний:
Очі чутливої Аліни
Могли ль премії не бачити?
Могло ль їй серце не сказати:
«Уже твій друг не любить пристрасно»?
Вона сподівається (марно!)
Любов любов'ю оновити:
Її легко знайти шукань,
Постійною ласкою, стараньем;
Але чому ж можна повернути?
Нічим! У немилість все неміло.
Аліна та ж, що була,
І всіх інших полонити могла,
Але почуття одного до неї просто;
Коли він з нею, нудьга з ним,
Хто нами полум'яно любимо,
Хто перш сам любив нас пристрасно,
Тому бути тягарем нарешті
Для серця ніжного жахливо!
Милон не їсти підступний підлесник:
Не хоче більше прикидатися,
Закоханим без любові здаватися -
І дні проводить нарізно з тієї,
Яка одна, без одного,
Проводить їх з своєю тугою.
На жаль! нещасна дружина
В мовчанні страждати повинна ...
І скоро дізнається вона,
Що вітряний Милон другою
Люб'язною жінкою полонений;
Що він бореться з собою
І, серцем на горі занурений,
Звинувачує жорстокість злий долі! Жінка, в яку Милон був закоханий, за словами пані Н *, сама любила його, але мала твердість відмовити йому від дому, для того що він був одружений.
Удар останній для Аліни!
Ах! Серце друга втратити
І щастя його заважати
В іншому улюбленому їм предмет
Лютее всіх мук в світі!
Світ хладний, життя огидні їй;
Вона біжить від очей людей ...
Але горе лише себе знаходить
У всьому, скрізь, де б не була! ..
Аліна в похмурий ліс приходить
(Нещасним тінь лісів мила!)
І бачить храм відокремлений,
Залишок давнину святий,
Там вітер в руїнах свистить.
І мармур жовтим мохом вкритий;
Там старовину божеству молилася;
Там після, в наші часи,
Кров двох коханців струменіла;
Відомі світла імена
Фальдоні, нежния Терези; Церква, в якій вони застрелилися, побудована на руїнах стародавнього храму, як кажуть. Все, що тут говорить або мислить Аліна, взято з її журналу, в якому вона майже з самого дитинства записувала свої думки і який хотіла спалити, вмираючи, але не встигла. За день до смерті нещасна ходила на те місце, де Фальдоні і Тереза умертвили себе.
Вони жити разом не могли
І смерть розлуці перевагу.
Аліна, проливаючи сльози,
Рівняє жереб їх з своїм
І мислить: «Хто, люблячи, любимо,
Той повинен бути долею задоволений;
В темниці і в ланцюгах він вільний
Про одного солодко мріяти -
У розлуці, в прикрощі харчувати
Себе надією щасливою.
Невдячні! Навіщо,
У спеку любові нетерплячої
І в нестямі своєму,
Ви небо смертю образили?
Ах! Мені б сльози ваші були
Настільки милі, як ... любов моя!
Але щастям повним насолодитися,
Зрадою раптом його позбутися
І в тягар одному бути, як я ...
У подібному лихо нас повинно
Лише Богу одному судити! ..
Коли мені тут вже не можна
для щастя дружина жити,
Можу ще, на зло долі,
Йому пожертвувати собою! »
Раптом виявилися в Аліні
Всі ознаки хвороби злий,
І смерть наближаючись до нещасної.
Чоловік біля ніг її лежав,
Невірний сльози проливав
І знову, як коханець палкий,
Клявся їй у ніжності, в любові;
(Але пізно!) Говорив: «Живи,
Живи, про мила! для друга!
Я, може бути, винен був! » -
Йому сказала, - ти любив,
Любив мене! І я сердечно,
Мій друг, дякую тобі!
Але якщо тут ніщо не вічне,
Те як тобі звинувачувати себе?
Цвіт щастя, життя, ах! все невірно!
Любові блаженство настільки безмірно,
Що смертний був би самий бог,
Коли б продовжити його він міг ...
Ніщо, ніщо моєї смерті
Уже не може відвернути!
Останній погляд твоєї Аліни
Прагне ніжність виявити ...
Але дай їй померти щасливо;
Дай слово мені - спокійним бути,
Знести втрату терпляче
І знову для любови жити!
Ах! Якщо ти з другою будеш
Дні в мирних радощах вести,
Хоча Аліну і забудеш,
Досить для мене! .. Прости!
Є світ інший, де немає зради,
Ні нудьги, в почуттях зміни:
Там ти побачиш зі мною
І там, сподіваюся, будеш мій! .. »
Навік закрився погляд Аліни.
Ніхто не міг зрозуміти причини
Цього раптового кінця,
Але ви, про ніжні серця,
Її, звичайно, вгадали!
У нещасті життя нам не миле ...
Запитали медиків, дізналися,
Що отрута Аліна прийняла ...
Чоловік, як громом уражений,
Хотів йти за нею слідом,
Але, гласом дружби переконаний,
Залишився жити. Він сльози ллє
І сію сумні жертвою
Суд неба і людей пом'якшив;
Живий Аліні змінив,
Але хоче вірним бути їй мертвої!