Теоретичні засади проблеми обдарованості. Проблема дитячої обдарованості. Види та прояви обдарованості у дитячому віці

Глава I. Теоретична характеристика проблеми обдарованості

1. Визначення понять здатність, обдарованість

2. Людські здібності як психологічні властивості особистості

3. Концепція вродженої обдарованості

4. Уява як із компонентів таланту

Розділ II. Практичні аспекти виховання та навчання обдарованих дітей

1. Прискорення навчання

2. Збагачення навчання

3. Світовий та вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми

4. Підготовка вчителя для обдарованих

Висновок

бібліографічний список

Вступ

Проблема обдарованості нині стає дедалі актуальнішою. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства у неординарній творчої особистості. Невизначеність сучасного довкілля вимагає як високу активність людини, а й її вміння, здібності нестандартного поведінки.

Раннє виявлення, навчання та виховання обдарованих та талановитих дітей становить одне з головних завдань удосконалення системи освіти. Однак недостатній психологічний рівень підготовки педагогів для роботи з дітьми, які виявляють нестандартність у поведінці та мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей та всієї їх діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини сприймається як відхилення від норми чи негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, які його таланти блокують.

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, особливої ​​уваги та керівництва. Проте з особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки своєї діяльності, поведінки й мислення, вони сприйнятливіші до сенсорним стимулам і краще розуміють відносини та зв'язку. Обдарована дитина схильна до критичного відношення не тільки до себе, а й до навколишнього. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимими до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. В результаті така дитина може справляти враження відволікається, непосидючого, постійно на все, що реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми та правила суперечать їхнім інтересам і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так заведено, не є аргументом.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, що не здійснюються в даний момент, що призводить до емоційного розладу та дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, які стоять нижче в плані розвитку здібностей. Ці та інші особливості таких хлопців впливають на них соціальний статус, коли вони опиняються в положенні "не схвалюваних". У цьому необхідно домагатися зміни такий позиції, і, передусім, це пов'язані з підготовкою самих педагогів.

Існує кілька організаційних форм прискорення: раніше вступ до школи; прискорення у звичайному класі; заняття в іншому класі; "перестрибування" через клас; профільні класи; радикальне прискорення (можливість займатися за університетською програмою); приватні школи; раннє вступ до вищого навчального закладу.

Дослідники, що вивчали ефективність форм прискорення на всіх вікових етапах, одностайні в тому, що оптимальний результат досягається за одночасної відповідної зміни змісту навчальних програм та методів навчання. «Чисте» прискорення якоюсь мірою нагадує швидку медичну допомогу, знімаючи деякі «термінові» проблеми розвитку непересічних дітей, але не надаючи можливості задовольнити їхні основні пізнавальні потреби. Тому рідко використовується лише прискорення. Як правило, навчальні програми ґрунтуються на поєднанні двох основних стратегій – прискорення та збагачення.

2.Збагачення навчання

Стратегія збагачення у навчанні видатних за здібностями дітей з'явилася як прогресивна альтернатива прискоренню, яке почали практикувати дещо раніше. Передові педагоги були стурбовані розвитком дитини як цілісної особистості і тому вважали, що збагачення, без установки на прискорення як на самоціль, дає дитині можливість дозрівати емоційно серед однолітків, одночасно розвиваючи свої інтелектуальні здібності на відповідному рівні. Таке уявлення про збагачення зберігається у більшості сучасних фахівців.

У деяких випадках збагачення диференціюють на «горизонтальне» та «вертикальне». Вертикальне збагачення передбачає швидший поступ до вищих пізнавальних рівнів у сфері обраного предмета, і тому його іноді називають прискоренням. Горизонтальне збагачення спрямоване на розширення досліджуваної галузі знань. Обдарована дитина не просувається швидше, а отримує додатковий матеріал до традиційних курсів, великі можливості розвитку мислення, креативності, вміння працювати самостійно.

Стратегія збагачення включає кілька напрямів: розширення кругозору, знань про навколишній світ та самопізнання, поглиблення цих знань та розвиток інструментарію отримання знань.

Важливе значення має збагачення, що орієнтує розвиток самих розумових процесів учнів. Тут знаходять своє відображення основні психологічні підходи до застосування інтелекту та пізнавальної діяльності. Прийнято вважати, що одні фактори інтелекту характеризують розумові операції, що виконуються (запам'ятовування, оціночні операції), інші особливості матеріалу (образного, символічного), треті - отримуваний продукт, або результат, мислення (класифікація, визначення наслідків). Ця «тривимірна» модель надихнула розробку відповідних методів навчання.

Психологи дуже багато уваги приділяють процесу вирішення завдань, проблемному навчанню.

Коли йдеться про розв'язання завдань, мають на увазі загальний підхід до розвитку умінь міркувати, що включає вміння: виявити проблему; проаналізувати різні варіантиїї вирішення; оцінити гідність кожного варіанта; узагальнити все знайдене і т.д.

Розвиток цих умінь пов'язане як з дослідницькими вміннями, так і з вміннями критично мислити.

Вміння розв'язання завдань можуть даватися і поза конкретними дисциплінами, вводяться як би в чистому вигляді. Таке засвоєння загального ставлення до завдання передбачає особливу підготовку до перенесення вироблених умінь на конкретні ситуації та навчальні предмети.

Когнітивна психологія, яка пояснює людське пізнання через процеси обробки інформації, аналогічні комп'ютерним, вселила надію на розвиток нових сторін мислення.

Навчальні програми, розраховані на розвиток пізнавальних процесів, включають різні види ігрової активності: шахи, математичні та логічні ігри, моделювання життєвих ситуацій із залученням комп'ютерних ігор.

Збагачення навчання може бути спеціально спрямоване розвиток творчого мислення. Сюди можуть входити заняття з вирішення проблем із застосуванням таких відомих технік, як мозковий штурм у всіх варіантах, синектика і т. д. заняття, орієнтовані на розвиток особистісних характеристик творців, можуть включати вправи на релаксацію, медитацію, візуалізацію тощо.

Особливого значення надається коригуючим, розвиваючим та інтегративним програмам.

Хоча є багато даних, що характеризують обдарованих дітей, як добре пристосовуються, самостійних, соціально зрілих, проте більшість педагогів рекомендують програми в соціально-емоційній сфері. Вони можуть орієнтуватися різні цілі. Коригувальні програми створюються тим обдарованих дітей, які відчувають емоційні чи поведінкові труднощі. Розвиваючі створюються підвищення стану емоційної сфери; у них використовуються такі види вправ як рольовий тренінг, тренінг сензитивності, обговорення малих групах. Інтегративні програми поєднують пізнавальні та емоційні компоненти. Їх можна розділити на: направлені на обговорення життєвих цінностейта пов'язані з дослідженням проблеми самоактуалізації.

Американський педагог Дороті Сіск вважає, що обговорення життєвих цінностей важливе для обдарованих дітей через їх високорозвинені вміння розмірковувати, підвищену чутливість до несправедливості та протиріч. Тому курси, в яких поєднуються емоційні та пізнавальні сторони, розглядаються як дуже бажані для таких учнів.

Програми самоактуалізації ґрунтуються на традиційних проблемах гуманістичної психологіїі, згідно з даними досліджень, позитивно впливають на самооцінку та міжособистісні стосунки.

Зіставлення стратегії прискорення та збагачення показує, що вони можуть переходити одна в одну залежно від поставлених цілей та завдань, проте їх виділення допомагає ясніше зрозуміти, чого ми хочемо досягти. Важливо також усвідомлювати переваги та недоліки різноманітних форм здійснення стратегії.

3. Світовий та вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми

У нашій країні з 60-х років існують спеціалізовані класи та школи, куди відбираються діти на основі їх схильностей та вищого рівня здібностей. Навчання певним предметам ведеться за спеціально розробленими програмами. Дані за цими класами показують, що загалом успіхи цих дітей набагато вищі, ніж їхніх однолітків, які навчаються у звичайних школах.

За кордоном існують інші форми організації. Одна з них - виділення всередині одного класу груп із різними рівнями розумової обдарованості. Обдаровані отримують можливість навчатися у своєму класі, але у групі однолітків, близьких їм за рівнем здібностей. Якщо такі учні займаються за спеціально розробленою програмою, ефект дуже високий. Якщо ці діти навчаються у групі з тієї ж програмі, як і решта класу, ефект виділення у групу дуже невеликий.

Позитивний, але настільки помітний ефект дає ще одна форма організації - створення груп із високим рівнем інтелекту з урахуванням кількох класів.

Отже, вплив навчання в однорідних групах на академічні успіхи обдарованих дітей є позитивним, але тільки у випадку спеціально розроблених програм.

Водночас серед педагогів на Заході багато хто критично ставиться до спеціалізованих шкіл для обдарованих. Це пов'язано як із турботою про інші категорії учнів, так і з думкою, що кращі інші можливості навчання дітей з високим розумовим потенціалом.

Найчастіше висловлюється побоювання, що навчання серед собі подібних створює у дітей із високим розумовим потенціалом відчуття приналежності до еліти, формує підвищену самооцінку. Однак дані досліджень переконують у протилежному. Навчання разом з іншими дітьми, які мають високий розумовий рівень, сприятливо впливає на самооцінку - адже в такій ситуації необхідно вчитися з повною віддачею сил, відчуваючи постійну стимуляцію з боку співучнів. Що ж до дуже здібних дітей, які навчаються у звичайних класах, то вони часто зарозуміло ставляться до однолітків, які, на їхню думку, важко засвоюють азбучні істини.

Складність полягає в тому, що опинившись серед інших обдарованих, з таким самим рівнем розвитку і вище, деякі з цих дітей починають страждати від уколів самолюбства, зниження свого статусу. Не всім обдарованих ситуація постійного інтелектуального змагання цілком сприятлива.

Таким чином, давня і водночас актуальна проблема, чи створювати однорідні за розумовим рівнем класи, немає простого, однозначного рішення. Вона потребує подальших досліджень. Ця дискусійна проблема має вирішуватись з урахуванням конкретних соціально-психологічних обставин. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання оптимальних умов навчання кожної дитини має розглядатися окремо.

4. Підготовка вчителя для обдарованих

Прагнення до досконалості, схильність до самостійності та поглиблену роботу обдарованих дітей визначають вимоги до психологічної атмосфери занять та до методів навчання.

Чи під силу завдання змін у змісті, процесі, результатах та атмосфері навчання непідготовленому до цього вчителя? Найчастіше ні.

Дані досліджень підтверджують відповідь, підказана здоровим глуздом:

Непідготовлені вчителі часто не можуть виявити обдарованих дітей, не знають їхніх особливостей;

Непідготовлені до роботи з високоінтелектуальними дітьми вчителі байдужі до їх проблем (вони просто не можуть їх зрозуміти);

Іноді непідготовлені вчителі вороже налаштовані стосовно видатних дітей: адже вони створюють певну загрозу вчительському авторитету;

Такі вчителі часто використовують для обдарованих дітей тактику кількісного збільшення завдань, а чи не якісне їх зміна.

Таким чином, необхідно ставити та вирішувати завдання підготовки вчителів спеціально для обдарованих. Як показали дослідження, саме діти з високим інтелектом найбільше потребують «свого» вчителя. Визнаний авторитет у питаннях освіти Бенджамін Блум виділив три типи вчителів, робота з якими однаково важлива для розвитку обдарованих учнів. Це:

Вчитель, який вводить дитину у сферу навчального предмета та створює атмосферу емоційної залученості, що збуджує інтерес до предмета;

Вчитель, який закладає основи майстерності, відпрацьовує з дитиною техніку виконання;

Вчитель, який виводить на високопрофесійний рівень.

Поєднання в одній людині особливостей, що забезпечують розвиток обдарованої дитини всіх цих сторін, надзвичайно рідко.

Дослідження свідчать, що підготовлені вчителі значно відрізняються від тих, хто не пройшов відповідного навчання. Вони використовують методи, що більш підходять для обдарованих; вони більше сприяють самостійній роботі учнів та стимулюють складні пізнавальні процеси (узагальнення, поглиблений аналіз проблем, оцінку інформації тощо). Підготовлені вчителі більше орієнтуються творчість, заохочують учнів до прийняття ризику.

Чи помічають учні відмінності між вчителями, які не пройшли спеціальну підготовку? Так, абсолютно однозначно обдаровані діти оцінюють атмосферу в класі підготовлених вчителів як більш сприятливу.

Міжособистісне спілкування, що сприяє оптимальному розвитку дітей із видатним інтелектом, має мати характер допомоги, підтримки, недирективності. Це визначається такими особливостями уявлень та поглядів вчителя:

Уявлення про інших: оточуючі здатні самостійно вирішувати свої проблеми; вони доброзичливі мають добрі наміри; їм притаманне почуття власної гідності, яку слід цінувати, поважати та оберігати; оточуючим властиво прагнення творчості; є джерелом швидше позитивних емоцій, ніж негативних;

Уявлення про себе: я вірю, що пов'язаний з іншими, а не відокремлений і відчужений від них, я компетентний у вирішенні проблем, що стоять; я несу відповідальність за свої дії і заслуговую на довіру; мене люблять, я привабливий як людина;

Мета вчителя: допомогти прояву та розвитку здібностей учня, надати йому підтримку та допомогу.

На думку дослідників, поведінка вчителя для обдарованих дітей у класі, у процесі навчання та побудови своєї діяльності має відповідати наступним характеристикам: він розробляє гнучкі, індивідуалізовані програми; створює теплу, емоційно безпечну атмосферу у класі; надає учням зворотний зв'язок; використовує різноманітні стратегії навчання; поважає особистість, сприяє формуванню позитивної самооцінки учня; поважає його цінності; заохочує творчість та роботу уяви; стимулює розвиток розумових процесів найвищого рівня; виявляє повагу до індивідуальності учня.

Неминучим є питання: «Чи існує такий вчитель - «зразок зразків» - у природі і чи можна такі якості, вміння розвинути».

Вчителям можна допомогти розвинути зазначені особистісні та професійно-особистісні якості щонайменше трьома шляхами: за допомогою тренінгів – у досягненні розуміння самих себе та інших; наданням знань про процеси навчання, розвитку та особливості різних видів обдарованостей; тренуванням умінь, необхідних для того, щоб навчати ефективно та створювати індивідуальні програми.

Однією форму роботи з обдарованими дітьми є менторство (індивідуальне керівництво).

У нашій країні ця форма відома мало. У деяких школах можна зустріти науковців, студентів, які проводять додаткові заняття або ж ведуть гуртки. Спонтанно можуть виникати тісніші особисті зв'язки між наставником та учнем, що надзвичайно важливо. Потреба таких взаємовідносинах особливо велика в дитини з високим інтелектом, з незвичайними запитами, які важко задовольнити за умов шкільного навчання. Поки у нас за всіх змін у системі освіти, ця форма роботи не використовується цілеспрямовано. У той же час у США вже склалася певна традиція керівництва з боку досвідченого фахівця учнем, що подає великі надії. Цю індивідуальну форму роботи називають менторством.

У нашій країні набуло поширення слово «наставництво», яке найчастіше відносять до галузі професійного навчання у виробничій сфері.

Менторство здійснюється у кількох видах. Ментори можуть залучатися періодично до роботи з групою або окремими видатними учнями для того, щоб розширити їх знання про світ професії, спеціальності та види діяльності. Ментори можуть систематично працювати з малою групою чи одним учням над проектом упродовж якогось часу. «Класично» вид менторства пов'язані з історичним розумінням цього терміна - наставник, порадник, той, ким учень захоплюється, кому прагне наслідувати, хто впливає його життя.

Менторство приводить «до вчення із захопленням» і дає школярам не лише знання та вміння. Воно сприяє формуванню позитивного «образу Я» та адекватної самооцінки, розвитку здібностей до лідерства та умінь соціальної взаємодії, допомагає встановлювати тривалі дружні стосунки з однолітками та сприяє творчим досягненням. Школярі навчаються враховувати свої не лише сильні, а й слабкі сторони.

Висновок

Одним із найважливіших компонентів, що сприяють створенню та підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного та управлінського потенціалу країни є налагоджена система пошуку та навчання обдарованих індивідуумів. p align="justify"> Формування інтелектуальної еліти, яка по суті задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, навчання, виховання та розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини, талановитих фахівців та плідному їх використанні. У базисному плані загальноосвітніх навчальних закладів Росії зазначається: "Використовуючи варіативну обов'язкову частину навчального плану, школа може створити навчальний план з курсами на вибір для учнів X-XI класів, з індивідуальним навчальним планом для обдарованих дітей" (Н. О., 1995, N4 , С.5).

Виховання та навчання обдарованих дітей - важке і широкомасштабне завдання: тут і відповідне виховання та просвітництво батьків (батьки, які не мають жодних інтересів, крім «хлібних», навряд чи можуть виховати обдаровану дитину, навряд чи розкриють усі можливості її обдарування); Тут і відповідна підготовка вчителів - підготовка їх до всього різноманіття труднощів і радощів роботи з молодими талантами. Навіть наша медицина має бути спеціально підготовлена ​​до того, щоб мати справу з обдарованими дітьми: багато захворювань, особливо так звані психосоматичні, у них протікають дуже своєрідно і часто зустрічаються.

І звичайно, обдаровані діти мають стати предметом спеціального інтересу науки - не тільки психології та педагогіки, це очевидно, а й генетики та ендокринології (у обдарованих дітей інше співвідношення чоловічих та жіночих гормонів, ніж у «звичайних»).

Увага до обдарованої дитини має вичерпуватися лише періодом її навчання. Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди відчувають і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у процесі творчості. Тобто таланту необхідна стала турбота всього суспільства.

І починати треба із загальнопсихологічної грамотності. Потрібні спеціальні школи для обдарованих дітей, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники - але насамперед потрібно визнання самого факту, що вони є і що вони інші - не лише за своїми інтелектуальними та творчими можливостями, а й особистісними особливостями. Адже обдарованість – не лише подарунок долі для відзначених нею, а ще й випробування.

бібліографічний список

Бувають визначні діти .... // Сім'я та школа, №3, 1990.

Зі спогади, роздуми, бесіди. // Психологічний журнал. №1, 1992.

Вигодський та творчість у дитячому віці. Психологічний нарис: Кн. для вчителя. М: Просвітництво, 1991.

Гільбух: обдаровані діти. М: Знання, 1991.

Клименко тести таланту. Харків: Фоліо, 1996.

Коршунова та її роль у пізнанні. М: Вид. МДУ, 1979.

Обдаровані діти. / Збірник. Переклад з англ. М., 1991.

Моляко психології творчості та розробка підходу до вивчення обдарованості. // Питання психології, № 5, 1994.

Шуркова строкатих справ. М: Нова школа, 1994.

10. Юнг дитячої душі. М.: Канон, 1995.

Здібності

Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі її можливості у тій чи іншій діяльності. Ці можливості призводять як до значних успіхів у оволодінні діяльністю, і до високих показників праці. За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, вміння, витрачений час, розумові та фізичні зусилля) здатна людина отримує максимальні результати порівняно з менш здатними людьми.

(Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова, А.А. Степанова - М: Просвітництво, 2001. - З 361-362.)

Спостерігаючи за учнями в школі, вчитель небезпідставно виявляє учнів, більш здатних до навчання. Буває так, що учневі легше дається рішення складних прикладіві завдань, ніж вираження своїх думок під час листа чи переказу тексту.

Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко набуває знання, вміння та навички та успішно займається якоюсь діяльністю. Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча проявляються та розвиваються на їх основі. Тому треба бути дуже обережними та тактовними у визначенні здібностей учнів, щоб не прийняти слабке знання дитини за відсутність у неї здібностей. Подібні помилки іноді робилися навіть щодо майбутніх великих учених, які з якихось причин погано навчалися у школі. З цієї причини неправомірні висновки про здібності лише з деяких властивостей, які доводять не низькі здібності, а недолік знань.

Гоноболін Ф.М. Психологія - М.: Просвітництво, 1998. - З 139-140.

На особистість, що розвивається, впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Згладжуючи їх негативні і посилюючи позитивні впливи, можна досягти максимального розвитку природних задатків, розкриття потенціалу особистості, що розвивається. Для кожної дитини має бути знайдена така сфера діяльності, такі способи виховання та навчання, такий підхід до взаємодії, при яких будуть виявлятися позитивні сторони її індивідуальних здібностей

У психології найчастіше зустрічається така класифікація рівнів розвитку здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність.

«Людина, сприйняття якої хронічно

випереджає його можливості, завжди

знаходиться під стресом »

Літа Холлінгзуорт

Особистість та проблеми обдарованої дитини

Бути обдарованим – непроста ноша. І розуміння особистісних особливостей обдарованої дитини вчителями та батьками стає особливо важливим у разі так званої «прихованої обдарованості»

Особистість обдарованої дитини несе у собі явні свідчення його непересічності, оскільки і рівень, і індивідуальне своєрідність діяльності дитини визначається насамперед особистістю, певною мірою «керівної» його активністю. Розуміння особистісних особливостей обдарованої дитини особливо важливе у випадках так званої «прихованої» обдарованості, яка не виявляється до певного часу в успішності діяльності. Саме своєрідні риси особистості, як правило, тісно спаяні з обдарованістю, змушують педагога чи шкільного психолога припустити у такої дитини наявність підвищених можливостей.

Особливості особистості високообдарованої дитини.

1. Уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи.

2. Невгамовна потреба працювати без втоми, терміну та відпочинку.

3. Особливості мислення: швидкість розумових процесів, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, продуктивність розумової роботи.

4. Широке коло пізнавальних інтересів, які виступають постійним стимулом розумової активності дитини.

У сукупності всі ці особливості утворюють структуру розумової обдарованості, які проявляються у переважної більшості хлопців та відрізняються лише ступенем виразності кожної з цих здібностей, взятої окремо.

Сім'я обдарованої дитини

Сім'я обдарованої дитини у всіх випадках має безпосереднє відношення до розвитку її особистості та обдарованості. Навіть зовні, здавалося б, несприятливі умови розвитку (погані побутові умови, недостатня матеріальна забезпеченість, неповна сім'я) виявляються більшою чи меншою мірою байдужі для розвитку здібностей, а ось особливо важливі для їхнього розвитку характеристики, насамперед підвищена увага батьків, є в повному обсязі. (іноді навіть перебільшеному) обсязі. Як би ми не розцінювали роль природних факторів або вплив цілеспрямованого навчання та виховання (школи) на розвиток особистості та обдарованості дитини, у всіх випадках значення сім'ї залишається дуже значним.

Досвід спостережень за сім'єю обдарованих дітей дозволяє виділити такі особливості, що мають важливе значення у розвиток обдарованості.

1. У сім'ях обдарованих батьків чітко простежується висока цінність освіти, у своїй часто дуже освіченими виявляються самі батьки. Ця обставина є дуже сприятливим фактором, що значною мірою зумовлює розвиток підвищених здібностей дитини.

2. Головна, практично обов'язкова особливість сім'ї будь-якої обдарованої дитини - підвищена, значно збільшена порівняно з звичайними сім'ями, Увага до дитини, коли все життя сім'ї зосереджена на ньому. Хоча така увага до дитини згодом може стати гальмом для її душевної автономії, проте саме вона, безсумнівно, одна із найважливіших чинників розвитку неабияких здібностей.

Найчастіше в особливо обдарованих дітей виявляються літні батьки, котрим дитина - єдиний сенс життя. Ще частіше особливо обдаровані діти є єдиними дітьми в сім'ї або, принаймні, фактично єдиними (старша дитина вже виросла і не потребує уваги), і увага батьків спрямована лише на цю дитину.

3. У багатьох випадках саме батьки починають навчати обдаровану дитину, і досить часто, хоч і не завжди, хтось із них на довгі роки стає справжнім наставником (ментором) своєї дитини в самій різній діяльності: у художньо-естетичній, у спорті та , звісно, ​​у тому чи іншому вигляді наукового пізнання. Ця обставина є однією з причин «укорінення» тих чи інших пізнавальних чи інших інтересів дитини.

4. Певна детоцентричність сім'ї обдарованої дитини, фанатичне бажання батьків розвинути здібності дитини має у ряді випадків і негативні сторони. Так було в цих сім'ях спостерігається певна попустительська позиція щодо низки соціальних і особливо побутових навичок. Нам відомі випадки, коли обдарована дитина 10 років, навчаючись у 9 класі і будучи фізично та психічно цілком здоровою, проте не навчилася сама зав'язувати шнурки на черевиках або самостійно розігрівати собі їжу.

5. Немає нічого дивного в тому, що батьки цих дітей виявляють особливу увагу до шкільного навчання дитини, обираючи своїй дитині підручники або додаткову літературу та радячись з учителем, як це краще вивчати. Щоправда, іноді це має й негативні сторони, коли вони втручаються у навчальний процес і в окремих випадках навіть провокують конфлікт із адміністрацією та педагогами.

Взаємини обдарованої дитини з однолітками

Однолітки відносяться до обдарованих дітей по-різному, залежно від характеру їх обдарованості та від нестандартності її проявів. У силу більшої навченості, у тому числі соціальним і побутовим навичкам, багато обдарованих дітей користуються більшою популярністю в колективі однолітків, ніж звичайні діти. Особливо це стосується дітей із підвищеними фізичними можливостями і, природно, до дітей-лідерів.

Набагато складніша ситуація з так званою винятковою обдарованістю. У багатьох випадках ця обдарованість супроводжується незвичайною поведінкою та дивностями, що викликає у їхніх однокласників подив або глузування. Іноді життя такої дитини в колективі складається найдраматичнішим чином (дитини б'ють, вигадують йому образливі прізвиська, влаштовують принизливі розіграші). Якоюсь мірою саме внаслідок цих взаємовідносин з однолітками діти з таким розвитком потрапляють до групи ризику.

Щоправда, в останньому випадку багато залежить від віку дітей та від системи цінностей, прийнятої в окремому дитячому співтоваристві. У спеціалізованих школах значно вища ймовірність того, що інтелектуальні або навіть навчальні здібності особливо обдарованої дитини чи підлітка будуть гідно оцінені і, відповідно, її взаємини з однолітками складатимуться сприятливішим чином.

Особистість обдарованої дитини

Хоча всі обдаровані діти є різними - за темпераментом, інтересами, виховання і, відповідно, за особистісними проявами, існують загальні особливості особистості, що характеризують більшість дітей і підлітків з підвищеними можливостями.

Найбільш важливою характеристикою особистості дітей із проявами обдарованості є особлива система цінностей, тобто система особистісних пріоритетів, найважливіше місце у якій займає діяльність, що відповідає змісту обдарованості. У таких дітей існує упереджено-емоційне, особистісне ставлення до діяльності, яка становить сферу їхніх інтересів. Інтереси та схильності, що становлять зміст їх здібностей, займають не лише час, а й душу такої дитини. При всіх змінах у навчанні таких дітей та підлітків слід враховувати цю їхню принципову особливість та планувати заняття так, щоб у них залишалося достатньо часу для вільних, нерегламентованих занять улюбленою діяльністю.

У багатьох обдарованих дітей спостерігається позавікова вразливість і пов'язана з нею підвищена емоційна чутливість, яка проявляється у різних формах. Події, що не надто значні для звичайних дітей, стають для цих дітей джерелом найяскравіших, іноді навіть змінюють все життя дитини, переживань.

Для значної частини обдарованих дітей характерний так званий перфекціонізм, тобто прагнення досягти досконалості у виконанні діяльності. Іноді дитина годинами переробляє вже закінчену роботу (вигадування, малюнок, модель), домагаючись одному йому відомої досконалості. Хоча загалом ця характеристика носить дуже позитивний характер, у майбутньому перетворюючись на заставу високого рівня професійних досягнень, проте від вчителя і психолога потрібно запровадити розумні рамки для такої вимогливості себе. В іншому випадку ця якість перетворюється на свого роду «самоїдство», на невміння довести роботу до кінця.

Особливий характер у обдарованих дітей має самооцінка, тобто уявлення дитини про свої сили та можливості. Цілком закономірний той факт, що самооцінка у цих дітей і підлітків дуже висока, проте іноді, у особливо емоційних дітей, самооцінка відрізняється відомою суперечливістю, нестабільністю - від дуже високої самооцінки в одних випадках дитина кидається в іншу крайність в інших, вважаючи, що вона нічого не може і не вміє. Якщо діти зі стабільно високою самооцінкоюпотребують іноді деякого «протверезіння», то діти з нестійкою самооцінкою, навпаки, психологічної підтримки.

Дуже важливою особливістю особистості дитини, що виявляє ознаки обдарованості, є так званий внутрішній локус контролю, тобто прийняття на себе відповідальності за результати своєї діяльності (надалі і за те, що відбувається з ним). Як правило, дитина з такими підвищеними можливостями вважає, що саме в ньому самому криється причина його успіхів та невдач. Ця риса обдарованої дитини, з одного боку, допомагає їй справлятися з можливими періодами неуспіху і є найважливішим чинником поступального розвитку її неабияких здібностей. З іншого боку, ця ж риса веде до не завжди обґрунтованого почуття провини, самобичування, іноді навіть до депресивних станів. Так, наприклад, нам відомі випадки, коли така дитина всю відповідальність, скажімо, за розлучення батьків приймає на себе, вважаючи, що це вона була недостатньо гарною, вона не зуміла зробити щось, необхідне для тата чи мами.

Одна з основних особистісних характеристик дітей та підлітків з підвищеними творчими можливостями - автономність, труднощі, а іноді й неможливість діяти у групі, думати та чинити так, як більшість. Діти з творчими можливостями, в якій галузі діяльності не виявлялася б їх обдарованість, мало, порівняно з іншими людьми, орієнтуються на загальну думку, на сформований принцип, на усталені правила. Хоча ця особистісна характеристика допомагає їм у діяльності і навіть у певному сенсі формує самі творчі можливості, проте саме вона робить їх незручними для оточуючих. Обдаровані діти цього ведуть себе менш передбачувано, ніж цього хотілося б оточуючим, що іноді призводить до конфліктам. Вчителю слід завжди враховувати цю конституційну особливість творчих дітей, правильно її оцінюючи та розуміючи.

Проблеми обдарованих дітей

Ціла низка психологічних досліджень і спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти загалом набагато благополучніші, ніж звичайні діти: не мають проблем у навчанні, краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються до нової обстановки, а укорінені в особистість інтереси та схильності, розвинені вже з дитинства, служать гарною основою для успішного професійного самовизначення та відповідних досягнень.

Щоправда, і в цих дітей можуть виникати проблеми в тому випадку, якщо не враховуються їх підвищені можливості та навчання стає надто легким або немає умов для розвитку їх творчих потенцій.

Принципово інша ситуація складається в дітей із винятковою обдарованістю. Так, в силу вже описаної вище нерівномірності розвитку частина дітей з різко підвищеними, скажімо, інтелектуальними та художньо-естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні досить сформовані та ефективні навички соціальної поведінки. Це може виявлятися у зайвій конфліктності та/або у своєрідній відчуженості обдарованої дитини від групи однолітків і призводить до того, що обдарована дитина починає шукати інші ніші для спілкування: суспільство молодших або, навпаки, значно старших дітей, спілкування тільки з дорослими і так далі. Нерідко такі діти мають проблеми емоційного розвитку, як у складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію: наприклад, критичне зауваження викликає негайні сльози, а будь-який неуспіх призводить до розпачу.

У багатьох особливо обдарованих дітей помітні проблеми, пов'язані з фізичним розвитком. Деякі такі діти явно уникають всього, що потребує фізичних зусиль, явно обтяжують уроки фізкультури.

Іншою серйозною проблемою деякої частини обдарованих є відсутність у них потреби, а іноді і здібностей до творчої діяльності. Хоч як це парадоксально, значна частина особливо обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні та навчальні здібності, приходять у крайню скруту, коли їм пропонується діяльність, яка потребує нестандартного підходу, виходу за межі усталеного досвіду - тобто творча діяльність. Судячи з наявних емпіричних і літературних даних, проблема креативності виникає в цих дітей як особистісна проблема, як наслідок особливої ​​спрямованості засвоєння знань. Особливо це відбувається з дітьми, у яких спостерігається прискорений темп розумового і більше загального вікового розвитку. З раннього дитинства вони отримують схвалення оточуючих за обсяг, глибину і міцність засвоєння знань, що вражає всіх, що і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності.

Ще однією часто зустрічається проблемою багатьох обдарованих є труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового періоду обдарований юнак не може вибрати своє покликання, і його широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

Загалом виникає ситуація деякої дезадаптації виключно обдарованої дитини, яка може набувати досить серйозного характеру, який часом цілком виправдовує віднесення цієї групи обдарованих дітей до групи підвищеного ризику.

Проблеми обдарованих дітей

1. Неприязнь до школи

2. Ігрові інтереси

3. Конформність

4. Занурення у філософські проблеми

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком

6. Прагнення досконалості (перфекціонізм)

7. Відчуття незадоволеності

8. Нереалістичні цілі

9. Надчутливість

10. Потреба уваги дорослих

11. Нетерпимість

Неприязнь до школи. Таке ставлення часто виникає тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини. Порушення у поведінці обдарованих дітей можуть виникати тому, що навчальний план відповідає їхнім здібностям.

Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри і цікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки середніх здібностей. Внаслідок цього обдарована дитина опиняється в ізоляції, йде в себе.

Конформність. Обдаровані діти, відкидаючи стандартні вимоги, не схильні, таким чином, до конформізму, особливо якщо ці стандарти суперечать їхнім інтересам або здаються безглуздими.

Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерно замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування та філософські проблеми, значно більшою мірою, ніж для середньої дитини.

Невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком. Обдаровані діти часто воліють спілкуватися та грати з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко ставати лідерами, оскільки вони поступаються останнім у фізичному розвитку.

Прагнення досконалості (перфекціонізм). Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши найвищого рівня. Властивість це проявляється дуже рано.

Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до себе пов'язане з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості у всьому, чим вони займаються. Вони дуже критично ставляться до своїх здобутків, часто не задоволені, звідси – відчуття власної неадекватності та низька самооцінка.

Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять собі завищені мети. Не маючи нагоди досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості є та сила, яка призводить до високих досягнень.

Надчутливість. Оскільки обдаровані діти більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють стосунки та зв'язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, а й до оточуючих. Обдарована дитина більш уразлива, вона часто сприймає слова чи невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючим. В результаті така дитина нерідко вважається гіперактивною і відволікається, оскільки постійно реагує на різного роду подразники та стимули.

Потреба уваги дорослих. Через природну допитливість і прагнення пізнання обдаровані діти нерідко монополізують увагу вчителів, батьків та інших дорослих. Це викликає тертя у відносинах з іншими дітьми, яких дратує жага до такої уваги.

Нетерпимість. Обдаровані діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, які стоять нижче в інтелектуальному розвитку. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають зневагу чи нетерпіння.

Обдарованість – складне явище, вона має свої позитивні та негативні наслідки. До позитивних проявів обдарованості можна віднести хороші вербальні здібності, сталість, незалежність, творчі здібності, різноманітність інтересів, почуття цінності, відмінну пам'ять, наполегливість, абстрактність мислення тощо. До негативних - індивідуалізм, різну швидкість мислення та письма, нестабільність інтересів, прояв диктаторства, підвищену вимогливість та нетерпимість.

Усі форми роботи з обдарованими дітьми (розвиваючі ігри, навчання, консультування, тренінг та інших.) повинні повною мірою враховувати особистісні особливості обдарованого дитини і орієнтуватися ефективну допомогу їй у вирішенні проблем.

Мною було проведено невелике соціологічне дослідження дітей віком 9-10 років, 3 клас.

Проведено невелике соціологічне дослідження дітей віком 9-10 років у 3 класі. У класі 20 учнів.8 учнів – творчі здібності. 7 учнів – навчальні. У 11 учнів здібності не виявлено

Здібності що неспроможні існувати інакше як у постійному процесі розвитку. Здатність, яка не розвивається, якою на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт, здібності підтримуються та розвиваються.

Підписи до слайдів:

Психологія можливостей. Проблема обдарованості. Презентацію підготувала Воєводіна Л.О.

Здібності Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі її можливості у тій чи іншій діяльності. Ці можливості призводять як до значних успіхів у оволодінні діяльністю, і до високих показників праці.

Здібності виявляються над знаннях, вміннях і навичках, а динаміці їх придбання. Наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями та вміннями.

Особистість та проблеми обдарованої дитини « Людина, сприйняття якої хронічно випереджає її можливості, завжди перебуває під стресом »

Особливості особистості високообдарованої дитини. 1. Уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. 2. Невгамовна потреба працювати без втоми, терміну та відпочинку. 3. Особливості мислення: швидкість розумових процесів, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, продуктивність розумової роботи. 4. Широке коло пізнавальних інтересів, які виступають постійним стимулом розумової активності дитини.

Сім'я обдарованої дитини 1. Цінність освіти 2. Підвищена увага до дитини 3. Батько-наставник 4. Дітоцентричність 5. Увага до шкільного навчання дитини

Взаємини обдарованої дитини з однолітками

Особистість обдарованої дитини Найважливішою характеристикою особистості дітей із проявами обдарованості є особлива система цінностей.

У багатьох обдарованих дітей спостерігається позавікова вразливість та пов'язана з нею підвищена емоційна чутливість.

Дуже важливою особливістю дитині, що виявляє ознаки обдарованості, є так званий внутрішній локус контролю, тобто прийняття на себе відповідальності за результати своєї діяльності. Особливий характер у обдарованих дітей має самооцінка, тобто уявлення дитини про свої сили та можливості.

Одна з основних особистісних характеристик дітей та підлітків з підвищеними творчими можливостями - автономність, труднощі, а іноді й неможливість діяти у групі, думати та чинити так, як більшість.

Проблеми обдарованих дітей Проблеми спілкування Проблеми емоційного розвитку Проблеми, пов'язані з їх фізичним розвитком Проблема креативності Проблема професійної орієнтації Дезадаптація дитини

Проблеми обдарованих дітей

Дослідження Проведено невелике соціологічне дослідження дітей віком 9-10 років у 3 класі. У класі 20 учнів. 8 учнів – творчі здібності. 7 учнів – навчальні. У 11 учнів здібності не виявлено

Здібності що неспроможні існувати інакше як у постійному процесі розвитку. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт, здібності підтримуються та розвиваються.

Дякую за увагу!

Список використаної літератури: Інтернет-ресурси Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова, А.А. Степанова – М: Просвітництво, 2001. – З 361-362. Вікторія Соломонівна Юркевич Обдарована дитина. Ілюзії та реальність Голубєва Е.А. Здібності та індивідуальність. М., 1993 Гоноболін Ф.М. Психологія - М.: Просвітництво, 1998. - З 139-140. Маклаков А. Г. Загальна психологія. – СПб.: Пітер, 2001.

Вступ

У динамічному сучасному світі, що швидко змінюється, суспільство значно частіше переосмислює соціальне замовлення школі, коригує або докорінно змінює цілі та завдання шкільної освіти.

Раніше головна мета шкільної освіти визначалася як формування основ всебічно та гармонійно розвиненої особистості, виховання людей, які володіють основами наук. Зараз вона бачиться в тому, щоб наголосити на вихованні особистості активної, творчої, усвідомлюючої глобальні проблемилюдства, готової посильно брати участь у їх вирішенні. Суспільству необхідні люди, які мислять не шаблонно, які вміють шукати нові шляхи вирішення запропонованих завдань, знаходити вихід із проблемних ситуацій.

Раннє виявлення, навчання та виховання обдарованих та талановитих дітей становить одну з головних проблем удосконалення системи освіти. Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, особливої ​​уваги та керівництва. Проте з особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки своєї діяльності, поведінки й мислення, вони сприйнятливіші до сенсорним стимулам і краще розуміють відносини та зв'язку. Таких дітей чекають не лише радості вчення, а й розчарування та конфлікти. Саме їм, найцікавішим, часто стає нудно у класі. Більшості вчителів просто ніколи дбати про обдаровану дитину, а іноді їм навіть заважають учні з вражаючими знаннями, з не завжди зрозумілою розумовою активністю. Діти, що випереджають своїх однолітків, прагнуть привернути до себе увагу. Стрімке виконання завдань, готовність правильно відповісти питання вчителя - їм бажана розумова гра, змагання. Таким дітям недостатньо того, що вдається дізнатися та зробити на уроці. Часто в початкових класах найбільш розвиненого учня перестають питати, як би не помічаючи його готовність до відповіді.

Найбільш здібні діти потребують навантаження, яке було б підстати їхнім розумовим силам, але часто середня школа, крім «середньої» програми, нічого їм запропонувати не може.

Таким чином, виникає суперечність між вимогами суспільства та справжнім станом справ у школі. З одного боку, держава вимагає активну, творчу особистість, а з іншого боку школа орієнтується на середнього учня.

Тому сучасна психологічна наука все частіше торкається цієї теми. Свої психологічні моделі обдарованості були розроблені низкою західних психологів: Дж. Гілфорд, Е. Де Боно, Дж. Галлаїр, Дж. Рензуллі, П. Торренс. У вітчизняній психології проблема обдарованості розроблялася вченими як Б.М. Теплов, С.Л. Рубенштейн. У вивченні проблеми обдарованості дітей величезний внесок зроблено доктором психологічних наук Н. С. Лейтесом. Його роботи з вивчення психіки обдарованих дітей займають чільне місце у вітчизняній психології. Багато психологічних принципів розвитку творчості в дітей віком молодшого шкільного віку висунули Н.Н. Поддяков, Д.М. Узнадзе, А.В. Запорожець, О. Матюшкін, В.А. Моляко. Численні праці Венгера Л.А, Гільбуха Ю.З, Бурменської Г.В. присвячені розгляду питань виявлення таких дітей, особливостей роботи з ними, їх психологічних проблем. Цікаві дослідження у галузі фізіології обдарованих, геніальних людей провів доктор біологічних наук, професор В.П. Ефроімсон. Як правило, знання механіки будь-якого явища дозволяє точніше судити про його прояви.

Об'єкт дослідження – обдаровані діти.

Предмет дослідження – прояви обдарованості у дітей.

Мета дослідження – вивчити прояви обдарованості у дітей.

Завдання дослідження:

1.Проаналізувати з урахуванням наукової літератури поняття обдарованості, види її прояви психологічні особливості та проблеми обдарованих дітей;

2.Охарактеризувати можливості психодіагностичного дослідження обдарованих.

Глава I. Психологічний аналіз проблеми обдарованості

1.1 Визначення понять здатність, обдарованість

Словник практичного психолога дає кілька визначень поняття «обдарованість»:

Якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності. Спільне дію здібностей, які мають певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей з допомогою переважного розвитку інших.

Загальні здібності чи загальні моменти здібностей, що зумовлюють широту можливостей людини, рівень та своєрідність її діяльності.

Розумний потенціал чи інтелект; цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей та здібностей до вчення.

Сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня виразності та своєрідності природних передумов здібностей.

Талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягненьу діяльності.

Багатозначність терміна вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як загальна характеристика сфери здібностей вимагає комплексного вивчення - психофізіологічного, диференціально-психологічного, соціально-психологічного.

Предметом гострих дискусій залишається питання про природу та передумови обдарованості. Сучасні дослідження в цій галузі спрямовані на те, щоб за допомогою електрофізіологічних, психогенетичних та інших методів розкрити співвідношення біологічного та соціального у природі обдарованості.

У вітчизняній психології, перш за все працями С. Л. Рубінштейна та Б. М. Теплова зроблено спробу дати класифікацію понять "здатності", "обдарованість" і "талант" за єдиною основою - успішність діяльності.

Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, від яких залежить можливість успіху діяльності, а обдарованість - як якісно своєрідне поєднання здібностей (індивідуально-психологічних особливостей), від якого також залежить можливість успіху в діяльності.

Іноді здібності вважають уродженими, "даними від природи". Проте науковий аналіз показує, що уродженими може лише задатки, а здібності є результатом розвитку задатків.

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться насамперед особливості будови головного мозку, органів чуття і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки є лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще гарантують, не визначають появи та розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи з урахуванням задатків, здібності розвиваються у процесі і під впливом діяльності, що вимагає від людини певних здібностей. Поза діяльністю ніякі можливості розвиватися що неспроможні. Жодна людина, якими б задатками вона не мала, не може стати талановитим математиком, музикантом чи художником, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. До цього слід додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, залежно від характеру та вимог діяльності, якою займається людина, а також від умов життя і особливо виховання.

На розвиток здібностей також впливає особливості функціонування вищої нервової діяльності. Так, від швидкості освіти та міцності умовних рефлексівзалежать швидкість і міцність оволодіння знаннями та навичками; від швидкості вироблення диференційованого гальмування на подібні подразники - можливість тонко вловлювати схожість і різницю між предметами чи його властивостями; від швидкості та легкості освіти та зміни динамічного стереотипу - пристосовність до нових умов та готовність швидко переходити від одного способу виконання діяльності до іншого.

Здібності розрізняються за якістю, широтою, своєрідністю їх поєднання (структурою) та ступенем розвитку.

Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої є. Про людину зазвичай говорять не просто, що вона здатна, а до чого здатна, тобто вказують якість її здібностей. За якістю здібності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні тощо.

По широті розрізняються загальні та спеціальні здібності.

Спеціальні можливості є умовами, необхідні успішного виконання будь-якого одного конкретного виду діяльності. До них відносяться, наприклад, музичний слух, музична пам'ять і почуття ритму у музиканта, "оцінка пропорцій" у художника, педагогічний такт у вчителя тощо. Загальні здібності необхідні виконання різних видівдіяльності. Наприклад, така здатність, як спостережливість, потрібна і художнику, і письменнику, і лікареві, і педагогу; організаторські здібності, розподіл уваги, критичність і глибина розуму, гарна зорова пам'ять, творча уява повинні бути притаманні людям багатьох професій. Тому ці здібності прийнято називати загальними.

Жодна окрема здатність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Необхідно, щоб людина мала багато здібностей, які перебували б у сприятливому поєднанні.

· високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява та цілий ряд інших.

А. М. Матюшкін висунув наступну синтетичну структуру обдарованості, включаючи до неї:

· домінуючу роль пізнавальної мотивації;

· дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці та вирішенні проблеми;

· можливості досягнення оригінальних рішень;

· можливості прогнозування та передбачення;

· здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

При цьому А. М. Матюшкін вважає принципово важливим відзначити, що обдарованість, талановитість необхідно пов'язувати з особливостями творчої діяльності, проявом творчості, функціонування "творчої людини". Його дослідження також дозволили йому виділити у системі творчого потенціалу такі складові:

· задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, перевагах, а також динамічності психічних процесів;

· інтереси, їх спрямованість, частота та систематичність їх прояву, домінування пізнавальних інтересів;

· допитливість, прагнення до створення нового, схильність до вирішення та пошуку проблем;

· швидкість засвоєння нової інформації, освіту асоціативних масивів;

· схильність до постійних порівнянь, зіставлень. вироблення стандартів для подальшого відбору;

· прояв загального інтелекту - схоплювання, розуміння, швидкість оцінок та вибору шляху вирішення, адекватність дій;

· емоційна забарвленість окремих процесів. емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевагу тощо;

· наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

· інтуїтивізм - схильність до надшвидких оцінок, рішень, прогнозів;

· порівняно швидше оволодіння вміннями, навичками, прийомами, оволодіння технікою праці, ремісничою майстерністю;

· здатності до вироблення особистісних стратегій і тактик при вирішенні загальних та спеціальних нових проблем, завдань, пошук виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій тощо.

Дещо по-іншому, більш інтегрально можна уявити прояв обдарованості через:

· домінування інтересів та мотивів;

· емоційну зануреність у діяльність;

· волю до вирішення успіху;

· загальну та естетичну задоволеність від процесу та продуктів діяльності;

· розуміння сутності проблеми, завдання, ситуації;

· несвідоме, інтуїтивне вирішення проблеми ("нелогічне");

· стратегіальність в інтелектуальній поведінці (особисті можливості продукувати проекти);

· багатоваріантність рішень;

· швидкість рішень, оцінок, прогнозів;

· мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, винахідливість).

Прояв творчого пошуку можна подати за такими ознаками: реконструктивна творчість; комбінаторна творчість; творчість через аналогію.

Прояв інтелекту є можливим фіксувати за: розуміння та структурування вихідної інформації; постановки задачі; пошуку та конструювання рішень; прогнозування рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.

Рівні досягнень можна визначати за завданнями, які ставить перед собою суб'єкт, або ж за самими досягнутими успіхами, і тут доречно виділити три умови:

· бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);

· досягти результату найвищого класу;

· реалізувати надзавдання (програму-максимум) - на межі фантастики.

У плані емоційного реагування виконання діяльності, захопленості можна назвати три типу: натхненний (іноді ейфоричний); впевнений; що сумнівається.

Таким чином, запропонована структура досить різноманітно описує різні типи обдарованості, їх домінуючі характеристики, своєрідність поєднань найважливіших якостей. Все те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості – наукової, технічної, педагогічної, художньої тощо; але при цьому маємо справу з проявом певних домінантних якостей, особливостей, що характеризують специфіку творчості у конкретній сфері людської діяльності.

Цікавою є концепція вродженої обдарованості, запропонована В.В. Клименка. За його словами, задатки (чутливість людини) забезпечують близько 10 млрд сенсорних каналів одностороннього зв'язку з навколишнім середовищем. Така чутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, що сприймає енергію та інформацію як ззовні, так і з самого тіла; кондуктором – провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (або не здійснюється - просто зберігається) перетворення їх на факт свідомості. Таким чином, потенційно із задатків людини може бути створено стільки здібностей, що працюють, скільки існує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з її внутрішнім світом. Однак реально кількість здібностей залежить від організації вчення та діяльності людини.

Таким чином, здібності - процес матеріалізації виконавчими органами психіки та моторики природної чутливості та смислів відбитого у предметні конструкції.

Матеріалізація продуктів чутливості складається з трьох видів здібностей:

· здібності відбивати зовнішній світ і у ньому як мислячої частки природи (ми чуємо, бачимо, відчутно тощо. буд. - всі органи почуттів працюють цей процес);

· можливості проектувати зовнішнє середовище, в тому числі і себе (виробництво іншої, рукотворної природи подумки, роботою уяви, створення гіпотез - завтра зробити те-то й те-то.);

· здатності створювати у процесі своєї діяльності продукти та предмети, що задовольняють устремління та потреби людини, та переробляти себе зсередини за мірками гармонії (реалізація задумів, конкретні дії з конкретними речами та предметами).

Здатність відбиття і психомоторику людина навчився збільшувати багаторазово за допомогою величезної кількості приладів, пристроїв, машин: від звичайних окулярів до космічних станцій. Але здатність до створення, а особливо до творчості, поки що не посилюється нічим. Слід зазначити, що у психології чутливість і здібності вивчаються як щодо самостійні елементи психіки, свідомості людини та діяльності. Розглядаються під кутом зору сукупності та послідовності дій (розумових та психомоторних), завдяки яким виходить більш менш точне відображення предметів і явищ, залучених до процесу діяльності.

Таким чином, назріла необхідність поставити в психології на зміну аналітичній тенденції іншу - цілісність. Потрібно повернутися до людини, до розуміння, що в ній все взаємопов'язане та від природи гармонійне. І головна цілісність будь-якої діяльності та її технології – людина, в якій чутливість, здібності та механізми неподільні. Механізми - це поєднання здібностей, пов'язаних між собою і систематизують різноманітний зміст відбитого людиною і утримують їх у єдиному целом.

Людська психіка і психомоторика має незліченні можливості створення механізмів. Вони - новоутворення, не закріплені ні за певним органом почуттів, ні за конкретною здатністю: це - система здібностей із властивостями, якими не має жодна із складових цілісності. Причому це новоутворення одночасно діє і пізнає: діючи – людина пізнає, а, пізнаючи – діє, вирішує задачі розумові та психомоторні. Кількість механізмів може бути безліч. Змінюючи умови роботи людини, ми створюємо нові механізми, нові способи дій. Одним із таких механізмів, безумовно, є талант. Сутність таланту полягає у здатності до дії, його не слід шукати ні в особливих перевагах мозку, ні в конструкції тіла, ні в якихось інших здібностях. Талант - це людина, що оригінально вирішує всім відомі завдання.

2 Види обдарованості

До видів обдарованості відносяться наступне:

Художня обдарованість.

Цей вид обдарованості підтримується та розвивається у спеціальних школах, гуртках, студіях. Він має на увазі високі досягнення в галузі художньої творчості та виконавської майстерності в музиці, живописі, скульптурі, акторські здібності. Одна з серйозних проблем полягає в тому, щоб у загальноосвітній школі визнавали та поважали ці здібності. Ці діти приділяють багато часу, енергії вправ, досягнення майстерності у своїй галузі. У них залишається мало можливостей для успішного навчання, вони часто потребують індивідуальних програм з шкільних предметів, розуміння з боку вчителів та однолітків.

Загальна інтелектуальна та академічна обдарованість.

Головним є те, що діти з обдарованістю цього виду швидко опановують основні поняття, легко запам'ятовують і зберігають інформацію. Високо розвинені здібностіпереробки інформації дозволяють їм процвітати у багатьох галузях знань.

Дещо інший характер має академічна обдарованість, яка проявляється в успішності навчання окремим навчальним предметам і є більш частою та вибірковою.

Ці діти можуть показати високі результати з легкості та швидкості просування в математиці чи іноземній мові, фізиці чи біології та іноді мати неважливу успішність з інших предметів, які сприймаються ними не так легко. Виражена вибірковість устремлінь щодо вузькій області створює свої проблеми у школі та у сім'ї. Батьки та вчителі іноді незадоволені тим, що дитина не вчиться однаково добре з усіх предметів, відмовляються визнавати її обдарованість і не намагаються знайти можливості для підтримки та розвитку спеціального обдарування. Як приклад академічної обдарованості можна назвати широко відому математичну обдарованість.

Психолог В. А. Крутецький всебічно вивчав дітей із цим видом обдарованості та виявив структуру математичних здібностей. До неї увійшли такі компоненти.

Отримання математичної інформації. Здатність до формалізованого сприйняття математичного матеріалу, схоплювання формальної структури завдання.

Переробка математичної інформації. До неї входять:

а) здатність до логічного мислення у сфері кількісних та просторових відносин, числової та знакової символіки; здатність мислити математичними символами;

б) здатність до швидкого їм широкого узагальнення математичних об'єктів, відносин та дій;

в) здатність до згортання процесу математичного міркування та системи відповідних дій; здатність мислити згорнутими структурами;

г) гнучкість розумових процесів у математичній діяльності;

д) прагнення до ясності, простоти, економності та раціональності рішень;

е) здатність до швидкої та вільної перебудови спрямованості розумового процесу, перемикання з прямого на зворотний хід думки (оборотність розумового процесу при математичному міркуванні).

Зберігання математичної інформації. Математична пам'ять - узагальнена пам'ять на математичні відносини, типові характеристики, схеми міркувань та доказів, методи вирішення завдань та принципи підходу до них.

Загальний синтетичний компонент. Математична спрямованість розуму.

Творча обдарованість.

Насамперед, точаться суперечки про необхідність виділення цього виду обдарованості. Суть розбіжностей ось у чому. Одні фахівці вважають, що творчість, креативність є невід'ємним елементом всіх видів обдарованості, які можуть бути представлені окремо від творчого компонента. Так, А.М. Матюшкін наполягає на тому, що є лише один вид обдарованості – творча: якщо немає творчості, безглуздо говорити про обдарованість. Інші дослідники відстоюють правомірність існування творчої обдарованості як окремого, самостійного вигляду. Одна з точок зору така, що обдарованість породжується або здатністю продукувати, висувати нові ідеї, винаходити або здатністю блискуче виконувати, використовувати те, що вже створено.

Разом з тим дослідники показують, що діти з творчою спрямованістю нерідко мають низку поведінкових характеристик, які їх виділяють і які викликають аж ніяк не позитивні емоції в учителях та оточуючих.

· Відсутність уваги умовностям та авторитетам;

· Велика незалежність у судженнях;

· Тонне почуття гумору;

· Відсутність уваги до порядку та організації роботи;

· Яскравий темперамент;

Соціальна обдарованість.

Визначення соціальної обдарованості свідчить, що це виняткова здатність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини коїться з іншими людьми. Вирізняють такі структурні елементи соціальної обдарованості як соціальна перцепція, соціальна поведінка, моральні судження, організаторські вміння тощо.

Соціальна обдарованість постає як передумова високої успішності у кількох областях. Вона передбачає здатності розуміти, любити, співпереживати, жити з іншими, що дозволяє бути добрим педагогом, психологом, соціальним працівником. Таким чином, поняття соціальної обдарованості охоплює широку сферу проявів, пов'язаних з легкістю установлень і високою якістю міжособистісних відносин. Ці особливості дозволяють бути лідером, тобто виявляти лідерську обдарованість, яку можна розглядати як один із проявів соціальної обдарованості. Існує безліч визначень лідерської обдарованості, в яких можна виділити загальні риси:

· Інтелект вищий за середній;

· Вміння приймати рішення;

· Здатність мати справу з абстрактними поняттями, плануванням майбутнього, з тимчасовими обмеженнями;

· Відчуття мети, напрями руху;

· Гнучкість; пристосованість;

· Почуття відповідальності;

· Впевненість у собі та знання себе;

·Наполегливість;

В· Ентузіазм;

· Вміння ясно висловлювати думки;

Перелічені види обдарованості проявляються по-різному і зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку в залежності від індивідуальних особливостей та своєрідності оточення дитини.

3 Психологічні особливостіобдарованих дітей

Цікавим виявився підхід до терміна «обдаровані діти». Кого ми можемо назвати так? Як визначити точне визначення цього поняття? Вираз «обдаровані діти» використовується дуже широко.

Наприклад, Матюшкін А.М, Меде У, Гільбух Ю.З вважають, що й дитина виявляє незвичайні успіхи у навчанні чи творчих заняттях, значно перевершує однолітків, його можуть назвати обдарованим. Якщо у дитини надзвичайно швидкий темп розумового розвитку та явні досягнення у тій чи іншій діяльності, правомірно визнати її неабиякою.

Лейтес Н.С, Бурменська Г.В, Крутецький В.А переконані, що стосовно багатьох дітей цього сказати не можна. Надійно визначити значення дитячих властивостей, виявити таких дітей, у яких видатні властивості виступають справжньою запорукою їхніх майбутніх можливостей - найскладніша проблема, яка в психологічній науці дуже далека від рішення. Тому слова «обдарована дитина», «обдаровані діти» слід вживати з обережністю, усвідомлюючи їх умовність.

Аналіз літератури показав, що під обдарованістю слід розуміти вищу, ніж у його однолітків за інших рівних умов, сприйнятливість до вчення та більш виражені творчі прояви.

Маючи на увазі прояви дитячої обдарованості, С.С. Степанов дає таке визначення: «Обдарованість - значне проти віковими нормами випередження у розумовому розвитку чи винятковий розвиток спеціальних здібностей (музичних, художніх та інших.).

Обдарованість дітей може бути встановлена ​​та вивчена тільки в процесі навчання та виховання, у ході виконання дитиною тієї чи іншої змістовної діяльності. Прояви обдарованості у дитини пов'язані з надзвичайними можливостями дитячих років життя. Потрібно мати на увазі, що в ранні до шкільні рокиШвидкий розвиток відбувається у всіх дітей, надаючи вирішальний внесок дитячих років у становлення інтелекту.

Основна складність виявлення в пору дитинства ознак обдарованості і полягає в тому, що в них непросто виділити власне індивідуальне відносно незалежне від вікового. Так, спостерігається у дитини висока розумова активність, особлива готовність до напруги - це внутрішня умова розумового зростання. І не відомо, чи воно виявиться стійкою особливістю і на наступних вікових етапах. Творчі устремління дитини, продукування ним нових ходів думки також можуть бути віднесені до провісників обдарованості, але це ще не факт, що вони матимуть подальший розвиток. При цьому ранні прояви обдарованості ще не визначають майбутніх можливостей людини: надзвичайно важко передбачати хід подальшого становлення обдарованості.

Обдаровані діти, що демонструють видатні здібності в одній області, іноді нічим не відрізняються від своїх однолітків у всіх інших відносинах. Однак, як правило, обдарованість охоплює широкий спектр індивідуально-психологічних особливостей. Більшості обдарованих дітей притаманні особливі риси, що відрізняють їхню відмінність від більшості однолітків.

Обдарованих дітей, як правило, відрізняє висока допитливість та дослідницька активність. Психофізіологічні дослідження показали, що у таких дітей підвищено біохімічну та електричну активність мозку.

Недолік інформації, яку можна засвоїти та переробити, обдаровані діти сприймають болісно. Тому обмеження їхньої активності загрожує негативними реакціями невротичного характеру. Обдарованих дітей у ранньому віцівідрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки та робити відповідні висновки; вони особливо захоплюються побудовою альтернативних моделей та систем. Їх характерна швидша передача нейронної інформації, їх внутрішньомозкова система є більш розгалуженою, з великою кількістю нервових зв'язків. Обдаровані діти зазвичай мають відмінну пам'ять, яка заснована на ранньому оволодінні мовою і абстрактним мисленням. Їх відрізняє здатність класифікувати та категоризувати інформацію та досвід, уміння широко користуватися накопиченими знаннями.

Найчастіше увагу до обдарованих дітей привертає великий словниковий запас, що супроводжується складними синтаксичними конструкціями, і навіть вміння ставити питання. Багато обдаровані діти із задоволенням читають словники та енциклопедії, вигадують слова, які мають, на їхню думку, висловлювати їхні власні поняття та уявні події, воліють ігри, що вимагають активізації розумових здібностей.

Обдарованих дітей також відрізняє підвищена концентрація уваги чимось, завзятість у досягненні результату у сфері, яка їм цікава. Проте властива багатьом їх різноманітність інтересів іноді призводить до того, що вони починають кілька справ одночасно, і навіть беруться за надто складні завдання. У них також є схильність до чітких схем та класифікацій. Наприклад, вони можуть бути захоплені складанням якихось таблиць історичних фактів, дат, виписуванням у різній послідовності які привернули їх увагу відомостей.

У сфері психосоціального розвитку обдарованим дітям притаманні такі риси.

Часто у обдарованих дітей сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано. Наприклад, шестирічна дитина повернулася додому після першого відвідування недільної школи і гнівно заявила, що Бог несправедливий. На уроці того дня йшлося про біблійну історію про Ноїв ковчег. Вдома він заявив: «Бог сказав людям, що треба робити і що на них чекає, якщо вони будуть погано поводитися. Тож вони могли врятуватися і не потонути. А звірам він нічого не сказав, він їх не попередив, то чому ж вони повинні вмирати? Бог несправедливий!»

Особисті системи цінностей у маленьких обдарованих дуже широкі. Вони гостро сприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе та оточуючих і жваво відгукуються на правду, справедливість, гармонію та природу. Телебачення приносить у наші будинки картини далеких проблем, а юні обдаровані глядачі чекають, а іноді й вимагають, щоб їхні батьки щось зробили для тих, хто потребує допомоги.

Зазвичай у віці діти що неспроможні чітко розвести реальність і фантазію. Особливо яскраво це проявляється у обдарованих. Вони настільки примхливі у словесному розмальовуванні та розвитку дієвих фантазій, настільки зживаються з ними, буквально «купаючись» у живій уяві, що часом вчителі та батьки демонструють зайву занепокоєння щодо здатності дитини відрізняти правду від вигадки. Ця яскрава уява народжує ціле фантастичне життя, багате та яскраве. Через багато років багато хто з них як у роботі, так і в житті зберігає елемент гри, винахідливість та творчий підхід якості, які стільки дали людству і в матеріальному, і в естетичному розвитку.

Однією з найважливіших рис для внутрішнього рівноваги обдарованого людини є добре розвинене почуття гумору. Талановиті люди обожнюють неспроможності, гру слів, «підкили», часто бачачи гумор там, де однолітки його не виявляють. Гумор може бути рятівним і здоровим щитом для тонкої психіки, яка потребує захисту від болісних ударів, що завдаються менш сприйнятливими людьми.

Інша особливість обдарованих дітей – змагальність. Схильність обдарованої дитини до змагальності відзначали багато дослідників (Н. Гольдман, К. Джонстоун, М. Партен, В. Е. Чуднівський, В. С. Юркевич та ін.). Змагальність, конкуренція – важливий чинник розвитку особистості, зміцнення, загартування характеру. Досвід перемог і поразок, що набувається в ході різних інтелектуальних, художніх, спортивних змагань дітей, надзвичайно важливий для подальшого життя, без нього наївно розраховувати на виховання творця, який не боїться життєвих труднощів. Через змагання дитина формує власне уявлення про свої можливості, самостверджується, набуває впевненості у своїх силах, вчиться ризикувати, набуває першого досвіду «розумного авантюризму».

Джерело схильності до змагальності у обдарованих дітей слід шукати у можливостях, що перевищують звичайні. Особливо важливу роль тут відіграють здатності до високодиференційованої оцінки. Збудована на цій основі самооцінка, навіть будучи не завищеною, а адекватною, здатна стимулювати інтерес до конкурентних форм взаємодії з однолітками. Але, відзначаючи це явище як природне, багато дослідників постійно говорять про необхідність змагання не так з «нормальними», як із такими ж обдарованими дітьми. Особливо цінний, на думку деяких фахівців, досвід поразок.

Але змагання як метод психосоціального розвитку має свої недоліки. Природне бажання обдарованої дитини перемагати, вигравати при постійному підкріпленні, що досягається шляхом конкурентної боротьби з необдарованими однолітками, як встановлено в ряді досліджень, приносить більше шкоди, ніж користь. . Конкуренція з сильнішими (обдарованими дітьми чи старшими) за дотримання ряду педагогічних умов дає хороші результати.

Наступна особливість обдарованих – це надчутливість до проблем. Здатність бачити проблему там, де інші не бачать жодних складнощів, - одна з найважливіших якостей, що відрізняють справжнього творця від «посередньої» людини (Д. Гілфорд, В. Лоуенфельд, А. Н. Лук, А. М. Матюшкін, К. Осборн та ін.). Серед якостей, властивих обдарованій дитині, надчутливість до проблем зазвичай займає одне з провідних місць. Ще Платон зазначав, що пізнання починається з подиву, що буденно. «Все є зрозумілим лише тому, чий розум ще не діє» .

Обдаровані діти постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що «не по зубах». З погляду їхнього розвитку такі спроби корисні. Але оскільки обдаровані діти в деяких речах роблять успіхи, недосяжні для більшості їхніх ровесників, батьки таких дітей (а через них і самі діти) схильні чекати на таку ж легкість у всіх своїх починаннях. Перебільшені очікування дорослих називають «ефектом ореолу» та привертають до нього увагу кожного, хто працює з обдарованими дітьми на будь-якій стадії розвитку. У ранньому дитинстві обдаровані діти як і емоційно залежні, нетерплячі і емоційно незбалансовані, як та його однолітки. Іноді вони більш промовисті - оскільки їхнє вміння виражати себе досконаліше. Однак їх чудові мовні здібності можуть призвести і до того, що дорослі починають невірно сприймати рівень їхньої емоційної зрілості - а це посилює проблему.

Дослідження показують, що страхи маленьких дітей зазвичай позбавлені реалізму. Батькам шестирічок, що виросли в місті, важко зрозуміти, чому їхні діти найбільше бояться левів або тигрів, а зовсім не автомобілів, які для них становлять набагато реальнішу небезпеку. Для обдарованих дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі до немовних проявів почуттів оточуючими і дуже схильні до мовчазної напруги, що виникає навколо них.

Також особливістю обдарованих дітей вважають перфекціонізм - прагнення доводити результати будь-якої своєї діяльності до їх відповідності найвищим вимогам, еталонам (моральним, естетичним, інтелектуальним та ін.) ця якість тісно пов'язана зі здатністю до оцінки, виражена в прагненні дитини до досконалості. Внутрішня потреба у досконалості продуктів своєї діяльності й у обдарованих дітей на ранніх вікових етапах. Ці діти не задовольняються, не досягнувши максимально високого рівня.

У молодшому шкільному віціобдаровані діти – як і їх менш здібні ровесники – є віковими егоцентристами у своєму тлумаченні подій та явищ. Він практично не має нічого спільного з егоїзмом і реально проявляється лише у пізнавальній сфері. Егоцентризм у разі - особливість вікового розвитку, переважно долається згодом. Він пов'язаний із проектуванням власних інтелектуальних та емоційних реакцій на сприйняття інших людей: дитина впевнена, що її сприйняття явищ та подій ідентичне одночасному сприйняттю інших людей.

Обдаровані діти, так само як і їхні «нормальні однолітки, часто не розуміють, що оточуючі здебільшого істотно відрізняються від них і в думках, і в бажаннях, і вчинках. Це властиво і дорослим, але якщо егоцентризм дорослого в значній мірі - похідне егоїзму, то егоцентризм дитини має іншу природу і визначається її нездатністю стати на позиції іншої людини, децентруватися, пов'язану з обмеженістю його досвіду.

Педагогам і батькам дуже важливо своєчасно вловити, не прогавити рис відносної сталості індивідуальності у дітей, які випереджають у розумовому відношенні свій вік.

Обдарованість дитини – це достатньо стійкі особливостісаме індивідуальних проявів непересічного, зростаючого віком інтелекту.

Відомий фахівець у галузі дитячої обдарованості Н. С. Лейтес, класифікуючи різні педагогічні підходи до цієї проблеми, виділяє три категорії дітей, яких у соціально-педагогічній практиці зазвичай і прийнято називати обдарованими: «діти з високим IQ; діти, які досягли видатних успіхів у будь-якому виді діяльності та діти з високою креативністю.

Інший фахівець у галузі психології інтелекту М. А. Холодна стверджує, що слід виділяти шість таких категорій; «кмітливі», «блискучі учні», «креативи», «компетентні», «талановиті», «мудрі».

Реальна педагогічна практиканавчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.

Друга група обдарованих, існування яких реагує педагогічна практика, - діти, досягли успіхів у будь-яких галузях діяльності. Їх виявлення будується на валідних методах діагностики та не становить особливих складнощів. До них відносять обдарованих молодих музикантів, художників, математиків, спортсменів. Цю категорію дітей найчастіше називають талановитими.

Бабаєва Ю.Д, Лейтес Н.С, Марютіна Т.М, Мелік-Пашаєв А.А в основному виділяють 3 основні риси, якими мають обдаровані діти:

1. Пізнавальна потреба.

а) активність-дитина постійно шукає зміни вражень, нову інформацію. Чим більше він дізнається, тим більше хочеться знати.

б) потреба у процесі розумової діяльності

в) задоволення від розумової напруги

1. Інтелект.

Характеризується конкретністю мислення та здатністю до абстракцій.

а) швидкість і точність виконання розумових операцій, зумовлених стійкістю уваги та чудовою оперативною пам'яттю.

б) сформованість навичок логічного мислення, прагнення до міркування, узагальнення, виділення головного, класифікацій.

в) багатство словника, швидкість та оригінальність словесних асоціацій

1. Креативність

а) особливий склад розуму

б) встановлення на творче виконання завдання

в) розвиненість творчого мислення та уяви

4 Психологічні проблеми обдарованих дітей

Положення про гармонійний психічний розвиток обдарованих дітей неодноразово переглядалося протягом всієї історії психолого-педагогічного вивчення феномену дитячої обдарованості.

Сучасні дослідження показують, що гармонійність у розвитку різних сторін психіки обдарованої людини є відносною рідкістю. Найчастіше можна зіткнутися з нерівномірністю, однобічністю розвитку, яка часто не тільки зберігається протягом усього життя обдарованої людини, а й поглиблюється, породжуючи в неї ряд психологічних проблем. На думку Ж.Ш. Терасе, обдаровані діти та підлітки часто страждають від так званої диссинхронії в темпах розвитку інтелектуальної, афективної та моторної сфери; під «дисинхронією» розуміється ефект прискореного розвитку одного з психічних процесів у поєднанні із звичайним (відповідним віком) або навіть уповільненим розвитком іншого

Диссинхронія психічного розвитку - цілісне явище. При цьому диференціюють два основні пов'язані з диссинхронією аспекти:

) інтернальний, тобто. пов'язаний з гетерогенністю темпів розвитку різних психічних процесів (інтелектуально-психомоторна або інтелектуально-афективна диссинхронія), а також з нерівномірністю у розвитку окремого психічного процесу (наприклад, в інтелектуальному розвитку часто спостерігається диссинхронія між процесом оволодіння мовними засобами);

) екстернальний - відбиває особливості взаємодії обдарованого дитини чи підлітка з її соціальним оточенням (вчителями, батьками та родичами, іншими дітьми) . Передбачається, що диссинхронія може виступати як причина неадаптивної поведінки обдарованої дитини або підлітка у її взаєминах із середовищем. Особливості навчання можуть, як посилювати, і послаблювати диссинхронію.

Поширений вид диссинхронії пов'язаний із різницею темпів розвитку інтелектуальних та комунікативних процесів. Відомо, що високий рівень інтелектуального розвитку не тільки не гарантує дитині, а й дорослому успішність у спілкуванні з іншими людьми, але нерідко поєднується з великими труднощами у встановленні контакту та здійсненні комунікації, а саме в цьому й проявляється феномен інтелектуально-соціальної диссинхронії.

Хоча обдаровані діти та підлітки з труднощами у спілкуванні нерідко успішно взаємодіють з партнерами через Інтернет, слід усвідомлювати, що при цьому процеси спілкування зазнають істотних змін порівняно з традиційними формамиспілкування. По-перше, змінюється зміст низки комунікативних цілей, і виключаються чи модифікуються деякі складні комунікативні дії, потребують високого рівня розвитку соціально-перцептивних, емоційних процесів (емпатії) й у цілому соціальної компетенції. По-друге, перетворюються методи практичної реалізації комунікативних цілей.

Інший поширений вид диссинхронії спричинений нерівномірністю розвитку інтелектуальних та психомоторних процесів останні відповідають за рухову активність людини. Наявність обдарованості у психомоторній сфері широко визнається, вона активно діагностується: викладачі та тренери здійснюють на постійній основі відбір перспективних дітей та підлітків для занять спортом, балетом, цирковою майстерністю тощо. Досить добре відомо, навіть із побутових спостережень, що обдарованість у психомоторній сфері нерідко поєднується з недорозвиненням інтелектуальної сфери дитини, підлітка чи дорослого. Багатогодинні заняття та тренування, дефіцит вільного часу, сильна фізична втома талановитих спортсменів не сприяють розвитку їх інтелектуальних здібностей. Добре відомий і інший варіант: характеристикою інтелектуально обдарованих дітей часто може бути затримка у розвитку психомоторних навичок, тобто. м'язова стислість, незграбність, незручність і недостатньо швидка рухова реакція. Непоодинокі випадки, коли найкращий «математик» класу або обдарований юний поет на уроках фізичної культуривиявляються серед учнів, що відстають. Це викликає глузування, а то й переслідування з боку однокласників. Ранній досвід подібних конфліктів з однолітками негативно позначається на становленні та розвитку характеру обдарованих дітей та підлітків. Більше того, часто вони не вміють утвердитися в групі однолітків, недостатньо фізично розвинені для того, щоб постояти за себе в сутичках, їм не властива агресивність, так що вони уникають зіткнень - у результаті порівняно багато обдарованих дітей і підлітків набувають репутації боягузливих «маминих синків» або дочок», що також не сприяє гармонійному розвитку їхнього характеру.

Дуже поширеним різновидом інтелектуально-психомоторної диссинхронії є погане володіння навичками листа дітьми, які виявляють обдарованість в інтелектуальній сфері. На думку ряду дослідників, це пов'язано з відмінностями у швидкості перебігу інтелектуальних та психомоторних у таких дітей. Будучи недостатньо сформованою, письмова мовавходить у протиріччя зі швидким темпом пізнавальної діяльності. Зусилля дитини, створені задля звільнення від цього виду дисгармонії, можуть обернутися, з одного боку, різким зниженням темпу інтелектуальних дій, з другого боку, помітним погіршенням якості письма - нерозбірливістю, неакуратністю, численними описками і пропусками значимих елементів повідомлення.

Обдаровані діти перебувають у стані великого ризику соціальної ізоляції та відкидання з боку ровесників. Реальний рівень здібностей обдарованих дітей не розуміється оточуючими та нормальний для такої дитини процес розвитку сприймається як аномальна непристосованість до життя у суспільстві. У таких дітей виникають труднощі у знаходженні близьких за духом друзів, виникають проблеми участі в іграх однолітків, які їм не цікаві. Діти підлаштовуються під інших, хочуть здаватися такими, як усі. Вчителі дуже часто не розпізнають обдарованих учнів та негативно оцінюють їх здібності та досягнення. Складність становища посилюється тим, що діти усвідомлюють свою несхожість.

Соціальна ізоляція - це не наслідок емоційних порушень, а результат умов, в яких виявляється дитина за відсутності групи, з якою вона могла б спілкуватися.

Психологічна практика показує неспроможність становища у тому, що дитина, випереджає однолітків за рівнем інтелекту, блискучий розумовими здібностями, нічого очікувати зустрічати труднощів у навчальних закладах - йому, очевидно, уготовано щасливіше, ніж в інших дитинство. Насправді ж дітей із раннім розумовим розквітом можуть очікувати чималі складнощі й удома, й у школі під час вікового розвитку.

Насамперед важливо, як поведуться батьки та інші старші члени сім'ї, коли виявиться незвичність дитини. Часто поряд із радістю та гордістю така дитина викликає і занепокоєння, навіть на сполох. Іноді його батьків непокоїть те, що інші, здавалося б, можуть лише мріяти: дитина прочитує всі книжки у домі; він поглинений вирішенням завдань; його не відірвати від монтування якихось пристроїв. Такою мірою пристрасть до розумової роботи справляє враження надмірності. Наприклад, дитина щодня приносить з бібліотеки 2-3 книги, різні, без особливого розбору, тут же прочитує їх, наступного дня змінює. Нерідко батьки, з якими нічого подібного не відбувалося, небезпечно придивляються до такої захопленості, до занять за віком. При цьому далеко не завжди дорослим вдається хоча б не впасти на голову дитини всі свої сумніви та страхи.

В інших сім'ях обдарованість дитини приймається як готовий дар, яким поспішають користуватися, насолоджуватися, який обіцяє велике майбутнє. Тут захоплюються успіхами дитини, незвичайністю її можливостей та охоче демонструють знайомим та незнайомим. Так підігрівається дитяче марнославство; а на основі зарозумілості і марнославства не так просто легко знайти спільну мову з однолітками. Надалі це може обернутися чималими прикростями для людини, що росте.

Таким чином, у питанні виховання обдарованих дітей велика відповідальність лежить на фахівцях: учителях, дитячих психологах. Вони мають вчасно підказати, спрямувати батьківське виховання.

Але дитина з розквітом інтелекту зустрічає труднощі нерозуміння далеко не тільки вдома, в колі сім'ї, а й у школі, де всіх навчають однаково, і вчення починається часто з того, що йому вже не цікаво.

Саме їм, найбільш допитливим, часто стає нудно у класі після перших уроків. Вже вміють читати і рахувати, їм доводиться перебувати в неробстві, поки інші освоюють абетку та початкові арифметичні дії. Звичайно, дуже багато залежить від того, як ведеться викладання. Наприклад, навчання, що розвиває, несе в собі щось нове і для найсильніших учнів (для них воно може бути особливо привабливим), але біда наших шкіл у тому, що навіть найкращий вчитель, маючи справу з цілим класом, позбавлений можливості орієнтуватися на тих, хто йде попереду...

Труднощі можуть початися з того, що дитина, яка випереджає однолітків, схильна постійно привертати до себе увагу. Стрімке виконання завдань, готовність правильно відповісти не питання вчителя - йому розумова гра, змагання. І він квапливіше за інших тягне руку - радісний, передчуваючи схвалення. І при цьому постійно прагне нової розумової їжі... Але це через якийсь час набридає вчителю, і іншим учням, і йому самому. Такий учень поступово стає всім у класі в тягар.

Часто у початкових класах найбільш розвиненого учня майже перестають питати: вчитель упевнений, що він і так знає. А коли він бачить, що його активність вчителю не потрібна, і переключається на що-небудь стороннє - не уникнути невдоволення педагога: чому відволікається і не цікавиться заняттями?

Так, спочатку ентузіаст навчальних занять, дитина стає зайвою у школі, а вона їй - непотрібною. В результаті вже в перші шкільні роки і тим більше підліткові багато видатних дітей опиняються в конфлікті з вчителями. Причина такого конфлікту в тому, що найбільш здібні учні потребують навантаження, яке було б за їхніми розумовими силами; а середня школа, окрім середньої програми, нічого їм запропонувати не може.

Непересічний учень – випробування для вчителя, особливо якщо для вчителя головне – «щоб був порядок». Щоправда, чимала частина обдарованих дітей, зрештою, якось пристосовується до загальних вимог. Але відбувається це, по суті, ціною ослаблення, якщо не втрати деяких важливих особливостей, що відрізняють таких дітей. Вони змушені стає менш самостійними, гальмувати свою допитливість та творчі пориви. Їхні особливі можливості залишаються незатребуваними.

Бувають інші варіанти шкільних труднощів у дитини з раннім розумовим розквітом. Від нього чекають, вимагають і батьки та педагоги, щоб він обов'язково був зразковим учнем, відмінником. Адже позначки часто ставлять не лише за знання, а й за поведінку, за почерк. Обдарованим дітям дістається набагато більше, ніж іншим, наприклад, не формою виконане завдання, за не передбачене темою висловлювання під час уроку, за недбалу письмову роботу. А в деяких сім'ях будь-яке зниження позначок сприймається як драма.

У дитини з високим розумовим розвитком нерідкі труднощі у відносинах з однолітками. Відомо, що конфлікти, які у процесі спілкування дітей друг з одним, неминучі. Щодо обдарованих дітей ситуація ускладнюється тим, що труднощі, які зазнають діти у встановленні та підтримці добрих відносин зі своїми однолітками, посилюється через їх високий розумовий і мовного розвитку. Інакше кажучи, здібності обдарованих дітей є своєрідним бар'єром, який відокремлює їхню відмінність від «середніх» однолітків. Непоодинокі випадки, коли загальна маса школярів не сприймає неординарних однолітків, виганяє їх зі своїх рядів, навішуючи образливі ярлики, починає активно відторгати від себе таких дітей, намагається поставити його в незручне становище. А обдарована дитина, щоб не виявитися знедоленою, прагне бути «як усі»: уникає виявляти себе знаючим або, тим більше, найстарішим, іде в себе, замикається.

Дуже часто джерелом своїх проблем є обдаровані діти. Ні для кого не секрет, як бувають складні стосунки між обдарованими дітьми та їхніми однолітками. Правда, у більшості джерел вони описуються в основному в одній площині: успіхи обдарованих дітей - предмет заздрощів їхніх однолітків і довготривала основа для зарозумілості і зазнайства з боку цих дітей. Вважається, що звідси й протікають конфлікти та проблеми. Чимало додаткових переживань дістається частку обдарованого дитини, якщо йому даються фізкультура, заняття з праці. Фізична невмілість, боязкість у учня, далеко випереджає інших у розумовому відношенні, неодмінно стають приводом для глузування. Тертя з товаришами бувають викликані і тим, у що грають діти: юні інтелектуали тягнуться до різних словесних ігор, до шахів у роки, коли їхні однолітки - переважно до рухливим і веселим ігор.

Рівень інтелектуального розвитку дозволяє обдарованим дітям аналізувати власне поведінку, але з нормального вікового егоцентризму вони потребують допомоги дорослих. Для обдарованих дітей характерна стандартна сумісність поведінкових моделей, тому їм важко знаходити спільну мову з однолітками. У зв'язку з цим вчителі обдарованих дітей часто відзначають їхнє прагнення переривати співрозмовника, поправляти його, демонструвати власні знання та перетворювати оточуючих на предмет глузувань.

Причина прагнення таких дітей перервати співрозмовника полягає в тому, що вони вже в курсі того, що йдеться, і готові завершити думку співрозмовника за нього, пропонуючи свою відповідь, хоча співрозмовник ще не готовий його сприйняти.

Такі діти схоплюють думку на льоту, навіть якщо їм повідомляється щось нове, і прагнуть продемонструвати своє розуміння. Така «перебиваюча» передчасна відповідь є відображенням стандартної швидкості сприйняття співрозмовників.

У кожному такому разі дитина, очевидно, вважає, що й інші слухачі, що у цій розмові, сприймають і обробляють інформацію з такою ж швидкістю. Тут дитині не вистачає терпіння, яке має місце не лише у спілкуванні з однолітками, а й на уроках у школі, у спілкуванні з дорослими.

В результаті обдарована дитина наштовхується на відчуження. Він не розуміє негативної реакції на свій вчинок, який, на його думку, мав показати спільність, а не перевагу. У відповідь на явне неприйняття оточуючих обдаровані діти часто використовують зброю двох видів - багатий мовний запас і гостре сприйняття вразливих сторін друзів або членів сім'ї. Через це їх випади у відповідь часто більш болючі, ніж те, що їх спровокувало. Це своєрідна демонстрація сили виявляється у глузуваннях, глузуваннях, безжальному сарказмі стосовно інших дітей.

Дослідження П.Торренса показали, що обдаровані діти швидко проходять початкові рівні розвитку інтелекту та чинять опір усім видам нетворчих робіт. Це створює масу проблем, оцінюється вчителями як упертість, лінь чи дурість. Невисокий психологічний рівень підготовки вчителя для робіт з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці та мисленні призводить до того, що, оцінюючи своїх підопічних, вчителі відзначають у них демонстративність, бажання все робити по-своєму, істеричність, невміння дотримуватися прийнятих зразків. З іншого боку, оригінальність творчого мислення часто оцінюється оточуючими як відхилення. Обдарованим дітям доводиться близько 2/3 часу у школі проводити даремно, виявляючи «інтелектуальний саботаж». Обдаровані діти набагато швидше за своїх однолітків проходять початкові рівні соціальної адаптації (слухняність та зразкова поведінка, орієнтована на отримання позитивної оцінки дорослих); у підлітковому віці вони часто хіба що минають фазу дитячого конформізму і чинять опір стандартним правилам, груповим нормам і внутрішньогруповим орієнтаціям на авторитарних лідерів.

Дослідники показують вищу чутливість обдарованих до нових ситуацій, що зумовлює особливим труднощам.

Л. Холлінгуорт, вивчаючи проблеми адаптації обдарованих дітей, виділила такі психологічні проблеми:

1. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто виникає тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованих дітей. Порушення у поведінці можуть виникати оскільки навчальний план відповідає їхнім здібностям.
2. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри та нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки. Внаслідок цього обдарована дитина опиняється в ізоляції, йде в себе.
3. Конформність. Обдаровані діти, відкидаючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо якщо ці стандарти суперечать їхнім інтересам.
4. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерно замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування та філософські проблеми.
5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком. Обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко ставати лідерами.
6. Прагнення до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Звідси відчуття незадоволеності, власної неадекватності та низька самооцінка.
7. Потреба уваги дорослих. Через прагнення пізнання обдаровані діти нерідко монополізують увагу вчителів, батьків та інших дорослих. Це спричиняє тертя у відносинах з іншими дітьми. Нерідко обдаровані діти нетерпимо ставляться до дітей, які стоять нижче в інтелектуальному розвитку. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають зневагу чи нетерпіння.

Допомогти дитині знайти нормальне самосприйняття та змінити ту чи іншу небажану модель поведінки повинні батьки та педагоги, які працюють з обдарованими дітьми.

5. Методи навчання обдарованих дітей

Оскільки обдаровані діти мають вищий рівень розумового інтелектуального розвитку, можуть швидше і глибше засвоювати матеріал, ніж більшість їх однолітків, всі вони потребують дещо інших методів викладання.

Одним із способів вирішення цих проблем може бути збагачення та прискорення.

В умовах звичайної школи прискорення набуває форми більш раннього вступу дитини до першого класу та подальшого «перестрибування» через класи.

Прискорення має як позитивні, і негативні риси. З одного боку, обдарована дитина отримує адекватну своїм здібностям навантаження і позбавляється стомлюючої нудьги повільного просування по матеріалу, необхідного його менш розвиненим одноліткам. З іншого боку, однак, великі навантаження і соціальна ситуація, що не відповідає віку, іноді виявляється надто важкими для рано розвиненої дитини.

Інший метод підтримки навчання обдарованих дітей – збагачення – найчастіше в нашій країні набуває форми додаткових занятьу різноманітних гуртках (з математики, фізики, моделювання тощо), секціях, школах спеціальних дисциплін (музики, малювання тощо). У цих гуртках зазвичай є можливість індивідуального підходудо дитини та роботи на досить складному рівні, що не дозволяє нудьгувати. Таким чином, створюється достатня мотивація та хороші умови для прогресу обдарованої дитини. Проблема тут полягає в тому, що дитина, яка відвідує гурток (або гуртки), продовжує займатися з загальноосвітніх предметів за тією схемою, яка не відповідає особливостям його інтелекту.

Більш систематичний та теоретично обґрунтований метод збагачення розроблений відомим фахівцем у галузі психології обдарованості Дж. Рензуллі. Цей метод передбачає три рівні. Перший рівень включає заняття із загального ознайомлення з широкими, часом світоглядними темами, що виходять за межі звичайної шкільної програми. Завдання роботи в рамках першого рівня, що охоплює всіх, а не тільки особливо обдарованих дітей, полягає в тому, щоб допомогти учням знайти цікаву для них область занять. Другий рівень спрямований на розвиток когнітивних та емоційних процесів. Особливістю методу Резнуллі є спроба поєднати когнітивне навчання з інтересами дитини, що проявилися на основі занять першого рівня. Два перші рівні розраховані на всіх дітей, але в ході цих занять загальної кількостівиділяються ті, хто може вважатися особливо обдарованим у якихось областях. Ці діти допускаються до третього, найвищого у системі Резнуллі рівня збагачення. Робота в рамках цього третього рівня передбачає самостійні індивідуальні дослідження учня в тій галузі, яка представляє йому найбільший інтерес, тим самим дитина отримує досвід власне творчої роботи: не просто засвоєння знаного знання, але виробництва свого продукту. Система Резнуллі включає, в такий спосіб, непросто методи інтелектуального збагачення учнів, а й методи виявлення найбільш обдарованих їх виходячи з самого навчального процесу, а чи не психологічних тестів. Тим самим забезпечується певна «демократичність» роботи, яка підкреслюється і тією обставиною, що два з трьох її рівнів надаються всім учням, а не лише обраним. Крім того, три рівні дозволяють увімкнути перед самостійною роботою дуже важливий момент формування інтересів.

Другий спосіб – спеціальні школи для обдарованих дітей: ліцеї, гімназії. Діяльність таких установ ґрунтується на низці наукових принципів.

Знайти точку зростання. Для успішної роботи з обдарованою дитиною школа зобов'язана знайти її сильну сторону і дати можливість проявити її, відчути смак успіху і повірити у свої можливості. Тоді й тільки тоді учня з'явиться інтерес, розвинеться мотивація, що є необхідною умовою успіху.

Виявлення індивідуальних особливостей. Обдарованість не лежить на поверхні, вона може бути непомітною для «неозброєного ока».

Заняття з індивідуального розкладу. Мета підтримки дитини на її точках зростання передбачає можливість індивідуальної швидкості просування з різних дисциплін. Дитина повинна мати можливість займатися математикою, рідною чи іноземною мовою тощо. не зі своїми однолітками, а з тими дітьми, з ким він знаходиться на одному рівні знань та умінь.

Мінімальні розміри навчальних груп. Бажано, щоб учбові групи не перевищували 10 осіб. Тільки в цьому випадку можна досягти справді індивідуального підходу та забезпечити індивідуальний розклад учням.

Спеціальна допомога. Умовою успішної педагогіки обдарованості є надання допомоги, яка передбачає як Індивідуальні заняттяз фахівцями, і спеціальні кошти на заняттях.

Виховання лідерських якостей. Творча активність характеризується вмінням самостійно, незважаючи на інших вибирати сферу своєї діяльності і рухатися вперед.

Навчальні програми, що відкривають простір творчості. Програми для обдарованих дітей повинні відкривати можливості для самостійної роботита розгляду складних світоглядних проблем.

Організація занять на кшталт «вільного класу». Цей тип занять, допустимий при невеликих розмірах навчальних груп, передбачає можливість переміщення учнів за класом під час занять, освіти груп, зайнятих різними питаннями, та щодо вільний вибір робіт дітьми.

Стиль вчителя – спільна творчість з учнями. Вчитель у роботі з обдарованими дітьми повинен прагнути не так до того, щоб передати певну сукупність знань, скільки допомогти учням робити самостійні висновки та відкриття. Такий підхід пов'язаний і з тим, що вчитель не встановлює однозначних оцінок правильності, зразка правильної відповіді. Учні самі сперечаються один з одним та оцінюють різні можливості відповідей.

Підбір учителів. Підбір вчителів повинен ґрунтуватися не тільки на їхній компетентності та вмінні знаходити підхід до учнів. Отже, підбір вчителів має враховувати і чинник особистої творчості, яскравості кандидата.

Робота із батьками. Батькам повинна надаватися небанальна інформація про їхніх дітей, їхні сильні та слабкі сторони та перспективи розвитку.

Формування коректних взаємин між учнями. Установка на лідерство та на змагання не повинна переходити в агресивні форми поведінки учнів. Рішуча заборона має бути накладена на будь-яку вербальну чи фізичну агресію.

Індивідуальна психологічна допомога. Навіть за самої раціональної організації навчального процесу не можна виключити виникнення особистісних проблем у обдарованих учнів. У цьому випадку їм має бути надано допомогу професійним психологом.

Неважко бачити, що викладені принципи утворюють своєрідну програму-максимум, здійснити яку в повному обсязі непросто. Однак досвід їх застосування показує їх великий ефект, що розвиває. Позитивні результати можна досягти вже за часткової реалізації цих принципів.

Практика розвитку обдарованих учнів передбачає розробку та реалізацію спеціальних програм та навчальних матеріалів, спрямованих на навчання обдарованих дітей творчості, уміння спілкуватися, формування лідерських та інших особистісних якостей, що сприяють у майбутньому соціальній реалізації творчої особистості.

Пассов (1982) запропонував 7 принципів спеціалізації навчальних програм, стосовно обдарованим та талановитим дітям різного віку.

1. Зміст навчальної програми має передбачати тривале, поглиблене вивчення найважливіших проблем, ідей і тих, які інтегрують знання структурами мислення.
2. Навчальна програма для обдарованих та талановитих дітей має передбачати розвиток продуктивного мислення, а також навичок його практичного застосування, що дозволяє учням переосмислювати наявні знання та генерувати нові.
3. Навчальна програма для обдарованих і талановитих дітей повинна давати їм можливість долучатися до знання, що постійно змінюється, і до нової інформації, прищеплювати їм прагнення до придбання знань.
4. Навчальна програма для обдарованих та талановитих дітей має передбачати наявність та вільне використання відповідних джерел.
5. Навчальна програма для обдарованих та талановитих дітей має заохочувати їхню ініціативу та самостійність у навчанні та розвитку.
6. Навчальна програма для обдарованих та талановитих дітей має сприяти розвитку їхньої свідомості та самосвідомості, розуміння зв'язків з іншими людьми, природою, культурою тощо.
7. Навчальна програма для обдарованих та талановитих дітей має оцінюватися відповідно до раніше означених принципів. При цьому особлива увага приділяється складним розумовим процесам дітей, їх здібностям до творчості та виконавчої майстерності.

Ці принципи покликані допомогти спеціалістам, зайнятим у галузі навчання обдарованих та талановитих дітей.

Нижче наводяться деякі найважливіші здібності та вміння, що підлягають розвитку в обдарованих дітей.

1. Пізнавальні здібності та навички
2. Володіння великим обсягом інформації.
3. Багатий словарний запас.
4. Перенесення засвоєного нового матеріал.
5. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків.
6. Виявлення прихованих залежностей та зв'язків.
7. Вміння робити висновки.
8. Вміння інтегрувати та синтезувати інформацію.
9. Участь у вирішенні складних проблем.
10. Організація інформації.
11. Вміння вловлювати складні ідеї.
12. Вміння помічати тонкі відмінності.
13. Чутливість до протиріч.
14. Використання альтернативних шляхів пошуку інформації.
15. Аналіз ситуацій.
16. Вміння оцінювати як процес, і результат.
17. Вміння передбачати наслідки.
18. Вміння міркувати.
19. Побудова гіпотез.
20. Застосування ідей практично.
21. Здатність до перетворень.
22. Критичність у мисленні.
23. Висока допитливість.
24. 2.Творчі здібності
25. Здатність ризикувати.
26. Дивергентне мислення.
27. Гнучкість у мисленні та діях.
28. Швидкість мислення.
29. Здатність висловлювати оригінальні ідеї, винаходити щось нове.
30. Багата уява.
31. Сприйняття неоднозначних речей.
32. Високі естетичні цінності.
33. Розвинена інтуїція.
34. 3. Особливості емоційної сфери
35. Реалістичний Я концепції.
36. Повага до інших.
37. Емпатичне ставлення до людей.
38. Терпимість до особливостей інших людей.
39. Схильність до самоаналізу.
40. Терпиме ставлення до критики.
41. Готовність ділитися речами та ідеями.
42. Наполегливість у виконанні завдання.
43. Незалежність у мисленні та поведінці.
44. Відсутність нетерпіння в очікуванні винагороди.
45. Змагання.
46. Почуття гумору.
47. Чуйність до аналізу моральних проблем.
48. Впевненість у своїх силах та здібностях.

Внутрішня мотивація.

Висновки за розділом 1

Багатозначність терміну «обдарованість» у науковій літературі вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. У вітчизняній психології диференційовані поняття "здатності", "обдарованість" та "талант" за єдиною основою - успішністю діяльності. Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості людини. Здібності є результатом розвитку задатків.

Якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідні успішного виконання будь-якої діяльності, називається обдарованістю.

В цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включають такі компоненти:

· біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;

· сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;

· інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації та вирішувати нові проблеми;

· емоційно - вольові структури, що зумовлюють тривалі домінантні орієнтації та їх штучне підтримання;

До видів обдарованості відносять художню, загальну інтелектуальну чи академічну обдарованість, творчу, соціальну обдарованість

Більшості обдарованих дітей притаманні особливі риси, що відрізняють їхню відмінність від більшості однолітків. У плані розумового розвитку обдарованих дітей відрізняє висока допитливість та дослідницька активність; здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки та робити відповідні висновки; відмінна пам'ять, яка заснована на ранньому оволодінні мовою та абстрактним мисленням; здатність класифікувати інформацію та досвід, уміння широко користуватися накопиченими знаннями; великий словниковий запас, що супроводжується складними синтаксичними конструкціями; підвищена концентрація уваги чимось, завзятість у досягненні результату.

Сучасні дослідження показують, що гармонійність у розвитку різних сторін психіки обдарованої людини є відносною рідкістю. Обдаровані діти та підлітки часто страждають від так званої диссинхронії у темпах розвитку інтелектуальної, афективної та моторної сфери. Під «дисинхронією» розуміється ефект прискореного розвитку однієї з психічних процесів разом із звичайним (відповідним віком) і навіть уповільненим розвитком іншого.

Обдаровані діти перебувають у стані великого ризику соціальної ізоляції та відкидання з боку ровесників.

5. Оскільки обдаровані діти мають вищий рівень розумового інтелектуального розвитку, можуть швидше і глибше засвоювати матеріал, ніж більшість їх однолітків, всі вони потребують дещо інших методів викладання. Одним із способів вирішення цих проблем може бути збагачення та прискорення. Практика розвитку обдарованих учнів передбачає розробку та реалізацію спеціальних програм та навчальних матеріалів, спрямованих на навчання обдарованих дітей творчості, уміння спілкуватися, формування лідерських та інших особистісних якостей, що сприяють у майбутньому соціальній реалізації творчої особистості.

Розділ 2. Можливості психодіагностичного дослідження обдарованих дітей

1 Дослідження структури інтелекту (тест Амтхауера)

Вперше тест структури інтелекту було описано Р. Амтхауером в 1953 р. Груповий тест призначається з метою оцінки структури інтелекту осіб віком від 13 років. Амтхауер включив до свого тесту завдання на діагностику наступних компонентів інтелекту: вербального, рахунково-математичного, просторового, мнемічного.

Тест складається з 9 субтестів, кожен з яких спрямований на вимір різних функційінтелекту.

сбт. Логічний вибір.

Призначений для вивчення індуктивного мислення та чуття мови. Завдання випробуваного закінчити речення одним із наведених слів.

сбт. Визначення загальних характеристик.

Направлений на дослідження здібностей до абстрагування, оперування вербальними поняттями. У завданнях пропонується по 5 слів, у тому числі 4 об'єднані змістом, одне зайве.

завдань. Час – 6 хвилин. Максимальна оцінка – 20 балів.

сбт. Аналогії.

Направлений вивчення комбінаторних здібностей. У завданні 3 слова. Між 1 і 2 існує зв'язок, після третього прочерк. Необхідно з 5 варіантів вибрати один, який пов'язаний із третім, як перший із другим.

сбт. Класифікація.

Направлений вивчення здібностей виносити судження. Випробуваний має позначити два слова загальним поняттям. 16 завдань. Час – 8 хвилин. Оцінка в залежності від рівня узагальнення Максимальна оцінка – 32 бали.

сбт. Завдання з цього приводу.

Направлений оцінку практичного, математичного мислення.

завдань. Час – 10 хвилин. Максимальна оцінка – 20 балів.

сбт. Ряди чисел.

Направлений на дослідження індуктивного мислення та здатності оперувати числами. Випробуваний повинен встановити закономірність числового ряду та продовжити його. 20 завдань. Час – 10 хвилин. Максимальна оцінка – 20 балів.

сбт. Вибір фігур.

Направлений на дослідження просторової уяви, комбінаторних здібностей. У завданнях наводяться розділені частини геометричні фігури.

завдань. Час – 7 хвилин. Максимальна оцінка – 20 балів.

сбт. Завдання із кубиками.

Направлений на дослідження просторової уяви та комбінаторних здібностей. У кожному завданні наведено куб у зміненому положенні.

завдань. Час – 9 хвилин. Максимальна оцінка – 20 балів.

сбт. Завдання на здатність зосередити увагу та зберегти в пам'яті засвоєне.

Пропонується запам'ятати 25 слів та знайти їх серед запропонованих інших завдань.

завдань. Час заучування 3 хвилини. Час виконання 6 хвилин Максимальна оцінка – 20 балів.

Загалом тест містить 176 завдань. Загальний часвиконання 90 хвилин. Максимальна оцінка – 192 бали.

Процедура тестування:

Для організації та проведення тестування необхідно підготувати робочі зошити. Відповіді на завдання вписуються ними в бланки відповідей. Перед виконанням завдань експериментатор розбирає разом із учасниками приклади розв'язання задач .

Аналіз результатів: Для дітей 12 – 13 років

Сирі балиРівень інтелекту> 100Дуже високий> 90високий> 71-89норма

2 Дослідження творчого мислення обдарованих дітей (модифіковані креативні тести Вільямса)

Серед численних здібностей, які є найбільш важливими для зростання та розвитку дитини, область креативності залишається найменш забезпеченою валідними методами оцінки. Автор модифікованих тестів – Є.Є. Тунік.

Цей комплект методик був розроблений для задоволення цієї потреби; він являє собою систему виміру восьми факторів дивергентного мислення та особистісних характеристик за моделлю Вільямса.

Таблиця 1 Модель творчої поведінки дитини Вільямса

Творчі факториЗначенняКогнітивно-інтелектуальні творчі факториВтеча мислення Незвичайні відповіді нестандартні ідеї Відступ від очевидного, загальноприйнятогоРозробленість мислення Додавати до...Ушляхетнити ідею Прикрасити просту ідею або відповідь, щоб зробити її більш цікавою, глибокою Сприймати критику, припускати можливість невдачі Намагатися будувати припущення, робити здогади Діяти в неструктурованих умовах Захищати власні ідеї Складність (комплексність) Дослідити невідоме (Бути готовим...) Пошук багатьох альтернатив Бачити різницю між тим, що є, і тим, що могло б бути Привести в порядок невпорядковане Розбиратися в складних проблемах Сумніватися в єдино вірному рішенніЛюбознательність Бути готовим... Мати бажання...Бути допитливим і виявляти інтерес Грати ідеями Знайти вихід у замішання ситуаціях; виявляти інтерес до загадок, головоломок Розмірковувати над прихованим сенсом явищ Слідувати передчуттям, просто подивитися, що станеться Уява Мати сили ... Візуалізувати і будувати уявні образи Уявляти те, чого ніколи не було Довіряти інтуїції реального світу

САР – це набір тестів, що складаються з двох методик для дітей: Тесту дивергентного (творчого) мислення та Тесту творчих особистісних характеристик. Третя методика – Шкала Вільямса, призначена для оцінки батьками та вчителями тих самих досліджуваних факторів, що характеризують творчих дітей.

Всі три методики можуть бути використані для ідентифікації та оцінки найважливіших факторів, пов'язаних з творчими здібностями, які виявляються певною мірою у всіх дітей.

Ці методики можуть бути використані вчителями, зацікавленими у виявленні та розвитку різних здібностей дітей, а не лише у традиційній оцінці академічних досягнень та тестуванні інтелекту.

Адаптований варіант може бути використаний для дітей віком від 5 до 17 років, тобто для дітей старших груп дитсадка, а також для школярів.

Тест дивергентного мислення може бути використаний для дітей віком від 5 до 17 років. Друга частина – Тест особистісних творчих характеристик (самооцінка) для дітей від 5 до 11 класів школи. І, нарешті, третина – Шкала з оцінки особистісних творчих проявів батьками та педагогами – для дітей віком від 5 до 17 років.

Тест дивергентного мислення спрямований на діагностику комбінації вербальних лівопівкульних показників та правопівкульних візуально-перцептивних показників. Дані оцінюються за допомогою чотирьох факторів дивергентного мислення: швидкість, гнучкість, оригінальність і розробленість, отриманих в результаті факторного аналізу, при дослідженні інтелекту Гілфордом. Повний тест відображає когнітивно-афективні процеси синхронної діяльності правої та лівої півкуль мозку.

Тест творчих характеристик особистості - це опитувальник, що складається з 50 пунктів, які допомагають з'ясувати, наскільки допитливими, наділеними уявою, які вміють розумітися на складних ідеях і здатні ризикувати вважають себе діти. Результати представлені у вигляді загального сирого бала та чотирьох окремих оцінок за допитливістю, уявою, складністю та здатністю ризикувати. Ці фактори є індивідуально-особистісними за природою та відповідають чергуванню лівопівкульного вербального аналізу з правопівкульними процесами. Отже, обидві тестові методики задовольняють критеріям, що вимагають або поперемінної роботи півкуль, або їх інтеграції в обробці інформації за допомогою синтезу.

Шкала Вільямса є опитувальником, за допомогою якого за допомогою спостереження можна оцінити вісім факторів креативності, що визначаються у двох попередніх тестах. У опитувальнику наводяться по 6 характеристик для кожного з восьми факторів, за якими батькам та вчителям пропонується оцінити дитину.

Застосовуючи ці тести, ми отримуємо можливість оцінити всю сукупність різноманітних пізнавальних та особистісних якостей дитини.

Дані тести дають можливість оцінювати когнітивні та афективно-особистісні дивергентні якості дітей для:

відбору дітей, чиї таланти та творчі здібності не могли бути оцінені за допомогою існуючих раніше методів;

відбору дітей для навчання з використанням програми для обдарованих, з метою розвитку творчих здібностей;

виявлення та включення до спеціальних груп для занять за спеціальними або індивідуальними програмами або для навчання у звичайних класах тих дітей, які раніше вважалися нездатними через низьку академічну успішність або низькі показники за IQ.

2.1 Тест дивергентного (творчого) мислення

Порядок проведення:

Проводиться в групі, обмежений за часом: 20 хвилин для старших класів (4-11 класи), 25 хвилин для молодших класів (1-3 та дітей дитячого садка). У молодших класах діти можуть називати підписи до малюнків.

Інструкція:

Перед початком тестування слід прочитати інструкцію до Тесту дивергентного мислення: «Це завдання допоможе дізнатися, наскільки ви здатні до творчого самовираження за допомогою малюнків. Пропонується 12 малюнків. Працюйте швидко. Постарайтеся намалювати настільки незвичайну картинку, яку ніхто інший не зможе вигадати. Вам буде дано 20 (25) хвилин, щоб намалювати малюнки. Працюйте у квадратиках по порядку, не стрибайте безладно з одного квадрата на інший. Створюючи картинку, використовуйте лінію чи фігуру всередині кожного квадрата, зробіть її частиною картини. Ви можете малювати будь-де всередині квадрата, залежно від того, що ви хочете зобразити. Можна використовувати різні кольорищоб малюнки були цікавими та незвичайними. Після завершення роботи над кожним малюнком подумайте над цікавою назвою та запишіть назву у рядку під картинкою. Не турбуйтеся про правильне написання. Створення оригінальної назви важливіше, ніж почерк та орфографія. Ваша назва має розповісти про те, що зображено на картинці, розкрити її зміст».

Обробка даних:

Описувані чотири когнітивні фактори дивергентного мислення тісно корелюють з творчим проявом особистості (правопівкульний, візуальний, синтетичний стиль мислення). Вони оцінюються разом із п'ятим чинником, що характеризує здатність до словникового синтезу (лівопівкульний, вербальний стиль мислення). В результаті виходить п'ять показників, виражених у сирих балах:

швидкість (Б)

гнучкість (Г)

оригінальність (О)

розробленість (Р)

назва (Н)

Побіжність - продуктивність, визначається шляхом підрахунку кількості малюнків, зроблених дитиною, незалежно від їхнього змісту.

Обгрунтування: творчі особистості працюють продуктивно, із цим пов'язана більш розвинена швидкість мислення. Діапазон можливих балів від 1 до 12 (по одному балу на кожен малюнок).

Гнучкість - кількість змін категорії малюнка, рахуючи від першого малюнка.

живе (Ж) - людина, обличчя, квітка, дерево, будь-яка рослина, плоди, тварина, комаха, риба, птах і т.д.

механічне, предметне (М) - човен, космічний корабель, велосипед, машина, інструмент, іграшка, обладнання, меблі, предмети домашнього вжитку, посуд тощо.

символічний (С) - буква, цифра, назва, герб, прапор, символічне позначення і т.д.

видове, жанрове (В) – місто, шосе, будинок, двір, парк, космос, гори тощо.

Обгрунтування: творчі особистості частіше вважають за краще міняти щось, замість того, щоб інертно дотримуватися одного шляху або однієї категорії. Їхнє мислення не фіксоване, а рухоме. Діапазон можливих балів від 1 до 11, залежно від того, скільки разів змінюватиметься категорія картинки, крім першої.

Оригінальність – місце розташування (всередині-зовні щодо стимульної фігури), де виконується малюнок. Кожен квадрат містить стимульну лінію або фігуру, яка буде обмеженням менш творчих людей. Найбільш оригінальні ті, хто малює всередині та зовні даної стимульної фігури.

Обгрунтування: менш креативні особистості зазвичай ігнорують замкнуту фігуру-стимул і малюють її межами, т. е. малюнок буде лише зовні. Більш креативні люди працюватимуть усередині закритої частини. Високо креативні люди синтезуватимуть, об'єднуватимуть, і їх не стримуватиме жодний замкнутий контур, тобто малюнок буде як зовні, так і всередині стимульної фігури.

бал – малюють лише зовні.

бали – малюють лише всередині.

бали – малюють як зовні, так і всередині.

Загальний сирий бал за оригінальністю (О) дорівнює сумі балів за цим фактором за всіма малюнками.

Розробленість – симетрія-асиметрія, де розташовані деталі, що роблять малюнок асиметричним.

балів - симетрично внутрішній та зовнішній простір.

бал - асиметрично поза замкнутим контуром.

бала – асиметрично всередині замкнутого контуру.

бали - асиметрично повністю: різні зовнішні деталі з обох сторін контуру та асиметричне зображення всередині контуру.

Загальний сирий бал за розробленістю (Р) - сума балів за фактором розробленості за всіма малюнками.

Назва - багатство словникового запасу (кількість слів, використаних у назві) та здатність до образної передачі суті зображеного на малюнках (прямий опис або прихований зміст, підтекст).

балів - назва не дана

бал – назва, що складається з одного слова без визначення.

бала - словосполучення, кілька слів, які відображають те, що намальовано на зображенні.

бала - образна назва, що виражає більше, ніж показано на картинці, тобто прихований зміст.

Загальний сирий бал за назву (Н) дорівнюватиме сумі балів за цим фактором, отриманих за кожний малюнок. Стимульний матеріал до тесту є у додатку 1.

2.2.2 Тест особистісних творчих характеристик

Спосіб проведення:

Інструкція:

Це завдання допоможе вам з'ясувати, наскільки творчою особистістю ви вважаєте себе. Серед наступних коротких пропозицій ви знайдете такі, які безперечно підходять вам краще, ніж інші. Їх слід відзначити знаком «X» у колонці «Здебільшого вірно». Деякі пропозиції підходять вам лише частково, їх слід позначити знаком «X» у стовпчику «Почасти правильно». Інші твердження не підійдуть вам зовсім, їх потрібно позначити знаком «X» у колонці «Здебільшого неправильно». Ті твердження, щодо яких ви не можете дійти рішення, потрібно позначити знаком «X» у стовпчику «Не можу вирішити».

Робіть позначки до кожної пропозиції та не замислюйтесь довго. Тут немає правильних чи неправильних відповідей. Зауважте перше, що спаде вам на думку, читаючи пропозицію. Це завдання не обмежене у часі, але працюйте якнайшвидше. Пам'ятайте, що, даючи відповіді на кожну пропозицію, ви повинні відзначати те, що ви дійсно відчуваєте щодо себе. Ставте знак X у ту колонку, яка найбільше підходить вам. На кожне запитання виберіть лише одну відповідь.

Текст опитувальника є у додатку № 2.

Ключ до опитувальника є у додатку № 3.

Обробка даних:

При оцінці даних опитувальника використовуються чотири фактори, які тісно корелюють з творчими проявами особистості. Вони включають: Допитливість (Л), Уяву (В), Складність (С) та Схильність до ризику (Р). Під час обробки даних використовується ключ. Знак «0» у ключі показує відповіді, що відповідають оцінці два (2) бали. Всі відповіді, що знаходяться на клітинах, які не потрапляють в отвори, одержують один (1) бал, крім останньої колонки "Не знаю". Відповіді в цій колонці отримують мінус один (-1) бал у сирих балах і віднімаються з загальної оцінки.

Код фактора четвертої колонки ключа використовується, щоб показати, який із чотирьох факторів відноситься до кожного окремого питання. Цей опитувальник розроблений для того, щоб оцінити, якою мірою здатними на ризик (з позначкою Р), допитливими (Л), що володіють уявою (В) і віддають перевагу складним ідеям (С) вважають себе випробувані. З 50 пунктів 12 тверджень відносяться до допитливості, 12 - до уяви, 13 - до здатності йти на ризик, 13 тверджень до фактору складність.

Оцінки за факторами та сумарна сира оцінка краще демонструють сильні (висока сира оцінка) та слабкі (низька сира оцінка) сторони дитини. Оцінка окремого фактора та сумарний сирий бал можуть бути згодом переведені у стандартні бали та відзначені на індивідуальному профілі учня.

2.3 Шкала Вільямса (опитувач для батьків та вчителів)

Шкала Вільямса - опитувальник для батьків та вчителів з оцінки креативності ( творчого початку) дитини - проводиться індивідуально, час її обмежений.

Шкала складається з восьми підрозділів – показників, що характеризують поведінку творчих дітей. За кожним показником наводиться шість тверджень, за якими вчитель і батьки повинні оцінити дитину так, щоб якнайкраще охарактеризувати її. Вибираючи між відповідями «часто», «іноді» і «рідко», слід позначити знаком Х відповідь, що найбільш правильно характеризує тип поведінки, яку найчастіше демонструє дитина. Наприкінці Шкали є чотири питання, на які потрібно відповісти, для отримання додаткової інформації про дитину.

Текст опитувальника для батьків та вчителів є у додатку № 4.

Інструкція:

Обведіть одну з літер на аркуші відповіді праворуч від номера відповідного затвердження. Значення обраної літери має найкраще описувати поведінку дитини. При цьому літери мають такі значення:

Ч - часто І - іноді Р - рідко

Обробка даних:

Всі вісім факторів - дивергентного мислення (4) та особистісних творчих характеристик (4) моделі Вільямса включені в цю шкалу для оцінки батьками та вчителями. Для кожного фактора представлено 6 тверджень, для кожного твердження дається вибір із 3 можливих типів поведінки: «часто», «іноді» та «рідко».

Підрахунок оцінки складається з наступних процедур:

Число відповідей у ​​колонці «часто» х 2 =

Число відповідей у ​​колонці «іноді» х 1 =

Число відповідей у ​​колонці «рідко» х 0 =

Число відповідей у ​​«відкритих» питаннях, з відповіддю «так» та коментарями х 1 ==

Число відповідей у ​​«відкритих» відповідях, з відповіддю «ні» х 0 =

Це кількісний підрахунок наявних даних. Оцінка приміток та коментарів може допомогти тим, хто складає програми для творчо обдарованих учнів, за допомогою ранжування частоти однакових або схожих коментарів. Максимально можливий сумарний сирий бал – 100.

Загалом, нормативні дані щодо тестів наведено у додатку № 5.

здатність обдарований діти

Висновки за розділом 2

Діагностичне обстеження обдарованих школярів є невід'ємною складовою роботи шкільного психолога і проводиться з метою визначення основних напрямів роботи, що розвиває.

З метою дослідження структури інтелекту дано характеристику тесту Амтхауера, що включає завдання на діагностику наступних компонентів інтелекту: вербального, лічильно-математичного, просторового, мнемічного. Тест складається з 9 субтестів, кожен із яких спрямовано вимірювання різних функцій інтелекту.

Серед численних здібностей, які найбільш важливі для зростання та розвитку дитини, область креативності одна із значущих у діагностиці обдарованості. Модифіковані тести Вільямса (САР) є системою вимірювання восьми факторів дивергентного мислення та особистісних характеристик за моделлю Вільямса. САР - це набір тестів, що складаються з трьох методик для дітей:

САР був розроблений спочатку для відбору обдарованих та талановитих дітей у школи, які працювали за федеральними, державними та місцевими програмами розвитку творчих здібностей. Нині САР доступний виміру творчого потенціалу всіх дітей.

Висновок

Багатозначність терміну «обдарованість» у науковій літературі вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. У вітчизняній психології диференційовані поняття "здатності", "обдарованість" та "талант" за єдиною основою - успішністю діяльності. Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості людини. Здібності є результатом розвитку задатків.

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться насамперед особливості будови головного мозку, органів чуття і руху, властивості нервової системи. Задатки є лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще гарантують, не визначають появи та розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи з урахуванням задатків, здібності розвиваються у процесі і під впливом діяльності, що вимагає від людини певних здібностей. Поза діяльністю ніякі можливості розвиватися що неспроможні.

Якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідні успішного виконання будь-якої діяльності, називається обдарованістю.

В цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включають такі компоненти:

· біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;

· сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;

· інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації та вирішувати нові проблеми;

· емоційно - вольові структури, що зумовлюють тривалі домінантні орієнтації та їх штучне підтримання;

· високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява та ціла низка інших.

До видів обдарованості відносять художню, загальну інтелектуальну чи академічну обдарованість, творчу, соціальну обдарованість

Більшості обдарованих дітей притаманні особливі риси, що відрізняють їхню відмінність від більшості однолітків. У плані розумового розвитку обдарованих дітей відрізняє висока допитливість та дослідницька активність; здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки та робити відповідні висновки; відмінна пам'ять, яка заснована на ранньому оволодінні мовою та абстрактним мисленням; здатність класифікувати інформацію та досвід, уміння широко користуватися накопиченими знаннями; великий словниковий запас, що супроводжується складними синтаксичними конструкціями; підвищена концентрація уваги чимось, завзятість у досягненні результату.

У сфері психосоціального розвитку обдарованим дітям притаманні такі риси. Часто у обдарованих дітей сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано. Вони встановлюють високі вимоги до себе та оточуючих. Крім того, дослідники обдарованості вказують на такі риси характеру обдарованих дітей як змагальність, надчутливість до проблем та перфекціонізм – прагнення доводити результати будь-якої своєї діяльності до їх відповідності найвищим вимогам.

Сучасні дослідження показують, що гармонійність у розвитку різних сторін психіки обдарованої людини є відносною рідкістю. Обдаровані діти та підлітки часто страждають від так званої диссинхронії у темпах розвитку інтелектуальної, афективної та моторної сфери. Під «дисинхронією» розуміється ефект прискореного розвитку однієї з психічних процесів разом із звичайним (відповідним віком) і навіть уповільненим розвитком іншого.

Обдаровані діти перебувають у стані великого ризику соціальної ізоляції та відкидання з боку ровесників. Оскільки обдаровані діти мають вищий рівень розумового інтелектуального розвитку, можуть швидше і глибше засвоювати матеріал, ніж більшість їх однолітків, всі вони потребують дещо інших методів викладання. Одним із способів вирішення цих проблем може бути збагачення та прискорення. Практика розвитку обдарованих учнів передбачає розробку та реалізацію спеціальних програм та навчальних матеріалів, спрямованих на навчання обдарованих дітей творчості, уміння спілкуватися, формування лідерських та інших особистісних якостей, що сприяють у майбутньому соціальній реалізації творчої особистості.

Діагностичне обстеження обдарованих школярів є невід'ємною складовою роботи шкільного психолога і проводиться з метою визначення основних напрямів роботи, що розвиває. З метою дослідження структури інтелекту дано характеристику тесту Амтхауера, що включає завдання на діагностику наступних компонентів інтелекту: вербального, лічильно-математичного, просторового, мнемічного. Тест складається з 9 субтестів, кожен із яких спрямовано вимірювання різних функцій інтелекту.

Серед численних здібностей, які найбільш важливі для зростання та розвитку дитини, область креативності одна із значущих у діагностиці обдарованості. Модифіковані тести Вільямса (САР) є системою вимірювання восьми факторів дивергентного мислення та особистісних характеристик за моделлю Вільямса. САР - це набір тестів, що складаються з трьох методик для дітей:

Тест дивергентного (творчого) мислення спрямований на діагностику комбінації вербальних лівопівкульних показників та правопівкульних візуально-перцептивних показників.

Тест творчих особистісних характеристик - опитувальник, що дозволяє з'ясувати, наскільки допитливими, наділеними уявою, які вміють розумітися на складних ідеях і здатні ризикувати вважають себе діти.

Шкала Вільямса - призначена для оцінки батьками та вчителями тих самих факторів, що вивчаються, що характеризують творчих дітей.

САР був розроблений спочатку для відбору обдарованих та талановитих дітей у школи, які працювали за федеральними, державними та місцевими програмами розвитку творчих здібностей. Нині САР доступний виміру творчого потенціалу всіх дітей.

Використовувана література

1. Азарова Л.М. Як розвивати творчу індивідуальність молодших школярів // Журнал практичного психолога.- 1998.- №4.- с.83.
2. Амтхауер Р. Тест структури інтелекту. Обнінськ, вид-во "Принтер", 1993.
3. Богоявленська Д.Б. Інтелектуальна активність як проблема творчості. Ростов н/Д., 1983.
4. Брюно Ж. та ін. Обдаровані діти: психолого-педагогічні дослідження та практика. // Психологічний журнал. – 1995.- №4.- с.73.
5. Гільбух Ю. З. Увага: обдаровані діти. М. Знання., 1991р.
6. Лейтес Н. С. Про розумову обдарованість. М. Прос., 1960р.
7. Чи легко бути обдарованим? М. Лейтес. Сім'я та школа, №6 1990р. стор 34.
8. Лосєва А.А. Робота практичного психолога з обдарованими дітьми підліткового віку. // Журнал практичного психолога.- 1998.- №3- с84.
9. Матюшкін А.М. Загадки обдарованості. М.,1992.
10. Мелхорн Р., Мелхорн Х.-Г. Геніями не народжуються: Суспільство та здібності людини: Кн. для вчителя: Пров. з ньому. - М., Просвітництво, 1989. - 160 с.
11. Обдаровані діти. Пров. з англ. / За заг. ред. Бурменський Г.В., Слуцького В.М. – М., Прогрес, 1991. – 383 с.
12. Пономарьов Я.А. Психологія творчості М., 1976.
13. Психологія обдарованості дітей та підлітків: Навч. посібник для студентів вищих та середніх педагогічних навчальних закладів / Ю. Д. Бабаєва, Н. С. Лейтес, Т. М. Марютіна та ін; за ред. Н. С. Лейтеса - 2-ге вид., перероб. та дод. - М: Видавничий центр «Академія», 2000.
14. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. М., 1946.
15. Теплов Б.М. Вибрані праці: У 2-х т.- М.: Педагогіка, 1985.
16. Тунік О.Є. Психодіагностика творчого мислення Творчі тести. С.-П.., 1997. - 35 с.
17. Словник практичного психолога / Упоряд. С.Ю. Головін. – Мінськ: Харвест, М.: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001.
18. С.С. Степанов. "Психологічний словник для батьків", М., 1996.
19. Шумакова Н.Б. Міждисциплінарний підхід до навчання обдарованих. // Зап. психології. – 1996.- №3.- с.34.
20. Ефроімсон В. П. Загадка геніальності. М. Знання, 1991р.
21. Юркевич В. С. Обдарована дитина: ілюзії та реальність: Книга для вчителів та батьків. - М: Просвітництво, Навчальна література, 1996.

Додаток 1

Стимульний матеріал для тесту дивергентного мислення

Додаток 2

Опитувач

«Самооцінка творчих характеристик особистості»

Якщо я не знаю правильної відповіді, то намагаюся здогадатися про неї.

Я люблю розглядати предмет ретельно та докладно, щоб виявити деталі, яких не бачив раніше.

Зазвичай я запитую, якщо чогось не знаю.

Мені не подобається планувати справи заздалегідь.

Перед тим, як грати в нову гру, я повинен переконатися, що зможу виграти.

Мені подобається уявляти те, що мені потрібно буде дізнатися або зробити.

Якщо щось не вдається мені з першого разу, я працюватиму доти, доки не зроблю це.

Я ніколи не виберу гру, з якою інші не знайомі.

Краще я робитиму все як завжди, ніж шукати нові способи.

Я люблю з'ясовувати, чи все так насправді.

Мені подобається займатися чимось новим.

Я люблю заводити нових друзів.

Мені подобається думати про те, чого зі мною ніколи не траплялося.

Зазвичай я не витрачаю час на мрії про те, що колись я стану відомим артистом, музикантом чи поетом.

Деякі мої ідеї так захоплюють мене, що я забуваю про все на світі.

Мені більше сподобалося жити і працювати на космічній станції, ніж тут, на Землі.

Я нервуюсь, якщо не знаю, що станеться далі.

Я люблю те, що незвичайне.

Я часто намагаюся уявити, що думають інші люди.

Мені подобаються оповідання, або телевізійні передачі про події, що сталися у минулому.

Мені подобається обговорювати мої ідеї у компанії друзів.

Я зазвичай зберігаю спокій, коли роблю щось не так чи помиляюсь.

Коли я виросту, мені хотілося б зробити чи зробити щось таке, що нікому не вдавалося до мене.

Я вибираю друзів, які завжди роблять усі звичним способом.

Багато існуючі правиламене зазвичай не влаштовують.

26. Мені подобається вирішувати навіть таку проблему, яка не має правильної відповіді.

Існує багато речей, з якими мені хотілося б поекспериментувати.

Якщо я одного разу знайшов відповідь на запитання, я дотримуватимусь його, а не шукатиму інших відповідей.

Я не люблю виступати перед класом.

Коли я читаю чи дивлюся телевізор, я уявляю себе кимось із героїв.

Я люблю уявляти, як жили люди 200 років тому.

Мені не подобається, коли мої друзі нерішучі.

Я люблю досліджувати старі валізи та коробки, щоб просто подивитися, що в них може бути.

Мені хотілося б, щоб мої батьки та вчителі робили все як завжди і не змінювалися.

Я довіряю своїм почуттям, передчуттям.

Цікаво припустити щось і перевірити, чи правий я.

Цікаво братися за головоломки та ігри, в яких необхідно розраховувати свої подальші ходи.

Мене цікавлять механізми, цікаво подивитися, що у них усередині та як вони працюють.

Моїм найкращим друзям не подобаються дурні ідеї.

Я люблю вигадувати щось нове, навіть якщо це неможливо застосувати практично.

Мені подобається коли всі речі лежать на своїх місцях.

Мені було б цікаво шукати відповіді на питання, що виникнуть у майбутньому.

Я люблю братися за нове, щоб подивитися, що з цього вийде.

Мені цікавіше грати в улюблені ігри просто заради задоволення, а не заради виграшу.

Мені подобається розмірковувати про щось цікаве, про те, що ще нікому не спадало на думку.

Коли я бачу картину, на якій зображено будь-кого незнайомого, мені цікаво дізнатися, хто це.

Я люблю гортати книги та журнали для того, щоб просто подивитися, що в них.

Я думаю, що на більшість питань існує одна правильна відповідь.

Я люблю ставити запитання про такі речі, про які інші люди не замислюються.

У мене є багато цікавих справ у школі та вдома.

Додаток 3

Ключ до опитувальника «Самооцінка творчих характеристик особистості»

№№ питаньВ основному вірно (ТАК)Почасти вірно (можливо)В основному невірно (НІ)Не можу вирішити (не знаю)№№ питаньВ основному вірно (ТАК)Почасти вірно (можливо)В основному невірно (Ні)Не можу розв'язати (не знаю) 0В410С170С420С180С430Р190Л440Р200В450В210Р460В220Р470Л230В480С240С490Л250Р500С

Додаток 4

Шкала Вільямса. Опитувальник для батьків та вчителів з оцінки креативності дитини.

Розділ I. Втік

Дитина дає кілька відповідей, коли йому запитують.

Дитина малює кілька картин, коли просять намалювати одну

У дитини виникає кілька думок (ідей) про щось замість однієї.

Дитина ставить багато запитань.

Дитина вживає багато слів, висловлюючи свої думки.

Дитина працює швидко та продуктивно.

Розділ ІІ. Гнучкість

Дитина пропонує кілька способів використання предмета, що відрізняються від звичайного способу.

Дитина висловлює багато думок, ідей про картину, оповідання, поему чи проблему.

Дитина може перенести значення одного об'єкта на інший об'єкт.

Дитина легко може поміняти один фокус зору (підхід) на можливий інший.

Дитина висуває безліч ідей та досліджує їх.

Дитина думає про різні шляхи вирішення проблеми.

Розділ ІІІ. ОРИГІНАЛЬНІСТЬ

Дитині подобається, щоб предмети в кімнаті були розташовані не в центральній частині, також вона віддає перевагу асиметричним малюнкам і зображенням.

Дитина не задоволена однією правильною відповіддю та шукає інші можливі відповіді.

Дитина думає незвичайно та оригінально (нестандартно).

Дитина отримує насолоду від незвичайних способів виконання чогось, і їй не подобаються звичайні способи.

Після того, як дитина прочитала або почула про проблему, вона починає вигадувати незвичайні рішення.

Дитина досліджує загальноприйняті методи та вигадує нові методи вирішення проблеми.

Розділ ІV. РОЗРОБЛЕНІСТЬ

Дитина додає лінії, різні кольори та деталі у свій малюнок.

Дитина розуміє, у чому полягає глибоке, приховане значення відповідей чи рішень і пропонує найбільш глибоке значення.

Дитина відмовляється від чужої ідеї та змінює її якимось чином.

Дитина хоче прикрасити чи доповнити роботу чи ідею інших людей.

Дитина виявляє слабкий інтерес до звичайних предметів, вона додає деталі, щоб удосконалити їх.

Дитина змінює правила гри.

Розділ V. ЛЮБІЗНАЛЬНІСТЬ

Дитина запитує всіх і все.

Дитині подобається вивчати пристрій механічних речей.

Дитина постійно шукає нових шляхів (способів) мислення.

Дитина любить вивчати нові речі та ідеї.

Дитина шукає різні можливості розв'язання задачі.

Дитина вивчає книги, ігри, карти, картини і т.д., щоб пізнати якнайбільше.

Розділ VІ. УЯВА

Дитина вигадує розповіді про місця, які він ніколи не бачив.

Дитина уявляє, як інші вирішуватимуть проблему, яку вона вирішує сама.

Дитина мріє про різні місця та речі.

Дитина любить думати про явища, з якими він не стикався.

Дитина бачить те, що зображено на картинах та малюнках незвично, не так, як інші.

Дитина часто дивується з приводу різних ідей і подій.

Розділ VII. СКЛАДНІСТЬ

Дитина виявляє інтерес до складних речей та ідей.

Дитина любить ставити собі важкі завдання.

Дитина любить вивчати щось без сторонньої допомоги.

Дитині подобаються складні завдання.

Дитина виявляє наполегливість, щоб досягти своєї мети.

Дитина пропонує надто складні шляхи вирішення проблеми, ніж це здається необхідним.

Розділ VIII. СКЛОННІСТЬ ДО РИЗИКУ

Дитина відстоюватиме свої ідеї, не звертаючи уваги на реакцію інших.

Дитина ставить перед собою дуже високі цілі, і намагатиметься їх здійснити.

Дитина припускає можливість помилок і провалів.

Дитина любить вивчати нові речі чи ідеї та не піддається чужому впливу.

Дитина не надто стурбована, коли однокласники, вчителі чи батьки висловлюють їй своє несхвалення.

Дитина не проґавить шанс ризикнути, щоб дізнатися, що з цього вийде.

Наступні чотири питання дадуть Вам можливість висловити свою думку про дитину та програму в школі для творчих дітей. Відповідайте коротко, але чітко.

Ви вважаєте, що дитина обдарована чи зможе ним стати?

Вам здається, що дитина творча чи вона зможе стати

Що ви очікуєте від шкільної програми для творчих дітей?

Які зміни ви хотіли б побачити у дитини через участь у програмі для творчих дітей?

Додаток 5

Нормативні дані для набору тестів САР Таблиця 2

Середнє стандартне відхилення ?Тест дивергентного мисленняЗагальний84,422,7Біглість9.41,3Гнучкість6,72,0Оригінальність23,46,8Розробленість15,79,4Назва24,25,2Опитувач творчих характеристик особистостіЗагальний62,118,0Любозна4 ,1Ризикованість15,35,2Шкала ВільямсаЗагальний47,921,5

Ця таблиця складена Вільямсом - як єдина, загальна таблиця для вікового діапазону 8 - 17 років.

дипломна робота

1.1 Теоретична характеристика проблеми обдарованості

Обдарованість - це системна, що розвивається протягом життя якість психіки, що визначає можливість досягнення людиною вищих, неабияких результатів в одному або кількох видах діяльності в порівнянні з іншими людьми.

Одним з найбільш дискусійних питань щодо проблеми обдарованих дітей є питання про частоту прояву дитячої обдарованості. Існують дві крайні погляду: «всі діти є обдарованими» - «обдаровані діти зустрічаються дуже рідко». Прихильники однієї з них вважають, що до рівня обдарованого можна розвинути практично будь-яку здорову дитину за умови створення сприятливих умов. Для інших обдарованість - унікальне явище, у разі основна увага приділяється пошуку обдарованих дітей. Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційні передумови до досягнень у різних видахдіяльності притаманні багатьом дітям, тоді як реальні неабиякі результати демонструє значно менша частина дітей.

Та чи інша дитина може виявити особливу успішність у досить широкому спектрі діяльностей, оскільки її психічні можливості надзвичайно пластичні на різних етапах вікового розвитку. У свою чергу, це створює умови для формування різних видів обдарованості. Більше того, навіть в тому самому виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно різних її аспектів.

Обдарованість часто проявляється у успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Наприклад, захоплена технічним конструюванням дитина може вдома з ентузіазмом будувати свої моделі, але при цьому не проявляти аналогічної активності у шкільній або спеціально організованій позашкільній діяльності (гуртку, секції, студії). Крім того, обдаровані діти далеко не завжди прагнуть демонструвати свої здобутки перед оточуючими. Так, дитина, яка складає вірші чи оповідання, може приховувати своє захоплення педагога.

Таким чином, судити про обдарованість дитини слід не лише за її шкільними або позашкільними справами, а й за ініційованими ними самими формами діяльності. У деяких випадках причиною, що затримує становлення обдарованості, незважаючи на потенційно високий рівень здібностей, є ті чи інші труднощі розвитку: наприклад, заїкуватість, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування тощо. При наданні такій дитині психолого-педагогічної підтримки ці бар'єри можна зняти.

Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості митця та сили його внутрішньої мотивації.

Як показують численні практичні та експериментальні дослідження, не можна передбачити досягнення високообдарованої дитини чи підлітка у майбутньому за рівнем розвитку її інтелекту чи будь-яких інших здібностей. Високого зв'язку рівня розвитку інтелекту у шкільному віці та досягнень не існує. Інакше кажучи, сама по собі висока обдарованість дитини чи підлітка, жодною мірою не передбачає таких же високих її досягнень у майбутньому.

Обдаровані діти та підлітки не мають достатнього досвіду подолання труднощів, насамперед у пізнавальній сфері, практично ніколи не зустрічаючись із серйозними перешкодами під час навчання. Вчителі цього часто радіють, хоча саме тут причина їхніх майбутніх невдач (не в школі, а в житті!). Пізнання у цих дітей найчастіше відбувається в умовах комфорту (хоч і розвиваючого), у ході якого розвивається розум, здібності дитини, але недостатньо тренується її здатність долати невдачі.

Щоправда, у соціальній сфері дискомфорт цього контингенту дітей і підлітків є, і іноді дуже значний, але він носить руйнівний характер. Життя цих дітей (насамперед, високообдарованих) таке, що вони уникають соціальних проблем замість того, щоб їх вирішувати. Недоліки вольової регуляції зустрічаються у обдарованих у переважній більшості випадків.

Слід зазначити, що ті чи інші проблеми з формуванням вольових звичок мають більшість дітей. Однак у обдарованих дітей це посилюється особливою ситуацією розвитку, в якій основною їх діяльністю є улюблена ними, що практично не вимагає у них вольового регулювання розумової праці. Навички саморегуляції – це перша і, мабуть, головна проблема обдарованих дітей.

Обдаровані діти дуже рано налаштовуються на накопичення та переробку знань. У багатьох випадках це просто безперервне їхнє поглинання. Цю їхню пристрасть цілком поділяє школа, діяльність яка націлена насамперед на передачу досвіду, залучення дитини до знань, накопичених людством. Не варто дивуватися, що здатність обдарованої дитини до глибокого, міцного, якісного засвоєння знань саме у школі зустрічається із захопленим ставленням.

Внаслідок цього та деяких інших причин обдаровані діти мають великі труднощі, коли їм пропонується проявити нестандартний підхід, знайти оригінальне рішення. За даними низки психологів, високий рівень інтелектуальних здібностей у обдарованих дітей рідко відповідає їх творчим можливостям, що згодом призводить до труднощів професійної самореалізації. Таким чином, друга проблема особливо обдарованих – креативність.

Особливо обдаровані діти відчувають значні труднощі особистісного розвитку, що виражаються у проблемах спілкування з однолітками. Особливо помітно в багатьох виключно обдарованих дітей порушення почуття реальності, відсутність соціальної рефлексії та навичок поведінки у реальних умовах шкільного та загального соціуму.

В цілому, мабуть, можна говорити про соціальну дезадаптивність дітей з винятковими проявами обдарованості, їх недостатню включеність до соціальних норм і вимог колективу, де вони навчаються. Ці діти помітно частіше, ніж інші обдаровані діти, перебувають у умовах, несприятливих їхнього розвитку, у зоні виховного ризику. Соціальні зв'язки – це третя проблема обдарованих дітей. І, нарешті, особливу проблему дітей складають труднощі професійного самовизначення - спеціалізації здібностей.

Таким чином, загалом значна частина цих учнів зазнає значних труднощів у особистісному та професійному становленні, які є перепоною для процесу суб'єктивно достатньої та об'єктивно ефективної самоактуалізації, що, у свою чергу, є джерелом низки найскладніших особистісних проблем та психосоматичних захворювань.

Лише невелика частина цих школярів згодом виправдовує надії, що покладаються на них, достатньою мірою реалізує себе в творчій професійній діяльності. Саме це і призвело до сумного жарту, що у обдарованих дітей усе їхнє майбутнє – у минулому. Високі цілі, які ставлять собі обдаровані люди, вимагають особливих особистісно - пізнавальних якостей, яких вони недостатньо сформовані. Зупинимося тільки на очевидних проявах такого роду невміння самореалізації:

· Відсутність навичок діяти в ситуації явної невизначеності, коли немає зворотного зв'язку і немає гарантії безумовного успіху пізнавальної діяльності (що характеризує, перш за все, якраз творчу ситуацію);

· невміння витримувати і ефективно долати різні кризові ситуації;

· Неможливість подолання власних, які показали свою індивідуальну ефективність, стереотипів діяльності, зокрема, стереотипу переважного навчання, засвоєння порівняно з вимогами продуктивної творчої діяльності. Особливо помітне це явище у колишніх вундеркіндів, які дуже рано демонструють чудеса навчання та самонавчання. Загалом головну проблему можна загалом охарактеризувати як недостатню толерантність до стресу.

Цей стрес може мати будь-який характер: від внутрішнього - (боротьба мотивів, проблеми спілкування) до соціального і безпосередньо фізичного.

Таким чином, обдарованість - це складне поняття, яке є поєднанням здібностей, що забезпечують успішне виконання діяльності.

І завдання роботи з обдарованими дітьми, зрештою, формулюється так: формування та розвиток їхньої здатності до самоактуалізації, до ефективної реалізації їх підвищених можливостей у майбутньому, у зрілій професійній діяльності. Саме це завдання є центральним при роботі з особливо обдарованими дітьми. Всі інші завдання тією чи іншою мірою з неї випливають. Основна проблема роботи з особливо обдарованими дітьми полягає у формулюванні та розробці такого психолого-педагогічного методу, який, враховуючи всі особливості особистості та обставин розвитку обдарованих школярів, вирішував би насамперед проблему високої успішності їх майбутньої професійної діяльності. У принципі це завдання психолого-педагогічної роботи з кожною дитиною, але тільки для обдарованих дітей ця проблема виноситься на передній план роботи, стає головною умовою ефективності роботи школи.

Акцентуація характеру у професійній діяльності менеджера

Для аналізу було взято три групи студентів 3 курсу університету "СГУПС" факультету "Управління персоналом". Зараз на потоці 63 людей (50-дівчат та 13 юнаків)...

Аналіз психологічних досліджень проблеми дитячої обдарованості

Вплив стилю керівництва організатора на ефективність процесу розв'язання задач різного типу

Конфлікт "робота-родина" та суб'єктивне благополуччя жінки

Конфлікт як чинник формування відхилень у поведінці військовослужбовців

Причинність формування поведінки військовослужбовців, що відхиляється, не обмежується тільки особистісними (психологічними якостями) та умовами військово-соціального середовища. Необхідно розглянути їхню взаємодію, зокрема конфліктну...

Методи вивчення дитячої обдарованості

Питання обдарованості здавна хвилювали багатьох мислителів, філософів, науковців, освітян. В античні часи...

Обдаровані діти: особливості їх розвитку та виховання

дитячий обдарований талановитий вундеркінд Єдиної, загальноприйнятої класифікації видів обдарованості не існує. Вчені виділяють від чотирьох до десяти видів обдарованості. Я наведу основні типи обдарованості: інтелектуальний, академічний...

Основи розробки психологічного дослідження

Проблема дослідження – форма наукового відображення проблемної ситуації. Вона, з одного боку, висловлює реальні об'єктивні протиріччя, що викликають проблемну ситуацію.

Психологічні особливості обдарованих дітей

У науковій психологічній літературі праці з обдарованим дітям та його проблеми найбільш вивчені Лейтесом. У його працях розглянуто питання вікової обдарованості, індивідуальних відмінностяхпсихологічних проблем обдарованості Разом з тим...

Психологія обдарованості та геніальності

Серед найцікавіших та загадкових явищ природи – дитяча обдарованість, що традиційно займає одне з провідних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів упродовж багатьох століть.

Здібності та обдарованість у молодшому шкільному віці

Говорячи про здібності, підкреслюють можливість людини щось робити, а, говорячи про обдарованість, підкреслюється вроджений характер цієї якості людини. Разом з тим, і здібності та обдарованість виявляються в успішності діяльності...

Обдарованість - значне в порівнянні з віковими нормами випередження в розумовому розвитку або винятковий розвиток спеціальних здібностей (музичних, художніх та ін.).

Обдарованість дітей може бути встановлена ​​та вивчена тільки в процесі навчання та виховання, у ході виконання дитиною тієї чи іншої змістовної діяльності. Прояви розумової обдарованості у дитини пов'язані надзвичайними можливостями дитячих років життя. Треба пам'ятати, що у ранні дошкільні роки стрімкий розумовий розвиток відбувається в усіх дітей, надаючи вирішальний внесок дитячих років у становлення інтелекту. обдарованість психічний творчий

Основна складність виявлення в пору дитинства ознак обдарованості і полягає в тому, що в них непросто виділити власне індивідуальне відносно не залежне від вікового. Так, спостерігається у дитини висока розумова активність, особлива готовність до напруги - це внутрішня умова розумового зростання. І не відомо, чи воно виявиться стійкою особливістю і на наступних вікових етапах. Творчі устремління дитини, продукування ним нових ходів думки також можуть бути віднесені до провісників обдарованості, але це ще не факт, що вони матимуть подальший розвиток. При цьому ранні прояви обдарованості ще не визначають майбутніх можливостей людини: надзвичайно важко передбачати хід подальшого становлення обдарованості.

Предметом гострих дискусій залишається питання про природу та передумови обдарованості. Сучасні дослідження в цій галузі спрямовані на те, щоб за допомогою електрофізіологічних, психогенетичних та інших методів розкрити співвідношення біологічного та соціального у природі обдарованості.

Обдаровані діти, що демонструють видатні здібності в одній області, іноді нічим не відрізняються від своїх однолітків у всіх інших відносинах. Однак, як правило, обдарованість охоплює широкий спектр індивідуально-психологічних особливостей. Більшості обдарованих дітей притаманні особливі риси, що відрізняють їхню відмінність від більшості однолітків .

Обдарованих дітей, як правило, відрізняє висока допитливість та дослідницька активність. Психофізіологічні дослідження показали, що у таких дітей підвищено біохімічну та електричну активність мозку.

Недолік інформації, яку можна засвоїти та переробити, обдаровані діти сприймають болісно. Тому обмеження їхньої активності загрожує негативними реакціями невротичного характеру. Обдарованих дітей у ранньому віці відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки та робити відповідні висновки; вони особливо захоплюються побудовою альтернативних моделей та систем. Їх характерна швидша передача нейронної інформації, їх внутрішньомозкова система є більш розгалуженою, з великою кількістю нервових зв'язків. Обдаровані діти зазвичай мають відмінну пам'ять, яка заснована на ранньому оволодінні мовою і абстрактним мисленням. Їх відрізняє здатність класифікувати та категоризувати інформацію та досвід, уміння широко користуватися накопиченими знаннями.

Найчастіше увагу до обдарованих дітей привертає великий словниковий запас, що супроводжується складними синтаксичними конструкціями, і навіть вміння ставити питання. Багато обдаровані діти із задоволенням читають словники та енциклопедії, вигадують слова, які мають, на їхню думку, висловлювати їхні власні поняття та уявні події, воліють ігри, що вимагають активізації розумових здібностей.

Обдарованих дітей також відрізняє підвищена концентрація уваги чимось, завзятість у досягненні результату у сфері, яка їм цікава. Проте властива багатьом їх різноманітність інтересів іноді призводить до того, що вони починають кілька справ одночасно, і навіть беруться за надто складні завдання. У них також є схильність до чітких схем та класифікацій. Наприклад, вони можуть бути захоплені складанням яких-небудь таблиць історичних фактів, дат, виписуванням в різній послідовності відомостей, що привернули їх увагу.

Дуже важливо своєчасно вловити, не прогаяти рис відносної сталості індивідуальності у дітей, які випереджають у розумовому відношенні свій вік. Обдарованість дитини - це досить стійкі особливості саме індивідуальних проявів непересічного інтелекту, що росте з віком.

Види обдарованості.

Обдаровані діти дуже відрізняються один від одного за видами обдарованості. До виділених видів обдарованості належать таке.

Художня обдарованість.

Цей вид обдарованості підтримується та розвивається у спеціальних школах, гуртках, студіях. Він має на увазі високі досягнення в галузі художньої творчості та виконавської майстерності в музиці, живописі, скульптурі, акторські здібності. Одна з серйозних проблем полягає в тому, щоб у загальноосвітній школі визнавали та поважали ці здібності. Ці діти приділяють багато часу, енергії вправ, досягнення майстерності у своїй галузі. У них залишається мало можливостей для успішного навчання, вони часто потребують індивідуальних програм з шкільних предметів, розуміння з боку вчителів та однолітків.

Загальна інтелектуальна та академічна обдарованість.

Головним є те, що діти з обдарованістю цього виду швидко опановують основні поняття, легко запам'ятовують і зберігають інформацію. Високо розвинені можливості переробки інформації дозволяють їм процвітати у багатьох галузях знань.

Дещо інший характер має академічна обдарованість, яка проявляється в успішності навчання окремим навчальним предметам і є більш частою та вибірковою.

Ці діти можуть показати високі результати з легкості та швидкості просування в математиці чи іноземній мові, фізиці чи біології та іноді мати неважливу успішність з інших предметів, які сприймаються ними не так легко. Виражена вибірковість устремлінь щодо вузькій області створює свої проблеми у школі та у сім'ї. Батьки та вчителі іноді незадоволені тим, що дитина не вчиться однаково добре з усіх предметів, відмовляються визнавати її обдарованість і не намагаються знайти можливості для підтримки та розвитку спеціального обдарування.

Творча обдарованість.

Насамперед, точаться суперечки про необхідність виділення цього виду обдарованості. Суть розбіжностей ось у чому. Одні фахівці вважають, що творчість, креативність є невід'ємним елементом всіх видів обдарованості, які можуть бути представлені окремо від творчого компонента. Так, AM. Матюшкін наполягає на тому, що є лише один вид обдарованості – творча: якщо немає творчості, безглуздо говорити про обдарованість. Інші дослідники відстоюють правомірність існування творчої обдарованості як окремого, самостійного вигляду. Одна з точок зору така, що обдарованість породжується або здатністю продукувати, висувати нові ідеї, винаходити або здатністю блискуче виконувати, використовувати те, що вже створено.

Разом з тим дослідники показують, що діти з творчою спрямованістю нерідко мають низку поведінкових характеристик, які їх виділяють і які викликають аж ніяк не позитивні емоції в учителях та оточуючих.

Велика незалежність у судженнях;

Тонне почуття гумору;

Відсутність уваги до порядку та організації роботи;

Яскравий темперамент;

Соціальна обдарованість.

Визначення соціальної обдарованості свідчить, що це виняткова здатність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини коїться з іншими людьми. Вирізняють такі структурні елементи соціальної обдарованості як соціальна перцепція, просоціальне поведінка, моральні судження, організаторські вміння тощо. .

Соціальна обдарованість постає як передумова високої успішності у кількох областях. Вона передбачає здатності розуміти, любити, співпереживати, жити з іншими, що дозволяє бути добрим педагогом, психологом, соціальним працівником. Таким чином, поняття соціальної обдарованості охоплює широку сферу проявів, пов'язаних з легкістю установлень і високою якістю міжособистісних відносин. Ці особливості дозволяють бути лідером, тобто виявляти лідерську обдарованість, яку можна розглядати як один із проявів соціальної обдарованості. Існує безліч визначень лідерської обдарованості, в яких можна виділити загальні риси:

Інтелект вищий за середній;

Вміння приймати рішення;

Здатність мати справу з абстрактними поняттями, плануванням майбутнього, з тимчасовими обмеженнями;

Відчуття мети, напрями руху;

Гнучкість; пристосовність;

Почуття відповідальності;

Впевненість у собі та знання себе;

Наполегливість;

ентузіазм;

Вміння ясно висловлювати думки;

Перелічені види обдарованості проявляються по-різному і зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку в залежності від індивідуальних особливостей та своєрідності оточення дитини.